Судові витрати по справі віднесено за рахунок держави.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем здійснено своє звільнення з порушенням процедури звільнення передбаченої Статутом Автогаражного кооперативу «Восход», арозрахунок про борг по заробітній платі складено та підписано головним бухгалтером після її звільнення і посвідчено печаткою підприємства, яка станом на 31.12.2021 перебувати у звільненого головного бухгалтера не могла.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, допустив суттєві порушення норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи та визнав встановленими обставини, що не підтвердженні доказами.

Суд першої інстанції упереджено та поверхово поклався на суперечливі докази відповідача без їх ретельної перевірки та без їх критичної оцінки, зазначивши їх в обґрунтування свого рішення, незважаючи на їх явну суперечливість та необ`єктивність.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідка головного бухгалтера ОСОБА_2 , яка в судовому засіданні підтвердила наявність заборгованості по заробітній платі перед позивачем; довідці про заборгованість; трудовій книжці ОСОБА_1 ; наказу про звільнення; відповіддям ГУ ПФУ в Кіровоградській області та ГУ ДПСУ в Кіровоградській області; фактичним твердженням відповідача, якими останній визнав заборгованість перед позивачем.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги при ухваленні рішення той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 за вказаний період.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки, ціна позову становить 62 356 грн 45 коп, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2023 становило 268 400 грн, станом на 01.01.2024 становить 302800 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367ЦПКУкраїни межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді голови правління Автогаражного кооперативу «Восход» з 01.03.1998 по 30.12.2021.

Відповідно до Статуту Автогаражного кооперативу «Восход» органами управління організацією є: Загальні збори членів організації, Правління організації, Голова правління (п. 5.2.).

Пункт 5.3.5. Статуту визначає, щодо виключної компетенції Загальних зборів належить вирішення обрання Правління строком на 5 років.

Голова Правління обирається членами правління строком на 5 років (п. 5.5.1. Статуту).

Відповідно до п. 5.5.9. Статуту Голова правління може бути відкликаний з посади за рішенням Загальних зборів за ініціативою більшості від складу членів Правління до закінчення строку, на який він обирався, у випадках, зокрема: за власним бажання на підставі поданої Правлінню організації письмової заяви.

До матеріалів позову позивачем надано аркуш паперу за підписом головного бухгалтера ОСОБА_2 від 31.12.2021, з розрахунком боргу кооперативу перед ОСОБА_1 , яка складає 62 356,45 грн.

Відповідно до наказу № 4 від 30.12.2021 головний бухгалтер ОСОБА_2 звільнена за власним бажанням 30.12.2021, що вона засвідчила своїм власним підписом на наказі.

Допитана в судовому засіданні 05.10.2023 свідок ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 працював головою правління 19 років, вона працювала головним бухгалтером 1,5 року, ОСОБА_1 приїхав до неї додому і вона поставила підпис, хто ставив печатку їй невідомо на документі про борг. Оригіналу вищевказаного листа ніхто не бачив. Свідок не змогла пояснити, на чому грунтується саме такий розрахунок, які об`єктивні причини були неотримання заробітної плати позивачем, яким документом це оформлювалось. Пояснила, що заборгованість мала місце, так як ними проводились розрахунки за послуги, заробітну плату іншим працівникам, а потім собі.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першоюстатті 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно достатті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й устатті 1 Закону України «Про оплату праці».

За змістом ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першоюстатті 47 КЗпП Українивстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Положеннямистатті 116 КЗпП Українивизначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі нормЗакону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

За змістомстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 від 24 жовтня 1967 року позивач з 01.03.1998 працював на посаді голови правління Автогаражного кооперативу «Восход» (а. с. 11-12).

Згідно світлокопії довідки від 31 грудня 2021 року підписаної бухгалтером ОСОБА_2 та завіреної печаткою Автогаражного кооперативу «Восход», станом на 31.12.2021 борг по кооперативу перед ОСОБА_1 становить 62356 грн 45 коп (а. с. 15).

Даних про те, що вказана сума була виплачена позивачу матеріали справи не місять.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Восход» про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції не взяв до уваги інформацію, яка міститься в світлокопії довідки про наявну заборгованість Автогаражного кооперативу «Восход» перед ОСОБА_1 , так як відповідно до наказу № 4 від 30.12.2021 головний бухгалтер ОСОБА_2 звільнена за власним бажанням 30.12.2021, що вона засвідчила своїм власним підписом на наказі.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно доч.1ст.47КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення.

Аналіз вказаноїнорми свідчитьпро те,що уразі звільненняпрацівника роботодавецьмає оформитивідповідний наказ (розпорядження), який повинен містити підстави звільнення з посиланням на пункт і статтю КЗпП України, та ознайомити працівника з таким наказом (розпорядженням) під його особистий підпис і видати копію наказу працівникові у день звільнення.

Згідно копії заяви від 30.12.2021, поданої голові правління Автогаражного кооперативу «Восход» бухгалтером ОСОБА_2 , остання просила звільнити її з посади бухгалтера з 30.12.2021 за власним бажанням (а. с. 57).

Разом з тим, матеріали справи не містять відповідного наказу Автогаражного кооперативу «Восход» про звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера, а тому посилання суду першої інстанції на те, що в день складення довідки про заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 бухгалтер була звільнена є безпідставними та такими, що не підтверджуються належними та допустимим доказами.

При цьому, допитана в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок ОСОБА_2 не заперечувала факт наявності боргу по заробітній платі відповідача перед ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в роботодавця виникла заборгованість зі сплати заробітної плати ОСОБА_1 , яка своєчасно не була виплачена позивачу, що є порушенням трудових прав останнього, зокрема, права на оплату праці.

Відповідач заперечуючи проти наявності боргу перед позивачем по заробітній платі, не надав свого розрахунку та не спростував належними та допустимими доказами доводи позивача, що заборгованість по зарплаті становить 62356 грн 45 коп, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення з Автогаражного кооперативу «Восход» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, позивач посилався на положення ст. 117 КЗпП України

Так, аналіз змісту ст. 117 КЗпП України свідчить про те, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, у випадку звільнення працівника із займаної посади.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 був звільнений із займаної ним посади голови правління Автогаражного кооперативу «Восход» 30.12.2021 за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу б/н від 30.12.2021 (а. с. 11-12), проте, копії зазначеного наказу матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до п. 5.2. Статуту Автогаражного кооперативу «Восход» (далі Статут) органами управління організацією є: Загальні збори членів організації, Правління організації, Голова правління.

Відповідно до п. 5.5.1. Статуту Голова правління обирається членами правління строком на 5 років.

Пункт 5.5.9 Статуту визначає, що Голова правління може бути відкликаний з посади за рішенням Загальних зборів за ініціативою більшості від складу членів Правління до закінчення строку, на який він обирався, у випадках, зокрема: за власним бажання на підставі поданої Правлінню організації письмової заяви (а. с. 58-65).

08.12.2021 позивачем до голови правління Автогаражного кооперативу «Восход» була подана заява, в якій він просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням з 10.12.2021 та нарахувати компенсацію за 2021 рік, що підтверджується копією заяви (а. с. 56).

Однак, даних про те, що за насідками розгляду вказаної заяви у відповідності до положень Статуту ОСОБА_1 був відкликаний за рішенням Загальних зборів за ініціативою більшості від складу членів правління, матеріали справи не містять.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивача було звільнено з займаної посади у встановленому Статутом порядку, тобто не підтверджено сам факт звільнення, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України, яка регламентує відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для стягнення з Автогаражного кооперативу «Восход» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Статтею 237-1КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної шкоди(немайнової)шкоди» роз`яснив, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За частиною першою статті 1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосовувати відповідальність, що передбачена ст.2371КЗпП.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті3,4,11,31 ЦПК).

КЗпПне містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1цьогоКодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи, що ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягали в порушенні строків та порядку виплати заробітної плати, завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях через залишення його без заробітної плати як джерела для існування, суд, врахувавши характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн відповідатиме інтересам позивача та підлягає стягненню на його користь з Автогаражного кооперативу «Восход».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Восход» не звернув уваги на викладені вище обставини, неправильно надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку по відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2023 року скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Автогаражного кооперативу «Восход» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 62356 грн 45 коп та моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятоїстатті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В порядку розподілу судових витрат, виходячи із пропорційності задоволених позовних вимог, з Автогаражного кооперативу «Восход» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 303 грн 42 коп (1488,6*87,56 %) судового збору, понесеного ним під час розгляду справи судом апеляційної інстанції за подання позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач не сплачував судовий збір за подання позову до суду першої інстанції та він звільнений від сплати судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду в частині оскарження відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати на підставі пп. 1 п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», 2 481 грн (992,4+1488,6) судового збору підлягає стягненню з Автогаражного кооперативу «Восход» в дохід держави.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Восход» задовольнити частково.

Стягнути з Автогаражного кооперативу «Восход» (код ЄДРПОУ 22217770) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 62 356 (шістдесят дві тисячі триста п`ятдесят шість) грн 45 коп заборгованості із заробітної плати та 1000 (одна тисяча) грн моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути зАвтогаражного кооперативу«Восход» (кодЄДРПОУ 22217770)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 303 (одна тисяча триста три) грн 42 коп судового збору.

Стягнути з Автогаражного кооперативу «Восход» (код ЄДРПОУ 22217770) в дохід держави 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України..

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. Л. Карпенко