Справа №295/12753/20

Категорія 81

2/295/266/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Перекупка І.Г.,

при секретарі Шик Д.В.,

за учасстю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Богунського районного суду м. Житомира справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

До Богунського районного суду м. Житомира 21 жовтня 2020 р. звернувся ОСОБА_2 з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі АТ «ОТП Банк») про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору. В обгрунтування позовних вимог вказав, що 10 січня 2008 р. в м. Житомирі між його матір`ю, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (на час розгляду справи у суді АТ «ОТП Банк») в особі регіонального відділення «Житомирське» м. Житомир укладено кредитний договір № МL-010/158/2008, за яким надано кредит у розмірі 15 780 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 5,99 % річних за користування кредитними коштами та на умовах повернення у строки до 10.01.2023 р. Згідно п. 2.2. частини першої договору цільове використання кредиту - на споживчі цілі. 10 січня 2008 р. між ним, ОСОБА_2 та АТ «ОТП Банк» було укладеного договір поруки. Крім того звернув увагу, що відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживачав оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 230 ЦК України встановлено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 р. № 9, роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За таких обставин, кредитний договір суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» внаслідок здійснення Банком нечесної підприємницької практики і є таким, що містить несправедливі умови, а тому підлягає визнанню недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Банк не дотримав та грубо порушив вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на моє переконання, є ознаками введення Банком Позичальника в оману.

Банком навмисно недотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які необхідні для укладення оспорюваного виду кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів. А тому є підстави позов задовільнити повністю та визнати кредитний договір недійсним, як укладеним під приводом обману.

Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, Банк не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома позивача не доводив та з ним не узгоджував.

Просить визнати недійсним кредитний договір № МL-010/158/2008 від 10 січня 2008 р., який укладено в м. Житомирі Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі регіонального відділення «Житомирське» та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту його укладення.

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 13.12.2021 р. направив до суду відзив на позовну заяву зі змісту якої заперечував проти задоволення позовних вимог та просив розгляд справи провести за відсутністю представника. (Т. 1 а. с. 132-135, 172, Т. 2 а. с. 139).

Третя особа ОСОБА_3 направила до суду пояснення по справі зі змісту яких наполягала на задоволені позовних вимог. (Т. 1 а. с. 194-205).

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників процесу, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено.

Згідно протоколуавторозподілу судовихсправ поБогунському районномусуду м.Житомир головуючимпо справіза позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору визначено суддю ОСОБА_5 (Т. 1 а. с. 28).

Ухвалою суду від 30.10.2020 р. по справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду на 12.00 год. 12.01.2021 р. (Т. 1 а. с. 30).

15.03.2021 р. від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі інших правонаступників померлої ОСОБА_4 . (Т. 1 а. с. 40-41).

Ухвалою суду від 15.03.2021 р. провадження по справі зупинено до залучення до участі у справі інших правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1 а. с. 60).

26.07.2021 р. від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про залучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. (Т. 1 а. с. 72-73).

Ухвалою суду від 16.11.2021 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 . (Т. 1 а. с. 128-129).

06.09.2021 р. від представника АТ «ОТП Банк» надійшла заява про заміну відповідача належним відповідачем а саме: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28 «Д», код ЄДРПОУ 36789421). (Т. 1 а. с. 85-97).

Ухвалою суду від 16.11.2021 р. замінено відповідача АТ «ОТП Банк» на належного відповідача а саме: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28 «Д», код ЄДРПОУ 36789421). (Т. 1 а. с. 124-125).

Ухвалою суду від 24.01.2022 р. за клопотанням представника позивача у відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витребувано копію кредитної справи по кредитному договору № МL-010/158/2008 від 10 січня 2008 р. (Т. 1 а. с. 176-177).

26.07.2021 р. позивачем ОСОБА_2 направлено до суду клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи. (Т. 1 а. с. 74-76).

26 травня 2022 р. ухвалою суду по справі призначена судово-економічна експертиза. (Т. 1 а. с. 216-220).

Згідно листа експерта Житомирського відділу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.06.2022 р. попередній розрахунок вартості виконання висновку економічної експертизи № 1145/22-25 складає 9 438,50 грн. та заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів (Т. 1 а. с. 226-229).

Зі змісту заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідач не може надати кредитну справу. (Т. 1 а. с. 233).

26.07.2023 р. на клопотання експерта від 28.06.2022 р ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направлено до суду виписку з поточного рахунку 26202001739062, копії кредитних заявок та інше. (Т. 2 а. с. 1-58).

Згідно повідомлення експерта Житомирського відділу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.06.2023 р. неможливо надати висновок судово-економічної експертизи за ухвалою суду від 26.05.2022 р. (Т. 2 а. с. 128-131).

Дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду таких справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона. (ст. ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона, повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено.

10 січня 2008 р. між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (на час розгляду справи у суді Акціонерне товариство «ОТП Банк») в особі регіонального відділення «Житомирське» м. Житомир укладено кредитний договір № МL-010/158/2008, за яким надано кредит у розмірі 15 780 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 5,99 % річних за користування кредитними коштами та на умовах повернення у строки до 10.01.2023 р.

Згідно п.2.2. частини першої договору цільове використання кредиту-на споживчі цілі. 10 січня 2008 р. між позивачем, ОСОБА_2 та Банком укладеного договір поруки.

У відповідності до положень ст. ст. 1054. 1055 ЦК України договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п. п. 22, 23 ст. І, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. N 2664-ІІІ (2664-14) (далі - Закон про фінансові послуги).

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За частиною першою статті 11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною другою статті 11 Закону та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. N 2121-ІІІ (2121-14) (далі - Закон про банки) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

У частині третій статті 11 Закону встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

Положення частинчетвертої -одинадцятої статті11Закону передбачаютьтакі праваспоживача,які засвоїм змістомможливо реалізуватилише підчас виконаннядоговору споживчогокредиту.Зокрема,це правоспоживача протягомпевного термінувідкликати згодуна укладеннядоговору пронадання споживчогокредиту безпояснення причин;не бутипримушеним підчас виконаннякредитного договорусплачувати платежі,встановлені нанезаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056-1 Кодексу, частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті 6 Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону України «Про захистправ споживачів»(даліЗакон 1023-12), які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону (1023-12) у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону (1023-12) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону передумова обов`язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості),є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ`я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України. Закону (1023-12), Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст. 2 Закону № 979-ІУ, «щодо необхідності та обов`язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону (1023-12) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов`язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов`язковими для такого виду договорів.

В п. 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону (1023-12)

Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону (1023-12) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу та вивчення матеріалів кредитного договору від 10.01.2008 р., видно, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: не здійснив належно детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п. 2 ч. 4 ст.11 Закону (1023-12) та п. 3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 рокуУ 168;

- не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обгрунтуванням їх вартості згідно вимоги п.3.4 Правил;

-не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил;

- не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п.3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту;

- в порушення вимоги п. 3.8 «Правил», Банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків;

- всупереч вимоги п.3.4 «Правил», не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у звязку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням;

- всупереч вимоги п.8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»,не визначив порядок припинення дії кредитного договору;

- в порушення вимоги п.6ч.4ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановив істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту;

- не визначив відповідальності кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагає п.9 ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»;

- в порушення вимог ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення;

- не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування згідно вимог ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»;

-не встановив положення про інфляційне застереження та не узгодив домовленості, про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов`язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, є відсутніми, за таких умов кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно вимог ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону (1023-12) України, затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов`язкові умови із числа інших обов`язкових умов договору, на які міститься посилання в ст. 11 Закону (1023-12), необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п. 2 ст.11 Закону (1023-12), згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення ст. ст. 11, 18, 21 Закону (1023-12), а також пункту 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168.

Згідно п. 3 частини першої кредитного договору не зазначена плаваюча процентна ставка за використання кредитних коштів.

В п. 3 частини першої кредитного договору зазначений лише фіксований відсоток - 5,99% річних.

Реальна процентна ставка фактично в договорі не визначена та є вищою .

В межах наявних документів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за договором про надання споживчого кредиту відповідно до умов Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. не визначені.

Внаслідок документального недотримання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007р.) кредитний договір та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Також в договорі про надання споживчого кредиту та додатках до нього відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом, що не відповідає умовам п. 3.2. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р.).

Отже, Банк скористався тим, що позичальнику об`єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і позичальник був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а Банк, в порушення вимог Закону (1023-12) не надав позичальнику відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

Разом з тим документальне оформлення Банком кредиту за кредитним договором не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

Розбіжності в кредитному договорі та додатках, являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір та додатки до нього.

Таким чином, банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст. ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позичальник був введений в оману Банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

А тому, волевиявлення позичальника на укладання кредитного договору суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 р. № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією 25 сесії Консультативної асамблеї Європейського союзу від 17.05.1973 р. № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 р. (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 р. про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

В п. 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону (1023-12).

Статтями 18 і 19 Закону (1023-12), встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 Закону (1023-12). Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 2, ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч. 6 ст.19 Закону (1023-12) є недійсні.

В ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Із кредитного договору та додатків видно, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку в вона сплатила, як позичальник, банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені в цій частині дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та вимог Закону, можна прийти до висновку, що укладений кредитний договір є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст. 19 Закону (1023-12), розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону (1023-12).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 21 Закону (1023-12) права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв`язку із цим, підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону (1023-12), можна вважати, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

За змістом ст.13 ЦК України, свої цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Частина 3 цієї статті передбачає, що не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 230 ЦК встановлено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування

Згідно ч. 1 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

За таких обставин, кредитний договір суперечить положенням Закону (1023-12) внаслідок здійснення Банком нечесної підприємницької практики і є таким, що містить несправедливі умови, а тому підлягає визнанню недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Отже, оскільки вище вказані обов`язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, є відсутніми, за таких умов кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогам ЦК України інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99 Конституції України. ст. ст. З, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 230, 524, 611, 615, 617, 627 ЦК України, Законом України «Про Національний банк України», Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. №15-рп/2011, Постановою № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р., ст. ст. 6, 10, 11, 18,19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.7 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № МL-010/158/2008 від 10 січня 2008 року, який укладено в м. Житомирі Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі регіонального відділення «Житомирське» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту його укладення.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28Д, Код ЄДРПОУ 36789421.

Третя особа: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 29 березня 2024 року.

Суддя Богунського районного

суду м.Житомира І.Г.Перекупка