ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5209/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.

при секретарі судового засідання Петровій О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - Нечепуренко І.О. (ордер ВН № 1274953 від 09.11.2023);

від відповідача - Гамей В.В. (ордер АВ № 1111836 від 15.01.2024)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5209/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" (68000, Одеської області, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 7, код ЄДРПОУ 01860124)

до відповідача Приватного підприємства "Екофреш" (74840, Херсонська область, Каховський район, с.Роздольне, комплекс Будівель, буд.6, код ЄДРПОУ 33536682)

про стягнення 626 332,22 грн., -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2023 Приватне акціонерне товариство "Іллічівськзовніштранс" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Екофреш", в якій просить суд стягнути з відповідача 631 335,90 грн - заборгованості, у тому числі: 386 179,80 грн. - основної заборгованості, 225 115,16 грн. - пені, 13873,40 грн. - інфляційних витрат та 6167,54 грн. - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування №21-224 від 05.10.2021 в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.

Зокрема, позивач вказує, що ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» в повному об`ємі і в строк виконало свої зобов`язання за договором № 21-224 від 05.10.2021р. та надало рахунки для оплати. Натомість ПП «Екофреш» так і не сплатило рахунки за отримані послуги, що є порушенням п. 4.1 договору, який визначає, що замовник здійснює оплату вартості послуг, а також відшкодування витрат на підставі виставлених експедитором рахунків факсом або в електронному вигляді протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати виставлення рахунку. Також позивач зазначає, що відповідач відмовляється підписувати акти виконаних робіт, а тому ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» до сьогоднішнього дня продовжує зберігати вантажі ПП «Екофреш» в своїх складах та відкритих майданчиках для зберігання.

Поряд з цим позивач зауважує, що з боку ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» була спроба досудового вирішення господарського спору, а саме ПП «Екофреш» була направлена претензія від 31.07.2023р. (вих. № 01-16/115), однак боржником досі не сплачений жодний рахунок, і на момент пред`явлення позову зобов`язання ПП «Екофреш» в частині своєчасності та повноти проведення розрахунків є не виконаними.

Крім того, позивач посилається на п. 4.1 договору № 21-224 від 05.10.2021р., згідно якого за прострочення платежу понад п`яти банківських днів з дати виставленого рахунку, замовник зобов`язаний сплатити пеню у відсотках до боргу за кожен день прострочення: понад 1 місяць - 0,3%.

Отже, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивачем нараховано пеню, а також на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні втрати, розрахунок яких додано до позову.

Наразі, як було встановлено судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, наданий до позовної заяви розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань не відповідав критерію обґрунтованості, оскільки не містив початкових та кінцевих дат їх нарахування.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду: обґрунтованих розрахунків сум пені, 3% річних та інфляційних витрат (із урахуванням викладених судом зауважень); доказів надання ПП "Екофреш" рахунків для оплати та доказів направлення на адресу відповідача претензії вих.№ 01-16/115 від 31.07.2023.

20.12.2023 до суду від ПрАТ "Іллічівськзовніштранс" надійшла заява про усунення недоліків (вх.№46326/23), в якій позивач вказав, що при розрахунку розміру сум пені, 3% річних та інфляційних витрат була допущена технічна помилка, у зв`язку з чим ним здійснено оновлений розрахунок заборгованості (із урахуванням викладених судом зауважень), який надано до заяви. Оскільки сума заборгованості після виправлення помилки дещо зменшилась, позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 626332,22 грн. - заборгованості, у тому числі: 386179,80 грн. - основної заборгованості, 220047,48 грн. - пені, 14 076,24 грн. - інфляційних витрат та 6028,70 грн. - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору.

Щодо доказів надання ПП «Екофреш» рахунків для оплати та доказів направлення на адресу відповідача претензії за вих. № 01-16/115 від 31.07.2023р. позивач повідомляє наступне:

- рахунки № 588 від 28.02.2022р., № 589 від 28.02.2022р., № 716 від 31.03.2022р., № 718 від 31.03.2022р. були надіслані відповідачу 07.04.2022р. на його електронну пошту hatico88@ukr.net, яка вказана у договорі транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021р., про що надано роздруківку емейлу;

- рахунки № 1226 від 30.06.2022р., № 1227 від 30.06.2022р. були надіслані відповідачу 12.07.2022р. на його електронну пошту hatico88@ukr.net, яка вказана у договорі транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021р., про що надано роздруківку емейлу;

- рахунки № 1107 від 31.07.2023р., № 1108 від 31.07.2023р. разом із претензією (вих. № 01-16/115 від 31.07.2023р.) були надіслані відповідачу Укрпоштою 02.08.2023р. на поштову адресу, яку він вказав для листування у своєму листі № 04/07 від 04.07.2023р., про що свідчать копія конверту та роздруківка трекінгу.

- рахунки № 1578 від 10.10.2023р., № 1579 від 10.10.2023р. відповідач отримав разом з копією позовної заяви та додатками до неї через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».

Поряд з цим у вказаній заяві позивач звернув увагу на те, що відповідач отримав та йому відомо про рахунки, і він погоджується з наявною заборгованістю за отримані послуги, про що він вказував у своїх листах, копії яких додані до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 прийнято до розгляду позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" до Приватного підприємства "Екофреш" про стягнення 626332,22 грн. та відкрито провадження у справі №916/5209/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на "17" січня 2024 року о 11 год. 30 хв.

15.01.2024 року від позивача до господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 1499/24), в яких позивач наводить пояснення щодо позиції відповідача у своїх електронних та паперових листах про тяжкий стан підприємства. Наразі позивач зауважує, що за майже 2 роки жодної копійки з боку відповідача ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» позивачем не отримано, вантаж відповідача продовжує зберігатися на складах ПрАТ «Іллічівськзовніштранс», також за надані послуги відсутня сплата. При цьому позивач зазначає, що на сайті судова влада України https://court.gov.ua/fair/ є інформація про активну участь відповідача у судових справах за 2022-2023 роки, по яким він звертався до адвоката. На думку позивача, за відсутності коштів у ПП «Екофреш» відповідно сплата гонорару адвокату по стільком справам є неможливою, а тому це свідчить про наявні кошти на рахунку.

16.01.2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з неявкою представника відповідача з поважних причин (вх. № 1783/24).

Судове засідання, призначене на 17.01.2024 о 11:30, не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 року у справі № 916/5209/23 призначено підготовче засідання на 07.02.2024 року о 12:45.

26.01.2024 року до суду від Приватного підприємства "Екофреш" надійшла заява (вх.№ 3387/24), згідно якої відповідач просить суд надати можливість приймати участь в судовому засіданні по справі №916/5209/23, що призначене на 07.02.2024 та всіх наступних судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 р. у справі №916/5209/23 вказану заяву Приватного підприємства "Екофреш" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№ 3387/24 від 26.01.2024 р.) задоволено.

29.01.2024 року до господарського суду Одеської області від ПП "Екофреш" по справі № 916/5209/23 надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ "Іллічівськзовніштранс" про визнання договору частково недійсним (вх. №363/24), згідно якої відповідач просив суд:

- визнати поважними причини пропущення строку ПП "Екофреш" на подання зустрічної позовної заяви, поновити цей строк та прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісною позовною заявою;

- постановити ухвалу про відстрочення сплати судового збору за цей зустрічний позов до моменту прийняття рішення у справі;

- визнати недійсним п. 4.2. договору транспортного експедирування №21-224 від 05.10.2021;

- судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2024 у справі №916/5209/23 визнано поважними причини пропуску строку ПП "Екофреш" на подання зустрічної позовної заяви по справі № 916/5209/23 та поновлено цей строк, відмовлено ПП "Екофреш" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору до моменту прийняття рішення по справі № 916/5209/23 та зустрічну позовну заяву ПП "Екофреш" залишено без руху, встановлено ПП "Екофреш" десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.02.2024 року до господарського суду від ПП "Екофреш" надійшов відзив на позовну заяву (вх. №4715/24), в якому відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково, відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені у зв`язку з недійсністю п. 4.2 договору, а в разі відмови у задоволенні зустрічного позову зменшити розмір нарахованої пені до 4997,02 грн. Так, відповідач вказує про здійснення позивачем невірного розрахунку пені, оскільки у вказаному розрахунку останнім не враховано встановлений в договорі 5-денний строк на оплату рахунків, а також вимоги ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за якими розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, відповідач зауважує, що згідно вимог ст. 232 ГК України пеня не може бути нарахована за період, що перевищує шість місяців з моменту виникнення прострочення зобов`язання.

Поряд з вказаним відповідач вважає п. 4.2 договору щодо нарахування пені недійсним, про що заявлено у зустрічному позові. Проте, зважаючи, що станом на дату подання відзиву вказаний пункт договору недійсним ще не визнано, відповідачем здійснено контррозрахунок пені за ставкою, передбаченою в договорі, однак з урахуванням максимального строку нарахування пені, який додано до відзиву. Згідно вказаного розрахунку розмір пені, розрахований за ставками, передбаченими договором, за шість місяців прострочення зобов`язання, становить 111037,18 грн., а розмір пені, розрахований за цей же строк за подвійною обліковою ставкою НБУ, становить 49 970,21 грн.

Наразі відповідач вказує про наявність підстав для зменшення нарахованої пені до 10% від розрахованої ним, посилаючись на складний фінансовий стан підприємства та неможливість на теперішній час належного виконання зобов`язання перед позивачем, що зумовлено виключно збройною агресією російської федерації та окупацією російськими військами частини Херсонської області, зокрема території Каховського району, де зареєстрований та здійснював свою господарську діяльність відповідач. Так, відповідач зазначає, що село Роздольне, де зареєстровано місцезнаходження відповідача, належить до Каховської міської територіальної громади. Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.22р. №309 (із змінами), територія Каховської міської територіальної громади з 24.02.22р. по сьогодні належить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Все майно, яке належить на праві власності відповідачу, та за рахунок якого можна було б виконати зобов`язання перед позивачем, перебуває за місцем його реєстрації. Внаслідок злочинних дій російської федерації, постійних обстрілів з артилерійських та реактивних систем, актів розкрадання тощо, підприємство зазнало значних збитків та понесло обширні майнові втрати, і на теперішній час перебуває у скрутному фінансовому становищі. Станом на сьогодні відповідач не отримує жодних прибутків. Таким чином, відповідач вважає, що виплата таких надмірних штрафних санкцій призведе до безпідставного надмірного збагачення кредитора і до безпідставного надмірного ускладнення фінансового становища боржника, яке і без того є складним. Відтак, з огляду на принципи справедливості та пропорційності відповідач вважає, що розумним розміром штрафних санкцій, які мають бути покладені на відповідача, є сума, яка дорівнює 10% від суми розрахованої пені, а саме 4997,02 грн.

Також у відзиві відповідач просив визнати поважними причини пропуску ним строку на подання цього відзиву, поновити цей строк та прийняти відзив до розгляду. В обґрунтування поважності причин пропуску вказаного строку відповідач вказує, що відповідальна особа ПП "Екофреш" в момент надходження ухвали суду про відкриття провадження по справі до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд ЄСІТС перебувала у відпустці з 20.12.2023 по 10.01.2024, тому відповідач фактично не знав про надходження цієї ухвали та не був ознайомлений з нею, а також зі змістом позовної заяви до 11.01.2024. До того ж договір про надання правової допомоги був укладений ПП "Екофреш" 15.01.2024р., тому запропонований в ухвалі судом термін на подання відзиву на позовну заяву був фактично неможливий через наведені вищевикладені обставини.

05.02.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 4584/24), в якій позивач заперечує проти заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідач не надає жодної інформації щодо свого фінансового стану та своїх дій/плану щодо сплати боргу, і така дія призведе до нерівних можливостей ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» стосовно інших кредиторів та їх вимог до відповідача. До того ж, позивач зауважує, що відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив про його тяжкий фінансовий стан.

Щодо строку нарахування пені позивач вказує, що в п. 4.2 договору № 21-224 від 05.10.2021р. ПрАТ «Іллічівсьзовніштранс» та ПП «Екофреш» узгодили сплату пені у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення, а тому позивач вважає, що поки існує борг, відповідно нараховується пеня, і станом на сьогодні борг у ПП «Екофреш» наявний.

07.02.2024 року відповідачем подано до господарського суду клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. № 5098/24), в якому відповідач просив відкласти розгляд даної справи, який призначено на 07.02.2024 о 12:45, з огляду на те, що з відповіддю на відзив представник відповідача ознайомився тільки 05.02.2024, тому необхідний час для надання заперечень відповідачем.

Судове засідання, призначене на 07.02.2024 о 12:45, не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 року у справі № 916/5209/23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 21.02.2024 року о 11:30.

15.02.2024 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 6274/24), в яких позивач вказує про обставини розміщення вантажу відповідача на митних складах позивача, а також про режим перебування вказаного вантажу з 2021 року. При цьому позивач зауважує, що до лютого 2022 року відповідач сумлінно сплачував всі рахунки за зберігання та отримані послуги, про що свідчать додані копії платіжних доручень з рахунками та актами, до того ж відповідач жодного разу не висловлював заперечення щодо змісту договору. Тому позивач вважаємо необґрунтованою та неправомірною позицію відповідача про неправомірність деяких пунктів спірного договору.

Також 15.02.2024 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6379/24), в яких відповідач не погоджується з доводами позивача про визначення строку нарахування пені, з огляду на визначення в п. 4.2 договору № 21-224 від 05.10.2021р. можливості нарахування пені за кожен день прострочення. Так, відповідач вказує, що сама по собі умова договору про нарахування пені «за кожен день прострочення» не може розглядатися як установлення строку дії такого нарахування, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається конкретними хронологічними межами (роками, місяцями, тижнями, днями або годинами). При цьому відповідач посилається на правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС у справі № 752/20246/16-ц від 07.04.2021 року. Таким чином, відповідач вважає, що за загальним правилом, у випадку не встановлення умовами договору інших строків нарахування пені, то застосовуються строки, визначені саме у ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, відповідач у вказаних запереченнях вказує, що потужності підприємства перебувають на території, що окупована російськими військами, що робить неможливим ведення господарської діяльності підприємства. За період окупації підприємство понесло значні збитки, завдані російськими окупаційними військами. Каховський район з 24.02.2022 року віднесено до Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій, який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, і станом на сьогодні Каховський район продовжує перебувати в окупації.

Як стверджує відповідач, фактично підприємство здійснювало вирощування та переробку сільськогосподарської продукції на територіях Каховського району, які зараз у зв`язку з військовими діями рф тимчасово не можуть використовуватися. Підприємство позбавлене можливості доступу до своїх земельних ділянок, до виробничих потужностей та до матеріально-технічної бази, цілісність та схоронність якої зараз в невідомому стані та перебуває поза контролем посадових осіб ПП «Екофреш». Більше того, за наявною інформацією окупаційна влада на підставі так званого «розпорядження» «т.в.о. губернатора Херсонської області» ОСОБА_1. №177р від 17.08.2023 року здійснила примусову протиправну передачу належного ПП «Екофреш» майна російським юридичним особам, про що свідчить копія відповідного «розпорядження».

При цьому відповідач вказує, що за заявою представника ПП Екофреш» було відкрито кримінальне провадження №12023162480000880 за фактом захоплення в березні 2022 року невідомими особами у військовій формі, яка має символіку російської федерації, всього належного ПП «Екофреш» майна та території, де здійснювалася господарська діяльність. Так, всі події, пов`язані з військовою агресією рф, спричинили неможливість виконання відповідачем своїх незавершених господарських зобов`язань перед контрагентами за договорами, що були укладені до 24.02.2022 року. Вся діяльність, яку наразі здійснює підприємство, полягає у вирішенні питань щодо виконання майнових зобов`язань з контрагентами.

Окрім того, відповідач вказує, що вантаж, що перебуває на складі позивача, є таким, що розміщений на зберіганні в митному режимі, про що зауважує і сам позивач. Так, вказаний товар для можливості належного його використання та/або розпорядження ним спочатку необхідно розмитнити, сплативши митний платіж (мито). З огляду на надвисоку вартість вантажу, а також зазначені вище обставини, що призвели до перебування відповідача у скрутному майновому становищі, відповідач не має фінансової можливості сплатити митні платежі за вказаний товар.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 у справі №916/5209/23 зустрічну позовну заяву ПП "Екофреш" (вх. № 363/24 від 29.01.2024) повернуто без розгляду.

21.02.2024 року відповідачем подано до господарського суду клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. № 7114/24), в якому відповідач просив відкласти підготовче засідання, яке призначено на 21.02.2024 о 11:30, оскільки проведення підготовчого засідання є неможливим до прийняття зустрічного позову ПП «Екофреш», з яким відповідач планує звернутися повторно, враховуючи повернення судом поданого у січні 2024 року зустрічного позову.

Судове засідання, призначене на 21.02.2024 о 11:30, не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.02.2024 року у справі № 916/5209/23 призначено підготовче засідання на 28.02.2024 року о 10:30.

Під час підготовчого засідання 28.02.2024 року представником позивача було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які були додані до додаткових письмових пояснень від 15.02.2024 року. За результатами розгляду вказаного клопотання судом оголошено протокольну ухвалу, якою задоволено клопотання позивача та долучено до матеріалів справи надані документи до додаткових письмових пояснень від 15.02.2024 року.

Також у підготовчому засіданні представник відповідач підтримав викладене у відзиві клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу відзиву та просив суд поновити цей строк. Вказане клопотання відповідача судом було задоволено, про що судом оголошено протокольну ухвалу, згідно якої поновлено процесуальний строк на подачу відзиву, долучено відзив до матеріалів справи, визнавши причини пропуску строку поважними.

З огляду на те, що питання, визначені ч.2 ст.182 ГПК України, не могли бути розглянуті у підготовчому засіданні 28.02.2024 року, судом оголошено протокольну ухвалу, якою відкладено підготовче засідання у справі на "06" березня 2024 року о 11 год. 00 хв.

Крім того, протокольною ухвалою суду від 28.02.2024 р. задоволено усне клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено наступне судове засідання до розгляду за участю представника відповідача поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Наразі 27.02.2024 року до господарського суду Одеської області від ПП "Екофреш" надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ "Іллічівськзовніштранс" про визнання договору частково недійсним (вх. №782/24), згідно якої відповідач просив суд:

- визнати поважними причини пропущення строку ПП "Екофреш" на подання зустрічної позовної заяви, поновити цей строк та прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісною позовною заявою;

- визнати недійсним п. 4.2. договору транспортного експедирування №21-224 від 05.10.2021;

- судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 у справі №916/5209/23 відмовлено у задоволенні клопотання ПП "Екофреш" про визнання поважними причини пропуску строку на подання зустрічної позовної заяви по даній справі, зустрічну позовну заяву ПП "Екофреш" (вх. № 764/24 від 27.02.2024) повернуто заявнику.

Під час підготовчого засідання 06.03.2024 року представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання судом було задоволено, про що судом оголошено протокольну ухвалу, згідно якої відкладено підготовче засідання у справі на "20" березня 2024 року о 12 год. 00 хв., про що ухвалою суду від 06.03.2024 року повідомлено позивача в порядку ст. 120 ГПК України.

19.03.2024 року відповідачем подано до господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 11672/24), в якому відповідач просив зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Південно-західного апеляційного господарського суду у апеляційному провадженні по справі № 916/5209/23 щодо оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 року про повернення зустрічної позовної заяви.

Під час підготовчого засідання 20.03.2024 судом було розглянуто вказане клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, за результатами чого судом оголошено протокольну ухвалу, якою відмовлено у його задоволенні, з огляду на відсутність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення у апеляційному провадженні щодо оскарження ухвали суду від 04.03.2024 у даній справі №916/5209/23.

Так, в підготовчому засіданні 20.03.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи № 916/5209/23 до розгляду по суті в засіданні суду на 29.03.2024 року о 10 год. 00 хв.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 29.03.2024 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Натомість представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову частині надмірно нарахованих штрафних санкцій, при цьому просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

В судовому засіданні від 29.03.2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, справа розглянута у розумний строк згідно ст. 114 ГПК.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

05.10.2021 року між Приватним підприємством «Іллічівськзовніштранс» (експедитор) та ПП «Екофреш» (замовник) був укладений договір транспортного експедирування № 21-224, який згідно з п. 1.1 регулює взаємини сторін при виконанні експедитором доручень замовника з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) зовнішньоторговельних вантажів, що пред`являються замовником та/або організацію їх перевезення усіма видами транспорту через порти і прикордонні переходи України, а також по територіях іноземних держав.

За умовами п. 1.2 договору відповідач як замовник уповноважує, а позивач як експедитор приймає на себе зобов`язання по організації ТЕО, митному декларуванню та автомобільному перевезенні вантажів замовника, діючи в інтересах його клієнтів (вантажовласників), і за його рахунок.

Згідно з п. 1.3 договору види послуг, їх обсяги, ставки і тарифи, спосіб взаєморозрахунків, терміни виконання та інші умови узгоджуються між замовником і експедитором і оформляються окремими додатками або додатковими угодами, підписаними сторонами і є невід`ємною частиною цього договору.

Експедитор приступає до надання послуг на підставі письмових заявок або доручень (рознарядок) замовника (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість послуг за договором визначається кількістю замовлених / виконаних послуг відповідно до узгоджених ставками і тарифами, зазначеними у відповідних додатках і додаткових угодах до цього договору.

В розділі 3 договору визначені обов`язки сторін. Зокрема, згідно з п. 3.1 договору обов`язками експедитора є:

- відповідно до розділу 1 договору здійснює ТЕО зовнішньоторговельних вантажів замовника, а також організовує і/або виконує перевезення, перевалку вантажів за дорученнями і заявками замовника і за його рахунок (п. 3.1.1);

- на підставі отриманих від замовника заявок погоджує і планує з транспортними організаціями (залізницею, автоперевізниками, авіаперевізниками, морськими, річковими перевізниками/судновласниками) терміни, обсяги і напрямки перевезення вантажів і інформує про це замовника (п. 3.1.2);

- за дорученням замовника і від його імені укладає з портами договори на перевалку вантажів (прийом, зберігання, відправлення з документальним оформленням), а також виконує доручення замовника на ТЕО вантажів при їх перевалці (прийманні, зберіганні, відправлення з документальним оформленням) у морських і річкових портах, на власних складах (п. 3.1.3);

- організовує ТЕО вантажів замовника через своїх закордонних партнерів, а, при необхідності, укладає в інтересах замовника договори з іншими транспортними та транспортно- експедиторськими організаціями на перевезення і ТЕО вантажів на територіях інших держав різними видами транспорту (п. 3.1.4);

- за дорученням та за рахунок замовника здійснює: розрахунки з судновласниками або їх агентами за перевезення вантажів водним транспортом; розрахунки з транспортними компаніями (залізницею, автоперевізниками, авіаперевізниками); страхування вантажів через страхові компанії (п. 3.1.5);

- за дорученнями і за рахунок замовника здійснює розрахунки з портами за виробництво вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання вантажів на складах, а також за інші види послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (п. 3.1.6);

- за дорученням та за рахунок замовника приймає на себе зобов`язання по декларуванню вантажів, у відповідних контролюючих органах (п. 3.1.7).

В п. 3.2 договору вказані обов`язки замовника:

- видає експедитору довіреність на право здійснення транспортно-експедиторських операцій від імені замовника та на право укладення договорів з іншими учасниками транспортного процесу (п. 3.2.1);

- організовує відвантаження вантажів на адресу експедитора з обов`язковим зазначенням в товаротранспортних документах (залізниці, автотранспортних накладних та ін.) найменування організації Замовника, країни призначення і ін., забезпечує своєчасне вручення експедитору контрактів, інвойсів, ліцензій, митних декларацій, транзитних та інших дозволів, ветеринарних, санітарних, карантинних сертифікатів та інших товаросупровідних документів, необхідних для безперешкодного оформлення відвантажувальних документів в митних та інших контролюючих і наглядових органах, в разі перевезення небезпечних вантажів - вказівка їх класифікації за списком ООН / ІМО, МОПОГ, ДОПНВ; завчасно інформує експедитора про проведені на його адресу відвантаження (п. 3.2.2);

- пред`являє вантажі до перевезення у встановлені терміни і в належній тарі та упаковці, що відповідає міжнародним стандартам і оберігає вантаж від псування і пошкодження під час перевезення і під час перевалки (п. 3.2.3); .

- забезпечує експедитора спеціальними інструкціями по ТЕО, перевалки, зберігання, та перевезення окремих видів вантажів, що потребують особливих умов або вантажів, на які не розроблені правила перевезення (п. 3.2.4);

- забезпечує за свій рахунок страхування вантажів (п. 3.2.5);

- при плануванні перевезень зовнішньоторговельних вантажів надає експедитору заявки на перевезення зовнішньоторговельних вантажів всіма видами транспорту на планований місяць до 20-го числа поточного місяця. В екстрених випадках експедитор може здійснювати планування в поточному місяці за умови отримання заявки від замовника за 10 днів до початку перевезення (п. 3.2.6);

- при здійсненні ТЕО на підготовлені до відправки вантажі через морські та річкові порти, видає експедитору доручення на відвантаження експортних вантажів і рознарядки на відвантаження імпортних вантажів не пізніше, ніж за 5 діб до прибуття судна в порт. Доручення і рознарядки, які не мають усіх необхідних реквізитів, що забезпечують можливість підготовки вантажів до відправки, приймання та оформлення перевізних документів, вважаються врученими підрозділам експедитора, про що останні негайно інформують замовника (п .3.2.7);

- оплачує експедитору витрати з перевалки, перевезення та ТЕО вантажів замовника на території України і за кордоном, витрати по зберіганню вантажів, що надходять до портів, на склади експедитора для замовника, фактичні витрати, пов`язані з виконанням окремих доручень, таких як: товарний підробіток, страхування, декларування, відправка поштою вивантажувальної документації за кордон або переданої по телефаксу/телеграфу відвантажувальної інформації іноземним фірмам, замовнику та інших узгоджених доручень (п. 3.2.8);

- оплачує льодовий збір протягом фактичного періоду оголошеної в установленому порядку льодової компанії, але терміном не менше 15 діб. У випадках, коли не оголошена льодова компанія в зв`язку з відсутністю льоду на каналах і в акваторії «Порта», стягнення льодового збору здійснюється з 1 лютого по 15 лютого з кожної тонни (контейнера), що ввозяться / вивозяться з «Порту» морем вантажів (п. 3.2.9).

У відповідності з п. 4.1 договору замовник здійснює оплату вартості послуг, а також відшкодування витрат на підставі виставлених експедитором рахунків факсом або в електронному вигляді протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати виставлення рахунку, за ставками, узгодженим в додатках до цього договору. Банківські витрати по переказу грошових коштів на рахунок експедитора оплачує замовник.

За прострочення платежу понад 5 (п`яти) банківських днів з дати виставленого рахунку, замовник зобов`язаний сплатити пеню у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення: до 1-го місяця - 0,1 %; понад 1 місяць - 0,3%. У разі непогашення замовником заборгованості, експедитор має право призупинити відправлення вантажів замовника на суму заборгованості до її погашення замовником (п. 4.2 договору).

Всі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України (п. 4.3).

Ставки і тарифи можуть бути переглянуті в залежності від зміни цін і тарифів на ринку послуг. Всі зміни ставок узгоджуються між сторонами і оформляються додатком до цього договору (п. 4.4).

В п. 5.1 договору визначено, що документом, що підтверджує факт надання послуг, є акт виконаних робіт, підписаний сторонами.

Згідно з п. 9.2 договору останній набирає чинності з дати його підписання і діє до кінця поточного року.

Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік (п. 9.3 договору).

В п. 9.4 договору визначено, що кожна зі сторін може розірвати цей договір, повідомивши іншу сторону письмово за 30 днів до фактичного розірвання, при обов`язковій умові оплати замовником фактично наданих послуг та понесених витрат на момент розірвання договору.

Всі зміни і доповнення до цього договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі та підписані уповноваженими на те особами (п. 9.5 договору).

В п. 9.6 договору сторонами обумовлено, що договір, додатки і листування з питань узгодження ставок, тарифів та інших умов виконання договору в факсному або електронному вигляді приймається сторонами, має юридичну силу і є невід`ємною частиною цього договору.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами були укладені додаткові угоди в якості додатку № 1від 05.10.2021 року і додатку № 2 від 26.11.2021 року до вказаного договору № 21-224, згідно яких сторонами були погоджені ставки і умови оплати за надані послуги в межах вказаного договору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір транспортного експедирування є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно з ч. 1, 8-9 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні положення вказаної статті Цивільного кодексу України закріплені в ст. 316 ГК України.

В ст. 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як з`ясовано судом, у 2021 році в межах виконання умов вказаного договору № 21-224 позивачем було розміщено вантаж відповідача на митних складах, що належать ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» за митними деклараціями № UA500080/2021/207116, UA500080/2021/210637, UA500080/2021/210394 та UA500080/2021/210426 у митному режимі митний склад, копії яких містяться в матеріалах справи.

Так, на підставі пп. 3.1.7 договору № 21-224 від 05.10.2021р. митним брокером ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» були оформлені вказані декларації, та вантаж відповідача був розміщений на митному складі у митному режимі «митний склад».

Як вказує позивач, спочатку вантаж відповідача спочатку був переміщений внутрішнім транзитом з пункту пропуску у Чорноморському порту до митного посту «Чорноморськ», і поміщений у митний режим митного складу; особливості переміщення відсутні.

За ч. 1 ст. 125 Митного кодексу України строк зберігання товарів у митному режимі митного складу не може перевищувати 1095 днів від дня поміщення цих товарів у зазначений митний режим.

Так, за ствердженнями позивача, відповідач з 2021 року і до теперішнього часу зберігає свій вантаж на митних складах ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» без розмитнення, при цьому до лютого 2022р. відповідач сумлінно сплачував всі рахунки за зберігання та отримані послуги, однак з лютого 2022 року відповідач не виконує прийняті на себе зобов`язання і не сплачує послуги зберігання вантажу згідно виставлених рахунків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем виставлялись ПП «Екофреш» рахунки для оплати послуг зберігання, зокрема:

- рахунки № 588 від 28.02.2022р. на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022р. на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022р. на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022р. на суму 5031,76 грн. були надіслані відповідачу 07.04.2022р. на його електронну пошту hatico88@ukr.net, яка вказана у договорі транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021р., про що свідчить надана до суду роздруківка з електронної пошти;

- рахунки № 1226 від 30.06.2022р. на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022р. на суму 15095,52 грн. були надіслані відповідачу 12.07.2022р. на його електронну пошту hatico88@ukr.net, яка вказана у договорі транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021р., про що свідчить надана до суду роздруківка з електронної пошти;

- рахунки № 1107 від 31.07.2023р. на суму 176187,51 грн., № 1108 від 31.07.2023р. на суму 83025,35 грн. разом із претензією (вих. № 01-16/115 від 31.07.2023р.) були надіслані відповідачу Укрпоштою 02.08.2023р. на поштову адресу, зазначену останнім для листування у своєму листі № 04/07 від 04.07.2023р., про що свідчать копія конверту та роздруківка роздруківкою з офіційного веб-сайту Укрпошти за відстеженням поштового відправлення по трекінгу. Проте, вказаний лист був доставлений до точки видачі адресату 04.08.2023 року, проте повернуто без вручення.

- рахунки № 1578 від 10.10.2023р. на суму 32909,86 грн., № 1579 від 10.10.2023р. на суму 15508,09 грн. відповідачем отримані разом з копією позовної заяви та додатками до неї через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».

Відтак, сума вартості послуг зберігання вантажу за виставленими позивачем рахунками складає 386179,80 грн., яка заявлена до стягнення.

Також, в матеріалах справи наявні копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 588 від 28.02.2022 року на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022 року на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022 року на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022 року на суму 5031,76 грн., № 1226 від 30 06.2022 року на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022 року на суму 15095,52 грн., № 1107 від 31.07.2023 року на суму 176187,51 грн., які не підписані відповідачем.

За змістом п. 5.1 договору саме акт виконаних робіт є підтвердженням факту надання послуг.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи заяв відповідача по суті справи вбачається, що останній визнає факт надання позивачем послуг зберігання вантажу за спірним договором на заявлену суму.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Враховуючи наведене, а також з огляду на ті обставини справи, що за попередній період виконання договору, який не входить до предмета спору, акти виконаних робіт також не підписані відповідачем (копії містяться в матеріалах справи), проте вартість послуг за вказаними актами сплачена відповідачем, суд доходить висновку, що обставини надання позивачем послуг зберігання вантажу за спірним договором на спірну суму не підлягають доведенню, оскільки суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг по зберіганню вантажу є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як передбачено в п. 4.1 договору, замовник здійснює оплату вартості послуг, а також відшкодування витрат на підставі виставлених експедитором рахунків факсом або в електронному вигляді протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати виставлення рахунку, за ставками, узгодженим в додатках до цього договору.

Так, слід зазначити, що ставка послуг зберігання на митному складі погоджена сторонами у додаткових угодах до спірного договору, які є додатками № 1 і № 2, зокрема: відкрита площадка МС - 5,00 грн. за 1 кв.м, критий склад - 6,00 грн. за 1 кв.м.

Враховуючи отримання відповідачем виставлених позивачем рахунків, про що зазначалось вище, відповідно кінцевий строк оплати наданих послуг зі зберігання вантажу, який становив 5 банківських днів з моменту отримання рахунків, сплинув, зокрема:

- по рахункам № 588 від 28.02.2022р. на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022р. на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022р. на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022р. на суму 5031,76 грн., які були отримані відповідачем 07.04.2022 року, - 14.04.2022 року;

- по рахункам № 1226 від 30.06.2022р. на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022р. на суму 15095,52 грн., які були отримані відповідачем 12.07.2022 року, - 19.07.2022 року;

- по рахункам № 1107 від 31.07.2023р. на суму 176187,51 грн., № 1108 від 31.07.2023р. на суму 83025,35 грн., які вважаються врученими відповідачу 04.08.2023 року (з урахуванням ухилення відповідача від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу про оплату за вказаними рахунками згідно з п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань») - 11.08.2023 року;

- по рахункам № 1578 від 10.10.2023р. на суму 32909,86 грн., № 1579 від 10.10.2023р. на суму 15508,09 грн., які отримані відповідачем 29.11.2023 року разом з позовною заявою в через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», - 06.12.2023 року.

При цьому, факт отримання відповідачем рахунків не заперечується останнім.

Проте, як з`ясовано судом, в порушення умов договору ПП «Екофреш» не здійснило оплату за надані послуги у встановлений умовами договору строк.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості наданих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Наразі, несплатою позивачу вартості наданих за договором № 21-224 від 05.10.2021 р. послуг зі зберігання вантажу відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за надані послуги зі зберігання вантажу в загальній сумі 386179,80 грн., наявність якої відповідачем не оспорюється.

Разом з тим, у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 386179,80 грн. за укладеним договором транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021 р., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 220047,48 грн. пені, 6028,70 грн. - 3% річних та 14076,24 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем зобов`язань по договору 21-224 від 05.10.2021 р., суд зазначає наступне.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих послуг зі зберігання вантажу згідно виставлених рахунків не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки як сплата неустойки настають у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, в п. 4.2 договору № 21-224 передбачено, що за прострочення платежу понад 5 (п`яти) банківських днів з дати виставленого рахунку, замовник зобов`язаний сплатити пеню у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення: до 1-го місяця - 0,1 %; понад 1 місяць - 0,3%.

Як вбачається з наданого позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви розрахунку заборгованості, пеня нарахована позивачем на існуючу суму боргу по рахункам №588, №589, №716, №718 за період з 07.04.2022 року по 29.11.2023 року, по рахункам №1226, №1227 за період з 12.07.2022 року по 29.11.2023 року, по рахункам №1107, №1108 за період з 04.08.2023 року по 29.11.2023 року, із застосуванням відсотку 0,3% за прострочення оплати понад 1 місяць за п. 4.2 договору.

Між тим, відповідач у відзиві на позов з посиланням на ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» заперечує проти нарахування пені в розмірі 0,3% від несплаченої вчасно суми за кожний день прострочення згідно п. 4.2 договору, оскільки це суперечить положенням ГК і вказаного Закону.

Наразі, суд вважає цілком обґрунтованими вказані доводи відповідача про те, що граничний розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом.

Так, згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі N 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін.

Однак, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Так, за приписами вищенаведених положень законодваграничний розмір пені складає 0,05% за кожен день прострочення при 10% облікової ставки НБУ (10%х2:365), а при ставці 25% граничний розмірі пені 0,13% за кожен день прострочення (25%х2:365).

Отже, в даному випадку, враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021 р. щодо здійснення своєчасної оплати наданих послуг, на думку суду, правомірним є нарахування відповідачу пені за прострочення оплати, саме виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення, а не у розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день прострочення.

Щодо заперечень відповідача про можливе нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період не більше як за 6 місяців згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, а також доводів позивача на вказані заперечення відповідача з огляду на зазначення в п. 4.2 договору про нарахування пені «за кожен день прострочення», суд зауважує наступне.

Так, за ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі N 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постанові від 20.08.2021 у справі N 910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі N 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі N 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі N 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 4.2 договору не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.

Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

В свою чергу з огляду на зазначене, суд вважає, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати послуг за спірним договором можливо протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також, слід зазначити, в п. 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Наразі, на всій території України діяв карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжувався згідно постанови Кабінету Міністрів України неодноразово, зокрема згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 було продовжено до 30.06.2023.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично наділяла суб`єктів господарювання правом нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наразі, Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 року по справі № 911/858/22, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатував, що приписи пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців. При цьому Верховний Суд погодився з обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про те, що збільшення строку нарахування штрафних санкцій не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Водночас, колегія суддів Верховного Суду зауважила, що наведений припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.

Відтак, в даному випадку нарахування пені можливо за період понад шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, з урахуванням положень пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України.

Щодо початку строку нарахування пені суд вважає доречними зауваження відповідача про неврахування позивачем під час розрахунку пені обумовлених в п. 4.1, 4.2 договору 5 банківських днів для оплати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Так, враховуючи встановлений судом вище граничний строк оплати відповідачем послуг зберігання вантажу по рахункам №588, №589, №716, №718 - 14.04.2022 року, по рахункам - №1226, №1227 - 19.07.2022 року, по рахункам № 1107 і №1108 - 11.08.2023 року, відповідно прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по рахункам №588, №589, №716, №718 мало місце з 15.04.2022 року, по рахункам - №1226, №1227 - з 20.07.2022 року, по рахункам № 1107 і №1108 - з 12.08.2023 року.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснено самостійний перерахунок пені на існуючу суму боргу за вказаними рахунками, враховуючи встановлений судом період початку прострочення і граничний строк нарахування пені за ч. 6 ст. 232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у встановленому періоді прострочення, а саме:

- на загальну суму послуг 31419,35 грн. (у т.ч. по рахункам № 588 від 28.02.2022р. на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022р. на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022р. на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022р. на суму 5031,76 грн.) сума пені за період з 15.04.2022 року по 30.06.2023 року складає 17 758,39 грн.

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення31 419,3515.04.2022 - 02.06.20224910,000.055843,5931 419,3503.06.2022 - 30.06.202339325,000.13716 914,80- на загальну суму послуг 47129,64 грн. (у т.ч. по рахункам № 1226 від 30.06.2022р. на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022р. на суму 15095,52 грн.) сума пені за період з 20.07.2022 року по 30.06.2023 року складає 22338,16 грн.

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення47 129,6420.07.2022 - 30.06.202334625,000.13722 338,16- на загальну суму послуг 259212,86 грн. (у т.ч. по рахункам № 1107 від 31.07.2023р. на суму 176187,51 грн., № 1108 від 31.07.2023р. на суму 83025,35 грн.) сума пені за період з 12.08.2023 року по 29.11.2023 року складає 30 281,74 грн.

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення259 212,8612.08.2023 - 14.09.20233422,000.12110 624,18259 212,8615.09.2023 - 26.10.20234220,000.11011 930,89259 212,8627.10.2023 - 29.11.20233416,000.0887 726,67

Отже, загальний розмір пені у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем послуг зберігання вантажу за спірним договором складає 70378,29 грн. (17 758,39 грн. + 22338,16 грн. + 30 281,74 грн.).

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення на 90% розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню, суд зазначає наступне.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Наразі судом враховано, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

В той же час, відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Поряд з цим суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Так, слід зазначити, що місцезнаходженням відповідача є територія Каховського району Херсонської області, яка є тимчасово окупованою територією відповідно до Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій, який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309. Вказані обставини, у т.ч. обставини воєнного стану в Україні, згідно з ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими і не потребують доказування. Як вказує відповідач, потужності підприємства перебувають на тимчасово окупованій території, що унеможливлює ведення господарської діяльності підприємства, оскільки підприємство здійснювало вирощування та переробку сільськогосподарської продукції на територіях Каховського району, які зараз у зв`язку з військовими діями рф тимчасово не можуть використовуватися. Так, підприємство позбавлене можливості доступу до своїх земельних ділянок, до виробничих потужностей та до матеріально-технічної бази, цілісність та схоронність якої зараз в невідомому стані та перебуває поза контролем посадових осіб ПП «Екофреш». Більше того, відповідач вказує, що за наявною інформацією окупаційна влада на підставі так званого «розпорядження» «т.в.о. губернатора Херсонської області» ОСОБА_1. №177р від 17.08.2023 року здійснила примусову протиправну передачу належного ПП «Екофреш» майна російським юридичним особам. При цьому за заявою представника ПП Екофреш» було відкрито кримінальне провадження №12023162480000880 за фактом захоплення в березні 2022 року невідомими особами у військовій формі, яка має символіку російської федерації, всього належного ПП «Екофреш» майна та території, де здійснювалася господарська діяльність. Так, вищенаведені події, пов`язані з військовою агресією рф, обумовили неможливість виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань перед контрагентами за договорами, що були укладені до 24.02.2022 року, у т.ч. за спірним договором.

Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору транспортного експедирування, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені до суми 25164,03 грн. (на 64,24% від встановленої судом 70378,29 грн.). Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за надані послуги зберігання, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Тим більш, позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, а компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 25164,03 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, обов`язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що договором транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Так, відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні спірного договору транспортного експедирування з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов`язань з оплати вартості наданих послуг, що в свою чергу є порушенням зобов`язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Отже, враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг за договором транспортного експедирування № 21-224 від 05.10.2021 року, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 6028,70 грн., який додано до заяви про усунення недоліків позовної заяви, суд вважає, що вказаний розрахунок позивачем здійснено невірно з огляду на невірно встановлений початок періоду прострочення оплати, про що зазначалось вище.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом самостійно здійснено перерахунок 3% річних з урахуванням встановленого судом початку періоду прострочення та вказаного позивачем кінцевого строку нарахування, виходячи з існуючої суми боргу у відповідний період прострочення оплати послуг за відповідними рахунками, а саме:

- за прострочення оплати послуг в сумі 31419,35 грн. (у т.ч. по рахункам № 588 від 28.02.2022р. на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022р. на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022р. на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022р. на суму 5031,76 грн.) сума 3% за період з 15.04.2022 року по 29.11.2023 року (594 дн.) складає 1 533,95 грн. (31419,35 грн. x 3% x 594 дн. / 365дн./100%);

- за прострочення оплати послуг в сумі 47129,64 грн. (у т.ч. по рахункам № 1226 від 30.06.2022р. на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022р. на суму 15095,52 грн.) сума 3% за період з 20.07.2022 року по 29.11.2023 року (498 дн.) складає 1929,09 грн. (47129,64 грн. x 3% x 498 дн. / 365дн./100%);

- - за прострочення оплати послуг в сумі 259212,86 грн. (у т.ч. по рахункам № 1107 від 31.07.2023р. на суму 176187,51 грн., № 1108 від 31.07.2023р. на суму 83025,35 грн.) сума 3% за період з 12.08.2023 року по 29.11.2023 року (110 дн.) складає 2 343,57 грн. (259212,86 грн. x 3% x 110 дн. / 365дн./100%).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 5 806,61 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснені позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг зберігання вантажу, який додано до заяви про усунення недоліків позовної заяви, і встановлено, що розрахунки інфляційних нарахувань здійснено невірно з огляду на невірно встановлений початок періоду прострочення оплати, про що зазначалось вище.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" самостійно здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом початку періоду прострочення та вказаного позивачем кінцевого строку нарахування, виходячи з існуючої суми боргу у відповідний період прострочення оплати послуг за відповідними рахунками та встановленого судом сукупного індексу інфляції у визначеному періоді, а саме:

- за прострочення оплати послуг в сумі 31419,35 грн. (у т.ч. по рахункам № 588 від 28.02.2022р. на суму 5031,84 грн., № 589 від 28.02.2022р. на суму 10678,04 грн., № 716 від 31.03.2022р. на суму 10677,71 грн., № 718 від 31.03.2022р. на суму 5031,76 грн.) сума інфляційного збільшення за період з 15.04.2022 року по 29.11.2023 року складає 7 175,46 грн. (31419,35 x 1.22837708 - 31419,35);

- за прострочення оплати послуг в сумі 47129,64 грн. (у т.ч. по рахункам № 1226 від 30.06.2022р. на суму 32034,12 грн., № 1227 від 30.06.2022р. на суму 15095,52 грн.) сума інфляційного збільшення за період з 20.07.2022 року по 29.11.2023 року складає 5 533,72 грн. (47129,64 x 1.11741491 - 47 129,64);

- за прострочення оплати послуг в сумі 259212,86 грн. (у т.ч. по рахункам № 1107 від 31.07.2023р. на суму 176187,51 грн., № 1108 від 31.07.2023р. на суму 83025,35 грн.) сума інфляційного збільшення за період з 12.08.2023 року по 29.11.2023 року складає 998,42 грн. (259212,86 x 1.00385173 - 259 212,86).

Відтак, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, дорівнює 13 707,60 грн.

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс".

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, без урахування зменшеного судом розміру пені.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Екофреш" (74840, Херсонська область, Каховський район, с.Роздольне, комплекс Будівель, буд.6, код ЄДРПОУ 33536682) на користь Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" (68000, Одеської області, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 7, код ЄДРПОУ 01860124) основну заборгованість в сумі 386179/триста вісімдесят шість тисяч сто сімдесят дев`ять/грн. 80 коп., пеню в сумі 25164/двадцять п`ять тисяч сто шістдесят чотири/грн. 03 коп., 3% річних в сумі 5806/п`ять тисяч вісімсот шість/грн. 61 коп., інфляційні втрати в сумі 13707/тринадцять тисяч сімсот сім/грн. 60 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 7141/сім тисяч сто сорок одна/грн. 09 коп.

3. В решті частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 08 квітня 2024 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко