ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 р. Справа № 520/27841/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 11.12.23 по справі № 520/27841/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556, винесеного ГУ ДПС в Харківській області, оскільки ОСОБА_1 не є платником орендної плати за земельну ділянку, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , так як не є користувачем вказаної земельної ділянки. Враховуючи, що 20.12.2019 позивачем було продано квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 № 1895, стверджував про автоматичну втрату права користування спірною земельною ділянкою.

З посиланням на ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (далі по тексту ЗК України) та норми Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі по тексту Закон № 161-XIV), як на імперативні, та такі, відступ від яких на підставі договору не допускається, вказав, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому, договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміни сторони в зобов`язанні. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 по справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, в яких останній дійшов висновку про те, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону і після відчуження об`єктів нерухомості позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої він вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Крім того, зауважив, що оскільки будівництво прибудови до квартири АДРЕСА_3 з влаштуванням окремого входу зі строком виконання таких робіт до 31.12.2005, як це передбачено п. 1.2 Договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004, наданою за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га та строком до 31.12.2028, не відбулося, більше того, він взагалі не приступав до нього, наявні підстави припинення права користування земельною ділянкою у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 416 Цивільного кодексу України (у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд право користування земельною ділянкою для забудови припиняється).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 520/27841/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул. Пушкінська, б. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул. Пушкінська, б. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб відносно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у розмірі 117 448,87 гривень.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (вул. Пушкінська, б. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1174,5 грн (одну тисячу сто сімдесят чотири гривні 50 копійок)

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі № 520/27841/23 ухваливши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про залишення судом першої інстанції поза увагою правову природу нарахування у спірних правовідносинах податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб, яке визначено позивачу на підставі укладеного з Харківською міською радою договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004 № 6677/04, а не у зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_5 . Цитуючи норми ст.ст.2, 13 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.9, 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 631, 651, 731 Цивільного кодексу України наполягає на існуванні договірних відносин з оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів зміни, розірвання чи припинення договору оренди із Харківською міською радою, чи доказів звернення позивача до суду щодо дострокового розірвання вказаного договору, переконував, що останнім не доведено порушення його законного права на припинення дії такого договору.

Крім того, з посиланням на п. 6.1 вказаного Договору (умови повернення земельної ділянки), зазначив, що відсутність акта прийому-передачі свідчить про відсутність факту припинення дії договору.

Не врахування судом тієї обставини, що квартира АДРЕСА_5 , яка знаходилась на першому поверсі в багатоквартирному будинку, не є житловим будинком, будівлею або спорудою у розумінні ч.2 ст.120 ЗК України, призвело, на думку апелянта, до хибного висновку про припинення права землекористування у позивача внаслідок продажу квартири.

Стверджував, що позивачу належали два різних, не пов`язаних між собою об`єкта нерухомості, зокрема квартира на праві власності та земельна ділянка на праві оренди. Отже, у даному випадку має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Заперечуючи проти посилань позивача на автоматичну втрату права землекористування внаслідок продажу квартири, до якої планувалась прибудова, зауважив, що сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому ст. 41, 42 ЗК України, що не мало місця у даній справі. Тобто новоствореного об`єкту не існує, і як наслідок, право власності на нього не набуто та не зареєстровано, а відтак, об`єкти нерухомості залишились незміненими.

Наголошував, що невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею, оскільки припинення правовідношення, яке виникло на підставі договору, здійснюється шляхом розірвання договору. Разом з цим, відповідно до «Переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі по місту Харкову станом на 01.01.2023», ОСОБА_1 значиться під номером 179 вказаного переліку, а спірний договір оренди земельної ділянки діючим.

З огляду на вищевикладене, враховуючи що позивач є платником орендної плати за земельну ділянку та зобов`язаний своєчасно вносити орендні платежі, стверджував про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031- НОМЕР_2 та відсутність підстав для його скасування.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області позивачу направлено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 117 448,87 гривень.

Податкове зобов`язання визначено на підставі договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004, згідно з яким позивач отримав у користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, строком до 31.12.2028, для будівництва прибудови до кв. АДРЕСА_6 , з влаштуванням окремого входу та подальшої експлуатації об`єкту. Будівництво слід було виконати до 31.12.2005. Відповідно до договору плата за землю вноситься орендарем щомісячно у вигляді орендної плати у грошовій формі на рахунок відділення казначейства не пізніше п`ятнадцятого числа наступного місяця.

Договором купівлі-продажу від 20.12.2019 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджено продаж квартири АДРЕСА_5 .

Позивач не виконав будівництво до зазначеної у договорі дати 31.12.2005.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з незаконності спірного податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556, оскільки договором купівлі-продажу від 20.12.2019, укладеним між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджено продаж квартири АДРЕСА_5 , розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці, тобто квартира АДРЕСА_6 перебуває у власності інших фізичних осіб, право власності яких було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а тому позивач після відчуження даного об`єкту та реєстрації права власності на нього за іншими особами не повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої він не є.

Судом першої інстанції враховано позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, в яких останній виснувався про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розташоване у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що правовою підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 117 448,87 грн за 2023 рік відповідачем зазначено пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.286.5 ст.286 розділу ХІІ Податкового кодексу України.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини, котрі виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі ПК України).

За визначенням, наведеним у п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Відповідно до пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно з п.16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

В силу приписів ст. 269 ПК України, платниками податку за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Вказана норма кореспондує ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом положень п.287.7 ст.287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Положеннями п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування земельним податком об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у землекористувачів з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 29.08.2023 за ОСОБА_1 на підставі договору, виданого 19.04.2004, зареєстрованим у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 30.04.2004 за № 6677/04, та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 30.04.2004 за № 6677/04 у Харківській РФ ДП «Центр ДЗК при ДКУ по земельних ресурсах», яка визнана укладеною рішенням Київського районного суду м. Харкова, серія та номер 640/15419/15-ц, виданим 23.12.2015, зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки загальною площею 0,0244 га строком дії : 31.12.2028 з правом пролонгації (а.с. 55-59).

Відповідно до статті п.288.1 ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Колегією суддів, зі змісту наданого апелянтом «Переліку орендарів, з якими укладені договори оренди землі по місту Харкову станом на 01.01.2023» встановлено, що ОСОБА_1 значиться під № 179 вказаного переліку, а укладений договір оренди значиться діючим (а.с. 60).

Матеріалами справи підтверджено, що 19.04.2004 між Харківською міською радою в особі міського голови ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 16), відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець на підставі рішень XVIII сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 24.12.2003 № 269/03 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, згідно з планом земельної ділянки, що додається.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, земельна ділянка надається в оренду строком до 31.12.2028 року для будівництва прибудови до кв. № 4а з влаштуванням окремого входу (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації об`єкту). Будівництво виконати до 31.12.2005 року.

З наведеного слідує, що станом на момент формування контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення (30.06.2023), зареєстрованим користувачем спірної земельної ділянки був ОСОБА_1 , а відтак, саме на нього покладено обов`язок зі сплати орендних платежів за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га.

Твердження позивача про відсутність такого обов`язку з огляду на продаж за договором купівлі-продажу від 20.12.2019 квартири АДРЕСА_5 , розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці, з якими помилково погодився суд першої інстанції, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 27.02.1996 по 20.12.2019 належала на праві власності квартира АДРЕСА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 (а.с. 14), ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_5 , яка складається в цілому з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,5 кв.м., загальною площею 25,0 кв.м.

Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В положеннях цієї ж норми в редакції, яка діяла до 01 січня 2015, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку на земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

Отже, обов`язок сплати цього податку для платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме до 01 січня 2015 - з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, а після 01 січня 2015 - дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правовових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі по тексту Закон № 417-VIII).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 417-VIII багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.

Сторонами не заперечується, що вказана квартира знаходиться саме у багатоквартирному будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Аналогічна за змістом норма міститься в ЗК України, зокрема статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Положеннями ч.4 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, норми статті 120 ЗК України та 377 ЦК України містять застереження щодо неможливості автоматичного переходу права оренди земельної ділянки у випадку набуття права власності на об`єкт нерухомого майна в багатоквартирному будинку.

За вищевказаного правового регулювання, відчуження об`єкта нерухомості саме в багатоквартирному будинку, що знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання чи припинення договору оренди з попереднім власником та автоматичного переходу такого права до відчужувача, оскільки принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі застосовується виключно у випадках відчуження саме житлового будинку, іншої будівлі чи споруди, які не відносяться до багатоквартирних, а відтак, і відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою залишаються незмінно за діючим орендарем земельної ділянки.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить. А відтак, твердження позивача щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою (права оренди) до покупця квартири є неприйнятними.

Щодо посилань позивача на наявність підстав у спірних правовідносинах стверджувати про припинення користування земельною ділянкою, яка була надана для забудови строком до 31.12.2005, однак так і не виконаної, слід вказати на таке.

Відповідно до ст. 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії). припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями".

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно із положеннями ст. 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З огляду на зміст вказаної спеціальної норми матеріального права, наведена позивачем обставина не є підставою для автоматичного припинення договору оренди земельної ділянки.

При цьому, позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, доказів звернення до Харківської міської ради із заявою чи повідомленням про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки чи про зміну орендаря такої. Рішень про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки матеріали справи також не містять.

Крім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Київського районного суду від 23.12.2015 по справі № 640/15419/15-ц визнано спірний договір таким, що дійсно є укладеним та чинним, а також затверджено додаткову угоду до договору оренди, в якій зазначено розмір орендної плати (5,6 % від НГО), у сумі 873888,00 грн.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави вважати припиненим договір оренди земельної ділянки від 19.04.2004, згідно з яким позивач отримав у користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, строком до 31.12.2028.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зауважує, що окрім тверджень про відсутність у ОСОБА_1 статусу платника орендної плати за землю (землекористувача) за спірну земельну ділянку, інших підстав для скасування податкового повідомлення-рішення (щодо правильності визначення податкового періоду, розміру податкового зобов`язання тощо) у позові не викладено.

В силу приписів пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Платники плати за землю мають право письмово або в електронній формі засобами електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), для проведення звірки даних щодо:

розміру площ та кількості земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності та/або користуванні платника податку;

права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 і 281.5 статті 281 цього Кодексу;

розміру ставки земельного податку;

нарахованої суми плати за землю.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Разом з цим, позивачем не надано до матеріалів доказів звернення до контролюючого органу стосовно звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні платника податку; розміру ставки земельного податку; нарахованої суми плати за землю.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ОСОБА_1 є діючим орендарем вищевказаної земельної ділянки, отже, зобов`язаний платити за таку земельну ділянку орендну плату, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2023 № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що суд першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 520/27841/23 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі № 520/27841/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін