Справа № 164/1446/22 Головуючий у 1 інстанції: Ониско Р. В. Провадження № 22-ц/802/393/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3 , про визнання протиправними та скасування рішення, державного акту на право приватної власності та державної реєстрації земельної ділянки, рішення реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з позовом до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3 , про визнання протиправними та скасування рішення Маневицької селищної ради №7/3 від 08.09.1999 року, державного акту на право приватної власності на землю серії ВЛ-53 та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072, рішення реєстратора Маневицької селищної ради про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12.01.2022 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072.

Вказує, що він проживає у багатоквартирному житловому будинку, у АДРЕСА_1 - з 1991 року. Співвласниками даного будинку на прилеглій прибудинковій території було зведено ряд нерухомих приміщень - гаражів, сараїв та господарських споруд ще у 1991 році. Нещодавно стало відомо, що під зазначеними приміщеннями та спорудами зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072 площею 0,09 га. за адресою: АДРЕСА_2 за відповідачем ОСОБА_3 . Така інформація стала відомою після ознайомлення з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000672602022 від 25.07.2022 року. Як слідує з даного витягу підставою для здійснення державної реєстрації земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01.11.2021 року, виготовлена Волинською філією Державного підприємства «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». При цьому вказана технічна документація виготовлялася, у зв`язку з наявним у відповідача ОСОБА_3 державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ-53, виданого на підставі рішення Маневицької селищної ради №7/3 від 08.09.1999 року, та зареєстрованого 11 жовтня 1999 року. У будинку, в якому проживає ОСОБА_5 є дві квартири, власником одної являється ОСОБА_3 і спірна земельна ділянка виділена також їй, що є грубим порушенням положень чинного законодавства щодо порядку володіння користування та розпорядження спільним майном.

Зазначає, що станом на момент видачі рішення Маневицької селищної ради від 08.09.1999 року на спірній земельній ділянці вже було зведено позивачем ОСОБА_1 господарські приміщення, а відтак, право на земельну ділянку не могло бути передане відповідачу ОСОБА_3 , так як не вилучене від позивача як землекористувача відповідно до закону.

Зауважує, що через спірну земельну ділянку проходить дорога до їхнього будинку та приміщень. А відповідач ОСОБА_3 на даний час створює чималі перешкоди для користування як цією дорогою, так і нашим нерухомим майном, яке збудоване ще у 1991 році. Окрім того, як на момент видачі державного акту на право приватної власності на землю, так і на момент виготовлення технічної документації ОСОБА_1 як суміжний землекористувач не погоджував межі спірної земельної ділянки, його згоди на приватизацію ніхто не запитував. Право позивача на користування земельною ділянкою, суміжною з тією, яка зареєстрована за відповідачем, не припинялось з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодекс) України.

Позивач вважає, що рішення Маневицької селищної ради №7/3 від 08.09.1999 року, а також державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ-53 від 11.10.1999 року є протиправними, такими, що підлягають скасуванню. Відповідно, державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена з грубим порушенням вимог закону та також підлягає скасуванню разом з рішенням державного реєстратора про таку реєстрацію.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.

При цьому суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що його права порушені, як суміжного землекористувача прибудинкової території, яка межує з земельною ділянкою відповідача, земельна ділянка відповідачу була надана без його погодження, та на земельній ділянці відповідача знаходиться його господарська споруда, а тому на думку позивача його права порушені.

Доводи, як позовної так і апеляційної скарги є безпідставними та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку та має задовольняти інтереси його мешканців.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків регулюється статтею 42 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

За змістом наведених норм закону, єдиним суб`єктом права власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку є об`єднання власників такого будинку.

Згідно з пунктом 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29 грудня 2011 року № 389 (далі - Методичні рекомендації), прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити, зокрема спеціальні обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку, в`їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності).

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 статті 42 та статті 83 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Відповідно до статей 89, 92 ЗК України земельна ділянка, необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку, може належати його співвласникам на праві спільної сумісної власності або перебувати у їх постійному користуванні.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» приміщення загального користування, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, є спільним майном багатоквартирного будинку.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.

Згідно зі статтею 120 ЗК України у разі, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є мешканцем багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 , не приватизована його мешканцями, ОСББ - не створено, а сам будинок перебуває на балансі комунального підприємства Маневицької селищної ради Волинської області. За вказаних обставин позивач ОСОБА_1 не може вважатись суміжним користувачем із спірною земельною ділянкою відповідача ОСОБА_3 ..

За змістом ст. 7 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації ( ч. 7, 8, 9 ст. 19 ЗК України від 18.12.1990 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЗК України ( в редакції від 18.12.1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно із пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення «Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності)

Розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до статей 26, 27, 55 Закону України «Про землеустрій» на платній основі на умовах та в строк, що визначені договором з розробником такої документації із землеустрою.

Земельна ділянка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами ( ст. 79 ЗК України).

Статтею 79-1 ЗК України визначено процедуру формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав відповідно до якої основним критерієм сформованості земельної ділянки, є визначення меж цієї ділянки, її реєстрація у Державному земельному кадастрі та присвоєння кадастрового номера.

Юридичними характеристиками кожної конкретної земельної ділянки є наявність меж, зафіксованість місця розташування та визначеність права на земельну ділянку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 заселилась у будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у 1970 році. Рішенням Маневицької селищної ради №7/2 від 08 вересня 1999 року гр. ОСОБА_3 виділено земельну ділянку у приватну власність за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0.0900 га для обслуговування житлового будинку. Маневицькою селищною радою 11 жовтня 1999 року було видано державний акт на право приватної власності на землю серія ВЛ-53. Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 27.07.1999 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво літньої кухні, гаража та господарської будівлі, а 03.08.1999 року затверджено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.

В період з 1989 по 1991 рр. велося будівництво чотириповерхового будинку по АДРЕСА_1 . Прибудинкова територія вказаного будинку використовувалася його жителями для зберігання дров.

ОСОБА_1 поблизу будинку ОСОБА_3 побудував господарську споруду ( сарай). При цьому судом встановлено, що дозвільні документи на вказану будівлю не отримувались, її будівництво уповноваженими органами не погоджувалось. З пояснень позивача з`ясовано, що у вказаній будівлі він утримує домашніх тварин (свиней, качок).

ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Маневицької селищної ради Волинської області, щодо споруд, які самовільно зведені по сусідству, однак такі звернення залишились не вирішеними. В судовому засіданні представник відповідач вказала, що розведення позивачем у самовільній споруді домашніх тварин створює незручності ОСОБА_3 ( запахи, відходи і т.п.), що і спонукало її звернутись до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) господарських споруд (справа №164/204/22). На даний час справа зупинена до вирішення спору в даній цивільній справі.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 10.01.2022 року за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,09 з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072. Підставою для державної реєстрації став державний Акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ВЛ-53, виданий 11.10.1999 Маневицькою селищною радою Волинської області. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (02.01), категорія - землі житлової та громадської забудови.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі розроблена Волинською філією Державного підприємства «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Зареєстровано земельну ділянку відділом у Бережанському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Згідно Абрису земельної ділянки, її межі описані наступним чином:

«А» - «Б» - землі загального користування (проїзд) (кадастровий номер не присвоєний);

«Б» - «В» - землі гр. ОСОБА_6 (кадастровий номер не присвоєний);

«В» - «Г» - землі гр. ОСОБА_7 (0723655100:01:002:2501);

«Г» - «Д» - землі гр. ОСОБА_8 (кадастровий номер не присвоєний);

«Д» - «А» - землі запасу селищної ради (кадастровий номер не присвоєний).

Враховуючи зазначене, позивачем не долучено жодних доказів, які б підтверджували що особисто його право є порушеним, невизнаним або оспорюваним. ОСОБА_1 є лише жителем багатоквартирного будинку, територія якого межує з територією будинку відповідача ОСОБА_3 під яким розташована спірна земельна АДРЕСА_1 , не приватизована його мешканцями, ОСББ - не створено, а сам будинок перебуває на балансі комунального підприємства Маневицької селищної ради Волинської області. У зв`язку із чим, позивач ОСОБА_1 не є суміжним користувачем із спірною земельною ділянкою.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: