ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа №907/257/23 (907/929/23)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддяЖелік М.Б.

суддіГалушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» б/н від 13.02.2024 (вх. №01-05/441/24 від 13.02.2024)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 (суддя Андрейчук Л.В., повний текст складено 25.01.2024)

у справі №907/257/23 (907/929/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс», код ЄДРПОУ - 39529398, 89412, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Центральна, буд. 10,

до відповідача: Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д,

розпорядник майна: Слостін Андрій Геннадійович, 03049, м. Київ, а/с 154

про стягнення 1 400 000.00 грн.

за участю представників:

від позивача: Маміч Я.С. - адвокат (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);

від відповідача: Дурдинець Р.Ю. - адвокат (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);

розпорядник майна: не з`явився

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» повністю; судовий збір покладено на позивача.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.01.2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» задоволити, стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на користь ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1400000,00 грн., стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на користь ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» сплачений судовий збір.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 15.03.2024, призначено розгляд справи на 20.03.2024.

13.03.2024 апелянт (позивач) подав додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. №01-04/1774/24).

18.03.2024 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/1849/24), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 розгляд справи відкладено на 03.04.2024.

В судовому засіданні 03.04.2024 представниця апелянта просила вимоги апеляційної скарги задовольнити, оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представниця відповідача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити оскаржене рішення без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» про стягнення 1 400 000,00 грн. сплачених лізингових платежів за розірваним договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.09.2020 банк в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016, внаслідок чого позивач повернув банку об`єкти лізингу. Вказані обставини встановлено у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19.

За час дії договору лізингу, позивач, як лізингоодержувач сплатив на користь банку, як лізингодавця, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 12 043 148,13 грн. За твердженням позивача, сплачені лізингові платежі за своєю природою є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Своєю чергою, розірвання договору лізингу та повернення об`єктів лізингу призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу як складової частини цього договору лізингу та надає ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» право на підставі ст.693 ЦК України на повернення сплачених лізингових платежів.

У вересні 2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою в семиденний строк з моменту отримання листа повернути сплачені ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» лізингові платежі (як попередню оплату за не отримане у майбутньому майно об`єкту лізингу) на суму 12 043 148,13 грн., перебіг строку виконання вимоги збіг, що спонукало позивача у жовтні 2023 року звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 400 000,00 грн.

Позивач також зазначив, що відповідно до умов договору строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених лізингових платежів, що є частиною вартості лізингового майна, є продовженим та становить 15 років.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позовної заяви, вказував, що саме через невиконання зобов`язань лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів настали юридичні наслідки розірвання договору лізингу та повернення майна. Таким чином, саме позивач не виконав обов`язку щодо попередньої оплати товару в розумінні ч.1 ст.693 ЦК України, адже не здійснив її оплату у повному обсязі, що унеможливлює виникнення обов`язку банку відносно передання у власність предмету лізингу та можливості застосування ч.2 ст.693 ЦК України. Не може одночасно існувати обов`язок у боржника сплатити лізингові платежі, а у банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі боржнику.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов таких висновків:

- позивач в межах цієї справи сплатив на користь відповідача лізингові платежі на загальну суму 9 106 279,08 грн., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи відповідними платіжними дорученнями, проте суд відхиляє твердження позивача щодо сплати ним на користь відповідача суми 12 043 148,13 грн. лізингових платежів, оскільки позивач не долучив до матеріалів позовної заяви копію платіжного доручення, яке б підтверджувало сплату лізингового платежу на загальну суму 2 936 868,61 грн.;

- розірвання договору фінансового лізингу відбулося з вини лізингоодержувача (позивача) через несплату ним лізингових платежів у встановлені договором строки;

- за наслідками вирішення судового спору у справі №910/4183/19 встановлено факт порушення зобов`язання позивачем у цій справі за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 та стягнуто існуючу заборгованість з ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь банку;

