ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Київ

справа № 759/331/23

провадження № 61-12205св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Антонов» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2023 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Антонов» (далі - ДП «Антонов») від 28 листопада 2022 року № 4545ку «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його з 29 листопада 2022 року на посаді заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва) ДП «Антонов»;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день винесення судом рішення про поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 01 грудня 2020 року його було переведено на посаду заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва) у підрозділ керівництво виробництвом ДП «Антонов».

18 квітня 2022 року він був ознайомлений із наказом від 18 квітня 2022 року № 2156к «Про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства», згідно з яким з 18 квітня 2022 року із штатного розпису ДП «Антонов» вирішено вивести посаду заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва), яку він на той час займав.

Вважав, що нове керівництво ДП «Антонов» змінювало організацію виробництва і праці на підприємстві, фактично змінюючи назви посад з розподіленням трудових обов`язків.

Наказами підприємства від 21 квітня та від 21 червня 2022 року в штатному розписі вводились нові посади, аналогічної кваліфікації, як і посада заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва), ним неодноразово надавалась згода виконуючому обов`язки генерального директора ДП «Антонов» на переведення на обрану вакантну посаду, яка відповідала його кваліфікації, досвіду, освіті, проте кожного разу на обрані ним вакантні посади керівництвом ДП «Антонов» призначались особи, які не перебували у трудових відносинах з ДП «Антонов».

Не запропонувавши йому з 18 квітня 2022 року роботу за вакантними посадами, незважаючи на неодноразове виявлення ним згоди щодо переведення на новостворені посади, 28 листопада 2022 року наказом № 4545ку його звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У день звільнення копію наказу йому не видано і про звільнення не повідомлено, а з наказом ознайомлено лише 06 грудня 2022 року.

Допустивши грубе порушення його прав, діями відповідача йому було завдано моральної шкоди через моральні страждання, яких він зазнав та продовжує зазнавати і, які призвели до інвалідності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 07 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників; відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників, оскільки у відповідача була відсутня можливість перевести позивача за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, про скорочення працівник був належним чином попереджений.

Київський апеляційний суд постановою від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Колесника О. І. у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційним судом не надано належної правової оцінки тій обставині, що судом першої інстанції була порушена норма процесуального права, а саме норма статті 179 ЦПК України в частині дотримання права позивача на подання відповіді на відзив, без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 201/8059/21, від 08 червня 2022 року у справі № 953/3824/20, від 01 червня 2021 року у справі № 640/6758/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 638/1020/20, від 25 травня 2021 року у справі № 917/1360/18 (№ 917/1051/20).

Судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано частину другу статті 40, часину третю статті 49-2 КЗпП України без урахування висновків про застосування норми права, викладеної у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц в частині визнання виконаним обов`язку відповідача запропонувати позивачу наявні на підприємстві вакансії.

ДП «Антонов» до матеріалів справи надано штатний розпис від 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, затверджений наказом від 01 грудня 2021 року № 12257к у відповідності з Положенням «Про порядок оформлення, затвердження та внесення змін до штатного розпису підприємства» та за погодженням Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром»). У штатному розписі передбачена посада заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва), яку займав він. Матеріали справи не містять іншого штатного розпису (змін до нього), який був би погоджений ДК «Укроборонпром» та за змістом якого у відповідача відбулися скорочення штату чи чисельності працівників з квітня 2022 року.

Наглядова рада ДП «Антонов» та ДК «Укроборонпром» жодних рішень про затвердження і погодження нової організаційної структури ДП «Антонов», як і змін до штатного розпису ДП «Антонов» на 2022 рік не приймали.

Судом першої інстанції не було забезпечено дотримання принципу рівності сторін у справі, що втілилося у порушенні права позивача на надання відповіді на відзив відповідача, до якого відповідачем були долучені докази у справі, які потребували обов`язкового реагування з боку позивача, а апеляційним судом не було виправлено вказане процесуальне порушення.

На порушення вимог статті 49-2 КЗпП України позивачу не було запропоновано іншої роботи, зокрема не пропонувались посади, які вводились до штатного розпису з часу попередження позивача, що його посада скорочена з 18 квітня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що з наказом № 2156к, яким виключалась його посада із штатного розпису, його було ознайомлено ще 18 квітня 2022 року, а не 28 вересня 2022 року, як це помилково зазначив апеляційний суд.

У період з 18 квітня 2022 року, з часу виведення посади позивача та з часу доведення наказу від 18 квітня 2022 року № 2156к до відома заявника та до 28 вересня 2022 року, тобто протягом 5 місяців відповідач ігнорував заяви позивача на переведення на вакантні посади, які вводились в штатний розпис та, які відповідали його кваліфікації, досвіду та освіті.

ДП «Антонов» та його нове керівництво створило умови, за яких він перебував у стресовій ситуації з 18 квітня 2022 року, що призвело не тільки до пригнічення морального стану, але й до погіршення стану здоров`я, що в подальшому вплинуло його працездатність, оскільки згідно з висновком МСЕК від 27 вересня 2022 року йому встановлено ІІ групу інвалідності з можливістю працювати в спеціально створених умовах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ДП «Антонов» у вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що посилання заявника на постанови Верховного Суду, які не були враховані під розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, не є подібними та релевантними до спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції дослідив всі подані сторонами докази, ознайомився із їх змістом та поясненнями учасників справи, реалізував принцип змагальності сторін та забезпечив доведення сторонами перед судом обґрунтованості позовних вимог.

Заявник спонукає Верховний Суд до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.

Судами першої та апеляційної інстанцій було достовірно встановлено, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників, відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників, була відсутня можливість перевести позивача за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, про скорочення працівник був належним чином попереджений.

Позивачу було запропоновано іншу роботу на вакантних посадах підприємства, кількість яких станом на 28 вересня 2022 року становила 194 одиниць. З вказаним переліком позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис, проте згоди на переведення ні на одну із запропонованих вакансій не надав; позивачем неправильно наведено розрахунок середньоденної заробітної плати.

Вимога про стягнення моральної шкоди ґрунтується лише на документах, які вважаються непрямими доказами, за яким неможливо встановити ані її розмір, ані причини, пов`язані із поведінкою відповідача. Позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами необхідність відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.

Справа № 759/331/23 надійшла до Верховного Суду 31 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року перебував з ДП «Антонов» у трудових відносинах.

ДП «Антонов» відповідно до пункту 1.1 Статуту, затвердженого наказом ДК «Укроборонпром» від 04 листопада 2020 року № 446, є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Державного концерну «Укроборонпром», утворено з метою одержання прибутку шляхом здійснення систематичної науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої, торговельної та іншої господарської діяльності.

Органами управління підприємством є керівник підприємства, тобто генеральний директор та Наглядова рада підприємства (пункт 7.2. Статуту).

Згідно з абзацом 25 пункту 7.2. Статуту керівник підприємства здійснює керівництво роботою з удосконалення структури підприємства та організації праці працівників на підставі застосування прогресивних систем управління, методів дослідження та розробок, упровадження інформаційних технологій.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 29 січня 2020 року № 24 ДК «Укроборонпром» затверджено Порядок погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «Укроборонпром», згідно з розділом 2 якого керівники підприємства-учасника Концерну зобов`язані погодити з Концерном організаційну структуру та штатний розпис на плановий рік, будь-які зміни, що вносяться до затвердженої організаційної структури, зміни до штатного розпису понад затверджений у фінансовому плані бюджет чисельності та/або Фонду оплати праці підприємства-учасника Концерну.

01 грудня 2021 року генеральним директором ДП «Антонов» за погодженням ДК «Укроборонпром» затверджено штатний розпис керівників, спеціалістів та службовців ДП «Антонов» з 01 грудня до 31 грудня 2022 року. Відповідно до якого підрозділ в якому працював позивач - заступник директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва) «Керівництво виробництвом (підрозділу № 16) складався з 38 штатних одиниць.

У подальшому виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Антонов» затверджено узагальнену структурну схеми ДП «Антонов», яку введено в дію з 18 квітня 2022 року.

ДП «Антонов» 18 квітня 2022 року видано наказ № 2156к «Про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства», згідно з пунктом 8 якого з 18 квітня 2022 року із штатного розпису підприємства виведено, серед інших, по підрозділу «Керівництво виробництвом» (підрозділ 161) посаду заступника директора з інфраструктури (з соціальних питань і будівництва), посаду яку займав позивач та загальна кількість штатних одиниць зменшилась з 38 до 30 штатних одиниць.

Відповідно до табелів обліку використання робочого часу позивача, з 06 червня 2022 року до 26 червня 2022 року він знаходився у щорічній відпустці, а у період з 27 червня 2022 року до 28 вересня 2022 року перебував на лікарняному.

Наказом ДП «Антонов» від 21 квітня 2022 року № 2171к «Про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства» введено з 22 квітня 2022 року до штатного розпису підприємства по підрозділу «керівництво виробництвом» (підрозділ 161), зокрема посаду заступника директора з соціального забезпечення та інфраструктури.

У подальшому посада заступника директора з соціального забезпечення та інфраструктури видалена зі штатного розпису підприємства з 01 липня 2022 року на підставі наказу від 21 червня 2022 року № 2909к.

Наказом ДП «Антонов» від 21 червня 2022 року № 2909к «Про зміни в структурній схемі та в штатному розписі підприємства» введено з 01 липня 2022 року до штатного розпису підприємства по підрозділу «Керівництво виробництвом» (підрозділ 161), зокрема посаду заступника директора з управління активами та інфраструктури та посаду директора з управління активами та інфраструктури.

У період з 18 квітня до 28 вересня 2022 року позивачу зазначені посади не пропонувались, оскільки лише відповідно до наказу № 5535к від 28 вересня 2022 відповідач попередив позивача про виключення зі штатного розпису з 18 квітня 2022 року його посади.

Одночасно ОСОБА_1 запропоновано іншу роботу на вакантних посадах підприємства, кількість яких станом на 28 вересня 2022 року становила 194 одиниць. З вказаним переліком позивач був особисто ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис, проте згоди на переведення ні на одну із запропонованих вакансій не надавав.

Наказом ДП «Антонов» від 09 листопада 2022 року № 6834 ОСОБА_1 повторно було запропоновано іншу роботу на підприємстві.

09 листопада 2022 року позивач ознайомився із вказаним наказом, проте згоди на переведення не надавав.

Наказом ДП «Антонов» від 28 листопада 2022 року № 4545ку ОСОБА_1 звільнено з 28 листопада 2022 року із займаної посади з виплатою середньомісячного заробітку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 28 вересня 2022 року був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 28 вересня 2022 року разом із попередженням про наступне вивільнення було запропоновано іншу роботу на вакантних посадах підприємства, кількість яких станом на 28 вересня 2022 року становила 194 одиниці. З вказаним переліком позивач був особисто ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис, проте згоди на переведення не надав.

09 листопада 2022 року ОСОБА_1 повторно було запропоновано іншу роботу на підприємстві, однак позивач також не надав згоди на переведення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з додержанням вимог чинного трудового законодавства.

При цьому, ОСОБА_1 на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України було запропоновано наявні у період дії попередження про заплановане вивільнення вакантні посади, однак позивач згоди на зайняття запропонованих йому посад не надав.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників. Відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників, була відсутня можливість перевести позивача за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, про скорочення працівник був належним чином попереджений.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними вимогами від позовних вимог про поновлення на роботі, тому також не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами як першої, так і апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми КЗпП України.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 червня 2023 року у справі № 201/8059/21, від 08 червня 2022 року у справі № 953/3824/20, від 01 червня 2021 року у справі № 640/6758/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 638/1020/20, від 25 травня 2021 року у справі № 917/1360/18 (№ 917/1051/20), в частині дотримання права позивача на подання відповіді на відзив, суд касаційної інстанції не бере до уваги з таких підстав.

Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 08 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Зокрема, суд в ухвалі зазначив, що не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті, відповідач має право надіслати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, тощо. Позивач не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву, до початку розгляду справи по суті, має право підготувати відповідь на відзиви, виклавши письмово свої міркування, аргументи та надати відповідні докази, направити відповідачам у справі та суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи.

03 березня 2023 року ДП «Антонов» подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву із доказами його направлення позивачу.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 179 ЦПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п`ятою статті 178 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 178 ЦПК України відзив повинен містити: 1) найменування (ім`я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог -вимоги, які визнаються відповідачем; 4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; 7) заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; 8) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального права позивач має право надати суду відповідь на відзив, в якій викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Однак, ОСОБА_1 не навів у касаційній скарзі, які саме докази він не надав на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Неподання ОСОБА_1 відповіді на відзив ДП «Антонов» у цій справі не виплинуло на правильність вирішення спору, тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи заявника стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров