П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/117/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

10 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Поліського округу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УТМР" до Державної екологічної інспекції Поліського округу про визнання протиправними та скасування пунктів припису,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2022 року позивач, - ТОВ "УТМР", звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції Поліського округу про визнання протиправними та скасування пунктів 1 і 2 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021, виданого Державною екологічною інспекцією Поліського округу на підставі акта №780 від 26.11.2021, складеного за результатом проведення планового (позапланового) державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів ТОВ "УТМР".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державною екологічною інспекцією Поліського округу на підставі наказу від 12.11.2021 №334-ОД та направлення на проведення перевірки від 12.11.2021 №834 у період з 15.11.2021 по 26.11.2021 було проведено позапланову перевірку ТОВ "УТМР" з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства, зазначеного у зверненні-інформації.

За результатами перевірки було складено акт перевірки від 26.11.2021 №780, у висновках якого вказано, що перевіркою встановлено наступні порушення:

- частини 6 статті 21 Закону України від 22.02.2020 №1478-ІІІ "Про мисливське господарство та полювання" (далі - Закон №1478-ІІІ), а саме: відносини між власниками та користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь в т.ч. плата за користування мисливськими угіддями, не врегульована відповідними договорами;

- частини 1 статті 22 Закону №1478-ІІІ, а саме: мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надано у користування за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, у галузі мисливського господарства та полювання, що передбачалось ст.22 Закону (в редакції на момент прийняття рішення) за погодженням з обласною державною адміністрацією, державного управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області за відсутності погоджень з усіма власниками (користувачами) земельних ділянок, що визначені у додатку до рішення;

- частини 3 статті 8 Закону України від 21.02.2006 №3447-ІV "Про захист тварин від жорстокого поводження", а саме: утримання диких тварин у напіввільних умовах здійснюється за відсутності дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (а.с.18-40).

26.11.2021 винесено припис №119/51-2.7, який вручено ТОВ "УТМР" разом з актом перевірки.

Відповідно до припису від 26.11.2021 №119/51-2.7 (а.с.41-42), ТОВ "УТМР" повинно:

- за п.1 відносини між власниками та користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь в т.ч. плата за користування мисливськими угіддями, урегулювати відповідними договорами;

- за п.2 утримання диких тварин у напіввільних умовах здійснюється за наявності дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Приписом визначений строк усунення порушень до 31.12.2021.

Не погоджуючись із вказаним приписом, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що в частині скасування п.1 припису від 26.11.2021 №119/51-2.7, під час проведення перевірки ТОВ "УТМР" було надано відповідачу копію договору про умови ведення мисливського господарства ТОВ "УТМР", укладеного 21.09.2009 з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (а.с.43-46).

Мисливські угіддя відповідно до вказаного договору надані у користування ТОВ "УТМР" терміном до 25.04.2034, будь-яка плата за користування такими угіддями договором не встановлена.

Ні положеннями Закону №1478-ІІІ, ні положеннями наказів №153, №149, якими затверджені форми договору, не визначено для користувача мисливськими угіддями будь-якої плати за використання мисливських угідь.

Зазначені договірні відносини мають характер приватно-правових та не завжди набувають документального оформлення, а тільки у випадках виникнення підстав, закріплених у частині 5 статті 21 Закону №1478-ІІІ, якщо для потреб ведення мисливського господарства виникає необхідність зведення на мисливських угіддях, розташованих на відповідних земельних ділянках, будівель та біотехнічних споруд, вирощування кормових культур, створення захисних насаджень, проведення штучного обводнення, здійснення інших заходів, пов`язаних із веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Слід зазначити, що факт врегулювання відповідних відносин щодо використання мисливських угідь окремо частинами 5 і 6 статті 21 Закону №1478-ІІІ доводить, що йдеться про заходи, які виходять за межі прав, визначених для користувачів мисливських угідь Законом №1478-ІІІ в статті 30, та конкретизованих адміністративним договором про надання їм мисливських угідь у користування. У випадку, коли користувачі мисливських угідь не мають наміру здійснювати вищевказані спеціальні заходи (частина 5 статті 21 Закону №1478-ІІІ), не виникає необхідності укладати відповідний приватно-правовий договір.

Під час проведення позапланового державного нагляду (контролю) дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ "УТМР" було надано відповідачу копії таких договорів: договір про плату за користування мисливськими угіддями від 04.08.2021, укладений з ДП "Житомирське лісове господарство" (а.с.50-51); договір №5 про плату за користування мисливськими угіддями від 12.04.2021, укладений з ДП "Баранівське лісомисливське господарство" (а.с.52-53), що підтверджують договірне врегулювання ТОВ "УТМР" із користувачами мисливських угідь розміщення на їх земельних ділянках (ліс) біотехнічних споруд (годівниці та поїлки) та здійснення інших заходів, пов`язаних із веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та встановлення погодженої сторонами плати за таке спеціальне використання земельних ділянок.

Під час перевірки були також надані: меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ДП "Житомирський лісгосп" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ДП "Баранівське лісове господарство" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ПП "Лібос" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ГОВ "УТМР" та Пулинською селищною радою від 28.08.2021 (а.с.54-60), якими підтверджується те, що органи місцевого самоврядування та орендарі земельних ділянок обізнані про використання ТОВ "УТМР" відповідних земельних ділянок під мисливські угіддя згідно вимог чинного законодавства та про наявність у ТОВ "УТМР" відповідних дозволів та погоджень для здійснення такої діяльності, про об`єднання зусиль сторін для підвищення культури мисливства в регіоні, недопущення порушення вимог законодавства під час експлуатації мисливських угідь.

Однак відповідач, незважаючи на надані йому під час перевірки копії договорів, в акті перевірки від 26.11.2021 №780 зробив хибні висновки щодо відсутності укладених договорів, які б регулювали відносини між власниками та користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь.

Зазначене розуміння правової природи договорів, укладення яких вимагається для ведення мисливського господарства узгоджується із Висновком науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення деяких норм законодавства України у сфері ведення мисливського господарства від 10.03.2021 №126/38-с, виконаної Інститутом держави і права ім.В.М.Корецького ПАН України на запит Голови Президії Всеукраїнської ради Українського товариства мисливців і рибалок у відповідності до Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу" (а.с.61-75).

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "УТМР" на виконання вимог частин 3, 4 статті 21 Закону №1478-III було укладено необхідний договір про умови ведення мисливського господарства з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. На виконання частин 5, 6 статті 21 Закону №1478-ІІІ було укладено договори про плату за користування мисливськими угіддями з ДП "Житомирське лісове господарство" та ДП "Баранівське лісомисливське господарство" для врегулювання розміщення на їх земельних ділянках біотехнічних споруд (годівниці та поїлки) та здійснення інших заходів, пов`язаних із веденням мисливського господарства, що підтверджує здійснення діяльності ТОВ "УТМР" відповідно до вимог статті 21 Закону №1478-ІІІ та відсутність порушень вимог вказаної норми з боку ТОВ "УТМР".

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що органи Держекоінспекції мають право під час проведення перевірки отримувати від суб`єкта господарювання відповідні документи, зокрема і правовстановлюючі документи на землю, проте у Держекоінспекції відсутні повноваження вимагати укладення користувачем мисливських угідь цивільно-правових договорів із власниками/користувачами земельних ділянок.

Окрім того, пункт 1 оскаржуваного припису, який вимагає укласти та представити правовстановлюючі документи на земельні ділянки, які входять до мисливських угідь, фактично є спонуканням позивача до оформлення договірних відносин щодо земельних ділянок, які входять до мисливських угідь позивача, що жодним чином не пов`язане з повноваженнями Держекоінспекції, передбаченими Положенням №347.

Щодо скасування п.2 припису від 26.11.2021 №119/51-2.7, суд першої інстанції зазначив, що з 28.01.2019 втратили чинність Правила видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об`єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затверджені наказом Мінекобезпеки від 26.05.1999 №115, якими був врегульований порядок отримання дозволів на утримання тварин в тому числі, напіввільних умовах.

ТОВ "УТМР" під час проведення перевірки надавало пояснення працівникам контролюючого органу про відсутність чинного нормативно-правового акта, який встановлював би необхідність отримання дозволу на утримання диких тварин у напіввільних умовах, оскільки частина 3 статті 8 Закону №3447-IV вимагає отримання дозволу у випадку утримання диких тварин лише у неволі, а не у напіввільних умовах.

ТОВ "УТМР" у позовній заяві зазначило, що надавало пояснення під час перевірки, що законно придбані у 2018 - 2019 роках дикі тварини належним чином утримуються з метою розведення в напіввільних умовах вольєру, розміщеного на території мисливських лісових угідь ТОВ "УТМР" площею 29 га, в межах яких містяться 2 природні водойми та посіви зернових культур, внаслідок чого олені та муфлони дають приплід, що свідчить про належні умови їх утримання.

Таким чином, вимога відповідача, що міститься у п.2 оскаржуваного припису, є такою, що не передбачена чинним законодавством України, суперечить частині 3 статті 8 Закону №3447-IV, і порушує права ТОВ "УТМР".

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані п.1, 2 припису відповідача від 26.11.2021 №119/51-2.7 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів, згідно з ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-ХІІ.

Згідно з ст.34 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Відповідно до ст.35 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.

В свою чергу ч.1 ст.20-2 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі - Положення №275), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з п.7 Положення №275 Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, відповідач є уповноваженим органом щодо проведення планового заходу державного нагляду (контролю) стосовно дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до ч.1, 6-8 ст.7 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості:

дату складення акта;

тип заходу (плановий або позаплановий);

форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

предмет державного нагляду (контролю);

найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Відповідно до абз.14 ч.9 ст.7 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.

На підставі вказаного відповідачем винесено припис №119/51-2.7 від 26.11.2021.

Щодо правомірності пунктів 1 і 2 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021, колегія суддів зазначає наступне.

В частині п.2 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021 (утримання диких тварин у напіввільних умовах здійснюється за наявності дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища), колегія суддів зазначає, що згідно з ст.8 ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження" утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям.

Утримання диких тварин у неволі без створення відповідних умов не допускається.

Утримання диких тварин у неволі допускається за наявності дозволу, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Утримання диких тварин у неволі без дозволу допускається в разі тимчасового утримання врятованої постраждалої тварини.

Допускається утримання дрібних диких тварин, які традиційно утримуються людьми в неволі і можуть бути забезпечені умовами утримання відповідно до вимог цього Закону.

В свою чергу, як вбачається з припису відповідач встановив порушення щодо утримання диких тварин у напіввільних умовах без дозволу. Однак, ч.3 ст.8 ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження" передбачає посилання лише на утримання диких тварин у неволі. Тобто, жодного посилання щодо необхідності ліцензії на утримання диках тварин у напіввільних умовах, дана стаття не передбачає.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження" утримання диких тварин у напіввільних умовах - утримання у штучно створених умовах набутих у встановленому порядку диких тварин, за якого вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільного переміщення за межі штучно ізольованої ділянки.

Разом з цим, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 30.09.2010 №429 затверджено Порядок утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах.

Відповідно до п.2.2. Розділу ІІ цей Порядок поширюється на юридичних та фізичних осіб, які утримують диких тварин в умовах неволі або в напіввільних умовах на території України, за виключенням суб`єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сферах рибного господарства та аквакультури.

Разом з цим, як вірно вказав суд першої інстанції з 28.01.2019 втратили чинність Правила видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об`єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затверджені наказом Мінекобезпеки від 26.05.1999 №115, якими був врегульований порядок отримання дозволів на утримання тварин в тому числі, напіввільних умовах.

Отже, фактично на момент перевірки вказаний дозвіл не передбачався, а тому й можливість його отримання не існувала.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в цій частині щодо скасування п.2 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021.

Щодо п.1 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.1 ЗУ "Про мисливське господарство та полювання" користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь; мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Відповідно до ст.21 ЗУ "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Згідно з ст.23 ЗУ "Про мисливське господарство та полювання" право користування мисливськими угіддями припиняється у разі, зокрема, систематичного невиконання зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Отже, з урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що для законного ведення мисливського господарства передбачено укладення між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і користувачами мисливських угідь договору, в якому визначаються умови ведення мисливського господарства.

Крім того, закріплено, що відносини між користувачами мисливських угідь і власниками або користувачами земельних ділянок також регулюються відповідними договорами.

Чинна форма договору про умови ведення мисливського господарства затверджена наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 07.09.2020 №149, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08.10.2020 за №980/35263.

До 23.10.2019 чинною була форма Типового договору про умови ведення мисливського господарства, затверджена наказом Міністерства лісового господарства України №153 від 12.12.1996, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24.12.1996 №735/1760.

Також, як вказав суд першої інстанції під час проведення перевірки ТОВ "УТМР" було надано відповідачу копію договору про умови ведення мисливського господарства ТОВ "УТМР", укладеного 21.09.2009 з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (а.с.43-46).

