ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 522/17408/19

провадження № 61-17685св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Чернявської Л. М.

від 23 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С., від 12 жовтня 2023 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_4 (правонаступником якого є

ОСОБА_1 ), ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, звернулися до суду з позовом до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «Український інноваційний банк», про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що квартира

АДРЕСА_1 , була незаконно переоформлена на відповідачів, а саме: спочатку на ОСОБА_3 , потім на ОСОБА_2 . Виходячи з документів на право власності на зазначену квартиру, вона належить

ОСОБА_4 (1/3 частка) та ОСОБА_1 (2/3 частки) на праві спільної часткової власності.

3. ОСОБА_1 зазначав, що 30 липня 2008 року між ним, ОСОБА_4 , як іпотекодержателями, та АТ «Український інноваційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк», був укладений іпотечний договір, який виступає у якості забезпечення кредитного договору № 95 від 30 липня 2008 року, що був укладений між приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» та ПАТ «Український інноваційний банк». Вказував, що 27 травня 2019 року ПАТ «Український інноваційний банк» уклало з ОСОБА_3 договір № 795 від 27 травня 2019 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 серпня 2008 року. У подальшому 12 липня 2019 року квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі зазначеного договору. 19 липня 2019 року приватним нотаріусом був нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу № 529 від 19 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позивач вважав, що ці правочини порушують його права та законні інтереси, оскільки вони не відповідають діючому законодавству.

4. Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, визнати недійсним договір № 795 від 27 травня 2019 року між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 про відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року за іпотечним договором

від 30 серпня 2008 року; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на його користь.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є однією юридичною особою, отже зобов`язання, які виникли на підставі кредитної угоди та договору іпотеки, належним чином виконані не були, не були припинені, а тому саме ПАТ «Українська інноваційна компанія» належало право вимоги за кредитним договором та право на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки.

7. Суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа має право бути стороною договору, згідно з яким відступаються права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, а тому ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 мало право укладати, як договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року, так і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795. Позивачем не заявлялась позовна вимога про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним, а тому зазначений правочин в силу статті 204 ЦК України є правомірним. Доказів, які б підтверджували його недійсність, позивачем суду не надано.

8. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували неправомірність набуття права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, а також доказів, що свідчать про недійсність договору купівлі-продажу від 19 липня 2019 року між відповідачами.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Одеського апеляційного суду 15 травня 2023 року. Повернуто ОСОБА_1 зустрічне забезпечення у розмірі 50 000 грн, внесене на депозитний рахунок Одеського апеляційного суду відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 15 травня 2023 року.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору районний суд дійшов помилкового висновку про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є однією юридичною особою.

11. ОСОБА_1 оспорюється правомірність набуття прав кредитора за договором відступлення права вимоги, тому задоволення його вимог за таких обставин призведе до втрати прав на майно, яке є предметом іпотеки, та свідчить про вирішення питання про права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, кредитні зобов`язання перед яким не виконані.

12. Відповідне клопотання про залучення до участі у справі подавалося уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте не було вирішено судом. Зважаючи на те, що незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

13. Апеляційний суд також вказав, що вимоги про витребування майна є похідними від вимог про визнання договору недійсним, тому також задоволенню не підлягають.

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 10 грудня 2019 року у справі

№ 925/698/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, від 30 червня 2020 року у справі

№ 264/5957/17, у постановах Верховного Суду від09 серпня 2019 року у справі № 826/14033/17, від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, від 10 березня 2021 року у справі № 201/8412/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того посилається на те, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання щодо залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та не встановлено підстав правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» відносно

ПАТ «Український інноваційний банк» у цій справі (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

16. Заявник стверджує, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення до участі у справі в якості відповідача, однак негативні наслідки цього покладено на сторону позивача.

17. Заявник звертає увагу на те, що незважаючи на існування

ПАТ «Українська інноваційна компанія», ідентифікаційний код якої є тотожнім ПАТ «Український інноваційний банк», суб`єктом кредитних відносин була та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило до ПАТ «Українська інноваційна компанія». Вказані висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, які було неправильно враховано судом першої інстанції.

18. Згідно з доводами касаційної скарги, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна з них. Саме всі сторони оспорюваного правочину були відповідачами у цій справі. При вирішенні спору суди проявили надмірний формалізм, що зумовило порушення принципу диспозитивності та рівності у судовому процесі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/17408/19.

20. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

21. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом було неправильно визначено предмет позовних вимог, оскільки позивачем взагалі не оскаржувався договір відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 , а лише відступлення прав за договором іпотеки. Лише позивач може подавити клопотання про залучення іншої особи співвідповідачем. Таке клопотання позивачем не подавалося, а тому суд першої інстанції процесуально не міг залучити до участі у справі ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім зазначеного, ПАТ «Український інноваційний банк» не ліквідований та діє самостійно від свого імені. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією юридичною особою, відповідач отримав право вимоги за кредитними зобов`язаннями та договорами забезпечення, включаючи іпотечний договір.

22. У поданому відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення ПАТ «Український інноваційний банк» з ринку посилається на те, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом першої було безпідставно не залучено до участі у розгляді справи відповідачем

ПАТ «Український інноваційний банк», який є належним відповідачем. Звертає увагу на те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не надало суду договір відступлення прав за іпотечним договором, який є предметом цього судового спору, тобто ключовим доказом у справі, а ухвала суду про витребування доказів виконана не була. Також має значення та обставина, що у випадку недотримання вимог щодо нотаріальної форми договору відступлення прав за іпотекою такий договір є нікчемний. Підкреслює, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку - ПАТ «Український інноваційний банк».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. 30 липня 2008 року між АТ «Український інноваційний банк» (банк) і приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» (позичальник) була укладена кредитна угода про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 95, згідно з якою банк надає позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на строк по 29 липня 2009 року з лімітом кредитної лінії у розмірі 500 000, 00 грн для розрахунків з позичальниками скла та на оплату послуг, пов`язаних з перевезенням та зберіганням скла згідно з наданими договорами та платіжними документами.

24. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 липня 2008 року між АТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. за № 8822. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1 .

25. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21 травня 2012 року у справі №10/17-5183-2011 стягнуто з ПНВП «УкрПромСкло» суму основного боргу по кредитному договору № 95 від 30 липня 2008 року в сумі 483 000,00 грн, а рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2013 року (справа №1519/2-5661/11) стягнуто з ПНВП «УкрПромСкло`на користь ПАТ «Український інноваційний банк» суму заборгованості за кредитним договором № 95 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30 липня 2008 року у загальному розмірі 415 306,34 грн.

26. Згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня

2014 року у справі № 1522/11849/12, 12 травня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. за заявою банку вчинено виконавчий напис № 2828 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за рахунок коштів, виручених від реалізації іпотечного майна, були задоволені вимоги банку на загальну суму 711 363, 91 грн, з яких 483 000, 00 грн заборгованість за кредитом, 96 599, 99 грн заборгованість за процентами, 122 432, 35 грн пеня, 7 631, 57 грн, пеня за процентами 1 700 грн витрати за виконавчий напис. У визнанні виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

27. 19 березня 2019 року між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 був укладений договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 липня

2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. 30 липня 2008 року за реєстром № 8822, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. 27 травня 2019 року за реєстром № 795.

28. 19 липня 2019 року ОСОБА_3 (за яким державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено 12 липня 2019 року, номер запису про право власності: 32469382)продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

29. Постановою Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

30. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» запроваджено тимчасову адміністрацію й призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Укрінбанк».

31. 22 березня 2016 року НБУ на підставі рішення Фонду ухвалив постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк».

32. 22 березня 2016 року Фонд прийняв рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укрінбанк», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора банку.

33. 16 березня 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановою у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року, визнав незаконною та скасував Постанову НБУ № 934, визнав незаконним та скасував рішення Фонду № 239.

34. 24 жовтня 2017 року Верховний Суд України постановою у справі

№ 21-3926а16 скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року і Вищого адміністративного суду України

від 31 серпня 2016 року, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії.

35. ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до НБУ та Фонду про визнання протиправними та скасування вищевказаних рішень.

36. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі № 826/14033/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано Постанову НБУ № 934 і рішення Фонду № 239. Вказані судові рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року.

37. 13 липня 2016 року загальні збори акціонерів ПАТ «Український інноваційний банк» своїм рішенням змінили назву юридичної особи на ПАТ «Укрінком», про що було внесено відповідні відомості до ЄДР, змінено види діяльності товариства, зокрема, виключено такий вид діяльності, як діяльність комерційних банків (код КВЕД 64.19), інші види грошового посередництва та визначено основним видом діяльності надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20), надання інших фінансових послуг (код КВЕД 64.99).

38. 28 березня 2017 року рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» змінено найменування товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія», затверджено статут в новій редакції, яким, зокрема, передбачено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування на

ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 1.1).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

44. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

45. Відповідно до положень статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні

є боржник і кредитор. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

46. Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

47. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

48. Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) викладено наступні правові висновки.

50. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність». До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

51. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом

в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу

в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»).

52. Отже, у результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року

та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась (пункт 203).

53. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від банківської діяльності, висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не дотримались існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного.

54. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження

з Національним банком України. Відповідного погодження не встановлено.

55. Разом із тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність», також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін Національним банком України.

56. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року

та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.

57. З урахуванням частини шостої статті 77 Закону України «Про банки

і банківську діяльність», частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку ані

за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

58. Незалежно від того чи введена процедура ліквідації банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності постанови правління НБУ про неплатоспроможність банку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, постанови правління НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації банку.

59. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулося, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено (пункт 209).

60. Стаття 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку, але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.

61. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону України «Про Національний банк України», статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

62. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.

63. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви

та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

64. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством,

що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

65. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Укрінком» та наступних осіб, які заявляли про отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства (пункт 226).

66. Подібні висновки висловлені зокрема у постановах Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 750/8861/17 (провадження № 61-36351св18), від 07 липня 2021 року у справі № 158/2015/19-ц (провадження

№ 61-16131св20), від 20 травня 2021 року у справі № 442/6970/16 (провадження № 61-496св21), від 18 березня 2020 року у справі № 750/8636/17 (провадження № 61-39643св18), у яких суди дійшли висновків про те, що АТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», що відповідає положенням чинного законодавства й правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 10 грудня 2019 року по справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).

67. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

68. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

69. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

70. Частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

71. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

72. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19).

73. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц

(пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49),

від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня

2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31),

від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня

2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

74. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

75. Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи зокрема правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року по справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19), відносно того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», дійшов правильного висновку, що незалучення належного відповідача ПАТ «Український інноваційний банк», який є стороною у кредитному та іпотечному зобов`язанні, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

76. Позивач, який наділений таким правом, не порушував відповідного клопотання про залучення до участі у справі належного співвідповідача

ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який перебуває в ліквідаційній процедурі.

77. Водночас, суд апеляційної інстанції в силу наданих йому повноважень ЦПК України був позбавлений можливості змінювати склад учасників справи.

78. Водночас, колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову у цій справі з наведених підстав не перешкоджає позивачу пред`явити позов до належного кола відповідачів на загальних підставах.

79. Аналізуючи наведене, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

80. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

81. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2022 року, у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович