СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року Справа № 480/8574/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8574/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головне управління ПФУ у Кіровоградській області від 08.03.2023 року за № 183450011721 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області зарахувати позивачу до страхового стражу наступні періоди його роботи: з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника участка Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ» (0 років 6 місяців 16 днів); з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавцем робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання Макском Електро (5 років 8 місяців 14 днів); з 17.04.2006 року по 12.05.2008 року на посаді підсобним робітником ТОВ «ПП Продцентр» (2 роки 0 місяців 26 днів); з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року на посаді комірника на складі № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами Республіки Білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) ВАТ «Белшина» (0 років 6 місяців 24 дні); з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року на посаді лісоруба 5 розряду ТОВ «Вудворд Групп» (0 років 4 місяці 28 днів); з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року на посаді водія ТОВ «ВитТоргТранс» (0 років 5 місяців 4 дні); з 10.02.2016 року по 05.09.2016 року на посаді прибиральника території у відділі автостоянок і парковок Унітарного комунального транспортного підприємства «Вітебське трамвайно-тролейбусне управління» (0 років 6 місяців 27 днів); з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» (1 рік 11 місяців 28 днів); з 10.12.2022 року по 09.03.2023 період отримання допомоги по безробіттю в Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості (0 років 3 місяці 0 днів);

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області призначити позивачу пенсію за віком з дня досягнення позивачем пенсійного віку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.03.2023 позивач звернувся до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду його заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Представник позивача стверджує, що зі змісту форми РС-право вбачається, що відповідач врахував позивачу його трудовий стаж з 10.07.1991 року по 22.11.1991 року на посаді начальника ділянки Малого виробничого підприємства «МЭТ» (республіка білорусь), хоча відповідно до запису в трудової книжки, з цієї посади позивач був звільнений 25.01.1992 року, а не 22.11.1991 року. При цьому, у трудовій книжці позивача міститься засвдічене належним чином керівником підприємство та скріплене печаткою роботодавця виправлення дати звільнення 25.11.1991 року на 25.01.1992 року. Водночас, в оскаржуваному рішенні відповідача взагалі немає жодного обґрунтування про те, з яких підстав та/або причин вказаний період трудової діяльності позивача був зарахований лише частково.

Вказує, що відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача на російському підприємстві в період з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року з підстав того, що 01.01.2023 року російська федерація вийшла з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, відтак будь-яка трудова діяльність на її території з 01.01.1992 не береться до уваги при визначенні загального трудового стажу.

На переконання представника, відповідач не врахував, що припинення міжнародного договору, крім випадків, прямо передбачених цим договором чи чинним національним законодавством, не має зворотної дії в часі, а пенсійні права позивача, що виникли у нього в період з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року відповідно до вказаної угоди до моменту її припинення, не втратили свою силу.

Також, на переконання представника позивача, період трудової діяльності позивача з 17.04.2006 по 12.05.2008 року, з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року, з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року, з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року, з 10.03.2016 року по 05.09.2016 року на території республіки білорусь підлягають зарахування до його загального стажу. Твердження відповідача, що вказані періоди не підлягають врахуванню, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутнє підтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи до Пенсійного фонду республіки білорусь, є безпідставними, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії працівникові періоду його роботи.

Також, представник зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області лише часткового зарахувало до загального страхового стажу позивача період його роботи в Україні з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року, а саме не було враховано березень, липень, серпень 2022 року, а також жовтень і 15 днів листопаду 2022 року. Крім того, відповідач лише часткового зарахував до загального страхового стажу позивача період його безробіття в Україні з 10.12.2022 року по 07.02.2023 року, хоча позивач перебував на обліку в центрі зайнятості в період з 10.12.2022 року по 09.03.2023 року. В обґрунтування цього висновку відповідач так само послався на відсутність індивідуальних відомостей про застраховану особу за вказані періоди, однак представник повторно наголосив, що позивач не несе відповідальності і не може зазнавати будь-яких негативних правових наслідків в результаті помилок Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та/або Пенсійним фондом України.

З урахування наведеного, вважає, що стаж роботи позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком є достатнім, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 17.08.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 07.09.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що частиною першої ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що право на призначення пенсії за віком мають після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.

За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності позивача в російській федерації з 15.10.1999 по 28.06.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1989. Представник зазначає, що відповідно до Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", у відносинах, зокрема, з російською федерацією зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР. У зв`язку з цим при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та території російської федерації по 31 грудня 1991 року.

Також, вказує, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи позивача в республіці білорусь з 17.04.2006 по 12.05.2008, з 17.05.2013 по 10.12.2013, з 03.08.2015 по 06.01.2016, з 10.02.2016 по 05.09.2016 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1989, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків. При цьому, на думку відповідача, зарахування до страхового стажу з 01.01.2004 періодів роботи на території державучасниць Спідружності Незалежних Держав здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян СНД, на території яких проводилася трудова діяльність. Вказує, що інформацію, яка є в наявності в індивідуальному особовому рахунку за період з 01.01.2003 по 31.12.2016, що викладена у довідці Першотравневого районного відділу м. Вітєбськ від 17.05.2022 № 35-43/237, взяти до уваги неможливо, оскільки документ завірений штампом та печаткою на іноземній мові.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного страховий стаж позивача на момент звернення є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, приймаючи рішення від 08.03.2023 року № 183450011721 про відмову у призначенні пенсії, діяло в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів України.

Копія ухвали про відкриття провадженя була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області через підсистему "Електронний суд" та отримана ним 07.09.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте, відзиву на позовну заяву суду надано не було.

Також, вказаною ухвалою було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області надати додаткові докази у справі, однак вимоги ухвали не були виконані.

Відтак, вбачається можливим здійснювати розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 01.03.2023 про призначення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача 08.03.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняло рішення № 183450011721 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю на час звернення необхідного стажу роботи (а.с. 10).

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 61 рік; страховий стаж становить 22 роки 1 місяць 27 днів.

За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності в російській федерації з 15.10.1999 по 28.06.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1989.

Зарахування до страхового стажу з 01.01.2004 періодів роботи на території держав-учасниць Спідружності Незалежних Держав (далі - СНД) здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян СНД, на території яких проводилася трудова діяльність. З огляду на викладене, до страхового стажу не зараховані періоди роботи в Білорусії з 17.04.2006 по 12.05.2008, зі 17.05.2013 по 10.12.2013, з 03.08.2015 по 06.01.2016, з 10.02.2016 по 05.09.2016 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1989, оскільки відсутні документи про сплату страждаих внесків.

Водночас, інформацію, яка є в наявності в індивідуальному особовому рахунку за період з 01.01.2003 по 31.12.2016 від 17.05.2022 № 35-43/237, що видана Першотравневим районним відділом м. Вітебськ, взяти до уваги неможливо, оскільки документ завірений штампом та печаткою на іноземній мові. Пунктом 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. за № 22-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 визначено, документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Для врахування інформації, яка зазначена в документі від 17.05.2022 № 35-43/237, слід надати переклад штампу та печатки, завірених нотаріально.

Право на пенсійну виплату відповідно до ст. 26 Закону заявник набуде після досягнення 63-річного віку, з 08.03.2024.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058- IV).

Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Суд встановив, що позивач досяг 60-річного віку 07.03.2021. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття ним встановленого законом 60-річного віку, його загальний страхований стаж повинен був становити не менше 30 років.

За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Обсяг страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.

За змістом частини першої ст. 1 Закону № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

При цьому, за змістом позовної заяви та оскаржуваного рішення у межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності незарахування відповідачем-1 до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком періоду отримання допомоги по безробіттю в Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості з 10.12.2022 року по 09.03.2023 та періоду його роботи:

- з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ»;

- на території російської федерації з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавцем робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання "Макском-Электро";

- на території республіки білорусь з 17.04.2006 року по 12.05.2008 року на посаді підсобним робітником ТОВ «ПП Продцентр», з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року на посаді комірника на складі № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами республіки білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) ВАТ «Белшина», з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року на посаді лісоруба 5 розряду ТОВ «Вудворд Групп», з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року на посаді водія ТОВ «ВитТоргТранс», з 10.02.2016 року по 05.09.2016 року на посаді прибиральника території у відділі автостоянок і парковок Унітарного комунального транспортного підприємства «Витибское трамвайно-троллейбусное управление»;

- з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг».

Щодо періоду роботи позивача з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ» суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У період внесення запису про спірний період роботи (з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року) в трудову книжку позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 № 162.

Так, 20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Згідно із абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений...і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу Відомості про роботу у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. […]

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду наявні такі записи (зв. бік а.с.12-16):

- 10.07.1991 року - прийнятий на роботу начальником ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ» (наказ від 10.07.1991 року № 12) (запис № 06);

- 25.01.1992 року - звільнений з посади у зв`язку з реорганізацією підприємства (наказ від 22.11.1991 № 33) (запис № 07).

Запис № 06 трудової книжки позивача, а саме дата звільнення з посади має виправлення, однак вказане виправлення засвідчене належним чином відповідальною особою та завірене печаткою підприємства.

Разом з тим, відповідно до розрахунку стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 до стажу позивача зараховано період його роботи начальником ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ» з 10.07.1991 по 22.11.1991 (зв. бік а.с.17).

При цьому, підстави незарахування вказаного періоду роботи у повному обсязі у рішенні про відмову у призначенні пенсії та відзиві на позовну заяву відсутні.

У контексті встановлених обставин, суд зазначає, що наявність виправлень у трудовій книжці позивача не спростовує факту наявності у нього страхового стажу у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний врахувати період роботи позивача з 10.07.1991 року по 25.01.1992 на посаді начальника ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ» у повному обсязі.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавця робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання "Макском-Электро".

Дослідженням трудової книжки позивача в межах спірних періодів роботи, що розглядаються, встановлено, що ОСОБА_1 :

- 15.10.1999 - прийнятий на посаду виконавця робіт з внутрішнього оздоблення Об`єднання "Макском- Электро" (наказ від 15.10.1999 № 15/1015) (запис № 16);

- 24.02.2002 - переведений на посаду менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання "Макском-Электро" (наказ від 24.02.2002 № 24/205) (запис № 17);

- 28.06.2005 року - звільений за власним бажанням (наказ від 28.06.2005 № 28/610) (запис № 18).

Як встановлено судом з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з відзиву, підставою для неврахування до страхового стажу періодів роботи позивача в Об`єднанні "Макском-Электро" стало те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Тому після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Втім суд не погоджується з такими висновками Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

За приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Трудовою книжкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, підтверджується факт роботи позивача на території російської федерації.

При цьому дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Втім згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином, доводи відповідача-1 зазначені в оскаржуваному рішенні щодо прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та Закону України № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022, не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача-1 щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи в російській федерації з огляду на припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та на прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та Закону України № 2783-IX.

Таким чином, враховуючи досліджені докази у справі, періоди роботи з 15.10.1999 по 28.06.2005 в Об`єднанні "Макском-Электро" мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування періоду роботи позивача на території республіки білорусь з 17.04.2006 по 12.05.2008, з 17.05.2013 по 10.12.2013, з 03.08.2015 по 06.01.2016, з 10.02.2016 по 05.09.2016 суд зазначає наступне.

Дослідженням трудової книжки позивача (зв. бік а.с. 12-16) щодо спірних періодів встановлено, що ОСОБА_1 :

- 17.04.2006 - прийнятий на роботу підсобним працівником на умовах укладеного контракту сторожем об`єкту у Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП Продцентр" (наказ від 17.04.2006 № 30к);

- 12.05.2008 - звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 35 Трудового кодексу республіки білорусь (наказ від 16.04.2008 № 32 );

- 17.05.2013 - прийнятий комірником на склад № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами республіки білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) за трудовим договором у Відкрите акціонерне товариство "Белшина" (наказ від 17.05.2013 № 195-к-пр);

- 01.08.2013 - присвоєно четвертий розряд комірника (наказ від 01.08.2013 № 1234);

- 10.12.2013- звільнений на підставі п. 1 ст. 35 Трудового кодексу республіки білорусь за угодою сторін (наказ від 06.12.2013 № 1122-к-пр);

-19.01.2015- прийнятий на роботу лісорубом 5-го розряду у Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудворд Групп" (наказ від 19.01.2015 № 5-к);

- 15.06.2015 - звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 35 Трудового кодексу республіки білорусь (наказ від 15.06.2015 № 70-пр);

- 03.03.2015 - прийнятий на роботу водієм в Товариство з додатковою відповідальністю " ВитТоргТранс" (наказ від 03.08.2015 № 16);

- 06.01.2016 - звільнений за угодою сторін (наказ від 06.01.016 № 3);

- 10.02.2016 - прийнятий до відділення автостоянок та паркувань прибиральником території за умовами контракту в унітарне комунальне транспортне підприємство "Витибское трамвайно-троллейбусное управление" (наказ від 10.02.2016 № 23);

- 05.09.2016 - звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 2 ст. 35 Трудового кодексу республіки білорусь (наказ від 05.09.20165 № 151).

Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на території республіки білорусь слугувала обставина непідтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи.

Надаючи оцінку вказаному доводу відповідача-1, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, правове регулювання зазначених правовідносин здійснюється з врахуванням міжнародних договорів.

Відповідно до ст. 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (Угоду ратифіковано Законом № 546/96-ВР від 22.11.1996), ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижче перераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.

Згідно з преамбули цієї Угоди Уряд України та Уряд республіки білорусь, які далі іменуються Договірними Сторонами, домовилися про її укладення, виходячи з необхідності захисту прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, прагнучи урегулювати питання пенсійного забезпечення громадян, бажаючи розвивати співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 4 Угоди між Урядом України та Урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, договірні Сторони надають постійно проживаючим на своїй території громадянам іншої Договірної Сторони рівні із своїми громадянами права в галузі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаної Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.

Відповідно до статей 6-7 Угоди між Урядом України та Урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.

Комплексний аналіз законодавчих норм дозволяє дійти висновку про те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV).

Згідно зі статтею 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Як свідчать матеріали справи, сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких належних доказів, які б спростовували відрахування страхових внесків до пенсійних органів республіки білорусь за позивача суду не надано і судом не встановлено. Одночасно з цим, внаслідок відсутності окремої інформації щодо нарахування заробітної плати за спірний період, а також неможливості її одержання у подальшому, позивач фактично позбавлений права на зарахування правомірно набутого страхового стажу за періоди роботи у вищезазначених підприємствах.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що надана позивачем "Інформація, що наявна в індивідуальному особовому рахунку за період з 01.01.2003 по 31.12.2016", що видана Першотравневим районним відділом м. Вітебськ від 17.05.2022 № 35-43/237 містить неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем-1 недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні визначеного періоду роботи позивача до його стажу, що враховується для призначення пенсії за віком.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі № 489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17).

Таким чином, за наведених обставин, з урахуванням правових висновків Верховного Суду та наведених норм чинного законодавства України, весь офіційно набутий трудовий стаж позивача (з 17.04.2006 по 12.05.2008, з 17.05.2013 по 10.12.2013, з 03.08.2015 по 06.01.2016, з 10.02.2016 по 05.09.2016) на території республіки білорусь підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо незарахування періодів роботи позивача з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» у повному обсязі.

Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду наявні такі записи (зв. бік а.с.12-16):

19.11.2020 - прийнято на дільницю зеленого господарства (дільниця 160) учнем слюсаря-ремонтника в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» (наказ від 18.11.2020 № 5156/ВК);

- 01.12.2020 - переведено в тому ж підрозділі сторожем (наказ від 24.12.2020 № 5830/ВК);

- 15.11.2022 - звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (наказ від 02.11.2022 № 2828/ВК).

Втім, дослідженням розрахунку стажу позивача встановлено, що відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача за березень, липень, серпень, вересень, жовтень і листопад 2022 року в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднанняінжиніринг».

Як встановлено судом з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з відзиву, підставою для неврахування до страхового стажу вказаних періодів роботи слугувала відсутність відомостей за даними персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків.

Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч.ч. 2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування," страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

При цьому, суд повторно наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період часу працював в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг», що підтверджується записами трудової книжки.

Однак, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подачі звітності, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам та/або не подання звітності не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 19.11.2020 п 15.11.2022 в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» у повному обсязі.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 19.11.2020 п 15.11.2022 в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг», згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

Також дослідженням розрахунку стажу позивача (зв. бік а.с. 17) встановлено, що відповідачем -1 не зараховано до страхового стажу періоди безробіття позивача з 07.02.2023 по 01.03.2023 (дата звернення до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії).

Однак, у відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 24 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Судом встановлено, що записами трудової книжки НОМЕР_2 підтверджується, що позивачу 10.12.2022 розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (№ НТ 221213); 09.03.2023 - припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 3-3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (№ НТ 230310).

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що записи трудової книжки позивача підтверджують отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю згідно положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», доказів протилежного до суду не надано та судом в рамках реалізації принципу офіційного з`ясування обставин у справі не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним незарахування періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 07.02.2023 по 01.03.2023 (дата звернення до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії) до страхового стажу позивача.

Відтак, враховуючи, що спірні періоди трудової діяьності та періоду отримання допомоги по безробіттю позивача підтверджені записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відмовляючи зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника дільниці Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ»; з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавця робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання «Макском-Электро»; з 17.04.2006 року по 12.05.2008 року на посаді підсобного робітника ТОВ «ПП Продцентр»; з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року на посаді комірника на складі № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами республіки білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) у ВАТ «Белшина; з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року на посаді лісоруба 5-го розряду у ТОВ «Вудворд Групп»; з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року на посаді водія у ТОВ «ВитТоргТранс»; з 10.02.2016 року по 05.09.2016 року на посаді прибиральника території у відділі автостоянок і парковок Унітарного комунального транспортного підприємства "Витибское трамвайно-троллейбусное управление"; з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» та період отримання допомоги по безробіттю з 07.02.2023 року по 01.03.2023 в Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.03.2023 року № 183450011721, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині- задоволенню.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві зокрема заявлено вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити пенсію пенсію за віком з дня досягнення позивачем пенсійного віку та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу роботи спірні періоди.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Водночас згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати період, який слід враховувати при обчисленні пенсії позивачу.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 01.03.2023 з зарахуванням до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника дільниці Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ»; з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавця робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання «Макском-Электро»; з 17.04.2006 року по 12.05.2008 року на посаді підсобного робітника ТОВ «ПП Продцентр»; з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року на посаді комірника на складі № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами республіки білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) у ВАТ «Белшина; з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року на посаді лісоруба 5-го розряду у ТОВ «Вудворд Групп»; з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року на посаді водія у ТОВ «ВитТоргТранс»; з 10.02.2016 року по 05.09.2016 року на посаді прибиральника території у відділі автостоянок і парковок Унітарного комунального транспортного підприємства "Витибское трамвайно-троллейбусное управление"; з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» та період отримання допомоги по безробіттю з 07.02.2023 року по 01.03.2023 в Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості.

Вирішуючи питання, хто із відповідачів повинен врахувати стаж позивача та повторно розглянути заяву, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846.

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно із пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджується, що 01.03.2023 позивач звернулася до регіонального відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії, проте за результатами розгляду вказаної заяви, за принципом екстериторіальності, за її заявою оскаржуване рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, оскільки саме цей орган розглянув заяву позивача про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 01.03.2023.

За вищевикладених обставин, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, та з огляду на те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду Україниу в Кіровоградській області стало підставою для звернення до суду з цим позовом, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області суму судового збору в розмірі 858,88 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.03.2023 року № 183450011721 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009 код ЄДРПОУ 20632802) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 01.03.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, з зарахуванням до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 10.07.1991 року по 25.01.1992 року на посаді начальника ділянки Малого науково-виробничого підприємства «МЭТ»; з 15.10.1999 року по 28.06.2005 року на посаді виконавця робіт з внутрішнього оздоблення та менеджера з обліку і комплектації відділу постачання Об`єднання «Макском-Электро»; з 17.04.2006 року по 12.05.2008 року на посаді підсобного робітника ТОВ «ПП Продцентр»; з 17.05.2013 року по 10.12.2013 року на посаді комірника на складі № 19 готової продукції м. Вітебськ у відділ по роботі з клієнтами республіки білорусь управління реалізації продукції для професійної підготовки (навчання) у ВАТ «Белшина; з 19.01.2015 року по 15.06.2015 року на посаді лісоруба 5-го розряду у ТОВ «Вудворд Групп»; з 03.08.2015 року по 06.01.2016 року на посаді водія у ТОВ «ВитТоргТранс»; з 10.02.2016 року по 05.09.2016 року на посаді прибиральника території у відділі автостоянок і парковок Унітарного комунального транспортного підприємства "Витибское трамвайно-троллейбусное управление"; з 19.11.2020 року по 15.11.2022 року на посаді учня слюсаря-ремонтника та сторожа дільниці зеленого господарства (дільниця 160) в АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання інжиніринг» та періоду отримання допомоги по безробіттю з 07.02.2023 року по 01.03.2023 в Сумській філії Сумського обласного центру зайнятості.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009 код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко