ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2024 року м. Дніпро Справа № 904/5163/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р.

(суддя Бондарєв Е.М., м. Дніпро) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1, ідентифікаційний код 00130850)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення 199 976,08 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 7 744,35 грн. пені, 33 054,35 грн. інфляційних втрат, 6 365,20 грн. 3% річних, 177,61 грн. заборгованості за абонентське обслуговування

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, на загальну суму 247 317,59 грн., з яких: 199 976,08 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію, за період з 01.11.2021р. по 31.03.2023р.; 7 744,35 грн. - пеня, за загальний період з 01.01.2022р. по 18.08.2023р.; 33 054,35 грн. - інфляційні втрати, за загальний період з січня 2022 р. по серпень 2023р.; 6 365,20грн. - 3% річних, за загальний період з 01.01.2022р. по 18.08.2023р.; 177,61 грн.- заборгованість за абонентське обслуговування, за період з 01.11.2021р. по 31.03.2023р..

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг, а саме позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення за адресою: нежитлове приміщення 29 напівпідвальне приміщення загальною площею 161,8 кв.м. вбудоване в житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , факт поставки теплової енергії, в період з листопада 2021р. по березень 2023р. підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія за адресою АДРЕСА_2 .

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р. у справі № 904/5163/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 199 976,08 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 7 744,35 грн. пені, 33 054,35 грн. інфляційних втрат, 6 365,20 грн. 3% річних, 177,61 грн. заборгованості за абонентське обслуговування та судовий збір у сумі 3 709,76 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі також заявлені клопотання про: розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи за апеляційною скаргою, в режимі відеоконференції; призначення по справі судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої апелянт просить доручити Товариству з обмеженою відповідальінстю "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз", адреса: Україна, 04053, місто Київ, провулок Киянівський, будинок 3-7, корпус 1, офіс 213, E mail: info@ndlse.com.ua. Питання, з яких потрібні висновки експертів: на яку суму, підтверджену оригіналами первинних бухгалтерських документів у період часу з 01.11.2021 року по 31.03.2023 року включно поставлено теплову енергію відповідачу позивачем? Провадження у справі Скаржниця просить зупинити до одержання результатів експертизи; призначення огляду доказів (приміщення відповідача) на місці.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р. по справі № 904/5163/23 підлягає скасуванню з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає на тому, що відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності. Позивачем, на думку Скаржника, не надано жодних доказів існування будь-яких договірних відносин з відповідачем.

Скаржник вважає, що цю справу слід розглядати за нормами ЦПК України, а не ГПК України, суд першої інстанції не був «Судом, встановленим законом».

Скаржник також вказує на те, що позов подано 26.09.2023р. від імені юридичної особи з ЄДРПОУ 00130850, при цьому зазначено найменування «Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль». Натомість реєстр, з ЄДРПОУ надають 00130850 «ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ»» (т.1 а.с.88, зворотній бік сторінки). Таким чином, на думку Скаржника, позов подано від імені не існуючої юридичної особи. Вказане проігноровано судом.

Скаржник зазначає, що відсутність реєстрації у підсистемі «Електронний Суд» позивача з 15.03.2022 р. та подання позовної заяви у паперовій формі(т.1 а.с.85) є протиправними діями з боку останнього, суперечить за своєю суттю змісту ч.1 ст.43 ГПКУ та є різновиду зловживання правом.

Скаржник зауважує на тому, що задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на односторонні акти, складені позивачем, без участі та присутності відповідача. При цьому, судом першої інстанції грубо порушено норми як матеріального, так і процесуального права, бо «. Споживач звільняється від обов`язку сплачувати будь-яку винагороду у випадках не запитуваного постачання товарів, води, газу, електроенергії, централізованого теплопостачання чи постачання цифрового контенту або не запитуваного надання послуг, заборонених статтею 5(5) і пунктом 29 додатка I до Директиви 2005/29/ЄС. ...».

При цьому, Скаржник вказує на те, що виходячи зі змісту положень ст. ст. 509, 901, 903 ЦК України, обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.

Скаржник також просить суд, на підтвердження доводів апеляційної скарги, дослідити у судовому засіданні матеріали справи та інші документи, на які зроблено посилання у даній апеляційній сказі; призначити судово-бухгалтерську експертизу та призначити огляд доказів(приміщення відповідача) на місці.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/5163/23.Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі № 904/5163/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи №904/5163/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2024р. звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р. у справі № 904/5163/23. Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 ,про розгляд справи № 904/5163/23 з повідомленням (викликом) учасників справи. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017р. перетворено в Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною 2 статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

В подальшому змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (позивач) є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 "Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль", а саме об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста.

Відповідно до Свідоцтва про власність приміщення, виданого на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому нотаріально 30.11.1998 державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Шабліян Є.М. за №2-8233, нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок напівпідвальне приміщення загальною площею 161,8 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 (далі - відповідач).

Таким чином, виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Військового тилу, 7, є позивач - Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль".

Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021р. на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (п. 1 договору).

Позивач стверджує, що будинок АДРЕСА_2 є підключений до централізованої системи опалення, теплопостачання до якої здійснює АТ "Криворізька теплоцентраль", опалення нежитлове приміщення №29, вказаного будинку здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення централізовано, тому відповідач фактично з листопада 2021 року по березень 2023 року отримував теплову енергію, що підтверджується актами подачі теплоносія на будівлю та припинення подачі теплоносія на будинок №7 по вул. Уфімська (нова назва вул. Військового тилу) у місті Кривому Розі.

Подача та припинення подачі теплоносія здійснюється на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, а саме №490 від 22.09.2021 про початок опалювального сезону 2021/2022 років, №158 від 23.03.2022 про закінчення опалювального сезону 2021/2022 років, №760 від 28.09.2022 про початок опалювального сезону 2022/2023 років, №338 від 22.03.2023 про закінчення опалювального сезону 2022/2023 років.

За твердженням Позивача, Відповідач не розрахувався за поставлену теплову енергію та абонентське обслуговування, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 199 976,08 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, за період з 01.11.2021р. по 31.03.2023р., 7 744,35 грн. пені, за загальний період з 01.01.2022р. по 18.08.2023р., 33 054,35 грн. інфляційних втрат, за загальний період з січня 2022 р. по серпень 2023 р., 6 365,20 грн. 3% річних, за загальний період з 01.01.2022р. по 18.08.2023р. та 177,61 грн. заборгованості за абонентське обслуговування, за період з 01.11.2021р. по 31.03.2023р..

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Першочерговим питанням у цій справі, яке винесено на розгляд суду є питання визначення юрисдикції цього спору за позовом юридичної особи (теплопостачальної компанії) про стягнення вартості поставленої теплової енергії до фізичної особи, яка мала статус фізичної особи-підприємця та має у власності нежитлове приміщення.

Вирішуючи поставлене питання, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022р. у справі № 904/1448/20.

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

В свою чергу, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №2-7615/10, від 05.06.2018р. у справі №522/7909/16-ц).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 916/1261/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018р. у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018р. у справі № 751/3840/15-ц).

Положеннями ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує помилковість висновку суду першої інстанції у цій справі № 904/5163/23 про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового то таке майно може використовуватися лише з господарською метою.

Суд зауважує, що статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.03.2023р. у справі № 904/1587/22.

Згідно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу ААН№822372 від 25.11.1998р., посвідченого нотаріально 30.11.1998р. державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Шабліян Є.М. за №2-8233, є власником нежилого приміщення, вбудованого в житловий будинок напівпідвальне приміщення загальною площею 161,8 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії, посилаючись на те, що між сторонами існують правовідносини з надання та споживання комунальних послуг.

Докази використання відповідачем спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні і це не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

У даному випадку власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг є ОСОБА_1 , як фізична особа.

Суд апеляційної інстанції зазначає, якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об`єкта нерухомого майна, який мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб`єкт підприємницької діяльності (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №920/50/19 та у постанові Верховного Суду від 07.03.2023р. у справі №904/578/22).

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про віднесення спору у цій справі до господарської юрисдикції є помилковим, оскільки зроблений без належного дослідження обставин справи та представлених доводів Відповідача.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо заявленого відповідачем клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та про призначення огляду доказів(приміщення відповідача) на місці колегія суддів не бере до уваги, адже, як зазначалося вище, першочерговим у цій справі питанням є визначення юрисдикції цього спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 278 ГПК України, порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. ст. 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч. 4 ст. 278 ГПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів та закрити провадження у справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського прийнято з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким провадження у справі слід закрити.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване.

10. Судові витрати

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що скаржник звільнений від сплати судвого збору, судові витрати згідно приписів ст. 129 ГПК України не розподіляються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023р. у справі № 904/5163/23 скасувати.

Провадження у справі № 904/5163/23 закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.В. Чус