Мисливські угіддя відповідно до вказаного договору надані у користування ТОВ "УТМР" терміном до 25.04.2034, будь-яка плата за користування такими угіддями договором не встановлена.

У пункті 2.1 типового договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 21.09.2009 з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства також закріплено, що зведення на мисливських угіддях необхідних будівель і біотехнічних споруд, вирощування кормових культур, створення захисних насаджень, проведення штучного обводнення, здійснення інших заходів, пов`язаних з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок позивач має право за згодою власників або користувачів земельних ділянок.

З урахуванням вказаного та норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ведення мисливського господарства та мисливство може здійснюватись на землях власників чи користувачів цих земель, то укладення з ними відповідних договорів є обов`язковою умовою для використання цих земель мисливським господарством.

Разом з цим, під час проведення позапланового державного нагляду (контролю) дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ "УТМР" було надано відповідачу копії таких договорів: договір про плату за користування мисливськими угіддями від 04.08.2021, укладений з ДП "Житомирське лісове господарство" (а.с.50-51); договір №5 про плату за користування мисливськими угіддями від 12.04.2021, укладений з ДП "Баранівське лісомисливське господарство" (а.с.52-53), що підтверджують договірне врегулювання ТОВ "УТМР" із користувачами мисливських угідь розміщення на їх земельних ділянках (ліс) біотехнічних споруд (годівниці та поїлки) та здійснення інших заходів, пов`язаних із веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та встановлення погодженої сторонами плати за таке спеціальне використання земельних ділянок.

Під час перевірки були також надані: меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ДП "Житомирський лісгосп" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ДП "Баранівське лісове господарство" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ПП "Лібос" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ТОВ "УТМР" та ПП "Новозаводські аграрні інвестиції" від 18.06.2021; меморандум (договір) про співпрацю між ГОВ "УТМР" та Пулинською селищною радою від 28.08.2021 (а.с.54-60), якими підтверджується те, що органи місцевого самоврядування та орендарі земельних ділянок обізнані про використання ТОВ "УТМР" відповідних земельних ділянок під мисливські угіддя згідно вимог чинного законодавства та про наявність у ТОВ "УТМР" відповідних дозволів та погоджень для здійснення такої діяльності, про об`єднання зусиль сторін для підвищення культури мисливства в регіоні, недопущення порушення вимог законодавства під час експлуатації мисливських угідь.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем вчинялись дії щодо укладення договорів, підписання меморандумів з власниками або користувачами земельних ділянок.

Щодо посилання позивача на висновок науково-правової експертизи № 126/38-е від 10.03.2021, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 112 КАС України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Отже зазначеною процесуальною нормою визначено лише два випадки коли учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права. Із змісту наданого позивачем висновку науково-правової експертизи № 126/38-е суд не вбачає вирішення питання щодо застосування аналогії закону чи аналогії права або вирішення питання щодо змісту норм іноземного права.

Згідно з ст.113 КАС України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Разом з цим, з урахуванням норм законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "УТМР" на виконання вимог частин 3, 4 статті 21 Закону №1478-III було укладено необхідний договір про умови ведення мисливського господарства з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. На виконання частин 5, 6 статті 21 Закону №1478-ІІІ було укладено договори про плату за користування мисливськими угіддями з ДП "Житомирське лісове господарство" та ДП "Баранівське лісомисливське господарство" для врегулювання розміщення на їх земельних ділянках біотехнічних споруд (годівниці та поїлки) та здійснення інших заходів, пов`язаних із веденням мисливського господарства, що підтверджує здійснення діяльності ТОВ "УТМР" відповідно до вимог статті 21 Закону №1478-ІІІ та відсутність порушень вимог вказаної норми з боку ТОВ "УТМР".

Щодо посилання відповідача на строк дії договорів, колегія суддів зазначає, що договори надані за період перевірки, і припущення відповідача щодо їх подальшої відсутності (в наступних часових періодах) є лише домислом відповідача без підтвердження належними та допустимими доказами.

Крім того, як вірно вказує суд першої інстанції, органи Держекоінспекції мають право під час проведення перевірки отримувати від суб`єкта господарювання відповідні документи, зокрема і правовстановлюючі документи на землю, проте у Держекоінспекції відсутні повноваження вимагати укладення користувачем мисливських угідь цивільно-правових договорів із власниками/користувачами земельних ділянок.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку про правомірність рішення суду в частині скасування п.1 припису №119/51-2.7 від 26.11.2021.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Поліського округу залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.