ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/584/23 Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача 1 ОСОБА_2

відповідача 2 Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод"

про: визнання, що розмір частки ОСОБА_2 у статутному капіталі Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" становить 0%; визнання, що розмір статутного капіталу Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" становить 50 000 грн - 100%; визнання, що розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" становить 100%.

за участі представника позивача: ОСОБА_3 - адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" про визначення розміру статутного капіталу підприємства та розмірів часток його учасників.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на порушення його прав внаслідок розподілу часток в статутному капіталі Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод".

В свою чергу, відповідачі в судові засідання жодного разу не з`явилися, відзиву на позов не подали , хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у встановленому процесуальним законодавством порядку. Зокрема, рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу 2 ухвали про відкриття провадження у справі вручене останньому 04.09.2023. Всі інші наявні в матеріалах справи поштові повідомлення повернулися з відмітками поштових відділень про те, що "адресат відсутній за вказаною адресою" або "за закінченням терміну зберігання". Водночас, починаючи з 10.01.2024 року всі процесуальні документи суду направлялися Приватному підприємству "МДС Збаразький сирзавод", відповідно до положень ч. 5 ст. 6 ГПК України, в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Досліджуючи питання обізнаності про розгляд даного спору відповідачем 1 суд враховує, що порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 01.03.2023 по справі №910/18543/21, від 06.06.2023 по справі №922/3604/21.

Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачами відзиву на позов та неявка їхніх представників у судові засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

З наявного в матеріалах справи Статуту Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод", у чинній станом на 27.04.2018 року редакції слідує, що ОСОБА_1 був його одноосібним учасником та володів часткою у статутному капіталі цього Приватного підприємства у розмірі 50 000, 00 грн, що становила 100% статутного капіталу.

27.04.2018 засновником відповідача 2 прийнято рішення за №18/1-4, відповідно до якого:

1) прийнято ОСОБА_2 до складу засновників Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" з дольовим внеском до статутного капіталу підприємства в сумі 50 000, 00 грн;

2) збільшено статутний капітал підприємства на 50 000, 00 грн за рахунок додаткового дольового (грошового) внеску засновника підприємства;

3) встановлено ОСОБА_2 строк для внесення дольового внеску до статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" терміном в один рік з дати державної реєстрації нової редакції Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод";

4) у зв`язку з прийняттям рішення про збільшення статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" за рахунок дольового внеску до статутного капіталу підприємства новоприйнятого визначено частки засновників у статутному капіталі ПП "МДС Збаразький сирзавод" наступним чином: ОСОБА_1 - 50 % від статутного капіталу, що становить 50 000, 00 грн; ОСОБА_2 50% від статутного капіталу, що становить 50 000, 00 грн.

Відповідні зміни щодо складу засновників підприємства, його статутного капіталу, розподілу часток засновників відображено у новій редакції Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод", що затверджений рішенням засновника №18/1-4 від 27.04.2018 та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. в реєстрі за №2687/2688. Зокрема, у цьому локальному акті ПП "МДС Збаразький сирзавод" вказано, що:

- засновниками підприємства є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Засновники є власниками підприємства та його майна. (п. 1.2 Статуту);

- для забезпечення діяльності підприємства за рахунок дольового внеску Засновників створений Статутний капітал. Статутний капітал підприємства становить 100 000 грн, що відповідає 100% голосів на зборах Засновників та розподіляється наступним чином: ОСОБА_1 володіє часткою в розмірі 50% від статутного капіталу, що становить 50 000, 00 грн; ОСОБА_2 володіє часткою в розмірі 50% від статутного капіталу, що становить 50 000, 00 грн (п. 4.4 Статуту).

Окрім того, у п. 4.5-4.7, 4.9, 5.4-5.5 Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод", в редакції від 27.04.2018, передбачено наступне:

- для вирішення статутних завдань підприємство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір Статутного капіталу в порядку, передбаченому чинним законодавством та цим Статутом. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і цим Статутом;

- вкладом власників можуть бути всі види майнових та інтелектуальних цінностей згідно з законодавством України. Учасники можуть здійснювати свій вклад до статутного капіталу у вигляді грошових коштів, матеріальних, нематеріальних цінностей, майнових прав, в тому числі на інтелектуальну власність, іншим майном, яке може бути передано в якості вкладу до Статутного капіталу Товариства відповідно до чинного законодавства України;

- внесення змін у Статутному капіталу підприємства здійснюється за рішенням Загальних зборів Засновників (власників), з врахуванням обмежень, встановлених законом та цим Статутом;

- рішення про зміну розміру Статутного капіталу підприємства підлягає відображенню у установчих документах підприємства; при цьому такі зміни підлягають державній реєстрації (поряд з іншими змінами та доповненнями до установчих документів) в порядку, встановленому чинним законодавством України. Рішення про зміну розміру Статутного капіталу підприємства вступає в силу в порядку, передбаченому чинним законодавством України;

- органами управління підприємства є: загальні збори засновників; дирекція; ревізійна комісія;

- вищим керівним органом Товариства є загальні збори засновників (учасників). Вони складаються з власників або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначаються на певний термін. Власник має кількість голосів на засіданнях загальних зборів засновників відповідно його частці у статутному капіталі, яка визначена Статутом;

- внесення змін і доповнень до Статуту Підприємства відноситься до виняткової компетенції Засновників.

10.12.2018 відбулись загальні збори учасників Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод", у яких прийняли участь: ОСОБА_1 - засновник та учасник підприємства, частка у статутному капіталі якого 50%; ОСОБА_4 - уповноважений на зборах представник ОСОБА_2 , частка якого у статутному капіталі 50%.

На вирішення зборів учасників були винесені питання відповідно до порядку денного, зокрема:

1. Про збільшення розміру статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод".

2. Про перерозподіл часток учасників ПП "МДС Збаразький сирзавод" та порядок оплати додаткового внеску до статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод".

3. Про внесення змін і доповнень до Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод" шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до протоколу №18-2 від 10.12.2018 загальних зборів учасників ПП "МДС Збаразький сирзавод" на зборах прийнято рішення:

1. Збільшити розмір статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" з 100 000, 00 гривень до 167 000, 00 гривень, шляхом внесення додаткового вкладу учасником Товариства ОСОБА_2 у розмірі 67 000, 00 грн, який буде здійснений за рахунок грошових коштів протягом року з моменту прийняття рішення.

2. Здійснити перерозподіл часток учасників ПП "МДС Збаразький сирзавод" у зв`язку із внесенням змін до складу учасників товариства та збільшенням статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" з 100 000, 00 грн до 167 000, 00 грн.

3. Внести зміни до Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод" шляхом викладення його в новій редакції.

Протокол загальних зборів учасників ПП "МДС Збаразький сирзавод" від 10.12.2018 підписаний головою та секретарем зборів, справжність підпису яких засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т. та зареєстровано 11.12.2018 в реєстрі за № 9028, 9029.

Відповідні зміни щодо складу засновників підприємства, його статутного капіталу, розподілу часток засновників відображено у новій редакції Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод", затвердженого рішенням засновника №18-2 від 10.12.2018 та зареєстрованого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. 11.12.2018 в реєстрі за №9030/9031.

Посилаючись на те, що учасник ОСОБА_2 , всупереч прийнятих найвищим органом управління ПП "МДС Збаразький сирзавод" рішень, не вніс належний вклад до статутного капіталу Підприємства, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі, зважаючи на таке.

Частинами 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

Частиною 1 статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 у справі №917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено. Аналогічна правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Поряд з цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема Законів України "Про господарські товариства", "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію".

Для визначення до якого виду підприємницького товариства належить приватне підприємство у цій справі слід виходити з такого.

ПП "МДС Збаразький сирзавод" створено з метою здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку; для забезпечення діяльності підприємства за рахунок дольового внеску засновників створений статутний капітал, та не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один учасник підприємства має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також, що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства.

Приватне підприємство не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно з ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку приватне підприємство не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до ст. 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).

Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абз. 4 ст. 4 Закону України "Про кооперацію", абз. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абз. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема з можливістю мати додаткову кількість голосів, то приватне підприємство не є кооперативом.

У зв`язку із викладеним вище в сукупності суд дійшов висновку, що ПП "МДС Збаразький сирзавод" у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їхніх учасників врегульовано Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018, який набрав чинності 17.06.2018 (далі Закон).

Разом з тим, зважаючи на те, що спірні правовідносини, зокрема за рішеннями №18/1-4 від 27.04.2018 та №18-2 від 10.12.2018 виникли, як до так і після набрання чинності Законом, при вирішенні даного спору суд застосовує норми матеріального права в редакціях, чинних на момент прийняття оспорюваних рішень.

Так, на час прийняття рішення №18/1-4 від 27.04.2018, частинами 1, 3 ст. 144 ЦК України було передбачено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства (ч. 6 ст. 144 ЦК України).

Аналогічні норми були закріплені і у ч. 1 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" (тут і далі в чинній на 27.04.2018 редакції).

Частинами 1 та 2 ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому варто відзначити, що законодавець розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу.

Приписами п. 4 ст. 116 ЦК України обумовлено що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи був врегульований ст. 147 ЦК України, положення якої кореспондувалися із ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", чинної на момент прийняття рішення від 27.04.2018. За зазначеними правовими нормами учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Тобто приписи наведених вище норм передбачають альтернативне право учасника товариства продати або відступити іншим чином свою частку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 викладено правову позицію про те, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (ст. 363 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 346 ЦК України відчуження власником свого майна є однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

При цьому, відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. За правовим змістом відчуження частки передбачає волю учасника, що спрямована на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини.

На час прийняття рішення №18/1-4 ОСОБА_1 був єдиним засновником та учасником ПП "МДС Збаразький сирзавод", якому належало 100% статутного капіталу Підприємства.

Положеннями Статуту ПП "МДС Збаразький сирзавод", в редакції 2006 року, право на зміну розміри статутного фонду належало саме засновнику підприємства. Жодних застережень щодо можливості відчуження учасником (засновником) підприємства частини своєї частки, зокрема внаслідок прийняття особи до складу засновників та, відповідно, збільшення статутного капіталу за рахунок залучення додаткового грошового внеску, зазначений Статут не містить.

Водночас, перелічені вище правові норми та наведені фактичні обставини вказують на те, що рішення засновника від 27.04.2018 року не відповідало законодавчим приписах, що регламентували спірні правовідносини на момент його прийняття. Адже це рішення про збільшення статутного капіталу Приватного підприємства було прийнято до внесення новим учасником додаткового вкладу, тобто не за рахунок цього вкладу.

При цьому, суд враховує, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.03.2023 у справі №921/839/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023, а відтак набрало законної сили встановлено, що при прийнятті рішення №18/1-4 будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 порушено не було.

Щодо рішення загальних зборів учасників від 10.12.2018, яке оформлене протоколом №18-2, суд відзначає, що порядок збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю на час його прийняття врегульовано Законом.

Так, ч. 1, 3 ст. 16 Закону, в чинній станом на 10.12.2018 редакції, передбачено, що збільшення статутного капіталу товариства допускається лише після внесення всіма учасниками товариства своїх вкладів у повному обсязі. При збільшенні статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів номінальна вартість частки учасника товариства може бути збільшена на суму, що дорівнює або менша за вартість додаткового вкладу такого учасника.

Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів врегульовано ст. 18 Закону.

Так, учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників.

Кожний учасник має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі. Треті особи та учасники товариства можуть зробити додаткові вклади після реалізації кожним учасником свого переважного права або відмови від реалізації такого права в межах різниці між сумою збільшення статутного капіталу та сумою внесених учасниками додаткових вкладів, лише якщо це передбачено рішенням загальних зборів учасників про залучення додаткових вкладів.

У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення додаткових вкладів визначаються загальна сума збільшення статутного капіталу товариства, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі та запланований розмір статутного капіталу.

Додаткові вклади можуть вноситися у не грошовій формі. У такому разі рішенням загальних зборів учасників визначаються учасники товариства та/або треті особи, які вносять майно, та його грошова оцінка.

Учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом строку, встановленого рішенням загальних зборів учасників, але не більше ніж протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів.

Треті особи та учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом шести місяців після спливу строку для внесення додаткових вкладів учасниками, які мають намір реалізувати своє переважне право, якщо рішенням загальних зборів учасників про залучення додаткових вкладів не встановлено менший строк.

Статутом або одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства, можуть встановлюватися інші строки для внесення додаткових вкладів, може встановлюватися можливість учасників вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у статутному капіталі або право лише певних учасників вносити додаткові вклади, а також може бути виключений етап внесення додаткових вкладів лише тими учасниками товариства, які мають переважне право.

З учасником товариства та/або третьою особою може бути укладено договір про внесення додаткового вкладу, за яким такий учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи не грошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі чи прийняти до товариства з відповідною часткою у статутному капіталі.

Протягом одного місяця з дати спливу строку для внесення додаткових вкладів, встановленого відповідно до цієї статті, загальні збори учасників товариства приймають рішення про:

1) затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками товариства та/або третіми особами;

2) затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів;

3) затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства.

Якщо додаткові вклади не внесені учасником товариства та/або третьою особою, з яким (якою) укладено договір про внесення додаткового вкладу, в повному обсязі та своєчасно, такий договір вважається розірваним, якщо рішенням загальних зборів учасників не затверджено розмір частки такого учасника та/або третьої особи виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу.

Правовий аналіз наведеної вище норми свідчить про те, що збільшення розміру статутного капіталу шляхом додаткових вкладів здійснюється у два етапи.

Перший етап - загальні збори учасників ухвалюють попереднє рішення про залучення додаткових вкладів, де визначають загальну суму збільшення розміру статутного капіталу, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі, запланований розмір статутного капіталу, строк для учасників для внесення додаткових вкладів, можливість або заборона для третіх осіб та/або учасників у довнесенні додаткових вкладів після реалізації або відмови від реалізації переважного права учасників, строк для третіх осіб та/або учасників для довнесення додаткових вкладів.

Окрім того, Закон передбачає можливість укладення договору про внесення додаткового вкладу, за яким учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи не грошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі чи прийняти до товариства з відповідною часткою у статутному капіталі (ч. 8 ст. 18 Закону). Проте укладення такого договору не є обов`язковим.

Другий етап - протягом одного місяця після спливу строку для внесення додаткових вкладів загальні збори учасників ухвалюють остаточне рішення про затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками товариства та/або третіми особами, про затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості, враховуючи фактично внесені ними додаткові вклади, та про затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, внесення змін до статуту товариства (п. 2), зміна розміру статутного капіталу товариства (п. 3) та перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом (п. 5).

При цьому суд констатує, що приймаючи рішення №18-2 щодо збільшення статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" за рахунок додаткового дольового (грошового) внеску засновника до його фактичного внесення, засновники Підприємства діяли всупереч переліченим вище законодавчим приписам, без дотримання встановленого Законом порядку та процедури.

Варто відзначити, що питання внесення/невнесення відповідачем 1 свого дольового внеску у статутний капітал Підприємства вже досліджувалося у справі №921/839/21. Зокрема судом констатовано, що ".... у матеріалах справи відсутні докази оплати ОСОБА_2 , як визначеного рішенням від 27.04.2018 дольового внеску в сумі 50 000, 00 грн, так і визначеного у рішенні загальних зборів учасників від 10.12.2018 додаткового вкладу у сумі 67 000, 00 грн. Доказів протилежного суду не надано".

Аналогічно і в ході цього судового розгляду, жоден із учасників справи доказів оплати ОСОБА_2 дольового внеску у статутний капітал відповідача 2 суду не надав.

З огляду на це суд констатує, що відповідач 1 хоча і взяв участь у загальних зборах, як учасник підприємства через свого представника, однак жодних дій щодо виконання свого обов`язку не вчинив. Тобто, його поведінка не відповідала вимогам Закону та Статуту підприємства.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Тлумачення п.6 ч.1 ст.3 ЦК свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Враховуючи це та вимоги ч.3 ст.509 ЦК, засади добросовісності, розумності та справедливості мають реалізовуватись і при виконанні особою своїх зобов`язань, в тому числі щодо володіння часткою у статутному капіталі господарського товариства.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

При цьому згідно з ч.3 ст.13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У спірних правовідносинах, набувши статусу учасника ПП "МДС Збаразький сирзавод", відповідач 1 фактично був наділений як корпоративними правами щодо такого товариства, так і відповідними обов`язками.

Суд звертає увагу, що володіння часткою у статутному капіталі товариства з огляду на ст.319 ЦК України та відповідні норми, що регулюють діяльність приватного підприємства, передбачає не лише наявність у учасника прав (в тому числі корпоративних прав), а і існування відповідних обов`язків, в тому числі щодо оплати такої частки. При цьому інший учасник Приватного підприємства справедливо розраховував на виконання ним таких обов`язків.

Адже, зважаючи на дату прийняття засновниками рішень та встановлені законодавством строки, граничні терміни сплати відповідачем 1 внеску до статутного капіталу ПП "МДС Збаразький сирзавод" настали 27.04.2019 та 10.12.2019 року відповідно. Тобто, протягом більш ніж чотирьох років відповідач 1 нехтував виконанням цього обов`язку.

При цьому суд відзначає, що відповідач-1 не міг не знати про факт невнесення ним вкладу, адже підписував рішення загальних зборів та нові редакції статутів, які містили відповідні положення, а отже, свідомо порушував взяті на себе зобов`язання.

Тобто фактично мала місце недобросовісна поведінка відповідача 1, яка полягала у тривалому ухиленні від виконання ним своїх обов`язків, які випливають із факту набуття права власності на частку у статутному капіталі ПП "МДС Збаразький сирзавод", що мало вплив як на функціонування самого товариства, так і на реалізацію іншим учасником належних йому прав.

Суд враховує, що встановлення факту порушення прав та інтересів позивача внаслідок чинності прийнятого рішення (навіть з дотриманням вимог законодавства), може бути підставою для встановлення його протиправності у мотивувальній частині судового рішення, та вимог до застосування ефективних способів судового захисту корпоративних правовідносинах (Постанови КГС ВС від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 (5/7), від 20.01.2021 у справі № 927/59/20).

Наведене має місце у спірних правовідносинах.

В свою чергу, встановивши порушення прав власника корпоративних прав, судом надано оцінку ефективності обраного позивачем способу судового захисту.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 98 постанов Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18). Зокрема, у цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала належним та ефективним способом захисту вимогу про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників, в тому числі щодо питання перерозподілу часток учасників.

Якщо після прийняття оскаржуваного рішення зборами товариства до державного реєстру вносилися зміни, зокрема, щодо складу засновників (учасників), розміру їх часток, розміру статутного капіталу, а наявний склад учасників товариства відрізняється від складу учасників, який прагне відновити позивач, у разі задоволення позову, судове рішення з огляду на баланс інтересів усіх учасників буде стосуватися та впливати на права та інтереси інших учасників. Задоволення вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким виключено учасника зі складу учасників товариства, не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно не матиме наслідком відновлення становища позивача, яке існувало до прийняття оспорюваного рішення загальних зборів. Такий спосіб захисту є неефективний (пункти 5.22, 5.23 постанови Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 924/1304/20).

У частині п`ятій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Частиною другою статті 25 зазначеного Закону передбачено перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей, які не стосуються розміру статутного капіталу, розміру часток у статутному капіталі чи складу учасників товариства (пункт 149 постанови Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 911/2780/20, пункт 42 постанови Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 907/166/21).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства є належним способом захисту прав позивача, якого виключено зі складу учасників товариства, і він вимагає повернення йому статусу учасника. Відповідати за таким позовом мають товариство та інші учасники, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Тобто Велика Палата Верховного Суду прямо робить висновок про можливість позбавлення учасників - відповідачів своїх часток у статутному капіталі за рішенням суду про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства, у такому разі суд має надавати оцінку добросовісності поведінки відповідачів.

Також Верховний Суд робить висновок про те, що ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства.

Поряд із наведеними, при вирішенні цього спору судом застосовуються останні правові позиції щодо подібних правовідносин, котрі викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у cправі №907/922/21

З наведеного в сукупності суд констатує, що позивачем обрано належний та ефективний спосіб судового захисту, тому суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідне рішення призведе до внесення змін до ЄДРЮОФОПГФ та відновить правомірно набуте позивачем право на частку у статутному капіталі.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки позивач при зверненні до суду з позовом був звільнений від оплати судового збору, то в силу вимог ч. 2 ст. 129 ГПК України до Державного бюджету України підлягають стягненню 8052 грн судового збору за три немайнові позовні вимоги порівну із кожного з відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визначити, що розмір частки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у статутному капіталі Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" (вул. Грушевського, буд. 145, м. Збараж, Тернопільська область, 47302, ідент. код 21166874) становить 0 (нуль) грн. 0 (нуль) %.

3. Визначити, що розмір статутного капіталу Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" (вул. Грушевського, буд. 145, м. Збараж, Тернопільська область, 47302, ідент. код 21166874) становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

4. Визначити, що розмір частки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у статутному капіталі Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" (вул. Грушевського, буд. 145, м. Збараж, Тернопільська область, 47302, ідент. код 21166874) становить 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 100 (сто) %.

5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - судовий збір у розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн.

6. Стягнути з Приватного підприємства "МДС Збаразький сирзавод" (вул. Грушевського, буд. 145, м. Збараж, Тернопільська область, 47302, ідент. код 21166874) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - судовий збір у розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 03.04.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко