ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 802/1905/16-а

адміністративне провадження № К/9901/41661/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2017 (суддя: Вільчинський О.В.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 (судді: Курко О.П., Білоус О.В,, Совгира Д.І.)

у справі № 802/1905/16-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області,

Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач 1, Вінницька ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області), Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у Вінницькій області), в якому, з урахуванням заяв про зміну та уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати:

вимогу Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 18.10.2016 № 0037221305;

рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій від 02.11.2016 № 0041611305;

податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041601305, № 0041591305 та № 0041621305;

податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області від 25.01.2017 № 0004271700 та № 0004251700.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі дійшли помилкового висновку про заниження сум податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску та військового збору та безпідставно виключили зі складу валових витрат позивача суму в розмірі 537140 грн. які позивач готівкою знімав зі свого рахунку, оскільки вказані кошти витрачені ним для проведення господарської діяльності, що підтверджується відповідними видатковими та розрахунковими документи, складеними згідно з вимогами чинного законодавства, які були надані для перевірки.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2017 залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій. Також суди зазначили, що позивач протягом 2015 року був платником військового збору. У податковій декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік нараховано військовий збір в сумі 252,00 грн., за ставкою 1,5 % суми чистого оподатковуваного доходу 16800,00 грн.

Водночас, суди зазначили, що під час розгляду справи не підтвердилися висновки відповідачів про завищення позивачем витрат за період, що перевірявся, та заниження оподатковуваного доходу.

Також суди дійшли висновку, що зі сторони позивача відсутні порушення термінів зарахування валютної виручки та як наслідок підстави нарахування контролюючим органом пені, оскільки .суди попередніх інстанцій вважають правомірним застосування позивачем під час провадження зовнішньоекономічної діяльності у розрахунках з контрагентом - нерезидентом такої форми припинення зобов`язань як відступлення права вимоги.

Разом з тим суди зазначили, що частина валютної виручки, а саме в частині суми, яка не охоплена договором про відступлення права вимоги (грошового боргу), надійшла на рахунок позивача з порушення визначених чинним законодавством строків, що й визнав представник позивача у судовому засіданні.

Зазначено, що заборгованість в сумі 3307,50 дол. США надійшла на валютний рахунок позивача 15.04.2015 з порушенням термінів розрахунків у 34 дні. Сума грошового зобов`язання у вигляді пені за порушення термінів розрахунків складає 7292,50 грн. (34 (кількість днів затримки 13.03.2015 по 15.04.2015)*3307,50 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%).

Валютна виручка в сумі 2196,25 дол. США надійшла на валютний рахунок позивача 15.04.2015 з порушенням термінів розрахунків 34 дні та в сумі 2195,50 дол. США - 11.06.2015 з порушенням термінів розрахунків 91 день. Сума грошового зобов`язання у вигляді пені за порушення термінів розрахунків складає 17798,43 грн. (34 (кількість днів затримки з 13.03.2015 по 15.04.2015)*2196,25 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%) та (91 (кількість днів затримки з 13.03.2015 по 11.06.2015)*2195,50 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%).

Суд першої інстанції також зазначив, що у даному випадку, констатуючи помилкове нарахування пені та неправомірність висновків щодо порушення граничних строків надходження валютної виручки, суд не може визнати протиправним рішення контролюючого органу в якійсь сумі, оскільки не можливо визначити у яке оскаржуване рішення увійшла сума пені, нарахована позивачу за порушення строків надходження валютної виручки, а саме в частині суми, яка не охоплена договором про відступлення права вимоги. Зазначено, що суд не вправі проводити розрахунки та визначати в грошовому виразі в якій частині такі податкові повідомлення-рішення є неправомірними, а в якій відповідають нормам податкового законодавства, тому за наведених обставин суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041621305 та ГУ ДФС у Вінницькій області від 25.01.2017 № 0004251700 підлягають скасуванню в повному обсязі.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржники, посилаючись на обставини, викладені в актах перевірки, при цьому зазначивши, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідачі у касаційній скарзі також зазначили, що види господарської діяльності, які зазначено у ОСОБА_2 не дають йому право на здійснення роздрібної торгівлі обладнанням і запасними частинами до автомобілів, а також проводити ремонт транспортних засобів., а відтак ОСОБА_2 не мав можливості здійснювати господарську діяльність.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції витребувано у ПАТ «Укрсіббанк» письмову інформацію про наявність чи відсутність договору відступлення прав вимоги (грошового боргу), а також будь-які інші, пов`язані з цим договором документи, укладеного між ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_1 та нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща), у зв`язку з чим на адресу апеляційного суду надійшла довідка ПАТ «Укрсіббанк», в якій повідомлено про відсутність договору відступлення прав вимоги (грошового боргу),, а також відсутні будь-які інші, пов`язані з цим договором документи, що не було взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки, на думку суду, вказана довідка носить інформаційний характер і не є належним та допустимим доказом.

При цьому, відповідачі зауважили, що позивач, у разі відступлення прав вимоги, зобов`язаний був, у відповідності до вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, подати до банку або податкового органу необхідну інформацію для зняття з контролю відповідної операції, оскільки згідно із законодавства саме позивач несе відповідальність за виконання контакту та надходження коштів.

Податковий орган також зауважив, що переведення вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері ЗЕД не допускається, тоді як договір відступлення прав вимоги суперечить вимогам статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті».

Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, наголосивши на їх правомірності.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 27.09.2016 по 10.10.2016 Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області проведено планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 18.10.2016 №1059/1305/2636913776, яким встановлено порушення позивачем вимог:

1) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за період, що перевірявся, на суму 88726,56 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 88726,56 грн.;

2) ч. 2 ст. 9, п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу, в сумі 84165,52 грн.;

3) п.п. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено нарахування військового збору на суму 8057,10 грн. у зв`язку із заниженням чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік на суму 537140,00 грн.;

4) ст. 1 Закону України №185/94-ВР від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями) та п. 1 Постанови Правління Національного Банку України від 01.02.2014 № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» - в частині порушення законодавчо встановлених строків надходження валютної виручки по контракту № 25-11/14 від 25.11.2014, укладеному із нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща), сума нарахованої пені становить 552120,97 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.11.2016:

№ 0041621305 про нарахування пені за порушення у сфері ЗЕД у сумі 552120,97 грн.;

№ 0041591305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у сумі 110908,20 грн.;

№ 0041601305 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 10071,38 грн.

Крім того, відповідачем 1 на підставі акта перевірки прийнято рішення про застосування штрафних санкцій від 02.11.2016 № 041611305, яким визначив штрафну санкцію з єдиного соціального внеску в розмірі 8416,55 грн., та сформував вимогу від 18.10.2016 № 0037221305, яким визначив позивачу зобов`язання з єдиного соціального внеску в розмірі 84165,52 грн.

На зазначені податкові повідомлення-рішення ФОП ОСОБА_1 подав скаргу до ГУ ДФС у Вінницькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 04.01.2017 № 2/Б/02-32-10-01 про відмову в її задоволенні.

Під час розгляду скарги згідно з наказом Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 13.12.2016 № 1573 проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 , податкова адреса АДРЕСА_1 , з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складений акт від 27.12.2016 №1369/1305/2636913776, яким встановлено порушення позивачем вимог:

1) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за період, що перевірявся, на суму 100959,96 грн.;

2) ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями) та п. 1 Постанови Правління Національного Банку України "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" - в частині порушення законодавчо встановлених строків надходження валютної виручки по контракту № 25-11/14 від 25.11.2014, укладеному із нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща), сума нарахованої пені становить 804688,56 грн.;

3) п.п. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено нарахування військового збору на суму 8057,10 грн. за 2015 рік.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.01.2017:

№ 0004251700 про збільшення на 252567,60 грн. суму грошового зобов`язання з штрафних санкцій у вигляді пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД:

№ 0004271700 про збільшення на 15291,75 грн. суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, в т.ч. основний платіж 12233,40 фінансова (штрафна) санкція - 3058,35 грн.

Щодо прийняття податкових повідомлень-рішень Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041591305 та від 25.01.2017 № 0004271700, Суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 167.1 ст.167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

Згідно з п. 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п/п 177.4.1. п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 під час проведення як планової, так і позапланової перевірок надавались видаткові накладні, акти виконаних робіт, квитанції до прибуткових касових ордерів, які підтверджують факт придбання товарів та послуг (запчастин до автомобілів та ремонт автомобілів) у ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 655060 грн. В акті планової перевірки ці операції не були відображені зовсім, а в акті позапланової перевірки не були враховані через те, що у ФОП ОСОБА_2 незадекларований прибуток за 2015 рік, зазначені інші види діяльності, відсутній РРО.

Суди також встановили, що під час позапланової перевірки було встановлено, що контрагентом продавцем і виконавцем робіт є ОСОБА_2 , розрахунок із яким проводився за готівкові кошти по прибуткових касових ордерах, фактично у 2015 році ОСОБА_2 господарську діяльність здійснював на загальній системі оподаткування і дохід від підприємницької діяльності 0 грн., декларація № 1600000150 від 12.01.2016, розрахунки за готівку заборонено, РРО не зареєстровано. В акті позапланової перевірки також вказано, що види господарської діяльності, які зазначено у ОСОБА_2 , не дають йому право на здійснення роздрібної торгівлі обладнанням і запасними частинами до автомобілів, а також проводити ремонт транспортних засобів. Враховуючі вказану інформацію, на переконання відповідачів, ОСОБА_2 не мав можливості здійснювати господарську діяльність, отже, й накладні не можуть бути використані як документи, що підтверджують витрати позивача за 2015 рік.

У зв`язку із встановленими під час перевірки обставинами суди попередніх інстанцій встановили, що як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні, акти виконаних робіт, квитанції до прибуткових касових ордерів, які підтверджують факт придбання товарів та послуг (запчастин до автомобілів та ремонт автомобілів) у ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 655060 грн., складені відповідно до вимог чинного законодавства, зазначені у них витрати повністю пов`язані з господарською діяльністю позивача, основним видом якої є « 49.41 Вантажний автомобільний транспорт», у зв`язку з чим підстави для їх неврахування у складі валових витрат були відсутні.

Разом з тим, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не зазначено дати та номерів видаткових накладних, актів виконаних робіт та квитанцій до прибуткових касових ордерів, які підтверджують факт придбання товарів та послуг (запчастин до автомобілів та ремонт автомобілів) у ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 655060 грн. та які складені відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні складені на загальну суму 550560 грн., тоді як акти прийому-передачі виконаних робіт складені на загальну суму 104500 грн., що свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041591305 та від 25.01.2017 № 0004271700.

Щодо податкового повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041621305 на суму 552120,97 грн. та податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області від 25.01.2017 № 0004251700 на 252567,60 грн., Суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено що зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах, формах, передбачених статтями 33 і 27 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (Закон № 185/94, у редакції чинній на момент виникнення спірно правовідносин) встановлено порядок та механізм розрахунків при здійсненні суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно ст. 1. Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно зі ст. 4. Закону № 185/94 порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Законом України від 06.11.2012 № 5480-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок» внесено зміни у статтю 1 Закону № 185/94, відповідно до яких Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Пунктом 1 Постанови Правління Національного Банку України від 01.02.2014 № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач уклав із нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща) контракт № 25-11/14 від 25.11.2014 (том 1 а.с. 138-142), відповідно до якого ОСОБА_1 (продавець) зобов`язується передати у власність покупця - Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща) товар рослинного походження цибуля 100 тон. Ціна товару визначається в доларах США.

Судами зазначено, що за період дії контракту позивач відвантажив на експорт 100 тон цибулі ріпчастої на суму 52870,80 дол. США (829727,30 грн.):

07.12.2014 по ВМД № 508050000/2014/27711 відвантажено товар на суму 4411,68 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 07.03.2015;

12.12.2014 по ВМД № 508050000/2014/29292 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 12.03.2015;

12.12.2014 по ВМД № 508050000/2014/29449 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 12.03.2015;

12.12.2014 по ВМД № 508050000/2014/29567 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 12.03.2015;

15.12.2014 по ВМД № 508050000/2014/30490 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 15.03.2015;

17.12.2014 по ВМД № 112070000/2014/3969 відвантажено товар на суму 4311,3 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 17.03.2015;

19.12.2014 по ВМД № 112070000/2014/4017 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 19.03.2015;

19.12.2014 по ВМД № 112070000/2014/4018 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 19.03.2015;

26.12.2014 по ВМД № 112070000/201/4198 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 26.03.2015;

26.12.2014 по ВМД № 112070000/2014/4199 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 26.03.2015.

26.12.2014 по ВМД № 112070000/2014/4201 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 26.03.2015.

26.12.2014 по ВМД № 112070000/201/4202 відвантажено товар на суму 4410 дол. США, граничний строк надходження валютної виручки 26.03.2015.

В актах перевірки від 18.10.2016 та від 27.12.2016 зазначено, що в законодавчо встановлений строк валютна виручка від нерезидента за відвантажений товар на валютні рахунки ФОП ОСОБА_1 надійшла частково в сумі 8801,75 до. США, станом на 31.12.2015 за розрахунками по контракту утворилась прострочена дебіторська заборгованість в сумі 39597,37 дол. США, граничний строк надходження якої минув 12.03.2015, 15.03.2015, 17.03.2015, 19.03.2015, 26.03.2015.

За порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями) та п. 1 Постанови Правління Національного Банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» - в частині порушення законодавчо встановлених строків надходження валютної виручки по контракту № 25-11/14 від 25.11.2014, укладеному із нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща), ФОП ОСОБА_1 нараховано пеню в сумі 804688,56 грн. відповідно до рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області № 0041621305 про нарахування пені за порушення у сфері ЗЕД у сумі 552120,97 грн. та рішення ГУ ДФС у Вінницькій області № 0004251700 про збільшення на 252567,60 грн. суму грошового зобов`язання з штрафних санкцій у вигляді пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД.

Суди встановили, що позивач, в свою чергу, посилається на те, що зобов`язання зі сторони кредитора фактично було припинено шляхом підписання договору про відступлення права вимоги (грошового боргу) від 29.12.2014, відповідно до якого передано новому кредитору - ФОП ОСОБА_3 право вимоги на суму грошової вимоги 39597,37 дол. США, а відтак, на переконання ФОП ОСОБА_1 , від дати передання ним своїх прав за контрактом № 25-11/14 іншій особі він не може нести відповідальність, передбачену ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Таким чином, Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" регулює порядок припинення зобов`язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов`язання в інший спосіб, зокрема переведення боргу, зарахування зустрічних вимог.

Переведення боргу регулюється статтями 520-524 ЦК України. Так, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Наслідками переведення боргу є вибуття первинного боржника із зобов`язання, вступ до зобов`язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов`язання при зміні суб`єктного його складу.

Відповідно до статей 512-516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18 за позовом ТОВ «Верболіз» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення зробив висновок щодо застосування норм статей 1, 4 Закону №185/94-ВР, статей 627, 628, 629 ЦК, частини четвертої статті 6, частини 1 статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», пункту 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136 (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за №338/3631) у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки в разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно до правової позиції, сформованої в цій постанові, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону №185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування вищезазначених норм Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.07.2021 у справі №817/1200/15 сформулював такий висновок: у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону №185/94-ВР для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Ці висновки Верховного Суду цілком застосовні у правовідносинах щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки у разі відступленні права вимоги новому кредитору.

У постановах від 22.04.2021 (справа №806/2099/17), від 12.06.2020 (справа №805/1251/15-а) та від 03.04.2023 (справа № 826/5478/18) Верховний Суд зробив висновок про можливу, як правомірну, заміну експортера у зовнішньоекономічному зобов`язанні з переходом права вимоги експортера до іншого резидента.

Підстав для відступу від такого висновку Суд не вбачає.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи між позивачем, фірмою Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща) та ФОП ОСОБА_3 29.12.2014 укладено договір про відступлення права вимоги (грошового боргу) (том 1 а.с. 150-151), згідно з яким позивач у рахунок погашення свого боргу перед ФОП ОСОБА_3 передав їй право вимоги боргу в розмірі 39597,37 дол. США від фірми Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща), в результаті чого ця частина боргу була погашена, а решта була отримана позивачем на розрахунковий рахунок.

Суд зазначає, що як нормами Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, так і нормами інших правових актів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, не було врегульовано, які дії повинен був вчинити експортер у разі відступлення права вимоги за експортним контрактом.

Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №7 затверджено нову Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (далі - Інструкція №7), підпунктом 6 пункту 9 якої чітко встановлено, що банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі заміни кредитора в зобов`язанні за операцією з експорту товарів - після зарахування на поточний рахунок резидента - нового кредитора в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента-боржника за поставлений резидентом - первісним кредитором товар, та за наявності документів про заміну кредитора в зобов`язанні за операцією з експорту товарів.

Банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності, зокрема, документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання (підпункт 5 пункту 10 зазначеної Інструкції).

Разом з тим, стверджувати, що законодавство, яке діяло до набрання чинності Інструкцією № 7, не давало підстав виснувати, що з відступленням права вимоги експортером іншій особі - резиденту не відбувалась заміна відповідальної особи у валютних правовідносинах, не можна.

В період дії спірних у цій справі правовідносин діяла Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 (далі - Інструкція №136) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за №338/3631; Інструкція втратила чинність з 07.02.2019).

Відповідно до пункту 1.11 Інструкції №136 експортна, імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Виручка резидентів [крім інвесторів (представництв іноземних інвесторів на території України) за угодами про розподіл продукції, контроль за своєчасністю розрахунків яких не здійснюється] підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше встановленого законодавством України строку з дати оформлення митної декларації на продукцію, що експортується, а в разі експорту робіт [послуг, прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі)] - з моменту підписання акта, рахунку (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі) (пункт 2.1 цієї Інструкції).

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення митної декларації або підписання акта, рахунку (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності, інших немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі) (пункт 2.2 Інструкції №136).

Банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього (абзац перший пункту 2.3 Інструкції №136).

Пунктом 2.5 Інструкції №136 передбачено можливість зняття експортної операції з валютного контролю у разі зміни умов договору, який перебуває у банку на контролі.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №136 банки зобов`язані вимагати від своїх клієнтів [крім інвесторів (представництв іноземних інвесторів на території України) за угодами про розподіл продукції] повної інформації про експортні, імпортні операції, розрахунки за якими останні проводять через ці банки.

У разі відвантаження резидентом продукції експортна операція фіксується банком в аналогічному журналі після одержання реєстрів митних декларацій або надходження від нерезидента коштів на користь резидента, або, якщо резидент самостійно будь-яким чином надасть банку інформацію про цю операцію (наприклад, пред`явить копію висновку) з одночасною вимогою від резидента копій договору, інших документів, необхідних для здійснення контролю за відповідною операцією (якщо кошти, що надійшли від нерезидента, не є авансовим платежем або попередньою оплатою) (пункт 4.5 Інструкції №136).

Якщо клієнт не подав банку документи, потрібні останньому для з`ясування стану розрахунків за експортною, імпортною операціями цього клієнта (пункт 4.1 цієї Інструкції), то банк у довільній формі повідомляє про це податковий орган (пункт 5.6 Інструкції № 136).

Повноваженням банка, визначеним у пункті 4.1 Інструкції №136 щодо здійснення валютного контролю, відповідає обов`язок клієнта банку (зокрема, експортера), який зазначений у зовнішньоекономічному контракті, що перебуває на контролі, повідомляти банк та надавати відповідні документи про зміну умов контракту. В разі надання особою банку документів про відступлення нею права вимоги за експортним контрактом припиняється правовідношення між банком і цією особою щодо валютного контролю. У правовідношенні щодо валютного контрою за експортною операцією відповідальною особою за своєчасне надходження валютної виручки стає особа, до якої перейшло право вимоги.

Відтак, у разі відступлення права вимоги за експортним контрактом до нового кредитора-резидента переходить право вимоги у повному обсязі, то і відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними операціями покладається на нього.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відступлення права вимоги у зовнішньоекономічному зобов`язанні є правом сторін зовнішньоекономічного контракту (договору). Разом з тим, особа (первісний кредитор) залишається відповідальною особою за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними операціями допоки не повідомить банк про зміну кредитора в зобов`язанні іншою особою. У такому разі відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними операціями буде покладатись на нового резидента-кредитора, якому передано право вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2023 у справі № 826/5478/18.

Разом з тим, судом першої інстанції не були встановлені вказані обставини щодо повідомлення позивачем банк про відступлення прав вимоги. Тоді як суд апеляційної інстанції ухвалою від 06.06.2017 зобов`язавши АТ «Укрсиббанк» надати письмову інформацію про наявність чи відсутність договору про відступлення права вимоги (грошового боргу) від 29.12.2014, який укладений між фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_3 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та нерезидентом Przedsiebiorstwo Handlowo- ОСОБА_4 (Польща), а також будь-які інші, пов`язані з цим договором документи та отримавши довідку АТ «Укрсиббанк» від 05.07.2017 № 64-19-31/166 (том 2 а.с. 6), в якій зазначено про відсутність договору відступлення та будь-яких інших документів пов`язаних з цим договором документів, помилково не взяв її до уваги з тих підстав що вона носить лише інформаційний характер та не є належним та допустимим доказом.

Однак, суд апеляційної інстанцій не зазначив, з якими саме подіями пов`язується висновок суду апеляційної інстанції про неналежність та недопустимість довідки банку, зважаючи на витребування такої інформації самим судом апеляційної інстанції.

Тобто, Суд зазначає, що як судом першої інстанції так і судом апеляційної не встановлено чи повідомляв та, якщо повідомляв коли саме, позивач банк про зміну кредитора в зобов`язанні іншою особою за зовнішньоекономічним контрактом на підставі укладеного договору від 20.12.2014 про відступлення права вимоги (грошового боргу), укладеного між ФОП ОСОБА_3 (новий кредитор), ФОП ОСОБА_1 (первісний кредитор) та Przedsiebiorstwo Handlowo - ОСОБА_4 (Польща) (Боржник).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази відвантаження позивачем на адресу нерезидента 100 тон цибулі ріпчастої на суму 52870,80 дол. США (829727,30 грн.), зокрема, відсутні ВМД на які посилаються суди у своїх рішеннях, з яких можливо б було встановити дату такого відвантаження та відлік строку надходження валютної виручки на адресу резидента, а також відсутні докази, з яких можливо б було встановити надходження валютної виручки на адресу резидента на виконання вимог зовнішньоекономічного контракту.

Судоми попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість в сумі 3307,50 дол. США надійшла на валютний рахунок позивача 15.04.2015 з порушенням термінів розрахунків у 34 дні. Сума грошового зобов`язання у вигляді пені за порушення термінів розрахунків складає 7292,50 грн. (34 (кількість днів затримки 13.03.2015 по15.04.2015)*3307,50 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%).

