КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року м. Київ № 320/5249/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 29.01.2020 № 0006680-5005-1027.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що комплекс нежитлових будівель, який складається із корівників, побутового блоку, насосної та вагової будки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, розміщених на землях Логвинської сільської ради, використовується ОСОБА_1 для вирощування та утримання худоби. Вказані нежитлові будівлі придбані позивачем 27.06.2008 та розташовані на земельній ділянці із цільовим призначенням « 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», категорія земель «Землі сільськогосподарського призначення», та вид використання «Для ведення сільськогосподарського виробництва» потрібно відносити до будівель сільськогосподарського призначення.

Позивач зауважив, що виходячи із визначення Державного класифікатора будівель та споруд, за ДК 018-2000 до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271) належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади на надвірні будівлі, підвали, винокурні тощо. Позивач також вказав, що за ч. 2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом, у зв`язку з чим поняття «будівлі сільськогосподарського призначення» не обмежуються лише корівниками, тобто тими, що використовуються для утримання худоби. Будівлі, які не задіянні для утримання худоби, використовуються для розміщення в них обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій, позивач вважає, що такі будівлі, які входять до складу цілісного майнового комплексу необхідно відносити до будівель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, позивач переконаний, що відповідно до пп. ж пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, що як наслідок дає податкову пільгу за специфікою об`єкту оподаткування, наявності відповідного статусу будівлі, а саме статусу будівлі сільськогосподарського призначення. Враховуючи також рішення Логвинської сільської ради № 208-22(п)-VII від 23.05.2018 «Про Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради», а саме пп. «ж» п. 2.2., не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відтак позивач вважає, що комплекс будівель, який належить позивачу, на праві приватної власності відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, розташований на землях сільськогосподарського призначення та за визначенням не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відносно неналежного позивачу об`єкта оподаткування, є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

До суду надійшов відзив від відповідача по справі, в якому ГУ ДПС у Київській області не погоджується із позовними вимогами позивача, вважає відсутніми підстави для їх задоволення, оскільки ОСОБА_1 не надано жодного доказу, які б підтверджували використання комплексу будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення сільськогосподарської діяльності. Відповідно до бази даних податкової служби, для здійснення підприємницької діяльності платником ОСОБА_1 обрано один вид діяльності, а саме « 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» та згідно наданої податкової декларації про майновий стан і доходи (реєстраційний номер №5764 від 22.01.2020), в 2019 році платник отримав дохід за вказаним видом економічної діяльності 68.20, та в даному випадку, згідно п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, він зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах та повідомляти про всі об`єкти оподаткування контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Відомості про об`єкти оподаткування платника податків ОСОБА_1 до органів податкової служби не надано, із заявою щодо перерахунку сум податку у зв`язку з проведенням ним сільськогосподарської діяльності позивач не звертався.

Відповідач відзначив, що за ст. 265 Податкового кодексу України визначено, що входить до складу податку на майно, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1), транспортний податок (пп. 265.1.2) та податок з плати за землю (пп. 265.1.3). Посилаючись на положення пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10, пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14, пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3, пп. 266.4.2 п. 266.4, пп. 266.5.1 п. 266.5ст. 266 Податкового кодексу України щодо об`єкта оподаткування, ставки та бази оподаткування, суб`єкта визначення ставки податку, пп. г пп. 266.7.1 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України щодо обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб зазначив, що відповідно до пп. а пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідач також зауважив, що Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» №1877-VІ від 24.06.2004 визначено поняття сільськогосподарський товаровиробник, сільськогосподарська продукція (пп. 2.15, 2.151 ст. 2 Закону №1877-VІ), відповідно, визначаючи сільськогосподарського товаровиробника, як фізичну особу законодавець вказує, що така особа повинна здійснювати певний вид діяльності, а саме займатись виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, тобто, здійснювати господарську діяльність у розумінні ст. 3 Господарського кодексу України. Визначальним є те, що по - перше об`єкти оподаткування (будівлі, споруди) належать сільськогосподарським товаровиробникам, по-друге, такі об`єкти призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов, оскільки п. «ж» не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності. Для застосування вказаного пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України необхідно виділяти дві умови, перша це власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга це об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання у сільськогосподарській діяльності. Доказів того, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником з вирощування та утримання худоби не надані, тому застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/5249/20.

Протокольною ухвалою від 21.09.2020 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті позовних вимог.

Представником позивача подано заяву від 19.10.2020 про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними доказами в матеріалах справи. Відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, явку свого представника не забезпечив.

Відповідно до приписів частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Приписами частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білоцерківському відділі ГУ ДПС у Київській області як фізична особа-підприємець з 28.07.2006, перебуває на загальній системі оподаткування.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Логвинської сільської ради від 25.04.2008 №26, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.06.2008 виконавчого комітету Логвинської сільської ради вбачається, що ОСОБА_1 придбав у власність майно за адресою: АДРЕСА_1 , об`єкт комплекс нежитлової будівлі: літ. «А» пл. 450,4 кв. м., «В» пл. 1046,0 кв.м., «В» пл. 46,0 кв.м., «Г» пл. 432,9 кв.м., «Д» пл. 614,6 кв.м., «Е» пл. 7,6 кв.м., «Ж» пл. 19,0 кв.м. та споруди.

Загальна площа даного майна склала 2616,50 кв.м.

За описом придбаного об`єкту вбачається, що майно складається із корівника «А» 450,4 кв.м.; корівника «Б» 1046,0 кв.м.; побутового блоку «В» 46,0 кв.м.; корівника «Г» 432,9 кв.м.; корівника «Д» 614,6 кв.м.; насосної «Е» 7,6 кв.м.; вагової будки «Ж» 19,0 кв.м.

Придбання вказаного об`єкту відображено також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яке надав позивач до справи та останнє датоване 17.03.2020, індексний номер витягу 204357889.

На підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України контролюючим органом 29.01.2020 сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0006680-5005-1027 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, а саме по об`єкту нежитлова будівля розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2616,50 кв.м. на суму податкового зобов`язання 109186,55 грн (ставка податку 1% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року).

Позивач звернувся до ДПС України зі скаргою від 23.03.2020 № М/370/ДЗН, в якій просив зазначене податкове повідомлення-рішення скасувати.

Рішенням ДПС України «Про результати розгляду скарги» від 13.05.2020 № 2026/М/99-00-08-05-04-09 скаргу позивача залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням податкового органу позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права щодо наявності у нього податкової пільги на придбаний об`єкт нежитлових будівель застосовуючи пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінки спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до положень статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Зокрема, відповідно до пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України, серед вказаного, ґрунтується на таких принципах єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають (п. 4.2 ст. 4 Податкового кодексу України).

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів (п. 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України).

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України (п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України).

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року (п. 4.5 ст. 4 Податкового кодексу України).

За п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Так, за пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.

Об`єктами нежитлової нерухомості за податковим законодавством визначено будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (пп.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Статтею 265 Податкового кодексу України визначено, що до складу податку на майно входить: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1), транспортний податок (пп. 265.1.2), податок з плати за землю (пп. 265.1.3).

Так, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток та база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Зокрема, пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. г пп. 266.7.1 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. «а» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено та включено до місцевих податків податок на майно, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України), платником даного податку визначено фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, встановлено порядок нарахування ставки податку та порядок сплати останнього, що визначається за об`єктом оподаткування, яким саме є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).

Також, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

В даній справі позивач наполягає на тому, що виходячи з об`єкту оподаткування, його майна, саме нежитлових будівель, що були придбані у Логвинської сільської ради згідно рішення № 26 від 25.04.2008, за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються із корівників, побутового блоку, насосної та вагової будки, загальною площею 2616,5 кв.м. є будівлями сільськогосподарського призначення, розміщені на землі із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно будівлі розміщені на вказаній земельній ділянці та використовується ним для вирощування і утримання худоби та на нього розповсюджується податкова пільга передбачена п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Враховуючи позицію відповідача по справі, вбачається, що спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України щодо застосування податкової пільги для платників податків за відповідним об`єктом оподаткування, хто саме має бути платниками такого виду податку та за яких умов, та визначальним є вирішення питання чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