- позивач направив відповідачу вимогу №05.2.11/20 від 20.09.2023 про повернення 12 043 148,13 грн. сплачених лізингових платежів вже після відкриття провадження у справі №907/257/23 про банкрутство ТзОВ «Стронг Брідж Альянс», ініційованого Акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк»;

- матеріали справи №907/257/23(907/929/23) не містять доказів, які б свідчили, що позивач вимагав повернення сплачених лізингових платежів від банку до моменту відкриття провадження про банкрутство, відтак заявлені позовні вимоги про повернення банком сплачених лізингових платежів на загальну суму 1 400 000,00 грн. зумовлені саме відкриттям провадження про банкрутство у справі №907/257/23;

- з моменту передання майна банку за актами у 2020 році та до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство позивача у 2023 році, останній не вживав жодних дій (3 роки) задля повернення лізингових платежів, позивач погоджується, що розірвання договору відбулося внаслідок неналежного виконання ним свого обов`язку зі сплати лізингових платежів у встановлені договором строки, тобто дійсний намір боржника полягає не у захисті його права, а у створенні перешкод банку у руху справи про його банкрутство, у якій банк-кредитор намагається задовольнити свої вимоги;

- за твердженням позивача, він сплатив на користь відповідача 12 043 148,13 грн. лізингових платежів, однак у позовній заяві просить стягнути з відповідача лише 1 400 000,00 грн. сплачених платежів, не мотивуючи підстави для зменшення вимог до відповідача;

- договір фінансового лізингу не передбачає умов, за яких лізингоодержувачу (позивачу) повертались би сплачені лізингові платежі, а навпаки п.6.2.4. договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору в стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість за лізинговими платежами на поточну дату, іншими платежами за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору;

- умовою застосування ч.2 ст.693 ЦК України є неналежне виконання продавцем зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, тобто, позивач набув би право на повернення сплачених лізингових платежів, за умови належного виконання обов`язків за договором лізингу, сплати лізингових платежів в повному обсязі та в строки, передбачені договором, та, одночасно, у випадку, якби банк не надав, передбачене майно у договорі фінансового лізингу, у володіння, користування та в подальшому у власність позивача (лізингоодержувача), проте, ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не виконало свій обов`язок щодо попередньої оплати товару в розумінні ч.1 ст.693 ЦК України, адже не здійснило її оплату у повному обсязі;

- закон ставить умовою повернення попередньої оплати добросовісність покупця і недобросовісність продавця, у цій справі саме боржник (лізингоодержувач) є недобросовісним порушив зобов`язання та не реалізував своє право на викуп отриманого в лізинг майна, а розірвання договору відбулося саме у зв`язку з порушенням лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати платежів за договором;

- до цих правовідносин застосовуються положення ч.2 і ч.4 ст.653 ЦК України, згідно з якими у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються та сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом;

- після розгляду Верховним Судом справи №904/2357/20 ч.7 ст.17 Закону України «Про фінансовий лізинг» викладено у новій редакції (Закон України від 14.12.2021 №1953-IX), згідно з якою лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу;

- Законом №1201-ІХ від 04.02.2021 главу 58 Цивільного кодексу України доповнено статтею 809-1, згідно з якою у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, при цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають;

- умови договору не передбачають зобов`язання банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору, навпаки, п.6.2.4 договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору (…), сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату;

- не може одночасно існувати обов`язок у боржника сплатити лізингові платежі, а у банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі боржнику.

Узагальнені доводи апелянта (позивача) та заперечення відповідача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На підтвердження зазначеного апелянт вказує такі доводи:

- висновок суду про те, що дійсний намір боржника полягає не у захисті його права, а у створенні перешкод банку у руху справи про його банкрутство, у якій банк-кредитор намагається задовольнити свої вимоги, не відповідає дійсності, адже те, що боржник направив банку вимогу про повернення сплачених лізингових платежів після відкриття провадження у справі про банкрутство мало на меті наповнення вдосталь ліквідаційної маси для покриття вимог кредиторів у майбутньому у справі про банкрутство;

- метою цього позову стало стягнення дебіторської заборгованості, отримання коштів за неї і поповнення саме ліквідаційної маси, яка потім буде спрямована на погашення вимог кредиторів, що має суттєве значення для органу управління боржника задля зменшення розміру незадоволених вимог кредиторів, який в подальшому може бути покладений на нього;

- строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, що є частиною вартості лізингового майна, є подовженим та становить 15 років, цей строк не сплив, тому реалізація боржником права на їх стягнення є максимально доречною саме під час провадження у справі про банкрутство у стадії розпорядженням майном для досягнення мети відновлення платоспроможності компанії або максимального погашення вимог кредиторів;

- суд відхилив твердження позивача щодо сплати ним на користь відповідача суми 12 043 148,13 грн. лізингових платежів, оскільки позивач не долучив до матеріалів позовної заяви копію платіжного доручення, яке б підтверджувало сплату лізингового платежу на загальну суму 2 936 868, 61 грн., проте платіж на зазначену суму підтверджений платіжним дорученням №177 від 25.07.2017, яке було додано до позовної заяви, про що свідчить опис вкладання до цінного листа;

- боржник додав докази сплати лізингових платежів на суму 12 043 148,13 грн. на виконання умов договору фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016, у зв`язку з чим висновок суду щодо загальної суми сплачених лізингових платежів боржником повинен бути змінений;

- у зв`язку з неможливістю через арешт рахунків самостійної оплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення всієї суми сплачених лізингових платежів у розмірі 12 043 148,13 грн., товариством прийнято рішення про подання позовної заяви про стягнення частини сплачених лізингових платежів, в межах залучених коштів на сплату судового збору від третьої особи, а саме на суму 1 400 000,00 грн.;

- договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору; на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу;

- за суттю договору лізингу, на підставі Закону України «Про фінансовий лізинг» та самих умов цього договору, лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу;

- сплачені лізингові платежі на суму 12 043 148,13 грн., за договором лізингу, за своєю суттю є попередньою оплатою предмету купівлі-продажу, адже на момент здійснення цих платежів (попередньої оплати) об`єкт лізингу не був ще переданий у власність боржника і такі платежі були націлені на викуп об`єкту у майбутньому, чого в цій ситуації так і не відбулось;

- розірвання договору лізингу, а отже і розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, засвідчує той факт, що з боку лізингодавця (продавця) об`єкт лізингу (товар) вже своєчасно (а у цьому випадку вже ніколи у майбутньому) лізингоодержувачу (покупцю) поставлений не буде, тому, на підставі ч.2 ст.693 ЦК України, у ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» виникає право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, на суму 12 043 148,13 грн.;

- у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 Верховний Суд вказав, що лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність; судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній, отже, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, з чим погодились суди попередніх інстанцій; частиною четвертою статті 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, разом з тим, положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару;

- всупереч висновку, зробленому судом, для застосування ч.2 ст.693 ЦК України вирішальним є встановлення обставини фактичної непоставки товару продавцем за наявністю факту здійснення покупцем попередньої оплати, неналежна ж поведінка покупця щодо своєчасного проведення попередньої оплати, згідно ч3. ст.538 ЦК України, має інші, відмінні від позбавлення права на повернення сплаченої ним попередньої оплати, наслідки (а саме: або зупинення продавцем поставки товару; або повна або часткова відмова від його постачання; або зобов`язання покупця все ж таки сплатити вартість товару, при умові поставки такого товару продавцем);

- диспозиція ч.2 ст.693 ЦК України не містить причин відмови продавця від поставки товару для її застосування (якими можуть бути: добровільна відмова продавця, неналежна поведінка покупця, непереробна сила тощо), а вирішальним є лише сам факт такої непоставки; наслідки, передбачені у цій нормі, мають на меті відновлення балансу інтересів сторін, при яких кожна сторона договору не втрачає свого майна, а жодна з них не здобуває зайвого за рахунок іншої сторони договору;

- у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.09.2020 у справі №918/631/19 наявний висновок щодо необов`язковості встановлення вини продавця для застосування наслідків ч. 2 ст. 693 ЦК України, а вирішальним у цьому випадку є факт здійснення покупцем попередньо оплати та факт непоставки товару продавцем;

- в обґрунтування свого рішення, суд посилається на практику Верховного Суду щодо застосування ч.1 та ч.2 ст.693 ЦК України, а саме: постанову від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 та від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, однак правові висновки у цих справах не є релевантними до спірних правовідносин та не підлягають застосуванню;

- наслідки, передбачені у ч.4 ст.653 ЦК України, які застосував суд першої інстанції, не застосуються до договорів купівлі-продажу та договорів лізингу, укладених під час дії попередньої редакції Закону України «Про фінансовий лізинг»;

- важливою особливістю припинення договорів купівлі-продажу є той факт, що доля виконаного вирішується інакше, ніж це встановлено для інших договорів, а саме законодавчо встановлений обов`язок повернення товару продавцеві та право покупця вимагати повернення сплаченої грошової суми (ст.ст. 660, 670,672, 678, 684, 693 ЦК України);

- згідно зі ст.7.3.6 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА у випадку розірвання договору, який виконується одноразово, кожна сторона може вимагати повернення усього наданого за договором, якщо при цьому сторона, у свою чергу, поверне все, що вона отримала за договором; згідно зі ст.81 Розділу 5 «Наслідки розірвання договору» Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1080, сторона, що виконала договір (купівлі-продажу) повністю або частко, може вимагати від другої сторони повернення всього того, що було поставлене чи сплачене за договором; таким чином, наслідком розірвання договору купівлі-продажу, на відміну від вимог ч.4 ст.653 ЦК України, є настання повної реституції, за якою кожна сторона повинна повернути іншій все отримане нею за договором (повернення отриманого товару, повернення сплачених коштів);

- посилання суду на ч.4 ст.653 ЦК України, як на підставу, за якою лізингоодержувач втрачає право на повернення виконаного за договором, а лізингодавець, навпаки, набуває таке право, не відповідає вимогам діючого на той час законодавства та за суттю порушує принцип справедливості, добросовісності та розумності;

- у постановах Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 у справі №911/2711/22, Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі №904/5492/18, від 23.11.2023 у справі №904/5352/18, від 23.01.2024 у справі №904/5496/18 відхилено аргументи АТ КБ «Приватбанк» про необхідність застосування до аналогічних правовідносин положень ч.ч. 2, 4 ст.653 ЦК України про те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору;

- висновки Верховного суду, викладені у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 суд відхилив через те, що такі охоплюють стару редакцію Закону України «Про фінансовий лізинг», однак договір №4С16033ЛИ було укладено ще у 2016 році, тому застосування норм нової редакції Закону не є вірним та суперечить нормам статті 58 Конституції України, отже, наведена боржником практика Верховного Суду має важливі висновки для розгляду цієї справи і має бути врахована судом при вирішені такого правового спору.

У додаткових поясненнях апелянт просить звернути увагу на релевантну практику Верховного Суду щодо застосування норм ч.2 ст.693 ЦК України при реалізації права щодо повернення сплаченої попередньої оплати, а саме на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- АТ КБ «ПриватБанк» є добросовісною особою, що виконала всі зобов`язання перед лізингоодержувачем (ТзОВ «Стронг Брідж Альянс»), натомість останнє є особою, що не виконало взяті на себе зобов`язання, не повернуло своєчасно майно (припинивши сплачувати будь-які платежі), має заборгованість перед банком за користування майном (що стало підставою для ініціювання банкрутства) та, як наслідок, дії такої особи і спричинили подальше розірвання договору саме через невиконання ТзОВ «Стронг Брідж Альянс»;

- ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не здійснило попередню оплату товару відповідно до положень ч.1 ст.693 ЦК України та не набуло права діяти альтернативно відповідно до диспозиції ч.2 ст.693 ЦК України, при цьому, умовами договору фінансового лізингу (п.6.2.4) передбачені дії, що вчиняються сторонами у випадку його розірвання, а саме лізингоодержувач зобов`язується сплатити лізингові платежі на дату розірвання і це вказує на те, що не може одночасно існувати обов`язок у боржника сплатити лізингові платежі, а у банку обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі боржнику;

- на сьогодні недобросовісними лізингоодержувачами ініційовані масові позови з метою отримання можливості стягнення коштів з банку через роки після розірвання договорів фінансового лізингу (наприклад, справи №925/322/23(925/875/23), №925/233/23(925/750/23));

- у правовідносинах, що склались, у сторін першочергова умова (визначена ч.1 ст.693 ЦК України) не відбулась здійснення покупцем повної попередньої оплати за товар (як передбачено договором) для набуття права вимагати від продавця (банку) виконання зустрічних дій (передачі товару або повернення коштів), що унеможливлює перехід до ч.2 ст.693 ЦК України, що стосується зустрічного обов`язку банку передати у власність предмету лізингу та можливості застосування права вимоги повернути суму передоплати;

- із положення ч.2 ст.693 ЦК України можна виділити такі положення: - «який одержав суму попередньої оплати товару» банк не одержав суму попередньої оплати товару, оскільки умовами договору передбачено її розмір в сумі повної вартості товару (предмету лізингу), що не сплачено ТзОВ «Стронг Брідж Альянс»; - «не передав товар у встановлений строк» у банку не виникав зустрічний обов`язок відносно передання товару у власність ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» через невиконання останнім своїх зобов`язань; - «покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати» ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не має права вимагати передання товару, оскільки він не є оплачений та відповідно ця особа не може також вимагати повернення «суми попередньої оплати», оскільки вона не сплачена;

- сутністю застосування ч.2 ст.693 ЦК України є захист добросовісного покупця, що здійснив попередню оплату на умовах взаємних домовленостей (яким ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не є);

- умови договору лізингу не передбачають зобов`язання банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору, навпаки, пункт 6.2.4 договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору (…), сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату;

- умовами договору лізингу передбачені дії, що вчиняються сторонами у випадку його розірвання та дають розуміння, що не може одночасно існувати обов`язок у боржника сплатити лізингові платежі, а у банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі боржнику;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.10.2018 у справі №910/1775/18, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22, відносно умов правозастосування ч.2 ст.693 ЦК України, підтверджують позицію банку відносно того, що таке положення регулює наслідки невиконання продавцем свого зустрічного обов`язку із передачі товару у власність покупця (покупець, в свою чергу, отримує дві альтернативні дії вимагати повернення товару або вимагати повернення попередньої оплати);

- ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не набув права діяти альтернативно, враховуючи диспозицію ч.2 ст.693 ЦК України, а саме вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, що свідчить про відсутність умов застосування вказаного положення Кодексу до спірних правовідносин;

- суд правильно застосував положення ч.2 ст.693 ЦК України, адже немає ні правових підстав, ні фактичних обставин, які б надавали ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» право вимагати повернення сплачених лізингових платежів, та відповідно, покладали б на банк зобов`язання повернути ці платежі;

- посилання у додаткових поясненнях апелянта на справу №918/631/19, в якій Велика Палата Верховного Суду 21.09.2020 винесла постанову, не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки обставини цієї справи не є подібними, а правові висновки стосуються ст.625 ЦК України;

- лише повна попередня оплата товару дає право позивачу вимагати від банку вчинення зворотних дій відносно передання предмету лізингу у власність або ж повернення сплачених коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

01.07.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (банк) і Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС» (лізингоодорежувач) уклали договір фінансового лізингу №4С16033ЛИ, відповідно до якого банк є власником нерухомого майна (переліченого у додатку №1 до договору) і передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (п.1.1. договору).

На дату укладення договору вартість майна становить - 320 118 679,00 грн. (п. 1.2. договору).

Розмір, структура і строки оплати лізингових платежів встановлюються у додатку №2 (п.2.1. договору).

У пункті 2 договору передбачено такі платежі:

- винагорода за відкриття рахунку у розмірі 500,00 грн. у день укладення договору;

- відсоткова винагорода за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном;

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2;

- винагорода за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається відповідно до формули, вказаної у договорі.

Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п.4.3. договору).

Відповідно до п.5.1.3. договору банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Відповідно до п.5.1.5. договору банк має право стягнути з лізингоодержувача майно в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов`язань з повернення майна за договором.

Відповідно до 5.2.1. договору банк зобов`язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

Відповідно до 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до п.6.2.11. договору лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»;

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);

- відсоткову винагороду за користування майном;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п.7.9. договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

Відповідно до п.8.2.3 цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

Відповідно до п.9.1. строк дії цього договору з дати підписання цього договору до 25.06.2036.

У додатку №1 до договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) загальною вартістю 320 118 679,00 грн.

У додатку №2 до договору встановлено графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036.

Зокрема, з 25.07.2016 до 25.06.2031 передбачено щомісячний платіж в розмірі 266 765,57 грн., а з 25.07.2031 до 25.06.2036 передбачено щомісячний платіж в розмірі 4 535 014,62 грн.

01.07.2016 відповідно до акту №1 прийому-передачі майна банк передав лізингоодержувачу предмет фінансового лізингу (нерухоме майно, згідно з додатком №1 до договору).

До позовної заяви додано платіжні доручення про сплату лізингових платежів на загальну суму 9 106 279,08 грн.:

№177 від 25.07.2017 на суму 2 936 868,61 грн;

№197 від 23.08.2017 на суму 125 610,47 грн;

№196 від 23.08.2017 на суму 2 811 300,00 грн;

№226 від 28.09.2017 на суму 300 600,00 грн;

№247 від 31.10.2017 на суму 302 500,00 грн;

№269 від 30.11.2017 на суму 380 000,00 грн.;

№307 від 16.01.2018 на суму 200 000,00 грн;

№316 від 31.01.2018 на суму 119 000,00 грн.;

№343 від 28.02.2018 на суму 100 000,00 грн;

№342 від 28.02.2018 на суму 209 000,00 грн;

№364 від 30.03.2018 на суму 270 000,00 грн;

№396 від 27.04.2018 на суму 250 000,00 грн;

№422 від 31.05.2018 на суму 293 000,00 грн;

№461 від 04.07.2018 на суму 116 000,00 грн;

№484 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн;

№508 від 31.08.2018 на суму 122 400,00 грн;

№537 від 28.09.2018 на суму 98 400,00 грн;

№562 від 31.10.2018 на суму 120 000,00 грн;

№588 від 30.11.2018 на суму 102 000,00 грн;

№616 від 28.12.2018 на суму 100 800,00 грн;

№636 від 31.01.2019 на суму 76 800,00 грн.

У призначеннях платежів вказано «оплата вартості предмета лізингу».

До позовної заяви додано виписку по рахунку 6.1. «Поточна заборгованість зa довгостроковими зобов`язаннями у національній валюті з 01.07.2015 до 30.09.2023», у якій відображено здійснення оплати вартості предмета лізингу по договору фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 на загальну суму 12 043 148,13 грн.

У цій виписці, окрім платежів, підтверджених доданими до позовної заяви копіями платіжних доручень, також зазначено, що 25.07.2016 було здійснено платіж на суму 266 766,00 грн., а 23.08.2016 на суму 2 670 103,05 грн. (загальна сума 2 936 869,05 грн.).

У рішенні Господарського суду м.Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19 за позовом ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» про стягнення 118 647 832,49 грн. встановлено такі обставини, що мають преюдиційне значення для цієї справи:

- додатковою угодою від 03.11.2016 сторони погодили з 07 листопада 2016 року внести зміни у п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 Розділу 2 «Лізингові платежі» договору та викласти в наступній редакції: «Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2».

- умовами п. 2.3.4. договору в редакції додаткової угоди від 22.08.2016 сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється у термін/дату згідно п.1.3., п.9.1. договору, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Вказаним рішенням суду в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю, стягнуто з ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 46 694 224,07 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн. простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн. пені за порушення грошового зобов`язання та 672 350,00 грн. судового збору.

08.09.2020 відповідач надіслав позивачу повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, в якому зазначається, що договір є розірваним з 23.09.2020. Також, в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627,18 грн., з яких лізинговий платіж - 102 494 727,66 грн.; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899,52 грн.

02.12.2020 - 03.12.2020 передане майно за договором фінансового лізингу було повернуто банку за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП №637504429.

20.09.2023 позивач направив відповідачу вимогу №05.2.11/20, у якій просив перерахувати на його користь 12 043 148,13 грн. сплачених лізингових платежів.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 відкрито провадження у справі №907/257/23 про банкрутство ТзОВ «Стронг Брідж Альянс», визнано грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 72 625 958,42 грн., введено мораторій на задоволення вимог боржника, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Слостіна А.Г.

Відповідно до змісту вказаної ухвали визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора в розмірі 72 625 958,42 грн складаються з 49 613 064,87 грн. простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016, 22 340 543,55 грн. пені і 672 350,00 грн. судового збору, підтверджених рішенням Господарського суду м. Києва від 01.09.2019 у справі №910/4183/19.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

В межах справи про банкрутство боржник (лізингоодержувач) заявив позов про стягнення з банку (лізингодавця, ініціюючого кредитора) лізингових платежів, сплачених в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу до розірвання договору фінансового лізингу за ініціативою банку.

Відповідно до ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення сторонами договору) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України (в обох редакціях) до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що станом на дату укладення договору лізингу у 2016 році загальні правові та економічні засади фінансового лізингу було визначено у Законі України «Про фінансовий лізинг» в редакції 1997 року, яка діяла до 13.06.2021.

Вказана редакція Закону, на відміну від нової редакції Закону України «Про фінансовий лізинг» (ч.7 ст.17 якої передбачає, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати його розірвання не підлягають поверненню лізингоодержувачу), не містила чіткого правового регулювання питання повернення лізингових платежів.

Так, відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

У ст.7 Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень ч.2, ч.4 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні застосував положення ч.4 ст.653 ЦК України в обґрунтуванні підстав відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, на яку посилається апелянт, зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що вказані висновки Верховного Суду не підлягають до застосування у спірних правовідносинах, оскільки після прийняття постанови у справі №904/2357/20 норми Закону України «Про фінансовий лізинг» та норми Цивільного кодексу України, якими врегулювано договір лізингу, викладено в новій редакції.

Натомість, слід врахувати, що у спірному випадку договір фінансового лізингу між сторонами укладено у 2016 році та розірвано у 2020 році, тобто до викладення Закону України «Про фінансовий лізинг» в новій редакції, чинній з 13.06.2021, отже, висновки, викладені у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 є актуальними для цих фактичних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначено, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Враховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано, проте викладені правові висновки щодо наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу є загальними і для спірних правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, необґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду на положення ч.4 ст.653 ЦК України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами у договорі.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 викладено висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів), тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Отже, для вирішення спору, який виник між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів.

У додатку №2 до договору, який визначає розмір, структуру і строки сплати лізингових платежів, наведено графік відшкодування вартості майна, зокрема, зазначено «лізингові платежі в рахунок викупу майна». Інших платежів, які є складовими лізингових платежів відповідно до умов договору, в тому числі, відсоткової винагороди за користування об`єктом лізингу, додаток не містить.

Водночас, слід взяти до уваги, що рішенням господарського суду з лізингоодержувача було стягнуто на користь банку заборгованість, яка складається з простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна та простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном і пені за порушення грошового зобов`язання.

Сторони спору у пункті 6.2.4. договору узгодили, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Таким чином, у договорі сторони врегулювали наслідки його розірвання, зокрема, визначили обов`язок лізингоодержувача сплатити банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату та інших платежах за цим договором.

Відтак у спірному випадку саме умовами договору встановлено наслідки розірвання договору, якими є сплата усіх передбачених договором платежів, які не було сплачено на дату його розірвання.

З огляду на п.6.2.4 договору до спірних правовідносин не застосовується ч.2 ст.692 ЦК України, яка передбачає право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Таким чином, з урахуванням встановлених фактичних обставин спору, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що умови договору не передбачають зобов`язання банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору, навпаки, п.6.2.4 договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас, висновки суду першої інстанції про те, що дійсний намір боржника полягає не у захисті його права, а у створенні перешкод банку у руху справи про його банкрутство, у якій банк-кредитор намагається задовольнити свої вимоги, є недоведеним припущенням про зловживання правом шляхом подання завідомо безпідставного позову та не може бути обґрунтуванням для відмови у задоволенні позовних вимог за наслідками розгляду позову по суті.

Також, колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що до матеріалів позовної заяви долучено платіжне доручення №177 від 25.07.2017, яке підтверджує сплату лізингового платежу на суму 2 936 868,61 грн. (а.с.14), водночас, загальна сума лізингових платежів, на підтвердження яких позивач надав копії платіжних доручень становить 9 106 279,08 грн.

Із співставлення наявних в матеріалах справи платіжних доручень та виписки позивача по рахунку 6.1. «Поточна заборгованість зa довгостроковими зобов`язаннями у національній валюті з 01.07.2015 до 30.09.2023», у якій відображено здійснення оплати вартості предмета лізингу по договору фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 на загальну суму 12 043 148,13 грн., апеляційний суд встановив, що позивач не надав підтвердження здійснення платежів 25.07.2016 на суму 266 766,00 грн. та 23.08.2016 на суму 2 670 103,05 грн.

Загальна сума непідтверджених платежів становить 2 936 869,05 грн.

В апеляційній скарзі позивач навів обґрунтування причин заявлення до стягнення лише 1 400 000,00 грн. сплачених платежів з 12 043 148,13 грн., а саме зазначив про відсутню можливість сплати судового збору, разом з цим, позовна заява не містить вказаного обґрунтування, тому суд першої інстанції в оскарженому рішенні підставно звернув увагу позивача на цю обставину.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апелянта про відсутність необхідності встановлення добросовісності поведінки покупця для застосування положень ч.2 ст.693 ЦК України, разом з тим, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, на правові висновки у якій покликається апелянт у додаткових поясненнях, викладено у фактичних правовідносинах, які не є подібними до спірних (правовідносини пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки).

Окрім того, обґрунтованими є доводи апелянта про те, що в оскарженому рішенні суд першої інстанції посилається на нерелевантну практику Верховного Суду щодо застосування ч.1 та ч.2 ст.693 ЦК України, а саме постанову від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 про стягнення попередньої оплати за договором поставки, та від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 про повернення авансового платежу за договором поставки, неустойки, інфляційних втрат, 3% річних.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, на які покликався позивач, а також врахував нерелевантну практику Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» слід задовольнити частково та змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23), виклавши її в редакції, наведеній у мотивувальній частині цієї постанови, а в решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Стронг Брідж Альянс задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23), виклавши її в редакції, наведеній у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення залишити без змін.

3. Судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 15.04.2024.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.