Тоді як валютна виручка в сумі 2196,25 дол. США надійшла на валютний рахунок позивача 15.04.2015 з порушенням термінів розрахунків 34 дні та в сумі 2195,50 дол. США - 11.06.2015 з порушенням термінів розрахунків 91 день. Сума грошового зобов`язання у вигляді пені за порушення термінів розрахунків складає 17798,43 грн. (34 (кількість днів затримки з 13.03.2015 по 15.04.2015)*2196,25 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%) та (91 (кількість днів затримки з 13.03.2015 по 11.06.2015)*2195,50 (заборгованість)*21,616059 (валютний курс НБУ на день виникнення заборгованості)*0,3%).

У зв`язку з викладеним судом першої інстанції зазначено, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого рішення частково протиправним. Однак, це можливо у випадку, якщо цю частину рішення можна належним чином ідентифікувати (відокремити), і за її відсутності рішення, яке оскаржене, в іншій частині не втратить своє значення та цілісність. Рішення, у якому неможливо виділити (відокремити) частину, яка підлягає визнанню протиправною та скасуванню, повинно бути визнане протиправним та скасоване в цілому. У даному випадку, констатуючи помилкове нарахування пені та неправомірність висновків щодо порушення граничних строків надходження строків суд не може визнати протиправним рішення контролюючого органу в якійсь сумі, оскільки не можливо визначити у яке оскаржуване рішення увійшла сума пені, нарахована позивачу за порушення строків надходження валютної виручки, а саме в частині суми, яка не охоплена договором про відступлення права вимоги). Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, колегія судів зазначає, що вказані висновки суду першої інстанції, оцінку яким не надано судом апеляційної інстанції, є помилковими, оскільки, по-перше, Суд звертає увагу на те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Вказаний правовий висновок також викладено і Верховним Судом, зокрема у постановах від 18.05.2020 у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 у справі № 804/4406/13-а та від 20.03.2023 у справі № 813/2689/17, від 22.02.2024 у справі № 826/16991/13-а.

В даному випадку, зважаючи на те, що податковим повідомленням-рішенням від 02.11.2016 № 0041621305 застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 552120,97 грн. за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із кількості днів затримки, які можливо ідентифікувати, тоді як податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Вінницькій області від 25.01.2017 № 0004251700 нараховано пеню у розмірі 252567,60 грн. за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із кількості днів затримки, скасування судом таких актів індивідуальної дії повністю суперечить вимогам законодавства та судовій практиці.

По-друге, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції навіть не намагалися ідентифікувати в якій саме частині зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними, а в якій правомірними, зважаючи на наявність в матеріалах справи розрахунку нарахування пені за порушення термінів надходження валютної виручки по експертній угоді (т. 1 а.с. 116), хоча і у нечіткій якості, як додаток до акту перевірки від 27.12.2016 № 1369/1305/2636913776, тоді як судами попередніх інстанцій не встановлено наявність розрахунків штрафних санкцій щодо кожного податкового повідомлення-рішення.

Щодо податкового повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02.11.2016 № 0041601305 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 10071,38 грн., вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відповідачем не доведено завищення позивачем витрат за період, що перевірявся, та заниження оподатковуваного доходу, вказане податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій. є протиправними та підлягають скасуванню, то Суд зауважує, що вказані висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено, а відтак не ідентифіковано, з яких саме сум чистого оподатковуваного доходу, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб складається сума у розмірі 537140,00 грн., на підставі яких і було прийнято податкове повідомлення-рішення 02.11.2016 № 0041601305, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2016 № Ф-3037221305 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.11.2016 № 0041611305.

За таких обставин, Суд, розглядаючи касаційну скаргу скаржника, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 у справі № 802/1905/16-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко