Справа № 487/3024/24

Провадження № 1-кс/487/2346/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2024 року Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) територіального управління державного бюро розслідувань у м. Мелітополі ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42022230000000011 від 24.01.2022 року до підозрюваного ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 7 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України

ВСТАНОВИВ:

Слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) територіального управління державного бюро розслідувань у м. Мелітополі ОСОБА_5 , за погодженням з прокурором Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до суду із клопотанням, у якому просив застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Російської Федерації, депутата Генічеської міської ради Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У клопотанні слідчий зазначив, щообставини вчинення кримінальних правопорушень, у яких підозрюється ОСОБА_6 , свідчать про те, що заявлені ризики виправдовують тримання його під вартою, а більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання цим ризикам. Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 у повному обсязі відповідає суспільному інтересу.

В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання та просив його задовольнити.

Захисник в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання.

Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази, заслухавши думку сторін кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що вказане клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 13.02.2024 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022230000000011 від 24.01.2022 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 7 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до інформації Генічеської міської військової адміністрації Херсонської області, ОСОБА_6 перебуває у складі депутатів Генічеської міської ради Херсонської області, куди був обраним у 2020 році від Політичної партії «Опозиційна платформа - за життя».

Наказом керівника Державного управління справами № 16/80-к від 13.05.2005 року ОСОБА_6 призначено на посаду директора Азово-Сиваського національного природного парку (далі - Парк).

За Положенням про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 № 1127, служба державної охорони природно-заповідного фонду України (далі - служба держохорони) забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків.

До складу служби держохорони входять служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків.

До складу служб державної охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, регіональних ландшафтних парків, працівники підрозділів охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій за переліком згідно з додатком.

Служби державної охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Посада директора Парка входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України згідно з переліком підрозділів і посад працівників, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14.07.2000 № 1127.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про природно заповідний фонд України» служба державної охорони природно-заповідного фонду має статус правоохоронного органу, який наділено функціями складання протоколів про порушення адміністративного законодавства в галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, проведення особистого огляду осіб, вилучання предметів та інше.

Згідно з приміткою до ст. 364 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представника влади чи місцевого самоврядування.

Таким чином, ОСОБА_6 відповідно до покладених на нього службових обов`язків та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу.

За ст. ст. 24, 68 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено статус і завдання природних парків, згідно з якою національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

За статтею 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Водночас за ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється у тому числі заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Статтею 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що на території природних заповідників забороняється сінокосіння механізованими засобами (в редакції Закону № 1832-VIII від 07.02.2017).

Згідно з проєктом організації території Парку на території заповідної зони забороняється будь-яка господарська діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї зони, порушує природний розвиток процесів та явищ і створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси та об`єкти, а саме: біотехнічні заходи, сінокосіння механізованими засобами.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у заповідній зоні, відповідно до проєкту організації території у встановленому порядку допускається здійснення протипожежних заходів. У проєкту організації території відсутній розділ, що дозволяє здійснення протипожежних заходів на території заповідної зони.

За Положенням про Парк (далі - Положення), затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18 вересня 2015 року № 354, Парк є об`єктом державної власності. Парк розташований на території Генічеського та Новотроїцького районів Херсонської області.

Парк є неприбутковою бюджетною, природоохоронною, реакреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природного-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні Казначейства, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, штампи, офіційну емблему, що реєструється в установленому порядку, та бланки.

Парк у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», іншими нормативно-правовими актами, розпорядженнями керівника Державного управління справами, проєктами організації території Азово-Сиваського національного природного парку, охорони, відтворення та реакреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, а також зазначеним Положенням про Парк.

Парк створено з метою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів північного Приазов`я та раціонального використання їх у наукових, природоохоронних, господарських і реакреаційних цілях.

Парк розташований на південному сході Херсонської області в межах Генічеського району (Генічеський та Новотроїцький райони). Згідно з Положенням загальна площа Парку становить 52582,7441 га. До складу Парку входять острів Бірючий, частини островів Куюк -Тук і Чурюк та інша територія.

Основними завданнями Парку є: збереження та відтворення цінних природних комплексів та історико-культурних об`єктів, що знаходяться на його території;забезпечення охорони його територій з усіма природними об`єктами; збереження та відтворення генофонду рідкісних, занесених до Червоної книги України та типових рослин, тварин, птахів і антропогенних факторів; підтримання загального екологічного балансу в регіоні та інше.

Управляння парком здійснюється згідно з вимогами законодавства спеціальною адміністрацією (далі - адміністрація). До складу адміністрації входять відповідні наукові підрозділи, служба охорони, відділи екологічної освіти, господарського та іншого обслуговування згідно із затвердженим штатним розписом.

За п. 3.2 Положення адміністрацію очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку розпорядженням керівника Державного управління справами.

Крім того, за п. 3.6 директор несе персональну відповідальність за виконання покладених на Парк завдань, у тому числі за організацію та проведення природоохоронних заходів, науково-дослідних, господарських та інших робіт, збереження закріпленого за Парком державного майна.

Повноваження директора Парку (п. 3.7): забезпечує керівництво роботою адміністрації Парку та несе відповідальність за виконання покладених на неї завдань; забезпечує виконання основних завдань Парку; представляє Парк в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та судових органах, а також на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та у відносинах з трудовим колективом та інше.

Охорона території Парку покладається на службу його охорони, що входить до складу державної охорони природно-заповідного фонду України.

Службу державної охорони Парку (далі - служба держохорони) очолює директор Парку, який несе повну відповідальність за організацію її діяльності та забезпечення додержання режиму території, а також збереження, відтворення та раціонального використання природних комплексів і ресурсів у межах його територій.

Однак директор Парку ОСОБА_6 , будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, маючи реальну можливість виконати покладені на нього службові обов`язки, їх не виконував, чим порушив вимоги вище зазначених норм законодавства та підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення у сфері службової та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг.

Так, ОСОБА_6 протягом 2019 року (в період з березня 2019 року по серпень 2019 року), знаходячись на робочому місці по АДРЕСА_2 , будучи службовою особою, наділеною владними повноваженнями, поінформований про механічне сінокосіння Парком на території 40 га заповідної зони на о. Куюк-Тук, о. Чурюк та на території 130,5 га заповідної зони на о. Бірючий, не надав зазначеним фактам відповідної оцінки, не вжив заходів щодо зупинення механічного сінокосіння, що призвело до настання тяжких наслідків у вигляді матеріальної шкоди заподіяної державі Парком у розмірі 726 000 гривень, що підтверджується висновком експерта № 23-3688 від 21.09.2023 за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до частини 1 статті 17, частини 1 статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Відповідно до статей 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Також статтями 132, 133 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно з вимогами статей 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Окрім викладеного, 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Згідно з частиною 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (далі - Резолюція) № 36/103 від 09.12.1981, що містить Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав, Резолюцією № 2131 (XX) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, Резолюцією № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, Резолюцією № 2734 (XXV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та Резолюцією № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватись від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, статтями 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, серед іншого, визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Також згідно з пунктами 1-3 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання відповідно до принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України; утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй; утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.

Описом та картою державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003, ратифікованого Російською Федерацією 22.04.2004, визначено, що територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Харківської, Сумської, Чернігівської областей відноситься до території України.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та інших міжнародно-правових актів, є окупацією частини території суверенної держави України та відповідно до міжнародного права - діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Статтею 42 Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї суходільної війни 1907 року визначено, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

Усупереч нормам міжнародного гуманітарного права представники влади Російської Федерації (далі - РФ) та службові особи з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), діючи у порушення вимог Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, вимог Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 та інших міжнародно-правових актів, поетапно спланували, підготували та розв`язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ підрозділам ЗС РФ та іншим підпорядкованим їм військовим підрозділам, силовим відомствам і збройним формуванням про повномасштабне військове вторгнення на територію України, у тому числі з метою захоплення її територій та державної влади.

Так, 24.02.2022 військовослужбовці підрозділів ЗС РФ разом з іншими, підпорядкованими представникам влади РФ та керівництву ЗС РФ, військовими підрозділами, силовими відомствами і збройними формуваннями, діючи на виконання вищевказаного злочинного наказу щодо повномасштабного військового вторгнення на територію України, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, здійснили незаконне повномасштабне вторгнення на територію України через державні кордони України в Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях. Окрім цього, останні здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, житлові масиви, цивільні та інші об`єкти, та окупували частину території України. Тобто, вчинили дії, спрямовані на виконання раніше розробленого злочинного плану і реалізацію вищевказаного злочинного умислу, направлені на порушення суверенітету і незалежності України, насильницьку зміну та повалення її конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, посягання на її територіальну цілісність і недоторканність, з метою зміни меж території та державного кордону та порушення порядку, встановленого Конституцією України та міжнародно-правовими актами, що продовжується до теперішнього часу та призвело і призводить до загибелі значної кількості людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків.

У зв`язку з викладеним 24.02.2022 Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, строки дії якого у подальшому неодноразово продовжувався та який діє до цього часу.

У подальшому військовослужбовці підрозділів ЗС РФ разом з іншими, підпорядкованими представникам влади РФ та керівництву ЗС РФ, військовими підрозділами, силовими відомствами і збройними формуваннями, діючи на виконання вищевказаного злочинного наказу представників влади РФ, здійснивши повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, констатоване на найвищому юридичному рівні Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022, а також проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16.03.2022, крім інших сухопутних територій та населених пунктів України, 03.03.2022 зайняли та взяли під свій контроль місто Херсон та всі населені пункти Херсонської області, тимчасово окупувавши їх території з розташованими там державними органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та іншими об`єктами.

У результаті військового вторгнення з 24 лютого 2022 року ЗС РФ було незаконно окуповано частину Херсонської області, зокрема м. Генічеськ Херсонської області та була окупована територія Азово-Сиваського національного природного парку, загальною площею 52582,7441 га.

З метою встановлення контролю на території тимчасово окупованого Азово-Сиваського національного природного парку, який являє є неприбутковою бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, невстановлені особи з числа військових РФ відповідно «Выписки из Единого государственного реестра юридических лиц» (рос.) за № НОМЕР_1 від 20.02.2023, створили незаконну державну установу, так зване «ГОСУДАРСВЕННОЕ АВТОНОМНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (рос.), який знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_5 (рос.), який є природоохоронною, науково-дослідною та еколого-просвітницькою установою, що здійснює охорону природних територій з метою збереження біологічного різноманіття і підтримання природних комплексів та об`єктів, однією з цілей якого є виявлення та присікання порушень встановлених режимів або інших правил охорони та використання навколишнього середовища та природних ресурсів, директором якого призначено ОСОБА_6 .

Так, ОСОБА_6 , здійснюючи керівництво установою, діє на основі федеральних законів, інших нормативно-правових актів Мінприроди Росії, Уставу та трудового договору, виконує покладені на нього організаційно-розпорядчі функції щодо діяльності установи та правоохоронні функції в частині охорони природних територій з метою збереження біологічного різноманіття і підтримання природних комплексів та об`єктів заповідника. ОСОБА_6 обіймає посаду головного державного інспектора спеціальної державної інспекції установи в області охорони навколишнього середовища, яка здійснює охорону комплексів та об`єктів на території заповідника, та здійснює безпосереднє керівництво відділом охорони території та оперативним підрозділом.

ОСОБА_6 громадянин України, будучи обізнаним про введення воєнного стану в Україні, розуміючи факт наявності збройного конфлікту на території країни та ведення РФ агресивної війни проти України, захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема обласного центру - м. Херсона, з розташованими на ній державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та іншими об`єктами, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення, функціонування та утримання на території Херсонської області та, зокрема м. Генічеську Херсонської області, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, задля становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Генічеська Херсонської області, у період тимчасової окупації території Херсонської області, але не пізніше 20.02.2023 (більш точні дата, час та місце у ході досудового розслідування не встановлені), добровільно обійняв посаду директора в незаконно створеній державній установі пов`язаній з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно - господарських та правоохоронних функцій, у так званому «ГОСУДАРСВЕННОМ АВТОНОМНОМ УЧРЕЖДЕНИИ «АЗОВО-СИВАШСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ ПАРК» (рос.), яка фактично є державною установою «Азово-Сиваський національний природний парк», яка створена та діе відповідно до національного законодавства України.

Обійнявши вищевказану посаду ОСОБА_9 у межах своїх повноважень виконує покладені на нього функціональні обов`язки з організації роботи незаконної створеної установи та правоохоронні функції в частині охорони природних територій заповідника.

Також, досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (далі - рф) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф (далі російська федерація).

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

22 лютого 2022 року президент рф направив до ради федерації звернення про використання зс рф за межами рф, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року президент рф публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.

24.02.2022 військовослужбовці зс рф шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій та Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення для держави, і у такий спосіб здійснили тимчасову окупацію частини території України.

З метою протидії збройній агресії у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який продовжується у визначеному законом порядку.

З 24.02.2022 по цей час більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями зс рф і вона знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.

Статтями 36 та 38 Конституції України визначено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, забороняються.

Аналогічні положення містяться у статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні».

За статтею 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п`ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану забороняється проведення виборів до органів місцевого самоврядування, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Аналогічні заборони встановлено також Виборчим кодексом України.

Організація і проведення виборів на території суверенної незалежної України мають здійснюватися відповідно до положень Конституції України та законів України і лише тими органами, які утворені на уповноважені на це законами України.

На сьогодні таких органів на тимчасово окупованих територіях України немає. Центральна виборча комісія жодних дій щодо організації, підготовки та проведення виборів до органів місцевого самоврядування, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим на тимчасово окупованих територіях не вчиняла.

Водночас, на окупованій частині Херсонської області представниками окупаційної адміністрації на виконання вимог військово-політичного керівництва рф у 2022-2023 роках було організовано так звані вибори депутатів від партії «Єдина Росія» з метою формування так званих законодавчих органів влади та представницьких органів муніципальних утворень рф на тимчасово окупованих територіях.

Громадянин України ОСОБА_10 у 2022-2023 роках у точно невстановлений досудовим розслідуванням час прийняв участь у виборах як так званий кандидат у депутати від партії «Єдина Росія» на тимчасово окупованій території Генічеського району Херсонської області.

У результаті вище зазначених протиправних дій він став так званим депутатом Генічеського муніціпального округу Херсонської області.

20.02.2024 у порядку ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, українцю, уродженцю Російської Федерації, депутату Генічеської міської ради Херсонської області, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 2 ст. 367 КК України, а саме у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам; ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території; ч. 5 ст. 111-1 КК України, а саме в участі у проведенні незаконних виборів на тимчасово окупованій території.

Підозра ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 7 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України, обґрунтовується зібраними у провадженні доказами, а саме: протоколами допитів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; висновком експерта судової інженерно-екологічної експертизи Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз № 23-3688 від 19.07.2023; протоколами оглядів мережі Інтернет; іншими матеріалами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.

20.02.2024 через засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур`єр» та офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та викликано на 20.02.2024, 26.02.2024 та 27.02.2024 до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, для отримання письмового повідомлення про підозру, допиту в якості підозрюваного та проведення інших слідчих та процесуальних дій за участі підозрюваного. Повістки про виклик та повідомлення про підозру також направлено за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_6 та вручено його захиснику.

У визначені дати ОСОБА_6 до органу досудового розслідування не з`явився без поважних причин та не повідомив про причини свого неприбуття, при цьому підозрюваний був належним чином, відповідно до вимог КПК України, повідомленим про підозру, а також про час, дату та місце проведення слідчих (розшукових) дій.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 дотепер знаходиться на території м. Генічеська Херсонської області, яка на даний час є тимчасово окупованою територією України, ухиляється від явки на виклики слідчого, переховується, продовжує співпрацювати з окупаційною владою РФ та підтримувати рішення країни-агресора. Вказане підтверджується показами свідків та іншими матеріалами кримінального провадження.

У зв`язку з переховуванням від органів слідства на тимчасово окупованій території України з метою ухилення від кримінальної відповідальності, 06.03.2024 постановою слідчого оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, на даний час виникла необхідність у застосуванні до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Підозра ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 7 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України, обґрунтовується зібраними у провадженні доказами, а саме: протоколами допитів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; висновком експерта судової інженерно-екологічної експертизи Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз № 23-3688 від 19.07.2023; протоколами оглядів мережі Інтернет; іншими матеріалами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

З урахуванням викладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що докази надані стороною обвинувачення доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення такого ступеню тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.

Відповідно до положень ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.

Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Як передбачено ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності підстав, зазначених статтею 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, які зазначені статтею 178 КПК України.

Аналізуючи матеріали кримінального провадження суд приходить до висновку щодо наявності наступних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і передбачене покарання за його вчинення ОСОБА_6 може ухилятись від явки до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді та переховуватись від органів досудового розслідування та суду, чим буде перешкоджати встановленню істини по справі.

Крім того, встановлено наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України а саме: підозрюваний може з метою приховання своєї злочинної діяльності вчинити інше кримінальне правопорушення.

Слідчий суддя приходить до переконання про доведення прокурором існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до п`ятнадцяти років, тому може переховуючись від органу досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

При вирішенні заявленого клопотання, слідчий суддя також враховує дані про особу ОСОБА_6 , тяжкість кримінального правопорушення, у вчинені якого він обґрунтовано підозрюється.

Також слідчий суддя виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п.35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя вважає, що саме такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до абзацу 8 ч. 4 ст. 183 Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. Враховуючи те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 367, ч. 7 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 КК України, відсутні підстави для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193, 194, 196, 309,395 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) територіального управління державного бюро розслідувань у м. Мелітополі ОСОБА_5 - задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Російської Федерації, депутата Генічеської міської ради Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Після затримання ОСОБА_6 не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки до місця кримінального провадження, доставити до слідчого судді, суду для розгляду за її участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його заміну на більш м`який.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, протягом 5 днів з дня її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1