ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2024Справа № 910/18583/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/18583/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140" (Україна, 88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 140; ідентифікаційний код: 44100182)

до 1) Фонду державного майна України (Україна, 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9; ідентифікаційний код: 00032945)

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Україна, 79005, м. Львів, вул. М. Коперника, буд. 4; ідентифікаційний код: 42899921)

3) Приватного підприємства "Укрелектробуд" (Україна, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Тиха, буд. 16, кв. 2; ідентифікаційний код: 34022645)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Ужгородського відділу комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України (Україна, 88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 140; ідентифікаційний код: 20434634)

про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними результатів електронного аукціону та визнання недійсним договору

Представники учасників справи:

від позивача: Ковач І.В., ордер серії АО № 1094565 від 24.11.2023;

від відповідача-1: Пономаренко В.С., у порядку самопредставництва;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: Олійник Р.Б., ордер серії АО № 1112379 від 11.01.2024;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України (далі - відповідач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - відповідач-2), Приватного підприємства "Укрелектробуд" (далі - відповідач-3), в якій просить суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності, що зареєстроване за Фондом державного майна України на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.09.2022;

- визнати недійсними результати електронного аукціону SPE001-UA-20230329-81043 щодо продажу групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100, що відбувся 24.04.2023 і оформлений протоколом про результати електронного аукціону, що затверджений наказом № 00040 від 24.03.2023;

- визнати недійсним Договір від 26.05.2023 № 458/2 купівлі-продажу об?єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140 за результатами електронного аукціону (без умов);

- скасувати державну реєстрацію права власності, що зареєстроване за Приватним підприємством "Укрелектробуд" на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140, реєстраційний номер нерухомого об`єкта 2643186121100, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.05.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем-1, і яке в подальшому було відчужено шляхом приватизації на користь відповідача-3, складається, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку по вул. Собранецькій, 140 у м. Ужгороді, а тому належить співвласникам на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18583/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, підготовче засідання призначено на 17.01.2024.

11.01.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 11.01.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

16.01.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли відзив на позовну заяву та заява про застосування позовної давності.

16.01.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив, яке 16.01.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 17.01.2024 з`явились представники позивача та відповідачів-1,-3, представники відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 17.01.2024 судом було прийнято до розгляду відзив відповідача-1, продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив та оголошено перерву до 07.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача-2 та третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/18583/23 призначено на 07.02.2024.

18.01.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву третій особі, яке 18.01.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

23.01.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив відповідача-3, яку 23.01.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.01.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив, яке 29.01.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

05.02.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке 05.02.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

07.02.2024 представником третьої особи сформовано в системі "Електронний суд" заяву про розгляд справи без участі третьої особи, яку 07.02.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

07.02.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання із запереченнями щодо приєднання до матеріалів справи доказів за клопотанням відповідача-3, яке 07.02.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

07.02.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення по суті спору, які 07.02.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 07.02.2024 з`явились представники позивача та відповідачів-1,-3, представники відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 07.02.2024 судом було прийнято до розгляду відзив відповідача-3, відповідь позивача на відзив відповідача-3, заперечення відповідача-3 на відповідь на відзив, а також докази і пояснення, надані сторонами, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача-2 та третю особу було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/18583/23 призначено на 28.02.2024.

27.02.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке 27.02.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У судове засідання 28.02.2024 з`явились представники відповідачів-1,-3, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 28.02.2024 судом було прийнято до розгляду пояснення відповідача-2, долучено до матеріалів справи надані позивачем докази та оголошено перерву до 20.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача, відповідача-2 та третю особу було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/18583/23 призначено на 20.03.2024.

11.03.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення до матеріалів справи доказів поважності неявки в попереднє судове засідання, яке 11.03.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

18.03.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення щодо наданих позивачем доказів, а також заперечення на клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи, які 19.03.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

19.03.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" пояснення щодо наданих ним доказів, які 20.03.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У судове засідання 20.03.2024 з`явились представники позивача, відповідачів-1,-3, представники відповідача-2 та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 20.03.2024 судом було долучено до матеріалів справи клопотання і пояснення позивача, відхилено заперечення відповідача-3 на клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів-1,-3 надали суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 20.03.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

11.02.2021 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140".

