Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 р. №520/10965/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бідонька А.В.;

за участю секретаря судового засідання - Вишневської М.С.;

представника позивача, Заруднього І.В.;

представника відповідача, Годун М.В.;

представника відповідача, Сейко О.В.;

представника третьої особи, Ляшенко О.О.;

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулась позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд (а.с. 160-170 т.2):

1. Визнати неправомірною бездіяльність Відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

2. Зобов`язати Відповідача зарахувати ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з подальшим виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі смертю пов`язаною із захистом Батьківщини та надати відповідні накази.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що допуск її чоловіка ОСОБА_2 військовою частиною НОМЕР_2 , до виконання обов`язків військової служби в складі бойового підрозділу військової частини НОМЕР_2 пов`язаних із захистом Батьківщини, без зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_2 та надання статусу військовослужбовця, є протиправним, таким що порушує порядок проходження військової служби та несе наслідки позбавлення права позивача на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі чоловіка.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 року відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому сторона відповідача проти вимог поданого позову заперечує. Зазначає, що громадянин ОСОБА_2 приймав безпосередню учать в бойових діях (у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України), не будучі військовослужбовцем Збройних Сил України та не при проходженні військової служби. Зазначає, що вказане залучення не передбачає вимоги щодо належності залучених осіб до військових формувань та наявності у них статусу військовослужбовця. Також, зазначене залучення до співробітництва не створює вимог щодо зарахування залучених осіб на військову службу та правових наслідків щодо визнання їх військовослужбовцями Збройних Сил України, а тому посилання позивача на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для обґрунтування своїх позовних вимог, вважає безпідставним, так як зазначений Закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.

Від представника третьої особи Міністерства оборони України 21.03.2024 року надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню, оскільки право на соціальний захист позивачки, як дружини загиблого громадянина ОСОБА_2 реалізується виключно в рамках, на підставі та в порядку визначеному Законом № 3551-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами прийнятими на виконання цього Закону, а не в порядку Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 168.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 .

Доброволець ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) у складі зведеної групи в/ч НОМЕР_4 та БГР « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в/ч НОМЕР_2 на території Харківської області у період з 21.08.2022 по 23.08.2022 включно. Підставою для видачі вищезазначеної довідки слугує бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_5 №1/3/026 дск від 21.08.2022, що підтверджується довідкою №356 від 23.08.2022 року виданої командиром військової частини НОМЕР_4 .

23.08.2022 близько 12:30 ОСОБА_2 під час бойових дій з підрозділами збройних сил чи іншими відомствами російської федерації поблизу с. Слобожанське Харківського району Харківської області внаслідок мінно-вибухової травми загинув, що підтверджується висновком експерта №10-12/2988-Дм/22, довідкою про причину смерті від 28 серпня 2022 та свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_6 .

Після загибелі свого чоловіка, ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 13.02.2023 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ям загиблої особи ОСОБА_2 , в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022р.

ІНФОРМАЦІЯ_5 була надана відповідь за вих. № с/1767 від 12.04.2023 року у якій зазначено, що документи сім`ї загиблого ОСОБА_2 не можуть направити до ІНФОРМАЦІЯ_6 для оформлення одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168, оскільки на ОСОБА_2 не приходив грошовий атестат та витяг із наказу про виключення з військової частини НОМЕР_4 . Доброволець ОСОБА_2 не є військовослужбовцем Збройних Сил України.

У листі військової частини НОМЕР_7 за вих.№ 727/324 від 14.03.2023 року зазначено, що громадянин ОСОБА_2 не перебував у списках особового складу та не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 .

У листі військової частини НОМЕР_2 за вих.№ 1759/2/1008 від 15.05.2023 року зазначено, що військову частину НОМЕР_2 було сформовано (переформовано) 30.09.2022 року. З моменту формування військової частини НОМЕР_2 30.09.2022 року, лейтенант ОСОБА_2 військову службу у військовій частині НОМЕР_2 не проходив, а також у списках військової частини НОМЕР_2 не перебував.

У листі військової частини НОМЕР_8 за вих.№ 331/8595 від 06.09.2023 року зазначено, що ОСОБА_2 до виконання бойових завдань у складі підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України залучено не було. Будь-яка інформація щодо обставин направлення ОСОБА_2 на виконання бойових дій згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 від 21.08.2022 року відсутня, так як зазначена частина не входить до складу Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а входить до складу сил територіальної оборони Збройних Сил України. ОСОБА_2 не був військовослужбовцем підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

У листі військової частини НОМЕР_4 від 22.09.2023 року зазначено, що ОСОБА_2 до особового складу військової частини НОМЕР_4 Сил територіальної оборони Збройних Сил України не зараховувався, оскільки був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 .

У листі військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2024 року зазначено, що з 27.02.2023 року військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником військової частини НОМЕР_7 . За наявною інформацією військова частина НОМЕР_2 до 01.10.2022 року перебувала в складі та на фінансово-господарському забезпеченні військової частини НОМЕР_7 в якості однієї із запасних рот. З 01.10.2022 року військова частина НОМЕР_2 є окремою військовою частиною, яка знаходиться в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_8 .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до Довідки №356 від 23.08.2022 року виданої командиром військової частини НОМЕР_4 , ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в бойових у складі зведеної групи військової частини НОМЕР_4 та військової частини НОМЕР_2 .

Військова частина НОМЕР_2 до 01.10.2022 року перебувала в складі військової частини НОМЕР_7 , після 01.10.2022 стала окремою військовою частиною.

З 27.02.2023 року військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником військової частини НОМЕР_7 , тобто коли військова частина НОМЕР_1 вже не перебувала у складі військової частини НОМЕР_7 .

Відповідно до листів наданих військовими частинами НОМЕР_4 та НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не перебував у списках особового складу цих частин та військову службу в них не проходив.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач звернулася до суду з метою зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини з подальшим виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв`язку зі смертю пов`язаною із захистом Батьківщини та надати відповідні накази.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статі 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу»» (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до п.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до п.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Пунктом 1 ст.4 Закону №2232-XII визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 3 ст.4 Закону №2232-XII визначено що посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України, можуть заповнюватися іноземцями та особами без громадянства шляхом прийняття таких осіб на військову службу за контрактом.

Відповідно до 4 ст.4 Закону №2232-XII порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до 1 ст.21-1 Закону №2232-XII іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу.

Згідно з п. 1 ст.24 Закону №2232-XII Початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;

4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;

6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Аналогічне визначення військової служби дається статтею 3 (Загальне положення) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV:

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) визначено наступне.

Пунктом 2 розділу І Положення № 1153/2008 визначено що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять:

військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

військову службу за контрактом осіб рядового складу;

військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до п. 6 розділу І Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом

Статтею 3 Закону № 2011-XII встановлено, що Дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

В цей же час діючим законодавством України регламентовані правовідносини щодо участь громадян, які не є військовослужбовцями та не проходять військову службу, у заходах, пов`язаних із обороною України, а також щодо соціального захисту зазначеної категорії громадян та їх сімей.

Так, зокрема, Законом України «Про основи національного спротиву» передбачено залучення громадян до національного спротиву, в тому числі в рамках його складової - руху опору. Функціонування руху опору регламентується підзаконними актами, які віднесені до документів з обмеженим доступом та мають відповідні грифи обмеження доступу.

Так, п.4 ст. 5 Законом України «Про основи національного спротиву» визначено форми, методи і засоби виконання завдань руху опору визначаються законодавством України, актами Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

Інформація про форми, методи і засоби виконання завдань руху опору, про взаємодію Сил спеціальних операцій Збройних Сил України з іншими силами і засобами руху опору належить до таємної інформації та підлягає віднесенню у встановленому законом порядку до державної таємниці.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України «Про основи національного спротиву» порядок проведення відбору осіб, які виявили бажання стати учасниками руху опору, обліку таких осіб, заходи з організації, підготовки, підтримання та ведення руху опору визначаються Положенням про рух опору, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, статтею 6 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій, крім військовослужбовців, зокрема можуть бути:

особи, залучені до конфіденційного співробітництва з розвідувальними органами України і які виконували свої завдання на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, або на інших територіях, де в період виконання цих завдань велися бойові дії.

залучені до конфіденційного співробітництва особи, які брали участь у виконанні завдань руху опору на тимчасово окупованій території України, у районі проведення антитерористичної операції, районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, або на інших територіях, де в період виконання цих завдань велися воєнні (бойові) дії.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_2 приймав участь в бойових діях (у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України) як особа залучена до конфіденційного співробітництва для виконання завдань руху опору, перебуваючи лише на військовому обліку як військовозобов`язаний.

Так відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_9 наявні відомості, що ОСОБА_2 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 , у Збройних Силах України не служив відомості про призов за мобілізацією або відомості про контрактну службу у військовому квитку відсутні.

Разом із тим, ОСОБА_2 ,як доброволець, приймав безпосередню участь в бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) у складі зведеної групи в/ч НОМЕР_4 та БГР « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в/ч НОМЕР_2 на території Харківської області у період з 21.08.2022 по 23.08.2022 включно. Підставою для видачі вищезазначеної довідки слугуало бойове розпорядження командира в/ч НОМЕР_5 №1/3/026 дск від 21.08.2022, що підтверджується довідкою №356 від 23.08.2022 року виданої командиром військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_8 №331/8595 від 09.09.2023 ОСОБА_2 до виконання бойових завдань у складі підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України залучено не було. Будь яка інформація щодо обставин направлення ОСОБА_2 , на виконання бойових дій згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 від 21.08.2022 року відсутня, так як зазначена частина не входить до складу Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а входить до складу сил територіальної оборони Збройних Сил України.

З листа військової частини від 22.09.2023 №2101 судом встановлено, що ОСОБА_2 до особового складу військової частини НОМЕР_4 Сил територіальної оборони Збройних Сил України не зараховувався, оскільки останній був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 і тільки виконував завдання в батальйонному районі оборони військової частини НОМЕР_4 , згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 № 1/3/026 від 21.08.2022. В листі також вказано, що Довідка (Вих. № 356 від 23.08.2022), не містить жодних причинно наслідкових зв?язків між виконанням обов?язків військової служби ОСОБА_2 , що призвели до його загибелі (смерті), та бездіяльністю військової частини НОМЕР_4 щодо не включення його до списків її особового складу. Натомість, повідомлено, що вказана довідка свідчить лише про те, що ОСОБА_2 приймав участь в бойових діях саме у взаємодії з військовою частиною НОМЕР_4 , виконуючи сумісно бойову операцію.

Таким чином, громадянин ОСОБА_2 приймав безпосередню учать в бойових діях (у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України), не будучи військовослужбовцем Збройних Сил України та не при проходженні військової служби.

Вказані підстави підтверджується тим, що ОСОБА_2 приймав участь у заходах, пов`язаних із обороною України не на професійній основі; приймав участь у заходах, пов`язаних із обороною України не в рамках визначених видів військової служби; не призивався на військову службу та не приймався на військову службу за контрактом; не починав проходження військової служби шляхом: відправлення у військову частину з обласного збірного пункту; зарахуванням до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо); призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або прибуттям до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України; зарахування до списків особового складу військової частини; відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За таких підстав, право на соціальний захист позивачки, як дружини загиблого громадянина ОСОБА_2 реалізується виключно в рамках, на підставі та в порядку визначеному Законом № 3551-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами прийнятими на виконання цього Закону, а не в порядку Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 168, оскільки матеріалами справи підтверджено, що її загиблий чоловік не був військовослужбовцем та не проходив військову службу.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи вказану вимогу позивачка посилається на обставини того, що ОСОБА_2 , як доброволець, приймав участь у бойових на підставі бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_5 №1/3/026 дск від 21.08.2022., що на думку позивачки свідчить про те що загиблий виконував обов`язки військової служби відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України проте не був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_2 , не обліковувався як тимчасово прикомандирований та був направлений на виконання бойового завдання без внесення його даних до облікових документів підрозділів і штабу військової частини, чим було порушено Інструкцію з організації обліку особового складу Збройних Сил України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 2014 р. за № 611/25388.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних доводів, суд зазначає наступне.

Інструкція з організації обліку особового складу Збройних Сил України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 2014 р. за № 611/25388 (далі Інструкція № 333) визначає організацію і порядок обліку в мирний час і в особливий період осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів і працівників Збройних Сил України (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах і організаціях, на кораблях і в підрозділах; завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок персонального обліку безповоротних втрат особового складу в особливий період; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу і облікових документів.

Основними завданнями обліку особового складу є: документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України (далі - працівники);

Облік особового складу повинен відповідати таким основним вимогам: вестися постійно в будь-яких умовах діяльності військ (сил) (далі - війська) у порядку, визначеному цією Інструкцією; своєчасно, достовірно, правильно відображати штатну, спискову і наявну чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до пункту 11.1. Інструкції № 333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 2.11 вищевказаної Інструкції № 333, забороняється: зараховувати до списків особового складу військової частини наказом по стройовій частині осіб, які прибули без документів.

Особи, які прибули без документів, зараховуються до списків особового складу військової частини тільки після встановлення їх особистості і отримання документів, що підтверджують направлення їх у цю частину для проходження військової служби. До отримання документів ці особи обліковуються як тимчасово прикомандировані; зараховувати до списків особового складу військової частини чи виключати з них загальним числом без поіменного переліку в наказі по стройовій частині кожного військовослужбовця і працівника; включати до документів персонального обліку або виключати з них особовий склад без оголошення в наказі по стройовій частині.

Відповідно до пункту 1.11 глави 1 розділу III Інструкції № 333 командирам військових частин (з`єднань) забороняється, зокрема, направляти на виконання бойових завдань особовий склад із числа поповнення, який ще не внесений до облікових документів підрозділів і штабу військової частини.

Отже, даними нормами Інструкції № 333 визначається, зокрема, організація і порядок обліку (документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України) в органах військового управління, зокрема в військових частинах.

Разом із тим, як встановлено судовим розглядом та не спростовано позивачем, ОСОБА_3 приймав безпосередню учать в бойових діях (у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України), як особа залучена до конфіденційного співробітництва для виконання завдань руху опору, перебуваючи лише на військовому обліку як військовозобов`язаний не будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, що також підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_9 , а тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було порушено Інструкцію № 333 при незарахуванні ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Також суд наголошує, що матеріалами справи не встановлено, а позивачем не доведено, що ОСОБА_2 під час участі в бойових діях звертався до військової частини з проханням прийняття його на військову службу, однак йому було відмовлено.

Щодо посилання позивача на рапорт ІНФОРМАЦІЯ_8 СпО військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 командиру військової частини НОМЕР_2 , як на доказ бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Судом досліджено зміст вказаного рапорту та встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 СпО доповдав Командиру військової частини НОМЕР_2 , що протягом чотирьох місяців спільно з ОСОБА_5 діють іноземці, які крім наявного бойового досвіду, пройшли бойове пройшли злагодження та успішного виконують бойові завдання. Попередньо було погоджено укладання з такими іноземцями контрактів про проходження військової служби. На даний час відповідна група іноземців пройшла медичну комісію та має військові документи, що вказує на можливість підписання відповідних контрактів. Весь час співпраці, утримання вказаних осіб здійснюється за рахунок власних заощаджень. Тому, з метою недопущення можливої втрати цінних фахівців, прошу надати письмову згоду на укладання контрактів з іноземцями, серед яких вказано ОСОБА_2 . Україна (громадянин Ізраїлю).

Надаючи оцінку вказаному рапорту суд зазначає, що він по- перше не підтверджує факт проходження військової служби ОСОБА_6 , по-друге не є документом, який несе будь-які правові наслідки.

Зазначений рапорт є формою службового листування (яке використовується у різних збройних формуваннях між підпорядкованим та начальником/командиром), в якому лише надається пропозиція щодо можливого подальшого використання залучених осіб.

На підставі цього рапорту (і в інших випадках), командир військової частини в рамках свої дискреційних повноважень має право (але не обов`язок) звернутися до одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з клопотанням (відношенням) щодо призову на військову службу конкретного громадянина та направлення його для проходження військової служби в конкретну військову частину.

В цей же час, командир військової частини не має права на призов громадян на військову службу у Збройні Сили України, так як діючим законодавством це є компетенцією територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Клопотання (відношенням) командирів військових частин до зазначених Центрів не створюють для останніх будь-яких правових обов`язків, так як всі питання з призову на військову службу та направлення громадян для проходження військової служби у збройні формування ними вирішуються на підставі та в рамках своїх нормативних/керівних документів.

За таких підстав, посилання позивача на вказаний рапорт, як на доказ бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини суд вважає безпідставним.

Щодо посилання позивача на покази свідків, як на факт проходження військової служби ОСОБА_7 в складі військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пояснення від 13.07.2023, військовослужбовець ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9 познайомився з ОСОБА_9 , коли той прибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_7 в якій проходив військову підготовку ОСОБА_10 . Разом з ОСОБА_11 , перебуваючи у складі військової частини НОМЕР_7 ОСОБА_10 неодноразово виконував бойові завдання на території Харківської області. Під час виконання одного з таких завдань автомобіль з військовослубовцями підірвався на міні внаслідок чого ОСОБА_12 відразу загинув.

ОСОБА_13 20.06.2023 надав пояснення про те що з 01.03.2022 по 30.12.2022 проходив службу в складі військової частини НОМЕР_2 , яка пізніше стала військовою частиною НОМЕР_7 , де познайомився з ОСОБА_9 під час проходження служби. Глембоцький проходив службу у складі частини НОМЕР_2 на території військової частини НОМЕР_7 на умовах договору конфіденційної співпраці. 23.08.2022 бойова група у складі - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 підірвалась на протитанкових мінах, внаслідок чого ОСОБА_17 загинув на місці.

За поясненнями ОСОБА_18 відомляє про те що він разом з Глембоцьким на території України проходили підготовку в іноземному легіоні до 09.04.2022, після чого уклали договір о конфіденційності та співпраці з частиною НОМЕР_2 , вона же А4790. Командування пообіцяло пізніше зарахувати ОСОБА_19 та ОСОБА_20 до списків особового складу частини НОМЕР_2 . Таким чином Моргуліс в одній бойовій групі з Глембоцьким виконував бойові завдання до кінця червня 2022 року, після чого покинув країну. Вищевказані обставини підтверджуються поясненнями громадянина ОСОБА_21 , який проходив служби у в/ч НОМЕР_2 разом з ОСОБА_9 та свідком його загибелі 23.08.2022.

Разом із тим, суд зазначає, що в вказаних показах свідків відсутні будь які фактичні дані щодо факту проходження саме військової служби громадянином ОСОБА_2 . В цей же час їх свідчення доказують факт залучення вказаної особи до конфіденційного, непрофесійного співробітництва для виконання завдань руху опору.

Посилання позивача на Довідки про безпосередню учать особи у заходах необхідних для забезпечення України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 27.10.2023 №3/ІІІ/3/1, №3/ІІІ/3/2, №3/ІІІ/3/3 та висновок експерта №№10-12/2988-Дм/22 є безпідставним, так як зазначені документи взагалі не визначають належність учасників бойових дій до будь яких формувань, а лише підтверджують факт участі у заходах.

Більше того, відповідно до діючих нормативно правових актів (зокрема Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413), обумовлено, що визначення/надання статусів учасників бойових дій військовослужбовцям збройних формувань та іншим штатним працівникам державних органів здійснюється відповідними відомчими комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС та ДФС.

Надані позивачкою довідки від 27.10.2023 видані членам родини ОСОБА_2 Міністерством у справах ветеранів України) свідчать, що зазначені документи надавалися членам родини загиблого (не військовослужбовця) для оформлення статусів членів сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або членів сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі та в порядку визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже зібраними по справами письмовими доказами не підтверджено правомірність позовних вимог, оскільки громадянин ОСОБА_2 був залучений представниками військової частини НОМЕР_2 до конфіденційного співробітництва на безоплатній та бездоговірній основі для виконання завдань руху опору.

Суд зазначає, що вказане залучення не передбачає вимоги щодо належності залучених осіб до військових формувань та наявності у них статусу військовослужбовця.

Таким чином, зазначене залучення до співробітництва не створює вимог щодо зарахування залучених осіб на військову службу та правових наслідків щодо визнання їх військовослужбовцями Збройних Сил України, а тому вимога позивачки про визнання неправомірною бездіяльність відповідача щодо незарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є необґрунтовано та такою що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з подальшим виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі смертю пов`язаною із захистом Батьківщини та надати відповідні накази, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено зарахування до списків особового складу військової частини та осіб на військову службупісля їх смерті, натоміть як вже було встановлено судовим розглядом позивач не був офіційно відряджений для проходження військової служби до військової частини з подальшим зарахуванням до списків особового складу, а тому вказана вимога не підлягає задоволенню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст складено та підписано 11 квітня 2024 року.

Суддя Бідонько А.В.