За визначенням п.30.1. та п. 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті та підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії (п. 30.3 ст. 30 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII чинній з 01.01.2019, визначено, що не є об`єктом оподаткування:

будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу вказаних приписів слідує, що для застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено наявність таких двох умов одночасно:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником

та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, до таких об`єктів нерухомості, до яких застосовується вказана податкова пільга, належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000», затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

За ч. 2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом,

Суд погоджується із тим, що поняття «будівлі сільськогосподарського призначення» не обмежуються лише корівниками, тобто тими, що використовуються для утримання худоби та будівлі, які не задіянні для утримання худоби, використовуються для розміщення в них обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій, які входять до складу цілісного майнового комплексу необхідно відносити до будівель сільськогосподарського призначення.

Та, в даній справі необхідним є встановлення двох визначених спірною статтею умов за яких надається відповідна податкова пільга за об`єктом оподаткування, а саме:

1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником та

2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17.

Відповідач в даній справі наполягає на тому, що позивачем не надано доказів тому, що він є сільськогосподарським товаровиробником та відповідно використовує свої нежитлові будівлі для вирощування і утримання худоби.

Відповідно до положень п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Відповідно, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі № 560/168/19.

При цьому, положення пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Як зазначено вище, Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) -продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 (стаття 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пп. «ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

З наданого представником позивача на диску фото та відео комплексу нежитлових будівель: корівника «А» 450,4 кв.м.; корівника «Б» 1046,0 кв.м.; побутового блоку «В» 46,0 кв.м.; корівника «Г» 432,9 кв.м.; корівника «Д» 614,6 кв.м.; насосної «Е» 7,6 кв.м.; вагової будки «Ж» 19,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що окремі будівлі знаходяться в аварійному стані, для сільськогосподарських потреб не використовуються. Твердження позивача про вирощування та утримання ним худоби у вказаних будівлях надані матеріали не підтверджують.

Відповідно, у розумінні двох обставин, які слугують застосуванню податкової пільги за пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а саме те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником та, що саме об`єкт нерухомості, вказані будівлі, споруди призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, ОСОБА_1 до позову не надав, відповіді на відзив відповідача з належними та допустимими доказами також не надано.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України визначено умови, за яких власник об`єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури.

Тобто вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об`єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаровиробнику та така будівля використовується як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.

При цьому, суд звертає увагу, що пільга встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження для сільськогосподарських виробників. Тому, віднесення нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена вказаним пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, суд відмічає, що рішенням Логвинської сільської ради від 23.05.2018 № 208 «Про Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради» залишено без змін Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради (зі змінами від 07.06.2017 рішення № 140/1-14(п)-VII).

Положенням про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради (зі змінами від 07.06.2017 рішення № 140/1) у пункті 1.1.1. передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.п. «ж» п. 2.2. зазначеного Положення не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

З порівняльного аналізу п.п. «ж» п. 2.2. Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради та пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 23.11.2018 № 2628-VIII) вбачається, що обидві норми мають тотожне регулювання, що стосується надання пільги для сільськогосподарських виробників, а відтак рішення місцевої ради щодо визначення об`єктів оподаткування також ставить у залежність можливість застосування відповідної пільги, а саме у разі віднесення платника податку до категорії сільськогосподарських товаровиробників та у випадку використання нежитлової нерухомості як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що достатньою підставою для застосування положень пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є наявність у об`єктів, нежитлових будівель спеціального статусу «будівлі сільськогосподарського призначення» та те, що вони розташовані на землях сільськогосподарського призначення.

Посилання позивача на рішення Логвинської сільської ради від 23.05.2018 № 208 «Про Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Логвинської сільської ради» як на підставу для виключення належних йому приміщень з об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно є необґрунтованим та помилковим.

Відтак, обставинами справи підтверджено, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником, саме як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах своїх сільськогосподарських потреб.

За наведених обставин та з огляду на положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення саме у 2019 році є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з приписами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позивачем не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, а наведені ним доводи спростовані відповідачем.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень обґрунтував правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 195, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.