-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
Справа № 2-777/11
Провадження № 14-103cвц23
Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю
секретаря судового засідання Журавльова Д. Д.,
представників заявниці - адвокатів Тарахкала М. О., ОСОБА_1 ,
представника позивачів- адвоката Кравцова В. Ю.,
розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 ,
в інтересах якої діє адвокат Тарахкало Михайло Олександрович, про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної і матеріальної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовної заяви
1. У листопаді 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду
з позовом до ОСОБА_2 , редакції газети «Рівненська газета»,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , редакції газети «Рівне вечірнє», ОСОБА_7 , редакції газети «Волинь», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Рівне-І» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної і матеріальної шкоди.
2. Після затвердження судом 23 липня 2010 року мирової угоди, яку не визнала ОСОБА_2 , позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до неї про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної і майнової шкоди було виділено в окреме провадження ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області
від 23 липня 2010 року.
3. Позовні вимоги, пред`явлені до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 мотивували тим, що 02 грудня 2008 року в м. Рівному на
вул. Київській, біля Свято-Покровського собору, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), свідком якої стала відповідач та унаслідок якої постраждала ОСОБА_10 . Цього ж дня у засобах масової інформації розповсюджено новину щодо цієї події, зокрема, відеозапис коментаря ОСОБА_2 , зі слів якої журналісти припустили, що до ДТП був причетний ОСОБА_4 , син народного депутата ОСОБА_3 .
4. Так, ОСОБА_2 , коментуючи обставини ДТП, сказала: «з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 ». Вказана інформація у засобах масової інформації стала приводом для публікації телерепортажів, які за своїм змістом звинувачували ОСОБА_4 - сина ОСОБА_3 у вчиненні ДТП.
5. Під час розслідування обставин ДТП правоохоронним органом встановлено, що водієм автомобіля був ОСОБА_12 та порушено щодо нього кримінальну справу, яку закрито постановою про закриття кримінальної справи від 03 червня 2009 року.
6. Позивачі посилались на те, що поширена ОСОБА_2 інформація не відповідала дійсності, порушує їх немайнові права позивачів, зокрема їх честь, гідність, ділову репутацію, закріплені у статтях 270, 297, 299 ЦК України, що є підставою для визнання цієї інформації недостовірною та її спростування в судовому порядку.
7. Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили суд:
- визнати недостовірними й такими, що принижують їх честь, гідність
та ділову репутацію, відомості, які були поширені ОСОБА_2 в інтерв`ю, наданому телерадіокомпанії «Рівне-1» у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_3, каналу «НТН» у відеосюжетах
«ІНФОРМАЦІЯ_4» програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_3 та «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_7, телерадіокомпанії «Студія 1+1»
у відеосюжеті « ІНФОРМАЦІЯ_8» у програмі ТСН від ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме твердження «…з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 ».
- зобов`язати ОСОБА_2 в місячний строк після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_3
та ОСОБА_4 у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом надання програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ТРК «Рівне-1» інтерв`ю такого змісту:
8. «СПРОСТУВАННЯ!
Я, ОСОБА_2 , заявляю, що інформація стосовно причетності ОСОБА_4 - сина голови Рівненської обласної державної адміністрації, народного депутата V скликання ОСОБА_3 до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 грудня 2008 року біля Свято-Покровського собору у м. Рівному, під час якої постраждала ОСОБА_10 , є неправдивою та недостовірною. Хто виходив з дверцят водія автомобіля - учасника цієї дорожньо-транспортної пригоди, я не бачила»;
- стягнути з ОСОБА_2 на їх користь моральну шкоду в розмірі
по 112 500,00 грн кожному та по 3 546,30 грн матеріальних збитків;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь кожного з позивачів
по 11 285,50 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
9. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня
2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено частково.
10. Визнано недостовірними й такими, що принижують честь, гідність
та ділову репутацію позивачів, відомості, які були надані ОСОБА_2 в інтерв`ю: телерадіокомпанії «Рівне-1» у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_1», програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_9; каналу «НТН» у відеосюжетах
«ІНФОРМАЦІЯ_4», програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_3 та «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_7; телерадіокомпанії «Студія 1+1»
у відеосюжеті « ІНФОРМАЦІЯ_8» у програмі ТСН від ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме твердження про те, що «з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 ».
11. Зобов`язано ОСОБА_2 у місячний строк після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом надання програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ТРК «Рівне-1» інтерв`ю такого змісту: «СПРОСТУВАННЯ! Я, ОСОБА_2 , заявляю, що інформація стосовно причетності ОСОБА_4 , сина голови Рівненської обласної державної адміністрації, народного депутата V скликання ОСОБА_3 , до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 2 грудня 2008 року біля Свято-Покровського собору в м. Рівному, під час якої постраждала ОСОБА_10 , є неправдивою та недостовірною. Хто виходив з дверцят водія автомобіля - учасника цієї дорожньо-транспортної пригоди, я не бачила».
12. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 50 000,00 грн моральної шкоди та 3546,30 грн матеріальних збитків.
13. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн моральної шкоди та 3546,30 грн матеріальних збитків.
14. Вирішено питання про судові витрати.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відомості, поширені ОСОБА_2 , є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями,
у яких відповідачка фактично вказала на вчинення ОСОБА_4 , сином ОСОБА_3 , ДТП, під час якої жінка, яка переходила дорогу зазнала тяжких тілесних ушкоджень.
16. ОСОБА_2 не надала доказів, які підтверджували б достовірність поширеної нею інформації щодо обставин ДТП, а тому така інформація не відповідає дійсності, порушує право позивачів на повагу до гідності, честі та ділової репутації. Вказана інформація за своїм змістом принижує честь, гідність і ділову репутацію позивачів, впливаючи на громадську з точки зору додержання ними законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі, і не критикує їх як публічних людей про, що стверджувала відповідачка. Суд зобов`язав відповідачку з метою спростування інформації надати інтерв`ю програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ТРК «Рівне-1».
17. Визначаючи розмір грошового відшкодування завданої позивачам моральної шкоди, суд першої інстанції послався на засади розумності
і справедливості, на ступінь зниження ділової репутації позивачів, приниження їх честі та гідності, ступінь поширення цієї інформації в засобах масової інформації, її негативні відклики і визначив розмір відшкодування
по 50 000,00 грн кожному з позивачів.
18. Ухвалюючи рішення про відшкодування позивачам матеріальних збитків, суд першої інстанції керувався вимогами статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і дійшов висновку про задоволення позову в цій частині, зокрема про відшкодування на користь ОСОБА_4
та ОСОБА_3 понесених ними збитків, з яких: вартість проведеного комп`ютерно-технічного дослідження - 1 071,60 грн та 1 242,00 грн, витрат на проведення експертно-лінгвістичного дослідження - 2 139,00 грн, вартість проведеної пресконференції, для спростування неправдивої інформації -
2 640,00 грн, тобто по 3 546,30 грн кожному.
19. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада
2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про покладення зобов`язань на ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом надання інтерв`ю програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2»
ТРК «Рівне-1», стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4
та ОСОБА_3 матеріальної шкоди і судових витрат скасовано. Ухвалено
в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.
20. Рішення суду першої інстанції в частині визнання відомостей недостовірними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачів, які були надані ОСОБА_2 , змінено, викладено зазначену частину рішення в такій редакції:
21. «Визнати недостовірними та такими, що принижують честь, гідність
та ділову репутацію позивачів, відомості, які були надані ОСОБА_2
в коментарі: телерадіокомпанії «Рівне-1» у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_3; каналу «НТН» у відеосюжетах
«ІНФОРМАЦІЯ_4» програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_3 та «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_7; телерадіокомпанії «Студія 1+1»
у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_8» у програмі ТСН від ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме: «...з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 ».
22. Вирішено спростувати недостовірну інформацію у місячний строк після набрання рішенням суду законної сили шляхом оголошення у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ТРК «Рівне-1» наступного тексту резолютивної частини рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року: «Визнати недостовірними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачів, відомості, які були надані ОСОБА_2 в коментарі: телерадіокомпанії «Рівне-1» у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» програми «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_3; каналу «НТН» у відеосюжетах «ІНФОРМАЦІЯ_4» програми «ІНФОРМАЦІЯ_5»
від ІНФОРМАЦІЯ_3 та «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_7; телерадіокомпанії «Студія 1+1»
у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_8» у програмі ТСН від ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме: «...з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 ».
23. Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено розмір стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_3 з 50 000,00 грн до 500,00 грн та на користь
ОСОБА_4 з 50 000,00 грн до 500,00 грн.
24. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, задовольняючи позов
у частині визнання інформації, поширеної ОСОБА_2 , зокрема
її твердження, що «з дверцят водія вийшов син ОСОБА_3 », недостовірною, такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію позивачів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог закону та обставин справи і дійшов правильного висновку, що вказана інформація може бути спростована
в судовому порядку, оскільки, перевірена на предмет відповідності дійсним обставинам ДТП, а її достовірність спростована доказами, наявними
в матеріалах справи.
25. Проте апеляційний суд не погодився з обраним судом першої інстанції способом спростування недостовірної інформації та вважав його недоцільним. Послався на те, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена, а в разі якщо спростування у такий спосіб здійснити недоцільно, то таке спростування треба здійснити у спосіб, наближений до способу поширення.
26. Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 поширила недостовірну інформацію у вигляді коментаря, а не у вигляді інтерв`ю,
у зв`язку із чим змінив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання інформації недостовірною, вказавши,
що недостовірна інформація була виражена у формі коментаря.
27. Оскільки визначений судом першої інстанції спосіб спростування недостовірної інформації є недоцільним, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалив нове рішення, яким вирішив спростувати недостовірну інформацію шляхом оголошення
в програмі, яку визначили позивачі, текст резолютивної частини рішення суду.
28. Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачів матеріальних збитків,
які полягають у понесенні витрат на проведення комп`ютерно-технічного
і експертно-лінгвістичного дослідження, а також на проведення пресконференції. Посилаючись на те, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремеслі тощо, експертиза призначається ухвалою суду
за заявою сторін, які беруть участь у справі, і витрати на проведення таких експертиз відносяться до судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати збитками витрати на проведення досліджень за ініціативою позивачів та на проведення пресконференції,
у зв`язку із чим відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
29. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позивачам завдано моральної шкоди, яка виразилась
у приниженні їх честі та гідності, ділової репутації, проте не погодилася
з визначеним судом першої інстанції розміром такої шкоди.
30. Апеляційний суд вважав, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди по 50 000,00 грн із ОСОБА_2 на користь кожного позивача є завищеним. Зважаючи на встановлені судом обставини, виходячи із засад виваженості, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди до 500,00 грн на користь ОСОБА_3
та 500,00 грн на користь ОСОБА_4 .
31. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 14 березня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року скасовано, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року залишено в силі.
32. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що інформація, поширена у засобах масової інформації ОСОБА_2 щодо обставин зазначеної ДТП, є недостовірною, не відповідає дійсності та порушує право позивачів на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Змінивши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визначив новий спосіб спростування інформації. Однак, не вказав на належний спосіб захисту порушеного особистого немайнового права, а саме не зазначив особу, яка має спростувати цю інформацію.
33. Крім того, суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду щодо безпідставності вимог позивачів про відшкодування матеріальної шкоди, а також про зменшення розміру моральної шкоди. Виходив з того, що, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів цього висновку, не врахував, що неправомірними діями завдано шкоди публічній особі, не зважив на ступінь приниження честі, гідності та ділової репутації позивачів.
34. Суд касаційної інстанції вважав, що, задовольняючи позов частково, місцевий суд повно та всебічно встановив обставини, обґрунтовано визначив розмір завданої матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку із чим правильно частково задовольнив позов.
35. У березні 2013 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу
на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня
2011 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року.
36. Касаційна скарга ОСОБА_2 подана після закінчення касаційного розгляду справи та постановлення Вищим спеціалізованим судом України
з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 14 березня 2012 року
за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
37. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 13 травня 2013 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року. Зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року.
38. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 25 липня 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 призначено до судового розгляду.
39. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року скасовано, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року залишено в силі.
40. Ухвала суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 мотивована тими ж висновками, з яких виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвалу від 14 березня 2012 року за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
41. Крім зазначених висновків, суд касаційної інстанції констатував,
що докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального
і процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
42. 17 червня 2014 року ОСОБА_2 подала до Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву (№ 46396/14), у якій скаржилася
за статтями 6 та 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), зокрема на те, що цивільне провадження щодо неї та подальше притягнення її до відповідальності порушили її право на свободу вираження поглядів. ЄСПЛ вирішив розглянути скаргу заявниці за статтею 10 Конвенції.
43. 23 березня 2023 року ЄСПЛ ухвалено рішення у справі «Удовиченко проти України» (Udovychenko v. Ukraine, заява № 46396/14; далі - рішення ЄСПЛ), яким встановлено порушення Україною статті 10 Конвенції при вирішенні судом справи № 2-777/11. Це рішення набуло статусу остаточного 23 червня
2023 року.
44. Також ЄСПЛ дійшов висновку, що існує очевидний зв`язок між підставами, за яких було встановлено порушення прав заявниці та матеріальною шкодою, якої вона зазнала. Суд вважав, що заявниця мала зазнати і моральної шкоди, яка не може бути виправлена визнанням порушення Конвенції у цій справі. Заявниця вимагала в якості відшкодування матеріальної шкоди компенсувати їй суму у розмірі 112 212,60 грн, сплачену нею за рішеннями національних судів, яку вона конвертувала в євро за офіційним курсом обміну валют на дату ухвалення рішення національного суду (9 791 євро). Також вимагала
50 000,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості і з огляду на всю наявну у нього інформацію ЄСПЛ присудив заявниці загальну суму у розмірі 14 300,00 євро, за усіма пунктами відшкодування шкоди.
45. ЄСПЛ визнав, що цивільне провадження та подальше притягнення заявниці до відповідальності становили втручання у її право на свободу вираження поглядів, проте таке втручання мало законні підстави в національному законодавстві, зокрема у статтях 277 і 280 ЦК України. Аргумент заявниці щодо неправомірного застосування презумпції недостовірності до твердження, висловленого нею як очевидцем, скоріше стосується питання, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві».
46. Суд також погодився, що таке втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів переслідувало законну мету захисту репутації або прав інших осіб (ОСОБА_3) у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції, а саме ділової репутації ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі Удовиченко проти України).
47. Розглянувши питання чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві» Суд погодився з тим, що коментар заявниці слід розглядати як твердження щодо фактів стосовно питання, яке було предметом суспільного інтересу, а не як безпідставний напад на репутацію позивачів.
48. Зауважив, що за відсутності твердження про недобросовісність з боку заявниці, вимагати від неї доведення правдивості її твердження щодо обставин ДТП, свідком якої вона була, - вимога, яку було б дуже складно, якщо не неможливо, виконати - суперечило принципам, встановленим
у практиці Європейського суду.
49. ЄСПЛ також вказав на невідповідність і тяжкість наслідків, з якими змушена була стикнутися заявниця, зокрема, її зобов`язали опублікувати спростування у формулюванні, яке вимагало від неї визнати, по суті, що вона помилилася щодо того, що бачила, а сума, яку заявниця була зобов`язана сплатити позивачам в якості відшкодування шкоди, була для неї дуже значною і більш ніж п`ять років до сплати суми у повному обсязі вона була обмежена у праві на виїзд за кордон.
50. У рішенні ЄСПЛ вказав на непропорційність втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів переслідуваній законній меті, зокрема захисту репутації інших осіб (ділової репутації ОСОБА_3), та дійшов висновку, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві в розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.
51. За підсумком розгляду справи, ЄСПЛ дійшов висновку, що реакція національних органів влади на твердження заявниці про обставини ДТП, свідком якої вона стала, була непропорційною переслідуваній меті, а тому не була необхідною в демократичному суспільстві, у зв`язку з чим констатував порушення статті 10 Конвенції.
Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами
52. 21 липня 2023 року ОСОБА_2 подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом (пункт 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
53. ОСОБА_2 просить скасуватиухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
54. У заяві про перегляд заявниця ставить питання про поворот виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня
2011 року, зокрема в частині стягнутих з неї сум відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, а також судового збору.
Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами
55. Частиною третьою статті 425 ЦПК України встановлено, що заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається
у складі Великої Палати.
56. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито провадження у зазначеній справі за виключними обставинами, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, а також витребувано з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 23 березня 2023 року у справі «Удовиченко проти України» (заява № 46396/14)разом із його автентичним перекладом. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
57. Копію цієї ухвали надіслано Міністерству юстиції України,Рівненському міському суду Рівненської області, ОСОБА_2 та разом із копією заяви про перегляд судових рішень - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
58. 04 серпня 2023 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.
59. 09 серпня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 2-777/11.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами
60. Як на підставу для перегляду за виключними обставинами судових рішень заявниця посилається на рішення, ухвалене 23 березня 2023 року ЄСПЛ
у справі «Удовиченко проти України» (Udovychenkov. Ukraine, заява
№ 11925/09),яке набуло статусу остаточного 23 червня 2023 року.
61. Про набуття рішенням статусу остаточного представника ОСОБА_2 було повідомлено листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який було отримано 18 липня 2023 року.
62. Цим рішенням установлено порушення статті 10 Конвенції внаслідок того,
що національні суди не навели достатніх та відповідних мотивів для виправдання втручання у право заявниці на вираження поглядів, а саме внаслідок надання нею коментаря в засобах масової інформації про обставини резонансної ДТП, свідком якої вона стала. ЄСПЛ дійшов висновку,
що покарання, накладене на заявницю, було невідповідним та тяжким
і зважаючи на обставини цієї справи не було підстав для накладення на заявницю таких наслідків.
63. У справі «Удовиченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що, розглядаючи справу, національні суди не навели достатніх та вагомих причини, які б виправдали втручання у право заявниці на вираження поглядів. Водночас
за відсутності будь-яких тверджень про недобросовісність з боку заявниці, вимагати від неї довести правдивість її твердження щодо обставин ДТП, свідком якої вона була, - вимога, яку було б дуже важко, якщо не неможливо, виконати - не відповідала принципам, викладеним у прецедентній практиці Суду. Більше того, ЄСПЛ наголосив на невідповідності та суворості наслідків, які понесла заявниця, що призвело до порушення статті 10 Конвенції
(пункти 46, 51, 52 рішення).
64. Тобто порушення прав заявниці за статтею 10 Конвенції, яке встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Удовиченко проти України», було наслідком судового розгляду справи за позовом про спростування недостовірної інформації, за результатом якого заявницю було зобов`язано опублікувати спростування визначеного в тексті судового рішення змісту, а також виплатити на користь обох позивачів моральну та матеріальну шкоду і судові витрати.
65. У справі «Удовиченко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що коментар заявниці стосувався справи, що становить суспільний інтерес, і зазначив,
що національні суди не розглядали це питання (пункт 42 рішення).
66. При цьому у пунктах 44 та 45 ЄСПЛ наголосив, що заявниця у своєму коментарі прямо розповіла про одну з фактичних обставин ДТП, свідком якої вона стала і яка привернула широку увагу засобів масової інформації, принаймні на місцевому рівні. Цe була декларація особистого сприйняття заявницею того, що вона побачила на місці події. Відтак за конкретних обставин цієї справи вимагати від заявниці доказів, що те, що вона бачила на власні очі, дійсно відбулося, суперечило принципам, які лежать в основі прецедентного права ЄСПЛ за статтею 10 Конвенції.
67. Рішення ЄСПЛ у справі заявниці спонукає до висновку, що національні судові рішення у справі суперечать Конвенції, а встановлені в рішенні ЄСПЛ порушення Україною гарантій статті 10 Конвенції поставили під сумнів результати розгляду справи у національних судах.
68. Заявниця вважає, що встановлені рішенням ЄСПЛ порушення можуть бути виправлені лише шляхом перегляду рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2011 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року, ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ
від 14 березня 2012 року та від 18 грудня 2013 року.
69. Зазначені судові рішення мають бути скасовані, оскільки вони ухвалені за відсутності достатніх та відповідних мотивів, які б виправдали втручання
у право заявниці на вираження поглядів, на чому наголошено у рішенні ЄСПЛ
у справі заявниці (пункт 51 рішення).
70. Заявниця зазначила, що рішення ЄСПЛ у її справі було ухвалено лише
23 березня 2023 року та набуло характеру остаточного 23 червня 2023 року. Відповідно, нею дотримано строк звернення до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами. Стверджує, що судові рішення у її справі набрали законної сили після їх перегляду та ухвалення рішення касаційним судом, оскільки розгляд справи касаційним судом критично вплинув на результат провадження на національному рівні та на попередні судові рішення у справі. Відтак, на її думку, встановлений законодавством десятирічний строк має обчислюватися
з 18 грудня 2013 року, тобто з дати постановлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 18 грудня 2013 року за її касаційною скаргою.
Позиція позивачів
71. 22 вересня 2023 року на електронну адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Кравцова В. Ю. про закриття провадження за виключними обставинами.
72. Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 пропустила десятирічний строк звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
73. Крім того, представник посилається на те, що відсутні підстави для застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи, оскільки ЄСПЛ присудив справедливу сатисфакцію і в його рішенні не вказано, що відновлення попереднього стану відповідачки потребує нового розгляду справи. Також послався на те, що судове рішення в частині покладення на відповідачку обов`язку спростувати недостовірну інформацію не було виконано.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень
74. У ЦПК України урегульовано питання щодо порядку розгляду заяви про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом та встановлені відповідні процесуальні строки (статті 423, 424 цього Кодексу).
75. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом), - особою, стосовно якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не пізніше тридцяти днів з дня, коли така особа дізналася або могла дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.
76. За змістом пункту 2 частини другої статті 424 ЦПК України з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною третьою статті 423 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
77. У поданій у липні 2023 року до Великої Палати Верховного Суду заяві ОСОБА_2 ставить питання про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, постановленої за її касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції. Зазначене судове рішення набрало законної сили 18 грудня 2013 року, ним скасовано рішення апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Заява про перегляд справи за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом (частина третя статті 423 ЦПК України), могла бути подана до 18 грудня 2023 року. Рішення ЄСПЛ ухвалив 23 березня 2023 року, статусу остаточного набуло 23 червня 2023 року.
78. З урахуванням дати набрання законної сили судовим рішенням (18 грудня
2013 року), про перегляд за виключними обставинами якого просить заявниця, колегія суддів вважає, що нею дотримано визначений пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК Українидесятирічний строк для подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
79. З урахуванням зазначеного відсутні підстави для задоволення заяви представника позивачів про закриття провадження про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку з пропуском десятирічного строку, визначеного пунктом 2 частиною другою статті 424 ЦПК України.
Оцінка аргументів заявника, висновків ЄСПЛ і національних судів
80. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників заявника (відповідача), представника позивачів, оцінила їх доводи, дослідила наведені в заяві аргументи та матеріали справи,зміст установлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань
і вважає, що заяву ОСОБА_2 про перегляд судових рішень за виключними обставинами слід задовольнити частково.
81. Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов`язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.
82. Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,
є частиною національного законодавства України.
83. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція
про захист прав людини та основоположних свобод, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97?ВР), набула чинності для України
11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства,
яке підлягає застосуванню.
84. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.
85. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому
стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони
є сторонами.
86. Поряд з цим ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони
не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також
і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою
як санкції за порушення її права.
87. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). Закон № 3477-IV є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.
88. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
89. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі
та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98
і № 41963/98, § 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також
і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.
90. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.
91. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є:
а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
92. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї,
і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
93. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
94. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький.
По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.
95. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
96. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде прийнята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.
97. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами
є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
98. У рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не вказав у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛвизнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи,
в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.
99. З огляду на висновки ЄСПЛ, зміст рішень національних судів і обставини справи є підстави вважати, що національні судові рішення у справі суперечать Конвенції, а встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення Україною гарантій
статті 10 Конвенції поставили під сумнів результати розгляду справи
у національних судах.
100. Стаття 10 Конвенції передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту 1 статті 10 Конвенції).
101. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками
і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними
в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
102. За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантовані права на свободу слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, вільне поширення інформації, зокрема письмово.
103. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку
з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).
104. Втручання не буде виправданим за статтею 10 Конвенції, якщо воно
не «встановлене законом», не переслідує одну або декілька законних цілей, наведених у пункті 2 цієї статті, і не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі чи цілей.
105. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).
106. Свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти державу чи будь-яку частину її населення. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (див. рішення у справі «Бедат проти Швейцарії» (Bedat v. Switzerland), заява № 56925/08, пункт 48, від 29 березня 2016 року).
107. Розглядаючи питання необхідності такого обмеження у демократичному суспільстві в інтересах «захисту репутації та прав інших осіб», від суду може вимагатися перевірити, чи дотримано справедливий баланс під час захисту двох цінностей, гарантованих Конвенцією, які у певних випадках можуть конфліктувати між собою, зокрема, з одного боку, свободи вираження поглядів, захищеної статтею 10 Конвенції, а з іншого - права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції (рішення
у справі «Бедат проти Швейцарії» (Bedat v. Switzerland), пункт 74).
108. Проте для того, щоб стаття 8 Конвенції підлягала застосуванню, посягання на репутацію особи має досягнути певного рівня серйозності
та бути таким, що завдає шкоди здійсненню особою свого права на повагу до приватного життя (рішення у справах «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява № 28070/06, пункт 64, від 09 квітня 2009 року та «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» [ВП] (Axel Springer AG v. Germany) [GC], заява № 39954/08, пункт 83, від 07 лютого 2012 року).
109. У своїй практиці ЄСПЛ визначив низку відповідних критеріїв,
за допомогою яких урівноважуються права на свободу вираження поглядів та на повагу до приватного життя, зокрема: чи вплинула оскаржувана публікація на обговорення, яке становило суспільний інтерес; чи добросовісно діяла особа, яка висловила твердження; наскільки відомою є особа, якої стосується публікація, та що є предметом публікації; контекст, в якому були висловлені оскаржувані твердження; зміст, форма та наслідки публікації; попередня поведінка відповідної особи; метод отримання інформації та її достовірність;
а також характер і тяжкість накладеного покарання (рішення у справі «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» (Axel Springer AG v. Germany), пункти 89-95,
та рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 і № 60641/08, пункти 108-113, ЄСПЛ, 2012).
110. ЄСПЛ наголошував, що для того, аби втручання в право на свободу вираження поглядів було пропорційним законній меті захисту репутації інших осіб, необхідним елементом є існування об`єктивного зв`язку між оскаржуваним твердженням та особою, яка подала позов про захист честі та гідності. Простих особистих припущень чи суб`єктивного сприйняття публікації як наклепу недостатньо, аби встановити, що відповідна особа безпосередньо постраждала від публікації. В обставинах конкретної справи має існувати щось, аби змусити пересічного читача відчути, що твердження безпосередньо стосується конкретного позивача, або що він або вона були піддані критиці (рішення у справі «Куніцина проти Росії» (Kunitsyna v. Russia), заява № 9406/05, пункти 42 і 43, від 13 грудня 2016 року).
111. Згідно з установленими в цій справі обставинами 02 грудня 2008 року ОСОБА_2 стала свідком ДТП в центрі міста Рівне, в якій автомобіль Audi Q7 завдав тяжких тілесних ушкоджень молодій жінці, яка переходила дорогу.
112. ІНФОРМАЦІЯ_3 під час відвідування потерпілої в лікарні
ОСОБА_2 дала коментар щодо обставин ДТП журналістам,
які висвітлювали подію і також були присутні в лікарні. У цьому коментарі, зробленому на прохання журналіста, заявниця зазначила: «Деякий час
з машини ніхто не виходив, там їх було троє, а потім залишилося двоє.
З дверей з боку водія вийшов син ОСОБА_3 ».
113. Пізніше декілька засобів масової інформації оприлюднили відео
та друковані матеріали щодо ДТП, зокрема відеозапис коментаря заявниці
та його дослівне відтворення, а також показання інших очевидців,
які стверджували, серед іншого, що водій був у стані алкогольного сп`яніння,
а потерпілу збили на пішохідному переході. У супровідних репортажах журналісти припустили, що до ДТП був причетний депутат місцевої ради ОСОБА_4 , син колишнього народного депутата ОСОБА_3 .
114. У своїх публічних коментарях ОСОБА_4 визнав, що був присутній на місці події, але сказав, що прибув невдовзі після ДТП, аби підтримати свого друга - водія автомобіля, який збив потерпілу. Він сказав, що заявниця,
яка була його сусідкою, ймовірно, помилилася щодо того, кого бачила.
115. Під час розслідування обставин ДТП працівники правоохоронних органів встановили, що водієм відповідного автомобіля був ОСОБА_12 ,
і порушили щодо нього кримінальну справу.
116. 03 червня 2009 року закрито кримінальну справу № 20/116-08, порушену відносно ОСОБА_12 по факту порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_12 зазначеного складу злочину.
117. У листопаді 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали цивільний позов до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації
та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, посилаючись на те,
що ОСОБА_2 висловила неправдиве твердження у коментарі засобам масової інформації: «З дверей з боку водія вийшов син ОСОБА_3 .» За їхніми твердженнями, із коментаря заявниці випливало, що ОСОБА_4 був винен
у вчиненні ДТП і цей коментар став джерелом для оприлюднення у засобах масової інформації обвинувачень щодо ОСОБА_4 . Позивачі стверджували, що таке обвинувачення завдало шкоди їхній честі, гідності та діловій репутації, і вимагали спростування як неправдивого твердження заявниці, що саме син ОСОБА_3 вийшов з дверей з боку водія. Вони також вимагали відшкодування матеріальної та моральної шкоди, подвоївши суму своєї вимоги, коли заявниця відмовилася від пропозиції укласти мирову угоду. Спочатку позов також був поданий проти засобів масової інформації,
які поширили коментар, але після укладення мирової угоди, згідно з якою відповідні засоби масової інформації зобов`язалися вилучити свої матеріали
з публічного доступу, провадження щодо них було закрито ухвалою Рівненскього міського суду Рівненської області від 23 липня 2010 року.
118. Під час розгляду справи у своїх поясненнях ОСОБА_2 стверджувала, серед іншого, що її коментар був наданий на прохання журналіста телеканалу «Рівне-1», який висвітлював цю ДТП, і вона повідомила лише про те, що бачила на власні очі. Вона була впевнена в тому, що бачила, і її коментар не потребував будь-якого підтвердження від неї; саме відповідні органи державної влади мали перевірити та встановити всі обставини події. Заявниця доводила, що надала таку ж інформацію, що й у її коментарі журналісту, органам досудового розслідування, коли її допитували як свідка у кримінальній справі у зв`язку з ДТП, і їй ніколи не пред`являли обвинувачення у наданні неправдивих показань. Також доводила, що фраза про сина ОСОБА_3 , який вийшов з дверей з боку водія, не була сформульована образливо чи принижуюче і не містила оцінки поведінки позивачів чи обвинувачення їх у вчиненні злочину. Згідно з твердженнями ОСОБА_2 , вона не могла бути відповідальною за тлумачення її слів позивачами чи засобами масової інформації або за контекст, в якому її слова були розміщені засобами масової інформації.
119. 11 квітня 2011 року Рівненський міський суд ухвалив рішення на користь позивачів і зобов`язав ОСОБА_2 спростувати оскаржуване твердження, висловивши нове у такому формулюванні :«Я, ОСОБА_2 , заявляю, що інформація стосовно причетності ОСОБА_4 - сина голови Рівненської обласної державної адміністрації, народного депутата V скликання ОСОБА_3 до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 грудня 2008 року біля Свято-Покровського собору у м. Рівному, під час якої постраждала ОСОБА_10 , є неправдивою та недостовірною. Хто виходив з дверей з боку водія автомобіля-учасника цієї дорожньо-транспортної пригоди, я не бачила».
120. ОСОБА_2 також зобов`язали сплатити кожному позивачу
по 50 000 грн як відшкодування моральної шкоди та 3 546,30 грн
як відшкодування матеріальної шкоди, з неї також стягувалися витрати
по сплаті судових зборів.
121. В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції заявниця підтримала свої попередні аргументи та, додатково, стверджувала, що:
її коментар стосувався питання, яке становило суспільний інтерес; той факт, що сталася ДТП і ОСОБА_4 був присутній на місці події, позивачі
не заперечували; постанова про закриття кримінальної справи не могла бути достатнім доказом неправдивості її слів, оскільки в постанові була наведена низка інших аспектів обставин ДТП, які суперечили показанням потерпілої
та допитаних судом першої інстанції свідків, які доводили, що потерпіла перебувала на пішохідному переході в момент, коли її збив автомобіль; крім того, хоча ці свідки не вказали у суді, хто саме вийшов з автомобіля, кожен
з них сказав, що особа, яка вийшла з дверей з боку водія, залишила місце події, а замість неї з`явилася інша особа, а саме особа, яку слідчий встановив як водія. ОСОБА_2 звертала увагу на те, що позивачі подали позов через рік після ДТП, а тим часом ОСОБА_3 був призначений головою Рівненської обласної державної адміністрації, а ОСОБА_4 переобраний депутатом до місцевої ради, і це свідчило, що їхня репутація не постраждала.
122. 23 листопада 2011 року Апеляційний суд Рівненської області залишив без змін рішення суду першої інстанції по суті, погодившись з наведеним ним мотивуванням. Однак він змінив положення про спростування твердження, відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення матеріальної шкоди та судових витрат як необґрунтованих та зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до 500 грн кожному з позивачів.
123. Стосовно положення про спростування апеляційний суд зазначив,
що відповідачка не давала інтерв`ю засобам масової інформації, а лише коментар. У зв`язку із цим суд вважав, що оскаржувана інформація мала бути спростована шляхом оголошення посилання на резолютивну частину його рішення у відповідній програмі на телеканалі «Рівне-1».
124. Посилаючись на результати розслідування, апеляційний суд також звернув увагу на підтвердження того, що коментар заявниці не відповідав справжнім обставинам ДТП. Питання, чи діяла заявниця добросовісно
або недобросовісно, коли давала свій коментар, апеляційний суд визнав таким, яке не було суттєвим для цілей статті 277 ЦК України.
125. У своїй касаційній скарзі заявниця повторила аргументи, наведені нею
у судах нижчих інстанцій.
126. 18 грудня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення апеляційного суду як таке, що було ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, й залишив у силі рішення суду першої інстанції. Він зазначив,
що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи
й обґрунтовано визначив розмір шкоди, яка підлягала відшкодуванню,
а також сформулював спростування, яке мало бути поширене.
127. Проте ЄСПЛ з цього приводу дійшов іншого висновку.
128. У рішенні від 23 березня 2023 року у справі «Удовиченко проти України» ЄСПЛ зауважив, що коментар заявниці стосувався ДТП, під час якої автомобіль Audi Q7 зі столичними номерними знаками завдав молодій жінці серйозні тілесні ушкодження. Ця подія викликала інтерес на місцевому рівні,
що підтверджувалося, серед іншого, присутністю декількох журналістів
у лікарні, куди доставили потерпілу від ДТП. Отже, Суд вважає, що коментар заявниці стосувався питання, яке становило суспільний інтерес, і вказує,
що національні суди не розглянули це питання.
129. Стосовно характеру коментаря заявниці національні суди встановили, що він був фактичним твердженням. На підставі цього вони вимагали,
щоб заявниця довела правдивість своїх тверджень, як передбачено
статтею 277 Цивільного кодексу України, якою закріплена так звана «презумпція недостовірності». Суд установив, що презумпція недостовірності фактичних тверджень, яка вимагає від особи довести їхню достовірність,
не обов`язково суперечить Конвенції за умови, що відповідачу надається реальна можливість довести, що твердження було правдивим.
130. Водночас заявник, який був явно залучений до публічного обговорення важливого питання, не повинен бути зобов`язаний дотримуватися більш суворого стандарту, ніж стандарт прояву належної ретельності, оскільки
за таких обставин обов`язок доведення фактичних тверджень може позбавити заявника захисту, наданого статтею 10 Конвенції.
131. У цій справі ЄСПЛ погодився з національними судами, що фраза про сина ОСОБА_3 , який виходив з дверей з боку водія, може розглядатися як твердження щодо фактів. Однак ЄСПЛ зазначив, що це фактичне твердження заявниця зробила як очевидець і воно було ні чим іншим,
як прямим викладом однієї з фактичних обставин ДТП, свідком якої вона стала, і яка привернула широку увагу засобів масової інформації, принаймні на місцевому рівні. Це було відтворення особистого сприйняття заявницею того, що вона побачила на місці події. ЄСПЛ вважав, що за таких конкретних обставин, як у цій справі, згідно з принципами, на яких ґрунтується його практика за статтею 10 Конвенції, від заявниці не слід було очікувати доведення того, що, як вона вважала, відбулося, і що вона бачила на власні очі.
132. ЄСПЛ також зауважив, що коментар був зроблений на прохання журналіста, який висвітлював ДТП, незабаром після того, як сталася подія,
і задовго до завершення кримінального розслідування. Заявниця
не використовувала образливих чи зневажливих слів щодо позивачів
і не займала жодної позиції щодо вини будь-кого з причетних осіб, а просто розповіла послідовність подій, свідком яких вона стала на дорозі.
133. Крім того, ані національні суди під час провадження, ані Уряд
не заперечували, що заявниця дала такі ж показання працівникам міліції після того, як її попередили про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань. Суд зауважив про відсутність вказівок, що національні органи влади порушили або коли-небудь розглядали можливість порушення кримінальної справи чи провадження щодо заявниці у зв`язку із,
як стверджувалося, неправдивими показаннями, хоча надання неправдивих показань передбачало кримінальне покарання згідно з національним законодавством.
134. ЄСПЛ вказав на відсутність припущень у позивачів та у національних судів, що заявниця діяла із прямим умислом завдати шкоди репутації позивачів, навмисно поширюючи неправдиву інформацію. Насправді національні суди не намагалися дослідити мотив надання коментаря заявницею, а вважали цей елемент несуттєвим. Вони також не розглянули контекст, у якому було висловлено це твердження.
135. На підставі наявних матеріалів ЄСПЛ не встановив причин ставити під сумнів виклад подій заявницею, що коли вона давала коментар засобам масової інформації, вона була переконана в правдивості свого твердження,
а тому діяла добросовісно та вірила, що встановлення обставин ДТП, свідком якої вона була, становило суспільний інтерес. У зв`язку з цим Суд також погодився з тим, що її коментар слід розглядати як твердження щодо фактів стосовно питання, яке було предметом суспільного інтересу, а не як безпідставний напад на репутацію позивачів. Непідтвердження офіційним розслідуванням того, що ОСОБА_4 був водієм автомобіля, не мало значення для цього висновку за відсутності ознак недобросовісності з боку заявниці.
136. ЄСПЛ зауважив, що, дозволяючи свідкам подій, які могли бути пов`язані з кримінальними правопорушеннями, публічно і добросовісно розповідати про те, що вони безпосередньо бачили та належним чином повідомили органам державної влади, якщо вони не були зобов`язані дотримуватися таємниці розслідування, становить аспект захисту свободи вираження поглядів і за певних обставин може відповідати суспільним інтересам.
137. За відсутності твердження про недобросовісність з боку заявниці вимагати від неї доведення правдивості її твердження щодо обставин ДТП, свідком якої вона була, - вимога, яку було б дуже складно, якщо
не неможливо, виконати, - суперечило принципам, установленим у практиці Суду. Оскільки національні суди обмежили свій розгляд питанням, чи довела заявниця, що з дверей з боку водія після ДТП вийшов син ОСОБА_3 , наведені ними підстави не можна вважати відповідними та достатніми для обґрунтування втручання (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Удовиченко проти України).
138. ЄСПЛ також зазначив про невідповідність і тяжкість наслідків, з якими змушена була стикнутися заявниця. Він вважав недоречним, що її зобов`язали опублікувати спростування у формулюванні, яке вимагало від неї визнати,
по суті, що вона не бачила того, що, як вона вважала, бачила. Крім того, сума, яку заявниця була зобов`язана сплатити позивачам як відшкодування шкоди, була дуже значною у порівнянні з її заробітною платою. Надані заявницею докази свідчили, що вона з усіх сил намагалася сплатити цю суму більш
ніж п`ять років і протягом цих років вона була обмежена у праві на виїзд
за кордон до сплати суми у повному обсязі. Обставини справи не свідчать про наявність підстав для накладення на заявницю такого стягнення (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Удовиченко проти України»).
139. Суд першої інстанції, рішення якого залишено в силі касаційним судом, вважав, що у діях заявниці є ті ознаки неправомірної поведінки, які необхідні для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у розмірі
по 50 000,00 грн на користь кожного позивача. Тоді як ЄСПЛ констатував,
що провадження у справі про захист честі та гідності призвело до надмірного та непропорційного тягаря, покладеного на заявника.
140. Загалом ЄСПЛ дійшов висновку, що реакція національних органів влади на твердження заявниці про обставини ДТП, свідком якої вона стала, була непропорційною переслідуваній законній меті, а тому не була необхідною
в демократичному суспільстві у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.
141. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції. Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій не навели достатні та вагомі причини, які б виправдовували втручання у право ОСОБА_2 на вираження поглядів. Водночас
за відсутності будь-яких тверджень про недобросовісність з боку відповідача вимагати від неї довести правдивість її твердження щодо обставин ДТП, свідком якої вона була, вимога, яку було б дуже важко, якщо не неможливо, виконати, - не відповідала принципам, викладеним у прецедентній практиці ЄСПЛ.
142. У справі, яка переглядається суди не дослідили мотив надання коментаря заявницею, а вважали цей елемент несуттєвим. Також не розглянули контекст, у якому було висловлено це твердження, не надали оцінки тим обставинам, що її коментар стосується фактів у питанні, яке було предметом суспільного інтересу, та не розглядався судами як безпідставний напад на репутацію позивачів. Крім того, судовим рішенням її зобов`язали опублікувати спростування у формулюванні, яке вимагало від неї визнати, по суті, що вона не бачила того, що, як вона вважала, бачила.
143. Оскільки суди обмежили розгляд справи питанням, чи довела відповідачка, що з дверей з боку водія після ДТП вийшов син ОСОБА_3 , наведені ними підстави не можна вважати належними та достатніми для обґрунтування відповідного втручання у право відповідача на свободу вираження поглядів з метою захисту репутації інших осіб (позивачів), зокрема щодо пропорційності такого втручання законній меті захисту репутації позивачів.
144. За умов існування двох конкуруючих інтересів, пов`язаних
з двома правами, однаково захищеними згідно зі статтею 10 та пунктом 1
статті 6 Конвенції відповідно, суди попередніх інстанцій, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, мали застосувати критерії, які у своїй практиці визначив ЄСПЛ та за допомогою яких урівноважуються права на свободу вираження поглядів та на повагу до приватного життя, а також принципи, на яких ґрунтується практика ЄСПЛ за статтею 10 Конвенції, з яких випливає, що від заявниці не слід було очікувати доведення того, що, як вона вважала, відбулося і що вона бачила на власні очі.
145. Для дотримання балансу між захистом прав позивачів на повагу честі
і гідності шляхом втручання у право відповідача на свободу вираження поглядів, крім зазначеного, суди мали встановити, що таке втручання
є виправданим, а посягання на репутацію позивачів досягнуло певного рівня серйозності та є таким, що завдає шкоди здійсненню права на повагу до приватного життя. Підлягало дослідженню питання чи діяла заявниця добросовісно чи недобросовісно, коли давала коментар, а також контекст,
в якому були висловлені оскаржувані твердження і наслідки публікації цих тверджень для позивачів.
146. Проте у цій справі суди не встановили існування об`єктивного зв`язку між оскаржуваним твердженням та позивачами, які подали позов про захист честі та гідності, зокрема не перевірили яким чином останні постраждали від публікації. При вирішенні справи суди обмежились констатацією суб`єктивного сприйняття позивачами публікації як такої, що принижує їх честь, гідність і ділову репутацію, що є недостатнім для висновків, що вони безпосередньо постраждали від публікації. Крім того, суди поклали на відповідача обов`язок доказування правдивості її твердження, яке вона зробила як очевидець ДТП і яке було відтворенням її особистого сприйняття того, що вона побачила на місці події.
147. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень свідчить про те,
що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин
і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду.
148. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
149. Усебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
150. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
151. Велика Палата Верховного Суду не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, в силу процесуальних обмежень не може ухвалити у цій справі власне судове рішення по суті спору.
152. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду констатує, що встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення Україною гарантій статті 10 Конвенції поставили під сумнів результати розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Скасовуючи рішення апеляційного суду і залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, суд касаційної інстанції ці порушення не усунув. Тому судові рішення, про перегляд яких просить заявник, слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
153. Велика Палата Верховного Суду неповноважна вчиняти дії, спрямовані на усунення означених порушень, зокрема щодо необхідності установлення обставин, такі дії має вчинити суд першої інстанції під час нового розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
154. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).
155. Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій із переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала
у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 2-23/2008 та від 11 листопада 2020 року у справі № 2а-0770/791/12). З огляду на це заяву про перегляд судових рішень слід задовольнити частково.
Щодо заяви про поворот виконання рішення
156. Підстави для вирішення судом касаційної інстанції питання про поворот виконання судового рішення за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами визначено частиною третьою статті 444
ЦПК України.
157. У цій справі Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення за виключними обставинами з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а отже, за правилами частини другої статті 444
ЦПК України питання про поворот виконання судового рішення має вирішити відповідний суд при ухваленні рішення.
Керуючись частиною дев`ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня
2011 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2011 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 18 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач І. А. Воробйова
Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко
О. Л. Булейко О. В. Кривенда
Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв
М. І. Гриців С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна О. В. Ступак
В. В. Король І. В. Ткач
О. С. Ткачук
скопійовано
-
скопійовано
-
