ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5478/23

За позовом: Одеського квартирно-експлуатаційного управління (65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284, електронна адреса: odesakeu@post.mil.gov.ua)

До відповідача: Фізичної особи підприємця Масловської Зінаїди Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Суть спору: Позивач Одеське квартирно-експлуатаційне управління (далі Одеське КЕУ), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця (далі ФОП) Масловської Зінаїди Олександрівни про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 399 грн 96 коп., пені у розмірі 1 206 грн 15 коп.; 3% річних у розмірі 95 грн 85 коп., інфляційних втрат у розмірі 515 грн 16 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.12.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Позивач Одеське КЕУ, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідачка ФОП Масловська З.О., не скористалася своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надала.

Ухвала суду від 20.12.2024р., направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: Повертається.

Крім того, судом було розміщена ухвала про відкриття провадження у справі 916/5478/23, на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

У відповідності до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідачки про розгляд даної справи.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній документами в порядку ч.9 ст.165 ГПК України.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі зазначає, що відповідно ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1,3, 12, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» Одеське квартирно- експлуатаційне управління є військовою державною структурою (установою), призначеною для квартирно-експлуатаційного забезпечення діяльності військових формувань Збройних Сил України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» майно, матеріальні та грошові засоби ЗС України є державною власністю, згідно ст. 19 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування ЗС України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Одеське КЕУ фінансується виключно з державного бюджету України.

Згідно наказу Міністра оборони України від 03.07.2013р. №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно - експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та «Положення про Одеське квартирно - експлуатаційне управління» Одеське квартирно-експлуатаційне управління здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військовий/ частин (формувань) у зоні відповідальності. Зокрема, згідно даного Положення до повноважень Одеського КЕУ належить організація забезпечення та оплата за комунальні послуги та енергоносії.

Відповідно до Директиви №Д-7/ДСК від 04.04.2023р. юридичну особу «Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса» переформовано на «Одеське квартирно-експлуатаційне управління», змінено тільки назву.

Позивач зазначає, що 19.07.2005р. між Квартирно - експлуатаційним відділом м. Одеса (Орендодавець) та Приватним підприємцем Масловська Зінаїда Олександрівна (Орендар) було укладено Договір №41с/2005/КЕВ м. Одеси.

Відповідно до п.1.1. Договору Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 60,6 м2 одноповерхового будинку (колишня їдальня) на території штабу ПівдОК за генеральним планом № 13, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Пироговська, 6, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси вартість якого визначена і становить за експертною оцінкою 127 830 грн.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою відкриття майстерні індивідуального пошиття і ремонту одягу.

Згідно п 2.1. Договору Орендар приймає в строкове платне користування Майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна.

Відповідно до п. 5.12. Договору передбачено, що понад орендну плату за нерухоме майно Орендар повинен сплачувати щомісячно фактичні комунальні та загальноексплуатаиійні витрати на його утримання (Додаток 7 Договору). Обов`язково встановити прилади обліку електро, водопостачання і заключити прямі Договори з постачальним організаціями.

Додатком №7 до Договору встановлено, що електроенергія оплачується за діючим тарифом у день сплати по показникам електролічильника, який потрібно встановити на вводі орендовано майна.

У зв`язку із чим позивач вважає, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо здійснення оплати за комунальні послуги (електроенергія) не виконував в повному обсязі, чим істотно порушує умови договору. За серпень 2021р. виникла заборгованість у розмірі 1 399 грн 96 коп., що зумовило звернення Одеського КЕУ до Господарського суду Одеської області з даним позовом.

Позивач зазначає, що відповідно до положень п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора (Позивача) зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 11.3. Договору плата за наданні комунальні послуги перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За прострочення платежів по орендній платі за надані комунальні послуги та за невиконання вимог п. 5.3. понад три місяці, Орендар сплачує штраф в розмірі 3% від вартості орендованого майна.

Пунктом 11.4. Договору передбачено, сплата пені не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків або усунення порушень.

На підставі зазначеного, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1 206 грн 15 коп.; 3% річних у розмірі 95 грн 85 коп. та інфляційні втрати у розмірі 515 грн 16 коп. за серпень 2021р., які просить стягнути з відповідача у зв`язку з порушенням ним своїх обов`язків за Договором.

Позивач зазначає, що на виконання п. 6 ч. 3 ст. 162 ГПК України з метою досудового врегулювання спору, у відповідності до ст.222 ГК України, Одеське КЕУ направив відповідачу претензії з вимогою сплатити існуючу заборгованість. Жодних дій з боку Відповідача щодо виконання зобов`язань здійснено не було.

В якості нормативного обґрунтування позивач посилається на положення ст. 174,193, 230 Господарського кодексу України та ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 612, 903 Цивільного кодексу України.

Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист.

Дослідив матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1,3, 12, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» Одеське квартирно - експлуатаційне управління є військовою державною структурою (установою), призначеною для квартирно -експлуатаційного забезпечення діяльності військових формувань Збройних Сил України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» майно, матеріальні та грошові засоби ЗС України є державною власністю, згідно ст. 19 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування ЗС України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Одеське КЕУ фінансується виключно з державного бюджету України.

Згідно наказу Міністра оборони України від 03.07.2013р. №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно - експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та «Положення про Одеське квартирно - експлуатаційне управління» Одеське квартирно-експлуатаційне управління здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військовий/ частин (формувань) у зоні відповідальності. Зокрема, згідно даного Положення до повноважень Одеського КЕУ належить організація забезпечення та оплата за комунальні послуги та енергоносії.

Відповідно до Директиви №Д-7/ДСК від 04.04.2023р. юридичну особу «Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса» переформовано на «Одеське квартирно-експлуатаційне управління», змінено тільки назву.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2005р. між Квартирно - експлуатаційним відділом м. Одеса (Орендодавець) та Приватним підприємцем Масловська Зінаїда Олександрівна (Орендар) було укладено Договір №41с/2005/КЕВ м. Одеси, відповідно до п.1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 60,6 м2 одноповерхового будинку (колишня їдальня) на території штабу ПівдОК за генеральним планом №13, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Піроговська, 6, військове містечко №1, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси вартість якого визначена і становить за експертною оцінкою 127 830 грн.

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, виходячи з зазначених положень законодавства, правовідносини між сторонами у справі є орендними.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з положень ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 10.1 Договору цей Договір діє з 19.07.2005р. по 18.07.2006р. (терміном до 1 року) з гарантованим щорічним продовженням терміну дії договору оренди (за письмовим погодженням сторін) на загальний строк до 5 років за умови сумлінного виконання Орендарем всіх зобов`язань за умовами договору.

Пунктом 1.2. Договору майно передається в оренду з метою відкриття майстерні індивідуального пошиття і ремонту одягу.

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акта приймання - передачі Майна (Додаток №2) (п.2.1. Договору).

Передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майні Власником Майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2. Договору).

Згідно п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затверджено Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (квітень 2005р.) 220 грн 15 коп., але за домовленістю сторін збільшена і встановлюється у розмірі без ПДВ за базовий місяць розрахунку (квітень 2005р.) - 600 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди.

Відповідно до п.3.2. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3. Договору орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок КЕВ м. Одеси в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до держбюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.5. Договору).

Згідно п. 5.3. Договору протягом місяця після укладення цього Договору застрахувати орендоване Майно на його вартість згідно акту оцінки, але не меншу ніж за експертною оцінкою, за рахунок власних коштів на користь Орендодавця в порядку, визначеному законодавством, та надати Орендодавцю завірену печаткою копію страхового полісу.

Відповідно п. 5.9. Договору у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві орендоване майно належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичної зносу. Відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової орендованого Майна з вини Орендаря згідно з актом, складеним відповідною комісією МО України, за цінами діючими на момент відшкодування.

Пунктом 5.12 Договору понад орендну плату за нерухоме майно Орендар повинен сплачувати щомісячно фактичні комунальні та загальноексплуатаційні витрата на його утримання (Додаток №7). Обов`язково встановити прилади обліку електро-, водопостачання і включити прямі Договори з постачальними організаціями.

Відповідно додатку №7 до Договору встановлено розрахунок комунальних послуг та загально експлуатаційних витрат на утримання орендованого майна: електроенергія - оплата за діючим тарифом у день сплати по показникам електролічильника, який встановити на вводі орендованого майна; холодна вода - оплата за діючим тарифом у день сплати по показникам водоміра, який встановити на вводі орендованого майна; теплопостачання - оплата за діючим тарифом у день сплати, згідно норм споживання.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2022р. сторонами складено акт прийому-передачі нерухомого військового майна, яким ФОП Масловська З.О. повернула позивачу державне майно. Даним актом сторони розірвали Договір від 19.07.2005р. № 41с/2005/KEB м. Одеса.

Однак, всупереч вимог пунктам 3.3., 5.13 Договору, а саме в частині своєчасності і повноти сплати орендної плати та компенсації податку на землю, відповідачем допущено порушення виконання зобов`язань, не здійснено оплату з орендної плати за серпень 2021р. у розмірі 1 399 грн 96 коп.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання перед позивачем за спірним правочином щодо сплати орендної плати у встановлений договорами строк, відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, позивачем були направлені відповідачу претензії з вимогою сплатити заборгованість, які були залишені останнім без відповіді та задоволення.

На підставі вищенаведеного, враховуючи положення Договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеського КЕУ щодо стягнення з ФОП Масловської З.О. заборгованості за серпень 2021р. у розмірі 1 399 грн 96 коп. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 11.3. Договору плата за наданні комунальні послуги перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За прострочення платежів по орендній платі за надані комунальні послуги та за невиконання вимог п. 5.3. понад три місяці, Орендар сплачує штраф в розмірі 3% від вартості орендованого майна.

Пунктом 11.4. Договору передбачено, сплата пені не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків або усунення порушень.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пеню у розмірі 1 206 грн 15 коп.; 3% річних у розмірі 95 грн 85 коп. та інфляційних втрат у розмірі 515 грн 16 коп. за серпень 2021р. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеського квартирно-експлуатаційного управління до Фізичної особи підприємця Масловської Зінаїди Олександрівни про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 399 грн 96 коп., пені у розмірі 1 206 грн 15 коп.; 3% річних у розмірі 95 грн 85 коп., інфляційних втрат у розмірі 515 грн 16 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Масловської Зінаїди Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеського квартирно-експлуатаційного управління (65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284, електронна адреса: odesakeu@post.mil.gov.ua) суму основного боргу у розмірі 1 399 грн 96 коп., пеню у розмірі 1 206 грн 15 коп.; 3% річних у розмірі 95 грн 85 коп., інфляційні втрати у розмірі 515 грн 16 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога