ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2024 рокусправа № 380/28340/23Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якій просить:

- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , вчинені по відношенню до рапорту позивача про звільнення його з військової служби в запас за підпунктом «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу»;

- зобов?язати в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача з військової служби в запас за підпунктом «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 26.10.2023 подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби у запас у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, а саме за бабусею, ОСОБА_2 . Однак, йому було надано відмову листом від 02.11.2023 за вих. №15121 з підстав ненадання документу про перебування позивача на обліку як особи, яка отримує компенсацію за здійснення догляду.

Також зазначає, що на вказану відмову позивачем була подана заява від 06.11.2023 про неможливість надання документу про перебування позивача на обліку як особи, яка отримує компенсацію за здійснення догляду, у зв`язку з тим, що для отримання такого необхідно звільнитися з військової служби. Однак, листом від 08.11.2023 за вих. №15358 відповідач повідомив, що відсутнє підтвердження того, що саме позивач здійснює догляд за ОСОБА_2 , у зв?язку з чим рапорт не підлягає задоволенню.

Позивач вказує, що відповідач не взяв до уваги документи, які підтверджують що немає інших осіб, які змогли би здійснювати догляд за ОСОБА_2 , оскільки батько ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 (підтвердження оригінал довідки від 26.07.2023, що була надана відповідачу), брат ОСОБА_4 перебуває на військовій службі (навчанні) у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (підтвердження оригінал довідки від 08.08.2023, що була надана відповідачу), а дядько ОСОБА_5 являється пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням нотаріально завірене, яке було надане відповідачу. Також відповідач не взяв до уваги акт обстеження житлово-побутових умов від 02 жовтня 2023 року №126, виданий Прибужанівським старостинським округом, де вказано висновком комісії, що ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_3 разом з бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка являється інвалідом І групи «Б» (згідно довідки МСЕК) та потребує постійного стороннього догляду з боку онука, даний оригінал акту також було надане відповідачу.

Відтак, позивач переконаний, що додав до рапорту всі необхідні документи, передбаченні законодавством України, а тому підстав для відмови йому у звільненні з військової служби немає. З урахуванням наведеного. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 04.12.2023 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків (десять днів з дня вручення цієї ухвали).

Ухвалою судді від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача на адресу суду 22.02.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що з документів, доданих солдатом ОСОБА_1 до рапорту слідує, що в його батька ОСОБА_3 наявні підстави для звільнення з військової служби. Також здійснення догляду за його матір?ю є його обов?язком відовідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України (повнолітні дочка, син зобов?язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги). Для звільнення з військової служби позивачу необхідно додати підтвердження, що відсутні інші особи, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки від 17.11.2022 №9727 Військової частини НОМЕР_1 та не заперечується сторонами.

Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 26.10.2023 щодо звільнення з його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, а саме його бабусею ОСОБА_2 .

Листом від 02.11.2023 №15121 вих. відповідач повідомив позивача, що до рапорту на звільнення з військової служби ним не додано документу, що підтверджує перебування на обліку як особи, яка отримує компенсацію за здійснення догляду за ОСОБА_2 . Однак, з наявних документів відповідач встановив, що батько позивача, ОСОБА_6 має підстави для звільнення з військової служби.

06.11.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 зі заявою, в якій вказав, що у переліку документів, які потрібно зібрати для звільнення згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачено подачі документу, що підтверджує перебування на обліку як особи, що отримує компенсацію за здійснення догляду за особою з інвалідністю I групи.

Враховуючи вищенаведене, позивач просив розглянути по суті його рапорт від 26.10.2023 з доданими до нього документами та задовольнити його.

Листом від 08.11.2023 №15358 вих. відповідач повідомив позивача, що в документах, доданих до рапорту відсутнє підтвердження того, що саме позивач здійснює догляд за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 . У зв`язку з чим, рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).

Воєнний стан в Україні був уведений указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений та діє на даний час.

Крім цього, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошена загальна мобілізація упродовж 90 діб. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Статтею 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону Закон №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби та періоду її проходження.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 статтею 26 Закону №2232-XII.

Водночас, пунктом 1 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції №170).

Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, за наявності документів, що підтверджують таку підставу для звільнення.

Виходячи зі змісту абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, суд звертає увагу, що законодавець не визначив потребу особи з інвалідністю І групи у постійному сторонньому догляді як окрему підставу для звільнення військовослужбовця з військової служби, а пов`язав її з наявністю у такого військовослужбовця «необхідності», тобто встановленого Законом обов`язку здійснювати такий догляд за відповідною особою.

Таким чином, системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, можливе у разі відсутності інших осіб, які можуть та зобов`язані у силу закону здійснювати такий догляд.

Саме відсутність інших осіб, створює «необхідність» військовослужбовцю постійно доглядати за особою з інвалідністю, незалежно від наявності родинних зв`язків, що є підставою для звільнення з військової служби.

Отже, для вирішення питання чи має право позивач на звільнення з військової служби з вищенаведеної підстави, необхідно встановити чи є безпосередньо у позивача «необхідність» здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи та чи може або зобов`язаний в силу закону окрім нього, хтось такий догляд здійснювати.

Так, згідно частини 2 статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України (далі СК України) дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 264 СК України внуки, правнуки зобов`язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.

Обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда встановлено статтею 266 СК України. Так, повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Тобто, обов`язок утримання своїх діда та баби виникає у повнолітніх внуків, якщо у них (діда або баби) немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, можуть надавати матеріальну допомогу.

Так, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №376739 від 07.07.2023, бабусі позивача, ОСОБА_2 встановлена 1 група інвалідності підгрупа «Б». Висновок про умови та характер праці: «Потребує постійної сторонньої допомоги».

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 27.10.2023 №126 Кам`янка-Бкузької міської ради, ОСОБА_1 , 1992 року народження (внук), зареєстрований в АДРЕСА_3 разом з бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дядьком ОСОБА_5 (син ОСОБА_2 ), 1963 року народження (пенсіонер). ОСОБА_2 являється інвалідом І групи «Б» та потребує постійного стороннього догляду з боку онука, який допомагав бабі до військової служби та здійснював догляд за нею під час відпусток.

Згідно з довідкою Кам`янка-Бкузької міської ради від 04.08.2023 №199, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_3 . Склад сім`ї: ОСОБА_2 (голова д/г), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (внук).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його батьком є ОСОБА_3 , який згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2023 №8569, також перебуває на військовій службі.

З матеріалів справи також слідує, що у позивача наявний брат, ОСОБА_4 , який згідно з довідкою від 08.08.2023 №661 Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, перебуває на військовій службі (навчанні) у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.

Аналізуючи встановлені судом обставини, необхідно дійти висновку, що окрім позивача, внука ОСОБА_2 , у неї є також внук ОСОБА_4 та два повнолітні сини - ОСОБА_3 і ОСОБА_5 .

Більше того, згідно з наявним в матеріалах справи витягом з реєстру територілаьної громади, в позивача є також законний представник ОСОБА_7 , проте позивач жодним чином не обґрунтовує, ким така особа йому і ОСОБА_2 приходиться.

Окрім цього, необхідно звернути увагу, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», в редакції Закону України №3191-IX від 29.06.2023 (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №875-ХІІ соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

За приписами статті 5 Закону №875-ХІІ порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317), це положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Пунктом 4 Положення №1317 встановлено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Пунктом 26 Положення №1317 визначено що особі, яка визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

За приписами пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

[…]

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Аналіз наведених положень законодавства дозволяє суду дійти висновку, що постійний сторонній нагляд, постійний сторонній догляд або постійна стороння допомога не є тотожними поняттями. Потреба осіб з інвалідністю в конкретному виді соціальної допомоги визначається в залежності від ступеня втрати здоров`я, що спричинив повну чи часткову нездатність до самообслуговування та повну чи часткову залежність від інших осіб.

Як вже встановлено вище, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №376739 від 07.07.2023, бабусі позивача, ОСОБА_2 встановлена 1 група інвалідності підгрупа «Б». В графі «Висновок про умови та характер праці», вказано: «Потребує постійної сторонньої допомоги».

Тоді як, єдиною підставою, передбаченою абзацом шостим підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, для звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, є необхідність здійснення саме «постійного догляду» за особою з інвалідністю I групи, а не допомоги.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зауважує, що позивачем жодним чином не доведено, те, що його дядько, ОСОБА_5 , проживаючи з ОСОБА_2 однією сім`єю, внаслідок свого пенсійного віку за станом здоров`я не може піклуватися про свою хвору матір та надавати їй відповідну допомогу. Наявність таких обставин не підтверджується також і випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого 60606.

При цьому, обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу, встановлений частиною 1 статті 172 Сімейного кодексу України та не пов`язується з настанням такою дитиною пенсійного віку.

Суд також констатує, що відповідачем не заперечується право батька позивача, ОСОБА_3 на звільнення з військової служби для здійснення догляду за хворою матір`ю.

Таким чином, обов`язок по догляду за ОСОБА_2 в силу Закону покладається на її повнолітніх дітей, які не можуть перекладати тягар виконання такого на інших, зокрема позивача.

З урахуванням вищенаведеного, позивач не надав ні суду, ні відповідачу належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності здійснення саме ним постійного догляду за ОСОБА_2 .

У свою чергу, відсутність передумов для звільнення позивача з військової служби з вказаної підстави свідчить про правомірність оскаржуваної поведінки військової частини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених вимог, суд дійшов висновку про відустність підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна