Номер провадження: 33/813/824/24

Номер справи місцевого суду: 491/1247/23

Головуючий у першій інстанції Надєр Л. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2024 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ананьївського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане 11 червня 2004 року Котовським МРЕВ, мешканця АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 місяці. Також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Відповідно до адміністративних матеріалів, 01 листопада 2023 року о 13 год. 50 хв. ОСОБА_1 на автодорозі Т-1623 м. Ананьїв - с. Шелехове Подільського району Одеської області, керував автомобілем марки «Mercedes-Bens», державний номерний знак НОМЕР_2 , маючи обмеження у праві керування транспортними засобами, встановлені постановою Ананьївського ВДВС ГТУЮ в Одеській області ВП №4625029 від 18 грудня 2019 року.

Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП (а.с.20-22).

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст. 126 КУпАП (а.с.25).

У судове засідання до суду апеляційної інстанції, призначене на 19.03.2024 року ОСОБА_1 не з`явився, хоча був належним чином повідомленим у строк передбачений ч.1 ст. 277-2 КУпАП.

Крім того, апеляційний суд враховує заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 року про розгляд справи за його відсутності (а.с.34).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За змістом ст.252 КУпАПорган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При винесенні оскаржуваної постанови, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідальність за керування транспортним засобом, особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортного засобами, передбачена ч.3ст. 126 КУпАП.

Тобто суб`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення не обов`язково характеризується виною лише у формі прямого умислу. Диспозиція даної норми закону на відміну від (ст.ст. 41-1, 46, 51-2, 103-1, 116, 163-8, 164-15, 163-11, 164-3, 164-15, 166-16, 172-16, 173-2, 198, 203-1 КУпАП) не містить у собі посилання на обов`язку умисність вчинення таких дій.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважає, що передбачена ч.3 ст.126 КУпАП адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, передбачає й необережну форму вини.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП підтверджується матеріалами справи, а саме:

-Витягом, з якого вбачається, що постановою Ананьївського районного ВДВС ГТУЮ в Одеській області від 18.12.2019 року відносно ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (а.с.1);

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №468977 від 01.11.2023 року (а.с.2);

-постановою Ананьївського ВДВС ГТУЮ в Одеській області від 18.12.2019 року про встановлення тимчасового обмеження відносно боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами, яка також підтверджує факт обставини, вчиненого ОСОБА_1 правопорушення (а.с.3);

-актом вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія (а.с.4).

Крім того, ОСОБА_1 визнав та не заперечував факт існування у нього заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, наведені докази у справі є належними та допустимими, узгоджуються між собою та свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Відповідно до ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Отже, ОСОБА_1 , маючи аліментні зобов`язання, є суб`єктом правопорушення що йому інкримінується, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти, у зв`язку з чим, постановою державного виконавця від 18.12.2019 року його було тимчасово обмежено у праві керування транспортними засобами (а.с.5), а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його винуватість, та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що постанову Ананьївського районного ВДВС ГТУЮ в Одеській області про встановлення тимчасового обмеження стосовно нього він не отримував, та не був обізнаний про її існування, не є такими, що спростовують встановлені обставини справи.

Між тим, вказане твердження не можна розглядати як підставу для звільнення останнього від покарання, визначеного ч. 3 ст. 126 КУпАП, оскільки останній був обізнаний про існування виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів, знав, що має борги по несплаті аліментів, а відтак мав цікавитись ходом виконання судового рішення.

Таким чином, станом на день складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 126 КУпАП, ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, щодо якого діяло застосоване державним виконавцем обмеження у праві керування транспортними засобами як захід, направлений на стимулювання боржника виконати судове рішення.

Крім того, закон не пов`язує початок такого обмеження з моментом вручення постанови державним виконавцем.

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, узгодженим із наявними в матеріалах справи доказами.

Окрім того, суд звертає увагу, що оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби регулюється розділом Х Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, апеляційний суд вважає безпідставними доводи заявника апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість по аліментах, за фактом виникнення якої і було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, що підтверджується постановою Савранського ВДВС у Подільському районі Одеської області Південного МУ Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 07.11.2023 року (а.с.11).

Відхиляючи доводи апелянта в цій частині, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що на момент вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, серії ААД № 468977 від 01.11.2023 року, діяла постанова державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 18.12.2019 року (протягом майже 4-х років) в межах виконавчого провадження № 4625029.

Крім того, апеляційним судом враховується і те, що протокол про адміністративне правопорушення складено відносно ОСОБА_1 01.11.2023 року, в той час як відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №4625029 від 07.11.2023 року, тимчасові заходи примусового виконання рішенні були припинені лише 07.11.2023 року, тобто вже після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №468977 від 01.11.2023 року, про який йшлося вище.

Більше того, ОСОБА_1 з обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №468977, був згоден, про що свідчить його підпис у спеціальній графі, та в наданих поясненнях «згоден» (а.с.2).

Разом з тим, слід зазначити, що складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, правопорушником ОСОБА_1 суду не надано, не здобуто таких доказів і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у суду відсутні.

Посилання на сумніви правильності складання протоколу про адміністративне правопорушення ґрунтуються виключно на твердженнях самого ОСОБА_1 , який є прямо зацікавленою особою, його роздумах щодо діяльності правоохоронних органів, що не можна визнати допустимими доказами.

Разом з тим, правопорушником ОСОБА_1 не було наведено жодних даних, які б викликали сумніви у належності даних матеріалів справи та об`єктивності органів поліції при їх складанні.

При цьому, в матеріалах справи не встановлено доказів того, щоб ОСОБА_1 звертався із заявами та скаргами до прокурора, який здійснює нагляд за органами поліції чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників поліції, а тому такі твердження викликають об`єктивний сумнів.

Таким чином, підстав вважати, що в процесі встановлення обставин справи зі сторони органів поліції на особу, яка притягнута до адміністративної відповідальності, чинився тиск, проводилася фальсифікація матеріалів справи, у суду немає.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити, що законодавство вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку висуває поліцейський, був спростований фактами захисту, встановленими на підставі доказів, - і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням або її спростування.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильні висновки суду першої інстанції. Зазначені доводи є аналогічними тим, яким надана оцінка в постанові суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.

Позиція ОСОБА_1 яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам законності та обґрунтованості, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.268,283,287,289,293,294Кодексу Українипро адміністративніправопорушення,апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Ананьївськогорайонного судуОдеської областівід 25січня 2024року пропритягнення ОСОБА_1 доадміністративної відповідальностіза вчиненняправопорушення,передбаченого ч.3ст.126Кодексу Українипро адміністративніправопорушення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда