Справа № 442/1231/24

Провадження №3/442/409/2024

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 квітня 2024 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Коваль Р.Г., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності

?ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-

- за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

в с т а н о в и в :

Відносно ОСОБА_1 11.02.2024, поліцейським ВРПП Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області складено адміністративний протокол серія ААД № 667437 про те, що: о 03 год. 15 хв., 11.02.2024, ОСОБА_1 в м. Дрогобичі, по вул. Стрийська, 449/2, керував транспортним засобом ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей), від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, факт відмови зафіксовано на нагрудний відеореєстратор. ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 своєї провини не визнав, заперечив факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Відзначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт його перебування за кермом автомобіля та власне керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

19.03.2024 на адресу суду поступило клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у даній справі, яке останній підтримав та просив його задоволити.

В письмовому клопотанні про закриття провадження у справі ОСОБА_1 вказує, на те, що СD-Я диску, долученому працівниками поліції до матеріалів справи вбачається, що на ньому є відео, яке складається з трьох частин: на відео (0154400154420240211025540004А) яке зняте нагрудною камерою поліцейського та триває 10 хв. 29 сек., зафіксовано як транспортний засіб стоїть припаркований на узбіччі дороги, до якого підходять поліцейські, на місці водія на має жодної особи, а на місці пасажира перебував ОСОБА_1 тобто не керував даним транспортним засобом що і неодноразово наголошував працівникам поліції не відмовлявся від проходження медичного огляду.

При відтворенні відеозаписів, долучених до матеріалів адміністративної справи, встановлено, що на файлах не міститься відеозаписів, на яких зафіксовано момент руху та момент зупинки працівниками поліції 11.02.2024 року о 03год. 15 хв. в м. Дрогобичі, по вул. Стрийська, 449/2, під керуванням ОСОБА_1 транспортного засобу ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1 . На жодному із відео яке долучено до матеріалів справи не відображено подій, які відбувалися при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Суд, заслухавши думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, матеріали справи, диск з відеозйомки, приходить до наступного висновку.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення в судове засідання надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення ААД № 667437; акт про відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці події; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; копію постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, та диск із відеофіксацією.

Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю суддя враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Тобто адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність у діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно ст.251КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306 «Про правила дорожнього руху».

Пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, відповідно до пункту 2.5. Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність передбачена нею настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Разом з тим, зібрані матеріали цієї справи не підтверджують у цілому ту обставину, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, не дотримався наведених вище вимог Правил дорожнього руху України, тобто будучи учасником дорожнього руху, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 31 Закону України „Про Національну поліцію поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

У ст. 40 вищевказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

У п.п. 1 п. 2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999 передбаченого, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Згідно з п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ цієї Інструкції передбаченого, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.

Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Таким чином, якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.

Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.

Належним чином ознайомившись із відеозаписом, який долучений до матеріалів протоколу, вбачається, що такий складається з двох відео файлів, які не є безперервними та перериваються.

З огляду на вказане, приходжу до переконання про неналежність зазначеного доказу.

Крім цього, працівниками поліції не зафіксовано того факту, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, керувала транспортним засобом. З відео доказів, котрі надані поліцейськими, не вбачається, що останній саме керував транспортним засобом, а відео файл розпочинається з того моменту, що мотоблок стоїть припаркованим та жодним чином не являвся учасником дорожнього руху.

З відеозапису СD-Я диску, долученому працівниками поліції до матеріалів справи вбачається, що на ньому є відео, яке складається з трьох частин та на відео (0154400154420240211025540004А) яке зняте нагрудною камерою поліцейського та триває 10 хв. 29 сек., зафіксовано як транспортний засіб стоїть припаркований на узбіччі дороги, до якого підходять поліцейські, на місці водія на має жодної особи, а на місці пасажира перебував ОСОБА_1 тобто не керував даним транспортним засобом.

Як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції взагалі не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 , таких положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.

Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КУпАП.

Такі висновки повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17.

У відповідності до вимог ст. 265-2 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Однак, в супереч чинному законодавству про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом, про що свідчить відсутність в матеріалах справи відповідного документу встановленої форми, а саме, акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Разом із тим, сам по собі факт перебування в стані алкогольного сп`яніння не може свідчити про вчинення останнім правопорушення передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП, оскільки, достатніх доказів того, що саме вказана особа керувала транспортним засобом, матеріали справи не містять.

Відповідно до роз`яснень, що міститься в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 р. №14 під керуванням транспортними засобами слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортними засобами, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності заст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

20.02.2019 року Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рамках справи№404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна (див. наприклад, рішення Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2022 р. у справі№205/5986/21).

Із долученого до матеріалів справи відеозапису неможливо встановити факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння та спростувати його доводи висловлені в суді щодо порушення вимог законодавства, допущених на його переконання з боку працівників поліції.

За наведених обставин, суддя позбавлений змоги здійснити перевірку обставин ймовірного порушення з боку ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Інших доказів, працівниками поліції, для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не надано.

Суд звертає увагу на те, що частина перша статті 130КУпАП в тому числі, передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, що в даному випадку інкримінується ОСОБА_1 .

Факт керування автомобілем може бути доведений: показаннями потерпілих або свідків правопорушення; фотознімками, відеозаписами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто і відео з камер поліцейських, і відеозаписи з камер спостереження та відео реєстраторів автомобілів самих правопорушників, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, є доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Натомість у матеріалах справи про притягнення до адміністративної відповідальності відсутні об`єктивні дані, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом за обставин, наведених в протоколі, а надані суду докази не спростовують доводів самого ОСОБА_1 .

Правова позиція по справі самого ОСОБА_1 , є його засобом захисту та підлягає ретельній перевірці під час судового розгляду з огляду на вільне визначення своєї позиції до вчиненого, правильного розуміння обставин події, шляхом безпосереднього дослідження доказів судом, а обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, є складовою презумції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України,ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

При цьому слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визнані органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.

Суддя приходить до переконання, що в правовідносинах, що розглядаються, в матеріалах справи не знайшло підтвердження того, що ОСОБА_1 , 11.02.2024 перебуваючи в салоні автомобіля ВАЗ 2108, номерний знак НОМЕР_2 виконував функцію водія.

Так, ОСОБА_1 повністю заперечив обставини про те, що він здійснював керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до статті 251КУпАП може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст.62 Конституції України - презумпції невинності.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов`язковому порядку використовується як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, ЄСПЛ в своєму рішенні від 10.02.1995 по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, чим це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин. Крім того, в своєму рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачено санкцію у виді позбавлення права керування транспортним засобом. П.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ підкреслив, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25). У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.1988 зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати, як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ та порушує презумпцію невинуватості особи.

Відповідно до вимог ч.2 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сукупність досліджених у даній справі доказів не дає підстав для висновку про те, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Враховуючи вищенаведене, керуючись принципом презумпції невинуватості, згідно якого, крім іншого, усі сумніви мають трактуватись на користь особи, яка притягується до відповідальності, вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ч. 1 ст. 247, ч. 1 ст. 256, ст. ст.283-285 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Роман КОВАЛЬ