29.09.2022 за державою в особі Фонду державного майна України було зареєстровано право власності на групу нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, адреса: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140, реєстраційний номер нерухомого об`єкта в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2643186121100.

Наказом Фонду державного майна України від 10.03.2023 № 465 внесено зміни до додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році", відповідно до яких зазначений перелік доповнено позицією:

- назва об`єкта: група нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м;

- область місцезнаходження об`єкта: Закарпатська;

- адреса об`єкта: м. Ужгород, вул. Собранецька, 140;

- назва балансоутримувача або зберігача, код за ЄДРПОУ: Державне підприємство "Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України", код за ЄДРПОУ 20434634;

- назва органу приватизації: Регіональне відділення Фонду по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

24.04.2023 відбувся електронний аукціон з реалізації лота: група нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 140, що перебуває на балансі Державного підприємства "Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України". Вбудовані нежитлові приміщення першого та другого поверхів виробничої будівлі загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд.140. Об`єкт перебуває в незадовільному стані та потребує ремонту. Наявні всі комунікації: газ, водопостачання, електропостачання.

Переможцем зазначених торгів стало Приватне підприємство "Укрелектробуд", запропонувавши найбільшу цінову пропозицію - 12 000 000,00 грн з ПДВ, про що свідчить Протокол проведення електронних торгів № SPE001-UA-20230329-81043 від 24.04.2023, підписаний переможцем та оператором 26.04.2023 і затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 01.05.2023 № 00654.

26.05.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (продавець) та Приватним підприємством "Укрелектробуд" (покупець) було укладено Договір № 458/2 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м, за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140 за результатами електронного аукціону (без умов), посвідчений 26.05.2023 Гулянич Т.М., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу.

Того ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67769399 від 26.05.2023, за відповідачем-3 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

02.10.2023 відбулись Загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140", на яких було прийнято рішення, яким голові правління Кусу В.І. доручено вжити всіх необхідних заходів, включаючи подання відповідної позовної заяви від ОСББ "Собранецька 140" до суду, спрямованих на захист прав співвласників щодо користування та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку - приміщеннями першого та другого поверхів багатоквартирного житлового будинку по вул. Собранецькій, 140 в м. Ужгороді, а саме: № 12 "сходова клітка" площею 13,2 кв.м, № 13 "кладочка/комора" площею 3,0 кв.м, № 20 "сходова клітка" площею 18,5 кв.м, № 21 "коридор" площею 25,0 кв.м (питання 5 порядку денного), що підтверджується протоколом № 1 Загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Собранецька 140" від 02.10.2023.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що спірне нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем-1, і яке в подальшому було відчужено шляхом приватизації на користь відповідача-3, складається, у тому числі, із приміщень загального користування, які призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку по вул. Собранецькій, 140 у м. Ужгороді, а тому належить співвласникам на праві спільної сумісної власності.

Узагальнені доводи відповідача-1, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 1010-р "Про передачу об`єктів державної власності до сфери управління Фонду державного майна" єдиний майновий комплекс Ужгородський відділ комплексного проектування Українського державного інституту по проектуванню садів та виноградників "Укрдіпросад" Міністерства аграрної політики України був переданий зі сфери Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Відтак відповідач-1, як орган управління третьої особи, включив до переліку об`єктів малої приватизації окреме майно, що перебувало на балансі останнього та не використовувалося у його господарській діяльності й перебувало у незадовільному стані та потребувало ремонту. При цьому відповідач-1 посилається на не доведення позивачем того, що нежитлові приміщення у спірному майні належали до житлових та не підлягали приватизації, а також зазначає, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що приміщеннями загального користування у будинку є не всі приміщення спірного майна, однак щодо продажу інших нежитлових приміщень, що загалом складають загальну площу 309,3 кв.м, позивач заперечень не навів. За доводами відповідача-1 відповідач-2 при продажі об`єкта приватизації діяв в межах і спосіб, визначених законодавством про приватизацію державного майна, а заявлені позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту.

Відповідач-3, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що він (1) придбав спірне нерухоме майно за результатом проведення конкурентного аукціону з приватизації нерухомого майна, в якому взяло участь 47 осіб, серед яких й керівник позивача та один із власників приміщень у будинку № 140 по вул. Собранецькій у м. Ужгороді Закарпатської області (Кус В.І.), (2) запропонував та сплатив найбільшу ціну за відповідний об`єкт нерухомого майна (10 000 000,00 грн), тобто набув майно за відплатним договором, (3) переконався у відсутності будь-яких обтяжень щодо спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, (4) переконався у тому, що спірне нерухоме майно передано в управління Фонду державного майна України відповідно до вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 1010-р, (5) врахував, що будинок № 140 по вул. Собранецькій у м. Ужгороді Закарпатської області є нежитловим, а отже є придатним для використання його у власній господарській діяльності. З урахуванням викладеного, відповідач-3 доводить, що він придбав спірне нерухоме майно на електронному аукціоні з приватизації, виявивши належну обачність, а отже є добросовісним набувачем такого майна, що свідчить про наявність підстав для застосування до нього гарантій абзацу другого частини другої статті 388 Цивільного кодексу України про неможливість витребування майна у такому випадку.

Крім того, відповідачі-1,-3 заявили про сплив строку позовної давності, що встановлений статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Частинами першою, другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Спір у цій справі виник у зв`язку з приватизацією спірного майна - групи нежитлових приміщень загальною площею 309,3 кв.м за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 140, яке, як вважає позивач, включає приміщення загального користування, призначені для задоволення потреб співвласників жилого багатоквартирного будинку, тому належить на праві спільної сумісної власності співвласникам цього будинку, а за доводами відповідачів - належить до нежитлових приміщень (є окремим майном у розумінні Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"), відтак на нього не поширюються положення Цивільного кодексу України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та воно могло бути і було приватизовано.

Відповідно до преамбули Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" він регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків.

За приписами частин 4, 5 Житлового кодексу України житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відтак для правильного вирішення цього спору належить встановити до якого типу належить будинок № 140 по вул. Собранецькій у м. Ужгороді .

За визначеннями, наведеними у ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно з наявними у матеріалах справи витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у будинку № 140 по вул. Собранецькій у м. Ужгороді є 3 квартири, а саме № 9, № 11 та № 12. При цьому відповідно до Довідки Комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" № 1638 від 09.12.2015 нумерація квартир не відповідає загальній кількості квартир у будинку.

Водночас наявність щонайменше трьох квартир, за доводами позивача, є достатньою підставою вважати цей будинок жилим багатоквартирним будинком.

Проте суд вважає такий висновок позивача помилковим і погоджується із позицією відповідача-3 щодо того, що логічне тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" свідчить про наявність двох критеріїв визначення будинку як багатоквартирного:

- житлове функціональне призначення будинку в цілому;

- кількість квартир у такому будинку.

При цьому синтаксична побудова вказаної норми дає підстави для висновку про те, що визначення кількості квартир в будинку є похідним від встановлення факту функціонального призначення такого будинку як житлового.

У цьому контексті суд відхиляє наданий позивачем Висновок експерта за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи № Е04/23 від 22.02.2024, складений судовим експертом Павличем О.В., у якому зазначено, що будівля № 140 по вул. Собранецькій в м. Ужгороді у відповідності до визначень Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" належить до багатоквартирних житлових будинків.

З долученої до матеріалів справи, за клопотанням позивача, інвентаризаційної справи № 6228 вбачається, що відповідно до Договору купівлі-продажу виробничого приміщення та сараю від 30.09.1988, укладеного між Колгоспом-заводом "Ужгородський" (продавець) та Ужгородським відділом комплексного проектування Інституту "Укрдіпросад" (покупець), продавець продав покупцю виробниче приміщення та сарай, що розташовані по вул. Совєтській (яка в подальшому була перейменована на Собранецьку) № 140.

Розпорядженням голови Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.03.1997 № 98 "Про реєстрацію будівлі по вул. Собранецькій, 140" Ужгородському міжрегіональному державному виробничому підприємству технічної інвентаризації було надано розпорядження зареєструвати будівлю № 140 по вул. Собранецькій за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад" і видати реєстраційне посвідчення.

У подальшому, як встановлено судом, ця будівля була зареєстрована на праві державної власності за Ужгородським відділом Інституту "Укрдіпросад", і окремі її приміщення неодноразово передавались в оренду для торгівельного та виробничого використання.

Наявність у цій будівлі квартир і їх подальша приватизація, як і реєстрація об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, не свідчать про набуття будівлею статусу житлової, про що слушно зауважує відповідач-3.

Облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підпункт 2 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У матеріалах справи відсутні докази того, що будівля № 140 по вул. Собранецькій в м. Ужгороді належить до житлового фонду або була переведена із нежитлового у житловий фонд за рішенням органу місцевого самоврядування.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а позивачем не доведено, що будівля № 140 по вул. Собранецькій в м. Ужгороді належить до житлового фонду, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати цю будівлю багатоквартирним будинком у розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", й відповідно, допоміжні приміщення у цій будівлі - спільним майном власників квартир.

На користь цього висновку суду свідчить також і те, що в аукціоні з продажу спірного майна брав участь керівник позивача та власник (на момент проведення аукціону) усіх квартир у будинку № 140 по вул. Собранецькій в м. Ужгороді - Кус Василь Іванович, який запропонував нижчу за відповідача-3 цінову пропозицію.

У цьому контексті слід зауважити, що Європейським судом з прав людини у своїй практиці було неодноразово застосовано принцип "ест опель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що дії особи, яка спочатку бажає придбати майно на конкурентних засадах, а згодом як керівник іншої особи стверджує про наявність у неї права (спільної сумісної власності) на це ж майно є непослідовними, що свідчить про порушення доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки).

Оскільки підстави позову обмежуються лише тим, що спірне майно включає допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку, й позивач не зазначає про наявність процедурних порушень під час його приватизації, у суду відсутні підстави для оцінки цієї процедури.

Суд також враховує, що позивач доводить належність на праві спільної сумісної власності співвласників квартир у будинку № 140 по вул. Собранецькій в м. Ужгороді приміщень загальною площею 59,7 кв.м, на підтвердження чого посилається на Висновок експерта за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження № Д-31/2023 від 23.10.2023, складений судовим експертом Павличем О.В., водночас позовні вимоги спрямовані на оспорення права власності відповідача-1, і, як наслідок, відповідача-3, на всю групу приміщень загальною площею 309,3 кв.м. При цьому, з огляду на участь в аукціоні особи, яка була власником всіх квартир та одночасно керівником позивача, суд вважає, що цей позов спрямований лише на відміну результатів торгів.

В аспекті вищенаведеного суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

За приписами ст. 387, ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак, відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

З урахуванням вищенаведеного суд вважає слушними доводи відповідача-3 про те, що позивач свідомо обрав інший ніж витребування нерухомого майна спосіб захисту прав співвласників у цій справі з метою незастосування до спірних правовідносин абз. 3 ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, який гарантує недоторканість права власності добросовісного набувача на нерухоме майно, яке було придбано на електронному аукціоні в порядку приватизації державного майна.

Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 917/467/17, від 25.06.2018 у справі № 910/24249/16, від 17.07.2018 у справі № 910/237/18, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18 та від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Враховуючи встановлену судом відсутність порушення прав позивача, на захист яких пред`явлено позов, та неефективність обраних ним способів захисту (як таких, що неспроможні поновити права особи, яка вважає себе власником майна) шляхом скасування державної реєстрації прав, визнання недійсними торгів та укладеного за їх наслідками договору, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Щодо заяв відповідачів-1,-3 про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення прав позивача, відтак питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 10 736,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.04.2024

Суддя О.В. Нечай