ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4713/22 пров. № А/857/12312/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Пліша М.А., Затолочного В.С.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року (суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2023 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі відповідач, СП ВОС ПР) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 10.09.2020 по 31.03.2022 був позбавлений можливості одержувати грошове забезпечення у розмірах визначених законодавством, а також реалізувати своє право на відпустки або компенсаційні виплати у зв`язку з його протиправним звільненням 10.09.2020. Позивач 11 та 12.04.2022 звернувся з рапортами до відповідача з проханням надати частину щорічної відпустки за період з 11.09.2020 по 10.09.2021, виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 11.09.2020 по 10.09.2021, а також звільнити з посади прокурора 28.04.2022. З 12.04.2022 по 27.04.2022 позивач перебував у відпустці. У цей період відповідач нарахував позивачу 5364,96 грн та виплатив 4318,80 грн. Які конкретно виплати були встановлені за вищезазначеною заявою та їх розмір йому невідомо. Враховуючи наведене, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 11.09.2020 по 28.04.2022.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог серед іншого зазначає, що Відповідач 15.04.2022 неправильно здійснив розрахунок виплат, які належали Позивачу на день звільнення з роботи (28.04.2022), і саме тому 22.08.2023 Відповідач провів доплату за 16 календарних днів основної відпустки в розмірі 16894,56 гривень, а також доплату компенсації за 47 календарних днів невикористаних відпусток у розмірі 49627,77 гривень.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що Міністром оборони України 30.06.2016 з ОСОБА_1 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та Міністром оборони України відряджено позивача до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 №737/2014 "Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами".

З 04.07.2016 по 09.11.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій прокуратурі Південного регіону України на посаді начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері, з 10.11.2018 по 13.06.2019 на посаді начальника відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі, а з 14.06.2019 по 15.01.2020 на посаді начальника слідчого відділу управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури Південного регіону. Згідно з наказом Генерального прокурора від 14.01.2020 №3ш, у структурі та штатному розписі військової прокуратури Південного регіону України ліквідовано слідчий відділ, у зв язку з цим позивача звільнено з посади начальника слідчого відділу та зараховано в розпорядження військового прокурора Південного регіону України.

ОСОБА_2 24.03.2020 призначено на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України.

Згідно пункту 23 параграфу 2 наказу Міністра оборони України №449 від 10.09.2020 наказом виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України №883 від 10.09.2020 позивача звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №96к від 31.03.2020 скасовано наказ виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України №883 від 10.09.2020 та поновлено позивача з 10.09.2020 на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2022 по справі №420/10296/20.

ОСОБА_1 звернувся з рапортами до відповідача з проханням надати частину щорічної відпустки за період з 11.09.2020 по 10.09.2021, виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 11.09.2020 по 10.09.2021, а також звільнити з посади прокурора 28.04.2022.

Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №106к від 12.04.2022 звільнено з 28.04.2022 ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України та з органів прокуратури у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру").

На звернення позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки з 28.04.2022 по 22.08.2022 Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону листом від 23.09.2022 №21-2991Вих-22 повідомлено, що при звільненні, з ним 15.04.2022, тобто заздалегідь проведено розрахунок та виплату заробітної плати, у тому числі: відпускних, компенсації за 47 календарних днів невикористаних відпусток та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, безпосередньо на дату звільнення позивача 28.04.2022. 28.07.2022, за рішення суду позивачу проведено виплату компенсації за вимушений прогул, яку здійснено у порядку безспірного стягнення коштів з рахунків Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь позивача ДКСУ в Одеській області.

На звернення позивача 18.08.2022 був наданий розрахунок для проведення перерахунку за період відпустки та грошової компенсації за невикористані відпустки та протягом наступного робочого дня відповідні платіжні документи направлено до органів ДКСУ. Наданий розрахунок враховує попереднє безспірне списання визначених судом сум.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпустки та компенсації за невикористані відпустки включається виплата за вимушений прогул, позивачу здійснений перерахунок відпускних та грошової компенсації за невикористані відпустки за мінусом раніше виплачених сум. Це стало можливим лиш після безспірного списання та звернення позивача.

Сума доплати за 16 календарних днів щорічної відпустки становить 16894,56 грн, а сума доплати грошової компенсації за 47 календарних днів невикористаних відпусток становить 49627,77 грн. 22.08.2022 органом ДКСУ проведене перерахування донарахованих прокуратурою коштів на вказані позивачем реквізити. Таким чином, підстав для проведення додаткових виплат з 28.04.2022 по 22.08.22 не має.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки за період з 11.09.2020 по 28.04.2022, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (липень серпень 2022), позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності відомостей про виконання судового рішення у справі №420/10296/20 у частині поновлення позивача на військовій службі та, як наслідок, надання йому статусу військовослужбовця, у СП ВОС ПР відсутні підстави для здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із заробітної плати ОСОБА_1 у квітні 2022 року та у серпні 2022 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019 систему прокуратури України становили зокрема військові прокуратури. До військових прокуратур належали Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

Згідно ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керувались Законом України «Про прокуратуру» і проходили військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Тобто, останні мали статус військовослужбовців.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019, на військовослужбовців військової прокуратури поширювались усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

На виконання законодавчих змін до системи побудови органів прокуратури України, що виявились в прийнятті 19.09.2019 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (змін до зокрема Закону України «Про прокуратуру»), в органах прокуратури України визначено ліквідувати ланку органів військової прокуратури, в зв`язку з чим розпочався процес звільнення військовослужбовців військової прокуратури як з військової служби так і з прокурорсько-слідчих посад.

Згідно ст. ст. 1, 1-2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Статтями 21, 43 Конституції України передбачено, що кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу і право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відтак, звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини, установи має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням та має право на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаних відпусток.

Загальна тривалість щорічних відпусток військовослужбовців визначена ст. 10- 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, зокрема, тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 82 Закону України «Про прокуратуру» унормовано, що прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу, в тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці (Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 від 10.12.2008 тощо), однак ними не врегульовано порядку обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця.

Згідно Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

У постанові від 06.06.2018 року по справі №803/1105/16 Верховним Судом наголошено на правомірності і посилання судів інших інстанцій в аналогічних, правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано процедуру обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Згідно статті 82 Закону України «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

За загальним правилом у випадках збереження середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 розділу П Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат (тобто з фактично проведених виплат, а не тих які на думку позивача мали б бути здійснені) за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Обчислення ж середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 розділу II Порядку).

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (п. 3 розділу III Порядку).

Відповідно до п. 4 розділу III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (зокрема, за час вимушеного прогулу) не враховуються.

На підставі наказу керівника СП ВОС ПР від 12.04.2022 № 105к позивачу надана частина щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 12.04.2022 по 27.04.2022 включно з виплатою грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Наказом керівника СП ВОС ПР від 12.04.2022 № 106к позивач звільнений з посади з 28.04.2022. При цьому на день звільнення позивачем не використані 47 днів щорічної основної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки (30 днів основної відпустки за період з 11.09.2020 по 10.09.2021, 2 дні основної відпустки за період з 11.09.2021 по 28.04.2022, визначені пропорційно відпрацьованому часу у рік звільнення та за виключенням 16 днів використаної частини відпустки, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за період з 15.07.2021 по 14.07.2022).

З метою проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні СП ВОС ПР відповідно до наведених вимог законодавства обчислена його середня заробітна плата для оплати часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи (відповідно й за останні два місяці роботи), що передують місяцю, в якому з позивачем проведено розрахунок при звільненні (квітень 2022 року) - виплаченої позивачу заробітної плати за березень 2022 року в сумі 533,33 гривні.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпустки та компенсації за невикористані відпустки до фактичного заробітку позивача виплата за час вимушеного прогулу не включалася, оскільки ця виплата на час звільнення позивача у квітні 2022 року фактично проведена не була (за відсутності в цьому вини відповідача).

Після проведення органами Казначейства виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання судового рішення у справі № 420/10296/20, на підставі заяви ОСОБА_1 , який на той час вже не перебував у трудових відносинах із відповідачем, СП ВОС ПР у серпні 2022 року проведений перерахунок оплати за час відпустки та компенсації за невикористані відпустки позивачу з урахуванням цієї виплати при обчисленні середньої заробітної плати.

СП ВОС ПР середня заробітна плата для оплати йому часу відпусток, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки обчислена у відповідності до законодавства, а позовна вимога в цій частині, є такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 116 К3пП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільнень роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 К3пП України настає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

СП ВОС ПР 15.04.2022 з позивачем проведений повний розрахунок при звільненні та йому виплачені всі належні на той час суми, зокрема, виплачена компенсація за невикористані 47 днів щорічної основної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки, а не 63 дні як помилково вважає позивач, оскільки різниця 16 днів, це дні використаної ним відпустки, розрахованої з урахуванням вищенаведених вимог Порядку виходячи з наявних на той час виплат.

Після виплати цих сум позивач незгоду щодо і розміру шляхом письмового звернення до відповідача або безпосередньо до суду не висловлював.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду віл 21.03.2022 у справі № 420/10296/20 стягнуто зі СП ВОС ПР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 588 492,60 грн, який у відповідності до вимог Порядку у разі його виплати має включатися до фактичного заробітку при обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки.

Згідно п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Безспірне списання коштів з рахунків СП ВОС ПР та виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного, прогулу на виконання судового рішення у справі № 420/10296/20 органами Казначейства проведені 28.07.2022, тобто після звільнення позивача, що виключає можливість врахування відповідачем цією виплати при обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки на час звільнення позивача у квітні 2022 року.

Верховний Суд викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.

Верховний Суд звернув увагу на те, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені: відсутність спору щодо їх розміру: невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Апеляційним судом встановлено, що позивач звільнений у квітні 2022 року і безпосередньо після звільнення здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Лише у листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності CП BOC ПP щодо обчислення середньої заробітної плати для оплати матеріальної допомоги на оздоровлення, виплати компенсації за невикористані відпустки та стягнення середнього заробітку за увесь час затримки зазначених виплат.

Відтак, у даній справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж півроку після його звільнення, через що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду вія 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20.

Згідно п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового i начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Згідно п. 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що через те що позивач звільнений з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 10.09.2020 № 449, а не наказом СП ВОС ПР, виконання судового рішення у справі № 420/10296/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі має відбуватися також за відповідним наказом Міністра оборони України. Такий наказ Міністра оборони України на адресу СП ВОС ПР не надходив, через що наказом керівника СП ВОС ПР від 31.03.2022 № 96к на виконання судового рішення у справі № 420/10296/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді не у статусі військовослужбовця з огляду на відсутність повноважень у відповідача для самостійного надання такого статусу позивачу, що цілком відповідає резолютивній частині наведеного судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності відомостей про виконання судового рішення у справі №420/10296/20 у частині поновлення позивача на військовій службі та, як наслідок, надання йому статусу військовослужбовця, у СП ВОС ПР відсутні підстави для здійснення грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із заробітної плати ОСОБА_1 у квітні 2022 року та у серпні 2022 року.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року в справі №300/4713/22- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді М. А. Пліш В. С. Затолочний