КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року м. Київ№ 640/20655/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Александрук Р.А.,

від відповідача - Старостенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді

та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 781 о/с від 26.10.2022 в частині припинення державної служби та звільнення громадянки України ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді в Міністерстві внутрішніх справ України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку позивач обіймала станом на 26.10.2022;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що звільнення позивача з посади є незаконним, адже у попередженні про наступне звільнення було запропоновано позивачу вакантні посади, перелік яких надіслано позивачу на відомчу електронну адресу, однак, у зв`язку з перебуванням позивача за межами України та особливостями використання/доступу відомчої електронної пошти лише на робочому місці, позивач не отримала переліку вакантних посад, проте надала згоду на продовження служби, водночас, відповідач безпідставно прийняв наказ про припинення державної служби та звільнення з посади. Позивач вказує на те, що відповідач усвідомлював, що позивач з об`єктивних причин була позбавлена можливості ознайомитись із переліком рівнозначних посад державної служби і погодилась на переведення на одну із запропонованих посад, водночас, іншими способами якими відбувалась комунікація позивача з роботодавцем, перелік рівнозначних посад наданий не був, тому відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні разом із попередженням про наступне звільнення переліку інших рівнозначних посад, як це передбачено вимогами абз. 2 та 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/20655/22, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 прийнято справу до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.06.2023. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені матеріали які були використані відповідачем при винесенні наказу Міністерства внутрішніх справ України № 781 о/с від 26.10.2022 в частині припинення державної служби та звільнення громадянки України ОСОБА_1 .

До суду від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що доводи позовної заяви не підтверджуються, водночас, жодних заяв від позивача щодо призначення її на одну із запропонованих вакантних посад до МВС України не надходило, при цьому, що матеріали справи вказують на те, що комунікація між позивачем та Департаментом персоналу була наявна через месенджер, через який позивач просила надати відпустку, що дає підстави для висновку, що позивач знала про скорочення ї їпосади, обізнана з переліком вакантних посад. Крім того, наголошено на пропуску строку на звернення до суду з даним позовом.

До суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано на безпідставності та недоведеності обставин та доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, позаяк, своїми твердженнями відповідач фактично підтверджує факт неотримання позивачем 07.07.2022 одночасно з повідомленням про наступне вивільнення та неознайомлення з переліком вакантиних посад станом на цю дату, водночас, ще раз наголошено на технічній неможливості доступу до відомчої/службової електронної пошти поза межами робочого місця. Щодо надсилання позивачу 11.08.2022 переліку вакантиних посад, позивач вважає таке назаконним та не спростовує невиконання відповідачем обов`язку разом з повідмоленням про наступне звільнення та пропонування вакантиних посад надати відповідний список для ознайомлення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі, відкладено підготовче засідання в адміністративній справі на 11.07.2023.

11.07.2023 відкладено розгляд справи на 08.08.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України від 29.05.2023 № 12/6-769 про залишення адміністративного позову без розгляду відмовлено.

Також, судом 08.08.2023 протокольними ухвалами було задоволено клопотання про виклик свідка ОСОБА_2 та ухвалено про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті заявлених позовних вимог.

14.11.2023 судом було допитано в якості свідка ОСОБА_2 , який є головним спеціалістом Департаменту персоналу МВС України, та якого було попереджено про кримінальну відповідальність та приведено до присяги, який пояснив суду, що комунікація з позивачем здійснювалось Департаментом персоналу через месенджер, зокрема, перше спілкування відбулось на початку серпня, коли позивача було попереджено про скорочення посади, але підписане попередження про наступне звільнення вона скинула керівництву, в подальшому, позивач повідомила про те, що не була ознайомлена з переліком вакантних посад. Також, свідок зазначив про те, що був окремий працівник, який роздруковував заяви і передавав керівництву, від позивача була тільки заява про відпустку. На питання чи надходила заява для реалізації щодо призначення на запропоновану посаду свідок відповів ні; на питання чи уповноважений він вирішувати такі питання свідок відповів що ні; також свідок вказав на те, що йому через месенджер заява від позивача про погодження на подальше проходження служи не надходила.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 24.02.2022 позивач як державний службовець 9 рангу, проходила державну службу на посаді провідного спеціаліста відділу персонально-довідкової інформації управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ.

24.02.2022, у зв`язку з повномасштабною військовою агресією Російської Федерації, за погодженням з безпосереднім керівником (начальником відділу персонально-довідкової інформації Управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації МВС України) позивач була вимушена виїхати за межі м. Києва разом з двома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У подальшому, 26.03.2022, в зв`язку продовженням повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, добровільною мобілізацією чоловіка на військову службу, позивач разом з неповнолітніми дітьми була вимушена покинути територію України через пункт перетину державного кордону «Ужгород» (пункт перетину державної кордону Словацької республіки Вишнє-Нємецьке). Позивач, отримала тимчасовий захист в республіці Франція.

У період з 26.03.2022 по 26.10.2022, позивач перебувала у різноманітних відпустках, в тому числі передбачених ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Позивач повідомляє про те, що спілкування з безпосереднім керівником та іншими уповноваженими посадовими особами відповідача, в тому числі обмін документами, здійснювався за допомогою інтернет-месенджерів Viber, Whatsapp. Зокрема, саме за допомогою зазначених інтернет-месенджерів, позивач подавала фотографії своїх власноручно написаних заяв про надання їй відпусток.

11.07.2022 позивач, перебуваючи з дітьми під тимчасовим захистом в республіці Франція, від безпосереднього керівника (начальника відділу персонально-довідкової інформації Управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації МВС України ОСОБА_5 ) через інтернет-месенджер отримала фотографію бланку «попередження про наступне вивільнення та ознайомлення з наявними вакансіями», 07.07.2022 підписаний державним секретарем Відповідача ОСОБА_6 , із вказівкою безпосереднього керівника роздрукувати бланк, підписати і зазначеним вище способом (через інтернет-месенджер) фотографію документу надіслати.

Позивач зазначає, що в отриманому попередженні про вивільнення було вказано, що вона ознайомлена із наявними вакантними посадами державної служби в апараті МВС, перелік яких надіслано позивачу на відомчу електронну адресу o.aleksandruk@mvs.gov.ua.

При цьому, позивач акцентує увагу на тому, що відповідач був достовірно обізнаний про те, що позивач на момент отримання попередження про вивільнення перебуває у відпустці, знаходиться під тимчасовим захистом в республіці Франція і немає доступу до відомчої електронної адреси, доступ до якої можливий тільки з робочого місця позивача в адміністративній будівлі за адресою м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 із використанням кваліфікованого електронно-цифрового підпису на файловому носії, який також знаходився в адміністративній будівлі.

Тож, позивач вважає, що вона з об`єктивних причин була позбавлена можливості ознайомитись із переліком рівнозначних посад державної служби і погодитись на переведення на одну із запропонованих посад. Іншим способом, в тому числі тим, яким відбувалась комунікація, перелік рівнозначних посад державної служби позивачу наданий не був.

Відповідно до розділу II Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», наказом МВС України від 06.07.2022 № 414 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС», посаду позивача було скорочено.

Наказом МВС України від 26.10.2022 № 781о/с, було припинено державну службу та звільнено позивача з 26.10.2022, більш ніж через 30 календарних днів з дати попередження про наступне вивільнення.

Водночас, позивач вважає, що не зважаючи на формальне вчинення відповідачем дій, визначених положеннями ст. 87 Закону України «Про державну службу», відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась в тому, що при попередженні позивача про наступне вивільнення, відповідач не надав позивачу пропозиції щодо призначення позивача на іншу рівнозначну посаду, і тим самим порушив право позивача на обрання відповідної посади, надання згоди на переведення на цю посаду, і продовження державної служби, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 43 Конституції України, закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, в редакції, що чинна момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIІI), відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, статтею 87 Закону № 889-VIII, визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (частина третя статті 87 Закону № 889-VIII).

При цьому, за частинами першою та другою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 1 та пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а посада державної служби визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, визначено дві і умови, за наявності хоча б однієї з яких суб`єкт призначення отримує право на звільнення державного службовця з посади на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, а саме: 1) у суб`єкта призначення відсутня можливість запропонувати державному службовцю відповідні посади, під якими розуміються рівнозначні та як виключення нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця; 2) відмова державного службовця від переведення на запропоновану посаду.

Тлумачення приписів частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, за якого суб`єкт призначення може пропонувати або може не пропонувати державному службовцю вакантні посади під час процедури реорганізації входить в протиріччя з верховенством права та засадами конституціоналізму. Адже суб`єкт владних повноважень є носієм саме повноважень, а не прав, і за їх здійснення несе відповідальність. До того ж, принцип верховенства права вимагає максимально мінімізувати свободу розсуду виконавчої влади.

При тлумаченні й застосуванні частини третьої ст. 87 Закону № 889-VIII, необхідно розуміти, що правомірне рішення це не будь-який бажаний для керівника державної служби варіант поведінки в рамках цього Закону, а лише той, який сприятиме належній реалізації підлеглими працівниками права на працю та доступу до державної служби.

Відтак, на переконання суду, свобода розсуду означає не свободу вибору керівника державної служби кого звільнити, а кого залишити (перевести) на державній службі, а означає лише оптимальне застосування закону для досягнення цілей, встановлених у ньому. Такого оптимального застосування закону не буде, якщо керівник державної служби не запропонує працівнику всіх наявних вакантних посад. Якщо відповідні вакансії є у наявності, то у керівника державної служби є лише один вид правомірної поведінки - запропонувати такі посади працівнику.

Таким чином, частина третя статті 87 Закону № 889-VIII, встановлює саме обов`язок керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII пропонувати державному службовцю рівнозначні посади. Відповідні повноваження не є дискреційними.

Правові висновки щодо наявності у суб`єкта призначення обов`язку пропонувати інші рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, врахувавши при цьому переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/20 та від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21.

Суд враховує вказані правові висновки в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду щодо виконання власником обов`язку із працевлаштування працівника у зв`язку з реорганізаційними заходами, що міститься в постанові від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, згідно з яким, власник є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові роботу, яка існувала не тільки на день попередження про наступне вивільнення, але і на день звільнення.

Справедливість та застосовність правової позиції щодо наявності такого обов`язку до правовідносин, врегульованих частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, також підтримано Верховним Судом в пунктах 64, 67, 68 постанови від 10 листопада 2022 року №640/24023/21.

Отже, суб`єкт призначення має запропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, всі наявні вакантні посади відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей, незалежно від того, в якому структурному підрозділі проходить службу такий державний службовець.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 640/9980/20, від 26 травня 2022 року справі № 240/1941/20, від 03 червня 2020 року у справі № 808/685/16, від 13 лютого 2020 року у справі № 810/1564/17, від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17.

Судом досліджено, що у зв`язку з нападом на Україну, позивач була вимушена тимчасово виїхати за межі території України, про що був обізнаний відповідач та не є спірним, позаяк, матеріали справи містять докази комунікації позивача та відповідача, шляхом використання відповідних месенджерів.

11.07.2022 позивач, перебуваючи з дітьми під тимчасовим захистом в республіці Франція, від безпосереднього керівника через інтернет-месенджер отримала фотографію бланку «попередження про наступне вивільнення та ознайомлення з наявними вакансіями», 07.07.2022 підписаний державним секретарем Відповідача ОСОБА_7 .

Позивач зазначає, що в отриманому попередженні про вивільнення було вказано, що вона ознайомлена із наявними вакантними посадами державної служби в апараті МВС, перелік яких надіслано позивачу на відомчу електронну адресу o.aleksandruk@mvs.gov.ua.

При цьому, судом перевірено доводи позивача про те, що позивач з незалежних від неї причин немає доступу до відомчої електронної адреси, доступ до якої можливий тільки з робочого місця позивача в адміністративній будівлі за адресою м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 із використанням кваліфікованого електронно-цифрового підпису на файловому носії, який також знаходився в адміністративній будівлі. Вказані обставини не спростовані відповідачем.

Тобто, виникла ситуація, за якої, позивач отримавши попередження про наступне вивільнення та можливість (ініціативу) подальшого продовження трудових відносин з відповідачем, не змогла разом з попередженням отримати перелік вакантих посад, що, власне і було власноручно відмічено позивачем на бланку попередження від 07.07.2022, шляхом зазначення про отримання попередження, проте без ознайомлення вакантих посад, з об`єктивних причин (а.с. 15).

Іншим способом, в тому числі тим, яким відбувалась комунікація, перелік рівнозначних посад державної служби позивачу наданий не був.

26.10.2022,після повернення позивача в Україну, та виходу її з відпустки, відповідач видав Наказ № 781о/с про припинення державної служби позивача та звільнення її, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності) з 26.10.2022.

Позивач, як на підставу позову, посилається на те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні разом з попередженням про наступне вивільнення, переліку інших рівнозначних посад, як це передбачено вимогами абзаців другого та третього частини третьої 87 Закону України «Про державну службу».

У контексті вказаних доводів, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що обставини та доводи, зазначені відповідачем не узгоджуються між собою, оскільки відповідач вказує також на факт надсилання 11.08.2022 позивачу переліку вакантних посад, що є незрозумілим, позаяк, якщо такі дії були вчиненні відповідачем ще 07.07.2022 з попередженням, то необхідності вчинення аналогічних дій 11.08.2022 не було, що власне узгоджується з доводами позивача про неотримання разом з повідомленням про наступне вивільнення, тому, на переконання суду, відповідач фактично опосередковано підтверджує недотримання 07.07.2022 одночасно з повідомленням про наступне вивільнення вимог абзацу другого ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в частині ознайомлення озивача з переліком вакантних посад станом на 07.07.2023.

Судом береться до уваги в якості належних, позаяк не спростовані відповідачем, доводи позивача про те, що доступ позивача до службової електронної пошти поза приміщень адміністративних будівель апарату МВС України та не з службових комп`ютерів, які під`єднані до відомчих електронних комунікаційних мереж, був неможливим.

Зазначене підтверджується листом Департаменту інформатизації МВС України № 37742/16-2022 від 06.12.2022, копія якого приєднана до матеріалів справи.

Водночас, відповідач, перебуваючи в комунікації з позивачем, будучи достовірно обізнаним про перебування позивача за межами України, у строк 07-11.07.2022 перелік вакантних посад в МВС України тим же способом (через інтернет-месенджери) як і повідомлення про наступне вивільнення від 07.07.2022, не надіслав. Протилежне матеріалами справи не підтверджується.

Позивач не заперечує того, що 11.08.2022 посадова особа Департаменту персоналу МВС України ОСОБА_8 , без будь-яких повідомлень, без підпису, з власного номеру телефону НОМЕР_1 на мобільний номер телефону НОМЕР_2 , яким користується позивач, через інтернет-месенджер Whatsapp надіслав файл у форматі Microsoft word із назвою «Спис, вакан. кат. В на 11.08.22», який містив список вакантних посад по апарату МВС (ДС категорія В).

Проте, на переконання суду, не зважаючи на те, що звільнення позивача відбулося 26.10.2022, надсилання 11.08.2022 без будь-яких повідомлень та пояснень списку вакантних посад по апарату МВС (категорія В), все ж таки не є дотриманням відповідачем вимог абзацу другого ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», саме в частині одночасного з попередженням про звільнення пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби, що повинно було бути здійснено або 07.07.2022 або з одночасним повідомленням позивача про наступне звільнення.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право відповідача надсилання пропозиції державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби під час процедури звільнення, в порядку ст. 87 Закону України «Про державну службу», в інший момент, який відмінний від попередження про звільнення, тим більше після спливу визначеного попередженням строку (вивільнення визначено з 10.08.2022, а файл з переліком надісланий 11.08.2022).

До того ж, 09.09.2022 позивач написала заяву про те, що погоджується із запропонованою посадою головного спеціаліста організаційно-наукового відділу управління науки та інновацій, яка була в переліку вакантних посад, в отриманому 11.08.2022. Вказана заява була написана позивачем власноруч, сфотографована за допомогою мобільного телефону та у вигляді фотографій направлена посадовій особі Департаменту персоналу МВС України ОСОБА_9 за допомогою інтернет-месенджера Whatsapp на номер мобільного телефону останнього НОМЕР_3 з власного мобільного телефону позивача НОМЕР_2 . Також, 12.09.2022 ця заява була направлена посадовій особі Департаменту персоналу МВС України ОСОБА_10 за допомогою інтернет-месенджера Whatsapp на номер мобільного телефону останнього НОМЕР_1 .

При цьому, не є спірним те, що 12.09.2022 позивач також написала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 23.09.2022 до 25.10.2022, яка зазначеним вище способом (аналогічно як і заява про надання згоди на призначення позивача на вакантну посаду від 09.09.2022) була направлена посадовим особам Департаменту персоналу МВС України ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та на підставі якої, МВС України був виданий відповідний наказ про відпуєтку ОСОБА_1 № 668 о/с від 14.09.2022, про який також зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

Отже, з двох отриманих протягом 09-12.09.2022 заяв позивача (заява про надання згоди на призначення на вакантну поєаду від 09.09.2022 та заява про надання відпустки без збереження заробітної плати від 12.09.2022), які були у відповідний та однаковий спосіб комунікації отримані посадовими особами відповідача, одна заява (заява про відпустку) була реалізована, а інша (заява про надання згоди на призначення на вакантну посаду), без належних підстав не була розглянута.

Тож, за висновками суду, будь-яких належних та достатніх доводів щодо наявності об`єктивних перешкод для працевлаштування позивачки, відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи, є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного ст. 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у ст. 43 Конституції України, а тому, недотримання відповідачами гарантій, передбачених Законом № 889-VIII, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивачки на працю.

У той же час, на переконання суду, відповідач, приймаючи рішення про звільнення позивача, обрав найбільш несприятливі наслідки для неї, хоча мав можливість сприяти реалізації її права на продовження трудових відносин.

Приймаючи оскаржений наказ про звільнення позивача, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Обов`язковою умовою виникнення у суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), є відмова такого державного службовця від переведення на запропоновану посаду.

Під час розгляду даного спору в суді, підтверджено відсутність факту відмови позивача від запропонованих посад, а навпаки, наявні в матеріалах справи докази підтверджують наявність у позивачки волевиявлення на продовження державної служби.

При вирішенні цієї справи, суд приходить до висновку, що під час процедури реорганізації, яка супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, відповідач не вжив всіх передбачених законом заходів для того, щоб працевлаштувати осіб в межах можливостей.

Оскільки на момент попередження про звільнення, так і на момент звільнення позивача, відповідач мав реальну можливість запропонувати та перевести позивача на іншу вакантну посаду з огляду на те, що такі вакантні посади були, у суду відсутні підстави вважати, що при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача було дотримано критерій обґрунтованості та пропорційності, зокрема, через порушення процедури при попередження про наступне вивільнення.

Допитаний під час розгляду спору свідок, так і не надав однозначних та достанійх відомостей та свідчень, які давали б суду встановити дотримання відповідачем процедури звільнення позивача.

Згідно з п. "а" ч. 2 ст. 9 Міжнародної організації праці № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" 1982 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 3933-XII від 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Важливим є також зазначити, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової оцінки.

Отже, з урахуванням викладеного, оскільки звільнення позивача відбулось з порушенням приписів частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII та без дотримання відповідачем закріплених статтею 5-1 КЗпП України гарантій забезпечення права громадян на працю, зокрема, права на сприяння у збереженні роботи, наслідком якого, є спірний наказ про звільнення позивача, суд дійшов висновку про визнання такого наказу протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку обраного позивачкою способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54), Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до норм ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

У частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді в Міністерстві внутрішніх справ України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку позивач обіймала станом на 26.10.2022, суд вважає, що такі вимоги є фактично не вимогами до суду, позаяк, останній не уповноважений визначати умови та посаду, яка подібна тій, з якої позивача було звільнено, водночас, саме дискреційними повноваженнями відповідача, який виконуючи рішення суду про поновлення позивача на роботі, визначено здійснити поновлення позивача на посаді яка є вакантною та знаходиться в структурі та штатному розписі задля продовження з позивачем трудових відносин.

Отже, в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню частково, адже позивач має бути поновлена саме на посаді провідного спеціаліста відділу персонально-довідкової інформації управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації МВС України, з 27.10.2022. Тобто, на тій посаді з якої її було звільнено.

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку № 100, цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу працівника.

За змістом пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Суд зазначає, що розрахунковим періодом для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є серпень 2022 року та вересень 2022 року, з огляду на звільнення позивача 26.10.2022, однак у вказаний період позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Враховуючи ту обставину, що протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, позивач не працювала, оскільки перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, суд застосував можливість обчислення середньої заробітної плати обчислити виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Разом з тим, суд зазначає, що у попередні два місяці червень 2022 року та липень 2022 року позивач також перебувала у відпустці без збереження заробітної плати та частково у основній відпустці.

Відтак, суд констатує, що у розрахунковому періоді, на підставі якого суд може обчислити середній заробіток для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача згідно приписів Порядку № 100 у ОСОБА_1 відсутні нарахування заробітної плати.

Згідно із приписами пунктів 3-5 пункту 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Як було встановлено судом позивач до звільнення проходила державну службу на посаді провідного спеціаліста відділу персонально-довідкової інформації управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.022 № 89 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. N 15 і від 24 травня 2017 р. N 358» внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. N 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (Офіційний вісник України, 2017 р., N 9, ст. 284, N 70, ст. 2119; 2019 р., N 17, ст. 590, N 78, ст. 2699; 2020 р., N 84, ст. 2706; 2021 р., N 7, ст. 338, N 27, ст. 1443, ст. 1446, N 98, ст. 6381) і від 24 травня 2017 р. N 358 «Деякі питання оплати праці державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя» (Офіційний вісник України, 2017 р., N 45, ст. 1399; 2020 р., N 17, ст. 658).

Зокрема, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» якою затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2022 році. Відповідно до даних Схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2022 році, посадовий оклад провідного спеціаліста державного органу - міністерства становить 9000 грн.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, у відповідності з пунктом 8 Порядку № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 400 грн, виходячи із розрахунку величини посадового окладу 9000 грн та кількості робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (45 днів).

Тривалість вимушеного прогулу позивача починаючи з 27.10.2022 по 29.03.2024 включно становить 372 робочих дня.

Таким чином за вказаних обставин, розмір належного до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 148 800, 00 грн., а не 444 179,16 як зазначає представник позивача.

Відповідно до положень статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді; стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )».

А також: «Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)».

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду за наслідком розгляду спору.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Питання розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката при прийнятті рішення не вирішувалось.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 781 о/с від 26.10.2022 в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 .

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персонально-довідкової інформації управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, з 27.10.2022.

4. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.10.2022 по 29.03.2024 в розмірі 148800 (сто сорок вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

5. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 27.10.2022 ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персонально-довідкової інформації управління персонально-довідкового обліку Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України.

6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.10.2022 по 29.03.2024 в межах одного місяця в сумі 9000 (вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 08 квітня 2024 р.