Ухвала

Іменем України

01 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 556/2704/23

провадження № 61-2521ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у складі судді: Іванків О. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Фонду державного майна України про поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що наказом президента Національної академії аграрних наук України від 19 березня 2021 року М 111-к ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України, код ЄДР 00729586.

З 21 серпня 2023 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 8693270-2016409495-1 від 21 серпня 2023 року.

01 вересня 2023 року ОСОБА_1 отримав поштовий лист, у якому знаходився наказ Фонду державного майна України № 1476 від 21 серпня 2023 року «Про вирішення кадрових питань державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку із закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зазначеним наказом ОСОБА_3 22 серпня 2023 року призначено на посаду директора підприємства з дати, наступної за датою видання цього наказу, на строк, визначений, укладеним з ним контрактом (підстава: заява ОСОБА_3 від 24 квітня 2023 року). Також, цим наказом зобов`язано ОСОБА_1 у день звільнення передати справи з управління господарською діяльністю підприємства, матеріальні цінності, установчі документи та печатку новопризначеному керівнику підприємства, про що скласти відповідний акт, а директору підприємства ОСОБА_3 надати відомості до ЄДР про зміну керівника підприємства, в установленому законодавством порядку й прийняти по акту справи з управління господарською діяльністю підприємства, матеріальні цінності, установчі документи та печатку підприємства та письмово повідомити Фонд державного майна України.

ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним та протиправним, у зв`язку з чим просить поновити його на займаній посаді.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00729586) до призначення директора у встановленому порядку. Рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

ФДМУ є уповноваженим органом управління майном Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 00729586), що знаходиться за адресою: Рівненська область Володимирецький район, с. Городець, вул. А. Коломійця, буд. 170. Доводи позивача та його представника, в яких вони зазначають, що ФДМУ після прийняття підприємства до сфери свого управління не вніс відповідних змін до статутних та реєстраційних документів, в т. ч. до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто не завершив процес передачі підприємства і не набув відповідних повноважень, відхилені судом, оскільки не свідчать про відсутність повноважень органу управління;

наказом президента Національної академії аграрних наук України №111-к від 19 березня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України», до призначення директора у встановленому законом порядку;

формулювання наказу про призначення ОСОБА_1 , на думку суду, свідчить про те, що з ним було укладено строковий трудовий договір, закінчення якого обумовлено настанням певної події - призначенням директора підприємства у встановленому законом порядку. З урахуванням викладеного, доводи представника відповідача про строковий характер трудового договору з ОСОБА_1 є обґрунтованими. З пункту 1 наказу вбачається, що ОСОБА_1 підлягає звільненню датою видання цього наказу, тобто 21 серпня 2023 року. Разом з тим, станом на 21 серпня 2023 року директор Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» ще не був призначений, оскільки, як вбачається з пункту 2 Наказу, ОСОБА_4 призначено на посаду директора цього підприємства з 22 серпня 2023 року, а саме «з дати, наступної за датою видання цього наказу». Станом на 21 серпня 2023 року не настала подія, яка зумовлює закінчення строку трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , а саме не було у встановленому порядку призначено директора ДП «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України». Враховуючи викладене, трудовий договір з позивачем припинено без дотримання вимог чинного законодавства і останній підлягає поновленню на займаній ним раніше посаді;

судом встановлено, що з 21 серпня 2023 року по 01 вересня 2023 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 8693270-2016409495-1 від 21 серпня 2023 року. Оскільки ОСОБА_1 звільнений з дати винесення наказу, і дата його звільнення не була змінена на час судового розгляду справи. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства, однак таких доказів відповідачем не надано.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Харченка О. В. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Фонду Державного майна України задоволено частково. Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора ДП «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії наук України» на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 21 серпня 2023 року на 02 вересня 2023 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України;

з метою ефективного управління державним майном, задля погашення існуючого податкового боргу та недопущення його зростання, Фонд державного майна України як суб`єкт управління ДП «Дослідне господарство «Городоцьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України прийняв рішення щодо призначення нового керівника. Таким чином, у зв`язку з призначенням ОСОБА_3 на посаду директора підприємства відповідачем обґрунтовано звільнено ОСОБА_1 з посади в.о. директора на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, оскільки останнього призначено на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» до призначення директора у встановленому законом порядку;

з 28 лютого 2023 року Фонд державного майна України здійснює функції з управління єдиного майнового комплексу ДП «Дослідне господарство «Городоцьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України. Згідно пункту 4 частини першої статті Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог. Тобто, відповідно до спеціальних норм законодавства, які регулюють відносини з управління об`єктами державної власності, Фонд державного майна України є уповноваженим органом управління ДП «Городоцьке» та вправі звільняти з посади та призначати на посаду керівників державних унітарних підприємств. Вищевказаним спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Фонд державного майна України не набув повноважень з управління підприємством;

не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України);

згідно з листком непрацездатності № 8693270-2016409495-1 від 21 серпня 2023 року у період з 21 серпня 2023 року по 01 вересня 2023 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Отже, наказ про звільнення позивача було видано в період його непрацездатності - 21 серпня 2023 року;

порушення прав позивача, а саме його звільнення у день перебування на лікарняному, суд може усунути шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення. Вищезазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у Постанові від 15 вересня 2020 рокуу справі № 205/4196/18(провадження № 14-670цс19). Як вказано Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21 (провадження № 61-9913св22) звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності не свідчить про наявність підстав для його поновлення на роботі;

відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 24 грудня 2023 року у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки;

з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення норм частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача з 21 серпня 2023 року на 02 вересня 2023 року (перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності);

також апеляційний суд зазначив, що доводи Фонду державного майна України про належне повідомлення позивача про звільнення та його ознайомлення з відповідним наказом за допомогою відповідних повідомлень у месенджері заслуговують на увагу та підтверджено належними та допустимими доказами, а також узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23).

ОСОБА_5 20 лютого 2024 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 06 березня 2024 року ці недоліки було усунуто, а саме: надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_5 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину, сказавши, що «Доводи позивача та його представника, в яких вони зазначають, що ФДМУ після прийняття підприємства до сфери свого управління не вніс відповідних змін до статутних та реєстраційних документів, в т.ч. до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто не завершив процес передачі підприємства і не набув відповідних повноважень, приймаються судом, оскільки свідчать про відсутність повноважень органу управління на реалізацію управлінських функцій до реєстрації права управителя в Єдиному державному реєстрі».

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_5 в уточненій касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19.

Уточнена касаційна скарга мотивована тим, що:

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 у справі 906/1336/19 суд вказує, що з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Таким чином, постанова Рівненського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у справі № 556/2704/23 ухвалена без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та статті 3 цього ж Закону у подібних правовідносинах;

висновок апеляційного суду про те, що Фонд державного майна України є уповноваженим органом управління відповідача та вправі звільняти з посади та призначати на посаду керівників державних унітарних підприємств є помилковим та не узгоджується з позицією Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах. Верховний Суд у справі 906/1336/19 розділяє момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві). Наказ Фонду державного майна України № 1476 винесений відповідачем, як органом управління підприємства 21 серпня 2023 року. Станом на день прийняття наказу про звільнення позивача, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - вищим органом управління підприємством є Національна академія аграрних наук України, а не Фонд державного майна України. На підтвердження цього позивачем надано до матеріалів справи відповідний Витяг з ЄДР;

у постанові Верховного Суду у справі 906/1336/19 вказано, що моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. Таким чином, Фонд державного майна України до настання юридичного факту реєстрації в Єдиному державному реєстрі права на управління підприємством не має право здійснювати юридично-значимі дії та реалізовувати права участі в управлінні підприємством, в тому числі щодо звільнення працівника цього підприємства;

суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи позивача вказав, що спеціальні норми надають повноваження Фонду управляти підприємством. При цьому, суд апеляційної інстанції жодним чином не надав оцінки доводам позивача про застосування статті 3 та статті 10 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а також щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі 906/1336/19. Суд першої інстанції, незважаючи на задоволення позовних вимог, теж відхилив доводи позивача щодо моменту реалізації прав з частки, тобто не врахував висновки Верховного Суду;

позивач, в свою чергу, вважає, що право управління (на частку) у відповідача виникає з моменту підписання акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу державного підприємства, але права, що витікають з права управління (цивільна дієздатність), виникають у відповідача з моменту реєстрації у ЄДР. При цьому суд не надав оцінку різниці між повноваженнями органу управління та моментом з яким закон пов`язує право на реалізацію таких повноважень.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що наказом президента Національної академії аграрних наук України № 111-к від 19 березня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» до призначення директора у встановленому законом порядку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» передано єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 із сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду державного майна України. До даного переліку було включено єдиний майновий комплекс Державне підприємство «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України», що передається із сфери управління Національної академії аграрних наук України до сфери управління Фонду.

Приймання-передача Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України» здійснювалася відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об`єктом, або самоврядна організація втрачає таке право.

Апеляційний суд встановив, що акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу державного підприємства Державне підприємство «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України» із сфери управління Національної академії аграрних наук України до сфери управління Фонду на виконання розпорядження КМУ від 10 січня 2023 року № 37-р було затверджено та підписано Фондом державного майна України 28 лютого 2023 року.

21 серпня 2023 року Фондом державного майна України видано наказ № 1476 «Про вирішення кадрових питань державного підприємства "Дослідне господарство «Городоцьке» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України» яким звільнено ОСОБА_1 з посади в.о. директора ДП «Городоцьке» датою видання цього наказу, у зв`язку із закінченням строку, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц зроблено висновок, що:

«підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (провадження № 61-14979св20) вказано, що:

«відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року справі № 334/5735/19 (провадження № 61-1164св22) зазначено, що:

«відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП з 07 червня 2019 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження вчинення на нього тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищевказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивача було правомірним.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правильно звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП, суд встановив факт законності такого звільнення, а тому відсутні правові підстави для його поновлення на роботі.

Проте суди, вирішуючи спір, визнали законним звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП). Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)2019 у справі № 3-425/2018(6930/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові відносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) сформулювала висновок, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Отже, наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача - 08 липня 2019 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року справі № 127/28914/21 (провадження № 61-10100св22) зазначено, що:

«не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

04 вересня 2019 року КС України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18)за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Отже, ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом.

З 08 липня 2021 року до 02 жовтня 2021 року включно позивач перебував на стаціонарному лікуванні, а також проходив реабілітацію після оперативного втручання (ендопротезування лівого плечового суглобу). Листки тимчасової непрацездатності були передані відповідачу.

Усупереч забороні, встановленій частиною третьою статті 40 КЗпП України, звільнення позивача з роботи 23 вересня 2021 року проведено в період його тимчасової непрацездатності.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670цс19, сформулювала висновок, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Отже, наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку необхідно усунути шляхом зміни дати звільнення, а саме визначити датою припинення трудових відносин перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача - 04 жовтня 2021 року (понеділок).

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість посилань позивача на порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України з тих підстав, що заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а у справі, що переглядається, звільнення відбулося у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 199/9361/19 (провадження № 61-7844св22) зазначено, що:

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Призначення виконуючим обов`язки (у цьому спорі за встановлених обставин - виключно щодо виконання обов`язків заступника директора заводу) за своєю природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим. Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), Верховний Суд вважає, що оскільки позивач звільнений відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (протилежного під час розгляду справи суди не встановили), і суди встановили факт закінчення строку дії трудового договору (протилежне під час розгляду справи не встановлено), позивач не просив поновити його на посаді виконуючого обов`язку заступника директора заводу, наполягав на тому, що має бути поновлений на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора, немає підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку потрібно усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 02 листопада 2019 року (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18), від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17 (провадження № 61-37451св18), від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18 (провадження № 61-18741св19), від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18 (провадження № 61-20048св19)).

Водночас, перевіряючи доводи та підстави касаційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що наслідки порушення гарантій дотримання трудових прав працівників, визначених у частині третій статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки день. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційна скарга ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зміну дати звільнення позивача».

За таких обставин, встановивши, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося без порушення вимог трудового законодавства, а недотримання гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки),апеляційний суд обґрунтовано змінив дату звільнення позивача та відмовив у задоволенні позову про поновлення на роботі.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин (зокрема, набуття права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору купівлі-продажу).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про поновлення на роботі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков