номер провадження справи 9/9/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024 Справа № 908/209/24

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524 (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34)

про стягнення суми 30459,70 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» суми 30459,70 грн, яка складається з: суми 26871,10 грн пені, суми 1256,89 грн інфляційних втрат та суми 2331,71 грн 3% річних.

Підставою для звернення з позовом зазначено несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань з оплати страхового відшкодування, пов`язаного з відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі №908/2184/23 з відповідача стягнуто на корись позивача суму 156800,00 грн страхового відшкодування. Відповідач 19.01.2024 сплатив стягнуту за рішенням суду суму страхового відшкодування, про що свідчить відповідна платіжна інструкція. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи положення діючого законодавства, нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 18.07.2023 по 18.01.2024, 3% річних за період з 03.07.2023 по 18.01.2024 та інфляційні втрати за період з липня 2023 по грудень 2023. Позов обґрунтовано положеннями ст.ст. 526, 530, 611, 625, 992 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.01.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/209/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 31.01.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/209/24, присвоєний номер провадження 9/9/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

07.02.2024 на адресу суду від ТДВ «СК «КРЕДО» надійшов відзив (документ сформовано в системі «Електронний суд» 07.02.2024) вих. №241 від 06.02.2024, в якому відповідач вимоги в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 30459,70 грн визнав в повному обсязі, просив повернути позивачу 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України. Заперечив проти витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1000,00 грн.

12.02.2024 на адресу суду через засоби поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив (відповідно до поштового конверту кореспонденція була прийнята до пересилання відділенням поштового зв`язку - 09.02.2024), в якій позивач виклав свої заперечення на доводи відповідача щодо необґрунтованості заявлених позивачем витрат на сплату послуг адвоката та їх зменшення. Просив позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути на його користь як суму заявленого позову, так і судові витрати, в т.ч. витрати на правничу допомогу.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі №908/2184/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» суми 156800,00 грн страхового відшкодування задоволені в повному обсязі.

У зазначеному рішенні суду встановлено, зокрема, наступне.

Відповідно до довідки Національної поліції України, схеми місця ДТП, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 369/3799/23 вбачається, що 12.03.2023 у місті Вишневе Бучанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів MAZDA CX-30 д/н НОМЕР_1 та PEUGEOT 301 д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 369/3799/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 850,00 грн. штрафу.

Згідно із договором добровільного страхування наземного транспорту № 29-2800-22-00044 від 06.12.2022 на момент ДТП автомобіль MAZDA CX-30 д/н НОМЕР_1 застрахований ПрАТ Страхова компанія УСГ (позивачем).

Страхувальник за договором добровільного страхування наземного транспорту добровільного страхування наземного транспорту № 29-2800-22-00044 від 06.12.2022 звернувся до позивача (страховика) з повідомленням про настання випадку, що має ознаки страхового.

На підставі акта огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектної відомості) від 13.03.2023, рахунків ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС» № 0000003862 та № 0000003863 від 16.03.2023, № 0000006472 від 26.04.2023, розрахунків страхового відшкодування від 21.03.2023 та від 25.04.20023, страхових актів № STOKA-1000001245 від 21.03.2023 та № STOKA-1000001245/1, страховиком здійснено страхову виплату в розмірі 124018,03 грн. та в розмірі 119750,29 грн. (платіжна інструкція № 45180 від 21.03.2023 на суму 124018,03 грн. та платіжна інструкція № 49555 від 28.04.2023 на суму 119750,29 грн.).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу PEUGEOT 301 д/н НОМЕР_2 , застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Кредо» згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом №ЕР/213237081, який є діючим станом на 12.03.2023.

Позивачем виплачене страхове відшкодування в сумі 243768,32 грн. Враховуючи ліміт відповідальності 160000,00 грн. та розмір франшизи 3200,00 грн. за полісом № ЕР/213237081 до стягнення з відповідача належить сума страхового відшкодування в розмірі 156800,00 грн.

Вимогу № 11/21503 від 24.03.2023 про виплату страхового відшкодування в сумі 124018,03 грн. направлено на електронну адресу відповідача 24.03.2023. Відповідачем вимога отримана 03.04.2023. Відповіді на вимогу не надано, страхове відшкодування не виплачено.

На підставі досліджених доказів та встановлених судом у справі №908/2184/23 фактичних обставин, позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» про стягнення з відповідача: ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» суми 156800,00 грн страхового відшкодування були задоволені (рішення суду від 14.12.2023). Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» 156800,00 грн. страхового відшкодування, 1342,00 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду в установленому законом порядку не оскаржувалось, набрало законної сили - 09.01.2024.

30.01.2024 на виконання вказаного рішення суду видано наказ про примусове стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт порушення строків оплати страхового відшкодування та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 156800,00 грн були встановлені судом під час розгляду справи № 908/2184/23, тому враховуючи положення статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідач остаточне перерахування позивачу стягнутої за вказаним вище рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2184/23 заборгованості, здійснив 19.01.2024, про що свідчить платіжна інструкція №352_00000/5f25d900-adbb-4671-b927-3c99e02c00ca (копія міститься в матеріалах справи).

У зв`язку з наявністю прострочення відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи приписи ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування», п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нарахував та заявив до стягнення з відповідача (розрахунок наведений безпосередньо у позові) пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зазначене узгоджується з вимогами ст. 108 Закону України «Про страхування», в якій зазначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалося судом вище, під час розгляду справи №908/2184/23 суд надав правову оцінку порушенням відповідачем строків оплати страхового відшкодування в порядку суброгації, оскільки відповідальність власника транспортного засобу (винного у скоєні ДПТ) застрахована в ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО».

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування за наявності відповідних правових підстав для цього є грошовим зобов`язанням страховика. Тому в разі прострочення виконання даного зобов`язання до страховика може бути застосовано відповідальність за порушення грошового зобов`язання, визначену статтею 625 Цивільного кодексу України.

Правова позиція стосовно наявності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення виплати страховиком відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів наведена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, в даному випадку - позивача.

Відповідно до наданих позивачем доказів факт порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної виплати страхового відшкодування доведений.

Положеннями п. 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що прострочення починається після спливу 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Позивач розрахунок пені здійснює на суму прострочення 124018,03 грн за період прострочення з 18.07.2023 по 18.01.2024 (03.04.2023 - дата отримання відповідачем претензії + 90 днів встановлених п. п. 36.2 ст. 36 Закону України ОСЦПВВНТЗ; таким чином дата виникнення заборгованості 03.07.2023), тобто в установлені законом строки.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат за вказані позивачем періоди здійснені правильно.

Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 07.02.2024, відповідач позовні вимоги визнав та просив суд повернути позивачу із державного бюджету 50% сплаченого судового збору.

За змістом ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 30459,70 грн, яка складається з: суми 26871,10 грн пені, суми 1256,89 грн інфляційних втрат та суми 2331,71 грн 3% річних є законними та обґрунтованими, а визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому позов судом задовольняється.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

З положень ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» слідує, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідач у поданому відзиві, до початку розгляду справи по суті, визнав позов, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме - у розмірі 1514,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи приписи статті 129 ГПК України, інша частина судового збору, а саме - у розмірі 1514,00 грн покладається на відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідач у відзиві заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., оскільки вважає її неспівмірною щодо складності даної справи, а також занадто завищеною з огляду на обсяги наданої адвокатом правової допомоги та змісту цієї допомоги. Зокрема зазначив, що підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи з огляду на малозначність та розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також при виготовленні позовної заяви не вимагалось проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів. Крім того, акцентував увагу на тому, що позивач мав можливість просити стягнення з відповідача штрафних санкцій ще під час подання первісного позову про стягнення страхового відшкодування, тим самим суттєво зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу. Просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1000,00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 5000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи, в т.ч.: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-12/2023-Ю від 08.12.2023, укладеного з Адвокатським бюро «Гедз», копію Акту виконаних робіт від 23.01.2024, копію довіреності №0124-13 від 05.01.2024, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10423/10 від 20.12.2021. Також суду надано копію платіжної інструкції № 5339 від 23.11.2024 на суму 15000,00 грн, що, зокрема, підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат на професійну правничу допомогу за даним спором.

В акті надання послуг від 23.01.2024 наведений перелік послуг, які надавалися Адвокатським бюро «Гедз», зокрема щодо спору де страхувальником у правовідносинах за договором добровільного страхування виступав ОСОБА_2 , винуватцем ДТП ОСОБА_1 , дата події 12.03.2023. В зазначеному акті сторонами погоджено, що Клієнт за виконану роботу сплачує Адвокатському бюро гонорар, передбачений умовами Договору в розмірі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21: «… суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19». «…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».

Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, немалу кількість аналогічних однотипних справ за позовами позивача, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн від попередньо заявленої суми (5000,00 грн). Решту витрат на професійну правову допомогу покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524 (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А) суму 26871 (двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 10 коп. пені, суму 1256 (одну тисячу двісті п`ятдесят шість) грн 89 коп. 3% річних та суму 2331 (дві тисячі триста тридцять одну) грн 71 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524 (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А) суму 1514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 3000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524 (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А) із Державного бюджету України суму 1514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. судового збору (50% від загальної суми сплаченого судового збору), перерахованого за платіжною інструкцією № 5341 від 23.01.2024.

Дане рішення є підставою для повернення Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524 (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А) із Державного бюджету України суми 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. судового збору, перерахованого за платіжною інструкцією № 5341 від 23.01.2024.

Рішення складено та підписано 01.04.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва