ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2024 рокуСправа №160/32594/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

у с т а н о в и в:

12 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у відмові звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХХ «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця ОСОБА_1 , який має судимість, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі на підставі рапорту від 25 жовтня 2023 року вх.№5325;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби Збройних Сил України під час воєнного стану на підставі частини 4 пункту 2 (в) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 01.03.2022 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 за мобілізацією. 28.12.2015 Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області постановлено обвинувальний вирок по кримінальному провадженню №199/2581/15-к відносно нього за ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. За результатами апеляційного оскарження апеляційним судом Дніпропетровської області від 31.03.2016 призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі. Згідно із Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності на наявності судимості» він є засудженою особою за ч. 1 ст. 263 КК України до 6 років. Враховуючи те, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не виключив його з військового обліку як особу, яка була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, позивач вважає, що має право на звільнення на підставі частини 4 пункту 2 (в) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»: під час воєнного стану у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 18 грудня 2023 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/32594/23 та призначив розгляд справи одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

01.01.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що на момент мобілізації позивач добровільно звернувся до Військової частини НОМЕР_2 та не надав будь-яких документів стосовно статусу особи, яка відповідно до підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» має бути виключена з військового обліку у відповідних РТЦК та СП. Вказує, що надані позивачем докази не є підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. У задоволенні позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

На підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Міністра оборони України №2 «Про призов на військову службу резервістів в особливий період», керуючись пунктами 5 і 6 частини другої статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України тп відповідно до пункту 21 статті 106 Конституції України ОСОБА_2 був призваний на військову службу та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2022 прийнятий за мобілізаційною потребою для укомплектування військової частини НОМЕР_2 , та з 01.03.2022 зарахований до списків особового складу військової частини.

25.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом (вх. №5325) про звільнення з військової служби на підставі частини 4 пункту 2 (в) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»: під час воєнного стану у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Листом від 04.11.2023 за вих. №341В командир Військової частини НОМЕР_2 надав письмову відповідь про відмову у задоволенні рапорту стосовно звільнення у зв`язку з відсутністю підстав.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, з посиланням на вимоги Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.

При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Згідно із статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно із пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 7 Додатку У зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рішення судових органів;

витяг із наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу військової частини;

копія розрахунку вислуги років військової служби (у разі наявності).

Розглядаючи спір по суті реалізації частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» щодо підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, суд зробив такі висновки.

Як на підставу звільнення з військової служби ОСОБА_1 посилається на вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2016, яким йому призначено покарання за частиною 1 статті 263 КК України у виді 6 років позбавлення волі.

Відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" ОСОБА_1 станом на 30.09.2022 є особою, яку 31.03.2016 апеляційним судом Дніпропетровської області засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до 6 років позбавлення волі. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 16.04.2021 на підставі ст. 82 КК України невідбутий термін покарання замінено на 1 рік 1 місяць 26 днів виправних робіт із відрахуванням 20% заробітку.

Суд враховує той факт, що стаття 82 КК України регламентує підстави заміни покарання або його невідбутої частини більш м`яким, відповідно до вимог якої невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Станом на 16.04.2021 ОСОБА_1 здійснено заміну покарання з позбавлення волі на виправні роботи. Таким чином, станом на 25.10.2023 (дату звернення з рапортом) у позивача вирок щодо позбавлення волі замінено на інший вид покарання, що не пов`язаний з позбавленням волі.

Разом з тим Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, урегульовано порядок звільнення військовослужбовців з військової служби, містить виключення коли військовослужбовці можуть бути залишені на військовій службі незважаючи на набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Абзацом першим пункту 246 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, яким за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі (крім військовослужбовців, притягнутих до кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби чи за дезертирство із Збройних Сил України), та ті, яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, в порядку, визначеному цим Положенням. При прийнятті рішення про залишення зазначених військовослужбовців на військовій службі враховуються високі професійні, ділові та моральні якості військовослужбовців, нагальна потреба в таких фахівцях, попереднє ставлення їх до військової служби та придатність до неї за станом здоров`я, наявність державних нагород, вид і ступінь тяжкості вчиненого злочину.

У разі зміни вироку суду особа за рішенням командира (начальника), якому надано право звільнення цієї особи з військової служби, може бути поновлена на військовій службі за клопотанням керівника обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командира (начальника) військової частини, в якій ця особа проходила службу перед звільненням.

Тобто наведеною нормою вирішення питання про залишення на військовій службі військовослужбовця, якому за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі, або якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, віднесено до компетенції командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу з урахуванням вищенаведених обставин.

Таким чином, законодавством передбачена можливість, залишення на військовій службі військовослужбовця, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби.

Питання про залишення на військовій службі військовослужбовця, якому за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі, або якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, вирішується рішенням командира (начальника), якому надано право на звільнення зазначених осіб.

Вищенаведене доводить, що в спірному випадку Військова частина НОМЕР_2 діяла правомірно, в спосіб та порядок передбачений чинним законодавством.

Щодо посилання позивача, що він не підлягав мобілізації, оскільки має судимість за тяжкий злочин, то суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII.

Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII встановлює, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.

Статтею 23 № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

На підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Міністра оборони України №2 «Про призов на військову службу резервістів в особливий період», керуючись пунктами 5 і 6 частини другої статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України та відповідно до пункту 21 статті 106 Конституції України ОСОБА_2 був призваний на військову службу та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2022 прийнятий за мобілізаційною потребою для укомплектування військової частини НОМЕР_2 , та з 01.03.2022 зарахований до списків особового складу військової частини.

Згідно із матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.03.2022 призвано за загальною мобілізацією на військову службу до Військової частини НОМЕР_2 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2022.

01.03.2022 позивач добровільно прибув до Військової частини НОМЕР_2 з метою мобілізації .

Заяв стосовно відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або стосовно звільнення від призову на військову службу під час мобілізації від позивача до Військової частини НОМЕР_2 не надходило, доказів протилежного позивач не подав, а суд не встановив.

Незгода з призовом є активною формою поведінки особи, однак матеріалами справи не підтверджується активність позивача щодо незгоди з призовом та проходженням його служби аж до 25.10.2023 - заявлення рапорту щодо звільнення з військової служби, поданню якого передувало тривале проходження військової служби з 01.03.2022.

Матеріалами справи підтверджується відсутність будь-яких доказів щодо наявності у відповідача інформації про те, що позивач не підлягав призову на військову службу. Виключенню з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з урахуванням приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є підставою, за якої військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

В цьому контексті слід зазначити, що відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону України № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, однак таке виключення стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, позаяк на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відтак у цьому спорі відсутні підстави, за яких позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, і матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про порушення відповідачем порядку мобілізації позивача, визначеного Законом № 3543-XII.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення сладено 25.03.2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук