РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 рокуСправа №160/2095/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0403020411, №0403210411 від 26.12.2023р., -

УСТАНОВИВ:

23.01.2024р. (засобами поштового зв`язку) Акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області і просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0403020411 від 26.12.2023р. та №0403210411 від 26.12.2023 року, винесені на підставі Акту «Про результати камеральної перевірки щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість» №37113/04-36-04-11-06/130820 від 16.10.2023 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не погоджується із вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки по-перше, камеральну перевірку за 2020-2023 роки контролюючим органом проведено у жовтні 2023р., тобто, з порушенням строків, визначених ст.76 ПК України (протягом 30 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкового декларації або уточнюючого розрахунку) та без посилання в акті перевірки на норми ст.102 ПК України, що свідчить про не обґрунтованість її проведення, а відтак, безпідставності встановлення нею фактичних даних та відсутності правових наслідків для складання оспорюваних податкових повідомлень-рішень; по-друге, у контролюючого органу були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, так як останні перебувають поза межами даної перевірки, тому камеральна перевірка позивача з питань порушення своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ за 2020-2023р.р. та складений за її результатами акт від 16.10.2023р. є доказом, здобутим з порушенням закону, що призводить до визнання такої перевірки незаконною, що узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.04.2020р. у справі №826/5858/16; по-третє, факт своєчасної сплати позивачем узгоджених зобов`язань, визначених у податкових деклараціях за 2020-2023р.р., підтверджується копіями платіжних доручень, виписками по особовому рахунку, проте, контролюючим органом було самостійно здійснено зміну в призначенні платежів та скеровано сплачені суми на погашення податкового боргу, що на переконання позивача, суперечить приписам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.33.2 ст.33 Закону України «Про платіжні послуги», оскільки право визначати призначення платежу у платіжних документах має лише платник, а відповідно, позивач вважає, що в його діях відсутній сам факт правопорушення, передбаченого п.124.1 ст.124 ПК України; по-четверте, обов`язок доведення вини, за яку платника податків можливо притягнути до фінансової відповідальності, покладено на контролюючий орган згідно до вимог ст.ст.109,111, 112 ПК України про що зроблено висновок і у постанові Верховного Суду від 22.08.2023р. у справі №520/18519/21. У додаткових поясненнях позивач посилається на ті ж самі обставини і підстави, що і у позові (а.с.1-6, 133-141).

Ухвалою суду від 29.01.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 27.02.2024р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням доданих доказів про своєчасну сплату позивачем грошових зобов`язань з ПДВ, виходячи з вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.115).

Наведена ухвала суду разом з позовом була отримана, зокрема, відповідачем у системі Електронний суд через його електронний кабінет 25.01.2024р. (адміністративний позов), 29.01.2024р. (ухвала суду), що є належним повідомленням учасників справи виходячи з вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, а також і особисто представником відповідача під розписку 01.02.2024р., про що свідчать довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача, відповідна розписка представника відповідача, наявні в матеріалах справи (а.с.117,119-120).

На виконання вищенаведеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» 14.02.2024р. від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідачем не проводилась перевірка податкових декларацій з ПДВ та уточнюючих розрахунків позивача, актом камеральної перевірки позивача від 16.10.2023р. встановлено саме факт порушення строків сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах ДПС, у тому числі даних інтегрованої картки платника з ПДВ. Тобто, відповідно до пункту 76.3 ст.76 ПК України камеральна перевірка щодо порушення строків сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання є перевіркою з інших питань, яка проводиться з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПК України, а отже, відповідач вважає, що камеральна перевірка була проведена у встановлені податковим законодавством строки та у межах наданих контролюючому органу повноважень про що свідчать і висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2019р. у справі №823/457/18 та від 12.08.2021р. у справі №240/2549/19. Також представник відповідача вказує і на те, що у зв`язку із тим, що в ІКП позивача з податку на додану вартість обліковувався податковий борг, ГУ ДПС зарахувало кошти, що сплачував позивач, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у відповідності до вимог приписів п.87.9 ст.87 та п.131.2 ст.131 ПК України. Щодо необхідності доведення контролюючим органом у діях позивача умисності його дій (вини платника податків), то відповідач зазначив у відзиві на позов, що за наслідками проведеної перевірки за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача застосовані штрафні санкції на підставі та у розмірах, передбачених пунктом 124.1 ст.124 ПК України, якою не передбачена встановлення вини, як обов`язкового елементу складу податкового правопорушення, що підтверджується змістом п.109.3 ст.109 ПК України, тому у податкового органу не було підстав для визначення/доказування наявності умислу і повторності в діях позивача. З огляду на викладене, враховуючи несвоєчасність сплати позивачем до бюджету узгоджених сум грошових зобов`язань, яка встановлена за наслідками проведеної перевірки, на переконання відповідача, застосування штрафних санкцій до позивача за оспорюваними рішеннями є правомірним (а.с.121-126).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.04.2024р. строк розгляду даної справи був продовжений у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 12.04.2024р. (а.с.154).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 12.04.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» 01.11.1991р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності Товариства є виробництво електроенергії, з 18.10.1991р. перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ, що підтверджується інформацією, яка міститься у копії Виписки з ЄДРПОУ від 12.10.2023р., наявної у справі (а.с.109-110).

16.10.2023р. на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 ст.75, п.76.2 ст.76 ПК України посадовою особою контролюючого органу була проведена камеральна перевірка щодо порушення термінів сплати (перерахування) податку на додану вартість за результатами якої був складений акт №37113/04-36-04-11-06/130820 (а.с.8-12).

За висновками наведеного акту встановлено, що дані камеральної перевірки свідчать про порушення позивачем вимог п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.203.2 ст.203, п.57.1 ст.57, п.50.1 ст.50, п.57.3 ст.57 ПК України щодо термінів сплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість задекларованих згідно податкових декларацій з ПДВ та уточнюючого розрахунку, наведених у акті перевірки, за період - 2020-2023р.р., що підтверджується змістом копії наведеного акту, наявного у справі (а.с.8-12).

На підставі згаданого вище акту камеральної перевірки, посадовою особою контролюючого органу 26.12.2023р. було прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, форми «Ш», а саме:

- №0403020411 за змістом якого видно, що на підставі ст.124 ПК України за затримку сплати грошових зобов`язань від 51 календарних днів і більше, до позивача застосовано штраф у розмірі 10%, що становить 1117731,04 грн., що підтверджується копією наведеного податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.13-16);

- №0403210411 за змістом якого видно, що на підставі ст.124 ПК України за затримку сплати грошових зобов`язань від 17 календарних днів і до 30 календарних днів, до позивача застосовано штраф у розмірі 5%, що становить 206 872,35 грн., що підтверджується копією наведеного податкового повідомлення-рішення та розрахунком до нього (а.с.17-19).

Правомірність прийняття відповідачем вищенаведених податкових повідомлень-рішень №0403020411, №0403210411 від 26.12.2023р., є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Досліджуючи питання дотримання контролюючим органом строків проведення камеральної перевірки, встановлених п.76.3 ст.76 та ст.102 ПК України, повноважень контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки саме з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання за приписами п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, а також повноважень контролюючого органу на зарахування сплачених платником податків коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму його сплати, визначеного платником податку за приписами п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, що є предметом цього спору, суд зазначає про таке.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

За приписами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки п.75.1 ст.75 ПК України.

У відповідності до вимог п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути, зокрема, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно до вимог п.76.1 ст.76 ПК України установлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

А за приписами п.76.3 ст.76 ПК України визначено, що камеральна перевіркаподаткової деклараціїабо уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначенихстаттею 102цього Кодексу.

Контролюючий орган, крім випадків, визначенихпунктом 102.2цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно достатей 39і39-2цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку поданняподаткової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеноїпунктом 133.4статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання п.102.1 ст.102 ПК України.

Приписами п.87.9 ст.87 ПК України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Також і п.131.2 ст.131 ПК України встановлено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжній інструкції (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Таким чином, із аналізу наведених чинних приписів слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

У зв`язку з набранням винності з 01 січня 2017 року змін до Податкового кодексу України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-УІІІ), зокрема, і до ст.75 були внесені зміни, за якими предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, у тому числі і з податку на додану вартість.

Отже, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання є предметом камеральної перевірки, яка проводиться виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах податкового органу.

При цьому, камеральна перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, а саме: не пізніше закінчення 1095 дні, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Водночас, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у платіжному документі.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2019р. у справі №823/457/18, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, із наведеного, слід дійти висновку, що аргументи позивача про: 1) недотримання контролюючим органом строків проведення перевірки, встановлених п.76.3 ст.76 ПК України (протягом 30 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкового декларації або уточнюючого розрахунку), 2) відсутності повноважень у контролюючого органу щодо проведення перевірки своєчасності сплати узгоджених сум податкового (грошового) зобов`язання у межах саме камеральної перевірки згідно п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, 3) відсутності повноважень контролюючого органу на зарахування сплачених платником податків коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму його сплати, визначеного платником податку за приписами п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, спростовуються аналізом наведених вище приписів податкового законодавства та вищенаведеними правовими висновками, які відповідають і правовій позиції Верховного Суду у вище наведеній постанові.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, контролюючим органом 16.10.2023р. було проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах з урахуванням поданих позивачем декларацій з ПДВ, уточнюючого розрахунку за період з 2020-2023р.р., тобто, у межах 1095 днів, встановлених п.76.3 ст.76 та п.102.1 ст.102 ПК України, що підтверджується змістом акту перевірки від 16.10.2023р. (а.с.8-12).

А отже, при проведенні спірної камеральної перевірки, порушення відповідачем строків її проведення, визначених ст.102.1 ст.102 ПК України (1095 днів) судом не встановлено, а позивачем жодних таких доказів суду не надано.

Повноваження контролюючого органу щодо проведення перевірки з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання платником податків у межах саме камеральної перевірки, закріплені у п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, які наведені вище, та позивачем не спростовані.

При цьому, слід зазначити, що відсутність посилання у наведеному акті перевірки на норми ст.102 ПК України, на що позивач посилається у позові як на підставу для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не є обґрунтованими та достатніми підставами для визнання такої перевірки незаконною, оскільки саме по собі не зазначення відповідачем у акті перевірки ст.102 ПК України не може бути підставою для звільнення платника податків від відповідальності за порушення вимог податкового законодавства.

Також позивачем жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього податкового боргу з податку на додану вартість станом на 16.10.2023р. (момент проведення камеральної перевірки) суду надано не було.

А, відповідно, враховуючи те, що із аналізу досліджених вище встановлених судом обставин у даній справі та приписів чинного податкового законодавства у їх сукупності, які свідчать про те, що при проведенні камеральної перевірки позивача 16.10.2023р. контролюючим органом були дотримані строки проведення камеральної перевірки, встановлені п.76.3 ст.76, п.102.1 ст.102 ПК України (1095 днів), відповідна камеральна перевірка позивача була проведена у межах повноважень контролюючого органу, встановлених п.п.75.1.1 ст.75 ПК України, а також і зарахування відповідачем коштів, сплачених позивачем, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму справи, визначеного позивачем, відбулося у межах повноважень контролюючого органу, наданих останньому згідно до приписів п.89.7 ст.89, п.131.2 ст.131 ПК України, суд приходить до висновку, що з наведених позивачем обставин (недотримання строків проведення перевірки та відсутності повноважень у відповідача щодо проведення перевірки) обґрунтовані підстави для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень у адміністративного суду відсутні.

Досліджуючи питання факту своєчасності сплати позивачем узгоджених податкових (грошових) зобов`язань, визначених у податкових деклараціях за 2020-2023р.р., що були предметом камеральної перевірки, та, на думку позивача, підтверджено копіями платіжних доручень, виписками особового рахунку, а також правомірності притягнення платника податків до відповідальності за порушення правил сплати грошового зобов`язання, передбаченої статтею 124 ПК України, суд виходить з такого.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 ст.36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 49.1 ст.49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період у встановлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкові зобов`язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також у відповідності до п.203.2 ст.203 ПК України установлено, що сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Аналіз вказаних приписів свідчить про те, що позивач має обов`язок сплачувати узгоджені грошові зобов`язання, визначені ним самостійно у податкових деклараціях, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем подання такої податкової декларації.

Так, як видно із наявних в матеріалах справи копій документів, спір у даній справі виник щодо виявлення у ході проведення камеральної перевірки позивача факту несвоєчасності сплати позивачем узгодженого податкового (грошового) зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у визначені вище строки через те, що сплачені позивачем кошти за наведеними у акті перевірки від 16.10.2023р. податковими деклараціями та уточнюючим розрахунком контролюючим органом були зараховані в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного позивачем виходячи з вимог п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, а відповідно, строки сплати сум податкових (грошових) зобов`язань з ПДВ позивача за період 2020-2023р. по податкових деклараціях, зазначених у акті перевірки від 16.10.2023р., визнано як порушення (затримка у сплаті) строків такої сплати узгоджених грошових зобов`язань, за що позивача згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень було притягнуто до відповідальності у вигляді застосування штрафу у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України.

У контексті оспорюваного застосування варто вказати, що з 1 січня 2021 року набрали чинності положення пункту 79 Закону України від 16 січня 2020 року №446-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (з урахуванням змін, внесених Законом України від 17 грудня 2020 року №1117-ІХ, якими статті 123,124,126 і 128 ПК України фактично викладено в нових редакціях.

За вказаними змінами відповідальність за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з 1 січня 2021 року регулюється статтею 124 ПК України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті, передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України визначено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначенихпунктами 123.2-123.5статті 123,пунктами 124.2,124.3статті 124,пунктами 125-1.2-125-1.4статті 125-1цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

А отже, із аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства слідує, що у разі застосування контролюючим органом до платника податку штрафу за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання на підставі п.124.1 ст.124 ПК України встановлення контролюючим органом вини такого платника у вчиненні ним умисного діяння доведенню не потребує, а достатнім є виявлення лише факту допущення платником податків порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання.

У постановах від 03 серпня 2023 року у справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21 Верховний Суд сформував висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її системазувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція є такою, що узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у його постанові, яка була прийнята більш пізніше, від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, яка є обов`язковою для врахування адміністративними судами згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, зазначені висновки, спростовують аргументи позивача з приводу того, що саме контролюючий орган повинен довести вину позивача у вчиненні ним умисного правопорушення, оскільки така вина підлягає доведенню лише при застосуванні до платників податків штрафу на підставі п.124.2, п.124.3 ст.124 ПК України, що підтверджено вищенаведеною правовою позицією.

Разом з тим, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача застосовано штраф за затримку сплати сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України за якою, притягнення позивача до відповідальності можливе за умови виявлення лише факту допущення позивачем порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання без встановлення його вини з урахуванням вищенаведених правових висновків.

При цьому, додані позивачем до позову копій платіжних доручень та виписки по особовому рахунку на підтвердження своєчасності сплати ним сум узгоджених грошових зобов`язань за податковими деклараціями, які наведені у акті перевірки від 16.10.2023р., з урахуванням наявності у позивача податкового боргу станом на 16.10.2023р., на погашення якого відповідачем були спрямовані сплачені позивачем кошти, виходячи з обов`язку контролюючого органу, який міститься у п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, не можуть бути прийняті судом в якості доказів підтвердження своєчасної їх сплати, оскільки обов`язок погашення податкового боргу у першу чергу (за черговістю його виникнення) покладено і на позивача згідно наведених приписів податкового законодавства.

Отже, з урахуванням того, що за рахунок сплачених позивачем коштів був погашений його податковий борг за черговістю його виникнення, факт порушення позивачем строків сплати сум узгоджених грошових зобов`язань з ПДВ за податковими деклараціями поданими у період 2020-2023р., які наведені в акті перевірки від 16.10.2023р., підтверджений матеріалами справи та позивачем не спростований.

Також, як уже зазначалося вище, позивачем доказів відсутності податкового боргу з ПДВ станом на 16.10.2023р. суду не було надано.

А отже, із наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинене правопорушення щодо порушення строків сплати сум узгоджених грошових зобов`язань за податковими деклараціями, уточнюючим розрахунком, які наведені у акті перевірки від 16.10.2023р., тому позивача правомірно було притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді нарахування штрафу у розмірах 5 та 10% за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, у зв`язку із чим обґрунтованих підстав для їх визнання протиправними та скасування у адміністративного суду не має.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивач не було надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюються спірні правовідносини та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, які позивачем не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи позивача з приводу того, що контролюючим органом було самостійно здійснено зміну призначення платежів у платіжних документах позивача та сплачені кошти скеровано на погашення податкового боргу всупереч приписам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.33.2 ст.33 Закону України «Про платіжні послуги», оскільки право визначати призначення платежу у платіжних документах має лише платник, з огляду на те, що вказані приписи законодавства не врегульовують правовідносин платника податків та контролюючого органу, не визначають порядок погашення податкового боргу, а відповідно, не підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

При цьому, як уже зазначалося вище, зараховувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків має не право, а обов`язок контролюючий орган згідно до вимог вищенаведених проаналізованих приписів п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, тому, зараховуючи сплачені позивачем кошти в рахунок погашення податкового боргу, відповідач діяв у межах повноважень наданих його вказаними приписами податкового законодавства.

Є безпідставними і необґрунтованими посилання позивача на те, що у контролюючого органу були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки, з огляду на те, що зазначене спростовується змістом проаналізованого судом вище п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України (у редакції, змін внесених Законом №2970-ІХ від 20.03.2023р.) за яким передбачено, що предметом камеральної перевірки, зокрема, може бути і своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

З урахуванням наведеного висновки Верховного Суду у постанові від 10.04.2020р. у справі №826/5858/16, на застосуванні яких наполягав позивач у позові (а.с.3), містять аналіз приписів п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 та ст.76 ПК України, у редакціях, які діяли станом на 17.02.2016р., тоді як у цих правовідносинах, застосовані приписи у інших редакціях, які діяли станом на 16.10.2023р., тому наведена у вказаній постанові Верховного Суду правова позиція не є застосовною до даних правовідносин.

Також і посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 22.08.2023р. у справі №520/18519/21 щодо обов`язку контролюючого органу при застосуванні штрафу за приписами ст.124 ПК України довести умисну вину позивача згідно до ст.112 ПК України не заслуговують на увагу, оскільки, як свідчить її зміст платника податків у даній справі було притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 25% на підставі п.124.2 ст.124 ПК України, тоді як у даних правовідносинах предметом спору є застосування штрафу у розмірі 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, а відповідно, наведена у ній правова позиція не є подібною до даних правовідносин, тому не підлягає врахуванню при розгляді даної справи судом згідно до ч.5 ст.242 ПК України.

В той же час, щодо питання розмежування обставин, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або п.124.3 статті 124 ПК України правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, який вище досліджений та врахований судом при вирішенні даного спору у відповідності до вимог ч.5 ст.242 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 26.12.2023р. прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень про застосування до позивача штрафу у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, а позивачем таких доказів суду не надано, тому суд приходить до висновку, що наведені вище податкові повідомлення-рішення від 26.12.2023р. визнанню протиправними та скасуванню у судовому порядку не підлягають.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 19869,05 грн. сплаченого згідно платіжної інструкції №95 від 12.01.2024р. (а.с.7, 114) не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0403020411, №0403210411 від 26.12.2023р. відмовити повністю.

Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва