СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Харків Справа №927/578/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

учасники провадження у справі - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» (вх.№2199П від 20.10.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №927/578/23 (м. Харків, суддя Киричук О.А., повний текст рішення складено 08.09.2023),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс», м. Кременчук, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин», смт Варва, Варвинський район, Чернігівська область,

про стягнення 31 108, 56 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин», смт Варва, Варвинський район, Чернігівська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс», м. Кременчук, Полтавська область,

про визнання договору №1/526 від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин», в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 31 108,56 грн заборгованості за договором №1/526 від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01.03.2020 по 30.04.2023, з яких основний борг становить 23 532,08 грн, 3% річних в розмірі 1009,47 грн та інфляційні нарахування в сумі 6567,01 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2023 у справі №927/578/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» постановлено справу передати за виключною підсудністю до Господарського суду Полтавської області.

Через канцелярію Господарського суду Полтавської області відповідач подав зустрічну позовну заяву про визнання договору №1/526 від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком недійсним.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» основний борг в розмірі 23532 гривні 08 коп., 3% річних в розмірі 1009 гривень 47 коп., інфляційні нарахування в розмірі 6246 гривень 17 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2656 грн. 32 коп. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» про визнання договору №1/526 від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком недійсним відмовлено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варин» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області по справі №927/578/23; ухвалити нове рішення, яким в первісному позові відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Варин» вказує, що ТОВ «Житлорембудсервіс» належним чином не повідомило ТОВ «Варин» про укладання спірного Договору. Скаржник зазначає, що наявний у справі Договір не відповідає типовому договору та підлягає визнанню недійсним. На думку апелянта, невідповідність Договору положенням законодавства є прямим порушенням охоронюваних законних інтересів ТОВ «Варин». Крім того, відповідач за первісним позовом вказує, що ТОВ «Житлорембудсервіс» належними доказами не підтверджено надання послуг за Договором, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» (вх.№2199П від 20.10.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №927/578/23 залишено без руху.

В строк наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№13653 від 07.11.2023) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 25.10.2023. Зокрема, апелянтом надано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Варин» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №927/578/23 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» (вх.№2199П від 20.10.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №927/578/23. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №927/578/23.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14548 від 24.11.2023; вх.№14552 від 24.11.2023), в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Житлорембудсервіс» вказує, що кошторис витрат та перелік складових послуги з управління багатоквартирним будинком, яка надається позивачем за первісним позовом визначена додатком №1 та №2 Договору №1/526. Позивач за первісним позовом зазначає, що скаржник в обґрунтування своєї позиції посилається на законодавчі норми, зміни в які було внесено після проведення конкурсу та укладення договору, та які не підлягають застосуванню з огляду на заборону зворотної дії в часі. Також, на думку ТОВ «Житлорембудсервіс» спірний Договір містить всі істотні умови договору передбачені чинним законодавством, а тому доводи відповідача про невідповідність умов даного договору Типовому договору не є підставою визнання його недійсним. Крім того, ТОВ «Варин» не обґрунтовано та не вказано, які саме його цивільні права або законні інтереси порушує спірний Договір, з огляду на що відсутні підстави для правового захисту прав або законних інтересів позивача за зустрічним позовом. ТОВ «Житлорембудсервіс» зазначає, що договір обов`язковий для всіх співвласників, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

01.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/578/23 (вх.№14865).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» (вх.№2199П від 20.10.2023) на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №927/578/23 до розгляду на « 08» лютого 2024 р. о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» надійшло клопотання (вх.№1979 від 08.02.2024), в якому просить розглянути справу №927/578/23 без участі представника, за наявними в матеріалах справи документами; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 - без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 оголошено перерву у розгляді справи №927/578/23 до « 14» березня 2024 р. о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» надійшло повідомлення про надання доступу до запису судового засідання (вх.№2062, 2063, 2065, 2066, 2067 від 09.02.2024; вх.№2123 від 12.02.2024).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» надійшли додаткові пояснення (вх.№2145 від 12.02.2024), в яких просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області по справі №927/578/23; ухвалити нове рішення, яким в первісному позові відмовити повністю та задовільнити зустрічний позов повністю.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» надійшли заперечення на додаткові пояснення (вх.№2734 від 22.02.2024), в яких просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 року без змін.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 14.03.2024 учасники провадження у справі не з`явились. Ухвала про призначення справи до розгляду доставлена учасникам справи в електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на клопотання ТОВ «Житлорембудсервіс» про розгляд справи без участі представника, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» (Управитель) та Співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м. Кременчук, проспект Свободи буд. 120/25 (Співвласники) в особі міського голови Малецького В.С. був укладений Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №1/526 (далі - Договір).

Послуга з управління надається відповідно до Переліку складових послуги з управління багатоквартирним будинком та періодичності їх надання, згідно з додатком №1 до Договору, що є його невід`ємною частиною та договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 18.07.2018 №1/526 (п. 1.3. Договору).

Договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 18.07.2018 №1/526 (п. 9. Договору) визначено, що Ціна Послуги з управління становить 4,66 гривень (в тому числі ПДВ) на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, в тому числі для квартир перших поверхів та нежитлових приміщень, що не мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки 4,66 гривень (в тому числі ПДВ) на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

26.03.2021 виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області було прийнято рішення №387 «Про коригування ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком».

У зв`язку з прийняттям даного рішення укладено додаткову угоду від 31.03.2021 до Договору від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. З 01.04.2021 визначено, що ціна на послуги з управління становить 5,87 гривень (у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, в т.ч. для квартир перших поверхів та нежитлових приміщень, що не мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки 5,87 грн. (у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

Пунктом 10 вищезазначеного Договору визначено, що Плата за послугу з управління за даним договором починає нараховуватися з 01 серпня 2018 року. Плата нараховується щомісяця Управителем та вноситься Співвласником не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з абз. 1 п. 10.3. Договору у разі ненадання, надання не в повному обсязі або зниження якості Послуги з управління будинком Співвласник має право звернутися з відповідною заявою до Управителя та викликати його представника для складення і підписання акта-претензії.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варин» (код ЄДРПОУ 14227411), являється власником нежитлового приміщення - вбудований магазин непродовольчих товарів, в багатоквартирному будинку №120/25 по проспекту Свободи в м. Кременчуці, Полтавської області на підставі договору купівлі-продажу, серія номер 51, виданий 15.01.2018, який зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна загальною площею: 113,5 кв.м.

Тобто, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), власник нежитлового приміщення яке знаходиться за адресою будинок №120/25 по проспекту Свободи м. Кременчуці , є співвласником багатоквартирного будинку №120/25 по проспекту Свободи м. Кременчуці.

За розрахунком позивача за первісним позовом, за послуги з управління багатоквартирним будинком відповідач за первісним позовом повинен сплатити за період з 01.03.2020 по 31.04.2023 - 23 532,08 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01.03.2020 по 31.04.2023, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

В свою чергу, ТОВ «Варин» звернулося із зустрічним позовом та просило визнати договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком №1/526 від 18.07.2018, який підписано міським головою Малецьким Віталієм Олексійовичем від імені Співвласників багатоквартирного будинку за адресою : м.Кременчук, проспект Свободи буд. 120/25, - недійсним. Підставою недійсності спірного договору позивач за зустрічним позовом вказує його невідповідність умовам Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №712 від 05.09.2018.

Так, позивач за зустрічним позовом вказує, що підписанти договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком №1/526 від 18.07.2018 на власний розсуд змінили права та обов`язки сторін, чим порушили права позивача за зустрічним позовом та інших співвласників будинку та вказував на відсутність необхідних додатків до договору. ТОВ «Варин» вказує, що станом на липень 2018 року була чинною Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №484 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків споруд», але укладений договір не відповідає затвердженому і цим актом типовому договору.

На думку ТОВ «Варин», всупереч вимогам законодавства копію примірнику договору позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом), відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) не направлено.

ТОВ «Варин» вказує про перевищення повноважень міського голови стосовно укладення договору оскільки вважає, що він порушив положення діючого законодавства та рішення уповноваженого органу та підписав договір, що не відповідає типовому та вимогам законодавства.

Також позивач за зустрічним позовом повідомив, що не отримував від ТОВ «Житлорембудсервіс» рахунків, актів виконаних робіт та взагалі не користувався послугами, оскільки дане нежитлове приміщення не використовувалось у підприємницькій діяльності.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що вищезазначені порушення призводять до необґрунтованого нарахування йому ТОВ «Житлорембудсервіс» плати за послуги, що порушує його права як споживача житлової послуги, а спірний правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики і його право може бути захищене шляхом визнання спірного договору недійсним.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем за зустрічним позовом не обґрунтовано та не доведено, які саме його цивільні права або законні інтереси порушує спірний договір. З огляду на що, суд відмовив у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання договору недійсним. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач за первісним позовом позовні вимоги про стягнення вартості послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01.03.2020 по 30.04.2023 на суму 23532 грн. 08 коп не спростував, доказів виконання зобов`язання з оплати послуг та сплати заявленої до стягнення суми заборгованості не надав, а тому зазначені позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Водночас, суд встановив, що в розрахунку позивачем невірно визначено період прострочення, а тому вимоги про стягненні інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 6246,17 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1009,47 грн судом не виявлено їх завищення, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За приписами частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, в тому числі, з господарського договору та безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 3 ст. 179 ГК України встановлено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Також суд зазначає, що свобода договору, закріплена у статтях 6, 627 ЦК України, яка полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, не є безмежною.

У разі якщо актом цивільного законодавства передбачена обов`язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно зі статтею 13 вказаного Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач) (ч.2 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.

У такому разі ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається за результатами конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено, що до затвердження Кабінетом Міністрів України Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком сторони укладають договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за формою та на умовах, погоджених між управителем та співвласниками, а у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах - виконавчим органом місцевої ради.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що законодавець розмежовує розгляд питань щодо прийняття рішень щодо управління багатоквартирними будинками залежно від того, чи утворено у багатоквартирному будинку об`єднання співвласників; до затвердження Кабінетом Міністрів України Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком сторони укладають договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за формою та на умовах, погоджених між управителем та співвласниками, а в разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах- виконавчим органом місцевої ради; ціна послуги з управління визначається за домовленістю сторін, а у разі визначення управителя на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради - на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу.

Так, рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 04.06.2018 №654 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Кременчуці» затверджено перелік послуг з управління багатоквартирним будинком, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах; затверджено конкурсну документацію для проведення конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Кременчуці; визначено Малецького Віталія Олексійовича, міського голову, уповноваженою особою виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, що буде підписувати договори про надання послуг з управління будинком за результатами проведеного конкурсу від імені співвласників багатоквартирних будинків.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 13.07.2018 №839 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Кременчуці», управителем багатоквартирних будинків, згідно з додатком 1, було призначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс». Під порядковим номером 627 у додатку 1 «Перелік багатоквартирних будинків» до цього рішення значиться багатоквартирний будинок №120/25 по проспекту Свободи в м. Кременчуці.

Враховуючи, що співвласники на момент укладення спірного договору не визначили форму управління багатоквартирним будинком та на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 13.07.2018 №839 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Кременчуці», Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс» як переможця конкурсу з призначення управителя багатоквартирними будинками, в тому числі у будинку №120/25 по проспекту Свободи в м. Кременчуці, призначено управителем.

Згідно із п. 14 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 16 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

З огляду на вищевикладене, дії міського голови Малецього В.С. щодо підписання договору на надання послуги з управління будинком від імені співвласників багатоквартирного будинку вчинено з урахуванням вимог діючого законодавства, без перевищення повноважень, наданих законом, а тому доводи апеляційної скарги у зазначеній частині є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

ТОВ «Варин» як підставу недійсності спірного Договору також зазначає невідповідність останнього умовам Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №712 від 05.09.2018. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до вимог п. 3 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Суд вказує, що відсутність у договорі всіх істотних умов, є підставою для визнання такого правочину недійсним лише в разі доведення особою, яка не є стороною спірного договору, наявності порушень (не визнання або оспорювання) її прав або охоронюваних законом інтересів, у протилежному випадку, це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову без надання оцінки дійсності умов спірного Договору.

Колегія суддів зазначає, що оспорюваний Договір №1/526 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком укладено 18.07.2018. В той час як Типовий договір, на який посилається апелянт, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №712 від 05.09.2018, тобто після укладення Договору №1/526. З огляду на що, доводи скаржника про невідповідність укладеного Договору №1/526 типовому є необґрунтованими.

При цьому, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до затвердження Кабінетом Міністрів України Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком сторони укладають договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за формою та на умовах, погоджених між управителем та співвласниками, а у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах - виконавчим органом місцевої ради (або іншим органом - суб`єктом владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг).

Оспорюваний Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №1/526 від 18.07.2018 має всі істотні умови договору, передбачені законодавством на момент його укладення та не суперечить законодавчим нормам.

Щодо посилання ТОВ «Варин» на порушення ТОВ «Житлорембудсервіс» порядку повідомлення співвласника про укладання спірного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3 пункту 6 Порядку проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.06.2016 №150 інформація про управителя, з яким укладено договір про надання послуги, доводиться до відома співвласників багатоквартирного будинку шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під`їздах будинків та біля них, відповідного оголошення. Оголошення має містити інформацію про повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) управителя, його контактні телефони, номер та дату укладання договору, ціну послуги.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №839 від 13.07.2018 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Кременчуці», а саме п. 3 було зобов`язано управителя багатоквартирного будинку розмістити на інформаційних стендах у під`їзді будинків оголошення про повне найменування управителів, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.

ТОВ «Житлорембудсервіс» до матеріалів справи надано договір від 01.08.2018 з ФОП Аранович В.І. найму (оренди) спеціальних конструкцій для розміщення рекламо носіїв та надання супутніх послуг №0108/18-1 відповідно до якого ТОВ «Житлорембудсервсіс» було розміщено на під`їздах житлових будинків відповідну інформацію про укладені договори, в тому числі і в будинку в якому знаходиться нежитлове приміщення ТОВ «Варин».

Відповідно до пп.8 п.7 Договору управитель зобов`язаний в будь-який час після підписання цього договору на письмове звернення співвласника подати під розписку або надіслати рекомендованим листом співвласникові завірену підписом управителя і печаткою (за наявності) копію цього договору.

Таким чином, позивачем за первісним позовом на момент укладання спірного договору було дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, в частині доведення до відома співвласників інформації про управителя, з яким укладено договір про надання послуги.

ТОВ «Варин» не конкретизовано які умови договору не відповідають чинним на момент укладання договору вимогам законодавства та як це порушує охоронювані законом права та інтереси співвласника. А тому колегія суддів вважає доводи скаржника в цій частині необґрунтованими.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 29.08.2022 у справі №909/635/22.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі №916/97/21, від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 01.11.2022 у справі №910/7853/21, від 14.06.2022 у справі №903/1173/15.

Відповідно до пунктів 23, 30 Договору №1/526 від 18.07.2018 цей договір набирає чинності з моменту підписання та укладається строком на один рік. Управитель зобов`язаний розпочати надання послуг з управління багатоквартирним будинком за цим Договором до « 01» серпня 2018 року. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на черговий однорічний строк. Кількість таких продовжень не обмежується.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» договір з управителем укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Абзацом 4 ч. 5 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», визначено, що якщо протягом дії договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного за результатами конкурсу, співвласники приймуть рішення про зміну форми управління багатоквартирним будинком або про обрання іншого управителя, співвласники мають право достроково розірвати такий договір, попередивши про це управителя, призначеного на конкурсних засадах, не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.

Вказані законодавчі норми кореспондуються із пунктом 32 спірного Договору.

Матеріали справи не містять доказів, що свідчать про зміну форми управління багатоквартирним будинком чи обрання іншого управителя. Також сторонами не надано повідомлень про відмову від договору у порядку, визначеному законодавством та укладеним договором, а тому спірний Договір є чинним.

Суд враховує, що згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч.1 ст. 74 ГПК України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки доводи ТОВ «Варин» стосовно недійсності спірного правочину не знайшли свого підтвердження, останнім не обґрунтовано та не доведено, які саме його права або законні інтереси порушує спірний договір, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним Договору №1/526 від 18.07.2018.

Згідно із ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Варин» (код ЄДРПОУ 14227411), є власником нежитлового приміщення - вбудований магазин непродовольчих товарів, в багатоквартирному будинку №120/25 по проспекту Свободи в м.Кременчуці, Полтавської області на підставі договору купівлі-продажу, серія номер 51, виданий 15.01.2018, який зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна загальною площею: 113,5 кв.м.

За змістом ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

У відповідності до ст. ч.2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

З огляду на вищезазначені положення законодавства, власник нежитлового приміщення ТОВ «Варин» є співвласником багатоквартирного будинку №120/25 по проспекту Свободи у місті Кременчуці .

Частиною 1 статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно з визначенням термінів, що наведено у частині першій статті 1 цього Закону:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (пункт 1);

співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (пункт 5);

спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6);

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення, пункт 2).

Відповідач є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, тому є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку.

Надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов`язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг.

Так, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено зобов`язання споживача послуг, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ст. 7 вказаного Закону).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено зобов`язання співвласників багатоквартирного будинку своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги та те, що кожен співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Статтею 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника.

Як вже раніше зазначено, відповідно до змісту ч. 2, 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Якщо управитель визначений органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу.

Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

Пунктом 10 Договору встановлено, що плата нараховується щомісяця Управителем та вноситься кожним Співвласником не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як встановлено судом, за змістом п. 23 Договору, у разі ненадання, надання не в повному обсязі або зниження якості Послуги з управління будинком Співвласник має право звернутися з відповідною заявою до Управителя та викликати його представника для складення і підписання акта-претензії.

Перерахунок розміру плати за Послугу з управління за період її ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості здійснюється Управителем (п. 24 Договору).

Матеріали справи не містять доказів звернень співвласника до управителя з претензіями щодо обсягу чи якості наданої послуги у встановленому порядку.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Позивач за первісним позовом зазначив, що відповідачу за первісним позовом надано послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 01.03.2020 по 30.04.2023 на суму 23532,08 грн, проте останнім оплату за отримані послуги не здійснено.

Згідно зі ст.ст. 73, 79 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що надані позивачем за первісним позовом до матеріалів справи письмові докази свідчать про виконання ним обов`язку із забезпечення відповідача за первісним позовом послугами з управління багатоквартирним будинком на підставі укладеного сторонами Договору протягом заявленого періоду, що в свою чергу є підставою для здійснення відповідачем їх оплати.

Водночас скаржник не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що матеріали справи не містять підтвердження наявності господарських відносин між сторонами: відсутні акти наданих послуг, дані про реєстрацію податкових накладних, звіти, кошториси, погодження ціни та обсяги послуг. З цього приводу апеляційний суд вказує про наступне.

Статтею 10 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.

Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу.

Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором.

Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Істотними умовами договору умови оплати спожитих послуг є ціна послуги.

Пунктом 9 Договору №1/526 від 18.07.2018 визначено, що ціна на послуги з управління становить 4,66 гривень ( у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, в т.ч. для квартир перших поверхів та нежитлових приміщень, що не мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки 4,66 грн. ( у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

Крім того, оскільки управителя багатоквартирним будинком визначено органом місцевого самоврядування, умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком погоджуються виконавчим органом місцевої ради та управителем. Саме вказані особи є сторонами цього договору та визначають ціну послуги, а також можуть включити в договір управління умови про зміну ціни.

Згідно з пунктом 26 оспорюваного Договору внесення змін до умов цього Договору відбувається шляхом укладання сторонами додаткової угоди, якщо інше не передбачено цим Договором.

Зокрема, пунктами 12,13 Договору врегульовано підстави та порядок збільшення ціни послуги за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди.

26.03.2021 виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області було прийнято рішення №387 «Про коригування ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком». У зв`язку з прийняттям даного рішення було укладено додаткову угоду від 31.03.2021 до Договору від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. З 01.04.2021 визначено, що ціна на послуги з управління становить 5,87 гривень (у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку, в т.ч. для квартир перших поверхів та нежитлових приміщень, що не мають окремі виходи безпосередньо на сходові клітки 5,87 грн. (у т.ч. ПДВ) на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

Отже, сторони спірного договору - співвласники багатоквартирного будинку в особі їх представника - міського голови Малецького В.С. і ТОВ «Житлорембудвервіс» в особі генерального директора відповідно до умов договору мали право вносити зміни, зокрема, укладати додаткову угоду №1 до Договору №1/526 від 18.07.2018 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 31.03.2021.

Стосовно посилань апелянта на нікчемність додатку до договору про зміну ціни складових послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Як на підставу нікчемності внесених змін до Договору скаржник посилається на положення абз. 3 п. 31 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до зазначеної норми з дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.

Водночас, судом встановлено, що зазначена редакція абз. 3 п. 31 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» набула чинності 01.05.2021, тобто до моменту прийняття рішення виконавчим комітетом міської ради про коригування ціни на послуги та укладення додаткової угоди до Договору та стосується договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо нікчемності додатку до Договору про зміну ціни складових послуг не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ціна послуги чітко визначена укладеним Договором.

Твердження ТОВ «Варин» щодо того, що ціна надання послуги не може бути сталою із року в рік не ґрунтуються на вимогах законодавства чи умовах Договору, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Водночас суд зауважує, що доводи відповідача стосовно не підтвердження надання послуги з огляду на відсутність у матеріалах справи актів наданих послуг, даних про реєстрацію податкових накладних є необґрунтованими, оскільки вимога щодо наявності таких документів у спірних правовідносинах не передбачається ні законодавчими нормами, ні умовами укладеного Договору.

Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

У даній справі кошториси витрат за спірний період наявні в матеріалах справи, як додатки до позовної заяви, та містять відповідні статті й суми витрат коштів на надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

Доводи скаржника про безпідставність включених до оплати послуг з управління багатоквартирним будинком, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Стаття 5 Закону України про «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин визначала, що послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.

Крім того, посилання скаржника на абз. 8 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в аспекті незаконності включення суми плати за прибирання прибудинкової території з огляду на відсутність згоди споживачів на таку послугу, не приймаються колегією суддів до уваги оскільки вказана норма набула чинності 01.05.2021, тобто після проведення конкурсу та укладення за його результатами договору.

ТОВ «Варин» в апеляційній скарзі просить дослідити новий доказ, а саме відповідь на запит до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 21.09.2023 №01-49/9142. Вказаний лист, на думку апелянта, підтверджує незаконність нарахування плати за прибирання прибудинкової території. Скаржник зазначає, що ТОВ «Варин» отримало відповідь на свій запит після ухвалення рішення судом, а тому не мало змоги надати його під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Колегія суддів вказує, що відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Водночас суд зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19.

З доданої до апеляційної відповіді Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 21.09.2023 №01-49/9142 вбачається, що такий документ датований після прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі.

З огляду на викладене, суд відмовляє у прийнятті та дослідженні зазначеного документу оскільки на дату винесення оспорюваного рішення цей доказ не існував.

Стосовно доводів ТОВ «Варин» щодо не отримання рахунків на оплату послуг, колегія суддів зазначає наступне.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар (постанова Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020).

Наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

Суд враховує, що ціна послуги управління на місяць за 1 кв.м. чітко визначена договором, а вартість послуг вираховується пропорційно до площі об`єкта нерухомості співвласника.

Так, розмір щомісячної оплати за надані послуги по Договору становить:

З 01.03.2020 по 31.03.2021 - (4,66 грн *113,5 кв.м.) = 528,91 грн.

З 01.04.2021 по 30.04.2023 - (5,87 грн *113,5 кв.м.) = 666,25 грн.

Всього за спірний період заборгованість ТОВ «Варин» як співвласника нежитлового приміщення за Договором №1/526 від складає 23532,08 грн.

У матеріалах справи також відсутні докази на спростування факту належного виконання ТОВ «Житлорембудсервіс» своїх зобов`язань щодо управління будинком, що може бути підставою для зменшення (перерахунку) плати за спожиті послуги.

Колегія суддів звертає увагу на положення ч.3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відповідно до яких невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Отже, згідно зі загальним правилом, витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством.

Зокрема, у постанові від 03.12.2019 у справі №910/6471/18 Велика Палата Верховного Суду вважала, що вказаний припис дозволяє зборам співвласників приймати рішення, згідно з яким розподілити між співвласниками будь-які витрати на управління багатоквартирним будинком інакше, ніж пропорційно до їхніх часток співвласника, тому скасувала судові рішення у частині задоволених позовних вимог і прийняла в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів у частині встановлення щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для власників нежитлових приміщень.

У справі, що розглядається, не встановлено обставин, які б підтверджували, що рішенням загальних зборів співвласників чи договором погоджено інший порядок несення витрат на управління багатоквартирним будинком для власника нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Законодавством також таких особливостей не передбачено, тому за загальним правилом відповідач за первісним позовом несе витрати на управління багатоквартирним будинком пропорційно до розміру частки співвласника.

ТОВ «Варин» доказів сплати заборгованості не надав, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком в розмірі 23532,08 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за первісним позовом послуг з управління багатоквартирним будинком, позивач первісним позовом має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.

Відповідно до п. 10 Договору плата нараховується щомісяця Управителем та вноситься кожним Співвласником не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. За бажанням Співвласника оплата Послуги з управління може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, прострочка з оплати наданих послуг у співвласника виникла з 11 числа місяця, наступного за звітним.

Водночас, з поданого ТОВ «Житлорембудсервіс» розрахунку вбачається, що останнім невірно визначено період прострочення (з першого числа місяця), в той час як правильним періодом є з 11.04.2020 по 30.04.2023.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо відсутності завищення заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 1009,47 грн з урахуванням періоду прострочення з 11.04.2020 по 30.04.2023. А тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, про що вірно зазначено місцевим судом.

Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

З огляду на неправильне визначення позивачем за первісним позовом періоду прострочення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині інфляційних втрат в розмірі 6246,17 грн за період з 11.04.2020 по 30.04.2023.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судового рішення судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варин» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №927/578/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.03.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук