ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9226/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Міністерства оборони України (далі - Міністерство, позивач) - Хатунцева І.В. (самопредставництво),

відповідача - Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - ДК "Укрспецекспорт", відповідач, скаржник) - Заєць Ю.О. (самопредставництво), Сигнаївська О.А. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДК "Укрспецекспорт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 (головуючий - суддя Спичак О.М.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 (головуючий - суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Барсук М.А., Руденко М.А.)

у справі №910/9226/23

за позовом Міністерства

до ДК "Укрспецекспорт"

про стягнення 59 093 213, 89 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ДП "Укрспецекспорт" пені та штрафу за порушення строків поставки продукції, щодо наявності/відсутності підстав для звільнення ДП "Укрспецекспорт" від відповідальності у зв`язку з форс-мажором та зменшення сум пені та штрафу за поданим відповідачем клопотанням в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Міністерство звернулося до суду з позовом, який мотивовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Контрактом в частині строків поставки продукції, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 41 800 911,74 грн пені та 17 292 302,15 грн штрафу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 20900455,87 грн, штраф у розмірі 8646151,08 грн та судовий збір у розмірі 886398,21 грн. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вказане рішення суду в частині, якій позов задоволено, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В частині відмови позовних вимог, рішення суду не оскаржувалось, в тому числі з мотивів його прийняття.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ДК "Укрспецекспорт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі № 910/9226/23 змінити, зменшивши розмір пені до 4 180 091,17 грн та зменшивши розмір штрафу до 1 729 230, 22 грн. В решті судові рішення залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину першу статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій та співвідношенні їх із майновим станом відповідача і його діяльності щодо поставки озброєння з іноземної країни, чим фактично перетворили неустойку в каральну функцію для відповідача, також при цьому не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 13.01.2020 у справі №902/855/18; від 04.06.2019 у справі №916/878/20; від 28.11.2023 у справі №916/1504/22; від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21;

- судами вказано на статті 610, 611 ЦК України, проте не застосовано норму матеріального права - статтю 216 ГК України і не враховано постанови Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 09.11.2023 у справі №902/919/22;

- також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №910/3015/23 (за позовом Міноборони), в якій суд касаційної інстанції погодився зі зменшенням штрафних санкцій на 99%;

4.2. із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України щодо звільнення від відповідальності у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) під час виконання державних контрактів про поставку продукції оборонного призначення (відсутність такого озброєння в Україні для відсічі збройної агресії рф), в той час коли така поставка здійснювалася з іноземної держави та в якій виникли обставини непереборної сили.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Від ДК "Укрспецекспорт" до Суду 01.04.2024 надійшли додаткові письмові пояснення, які Суд протокольною ухвалою від 02.04.2024 з огляду на статтю 42 ГПК України долучив до матеріалів справи та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України, а долучені до них додаткові докази у справі протокольною ухвалою повернуто заявнику.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Міністерством (замовник) та ДК "Укрспецекспорт" (виконавець) 17.04.2022 укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/130 (далі - Контракт), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію у кількості та у строки, зазначені в Специфікації продукції, що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити таку продукцію.

6.3. Відповідно до пункту 3.4. Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товарів є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформленій митним органом відповідно до постанови КМУ від 01.03.2022 №174.

6.4. Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умов Контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією (пункт 4.1 Контракту).

6.5. У Специфікації до Додаткової угоди №8 від 22.04.2023 сторони визначили, що строк поставки товару - після отримання дозволу на експорт товарів з країни іноземного постачальника, але не пізніше 31.05.2022.

6.6. Згідно з пунктом 7.2. Контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

6.7. Відповідно до пункту 7.3. Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, тощо).

6.8. Згідно з пунктом 7.4. Контракту сторона, що не може виконувати свої зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону.

6.9. Відповідачем долучено до матеріалів справи копію Сертифікату ТПП №3000-22-0560 про форс-мажорні обставини, в якому ТПП засвідчила неможливість виконання відповідачем зобов`язань за Контрактом у встановлені строки з огляду на існування форс-мажорних обставин у контрагента відповідача; дата настання - 20.06.2022, дата закінчення - 12.08.2022.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1 Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/9226/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Ємець А.А.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 08.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/9226/23 за касаційною скаргою ДК "Укрспецекспорт" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 в частині стягнення пені в сумі 20900455,87 грн та штрафу у розмірі 8646151,08 грн, та постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, прийнята за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.

8.1.1. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в апеляційному порядку, в тому числі з мотивів відмови у задоволенні позову. В касаційному порядку судові рішення в цій частині також не оскаржуються, а відтак Судом не переглядаються.

8.2. Верховний Суд зауважує, що при вирішенні питання про стягнення неустойки розрізняються та відмежовуються питання (1) щодо її необґрунтованості і безпідставності внаслідок невідповідності розміру штрафних санкцій вимогам закону, в тому числі відсутності підстав для їх стягнення та (2) щодо зменшення їх розміру. У разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки. Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються предмет і підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.6. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.11. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.12. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.13. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.16. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України ДК "Укрспецекспорт" у касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи по суті та вирішенні клопотання ДП "Укрспецекспорт" про зменшення суми штрафу застосували до спірних правовідносин приписи статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду (див. пункт 4.1. цієї постанови).

8.16.1. Зі змісту касаційної скарги ДП "Укрспецекспорт", яка стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо зменшення судом розміру пені та штрафу на 50% та постанови апеляційного суду у цій частині, вбачається, що скаржник не погоджується саме з тим, що суди не у повній відповідності до приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України застосували зменшення розміру пені та штрафу, адже зазначає про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу більш ніж на 50% та просить Суд зменшити розмір пені до 4 180 091,17 грн, а розмір штрафу до 1 729 230, 22 грн, а не на 50%, як дійшли до висновків суди попередніх інстанцій.

8.17. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.

8.18. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

8.19. Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

8.20. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.21. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.22. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.23. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

8.24. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

8.25. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

8.26. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.27. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

8.28. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

8.29. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

8.30. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

8.31. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

8.32. Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

8.33. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.34. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

8.35. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

8.36. У справі № 902/855/18, на яку посилається скаржник, ухвалюючи рішення, судами враховано клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення заборгованості та використане право на зменшення розміру штрафних санкцій, зважаючи на те, що: (1) природний газ, який постачався за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, а не для власних потреб; (2) заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ виникла у зв`язку з несвоєчасною оплатою споживачами послуг централізованого теплопостачання; (3) ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (повна сплата вартості поставленого природного газу); (4) незначний строк прострочення оплати природного газу; (5) ненадання позивачем доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені. Також Суд зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

8.37. У справі № 916/878/20, на яку також посилаються скаржник, ухвалюючи рішення стосовно зменшення розміру пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі підлягають врахуванню такі обставини як (1) скрутний фінансовий стан відповідача, підтверджений Звітом про фінансові результати Підприємства за 2019 рік, відповідно до якого останнє має чистий збиток в розмірі 613 337 000 грн, (2) інтереси сторін, (3) поведінка винної сторони та ступінь виконання зобов`язання, а саме часткова оплата суми основного боргу, (4) відсутність у матеріалах справи доказів завдання збитків позивачу, (5) присуджена судом компенсація втрат від інфляції та стягнення 3 % річних. Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, у постанові від 04.06.2019 зазначив, що суди попередніх інстанцій дотрималися загальних критеріїв зменшення розміру пені, врахували конкретні обставини даної справи та дійшли обґрунтованого висновку про можливість такого зменшення на 70%. При цьому, Суд сформував правовий висновок про те, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

8.38. У справі № 916/1504/22 суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу більш ніж на 90% та стягнення його в розмірі 15 379,22 грн. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши: (1) відсутність доказів понесення позивачем збитків; (2) відсутність заборгованості відповідача за договором; (3) право продавця розпорядитись таким обсягом електроенергії, який не відібраний покупцем на власний розсуд, в тому числі продати третім особам, беручи до уваги (4) значний розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та (5) виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності. Переглядаючи оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 не знайшов підстав для їх скасування. Суд, зокрема, зазначив про те, зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

8.39. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про яку зазначає скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.

8.40. У справі № 910/22026/21, ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши, що: (1) відповідач є стратегічним оборонним підприємством, та має суспільне значення для економіки і обороноздатності держави Україна, (2) особливо в період воєнного стану та захисту від озброєної агресії російської федерації, а також зважаючи (3) на відсутність в матеріалах справи доказів будь-яких негативних наслідків (збитків тощо) для позивача через прострочення відповідачем виконання робіт (надання послуг), та (4) доказів того, що негативні наслідки зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України зменшив розмір присуджених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 70 %. Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у постанові від 26.09.2023 зазначив, що вирішуючи питання зменшення пені і штрафу, суди попередніх інстанцій оцінили відповідні аргументи і докази сторін, врахували стратегічний характер завдань та діяльності відповідача, направлений на забезпечення економіки та зміцнення обороноздатності держави України, відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах. Також, суди попередніх інстанцій, з-поміж іншого, врахували, що застосування до відповідача заявленої суми штрафних санкцій, які є неспіврозмірними у порівнянні з прибутком відповідача, ставить під загрозу господарську діяльність останнього, та неминуче призведе до втрати ліквідності і платоспроможності цього підприємства. З урахуванням наведеного, Суд відхилив доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені.

8.41. У справі №910/8725/22, на яку вказує скаржник, місцевий господарський суд визнав правомірними та обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення пені за порушення строків виконання робіт та пені за ненадання у встановлений строк звітних документів. Водночас місцевий господарський суд враховуючи, що відповідач є (1) стратегічним оборонним підприємством та (2) вчиняє заходи задля збереження життя людей і зміцнення обороноздатності країни, а також зважаючи (3) на відсутність в матеріалах справи доказів будь-яких негативних наслідків (збитків тощо) для позивача через прострочення відповідачем поставки спірного товару та (4) доказів зазначення негативних наслідків негативних наслідків будь-якими іншими учасниками господарських правовідносин, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України зменшив розмір присудженої до стягнення з відповідача пені на 90 %. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення пені. Апеляційний господарський суд у вирішенні питання зменшення пені, окрім іншого, зважив, що порушення зобов`язання відповідачем мало місце до початку військової агресії, що не нівелює право суду на зменшення пені на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України з урахуванням того, відповідач є підприємством оборонно-промислового характеру та підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Також суд апеляційної інстанції врахував, (1) економічну ситуацію в країні, (2) специфіку покладених завдань на відповідача, (3) обставини виконання відповідачем зобов`язань за контрактом з незначним простроченням виконання ремонту та надання звітних документів і перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності. Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у постанові від 10.08.2023 відхилив доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому, Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

8.42. У справі № 914/3231/16 рішення суду апеляційної інстанції в частині зменшення суми штрафних санкцій мотивоване правом суду зменшувати розмір неустойки, (1) стратегічним значенням підприємства відповідача для економіки та безпеки держави, а також (2) врахуванням актуальних обставин роботи підприємства відповідача в умовах воєнного стану. При цьому, суд (3) врахував баланс інтересів сторін при зменшенні суми штрафу і його фактичній сплаті відповідачем. Залишаючи без змін оскаржувану постанову, Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 зазначив про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми штрафних санкцій та пені до розміру, що задоволений згідно з оскаржуваною постановою. Суд також враховув, що відповідач також як і позивач має особливий статус, оскільки відповідно до статуту створене шляхом перетворення державного підприємства, переданим в управління ДК "Укроборонпром", яке в силу статті 16 Закону України "Про оборону України", приймає та виконує доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, виконують передбачені законодавством обов`язки у сфері оборони тощо. З початком особливого періоду підприємство займається ремонтом військової техніки, а в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії російської федерації.

8.43. У справі № 902/919/22 місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховувавши приписи статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми заявлених до стягнення штрафних санкцій на 80%. Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, у постанові від 09.11.2023 зазначив, що вирішуючи питання зменшення пені і штрафу, суди попередніх інстанцій (1) оцінили обставини справи, (2) врахували ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання та період прострочення, (3) відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах, а також (4) захищеність майнових інтересів позивача внаслідок нарахування одночасно як пені, так і штрафу. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу (5) на правовий статус сторін у справі, оскільки засновником відповідача є Державний концерн "Укроборонпром", який у свою чергу засновано Кабінетом Міністрів України, до складу якого входить Міністерство оборони України. При цьому, предмет спору стосується стягнення державою, в особі Міністерства оборони України, штрафних санкцій зі створеної державою юридичної особи публічного права. З урахуванням наведеного, Суд відхилив доводи скаржників щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначили, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому, Верховний Суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

8.44. У справі № 910/3015/23 за позовом Міноборони, на яку також посилається скаржник, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у даному випадку підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50 %. Апеляційний суд підтримав висновки місцевого суду по суті позовних вимог, однак вирішив, що у спірних правовідносинах наявними є підстави для зменшення штрафних санкцій на 99%. Надавши власну оцінку зібраним доказам та обставинам справи, апеляційний суд, зокрема, виснував, що: (1) відповідачем належно доведено наявність значного переліку причин і обставин, які зумовили порушення ним строку поставки товару за Контрактом; (2) підприємство повернуло всю суму попередньої оплати за непоставлений товар; (3) заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є занадто великим, в той час як доказів понесення ним збитків чи погіршення фінансового стану, зумовлених порушенням відповідачем його господарських зобов`язань Міністерством не надано; (4) вина відповідача у порушенні зобов`язання була обумовлена невиконанням договірних зобов`язань контрагентами через обставини, які засвідчені сертифікатами Болгарської торгово-промислової палати та Господарської палати Чеської Республіки; (5) відповідач в умовах війни забезпечує Збройні Сили України засобами протидії агресії росії і покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій у визначеному судом першої інстанції розмірі фактично призведе до банкрутства Підприємства та подальших пов`язаних з цим негативних наслідків, що потягне й зрив майбутнього виконання державних контрактів, у тому числі з Міністерством. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, у постанові від 14.02.2024 зазначив, що господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Суд зазначив, що з обставин цього спору вбачається, що така оцінка була проведена судом попередньої інстанції, а відповідна мотивація викладена в судовому рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

8.45. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, яка переглядається, місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо поставки товару у встановлені договором строки. При цьому, користуючись наданими правовими підставами, визначеними у частині третій статті 551 ЦК України та частині першій статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, з дотриманням положень статті 86 ГПК України, зменшив розмір пені та штрафу на 50%.

8.45.1. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з його висновками та зазначив, що місцевий господарський суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, приймаючи до уваги те, що відповідач виконав свій обов`язок з поставки товару, хоча й з простроченням, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків. Таке зменшення, на думку колегії суддів, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

8.46. Колегія суддів зауважує, що у цій справі суди попередніх інстанцій встановили факт прострочення поставки продукції, який не заперечував і сам відповідач. Оцінивши докази і доводи відповідача щодо наявності форс-мажору, як підстави для звільнення від відповідальності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності, а відтак наявності підстав для нарахування штрафних санкцій, на відміну від встановлених судами фактичних обставин у справі № 910/3015/23.

8.47. З урахуванням наведеного вище та доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення у справі, яка переглядається, оцінивши відповідні аргументи щодо суті спору і докази сторін у відповідності до положень статті 86 ГПК України, встановивши обставини справи щодо наявності підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у зв`язку з порушенням ним договірних зобов`язань та наявності/відсутності підстав для зменшення суми пені та штрафу, виходили з фінансового стану та господарської діяльності відповідача; відсутності доказів настання негативних наслідків та понесення позивачем збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, врахувавши при цьому принципи справедливості, добросовісності та розумності.

8.48. У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, а дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено.

8.49. Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

8.50. Відтак, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін, хоч і за однакового правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.51. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими не побідними фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.52. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду (див. пункт 4.1. цієї постанови) є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

8.53. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.54. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі №925/74/19; від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та інші), та визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, що вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та інші).

8.55. Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, роль Верховного Суду полягає у з`ясуванні того, чи відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення є такими, що реалізація (чи навпаки не реалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується із зазначеним загальним принципом справедливого розгляду, та чи допущено порушення судами норм статей 551 ЦК України, 233 ГК України та 210, 86 ГПК України, а висновки судів не заснованими у відповідності до застосування цих норм права.

8.56. У цьому контексті необхідно, зокрема, враховувати виконання судами обов`язку щодо мотивування оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення пені, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №921/481/22).

8.57. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

8.58. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.59. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/9226/23 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.60. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.61. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.62. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.63. На думку скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України щодо звільнення від відповідальності у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) під час виконання державних контрактів про поставку продукції оборонного призначення (відсутність такого озброєння в Україні для відсічі збройної агресії рф), в той час коли така поставка здійснювалася з іноземної держави та в якій виникли обставини непереборної сили.

8.64. Верховний Суд зауважує, що з огляду на відсутність такого висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

8.65. В контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає таке.

8.66. Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

8.67. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

8.68. За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

8.69. Так, частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

8.70. Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

8.71. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

8.72. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

8.73. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

8.74. Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

8.75. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

8.76. При цьому, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

8.77. У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

8.78. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

8.79. Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

8.80. Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

8.81. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, оцінюючи доводи ДП "Укрспецекспорт" щодо несвоєчасності виконання перед ним зобов`язань контрагентом - іноземним постачальником, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки невиконання контрагентом боржника свого обов`язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності, а строк виконання обов`язку з поставки товару за Контрактом встановлено до 31.05.2022, тоді як Сертифікатом ТПП засвідчена дата настання обставин форс-мажору - 22.06.2022, вказані доводи про існування обставин форс-мажору, які вчасно завадили виконати свої зобов`язання, підлягають відхиленню.

8.82. Встановивши наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд першої інстанції розглянув клопотання ДП "Укрспецекспорт" про зменшення суми штрафу, застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 551 ЦК України та 233 ГК України, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50%.

8.83. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими та переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

8.84. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.85. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

8.86. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.87. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

8.88. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.89. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

8.90. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.91. Колегія суддів також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

8.92. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.93. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору з цієї підстави.

8.94. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги та доводи, викладені у додаткових письмових поясненнях, відхиляються Верховним Судом.

8.95. Відзив Міністерства на касаційну скаргу береться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.96. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.97. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.98. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.99. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.100. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.101. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.102. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.103. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалену за результатом перегляду рішення суду, в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі №910/9226/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі №910/9226/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 в оскаржуваній частині та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі №910/9226/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець