ОКРЕМА ДУМКА

судді Чиркіна С.М.

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа №340/11/23

адміністративне провадження №К/990/25554/23

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу № 340/11/23 за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Петрівської селищної ради в особі структурного підрозділу Служби у справах дітей до Відділу освіти Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, за участю третіх осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою виконувача обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року.

Постановою Верховного Суду від 19 березня 2024 року касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 340/11/23 скасовано, позовну заяву керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави залишено без розгляду.

Проте із позицією, викладеною у цій постанові, не погоджуюся, і користуючись правом судді на окрему думку (стаття 34 Кодексу адміністративного судочинства України, далі -КАС України), зазначаю таке.

І. Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Петрівської селищної ради звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Відділу освіти Петрівської селищної ради щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV)

зобов`язати Відділ освіти Петрівської селищної ради нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону № 2342-IV у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

В обґрунтування права на звернення з цим позовом в порядку процесуального представництва інтересів держави, відповідно до статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) прокурор зазначив, що Відділ освіти Петрівської селищної ради, незважаючи на встановлений законодавством обов`язок після закінчення навчального закладу виплатити одноразову грошову допомогу випускникам навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у 2021-2022 роках протиправно не нарахував та не виплатив кошти на суму 151 494,0 гривень.

Прокурор також зазначає, що неналежне виконання відповідачем делегованих йому державою функцій суперечить принципу верховенства права, є перешкодою для задоволення суспільної потреби у відновленні законності та, як наслідок, реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей, у тому числі, соціально вразливих категорій.

На думку позивача, бездіяльність відповідача полягає у ненарахуванні та невиплаті, зазначеним у позові випускникам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2342-IV, в розмірі не меншому шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, розмір якого встановлено законами України про Державний бюджет України на 2021-2022 роки.

ІІ. Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 06 березня 2023 року задовольнив позовні вимоги.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати третім особам одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV.

Суд першої інстанції зазначив, що органом уповноваженим здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування на території Петрівської селищної територіальної громади є Служба у справах дітей Петрівської селищної ради, яка відповідні повноваження щодо захисту інтересів соціально незахищеної категорії дітей, в частині спірного питання не здійснювала.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Суд апеляційної інстанції постановою від 20 червня 2023 року задовольнив апеляційну скаргу Відділу освіти Петрівської селищної ради, скасував рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області у позовній заяві визначив одночасно дві підстави звернення до суду:

захист інтересів держави і захист інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проте який інтерес держави потребує судового захисту прокурором не зазначено.

Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що прокурор подав позов за відсутності публічно-правового спору між структурним підрозділом Петрівської селищної ради - Службою у справах дітей та виконавчим органом Петрівської селищної ради в особі Відділу освіти.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що в цьому випадку судовому захисту підлягають порушені права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які є випускниками навчальних закладів, і саме в їх інтересах мав бути пред`явлений позов безпосередньо до навчального закладу про стягнення одноразової грошової допомоги.

ІІІ. Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Олександрійською окружною прокуратурою Кіровоградської області проведено перевірку стану додержання вимог законодавства з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на території Петрівської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області.

Відповідно до наданої Відділом освіти Петрівської селищної ради інформації (лист від 08.09.2022 № 01-27/2/1) у 2021 році загальноосвітні навчальні заклади Відділу освіти закінчили щонайменші вісім випускників із числа дітей, позбавлених батьківського піклування.

На підставі інформації, зазначеної в листі заступника Петрівського селищного голови від 22.09.2022 № 01-21/2245/3, суди попередніх інстанцій встановили, що дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, випускникам 9-11 класів, не виплачувалася одноразова грошова допомога, в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, відповідно до вимог статті 8 Закону № 2342-IV, з підстав невизначення джерела фінансування, розпорядника коштів вказаної грошової допомоги та механізми її виплати.

Керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області, вважаючи, що неналежне виконання Відділом освіти Петрівської селищної ради, як розпорядником бюджетних коштів на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, де проходили навчання діти, делегованих державою функцій, суперечить принципу верховенства права, є перешкодою для задоволення суспільної потреби у відновленні законності та, як наслідок, реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, звернувся до суду з цим позовом в порядку процесуального представництва інтересів держави в особі Петрівської селищної ради.

ІV. Доводи касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виконувач обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року.

Щодо застосування практики Верховного Суду.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 164/1907/16-а та від 30 березня 2023 року у справі № 160/12744/22 щодо застосування статті 23 Закону № 1697-VII при визначенні підстав для представництва інтересів держави.

Так, скаржник зазначає, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, за загальним визначенням «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до встановленої законодавством компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації; тобто публічний інтерес є ні чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.

Скаржник також наголошує на необхідності врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 160/12744/22, де Суд вказав, що зі змісту статті 23 Закону № 1697-VII слідує наявність права прокуратури представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або ж у разі відсутності такого органу.

Окрім того, виконувач обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури у письмових поясненнях зазначив, що правові висновки про захист інтересів держави у сфері охорони дитинства є сумісними з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18 та від 14 лютого 2023 року у справі № 580/1374/22.

Також прокурор у письмових поясненнях посилається на положення частини третьої статті 52 Конституції України, статей 1, 2 та 25 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III), частину сьому статті 8 Закону № 2342-IV, за змістом яких, як він вважає, наявні підстави саме для захисту інтересів держави, які є сумісними із завданням держави щодо охорони дитинства, включаючи захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

V. Позиція Верховного Суду

На підставі аналізу законодавства, яке регулює спірні правовідносини, у тому числі, щодо прав та обов`язків позивача та відповідача у справі та сукупності законодавства щодо охорони дитинства, Верховний Суд у постанові від 19 березня 2024 року сформував висновки щодо повноважень права прокурора на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави, в особі Петрівської селищної ради.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, Судова палата виснувала таке.

132. Зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави, в порядку представництва Служби у справах дітей Петрівської селищної ради, зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту, у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

133. Судова палата наголошує на тому, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.

134. При цьому, обґрунтування пред`явленого прокурором позову в порядку представництва не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

135. Тож, обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами). (пункти 132-135)

З такими висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду не згоден з огляду на таке.

Невідповідність висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладених в постанові від 19 березня 2024 року в цій справі, існуючій практиці та підходам до вирішення подібних питань змістовно викладена в окремій думці судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Берназюка Я.О.

Водночас негативні наслідки для захисту прав та інтересів дітей-сиріт, які будуть внаслідок новосформованої практики, наведені в окремій думці судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Кравчука В.М.

Доводи, зазначені в цих окремих думках, підтримую та бажаю додатково зазначити таке.

Ключовим питання у справі постало визначення наявності або відсутності у прокурора права звертатись з відповідним позовом крізь призму представництва прокурором інтересів держави.

Повноваження прокуратури на представництво інтересів держави в судах, насамперед, визначаються Конституцією України.

Так, згідно із статтею 131-1 Основного Закону, в Україні діє прокуратура, яка у тому числі (…) здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, зазначена норма Конституції має дві складові та наділяє прокуратуру правом здійснювати представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, водночас, порядок представництва має визначати закон.

Разом з тим, згідно із статтею 1 Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Отже, за змістом цієї норми, Закон № 1697-VII, у тому числі, (…) визначає порядок здійснення прокуратурою встановлених Конституцією України функцій з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У Законі № 1697-VII закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закон № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

На моє переконання, наявність «державних інтересів», як правового явища, і необхідність їх реалізації має бути закріплена у законах України.

Проте законодавство не визначає поняття «інтерес держави». Тому при визначені повноважень прокурора щодо представництва «інтересів держави» слід враховувати предмет, який регулює певний закон, загальні поняття, сформовані в суспільстві щодо «інтересу держави», складові та загальний зміст «інтересів держави», а також керуватись правовими висновками Конституційного та Верховного Судів.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 8 квітня 1999 року, справа № 1-1/99 № 3-рп/99, у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність, зробив оцінку «інтересів держави» (далі - Рішення КСУ № 1-1/99 № 3-рп/99) .

В абзаці 2 пункту 4 Рішення КСУ № 1-1/99 № 3-рп/99 зазначено, що «інтереси держави» можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів…

Водночас, в абзаці 3 пункту 4 цього рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При врахуванні позиції Конституційного Суду України, слід наголосити, що Закон України 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - також Закон № 2136-VIII) визначає порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень.

Відповідно до статті 1 цього Закону Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ ухвалює рішення й надає висновки, які є обов`язковими до виконання на території України, остаточними та не можуть бути оскаржені за матеріальними чи процесуальними підставами. Згідно зі статтями 65 і 66 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення й висновки складаються зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Особливістю цих актів є те, що в них містяться юридична позиція Конституційного Суду України, яка активно застосовується судами та на яку не розповсюджуються вимоги частини другої статті 152 Конституції України.

Так, згідно із статтею 92 Закон № 2136-VIII юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Юридична позиція Суду може міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження та про закриття конституційного провадження, постановлених Сенатом чи Великою палатою. Конституційний Суд може розвивати і конкретизувати юридичну позицію Суду у своїх наступних актах, змінювати юридичну позицію Суду, в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким керувався Суд при висловленні такої позиції, або за наявності об`єктивних підстав необхідності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов`язань України та за умови обґрунтування такої зміни в акті Суду.

Отже, необхідно враховувати не лише резолютивну частину рішення Конституційного Суду, але і його юридичну позицію.

Термін «правова позиція» не передбачений законодавством України, проте він використовується в рішеннях судів всіх юрисдикцій та інстанцій, а також у висновках Конституційного Суду. В разі посилання на аргументи, які Конституційний Суд використовував у раніше прийнятих актах та на практиці, цей термін дорівнює юридичній позиції Суду.

В світлі спірних правовідносин та застосування раніше сформованої практики, беззаперечно потрібно враховувати, що в Конституції України, у редакції Закону №1401-VIII від 02 червня 2016 року, з моменту набрання чинності цього Закону - 30 вересня 2016 року, із повноважень прокуратури виключено представництво інтересів громадянина в суді у випадках, встановлених законом, та залишено лише представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Водночас правові позиції, сформовані в Рішенні КСУ № 1-1/99 № 3-рп/99 щодо поняття «інтересі держави», є актуальними при розгляді справи № 340/11/23.

Так, в пункті 5 Рішення КСУ № 1-1/99 N 3-рп/99 зазначено, що "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Звернувшись із позовом в інтересах Петрівської селищної ради до Відділу освіти Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, прокурор покликався на невиконання відповідачем норми Закону № 2342-IV.

Закон № 2342-IV визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Отже, Закон № 2342-IV визначає гарантії державної підтримки дітей-сиріт та застосовується разом із іншими законами про охорону дитинства.

До таких законів відноситься Закон України «Про охорону дитинства», який своєю чергою визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Отже, Закони № 2342-IV, № 2402-III визначають гарантії державної підтримки дітей та стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави.

На моє переконання, забезпечення взятих на себе державою обов`язків щодо підтримки дітей сиріт, яке прирівняно Законом до національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави є невідмінною складовою «інтереси держави».

Відповідно до статті 4 Закону № 2342-IV заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою і встановлюються на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються конкретні діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Згідно з частинами першою-третьою та дев`ятою статті 8 Закону № 2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, незалежно від форми їх влаштування та утримання.

Отже, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми їх утримання та виховання, гарантовано перебувають на повному державному утриманні.

Мінімальний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується випускникам, визначений статтею 8 Закону № 2342-IV.

Згідно з частиною сьомою статті 8 цього Закону випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою, в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

За приписами Закону України № 2342-IV витрати на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа у сім`ях опікунів, прийомних сім`ях, дитячих будинках сімейного типу, у державних закладах фінансуються з державного, обласних бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, інших джерел, не заборонених законодавством.

Як встановлено судами, саме невиконання відповідачем вимог статті 8 Закону № 2342-IV з мотивів того, що не визначено джерела фінансування, розпорядника коштів вказаної грошової допомоги та механізми її виплати і зумовили звернення прокурора до суду.

Отже, саме питання належного виконання своїх обов`язків відповідачем щодо наповнення бюджету, необхідного на забезпечення соціальних гарантій дітей сиріт, зумовили цей публічно-правовий спір.

Водночас відсутність необхідних коштів у відповідному бюджеті очевидно щонайменше ускладнить або зробить неможливим захист прав кожної дитини-сироти у разі окремого звернення особисто.

Також слід наголосити, що у своїй сукупності порушені індивідуальні права значної кількості дітей-сиріт, визначені Законами України № 2342-IV та № 2402-III, зумовлюють загальний «інтерес держави» щодо виконання своїх обов`язків.

За сталою судовою практикою держава набуває і здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, очевидним є факт, що держава бере участь у справі як відповідач або позивач через відповідні органи державної влади, оскільки не існує окремого органу - «Держава».

З цього питання, в пункті 5 Рішення КСУ № 1-1/99 N 3-рп/99 також сформована юридична позиція, згідно із якою "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах "означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Разом з тим, власні інтереси держава виражає прямо або опосередковано закріплює у нормативних актах, і відповідно, має їх забезпечити.

У спірних правовідносинах, беззаперечно, законодавчо визначеними «інтересами держави» є обов`язок держави щодо забезпеченнями дотримання соціальних гарантій незахищеної верстви населення - дітей сиріт.

Цей обов`язок держава може виконати лише через уповноважений орган, яким у цій справі є відповідач.

Проте, оскільки судами встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач та позивач, через яких держава має виконувати свої обов`язки, ухиляються від їх виконання, саме прокурор має право подавати позов в «інтересах держави», щоб забезпечити виконання останньою своїх обов`язків.

Така правова конструкція повноважень прокурора щодо представництва «інтересів держави» цілком відповідає завданню адміністративного судочинства у сфері публічно-правових відносин.

За такого правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд мав виконати вимоги статті 341 КАС України, надати правову оцінку діям і бездіяльності відповідача і позивача та розглянути по суті касаційну скаргу прокурора.

Суддя С.М. Чиркін