ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа №910/12151/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Луцюк А.В.

представники учасників справи:

від прокуратури: Маліцька Ю.С.

від позивача-1: ОСОБА_1.

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 (повний текст складено 30.10.2023)

у справі №910/12151/23 (суддя Підченко Ю.В.)

за позовом заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України

2) Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 224 225,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" (далі - ТОВ "Юкойл") про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл", а також про стягнення грошових коштів у розмірі 224 225,05 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що оскільки пунктом 3.1 договору №40 до його ціни незаконно включено суму ПДВ, а саме 195 088,00 грн, за придбання позивачем-2 гідравлічних рідин та мастила, це суперечить положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №178. Враховуючи вищенаведене, наявні підстави для визнання недійсними положень такого договору, в частині включення до ціни правочину ПДВ. Крім того, оскільки відповідач отримав від позивача-2 суму ПДВ, при цьому відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 195 088,00 грн, у зв`язку з неповерненням відповідачу-2 позивачем. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 5 756,43 грн трьох процентів річних та 23 380,62 грн інфляційних втрат, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 позов прокурора задоволено.

Визнано недійсним пункт 3.1 договору від 20.06.2022 №40, укладеного між ВЧ № НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл", в частині включення до ціни договору суми ПДВ.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 3.1 договору №40 до його ціни, всупереч законодавству, включено суму ПДВ, а саме: 195 088,00 грн за придбання позивачем-2 продукції. Таким чином, наявні підстави для визнання недійсними положень такого договору, а саме пункту 3.1, в частині включення до ціни договору суми ПДВ. Також, місцевий господарський суд, встановивши, що сума основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрати, погашені відповідачем, провадження у даній справі підлягає закриттю в частині таких вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Міноборони звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Міноборони посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі не підтримує правову позицію прокурора, оскільки, на його думку, спірний договір укладено між позивачем-2 та відповідачем, не в рамках виконання мобілізаційних завдань, у зв`язку з чим приписи постанови №178 до останнього не застосовуються.

Також, скаржник зазначає, що висновки місцевого господарського суду про недоведеність того, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2023 апеляційну скаргу Міноборони у справі №910/12151/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12151/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Міноборони на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/12151/23.

28.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12151/23.

Судді Буравльов С.І. та Шапран В.В. перебували у відпустці з 25.12.2023 до 09.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 поновлено Міноборони строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/12151/23. Розгляд апеляційної скарги Міноборони на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 призначено на 14.02.2024. Встановлено учасникам справи строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 05.02.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. (головуючий суддя (суддя-доповідач) у відпустці з 14.02.2024 до 15.02.2024, судове засідання призначене на 15.02.2024, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Міноборони рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 призначено до розгляду на 28.02.2024.

В зв`язку з перебуванням судді Шапрана В.В. на лікарняному з 26.02.2024, а судді Буравльова С.І. у відпустці 28.02.2024 розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 апеляційну скаргу Міноборони на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 призначено до розгляду на 07.03.2024.

У судовому засіданні 07.03.2024, відповідно до приписів частин 2, 3 статті 216 ГПК України, колегією суддів оголошено перерву до 20.03.2024.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

06.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив прокурора на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Міноборони залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, прокурор зазначає, що положення чинного законодавства (як Податкового кодексу України, так і постанови Кабінету Міністрів України №178) не містять застережень щодо їх застосування лише при виконанні мобілізаційних завдань (замовлень).

Також, прокурор вважає, що правова позиція Міноборони ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови №178, з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

13.02.2024, через систему "Електронний суд", Міноборони подано додаткові письмові пояснення по суті спору.

Колегія суддів, розглянувши додаткові письмові пояснення, дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на таке.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Як зазначалось вище, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі №910/12151/23 відкрито апеляційне провадження та, зокрема, встановлено строк для подання відзиву, пояснень, клопотань, заперечень - до 06.02.2024. Попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, відповідно до частини 2 статті 207 ГПК України.

Таким чином, додаткові письмові пояснення подані Міноборони з пропуском строку на їх подачу, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі №910/12151/23.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 20.03.2024 з`явилися прокурор та представник позивача-1.

Позивач-2 та відповідач своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, позивач-2 та відповідач повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/12151/23 розглядається за їх відсутності.

Представник позивача-1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

Прокурор у засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

20.06.2022 між ВЧ НОМЕР_1 (покупець) та ТОВ "Юкойл2 (продавець) укладено договір постачання №40, за умовами якого продавець приймає на себе зобов`язання по постачанню у власність покупця продукції виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію в порядку, у терміни і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Згідно з пунктом 1.2 договору, номенклатура продукції, її кількість, ціна за одиницю продукції, сумарна вартість партії продукції, вказується у специфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору, ціна договору, що підлягає оплаті становить 1 170 528,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 195 088,00 грн.

У розділі 4 договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються в національній валюті України в безготівковому порядку простим банківським переказом на рахунок продавця суми, зазначеної у рахунку-фактурі продавця. Оплата за продукцію (партію), що поставляється, проводиться покупцем протягом 10 календарних днів після отримання продукції, згідно з видатковою накладною на підставі рахунку-фактури продавця.

За змістом пунктів 5,1, 5.2 договору поставка продукції за договором здійснюється частинами або загальною партією засобами продавця на склад покупця за адресою ВЧ НОМЕР_1 . Строк поставки продукції до 31.08.2022.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому разі до 31.12.2022 включно (пункт 12.1 договору).

На виконання умов договору відповідач поставив на користь позивача-2 обумовлену продукцію, що підтверджується видатковою накладною від 19.07.2022 №РН-00299 на загальну суму 1 170 528,00 грн, в тому числі 195 088,00 грн ПДВ.

Згідно з платіжною інструкцією від 26.07.2022 №503 позивач-2 розрахувався за поставлену продукцію в повному обсязі.

Прокурор стверджує, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ №178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ №178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Згідно з листом-роз`ясненням ДПС України від 29.07.2022 №8271/6/99-00-21-03-02-06, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

Також, державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Крім того, ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, 22.12.2022 та 16.06.2023 ВЧ НОМЕР_1 звернулася з листами-претензіями №1812 та №1365, відповідно, до ТОВ "Юкойл" про повернення зайво сплачених коштів за вказаним договором у розмірі 195 088,00 грн, які останнім залишені без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 оскаржується позивачем в частині визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022 №40, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ВЧ № НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл", а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Так, у зв`язку з відкритою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, що наразі триває.

За приписами статті 64 Конституції України, статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про оборонні закупівлі", Указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України затвердив постанову №169 від 28.02.2022 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (діяла до 15.11.2022), якою визначено (станом на час виникнення спірних відносин - 20.06.2022), що оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі". Замовники повинні відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, серед яких є ефективність використання коштів, результативність. Такі закупівлі не включаються до річного плану закупівель тощо.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частин 1 і 3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки, порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Таким чином, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно з частиною 1 статті 1 ПК України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 4 Закону України "Про оборону України", у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України, разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Згідно з пунктами 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

При цьому, в преамбулі постанови Кабінету Міністрів України №178, про невідповідність положенням якої спірного договору стверджує прокурор, передбачено, що вона приймається "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України".

Закон України "Про правотворчу діяльність" від 24.08.2023 №3354-ІХ (далі - Закон №3354) визначає преамбулу нормативно-правового акта як вступну частина нормативно-правового акта, в якій можуть визначатися передумова прийняття нормативно-правового акта, роз`яснюватися мета і підстава його прийняття, визначатися основні завдання, на виконання яких спрямована його дія, інші важливі для суб`єкта правотворчості обставини, що впливають на прийняття цього нормативно-правового акта (частина 1 статті 38).

Згідно з частиною 3 цієї ж статті преамбула закону є його невід`ємною частиною і враховується при офіційному тлумаченні та реалізації нормативно-правового акта.

Оскільки Закон №3354 є чинним, закріплені в ньому принципи тлумачення нормативних актів, у тому числі і преамбули, мають застосовуватися до всіх нормативно-правових актів.

За змістом індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, наданої на запит ДПС України, Державна податкова служба України ствердила, що норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 поширюються на органи, установи, організації та заклади, які відносяться до сфери управління Державної прикордонної служби України.

Відповідно до підпункту 14.1.172-1 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація визначається як роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

При цьому індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (підпункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міноборони є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Діючим законодавством на Міноборони, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами. Відповідно, Міністерство оборони України уповноважене державою виступати при, необхідності, від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.

Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління Збройних Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові об`єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.

ВЧ НОМЕР_1 входить до складу Збройних Сил України, є юридичною особою, фінансується за рахунок бюджетних коштів, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, утримується окремим штатом, має гербову печатку із своїм найменуванням. Командир ВЧ НОМЕР_1 несе повну відповідальність перед органом управління майном - Міноборони за стан і діяльність частини.

Системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 поширюються на діяльність органів Збройних Сил України, якими є позивачі.

Також, у листі ДПС України від 29.07.2022 №8271/6/99-00-21-03-02-06, зазначено, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. статті 95 розділу V Кодексу та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами) органам Збройних Сил України.

Відтак, на думку прокурора, операції з постачання ВЧ НОМЕР_1 гідравлічних рідин та мастила за договором №40 оподатковуються за нульовою ставкою, а тому передбачення у пункті 3.1 договору суми податку на додану вартість є безпідставним.

Оскільки, сума основного боргу в розмірі 195 088,00 грн, трьох процентів річних у розмірі 5 756,43 грн, інфляційні втрати в сумі 23 380,62 грн, заявлені до стягнення, погашені відповідачем в повному обсязі, предмет спору у справі в частині стягнення 224 225,05 грн відсутній, за таких обставин, провадження у даній справі підлягає закриттю в частині таких вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи №910/22319/16).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними положень такого договору, а саме пункту 3.1, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, оскільки останнім до ціни договору, всупереч законодавству, включено суму ПДВ, а саме: 195 088,00 грн за придбання позивачем-2 продукції.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Застосування постанови Кабінету Міністрів України №178, відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону №3354 має відбуватися з дотриманням правил, викладених у тому числі в частині 3 статті 38 цього Закону.

Виходячи зі змісту преамбули постанови №178, Кабінет Міністрів України визначив сферу застосування закріплених в цій постанові норм щодо реалізації мобілізаційних договорів.

Відповідно до визначень наведених у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію":

- особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

- мобілізаційний план - це сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду;

- мобілізаційні завдання (замовлення) - це окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки по розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством;

- основні показники мобілізаційного плану - це розрахункові потреби держави на особливий період, сформовані в натуральному і вартісному обчисленні, для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення;

- мобілізаційні потужності - це виробничі потужності підприємств, установ і організацій, які створюються в мирний час для виробництва продукції і задоволення інших потреб держави в особливий період. Мобілізаційні потужності не підлягають приватизації, у тому числі в разі ліквідації підприємств, установ, організацій. Рішення щодо передачі мобілізаційних потужностей іншим підприємствам, установам і організаціям приймаються органами виконавчої влади, іншими державними органами в порядку, І визначеному Кабінетом Міністрів України

Згідно з частиною 3 статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації не можуть відмовлятися від укладання договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), якщо їх можливості, з урахуванням мобілізаційного розгортання та переданих їм матеріально-фінансових ресурсів дають змогу виконати ці мобілізаційні завдання (замовлення).

Відповідно до абзацу 16 статті 12 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Кабінет Міністрів України визначає порядок укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), зокрема на поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг, у тому числі щодо поставки готової продукції, забезпечення виконання зазначених завдань (замовлень) матеріально-технічними ресурсами, а також щодо їх фінансування.

Мобілізаційні завдання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 №1043-0039 "Про затвердження мобілізаційних завдань (замовлень) на особливий період", (далі - Постанова №1043-0039), що має гриф обмеження доступу до державної таємниці (ЦТ - Цілком таємно). Зазначеною постановою, визначено відповідних виконавців мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів.

Порядок укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 №586 "Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)", містить Гриф обмеження доступу "для службового користування" підтверджено розпорядженням Кабінету Міністрів №605-р від 23.08.2016.

За приписами частини 2 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.

Так, судова колегія погоджується з доводами Міноборони, що згідно зі статтею 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" укладення мобілізаційних договорів є складовою частиною мобілізаційної підготовки, відповідно після 24.02.2022 (введення воєнного стану в Україні) договори на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не укладалися.

Отже, беручи до уваги зазначене, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. Однак, положення Постанови №178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань.

Аналізуючи договір від 20.06.2022 №40, що укладений між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл" колегія суддів дійшла висновку, що він не є договором, який укладений на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на нього не розповсюджуються вимоги Постанови №178.

Абзацом 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізаційна підготовка - це комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених, відповідно до законів України, військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Слід також зазначити, що Інструкція про організацію в Міноборони та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) затверджена наказом Міноборони від 08.11.2016 №595/ДСК (містить Гриф обмеження доступу "для службового користування") та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.12.2016 за №1557/29687.

Проте, наказом Міноборони від 20.05.2019 №248 затверджені зміни до Інструкції про організацію в Міноборони та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), затвердженої наказом Міноборони від 08.11.2016 №595/ДСК (далі - Інструкція), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2016 за №1557/29687, які не містять грифу обмеження.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.05.2019 №248 пункт 7 Інструкції викладений в наступній редакції:

"Договори (контракти) на виробництво та поставку продукції, виконання робіт, надання послуг в особливий період укладаються у тримісячний строк після затвердження мобілізаційних завдань (замовлень). Виконання умов таких договорів (контрактів) розпочинається з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. Строки та суттєві зміни виконання умов договорів (контрактів) визначаються окремою додатковою угодою до укладеного в мирний час договору (контракту) на виконання мобілізаційного завдання.".

Крім того, згідно з наказом Міноборони від 20.05.2019 №248 пункт 9 Інструкції викладений в наступній редакції:

"9. Вартість виробництва та поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, що передбачені мобілізаційними завданнями (замовленнями), визначається:

- на дату укладення договору (контракту) - в орієнтовних цінах предмета договору;

- на дату укладення додаткової угоди до договору (контракту) - в договірних цінах предмета договору.

Аналізуючи пункти 7 та 9 Інструкції колегія суддів дійшла висновку, що договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань укладаються в мирний час з визначенням орієнтовної ціни предмета договору та виконуються після рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, при чому договірна ціна предмета договору та строки виконання договорів визначаються після оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, шляхом укладання додаткової угоди до вже укладених у мирний час договорів на виконання мобілізаційних завдань.

Також, зі змісту зміни до Інструкції, що затверджені наказом Міноборони від 20.05.2019 №248 вбачається, що договори, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань мають затверджену типову форму.

Враховуючи, що оспорюваний договір укладений після введення воєнного стану в Україні та не відповідно до певної типової форми договору суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він не є договором, що укладаються на виконання мобілізаційних завдань.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл".

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Міноборони підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 підлягає скасуванню, в частині визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Юкойл", з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 покладаються на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону відповідно до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 в частині задоволення позову заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, поданого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022 №40 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл".

3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, поданого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 20.06.2022 №40 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл".

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/12151/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотский, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/12151/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддями - 01.04.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран