П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 296/6658/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петровська М.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

03 квітня 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову від 02 липня 2023 року винесену інспектором взводу № 01 роти №2 батальйону УПП в Житомирській обл ДПП лейтенантом Оваденком Андрієм Петровичем про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №752923, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 та ч.4 ст.126 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 20 400 грн; закрити провадження у справі.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 30 листопада 2023 року позов задоволено частково:

-скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №752923 від 02 липня 2023 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У задоволенні позовних вимог в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2023 року інспектором взводу №1 роти №2 батальйону УПП в Житомирській області ДПП лейтенантом поліції Оваденком Андрієм Петровичем було винесено постанову серії ДП18 №752923 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126, ч.2 ст.36 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 гривень.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

П.2 ч.1 ст.32 Закон України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу, які містять і те, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством,-страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Статтею 53 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено, що посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

За приписами п. 1.1 ПДР України, Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно пунктів 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У п.2.3 г Правил дорожнього руху України зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: під час руху на мотоциклі або мопеді бути в застебнутому мотошоломі й не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

За поженнями ч.2 ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У відповідності до ч.5 ст.121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В свою чергу, статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Ст.7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За визначенням, наведеним у статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

При цьому, п.1 ст.247 КУпАП врегульовано, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У статті 280 КУпАП зазначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 283 КУпАП, яка визначає зміст постанови про адміністративне правопорушення зазначено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Зазначені вище норми закону, дають підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 02 липня 2023 року об 11 годині 25 хвилин в м.Житомирі по вул.Космонавтів, 16, ОСОБА_1 рухався на мопеді Honda dio без застібнутого мотошолому, будучи позбавленим права керування т/з Святошинським райсудом м.Києва (рішення від 26.01.2023).

Відповідачем в якості доказу по справі надано диск DVD-R із відеозаписом, на якому згідно тверджень останнього зафіксовано правопорушення, за які позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Висновок про те, що відеоматеріали з місця події є доказами в адміністративній справі, які безпосередньо свідчать про наявність та обставини правопорушення, неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №536/583/17, від 29 травня 2018 року у справі № 727/6565/17 та від 11 липня 2019 року у справі №686/15730/16-а.

Таким чином, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом в розумінні ст.251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Між тим, оглянуті колегією суддів матеріалами відеозйомки не підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, про яке йдеться в постанові серії ДП 18 №752923, оскільки на останніх лише зафіксовано як позивач йшов пішки та котив мопед по тротуару.

Отже, зважаючи на те, що на відеозаписі відсутня належна фіксація факту вчинення адмінправопорушення, останній в даному випадку не є доказом вчинення такого правопорушення.

При цьому, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення серії ДП18 №752923 від 02 липня 2023 року, всупереч вимогам ст.283 КУпАП, відсутнє посилання на порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України.

Колегія суддів звертає увагу, що Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, а відтак оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.