ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 604/423/23

провадження № 61-18123св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Золотий жайвір»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Щедра нива»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів Гірського Б. О., Костіва О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі -

ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Щедра нива» (далі - ФГ «Щедра нива») про визнання укладеним договору оренди на новий строк та визнання відсутнім права оренди.

Позовні вимоги ФГ «Золотий жайвір» мотивовані тим, що 23 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 010 (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0074, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Пунктом 7 договору оренди передбачено, що його укладено на 7 років. За закінченням строку, на який його укладено, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Державна реєстрація речового права на земельну ділянку, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0074, проведена 15 лютого 2016 року. Це підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53634173 від 19 лютого 2016 року, з якої вбачається, що 15 лютого 2016 року до Державного реєстру внесено запис № 13313706 про інше речове право - право оренди ФГ «Золотий Жайвір» щодо цієї земельної ділянки.

Під час використання земельної ділянки жодних претензій і зауважень з приводу неналежного виконання орендарем своїх обов`язків не надходило.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Строк дії договору оренди закінчувався 15 лютого 2023 року.

13 січня 2023 року ФГ «Золотий Жайвір» направило ОСОБА_1 лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом та укласти договір оренди на новий строк.

Поштове відправлення з листом-повідомленням про укладення договору оренди на новий строк та примірники договору оренди було вручено особисто адресату.

Позивач вважає, що ним було учинено всі дії, які він був зобов`язаний вчинити згідно з договором оренди, при цьому орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору і заперечення проти поновлення договору оренди протягом місяця після закінчення строку дії договору від орендодавця не отримував.

Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, з якої вбачається, що станом на 17 березня 2023 року орендарем цієї земельної ділянки продовжувало бути ФГ «Золотий Жайвір».

Крім того, спірна земельна ділянка орендодавцеві не поверталася, що підтверджується відсутністю складеного між сторонами акта повернення земельної ділянки з оренди.

Згідно із пунктом 21 договору оренди строк повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору.

ОСОБА_1 була повідомлена, що орендар до закінчення дії договору оренди землі засіяв орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку із чим виникла потреба у зібранні орендарем урожаю, а тому повернення земельної ділянки буде здійснено відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про оренду землі» та умов договору оренди землі протягом 6 місяців після припинення дії цього договору.

Вказане повідомлення отримано відповідачкою але, незважаючи на вказані обставини, позивач встановив, що спірна земельна ділянка, яка не була повернута з оренди і перебуває у володінні ФГ «Золотий Жайвір», почала використовуватися ФГ «Щедра Нива».

Позивач вважає, що державна реєстрація речового права ФГ «Щедра Нива» щодо спірної земельної ділянки не була проведена, що унеможливило її законне використання.

Посилаючись на зазначені обставини, ФГ «Золотий жайвір» просило суд визнати відсутнім право оренди ФГ «Щедра Нива» щодо спірної земельної ділянки та визнати укладеним на новий строк договір оренди спірної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Стягнено з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра нива» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову щодо заборони ОСОБА_1

до вирішення справи по суті вчиняти дії, пов`язані із передачею у володіння

чи користування інших осіб земельної ділянки, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:001:0074, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Тернопільського району Тернопільської області, що вжиті відповідно до ухвали Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ФГ «Золотий жайвір» про ухвалення додаткового рішення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року оскаржено в апеляційному порядку ФГ «Золотий жайвір».

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» в частині оскарження ухвали Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року задоволено частково.

Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року скасовано. Справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стягнено з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Відмовляючи по суті позовних вимог, суди керувалися тим, що переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

ОСОБА_1 листами від 02, 27 січня та 09 лютого 2023 року, які були направлені за офіційним місцезнаходженням юридичної особи ФГ «Золотий жайвір», неодноразово повідомляла позивача про небажання поновлювати дію договору оренди.

Оскільки волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди відсутнє у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, то відсутні і підстави для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір». Після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного з ФГ «Золотий жайвір», ОСОБА_1 розпорядилася належною їй земельною ділянкою на власний розсуд, передавши її в оренду ФГ «Щедра нива».

Щодо витрат ФГ «Щедра Нива» на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, суди вказали, що на підтвердження таких витрат адвокат Хацкевич Р. М. надав: копію договору про надання юридичних послуг № 20/04/02, укладеного 20 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Правник експерт» (далі - ТОВ «Правник експерт») та ФГ «Щедра нива»; акт приймання-передавання наданих послуг від 30 травня 2023 року, відповідно до якого вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 10 000 грн за консультації з питань застосування законодавства, складання процесуальних документів, написання відзиву та клопотань; платіжну інструкцію від 30 травня 2023 року № 2808.

Стягуючи із ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд керувався тим, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг, а у матеріалах справи відсутні будь-які письмові клопотання чи заперечення щодо заявленої адвокатом Хацкевичем Р. М. суми витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги про те, що подані адвокатом Хацкевичем Р. М. докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу сторонам не надсилались, апеляційний суд визнав необґрунтованими, посилаючись на те, що обов`язок щодо надсилання іншим учасникам справи таких доказів передбачений у тому випадку, коли сторона подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, що є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню частина четверта статті 183 ЦПК України щодо подання заяв, а не частина дев`ята статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.

Доводи апеляційної скарги про неналежність поданих адвокатом доказів витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки згідно з ордером на надання правничої допомоги ФГ «Щедра нива» від 01 травня 2023 року адвокат Хацкевич Р. М. надавав відповідні послуги. Сплата коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт» (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М. не свідчить про неналежність поданих останнім доказів.

Щодо витрат ФГ «Щедра Нива» на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, суд зазначив, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокат Хацкевич Р. М. надав суду: копію ордера від 27 жовтня 2023 року на надання правничої допомоги ФГ «Щедра нива» на підставі договору про надання правової допомоги від 20 квітня 2023 року № 20/04/02, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива»; копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/02; акт приймання-передавання наданих послуг від 27 листопада 2023 року, згідно з яким виконавцем були надані такі послуги: консультації з питань застосування, земельного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства в суді апеляційної інстанції, складення процесуальних документів, написання відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на клопотання на загальну суму 8 000 грн; платіжну інструкцію від 23 листопада 2023 року № 3664.

Апеляційний суд вказав, що представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої адвокатом Хацкевичем Р. М. суми понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю, лише заперечував сам факт надання такої допомоги адвокатом, оскільки договір укладений з ТОВ «Правник експерт». Апеляційний суд виснував, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, в розмірі 8 000 грн відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та співмірності з виконаною роботою під час розгляду апеляційної скарги позивача судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ФГ «Золотий жайвір» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвала Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині перегляду цієї ухвали не є предметом касаційного перегляду та перевірки Верховним Судом за касаційною скаргою ФГ «Золотий жайвір».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ФГ «Золотий жайвір» мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а ОСОБА_1 , зловживаючи правами, відмовилася поновлювати дію укладеного договору та без наміру користуватися землею особисто передала земельну ділянку іншому орендареві.

Суд мав встановити, на які із запропонованих ФГ «Золотий жайвір» істотних умов договору оренди землі не погоджується орендодавець. Повідомлення ОСОБА_1 про неприйнятність для неї умов проєкту договору є недостатнім для підтвердження факту недосягнення згоди сторонами щодо істотних умов договору. Суд мав з`ясувати, які умови оренди землі запропонувало орендодавцеві ФГ «Щедра Нива», та чи є вони кращими від запропонованих ФГ «Золотий жайвір». Висновки судів про відмову у позові суперечать суті переважного права на укладення договору оренди на новий строк. Суди застосували редакцію статті 33 Закону «Про оренду землі», яка втратила чинність.

Витрати на професійну правничу допомогу на користь ФГ «Щедра Нива» суди стягнули неправомірно, оскільки докази на підтвердження понесення таких витрат у суді першої інстанції сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України. Крім того, доказів сплати саме на користь адвоката Хацкевича Р. А. гонорару за надання правничої допомоги та укладення клієнтом договору про надання правової допомоги з адвокатом матеріали справи не містять. Надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання є ТОВ «Правник експерт», тому витрати на юридичну допомогу цього товариства не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами. Копія наказу ТОВ «Правник експерт» про прийняття на роботу адвоката Хацкевича Р. А. не подавалася до суду першої інстанції, а в апеляційному суді відповідачка не заявляла клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу.

Зазначає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17 та від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21.

Також заявник посилається на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції Закону України від 05 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон № 340-IX), щодо визначення порядку укладення договору оренди землі на новий строк (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

08 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено у задоволенні клопотання ФГ «Золотий жайвір» про зупинення виконання рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині стягнення витрат на правову допомогу до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ФГ «Щедра Нива» у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що позивач не просив суд визнати порушеним переважне право на поновлення договору оренди, а просив визнати укладеним договір на новий строк усупереч пункту 8 договірних положень. Стаття 33 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору, передбачала, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Закон № 340-IX набрав чинності 16 липня 2020 року та внесені ним до Закону № 161-XIV зміни не регулюють спірні правовідносини. Проєкт договору передбачає зміну істотних умов оренди, а саме збільшення строку дії договору із 7 до 10 років, згоди щодо такої зміни сторони не досягли. Орендодавець у встановлений строк і спосіб заперечив щодо продовження орендних відносин із ФГ «Золотий жайвір». Направлення орендарем пропозиції щодо продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення. Позивач, отримавши відмову орендодавця продовжувати орендні відносини, повідомив листом, що поверне земельну ділянку через 6 місяців, а потім звернувся до суду з цим позовом. Такі дії позивача містять ознаки суперечливої поведінки, що є неприпустимим.

Представник позивача був ознайомлений із матеріалами справи щодо понесених відповідачем судових витрат, у судовому засіданні заявив усне заперечення щодо їх розподілу, про неспівмірність витрат на правову допомогу не зазначав. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, а не розподілу судових витрат у судовому засіданні при ухваленні рішення суду по суті спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 010, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0074, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Пунктом 7 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. За закінченням строку, на який укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

19 лютого 2016 року внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, згідно з якими орендарем земельної ділянки, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0074, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області, є ФГ «Золотий жайвір».

13 січня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення про намір укласти договір оренди на новий строк, а також два примірника проєкту договору оренди № 13\01\23-2 від 13 січня 2023 року.

Згідно із проєктом договору оренди № 13/01/23-2 від 13 січня 2023 року орендар ФГ «Золотий жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі продукцією.

03 березня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця надіслало повідомлення про продовження строку оренди земельної ділянки. У своєму повідомленні ФГ «Золотий жайвір» посилається на те, що згідно із пунктом 21 договору оренди строк повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку потреби зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Повідомляло, що орендар до закінчення строку дії договору оренди засіяв орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим виникла потреба у їх збиранні, а тому у випадку неприйняття пропозиції про укладення договору оренди на новий строк, повернення земельної ділянки буде здійснене відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про оренду землі». Крім того, з метою уникнення можливих конфліктних ситуацій та трудових спорів про стягнення спричинених збитків розміру вартості урожаю, який має бути зібраний.

02 січня 2023 року ОСОБА_1 на адресу ФГ «Золотий жайвір» надіслано лист-повідомлення, згідно з яким відповідачка повідомила позивача, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. У зв`язку з чим просить утриматися від дій, які б перешкодили відразу після закінчення строку дії договору використовувати земельну ділянку. Фактичне використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору вважатиме самовільним заволодінням належною їй земельною ділянкою. Зазначений лист-повідомлення надіслано цінним листом на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», проте повернутий у зв`язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.

27 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслала на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, в якому повторно зазначила, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Пропозицію щодо укладення проєкту договору оренди на новий строк не приймає. Вказаний лист-повідомлення надіслано цінним листом на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», проте повернутий у зв`язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 втретє повідомила ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію Договору оренди на новий строк та про неприйняття пропозиції ФГ «Золотий жайвір». Вказаний рекомендований лист позивач отримав 22 лютого 2023 року.

14 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист, у якому вказала, що листами від 02 січня 2023 року, 27 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року неодноразово повідомляла про небажання поновлювати дію договору оренди землі. Крім того, позивач ФГ «Золотий жайвір» повідомив, що є власником посівів та врожаю, які зростають на орендованій земельній ділянці. Проте 09 березня 2023 року, перебуваючи на своїй земельній ділянці, ОСОБА_1 не виявила жодних ознак посівів чи врожаю, які б на них зростали. Тому просила у 10-денний строк з дня отримання вказаного листа повідомити коли і які культури було посіяно на земельній ділянці, документальні докази таких дій. В іншому випадку буде розцінювати лист як такий, що вводить її в оману, а поведінку ФГ «Золотий жайвір» недобросовісною. Вказаний лист позивач отримав 24 березня 2023 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав право оренди земельної ділянки, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0074, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області припинено орендарем ФГ «Золотий жайвір» 17 березня 2023 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо суті спору

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом № 161-XIV, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону № 161-XIV).

Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом № 161-XIV врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку з передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону № 340-IX.

Законом № 340-IX внесені зміни до Закону № 161-XIV (доповнено статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладено статтю 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до ЗК України (доповнено статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»). У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ФГ «Золотий жайвір» мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди на новий строк відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а суди застосували редакцію статті 33 Закону № 161-XIV, яка втратила чинність.

Вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Суди встановили, що договір оренди між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено 23 січня 2016 року. 15 лютого 2016 року внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 340-IX розділ IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIVдоповнено абзацами 3 і 4, якими унормовано, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV (у новій редакції) та статтею 126-1 ЗК України.

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже, з урахуванням унормованих розділом IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV правил дії Закону № 340-IX у часі до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція, чинна станом на 24 січня 2016 року, тобто на момент укладення спірного договору оренди.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, яка не регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 33 «Поновлення договору оренди землі» Закону № 161-XIV у редакції станом на 24 січня 2016 року за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Аналогічний порядок поновлення договору оренди відображено у договірних положеннях між сторонами спору.

Пунктом 7 договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» передбачено, що договір укладено на 7 років. За закінченням строку, на який укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Згідно з пунктом 8 договору у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.

Правовий висновок про застосування статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IXнеодноразово викладався у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року в справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20), № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) та від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначено, що конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IXпередбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило міститься у частині шостій Закону № 161-XIV та розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц, провадження № 14-97цс20; № 159/5756/18, провадження № 14-99цс20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону № 161-XIV було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. На реалізацію такого наміру він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 Закону № 161-XIV) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, яка переглядається, орендар (ФГ «Золотий жайвір») належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити строк дії договору оренди, як це передбачено договором оренди. Проте, як установив суд, орендодавець ОСОБА_1 заперечила у поновленні договору оренди.

Зокрема, ОСОБА_1 листами від 02, 27 січня та 09 лютого 2023 року, які були направлені за офіційним місцезнаходженням юридичної особи ФГ «Золотий жайвір», неодноразово повідомляла позивача про небажання поновлювати дію договору оренди.

Підстави відмови позивачу в поновленні дії договору орендиобумовлені тим, що проект договору передбачає зміну істотних умов оренди, а саме збільшення строку дії договору із 7 до 10 років, згоди щодо такої зміни сторони не досягли.

Суди встановили, що ОСОБА_1 розглянула заяву ФГ «Золотий жайвір» про поновлення договору оренди в порядку, передбаченому статтею 33 Закону № 161-XIV, обґрунтовано мотивувала підставу відмови в поновленні дії договору оренди землі, до встановлених обставин суди правильно застосували статтю 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX та відповідно до практики Верховного Суду щодо застосування наведеної норми виснували про те, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на укладення договору оренди землі на новий строк не порушено.

Листи орендодавця є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Проєкт додаткової угоди до договору оренди землі містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме орендарем запропоновано змінити строк дії цього договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону № 161-XIV). Між сторонами такої згоди досягнуто не було, ОСОБА_1 відмовила у продовженні дії договору оренди з позивачем на інших умовах, а тому ФГ «Золотий жайвір» втратило своє право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

При цьому суди правильно виснували, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним, оскільки відсутня одна зі складових юридичних фактів, що надають право позивачу претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV, а саме відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, який тричі повідомляв орендаря про небажання поновлювати договір оренди.

Доводи касаційної скарги щодо суті спору (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права і згідно з вимогами ЦПК України не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), на яку заявник послався у касаційній скарзі як на підставу для відкриття касаційного провадження.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, предметом позову є визнання продовженим договору оренди приміщень у будинку з правом викупу та визнання права власності.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Ураховуючи критерії подібності, Верховний Суд зазначає, що справа № 910/12017/17, яку розглянув Верховний Суд та ухвалив постанову від 18 січня 2018 року, не подібна із справою, що переглядається, адже порівнювані справи різняться змістом правовідносин, предметами та підставами позову, фактично-доказовою базою, тому висновки про застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, не можуть бути релевантними до спірних правовідносин.

Щодо розподілу витрат на правову допомогу

У цій частині доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21.

Заявник вказує, що витрати на професійну правничу допомогу на користь ФГ «Щедра Нива» стягнуто судами неправомірно, адже докази на підтвердження понесення цих витрат у суді першої інстанції сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, крім того доказів сплати саме на користь адвоката Хацкевича Р. А. гонорару за надання правничої допомоги та укладення клієнтом договору про надання правової допомоги з адвокатом матеріали справи не містять. Надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання виступає ТОВ «Правник експерт», тому витрати на юридичну допомогу цього товариства не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами. Копія наказу ТОВ «Правник експерт» про прийняття на роботу адвоката Хацкевича Р. А. не подавалася до суду першої інстанції, а в апеляційному суді відповідач не заявляв клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 рокуу справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) щодо застосування норм ГПК України.

Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, тому наведена постанова застосовна до спірних правовідносин.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначає критерії, які застосовуються при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 рокуу справі № 357/380/20, провадження № 14-20цс22).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте змістом наведених постанов підтверджується, що положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

У відзиві на позовну заяву ФГ «Щедра Нива» зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (т. 1, а. с. 58-64), у тому числі витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн; 21 червня 2023 року звернулося до суду першої інстанції із клопотанням про розподіл таких витрат у розмірі 10 000,00 грн (т. 1, а. с. 127-130) та надало копії договору про надання юридичних послуг № 20/04/02, укладеного 20 квітня 2023 року між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива», акт приймання-передавання наданих послуг від 30 травня 2023 року, платіжну інструкцію від 30 травня 2023 року № 2808.

У судовому засіданні 15 серпня 2023 року, в якому суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору та вирішував питання про розподіл судових витрат, був присутнім представник позивача ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 137), який мав можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених ФГ «Щедра нива» до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, проте відповідного клопотання чи заперечення він не заявив.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21), яку заявник наводить для прикладу, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що позивач не долучив до клопотання докази направлення документів іншим учасникам справи, що позбавиловідповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України. У справі встановлено, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із доданими документами подано позивачем у день ухвалення судом першої інстанції судового рішення, а саме судове засідання проводилося без участі сторін.

Наведений висновок Верховного Суду нерелевантний до справи, яка переглядається, у якій встановлені відмінні від справи № 725/1301/21 обставини.

Безпідставним у зв`язку з цим є посилання заявника і на іншу практику Верховного Суду стосовно ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, зокрема, ухвали у справах № 906/977/19, № 759/13013/14-ц, № 640/23065/14, № 466/1403/20, № 756/820/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), на яку посилається заявник, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), на яку посилається заявник.

З урахуванням встановлених у справі обставин висновки судів про розподіл витрат на правову допомогу у справі не суперечать наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, необґрунтовані.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої ФГ «Щедра нива» суми понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з її неспівмірністю, лише заперечував сам факт надання такої допомоги адвокатом, оскільки договір про надання правової допомоги укладений з ТОВ «Правник експерт».

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Тому, за наявності ордеру, надавати договір про правову допомогу, його копії або витяг разом із ордером не потрібно.

Такий висновок виклала Велика Палата Верховного суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18).

У справі, яка переглядається, згідно з ордером на надання правничої допомоги від 01 травня 2023 року (т. 1, а. с. 65) представництво інтересів ФГ «Щедра нива» у судах першої та апеляційної інстанцій здійснював адвокат Хацкевич Р. М., тому витрати відповідача на юридичні послуги вказаного адвоката належать до витрат на професійну правничу допомогу та мають бути відшкодовані позивачем, якому відмовлено у позові.

Перерахунок коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт» (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не скасовує кваліфікацію наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. юридичних послуг як професійної правничої допомоги.

Позивач не спростував розмір заявленої ФГ «Щедра нива» суми понесених витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська