ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 671/1444/23

Провадження № 22-ц/4820/768/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 лютого 2024 року (суддя Андрущенко О.Ю.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини,

в с т а н о в и в:

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 29.10.2019 року сторони перебувають у шлюбі від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справа про розірвання шлюбу перебуває на розгляду у Волочиському районному суді (справа №671/1142/23). На даний час позивачка не працює, оскільки доглядає дитину та інших джерел доходу, окрім допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не отримує, проте їй відомо, що відповідач перебуває закордоном та отримує високу заробітну плату.

Із урахуванням викладеного, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання в розмірі 3000 грн. щомісяця, з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною трирічного віку.

Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 3000грн. щомісячно, починаючи з 19.06.2023 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року скасовано заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2023 року та призначено справу до розгляду.

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 3000грн. щомісячно, починаючи з 19.06.2023 року і до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 в розмірі 3000 грн. до досягнення дитиною трирічного віку, вказавши, що відповідач перебуває у працездатному віці, має змогу працювати, отримувати дохід та надавати матеріальну допомогу на утримання матері своєї дитини і така сума відповідає матеріальному стану відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

В обґрунтування вимог скарги апелянт зазначив, що для виникнення у дружини права на аліменти від її чоловіка потрібна сукупність наступних фактів: проживання дитини, яка не досягла трьох років, з матір`ю, походження дитини від чоловіка , здатність чоловіка надавати матеріальну допомогу. Проте, у матеріалах справи відсутні докази про наявність у відповідача доходів, будь-якого матеріального активу чи джерела виплати аліментів на утримання дружини. Позивачкою не надано жодного доказу про те, що відповідач працює та отримує заробітну плату. Також, судом першої інстанції не враховано, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває ще одна дитина від попереднього шлюбу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, апелянт у своїй апеляційній скарзі тягар доказування перекладає на позивача, що є незаконним. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29.10.2019, який розірвано рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 08 січня 2024 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23 березня 2021 року, актовий запис № 48. Син проживає разом з матір`ю.

Відповідач перебуває за кордоном та має право на працевлаштування у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, що підтверджується фотокопією паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно листа КНП «Хмельницький обласний серцево-судинний центр» Хмельницької обласної ради від 26.10.2023 № 1363 ОСОБА_2 прийнята на роботу до КНП «ХОССЦ» 01.05.2020. Позивачка працює на посаді сестри медичної стаціонару відділення інвазивної кардіології та інтервенційної радіології № 1. За період з 31.05.2021 по 04.06.2023 ОСОБА_2 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.

ОСОБА_2 отримує з 01.04.2021 по даний час (15.06.2023) допомогу відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» на ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою від 15.06.2023 № 435 управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2020 ВП № 61385794 з ОСОБА_1 стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини щомісячно але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на користь ОСОБА_4 на утримання дитини від попереднього шлюбу.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2023 ВП № 72325072 з ОСОБА_1 стягуються аліменти в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на користь позивачки ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частин 2 та 4 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання, незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Згідно до статті 79 СК України, аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

За правилами ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 81 СК України, перелік видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, затверджується Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ від 26 лютого 1993 року № 146).

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.

Як було встановлено судом, відповідач є батьком малолітнього сина, який проживає разом із матір`ю, даний факт не заперечується сторонами, позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому вона потребує матеріальної допомоги від відповідача, що у свою чергу, є його обов`язком відповідно до вимог ст. 84 СК України.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідачем ОСОБА_1 не підтверджено належними та допустимими доказами, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу на утримання позивачки до досягнення дитиною трьохрічного віку.

Суд першої інстанції виходячи із оцінки матеріального стану відповідача, враховував, що відповідач перебуває у працездатному віці, отже має змогу працювати.

Будь-які дані про незадовільний стан здоров`я самого відповідача в матеріалах справи відсутні, крім того, судом першої інстанції при ухваленні рішення було враховано наявність у платника аліментів ще однієї дитини від попереднього шлюбу.

За таких встановлених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач має змогу сплачувати кошти на утримання позивача, з якою проживає дитина, у розмірі 3000 грн. щомісячно і до досягнення дитиною трьох років.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції згідно доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк