ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/436/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

на рішення Господарського суду Миколаївської області

(суддя - Смородінова О.Г.)

від 26.07.2023

на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області

(суддя - Смородінова О.Г.)

від 08.08.2023

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Поліщук Л.В.; суддів: Богатир К.В., Таран С.В.)

від 20.11.2023

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Поліщук Л.В.; суддів: Богатир К.В., Таран С.В.)

від 20.11.2023

у справі № 915/436/23

за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі"

про стягнення 1 495 292, 02 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Мокан О.О.,

відповідача - Жук Є.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» (далі - ДП «Миколаївський морський торговельний порт», позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" (далі - ТОВ «Марконі», відповідач) на користь ДП «Миколаївський морський торговельний порт» суму заборгованості за Договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» № 16-П («Стандартный Бербоутный чартер Балтийского и международного морского совета (БИМКО), кодовое название «БЭРКОН 89») від 07.06.2013 у сумі 1 192 965,22 грн, а також пеню за неналежне виконання вказаного договору у сумі 302 326,80 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної сплати бербоут-чартерної ставки за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 включно та за березень - травень 2022 року за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» № 16-П від 07.06.2013, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню. При цьому позивач відзначає, що договір чартеру за своєю юридичною природою є договором перевезення, адже предметом договору є надання послуг особливого роду - послуг із переміщення вантажів, багажу, пошти, пасажирів у просторі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, визначаючи правову природу договору, дійшов висновку, що укладений між сторонами договір чартеру за юридичною природою є різновидом договорів оренди судна, а спірні правовідносини є правовідносинами найму (оренди) транспортного засобу, що регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)» та Розділом VI Кодексу торговельного мореплавства України «Договір фрахтування (чартеру) суден на певний час».

Встановивши, що ТОВ «Марконі» з 24.02.2022 було позбавлене можливості використовувати буксир «Українець» внаслідок ведення військових дій на території держави, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ТОВ «Марконі» підлягає звільненню від сплати виставлених позивачем рахунків, у зв`язку з чим у позові відмовив.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 стягнуто з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на користь ТОВ «Марконі» суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 76 157,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в межах даної справи відповідачем доведено належними доказами понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі, що складає близько 5 % від суми позовних вимог, в задоволенні яких судом було відмовлено, а також узгоджується з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат. Оцінивши аргументи позивача, викладені у клопотанні про покладення витрат ТОВ «Марконі» на професійну правничу допомогу у справі №915/436/23 на сторону, на користь якої ухвалено рішення у справі № 915/436/23, суд відхилив останні з мотивів їх необґрунтованості і недоведеності.

2.3. Постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 у справі №915/436/23 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП «Миколаївський морський торговельний порт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23, а справу передати на новий розгляд; скасувати додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23, ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів пропорційності та співмірності із ціною позову, а також з урахуванням судових витрат, які вже поніс позивач.

3.1.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ДП «Миколаївський морський торговельний порт» із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 759, 762, 912 ЦК України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України, а саме щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер.

3.1.2. Також підставою касаційного оскарження касатор зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача від 09.10.2023 №06/995, у зв`язку з чим судами встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.1.3. ДП «Миколаївський морський торговельний порт» відзначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні додаткового рішення не були у повній мірі досліджені докази (претензії від 29.12.2022 №06/606) чим було порушено норми процесуального права - статті 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України, що є підставою для скасування та ухвалення нових рішень на підставі частини першої статті 311 ГПК України.

Так, касатор зазначає, що ані судом першої, ані судом апеляційної інстанцій не досліджено повний зміст договору про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем та адвокатським об`єднанням, у зв`язку з чим судами залишено поза увагою, що розмір заявленої суми витрат на адвоката (5% від суми позову) розраховувався відповідачем не від реальної ціни позову (1 495 292, 02 грн), а від ціни, зазначеної в претензії від 29.12.2022 №06/606 з вимогою про сплату боргу в розмірі 3 913 996,33 грн.

Крім того, позивач наголошує, що станом на сьогодні останнім сплачено 100 932, 21 грн судового збору, що становить майже 7 % від суми позову. Тому, на думку позивача, виходячи з розрахунку судових витрат в розмірі 10% від суми позову, де 7% становить судовий збір, а 3% - витрати на правничу допомогу, сума витрат, понесених ТОВ «Марконі» при розгляді справи №915/436/23, становить 44 859, 00 грн (3% від суми позову).

Крім того, позивач звертає увагу, що в господарських судах перебувають 4 аналогічні справи, в яких адвокатське об`єднання по факту за одну і ту ж саму роботу отримує 4 рази однакову суму гонорару.

3.2. ТОВ «Марконі» 12.02.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Між ДП «Миколаївський морський торговельний порт», як Судновласником, та ТОВ «Марконі», як Фрахтувальником, 07.06.2013 укладено договір стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» № 16-П (далі - Договір), строком на шість місяців, з пролонгацією у випадку відсутності претензій сторін.

4.2. Умовами Адендуму до Договору бербоут-чартера від 07.06.2013 передбачено, зокрема, таке:

- Судновласник передає Фрахтувальнику за обумовлену плату (надалі бербоут-чартерна ставка) в користування на строк, встановлений даним Адендумом, судно згідно з Додатком № 1 до Договору бербоут-чартеру від 07.06.2013 (пункт 1);

- судно в даному Адендумі розуміється як об`єкт з усіма механізмами і обладнанням до нього, включаючи двигуни, електростанцію, радіостанцію, рятувальні засоби, завантажувально-розвантажувальні механізми, навігаційні та вимірювальні прилади, інше суднове обладнання, протипожежні, рятувальні і захисні засоби, аварійне постачання і інструменти, що є невід`ємною частиною судна у відповідності до його проекту і вимог Класифікаційної спілки (пункт 3);

- бербоут-чартерна ставка складає за місяць 7 850,00 дол.США (в гривневому еквіваленті станом на 07.06.2013 становить 62 745,00 грн). Розрахунки здійснюються в гривні по курсу НБУ на день виставлення рахунку. Бербоут-чартерна ставка вказана без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму бербоут-чартерної ставки здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Бербоут-чартерна ставка сплачується Фрахтувальником з моменту підписання акта приймання-передачі судна в чартер (пункт 4);

- доходи, отримані Фрахтувальником від експлуатації судна, є його власністю і не впливають на розмір бербоут-чартерної ставки по Договору (пункт 5);

- з моменту передання судна в бербоут-чартер Фрахтувальник експлуатує судно від свого імені відповідно до умов Договору та чинного законодавства України (пункт 10);

- Фрахтувальник зобов`язаний повернути судно Судновласнику в порту Миколаїв на дозволеному портовою владою причалі. Повернення судна оформлюється актом повернення судна із бербоут-чартеру. Форма акта надається Фрахтувальником. Акт підписується уповноваженими представниками Судновласника і Фрахтувальника. Повернення судна здійснюється у строк, зазначений у боксі 20 частини першої Договору (пункт 13);

- виявлені протягом цього договору будь-які невідповідності судна вимогам Регістру судноплавства України та інших органів нагляду за безпекою судноплавства Фрахтувальник зобов`язаний усунути власними коштами у встановлені строки (пункт 15);

- Фрахтувальник на весь період бербоут-чартеру здійснює власними коштами страхування судна на користь Судновласника від морських ризиків, ризику від відповідальності Фрахтувальника перед третіми особами з наступним наданням Судновласнику копій договорів і документів, що підтверджують оплату страхових платежів. Фрахтувальник продовжує договори страхування таким чином, щоб протягом всього строку бербоут-чартеру судно було застрахованим (пункт 17);

- будь-які конструктивні зміни судна, здійснені Фрахтувальником за згодою Судновласника, а також без такої згоди стають власністю Судновласника, а грошові кошти, витрачені на їх виробництво, відшкодуванню Фрахтувальнику не підлягають (пункт 18);

- поточні ремонти судна Фрахтувальник виконує власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств (пункт 20);

- Фрахтувальник бере на себе зобов`язання по експлуатації судна у відповідності до положень системи управління безпекою судноплавства на морському та річковому транспорті по управлінню безпечною експлуатацією суден і попередженню забруднення, і виконує вимоги Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів (пункт 29);

- при формуванні екіпажу судна Фрахтувальник надає перевагу працівникам ДП «Миколаївський морський торговельний порт» (пункт 35);

- бербоут-чартерна ставка, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Пеня сплачується окремими платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок основного платежу (пункт 37);

- сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо воно стало наслідком природних явищ, дії зовнішній об`єктивних факторів та інших обставин непереборної сили і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на невиконання Договору (пункт 38);

- Фрахтувальник зобов`язується прийняти на роботу за переведенням 57 працівників Портового флоту ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на умовах, не гірших, ніж у Судновласника (пункт 41).

4.3. За умовами частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру «БЕРКОН 89» сторони дійшли згоди, зокрема про таке:

- (а) судно має протягом терміну дії чартеру перебувати у повному володінні та в абсолютному розпорядженні для всіх цілей фрахтувальника та в усіх відношеннях під їх повним контролем. Фрахтувальники зобов`язані утримувати судно, його механізми, котли, пристрої та запасні частини у належному відремонтованому стані та у хорошому робочому стані відповідно до звичайної комерційної експлуатаційної практики та, крім того, що передбачено у статті 13(1), забезпечити наявність на борту судна класифікаційних документів з терміном дії для збереження класу, зазначеного в боксі 10, та інших необхідних свідоцтв, дійсних протягом усього часу. Фрахтувальники зобов`язані вживати негайних заходів для необхідного ремонту в межах розумного терміну. Якщо не погоджено інше, у разі виникнення необхідності вдосконалення, конструктивних змін або придбання дорого нового обладнання для подальшої експлуатації судна через нові класифікаційні вимоги або обов`язкові правила вартістю понад 5 % від вартості морського страхування судна, як зазначено в боксі 27, величина, на яку ставка бербоут-чартерної плати має бути змінена, та пропорція, на яку згадана вартість підлягає розподілу між зацікавленими сторонами, з метою досягнення справедливого розподілу її між судновласниками і фрахтувальниками з урахуванням, крім іншого, тривалості строку бербоут-чартера, що залишився, по даному чартеру, повинна за відсутності згоди бути передана до арбітражу згідно зі статтею 26. Фрахтувальники зобов`язані внести і підтримувати фінансове забезпечення або зобов`язання щодо збитків від забруднення моря нафтою іншими речовинами на вимогу будь-якого уряду, включаючи федеральні, штатні або муніципальні, або інші підрозділи або органи, для того, щоб судно могло без сплати штрафу або збору законно входити, залишатися в будь-якому порту або виходити з нього, з будь-якого місця, територіальних або прилеглих вод будь-якої країни, штату або округу при виконанні чартеру без будь-яких затримок. Це зобов`язання застосовується незалежно від того, чи запроваджена така вимога законодавчим шляхом таким урядом або його відділів або органом. Фрахтувальники зобов`язані досягти і підтримувати всі домовленості через гарантію або інакше, дивлячись за необхідністю, для задоволення таких вимог виключно за рахунок фрахтувальників, а останні звільняють судновласників від відповідальності за будь-які наслідки (у тому числі за втрату часу) у разі неможливості прийняття таких заходів судновласниками (пункт 9);

- (b) Фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки, у тому числі будь-які податки та/або збори на бербоут-чартерну плату. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна (пункт 9);

- (с) протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5 (пункт 9);

- (d) Фрахтувальники не повинні робити жодних конструктивних змін на судні або змін у механізмах, котлах, допоміжному обладнанні або запасних частинах до них без отримання на це у кожному разі дозволу судновласників. Якщо судновласники дозволяють це, фрахтувальники повинні на вимогу судновласників привести судно в його колишній стан до закінчення строку чартеру (пункт 9);

- (а) Фрахтувальники сплачують судновласникам плату за бербоут-чартер судна на умовах люмпсум за календарну добу, як зазначено в боксі 21, починаючи з дати та години здачі судна фрахтувальникам та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину доби. Оплата бербоут-чартера триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (пункт 10);

- (b) виплата плати за бербоут-чартер, за винятком першого та останнього платіжних місяців, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, провадиться відповідно до умов, зазначених в Адендумі (пункт 10);

- (с) плата за бербоут-чартер за перший та останній платіжні місяці, якщо вони становлять не повний місяць, розраховується пропорційно числу повної та неповної доби у конкретному календарному місяці, та виплата проводиться відповідно (Див. Адендум) (пункт 10);

- (d) у разі загибелі або зникнення судна оплата припиняється з дня його загибелі або від часу отримання останньої звістки про нього. Будь-яка плата за бербоут-чартер, видана авансом, регулюється відповідно (пункт 10);

- (f) будь-яка затримка з виплатою бербоут-чартерної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то - за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (пункт 10);

- Фрахтувальники не мають права переуступати цей чартер або здавати судно в суббербоут-чартер (пункт 20).

4.4. Відповідно до додатку № 1 відповідним судном виступає буксир «Українець».

4.5. Між сторонами 12.06.2013 складено Акт приймання-передачі буксира «Українець» в бербоут-чартер від 07.06.2013 №16-П, відповідно до якого позивачем передано відповідачу буксир «Українець» разом з регістровими документами, свідоцтвом на право власності та свідоцтвом на право плавання під Державним прапором України, при цьому згідно із пунктом 7 цього Акта технічний стан судна потребує докового ремонту на клас РЕГІСТРУ СУДНОПЛАВСТВА УКРАЇНИ та знаходиться у технічно несправному стані, згідно з актом узгодження стану судна.

4.6. В подальшому, між сторонами укладались додаткові угоди до Договору бербоут-чартеру від 07.06.2013, а саме:

- від 29.12.2015 № 1, якою, серед іншого, змінилися як строк дії чартеру, так і бербоут-чартерна ставка (9 027,50 дол.США за місяць);

- від 25.01.2018 №2, якою, зокрема, змінена бербоут-чартерна ставку (10 403,26 дол.США за місяць);

- від 19.03.2018 № 3, якою збільшено строк дії чартеру до 31.12.2030 (включно);

- від 06.02.2019 № 4, якою змінено бербоут-чартерну ставку (10 676,49 дол.США за місяць);

- від 20.02.2020 № 5, якою змінено бербоут-чартерну ставку (10 678,74 дол.США за місяць);

- від 05.04.2021 № 6, якою змінено бербоут-чартерну ставку (10 690,94 дол.США за місяць).

4.7. На виконання умов Договору між сторонами 31.05.2023 підписані без зауважень Акти наданих послуг (виконаних робіт) № 07931973 (за лютий 2022 року) на суму 67 020,64 грн; № 07941973 (за березень 2022 року) на суму 375 314,86 грн; № 07951973 (за квітень 2022 року) на суму 375 314,86 грн; №07961973 (за травень 2022 року) на суму 375 314,86 грн.

4.8. Позивач 06.07.2022 на електронну пошту відповідача направив рахунки на сплату бербоут-чартерної ставки буксиру «Українець», а саме:

- рахунок від 31.05.2022 № 07931973 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 6 7020,64 грн за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 включно;

- рахунок від 31.05.2022 № 07941973 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 375 314,86 грн за березень 2022 року;

- рахунок від 31.05.2022 № 07951973 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 375 314,86 грн за квітень 2022 року;

- рахунок від 31.05.2022 № 07961973 щодо сплати бербоут-чартерної ставки у розмірі 375 314,86 грн за травень 2022 року.

4.9. Відповідач 25.07.2022 звернувся до позивача з листом, в якому посилався на те, що з початку військової агресії російська федерація фактично блокує порти України на вхід/вихід, включаючи мінування Чорного моря, закриття роботи більшості морських портів України, фактично унеможливлює виконання зобов`язань по договорам бербоут-чартеру на час дії таких обставин. Крім того, відповідач зазначив, що на даний час на більшій території України (і, зокрема, на території Миколаївської області) агресором ведуться активні бойові дії, що унеможливлює здійснення господарської діяльності підприємства в акваторії морського порту Миколаїв та за його межами, та становлять реальну загрозу життю і здоров`ю мешканців України та працівників підприємства. З урахуванням наведеного, та посилаючись на норми частини шостої статті 762 ЦК України та пункту 37 Адендуму, Фрахтувальник повідомив Судновласника, що виконати свої зобов`язання зі своєчасної та в повному обсязі сплати бербоут-чартерної ставки за договорами бербоут-чартеру ТОВ «Марконі» не вбачається можливим. Крім наведеного, відповідач просив позивача звільнити товариство від обов`язку сплати бербоут-чартерної ставки за договорами бербоут-чартеру до офіційного закінчення форс-мажорних обставин та відновлення можливості використання майна.

У відповіді Фрахтувальнику позивач листом від 26.07.2022 №06/371, посилаючись на пункт «а» статті 10 Договору, статтю 38 Адендуму, статті 203, 212 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 617, 912 ЦК України, статтю 218 Господарського кодексу України, зазначив, що договори фрахту (бербоут-чартеру), у тому числі договори, укладені між ДП «Миколаївський морський торговельний порт» та ТОВ «Марконі», є договорами перевезення, а не договорами оренди майна. Таким чином, стаття 762 ЦК України, яка розповсюджується виключно на орендні відносини, не може бути застосована до договорів. Підсумовуючи, позивач констатував, що діюче законодавство та умови укладених договорів не надають належних правових підстав ДП «Миколаївський морський торговельний порт» для звільнення ТОВ «Марконі» від сплати платежів, нарахованих відповідно до договорів.

4.10. У претензіях від 05.08.2023 №06/384 та від 29.12.2022 №06/608 позивач просив негайно погасити заборгованість за Договором бербоут-чартеру від 07.06.2013 № 16-П.

У відповіді на претензію відповідач 25.02.2023 послався, зокрема, на розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15 та № 15/1, якими заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, а також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Також відповідач зауважив, що відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Відповідач зазначив, що оскільки ТОВ «Марконі» з 24.02.2022 позбавлене можливості використовувати буксир «Українець» внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до умов Договору та норм чинного законодавства України підстав для оплати, виставлених позивачем рахунків, немає, заборгованість ТОВ «Марконі» перед ДП «Миколаївський морський торговельний порт» відсутня.

4.11. Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- акт приймання-передачі буксира «Українець» від 12.06.2013 в бербоут-чартер 16-П від 07.06.2013;

- податкову консультацію від 02.10.2013 №1370/10/14-03-06-33;

- експертний висновок незалежної фахової науково-правової експертизи від 22.02.2023 № 05/7.1/23-021;

- висновок Торгово-промислової палати України від 09.02.2023 № 653/1.2;

- розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15 та № 15/1.

4.12. Місцем використання і знаходження судна є морський порт Миколаїв, на який поширюється дія розпоряджень капітана Миколаївською морською порту від 09.03.2022 року №15 та №15/1.

У Висновку ТПП України зазначено, що у період, за який позивач вимагає оплати рахунків за використання суден, всі судна перебували у акваторії Миколаївського морського порту та не могли бути використані.

4.13. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- аналізуючи приписи КТМ України вбачається, що Глава І розділу VІ КТМ України «Договір фрахтування судів на певний час» чітко не регламентує правовідносини сторін, їх взаємні права та обов`язки, надаючи сторонам можливість самим деталізувати правовідносини між собою;

- зі здійсненого судом юридичного аналізу договору та первинних документів, доданих позивачем в обґрунтування позовних вимог не вбачається комплексу кваліфікуючих ознак, які передбачені для перевезення (вантажів, пасажирів, багажу, пошти), або інших робіт, з метою здійснення одного або кількох рейсів між певними портами. Так, наприклад відсутні: коносаменти (або інші документи на підтвердження отримання вантажу для перевезення) (стаття 133 КТМ України), рейсові чартери (стаття 134 КТМ України), таке визначення учасників як «перевізник» та «вантажовласник» (стаття 128 КТМ України), «відправник», «фрахтувальник» і «фрахтівник» (стаття 133 КТМ України), та інші чинники, які характеризують перевезення;

- проаналізувавши умови укладеного сторонами Договору, суд встановив, що цей Договір чартеру за юридичною природою є різновидом договорів оренди судна, а спірні правовідносини є правовідносинами найму (оренди) транспортного засобу, що регулюються Главою 58 ЦК України «Найм (оренда)» та Розділом VI Кодексу торговельного мореплавства України «Договір фрахтування (чартеру) суден на певний час»;

- є розбіжності між визначенням договору чартеру (фрахтування) в розумінні статті 912 ЦК України (яке відповідає статті 133 КТМ України) та визначенням договору чартеру (фрахтування) суден у розумінні статті 203 КТМ України (яке відповідає статті 798 ЦК України), але позивач не довів суду те, що Договір укладався між сторонами саме на підставі статті 912 ЦК України;

- не дивлячись на те, що договір чартеру (фрахтування) судна відноситься до договорів майнового найму, застосування законодавцем таких характерних для морського права понять як «судновласник» та «фрахтувальник» на відміну від «наймодавець» та «наймач» свідчить про те, що даний договір має свої особливості порівняно із договором майнового найму;

- принциповими відмінностями зазначених вище правовідносин є те, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму в цілому, натомість, право фрахтувальника за договором чартеру (фрахтування) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін. Договором чартеру від 07.06.2013 передбачено виникнення у наймача права володіння та користування предметом найму в цілому протягом встановленого строку, оплатність використання майна, що відповідає правовідносинам за договором майнового найму (оренди);

- аналіз правового регулювання відносин найму (оренди) морського судна, дозволяє зробити висновок, що ці відносини, на відміну від найму інших видів транспортних засобів (повітряних суден, наземних самохідних транспортних засобів, рухомого складу залізниці тощо), врегульовані кодифікованим нормативно-правовим актом - Кодексом торговельного мореплавства України, положення якого належно регулюють відносини найму морського судна, залишаючи сторонам можливість визначити в договорі додаткові умови, які не суперечать закону;

- норми чинного законодавства чітко зазначають, що наймач, який у даній справі є Фрахтувальником, звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає;

- наявність підписаних актів наданих послуг (виконаних робіт) не впливає на застосування положень частини шостої статті 762 ЦК України;

- рахунки, оплату яких вимагає позивач, були виставлені у рамках існуючого Договору та не розкривають зміст послуг, а вказують лише на ставку узгоджену сторонами в Договорі;

- позивач під наданою послугою фактично вказував прийняття ним плати за передачу у користування на визначений строк судна за відповідною ставкою;

- твердження позивача про недостовірність в рамках даної справи Висновку Торгово-промислової палати України від 09.02.2023 №653/1.2 є безпідставними та недоведеними;

- Експертний висновок складено за наслідками дослідження договорів бербоут-чартеру № 12-11, № 13-11, № 14-П, № 15-П, № 16-П, № 17-П від 07.06.2013, що укладались між позивачем та відповідачем, і примірники яких є тотожними обох сторін;

- оскільки ТОВ «МАРКОНІ» з 24.02.2022 було позбавлене можливості використовувати буксир «Українець» внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до положень частини шостої статті 762 ЦК України ТОВ «Марконі» підлягає звільненню від сплати, виставлених ДП «Миколаївський морський торговельний порт», рахунків.

4.14. Ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

(І) Відповідачем подано такі докази понесення витрат на професійну правничу допомогу:

1. Договір про надання правової допомоги від 19.01.2023, укладений між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» (адвокатське об`єднання) та ТОВ «Марконі» (клієнт, замовник), відповідно до предмету якого замовник доручає та оплачує, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, пов`язану з захистом прав та представництвом інтересів останнього при розгляді правових питань відповідно до умов зазначеного договору. Вказаним договором сторони також погодили, що за правову допомогу, передбачену зазначеним договором, замовник сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар), розмір якого врегульований додатковою угодою до цього договору.

2. Додаткова угода від 19.01.2023 № 1 до Договору про надання правової допомоги від 19.01.2023, відповідно до якої адвокатське об`єднання бере на себе обов`язки надати замовнику правову допомогу з представництва інтересів Замовника в рамках спору з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» щодо звільнення від плати за договорами бербоут-чартеру у зв`язку із неможливістю користування плавзасобами.

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди зміст правової допомоги, зазначеної в пункті 1 цієї Додаткової угоди, включає в себе: аналіз документів і законодавства (пункт 2.1); підготовку відповіді на претензії ДП «Миколаївський морський торговельний порт» від 29.12.2022 (пункт 2.2); підготовку та подачу позовної заяви/відзиву на позов (в залежності від процесуального статусу замовника) (пункт 2.3); супровід справи в суді першої інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях) (пункт 2.4).

За змістом пунктів 3-4 Додаткової угоди встановлено, що за надання послуг, визначених у підпунктах 2.1 - 2.3 пункту 2 цієї Додаткової угоди, замовник зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 5 000 доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку Адвокатського об`єднання.

За надання послуг, визначених у підпунктах 2.4 пункту 2 цієї Додаткової угоди, замовник зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 250 доларів США за 1 годину роботи адвоката Адвокатського об`єднання у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку Адвокатського об`єднання, але не більше, ніж 5000 доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку Адвокатського об`єднання.

3. Ордер на надання правничої (правової) допомоги (серії ВТ № 1035325) ТОВ «Марконі», виданий 10.04.2023 Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» адвокатом Жуком Ю.В. та ордер на надання правничої (правової) допомоги (серії ВН № 1262900) ТОВ «МАРКОНІ», виданий 04.07.2023 адвокатом Дабіжою Я.І.

4. Детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) АО «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» при розгляді Господарським судом Миколаївської області позовної заяви ДП «Миколаївський морський торговельний порт» до ТОВ «Марконі» по справі №915/436/23, зі змісту якого вбачається, що розмір гонорару згідно з пунктом 3 та 4 Додаткової угоди від 19.01.2023 №1 до Договору від 19.01.2023 по даній справі становить 76 157,00 гривень і включає наступні роботи: аналіз та вивчення позовної заяви; дослідження документації (доказової бази) наданої клієнтом; підготовка відзиву на позовну заяву; підготовка заперечення на відповідь на відзив; дослідження судової практики в подібних правовідносинах; представництво інтересів в судових засіданнях; канцелярські витрати; абонентські витрати на телекомунікаційні засоби; оплата послуг помічників адвоката.

За текстом опису адвокатом наведено розрахунок наступного змісту:

- Роботи/ послуги: аналіз та вивчення позовної заяви; дослідження документації (доказової бази) наданої клієнтом; підготовка відзиву на позовну заяву; Кількість годин: - ; Вартість: в еквіваленті 5000,00 доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку, враховуючи відкриття шести судових справ, одна справа - 833,33 долари США, рахунок №3 від 19.01.2023, курс продажу долару США 1 долар = 41,00грн; Сума: 34 167,00 грн;

- Роботи/ послуги: підготовка заперечення на відповідь на відзив; Кількість годин: 25 хвилин; Вартість: в еквіваленті 250 доларів США за 1 годину роботи адвоката у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку, рахунок №27 від 27.07.2023, курс продажу долару США 1 долар = 38,00грн.; Сума: 3 990,00 грн;

- Роботи/ послуги: представництво інтересів в 4 судових засіданнях 23.05.2023, 14.06.2023, 11.07.2023 та 26.07.2023; Кількість годин: 4; Вартість: в еквіваленті 250 доларів США за 1 годину роботи адвоката у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку, рахунок №27 від 27.07.2023 року, курс продажу долару США 1 долар = 38,00 грн; Сума: 38 000,00 грн;

Всього витрати понесені ТОВ «Марконі» на послуги правової допомоги в Господарському суді Миколаївської області у справі №915/436/23 становлять 76 157,00 грн.

5. Рахунки на оплату:

- від 19.01.2023 № 3, виставлений Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» ТОВ «Марконі» на суму 205 000,00 грн для оплати за представництво інтересів клієнта у спорі з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» щодо звільнення від плати за договорами бербоут-чартеру.

- від 27.07.2023 № 27, виставлений Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» ТОВ «Марконі» на суму 41 990,00 грн для оплати за: підготовку заперечень на відповідь на відзив у справі № 915/436/23 у сумі 3 990,00 грн; участь у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області у справі № 915/436/23 (23.05.2023, 14.06.2023, 11.07.2023, 26.07.2023) у сумі 38 000,00 грн.

6. Акт надання послуг від 27.07.2023 № АО-1/07, підписаний між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» та ТОВ «Марконі», зі змісту якого вбачається, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги):

- представництво інтересів клієнта у спорі з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» щодо звільнення від плати за договорами бербоут-чартеру (підготовка відзиву на позов у справі № 915/436/23) на суму 34 167,00 грн;

- підготовка заперечень на відповідь на відзив у справі № 915/436/23 на суму 3 990,00 грн;

- участь у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області у справі № 915/436/23 (23.05.2023, 14.06.2023, 11.07.2023, 26.07.2023) на суму 38 000,00 грн.

7. Платіжна інструкція від 24.01.2023 № 66 на суму 205 000,00 грн (платник ТОВ «Марконі», отримувач ЛІГАЛ ГРАН. ТТ АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ).

(ІІ) Мотиви, з яких виходили суди, задовольняючи заяву відповідача:

- в межах даної справи відповідачем доведено належними доказами понесення ТОВ «Марконі» витрат на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 76 157,00 грн;

- визначений ТОВ «Марконі» розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 76 157,00 грн складає близько 5 % від суми позовних вимог, в задоволенні яких судом було відмовлено, що також узгоджується з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат;

- оцінивши аргументи позивача, викладені у відповідному клопотанні, суд не вважає їх обґрунтованими та доведеними;

- посилання позивача на відсутність в матеріалах справи орієнтованого переліку послуг та цін, які надає Адвокатське об`єднання, відхиляється судом, оскільки порядок визначення вартості та оплати наданих Адвокатським об`єднанням послуг визначено у додатковій угоді до договору про надання правничої допомоги, а перелік конкретних робіт та зазначення часу, витраченого на їх виконання, наведено у Детальному описі виконаних робіт (наданих послуг), який наявний в матеріалах справи;

- хибними є посилання позивача, що сума фіксованого гонорару, була визначена та сплачена відповідачем задовго до дати відкриття судової справи №915/436/23, що свідчить про відсутність обґрунтованості щодо співмірності визначеного розміру гонорару, так як сума визначена заздалегідь. Судом взято до уваги, що спірні правовідносини щодо оплати останнім бербоут-чартерної ставки за договорами бербоут-чартеру, виникли між сторонами задовго до звернення позивача до суду із відповідним позовом у березні 2023 року, що вбачається, у тому числі із листування позивача та відповідача, яке передувало поданню позову. Вказане дозволяє стверджувати про передбачуваність існування судового спору із відповідним предметом позовних вимог, а, отже, укладення договору про правову допомогу та визначення вартості послуг, що будуть надані за цим договором щодо конкретного спору (про що чітко зазначено у додатковій угоді) не може вважатися необґрунтованим;

- відхиляється судом і посилання позивача на те, що вартість наданих адвокатом послуг є значно завищеною серед цін на аналогічні послуги, які надаються адвокатами та адвокатським об`єднаннями у місті Одеса. Посилання на дані із сайтів з надання юридичних послуг за відсутності конкретних обґрунтувань, у тому числі контррозрахунків, є лише декларативними та недоведеними;

- за підрахунком суду, адвокати відповідача брали участь у чотирьох судових засіданнях, загальна тривалість яких становила 4 години 2 хвилини, відтак доводи позивача про те, що час перебування адвоката у судових засіданнях по справі №915/436/23 становив 3 години 48 хвилин не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наведеним вище;

- виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені ТОВ «Марконі» витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 76 157,00 грн відповідають встановленим критеріям.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.

Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі №915/436/23 за касаційною скаргою ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі; здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

5.3. ДП «Миколаївський морський торговельний порт» 01.04.2024 через «Електронний суд» подало до Суду клопотання про передачу справи №915/436/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Нормативною підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду позивач визначає частину п`яту статті 302 ГПК України, оскільки вважає, що у спірних правовідносинах існує виключна правова проблема щодо визначення правової природи договору фрахтування як окремого виду Договору у розумінні ЦК України, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проаналізувавши зміст вказаного клопотання, Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи №915/436/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Подане клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права. Клопотання не обґрунтоване відсутністю сталої судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням якісного показника, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права, зокрема Верховним Судом.

З урахуванням наведеного клопотання ДП «Миколаївський морський торговельний порт» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Щодо підставі касаційного оскарження, передбаченої пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.

6.3.1. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи №904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.3.2. Так, ДП «Миколаївський морський торговельний порт», посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 759, 762, 912 ЦК України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України, а саме щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер.

6.3.3. У контексті наведеного через призму доводів касаційної скарги, колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/458/23 (прийнятої після подання касаційної скарги), де переглядались рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог ДП «Миколаївський морський торговельний порт» до ТОВ "Марконі" про стягнення коштів за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" від 07.06.2013 № 15-П, з яких: 1 084 835,59 грн - основна заборгованість, 274 924,08 грн - пеня.

Позовні вимоги у справі №915/458/23 обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 07.06.2013 № 15-П, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість (з 24.02.2022 - 28.02.2022; з березня по травень 2022 року), яка підлягає стягненню разом із пенею.

В обґрунтування наявності підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій у справі №915/458/23 ДП «Миколаївський морський торговельний порт» із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер, зокрема, про те, чи є він договором перевезення у сфері торговельного мореплавства чи є договором оренди морського транспортного засобу у розумінні ЦК України. Скаржник вказував, що договір бербоутного чартеру є саме договором морського перевезення, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій не враховано умови договору від 07.06.2013 № 15-П, а також статті 525, 526, 629 ЦК України та порушено норми процесуального права - статті 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України.

За результатами касаційного перегляду судових рішень у справі №915/458/23, які оскаржувались, зокрема з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, розглядаючи доводи скаржника у справі №915/458/23 Верховний Суд відзначив таке:

«…Статтею 912 ЦК України, яка міститься у гл. 64 ЦК України "перевезення", визначається правова природа договору чартеру (фрахтування).

Так, за ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства (ст. 1 цього Кодексу).

За ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер)…

За змістом ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

…У ст. ст. 207, 208 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу. Фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (ст. 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

За ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Врахувавши вказані вище норми матеріального права, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення відмінних між собою договорів, зокрема, ст. 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), а ст. 203 цього Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ст. 798 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 07.06.2013 № 15-П, встановивши те, що позивачем не надано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень, зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо та, що узгоджені у договорі від 07.06.2013 № 15-П права та обов`язки сторін не є характерними для зобов`язань із перевезення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного договору як договору перевезення, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі.

…Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій було надано належну комплексну правову оцінку умовам договору у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), на підставі чого встановлено, що договорі від 07.06.2013 № 15-П за своїх змістом є саме договором найму (оренди), на якого поширюються норми гл. 58 ЦК України. Водночас, скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут чартері, зокрема, про те, чи є він договором перевезення у сфері торговельного мореплавства чи є договором оренди морського транспортного засобу у розумінні ЦК України у спірних правовідносинах фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, правовою оцінкою договору від 07.06.2013 № 15-П, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому за загальним поняттям фрахт - це саме у торговому мореплавстві обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або надання судна в користування за договорами бербоут-чартер або тайм-чартеру. Разом з тим чартером є договір між судновласником і фрахтувальником про оренду судна або його частини на певний рейс або термін.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

…Суди попередніх інстанцій оцінивши всі наявні у матеріалах справи докази відповідно до норм ст. 86 ГПК України, за встановлених обставин, зокрема того, що позивачем було нараховано відповідачу заборгованість за період з 24.02.2022 по травень 2022 року, тобто в період здійснення повномасштабної агресії російської федерації проти України, яка і на час розгляду справи у господарському суді перешкоджала судноплавству по річках Південний Буг та Інгул та унеможливлювала безпечний вихід суден у Чорне море; що тимчасова окупація території Миколаївської та Херсонської областей, що вбачається із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, а відповідно до боксу 19 ст. 5 ч. ІІ договору від 07.06.2013 № 15-П використання відповідачем буксиру "Докер" можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал), дійшли обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем неможливості використання ним з 24.02.2022 буксиру "Докер" за договором від 07.06.2013 № 15-П, який, як встановили суди, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), з незалежних від нього причин, що в силу норм ч. 6 ст. 762 ЦК України є обставиною для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати заборгованості та пені за спірний період».

6.3.4. Отже, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі №915/458/23 виклав висновок щодо правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер з огляду на положення статей 759, 762, 912 ЦК України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України.

Відтак, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/458/23, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін саме цих відносин). Тому такі висновки є релевантними до даної справи.

Отже, правовий висновок щодо застосування статей 759, 762, 912 ЦК України, статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України у контексті визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут-чартер (Договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» від 07.06.2013) як необхідної передумови для наявності/відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за спірним Договором у спірний період часу (з 24.02.2022 по 31.05.2022), тобто з підстав зазначених у касаційній скарзі, наразі сформований і викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/458/23.

6.3.5. Так, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається (№915/436/23), проаналізувавши умови укладеного сторонами Договору, дійшли висновку, що цей Договір чартеру за юридичною природою є різновидом договорів оренди судна, а спірні правовідносини є правовідносинами найму (оренди) транспортного засобу, що регулюються Главою 58 ЦК України «Найм (оренда)» та Розділом VI Кодексу торговельного мореплавства України «Договір фрахтування (чартеру) суден на певний час».

Судами встановлено, що у спірний період часу (24.02.2022 - 31.05.2022) у зв`язку з захопленням територій Миколаївської та Херсонської областей фактично було паралізовано морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, що вплинуло і на можливість використання ТОВ «Марконі» зафрахтованого за умовами Договору буксиру «Українець», місцем використання і знаходження якого було/є морський порт Миколаїв, на який, зокрема, у спірний період часу поширювалася дія розпоряджень капітана Миколаївською морською порту від 09.03.2022 року №15 та №15/1, якими було заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, а також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, що перебували біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Відтак, оскільки ТОВ «Марконі» з 24.02.2022 фактично було позбавлене можливості використовувати буксир «Українець» внаслідок ведення військових дій на території держави, то відповідно до положень частини шостої статті 762 ЦК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ «Марконі» підлягає звільненню від сплати, виставлених ДП «Миколаївський морський торговельний порт», рахунків.

6.3.6. Враховуючи викладене, а також підстави касаційного оскарження, предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог справи, що розглядається, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/458/23.

При цьому колегія суддів враховує, що хоча дана постанова ухвалена і після подання касаційної скарги у цій справі, водночас остання підлягає врахуванню у спірних правовідносинах на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

6.3.7. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Отже, зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

6.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, слід зазначити таке.

6.4.1. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, за твердженнями скаржника суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача від 09.10.2023 №06/995.

Як свідчить зміст оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання позивача від 09.10.2023 №06/995 щодо врахування тверджень ДП «Миколаївський морський торговельний порт» при розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 у справі №915/436/23, встановив, що дане клопотання фактично є доповненнями до апеляційної скарги, які були надані поза межами строку, встановленого частиною першою статті 266 ГПК України для їх подання, без клопотання про поновлення цього строку, а відтак останнє підлягає залишенню без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.

З огляду на наведене, ураховуючи мотиви з яких виходив суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання від 09.10.2023 №06/995, колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у цій частині, адже суд у межах наданих повноважень та вимог чинного ГПК України розглянув подане позивачем клопотання з наведенням відповідних обґрунтувань.

6.4.2. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі позивач вказує, що господарськими судами встановлені обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів зазначає, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 ГПК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

Поряд з тим скаржник, узагальнено посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення на підставі недопустимих доказів, не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання таких доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими.

Наведені у касаційній скарзі мотиви у цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4.3. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, не отримала свого підтвердження. Вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Відтак доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених міркувань відсутні.

6.5. З урахуванням вищенаведеного, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.

Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.6. Щодо додаткового рішення

6.6.1. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

6.6.2. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлений до стягнення розмір судових витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру, що підтверджуються матеріалами справи.

При цьому суди, оцінивши аргументи/заперечення позивача, викладені у відповідному клопотанні, визнали їх необґрунтованими та недоведеними.

Отже, суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, врахувавши характер спору у даній справі, умови договору про надання правової допомоги, дійсність наданих послуг, керуючись принципами справедливості та верховенства права, дійшли висновку, що заявлені ТОВ «Марконі» витрати на професійну правничу допомогу у даній справі в розмірі 76 157,00 грн підтверджені матеріалами справи та відповідають таким критеріям як співмірність та розумність судових витрат.

6.6.3. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторони щодо розподілу таких витрат, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, у відповідності до вимог статей 126, 129 ГПК України дійшли висновку про задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

При цьому Суд враховує, що доводи позивача у цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів, наданих відповідачем на підтвердження понесених витрат, до яких Суд з огляду на приписи статті 300 ГПК України не може вдаватись.

Посилання позивача на надмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на вже понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях відхиляються Судом, як такі, що не узгоджуються із положеннями статей 123, 126, 129 ГПК України.

Так, статтею 123 ГПК України визначено два види судових витрат, а саме: судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відноситься і витрати на професійну правничу допомогу).

Колегія суддів відзначає, що судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за своєю правовою суттю є двома окремими видами судових витрат, розмір яких, порядок сплати/повернення/відшкодування/тощо не залежить один від одного.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Натомість, правові засади визначення розміру/сплати/стягнення витрат на професійну правничу допомогу регламентовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статтями 126, 129 ГПК України, якими, зокрема визначені критерії співмірності, реальності і розумності витрат на оплату послуг адвоката, якими суд має керуватись при розподілі таких витрат.

Разом з тим, сплачена судового збору не може впливати на співмірність, реальність та розумність розміру понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо посилань позивача про розгляд в господарських судах інших аналогічних справ, в яких адвокатське об`єднання отримує таку ж плату за надані послуги, колегія суддів відзначає, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється судом у кожній конкретній справі за результатом її розгляду, на підставі поданих стороною доказів, з урахуванням конкретних обставин справи та норм ГПК України. Той факт, що одне і теж адвокатське об`єднання надає професійну правничу допомогу ТОВ "Марконі" у подібних справах, не є достатнім обґрунтуванням недоведеності наданих адвокатом послуг у тій чи іншій справі, адже таке твердження суперечитиме інституту розподілу судових витрат.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині, з урахуванням вищенаведеного, не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваного додаткового рішення у справі.

6.7. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права. Крім того, додаткове рішення у справі також слід залишити без змін, оскільки останнє ухвалене із додержанням норм процесуального права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, касаційне провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в решті судові рішення судів попередніх інстанцій залишає без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23 залишити без змін.

5. Касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 (за результатом перегляду додаткового рішення) у справі №915/436/23 залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі №915/436/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко