ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/101/23

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Вронської Г. О., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.

за участю секретаря судового засідання - Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" - Малюк Є. Є. (адвокат), Щербань Д. М. (адвокат),

від Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" - представник не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ"

про зобов`язання повернути майно,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ"

про стягнення 87 044,98 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" (далі - ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" (далі - ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ", відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про зобов`язання повернути контейнери: POCU4031465 22U1; CCLU9103995 22U1; GWLU569106622R1; CSFU9645950 4EG1; GWLU187799945R1.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" зазначило, що ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" як зберігач відмовляється повернути належні позивачу контейнери, які зберігаються у відповідача за договором про надання послуг від 01.04.2020 № 04/10-2020.

1.3. ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" про стягнення 87 044,98 грн.

1.4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" неналежним чином виконує грошові зобов`язання за договором про надання послуг від 01.04.2020 № 04/10-2020.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 01.04.2020 між ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» (поклажодавець за договором) та ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» (зберігач за договором) було укладено договір про надання послуг № 04/10-2020 (далі - договір), предметом якого є зберігання на контейнерному майданчику зберігача 20- і 40-футових порожніх контейнерів, отриманих від поклажодавця (пункт 1.1 договору).

2.2. Місце зберігання: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 29 (пункт 1.2 договору).

2.3. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору за зберігання контейнерів, завантажувально-розвантажувальні роботи поклажодавець сплачує зберігачу плату в розмірі, встановленому у специфікації на послуги, що надаються, зі зберігання згідно з додатком 1 до цього договору. Оплата здійснюється один раз на місяць, не пізніше десятого числа місяця, що йде за звітним.

2.4. Ставка за зберігання контейнерів, погоджена сторонами, діє до кінця календарного року і не може змінюватися зберігачем в односторонньому порядку, окрім випадків, передбачених законодавством (пункт 2.3 договору).

2.5. Відповідно до пункту 2.4 договору об`єм наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт, що підписується сторонами.

2.6. У підпункті 3.1.3 договору передбачено обов`язок поклажодавця своєчасно здійснювати оплату зберігання відповідно до умов цього договору.

2.7. Порядок здавання-приймання порожніх контейнерів на відповідальне зберігання сторони передбачили у розділі 4 договору.

2.8. Поклажодавець доручає матеріально відповідальному співробітнику зберігача здійснювати приймання порожніх контейнерів на склад і видачу порожніх контейнерів зі складу (пункт 4.1 договору).

2.9. При прийманні контейнерів на відповідальне зберігання поклажодавець і зберігач оформляють «Акт приймання-передачі порожніх контейнерів на відповідальне зберігання», в якому вказуються номери контейнерів, дата їх приймання, кількість, якість, стан та інші необхідні реквізити (пункт 4.2 договору).

2.10. Для зняття контейнерів з відповідального зберігання поклажодавець передає зберігачу «Акт повернення на зняття порожніх контейнерів з відповідального зберігання», в якому вказується: дата, номери контейнерів, кількість, якість, стан контейнерів (пункт 4.3 договору).

2.11. Датою приймання контейнерів під відповідальне зберігання вважається дата «Акта приймання-передачі порожніх контейнерів на відповідальне зберігання», а датою зняття контейнерів з відповідального зберігання вважається дата «Акта повернення на зняття контейнерів з відповідального зберігання», підписаних уповноваженими представниками сторін (пункт 4.4 договору).

2.12. Повне або часткове повернення поклажодавцю контейнерів з відповідального зберігання здійснюється після отримання зберігачем від поклажодавця «Акта повернення на зняття порожніх контейнерів з відповідального зберігання» (пункт 4.5 договору).

2.13. Повернення вважається здійсненим після підписання сторонами «Акта приймання-здачі контейнерів з відповідального зберігання» (пункт 4.6 договору).

2.14. Порожні контейнери, прийняті на зберігання зберігачем, підлягають поверненню поклажодавцю або уповноваженій поклажодавцем особі в кількості, якості, стані, в якому вони були прийняті на зберігання (пункт 4.9 договору).

2.15. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 та до остаточного завершення усіх зобов`язань, узятих на себе за договором. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку договору не сповістить іншу сторону письмово про розірвання договору, строк його дії автоматично подовжуватиметься на кожен подальший календарний рік (пункт 8.6 договору).

2.16. Згідно з пунктом 8.7 договору його розірвання можливе при повідомленні однієї зі сторін договору про свій намір не пізніше ніж за один календарний місяць до наміченого дня розірвання.

2.17. 01.09.2022 ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» звернулось до ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» з претензією, в якій вимагало терміново забезпечити можливість відвантаження та вивезення контейнерів за заявками позивача за первісним позовом.

2.17. 22.11.2022 та 23.11.2022 ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» повторно звернулось до відповідача за первісним позовом з вимогою про повернення контенерів, які знаходяться на зберіганні.

2.18. Крім того, 19.12.2022 ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» зверталося до ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» з вимогою про відвантаження одного з належних йому контейнерів.

2.19. Надалі, 28.12.2022 ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» надіслало на юридичну адресу ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» вимогу № б/н від 28.12.2022 про повернення контейнерів, які знаходяться на зберіганні. Вказана вимога стосувалася наступних контейнерів: № РОСU4031465 (тип 22U1), дата завезення: 04.06.2021; № ССLU9103995 (тип 22U1), дата завезення: 04.06.2021; № GWLU5691066 (тип 22R1), дата завезення: 03.06.2022; № СSFU9645950 (тип 4EG1), дата завезення: 26.08.2021; № GWLU1877999 (тип 45R1), дата завезення: 21.10.2022.

2.20. ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» надало ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» відповідь на вказану вимогу, де вказало про можливість повернення контейнерів після погашення ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» заборгованості.

2.21. Листом № 28/12-22-01 від 28.12.2022 ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» надіслало ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» вимогу про розірвання договору протягом одного календарного місяця з моменту отримання позивачем за первісним позовом цього листа.

2.22. 04.01.2023 ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» надіслало ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» лист-вимогу № 04/01/23-01 від 04.01.2023 про оплату заборгованості та вивезення контейнерного обладнання. У вказаній вимозі ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» зазначило, що ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» не сплатило заборгованості відповідно до таких рахунків: № 168 від 31.08.2022 за навантажувально-розвантажувальні роботи на суму 2150,23 грн; № 185 від 30.09.2022 за навантажувально-розвантажувальні роботи на суму 33141,50 грн; № 224 від 31.12.2022 за зберігання контейнерів № РОСU4031465, ССLU9103995, GWLU5691066, СSFU9645950, GWLU1877999 на загальну суму 78066,65 грн. Крім того, ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» у цій же вимозі попередило ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» про те, що у випадку несплати заборгованості та невивезення контейнерів ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» буде змушене виставляти додаткові рахунки навіть після завершення дії договору за весь час зберігання контейнерного обладнання. До вимоги ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» було додано виставлені ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» рахунки № 168 від 31.08.2022, № 185 від 30.09.2022 та № 224 від 31.12.2022.

2.23. 09.02.2023 ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» надіслало ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» лист № 08/02-23-001 від 08.02.2023, в якому повідомило, що на зберіганні у ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» продовжують знаходитись надані поклажодавцем контейнери № РОСU4031465, ССLU9103995, GWLU5691066, СSFU9645950, GWLU1877999. У цьому листі ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» зазначило, що через нездійснення ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» оплати за зберігання контейнерів станом на 28.01.2023 заборгованість складає 87 044,98 грн. Крім того, цим же листом ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» повідомило ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» про застосування притримання зазначених вище контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України - до повної оплати заборгованості. До листа було додано виставлений ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» рахунок № 14 від 28.01.2023 на суму 87 044,98 грн, копія якого наявна у матеріалах справи.

2.24. Згідно із актом надання послуг № 14 від 28.01.2023, підписаним електронним підписом ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ», ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» були надані послуги зі зберігання спірних контейнерів на суму 87 044,98 грн.

2.25. Рахунок № 14 від 28.01.2023 та акт надання послуг № 14 від 28.01.2023 були надіслані ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» через програмне забезпечення «М.E.Doc.», призначене для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді.

2.26. Вказані документи ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» отримало через систему «М.E.Doc.» 10.02.2023.

3. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції та мотиви її прийняття

3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 12.06.2023 відмовив у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов задовольнив. Суд стягнув з ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" на користь ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" 87 044,98 грн заборгованості.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- відповідно до укладеного між сторонами договору ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" зберігає на своїй контейнерній ділянці отримані від ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" контейнери, а саме: № РОСU4031465 (тип 22U1), № ССLU9103995 (тип 22U1), № GWLU5691066 (тип 22R1), № СSFU9645950 (тип 4EG1), № GWLU1877999 (тип 45R1), що сторонами не заперечувалося;

- у ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» наявна заборгованість у розмірі 87 044,98 грн. з оплати послуг зберігання контейнерів за рахунком № 14 від 28.01.2023 та актом надання послуг №14 від 28.01.2023, які були отримані позивачем за первісним позовом через систему «М.E.Doc.» 10.02.2023.

- ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» заперечує щодо наявності у нього заборгованості за рахунком № 14 від 28.01.2023, посилаючись, між іншим, на те, що ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» у своїй відповіді на вимогу № 29/12-22-02 від 29.12.2022 зазначало про інші рахунки - № 168 від 31.08.2022, № 185 від 30.09.2022, № 224 від 31.12.2022. Між тим, у листі-вимозі № 04/01/23-01 від 04.01.2023 ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» зазначало про наявність у ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» заборгованості за зберігання спірних контейнерів за рахунком № 224 від 31.12.2022, яка станом на 31.12.2022 складала 78 066,65 грн. Водночас у цьому ж листі-вимозі ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» попереджувало ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» про виставлення додаткових рахунків у разі несплати наявної заборгованості, що й зробив відповідач шляхом виставлення рахунку № 14 від 28.01.2023 на суму 87 044,98 грн з урахуванням збільшення періоду зберігання контейнерів.

- ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» зазначає про неможливість точного визначення строку зберігання й, відповідно, дати завезення контейнерів. Однак, саме ж ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» в адресованій ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» вимозі про повернення контейнерів зазначило дати їх завезення на контейнерний майданчик, а саме: № РОСU4031465 (тип 22U1) дата завезення: 04.06.2021; № ССLU9103995 (тип 22U1) дата завезення: 04.06.2021; № GWLU5691066 (тип 22R1) дата завезення: 03.06.2022; № СSFU9645950 (тип 4EG1) дата завезення: 26.08.2021; № GWLU1877999 (тип 45R1) дата завезення: 21.10.2022. Крім того, факт передачі ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» спірних контейнерів на зберігання у вказані дати підтверджується наданими ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» до матеріалів справи копіями навантажувально-розвантажувальних ордерів № 193539 від 03.06.2022, № 195557 від 21.10.2022, № 179414 від 04.06.2021, № 179413 від 04.06.2021, № 182363 від 26.08.2021. Отже, надаючи оцінку сукупності наданих сторонами доказів, які досліджені судом, та застосувавши стандарт "вірогідності доказів", суд дійшов висновку, що спірні контейнери позивач надав на зберігання в такі дати: 04.06.2021 - контейнер № РОСU4031465 (тип 22U1); 04.06.2021 - контейнер № ССLU9103995 (тип 22U1); 03.06.2022 - контейнер № GWLU5691066 (тип 22R1); 26.08.2021 - контейнер № СSFU9645950 (тип 4EG1); 21.10.2022 - контейнер № GWLU1877999 (тип 45R1);

- ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» зазначило, що у нього відсутня заборгованість перед ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ», що, на його думку, підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК» про рух коштів (арк. спр. 187-188). Суд критично ставиться до таких доводів, оскіьки банківська довідка не свідчить про сплату заборгованості у повному обсязі;

- суд встановив, що ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» належним чином виконало свої договірні зобов`язання шляхом надання ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» послуг зі зберігання контейнерів, а ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ», порушуючи пункт 3.1.3 договору, не виконало свого обов`язку зі своєчасного здійснення оплати послуг зберігання, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» до ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» про стягнення 87 044,98 грн підлягають задоволенню;

- з огляду на наявність у ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» обов`язку з оплати послуг зберігання та його невиконанням останнім у ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» виникло право на притримання спірних контейнерів, у зв`язку з чим первісні позовні вимоги ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» до ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» про зобов`язання повернути майно задоволенню не підлягають.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.10.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/101/23 скасував частково. Задовольнив позовні вимоги ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" до ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" про зобов`язання повернути майно. Зобов`язав ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" передати ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" контейнери за номерами: POCU4031465 22U1; CCLU9103995 22U1; GWLU569106622R1; CSFU9645950 4EG1; GWLU187799945R1. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 у справі №916/101/23 залишив без змін.

3.4. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" не виконало обов`язку негайного повідомлення ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" про притримання контейнерів, що виключає можливість у цьому випадку застосування такого способу забезпечення зобов`язання. Так, з наявного у справі листування між ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" та ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" вбачається, що позивач за первісним позовом неодноразово, починаючи з 01.09.2022 звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою про повернення контейнерів. Натомість останній, порушуючи вимоги частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України, не повернув контейнери і лише 09.02.2023 ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" повідомило ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" про застосування притримання контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України до повної оплати заборгованості. Цей лист не може бути врахований як належний доказ негайного повідомлення позивача за первісним позовом про притримання, оскільки тривалий час (понад 4 місяці) він не виконував вимоги поклажодавця про повернення майна, переданого на зберігання. Наведене спростовує висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для притримання відповідних контейнерів у ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ", у зв`язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" про повернення майна підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - скасуванню;

- враховуючи наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд зазначив, що ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" належним чином виконало свої договірні зобов`язання шляхом надання ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" послуг зі зберігання контейнерів, а ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", порушуючи пункт 3.1.3 договору, не виконало свого обов`язку зі своєчасного здійснення оплати послуг зберігання, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив зустрічні позовні вимоги ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» до ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» про стягнення 87 044,98 грн.

4. Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

4.1. ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 в частині задоволення зустрічного позову та в цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

4.2. Скаржник як підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статті 79 ГПК України в частині обов`язку сторони доводити свої вимоги та заперечення, а також не застосували висновків щодо категорії стандарту доказування, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Зокрема, скаржник зазначає, що за відсутності належних та допустимих доказів того, що ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" надавало послуги зі зберігання контейнерів, зокрема за відсутності підписаного з боку ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" акта наданих послуг № 14 від 28.01.2023 та за наявності інформації про рух коштів ПАТ "Банк ВОСТОК" № 45293370 від 17.03.2023, суди дійшли помилкових висновків про фактичне надання таких послуг.

4.3. ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічної позовної заяви залишити без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

4.4. ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 в частині задоволення первісного позову та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову.

4.5. Скаржник як підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог статті 79 Господарського процесуального кодексу України в частині обов`язку сторони доводити свої вимоги і заперечення та не застосував висновків Верховного Суду щодо категорії стандарту доказування, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційний суд безпідставно вважав доведеним факт повідомлення ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" у листах від 01.09.2022, 22.11.2022 та 23.12.2022 про необхідність повернути контейнери за відсутності належних доказів їх надсилання чи вручення ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ";

- відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування статті 594 Цивільного кодексу України в розрізі того, що особа, яка застосовує притримання на наступний день повідомляє власника майна про фактичні умови притримання, вказуючи на необхідність погасити заборгованість і лише після цього забрати своє майно.

5. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата)

5.1. Верховний Суд ухвалами від 19.12.2023 відкрив касаційне провадження у справі № 916/101/23 за касаційними скаргами ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023. Призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні.

5.2. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30.01.2024 справу № 916/101/23 передано на розгляд об`єднаної палати у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності від 29.03.2018 у справі № 915/214/17, з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування статті 594 Цивільного кодексу України.

5.3. Зокрема, колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати, не погоджується з викладеним у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 915/214/17 висновком, зокрема що право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником.

5.4. На думку колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, згідно із статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

5.5. Разом з тим стаття 594 Цивільного кодексу України та інші норми § 7 Глави 49 Цивільного кодексу України (Притримання) не містять винятків щодо застосування письмової форми до правочину про забезпечення виконання зобов`язання шляхом притримання. Отже, встановлене законом право на притримання не звільняє сторони від дотримання письмової форми притримання.

5.6. Склад об?єднаної палати визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.02.2024.

5.7. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.02.2024 № 32.2-01/285 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М.

5.8. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024 визначено такий склад суддів: Бенедисюк І. М (головуючий), Васьковський О. В., Вронська Г. О., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Пєсков В. Г., Рогач Л. І., Чумак Ю. Я.

5.9. Об`єднана палата ухвалою від 16.02.2024 прийняла касаційні скарги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі №916/101/23 до розгляду та призначила розгляд справи №916/101/23 у засіданні Суду на 05 квітня 2024 року.

5.10. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.04.2024 визначено такий склад суддів: Бенедисюк І. М (головуючий), Вронська Г. О., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Пєсков В. Г., Рогач Л. І.

6. Позиція Верховного Суду

Щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. У цій справі об`єднана палата має висловитися з приводу того, чи виникає право притримання на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України та чи потрібно для його реалізації дотримання письмової форми правочину про притримання, а також висловитись щодо того, як і в який термін особа, яка застосовує притримання, повідомляє власника майна про фактичні умови притримання, та вирішити питання щодо наявності підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 915/214/17.

Об`єднана палата під час оцінки доводів, наведених в касаційних скаргах, та мотивів передачі справи на розгляд об`єднаної зазначає таке.

6.4. Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

6.5. Згідно з частиною першою статті 594 Цивільного кодексу України притримання - це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вка заній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, він має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

6.6. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України).

6.7. Загальні засади права притримання закріплені, передусім у § 7 «Притримання» Глави 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» Цивільного кодексу України, де законодавець визначив загальні положення застосування права на притримання.

6.8. Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притриму вати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

6.9. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає, що підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов`язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов`язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.

6.10. Окремо об`єднана палата зазначає, що притримання може використовуватися в договірному зобов`язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.11. Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов`язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного).

6.12. Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

6.13. У частині першій статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

6.14. Водночас положення параграфа 7 глави 49 Цивільного кодексу України, які регулюють такий спосіб забезпечення виконання зобов`язань як притримання, не передбачають укладення договору про притримання майна.

6.15. Як зазначалось раніше, в розумінні статті 594 Цивільного кодексу України кредитор має право на притримання речі боржника як у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі, так і у разі наявності боргу, який не пов`язаний з оплатою речі та відшкодуванням витрат на неї. Тобто, зважаючи на широке коло зобов`язань боржника, які можуть забезпечуватися притриманням, та з огляду на неможливість заздалегідь передбачити, за яких саме обставин у боржника може виникнути відповідне зобов`язання, що потребує забезпечення, притримання - це право, а не обов`язок кредитора, скористатися яким, чи ні - цілком залежить від його волі, а тому правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України).

6.16. За таких обставин, об`єднана палата, проаналізувавши загальні засади притримання в сукупності з положеннями статей 547- 548 Цивільного кодексу України, вважає за необхідне вказати, що оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.

6.17. Такий висновок узгоджується з положеннями інших спеціальних норм законодавства, що регулюють право кредитора на притримання в силу прямої вказівки закону, зокрема: право підрядника на притримування результату роботи, устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника (стаття 856 Цивільного кодексу України), право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж (частина четверта статті 916 Цивільного кодексу України), право комісіонера на притримання речі, яка має бути передана комітентові (стаття 1019 Цивільного кодексу України).

6.18. З наведеного вище можна дійти висновку, що нормативне регулювання притримання здійснюється через загальні положення Цивільного кодексу України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов`язань, що водночас не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов`язань за наявності необхідних для цього підстав та умов згідно з частиною другою статті 594 Цивільного кодексу України .

6.19. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.

6.20. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

6.21. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)).

6.22. Відповідно до Висновку № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів - єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності; неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію правової невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права.

6.23. Враховуючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування положень статей 547, 548, 594 Цивільного кодексу України, об`єднана палата погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 915/214/17 щодо застосування статті 594 Цивільного кодексу України про те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником.

6.24. Отже, об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми статті 594 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 915/214/17.

Щодо доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження

6.26. Як встановили суди попередніх інстанції, предметом первісного позову у даній справі є вимога ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" як поклажодавця до ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" як зберігача про зобов`язання передати майно - повернути контейнери POCU4031465 22U1; CCLU9103995 22U1; GWLU569106622R1; CSFU9645950 4EG1; GWLU187799945R1.

6.27. Підставою для спору стала відмова ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» повернути на вимогу ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" контейнери, які належать останньому на праві власності та зберігаються у відповідача за первісним позовом відповідно до договору про надання послуг від 01.04.2020 № 04/10-2020, і така відмова мотивована застосуванням відповідачем за первісним позовом права притримання контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України до повної оплати позивачем за первісним позовом заборгованості за договором.

6.28. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, правовідносини сторін у цій справі виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є змішаним та містить у собі елементи договору надання послуг, який регулюється нормами глави 63 Цивільного кодексу України, та договору зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

6.29. Так, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (частини перша, друга статті 901 Цивільного кодексу України).

6.30. Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

6.31. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина перша статті 936 Цивільного кодексу України).

6.32. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини перша - третя статті 938 Цивільного кодексу України).

6.33. Згідно з частинами першою, третьою статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

6.34. Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (частина перша статті 948 Цивільного кодексу України).

6.35. Відповідно до частини першої, другої статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

6.36. За приписами частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

6.37. Аналогічний обов`язок відповідача за первісним позовом щодо повернення майна за першою вимогою позивача за первісним позовом передбачений пунктом 3.2.12 договору, відповідно до якого зберігач зобов`язаний видати за першою вимогою контейнери в прийнятій на зберігання кількості, якості, стані тільки поклажодавцю або особам, вказаним у відповідному розпорядженні поклажодавця.

6.38. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до укладеного договору відповідач за первісним позовом зберігає на своїй контейнерній ділянці отримані від позивача за первісним позовом контейнери, а саме: № РОСU4031465 (тип 22U1), № ССLU9103995 (тип 22U1), № GWLU5691066 (тип 22R1), № СSFU9645950 (тип 4EG1), № GWLU1877999 (тип 45R1).

6.39. Проте, не зважаючи на неодноразові звернення позивача за первісним позовом з письмовими вимогами про повернення контейнерів (листи-претензії від 01.09.2022, 22.11.2022, 23.11.2022, 19.12.2022 та листи-вимоги від 28.12.2022, 30.12.2022), відповідач за первісним позовом в порушення вимог частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України та умов договору не вчинив дій щодо повернення майна з вересня 2022 року, посилаючись при цьому на своє право притримання контейнерів в силу статті 594 Цивільного кодексу України у зв`язку з наявністю у позивача за первісним позовом заборгованості за договором за послуги зберігання.

6.40. Отже, позиція відповідача за первісним позовом обґрунтована можливістю застосування права притримання зазначених вище контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України та за наявності заборгованості позивача за первісним позовом з оплати послуг зберігання, з чим погодився суд першої інстанції.

6.41. Проте, апеляційний господарський суд виходив з того, що таке право притримання у відповідача за первісним позовом у цьому випадку не виникло через невиконання останнім вимоги щодо негайного повідомлення боржника про притримання контейнерів, оскільки відповідач за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом з відповідним листом-повідомленням про застосування притримання на підставі статті 594 Цивільного кодексу України лише 09.02.2023 - тобто через 4 місяці після першої вимоги поклажодавця про повернення майна, переданого на зберігання.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

6.42. У касаційній скарзі, обгрунтовуючи свої вимоги, ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ", керуючись приписами пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 594 Цивільного кодексу України в розрізі того, що особа, яка застосовує притримання, на наступний день повідомляє власника майна про фактичні умови притримання, вказуючи на необхідність спочатку погасити заборгованість і лише після цього забрати своє майно.

6.43. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.44. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.45. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

6.46. Стаття 594 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

6.47. У частині першій статті 595 Цивільного кодексу України унормовано, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника.

6.48. Об`єднана палата зазначає, що «негайне повідомлення» виступає як оціночна категорія, яка розглядається судом у порядку статті 86 ГПК України на підставі доводів, доказів і обставин справи. Обов`язок кредитора негайно повідомити боржника про притримання означає, що таке повідомлення має бути зроблено максимально швидко та за першої можливості з урахуванням часу, необхідного для доставки документів від одного контрагента до другого та/або нормативів пересилання поштових відправлень.

6.49. Крім цього, зважаючи на те, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з неналежним виконанням договору про надання послуг зберігання, об`єднана палата враховує також положення частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України, згідно з якими зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

6.50. Отже, в контексті умов статей 594, 595 та 953 Цивільного кодексу України об`єднана палата вважає за необхідне вказати, що повідомлення про притримання має бути здійснено кредитором негайно (якомога швидше) після першого звернення боржника з вимогою про повернення майна, що відповідатиме принципу правової визначеності, згідно з яким боржник як власник майна за відсутності повідомлення кредитора про притримання "законно очікує" та розраховує, що йому буде повернуто майно на його вимогу. Тобто кредитор має заявити про свій намір притримати майно, яким він на законних підставах володіє, у відповідь на першу вимогу боржника про його повернення якомога швидше.

6.51. Об`єднана палата також наголошує на необхідності належного та негайного повідо млення про притримання речі, позаяк неповідомлення кредитором про застосування притримання може мати ознаки порушення права боржника на мирне володіння майном, гарантованого статтею 41 Конституції України.

6.52. Отже, якщо кредитор негайно не повідомив боржника про притримання майна, таке майно підлягає поверненню власнику після заявлення вимоги про його повернення, навіть за умови наявності боргу за його утримання та зберігання.

6.53. Об`єднана палата також звертає увагу, що відповідно до статті 595 Цивільного кодексу України обов`язок кредитора повідомити боржника про факт притримання його речі (майна) обумовлюється тим, що таке повідомлення має бути однозначним і чітким та оформленим окремим документом (листом, телеграмою, тощо), що містить докази простроченої заборгованості та в якому конкретизовано, яке саме майно притримується.

6.54. Зважаючи на викладене вище, об`єднана палата погоджується з доводами скаржника про відсутність на сьогодні висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 594, 595 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, пов`язаних з наданням послуг зберігання та повернення майна на вимогу поклажодавця (стаття 953 Цивільного кодексу України).

6.55. Отже, враховуючи встановлені судами фактичні обставини, об`єднана палата вважає за необхідне сформулювати висновок щодо застосування норм статей 594, 595 Цивільного кодексу України в сукупності з нормою статті 953 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах про те, що: притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення кредитор зробив якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов`язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання. У разі невиконання вказаних умов кредитор зобов`язаний повернути майно боржнику навіть за умови наявності боргу за його зберігання, виготовлення та утримання.

6.56. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.57. Згідно з підпунктами "б", "г", "ґ" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

6.58. Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та приймаючи нове рішення про задоволення позовної вимоги ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» про повернення контейнерів, правильно встановив обставини, які є підставою для задоволення первісних позовних вимог, а саме: порушення ТОВ «МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ» вимог частини першої статті 953 Цивільного кодексу України та умов пункту 3.2.12 Договору щодо обов`язку повернення спірних контейнерів на першу письмову вимогу позивача за первісним позовом, зробивши при цьому правильний висновок в частині вирішення спору по суті.

6.59. Об`єднана палата також враховує, що наявний в матеріалах справи лист від 08.02.2023 № 08/02-23001 відповідача за первісним позовом, у якому останній повідомив позивача про застосування притримання контейнерів на підставі статті 594 Цивільного кодексу України до повної оплати заборгованості за договором, досліджений та оцінений апеляційним судом як неналежний доказ негайного повідомлення боржника про притримання відповідно до вимог статті 595 Цивільного кодексу України, та такий висновок заснований на практичному тлумаченні статей 595 та 953 Цивільного кодексу України.

6.60. При цьому в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, встановивши факт неодноразового звернення позивача за первісним позовом з вимогою про повернення контейнерів, та правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притримання цих контейнерів з огляду на недотримання відповідачем за первісним позовом вимог частини першої статті 595 Цивільного кодексу України щодо негайного повідомлення боржника про притримання.

6.61. Отже, за висновком об`єднаної палати суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 594, 595, 953 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин сторін.

6.62. За наведених обставин об`єднана палата дійшла висновку, що зазначена ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

6.63. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та касаційною скаргою ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6.64. Так, обгрунтовуючи свої вимоги, ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи № 916/101/23 допустив порушення вимог статті 79 ГПК України в частині обов`язку сторони доводити свої вимоги та заперечення, а також не застосував висновків Верховного Суду щодо категорії стандарту доказування, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

6.65. Скаржник зазначає, що апеляційний суд здійснив неправильну оцінку доказів, безпідставно вважав доведеним факт повідомлення відповідача за первісним позовом у листах від 01.09.2022, 22.11.2022 та 23.12.2022 про необхідність повернути контейнери, що разом з тим призвело до помилкових висновків апеляційного суду про недотримання відповідачем за первісним позовом вимог статті 594 Цивільного кодексу України в частині негайного повідомлення про застосування права притримання.

6.66. Зі свого боку ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" у касаційній скарзі зазначає про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 79 ГПК України, не застосування судами висновків щодо категорії стандарту доказування, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про фактичне надання позивачем за зустрічним позовом послуг зберігання за відсутності підписаного з боку ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" акта наданих послуг № 14 від 28.01.2023 та інших первинних бухгалтерських документів про господарську операцію.

6.67. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.68. При цьому, об`єднана палата зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

6.69. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.70. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.71. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

6.72. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.73. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

6.74. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

6.75. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

6.76. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.77. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

6.78. ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" вказали на низку постанов Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки щодо застосування передбаченого статтею 79 ГПК України стандарту доказування, які, на думку скаржників, не врахували суди попередніх інстанцій.

6.79. Так, предметом спору у справі № 129/1033/13-ц було визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства, а саме: від 05.06.2012, згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет; від 24.07.2012, у якому залишено в силі рішення від 05.06.2012, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обрано іншу особу, а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства; від 05.03.2013 про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту, відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором іншої особи, обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, надання повноважень новому директору на підписання Статуту в новій редакції. Зобов`язання Гайсинському РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про нового директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора. Зобов`язання Тростянецькому МУЮ скасувати: запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21.01.2013 № 11771070013000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.02.2013 № 11771070014000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.03.2013 № 11771070015000417; запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29.03.2013 № 11771050016000417.

6.80. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 зробила правовий висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

6.81. У справі №910/18036/17, на яку скаржники посилаються у касаційній скарзі, предметом позову було зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження № 48466787 з примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області № 908/2716/13 від 23.09.2014 та № 908/2718/13 від 07.02.2014 державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", надалі державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 45897906, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк", проте відповідач на час подання позову арешту з рахунків не зняв, чим порушив вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність".

6.82. Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, залишаючи без змін рішення судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову, зокрема визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 є припиненим з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, що водночас узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 Цивільного кодексу України щодо підстав, з якими закон пов`язує припинення зобов`язань.

6.83. У справі № 917/1307/18, на яку скаржники посилаються у касаційній скарзі, предметом позову було зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" негайно у повному обсязі виконати умови договору поставки № 903 КЗ від 27.03.2018 року та Специфікації № 1 від 27.03.2018 року до нього, а саме: здійснити на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" поставку 100 тон сої на суму 1 310 000,40 грн., в тому числі ПДВ 20 %; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" суму неустойки за порушення строків поставки товару за договором поставки № 903 КЗ від 27.03.2018 року у розмірі 1 000 000,00 грн.

6.84. У постанові від 02.10.2018 у справі № 917/1307/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у зазначеній постанові, зазначив, що суд апеляційної інстанції під час дослідження обставини підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018, припустився логічної помилки, коли, обгрунтовуючи своє рішення, фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама собою порушує принцип змагальності. Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги та констатував, що позивач не довів стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27.03.2018; оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача визначити не дозволяють, то саме позивач у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

6.85. У справі № 902/761/18, на яку посилаються скаржники у касаційній скарзі, предметом позову було стягнення збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки, які включають: 58 9213,33 грн - упущеної вигоди; 20 755,09 грн - орендної плати; 4 865,31 грн - земельного податку.

6.86. У постанові від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову, зазначив про те, що в силу принципу змагальності саме позивач як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від збору урожаю соняшника, так і розмір цього доходу, чого позивач не зробив. Верховний Суд взяв до уваги, що надані позивачем в якості доказу на підтвердження розміру завданих збитків висновок експерта від 20.11.2018 № 6008/18-21 та висновок експерта від 01.04.2019 № 2364/19-21 були відхилені судами попередніх інстанцій як неналежні та недопустимі докази, що і спричинило процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

6.87. У справі № 917/2101/17, на яку також посилаються скаржники у касаційній скарзі, предметом позову було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" на нежитлове приміщення, виробничі будівлі за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13, які складаються з профілакторію загальною площею 1659,9 кв. м, гаража для легкових автомобілів загальною площею 108,5 кв.м, посту-3141 (автозаправного пункту) загальною площею 18,9 кв. м, камера для вузла обліку води загальною площею 3,3 кв. м, гараж для вантажних автомобілів загальною площею 36,5 кв. м, у зв`язку із порушенням вимог чинного законодавства.

6.88. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову змінено, шляхом викладення його мотивувальної частину в редакції постанови, зокрема, вказав, що враховуючи принцип змагальності, саме ПАТ "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", як особа, яка стверджує про порушення з боку іпотекодержателя своїх прав іпотекодавця та умов іпотечного договору, мало довести ту обставину, на яку він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення, - невідповідність визначеної іпотекодержателем вартості іпотечного майна його реальній ринковій вартості, зокрема, внаслідок того, що оцінювач не здійснював огляду об`єкта оцінки.

6.89. Разом з цим Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною 2 500 002,73 грн., визначеною експертним звітом про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017, зважаючи на те, що апеляційний суд окремо зазначив, що позивач не допустив ооцінювача на територію розташування об`єкта оцінки, а тому мав можливість здійснити лише огляд зовнішнього вигляду майна, що безпосередньо зазначено у самому звіті про оцінку.

6.90. Водночас, предметом позову у справі № 916/101/23, яку переглядає об`єднана палата, є: первісні позовні вимоги ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" про зобов`язання повернути контейнери: POCU4031465 22U1; CCLU9103995 22U1; GWLU569106622R1; CSFU9645950 4EG1; GWLU187799945R1, а також зустрічні позовні вимоги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" про стягнення 87 044,98 грн заборгованості за договором про надання послуг від 01.04.2020 № 04/10-2020.

9.91. При цьому, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" про стягнення 87 044,98 грн заборгованості за договором, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність у ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" заборгованості у зазначеному розмірі з оплати послуг зберігання контейнерів за рахунком № 14 від 28.01.2023 та актом надання послуг № 14 від 28.01.2023, які позивач за первісним позовом отримав через систему «М.E.Doc.» 10.02.2023.

9.92. Суди попередніх інстанцій взяли до уваги ті обставини, що відповідач за зустрічним позовом факт отримання відповідних послуг зберігання контейнерів за договором не заперечував, будь-яких зауважень щодо якості, обсягу та ціни наданих послуг не заявляв, зокрема й у вигляді мотивованої письмової відмови від підписання акта надання послуг № 14 від 28.01.2023, на підставі чого суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про фактичне надання відповідачем за первісним позовом послуг зберігання контейнерів на суму, зазначену в акті надання послуг № 14 від 28.01.2023.

9.93. Водночас суд апеляційної інстанції, приймаючи нове рішення про задоволення первісних позовних вимог, дійшов висновку про недотримання відповідачем за первісним позовом вимог статті 594 Цивільного кодексу України в частині негайного повідомлення про застосування права притримання, визнавши доведеним факт повідомлення відповідача за первісним позовом у листах від 01.09.2022, 22.11.2022 та 23.12.2022 про необхідність повернути контейнери.

9.94. Отже, проаналізувавши наведені ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" постанови Верховного Суду у справах № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17 щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, об`єднана палата дійшла висновку, що вказані справи не схожі за правовим регулюванням зі справою № 916/101/23, що переглядається.

9.95. Окрім того, вказані ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" та ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" справи № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17, неподібні зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність підстав позову, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Відмінність судових рішень полягає не в різному застосуванні наведених норм права, а у різних встановлених судами фактичних обставинах справ на підставі поданих сторонами доказів, залежно від яких і прийнято судове рішення.

9.96. Щодо посилання скаржників на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, об`єднана палата вважає необхідним зазначити таке.

9.97. За змістом частини третьої статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) господарського судочинства, застосування яких є обов`язковим при вирішенні спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.

9.98. При цьому правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з якою передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

9.99. Верховний Суд вкотре наголошує, що наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

9.100. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

9.101. З огляду на викладене посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, об`єднана палата не приймає через їх неподібність зі справою, яка переглядається.

9.102. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.103. Отже, об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/101/23 за касаційною скаргою ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

9.104. Також об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 916/101/23 за касаційною скаргою ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10.2. Об`єднана палата, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів, наведених у касаційній скарзі ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

10.3. Об`єднана палата, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів, наведених у касаційній скарзі ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ", які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

10.4. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

10.5. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.6. На підставі частини 1 статті 309 ГПК України, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, об`єднана палата, перевіривши в межах доводів касаційної скарги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновків про залишення касаційної скарги ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

11. Стосовно відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 915/214/17

11.1. Верховний Суд у постанові від 29.03.2018 у справі № 915/214/17 зазначив, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником.

11.2. Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

- правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України);

- оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину;

- притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення зроблено кредитором якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов`язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання.

12. Судові витрати

12.1. Судовий збір, сплачений ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" у зв`язку з переглядом справи Верховним Судом, покладається на ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ", оскільки об`єднана палата касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває.

12.2. Судовий збір, сплачений ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" у зв`язку з переглядом справи Верховним Судом, покладається на ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ", оскільки об`єднана палата постанову суду апеляційної інстанції залишає без змін, касаційну скаргу ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" - без задоволення, а касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває.

Керуючись статтями 129, 287, 296, 300, 310, 311, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТІМОДАЛ КАРГО ТЕРМІНАЛ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 916/101/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Г. Вронська

Суддя О. Кібенко

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Пєсков

Суддя Л. Рогач