ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 233/61/23

провадження № 61-13040св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року у складі судді Наумик О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що станом на 2014 рік громадянин України ОСОБА_1 разом із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою мають спільну дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2003 року проживали однією родиною без реєстрації шлюбу та працювали у м. Макіївці Донецької області.

На початку серпня 2014 року заявник та його родина, задля уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, були вимушені тимчасово виїхати з м. Макіївки.

Оскільки у заявника в м. Макіївці залишилося житло, він періодично відвідував м. Макіївку для перевірки збереження майна.

12 березня 2015 року під час свого чергового візиту до м. Макіївки ОСОБА_1 був незаконно затриманий (позбавлений свободи) учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» (створеного, підпорядкованого, керованого та фінансованого російською федерацією) та поміщений «до підвалу» (незаконного місця несвободи), де до нього застосовували катування.

Формальною причиною для незаконного затримання слугувала підозра в співпраці з українськими добровольчими батальйонами та активна проукраїнська позиція заявника.

08 травня 2015 року за фактом зникнення заявника Шевченківським управлінням поліції ГУНП в м. Києві було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100005230 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 115 КК України (досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні наразі проводиться СУ ГУНП в м. Києві).

10 травня 2015 року заявника звільнили з незаконного ув`язнення і він одразу остаточно залишив м. Макіївку.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі № 200/11221/20-а визнано протиправною відмову Міністерства соціальної політики України у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, зобов`язано Мінсоцполітики повторно розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, з урахуванням висновків суду. Рішення суду набрало законної сили. В цій справі адміністративний суд фактично вважав доведеним той факт, що ОСОБА_1 дійсно перебував у незаконних місцях несвободи, створених на непідконтрольній Уряду України території, та став жертвою торгівлі людьми.

Рішенням Національної соціальної служби України від 23 жовтня 2021 року № 13 ОСОБА_1 встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, що підтверджується довідкою Краматорської райдержадміністрації від 09 листопада 2021 року.

На даний час заявник вважає необхідним в судовому порядку встановити той факт, що він у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» та утримувався в незаконних місцях несвободи.

Встановлення такого юридичного факту породжуватиме для заявника юридичні наслідки, зокрема, але не виключно, виникнення права на справедливі репарації (компенсацію, реституцію, реабілітацію, сатисфакцію тощо) від держави-агресора, якою відповідно до законодавства України та актів цілого ряду міжнародних міжурядових організацій є російська федерація (мета встановлення факту), зокрема, після визнання міжнародними компетентними (зокрема, але не виключно, судовими) установами факту здійснення росією загального ефективного контролю над окремими окупованими нею районами Донецької області та утвореними там незаконними збройними формуваннями, починаючи з 20 лютого 2014 року.

В позасудовому порядку встановити зазначений факт не можливо через відсутність в Україні відповідної адміністративної процедури.

Заявник просив:

встановити той факт, що він - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» та протягом відповідного часу утримувався в незаконних місцях несвободи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2023 року залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Мінреінтеграції).

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року про виправлення описки, провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: УСЗН Костянтинівської міської ради, Мінреінтеграції про встановлення факту, що має юридичне значення закрито.

Судові рішення мотивовані тим, що:

внутрішнє законодавство пов`язує тимчасову окупацію м. Макіївки Донецької області, зокрема у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року, зі збройною агресією рф проти України. Єдиний правовий позасудовий інструмент встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей запроваджений Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року № 2010-IX (далі - Закон № 2010-IX). Проте, заявник, на чому у судовому засіданні окремо неодноразово зауважував представник заявника, не пов`язує факт про встановлення якого просить суд, з наданням йому статусу особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, згідно із Законом № 2010-IX за передбаченою цим Законом процедурою та не має на меті отримання, передбачених цим Законом певних допомог, пільг і гарантій.

Суди вказали, що 02 березня 2022 року набуло юрисдикції повне розслідування Міжнародного кримінального суду в Україні або ситуації в Україні, яке триває Міжнародним кримінальним судом (далі - МКС) щодо воєнних злочиніві злочинів проти людства, які могли статися з 21 листопада 2013 року під час Революції гідності і на «відкритій основі» під час російсько-української війни, включаючи анексію Криму російською федерацією у 2014 році, війну на Донбасі та вторгнення Росії в Україну 2022 року. 18 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ № 346/2022 про створення робочої групи, яка займатиметься розробкою і впровадженням міжнародно-правових механізмів компенсації шкоди, заподіяної збройною агресією росії. Комісія з міжнародних позовів, що виникають в результаті масштабної збройної агресії росії проти України, наразі не створена.

Заявляючи вимогу про встановлення факту незаконного позбавлення свободи учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» та утримання протягом відповідного часу в незаконних місцях несвободи, ОСОБА_1 зазначає, що від встановлення цього факту залежить виникнення права на справедливі репарації від держави - агресора, якою є російська федерація, зокрема, після визнання міжнародними компетентними (зокрема, але не виключно, судовими) установами факту здійснення росією загального ефективного контролю над окремими окупованими нею районами Донецької області та, утвореними там незаконними збройними формуваннями, починаючи з 20 лютого 2014 року.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 мета встановлення юридичного факту не відповідає стану суспільних відносин, які входять у предмет правового регулювання, не має конкретний характер, виражається в абстрагованих, а не конкретних наслідках.

Мета ж ОСОБА_1 спрямована на встановлення судовим рішенням певних обставин задля подальшого можливого використання цього судового рішення у правовідносинах з невизначеним колом суб`єктів міжнародного права, але не виключно, оскільки допускає, зокрема, повторне звернення до Мінреінтеграції із заявою за Законом № 2010-IX у майбутньому.

З урахуванням наведеного, за відсутності конкретної мети встановлення факту, яка надасть цьому факту ознаки юридичного, заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку судочинства. Не визначення заявником конкретної мети факту, про встановлення якого він просить, а також не зазначення зв`язку цього факту з певним суб`єктивним матеріальним правом та конкретними юридичними наслідками встановлення цього факту, не дає суду змоги визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, та питання юрисдикційності справи.

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про те, що мета встановлення юридичного факту не відповідає стану суспільних відносин, які входять у предмет правового регулювання, не має конкретний характер, виражається в абстрагованих, а не конкретних наслідках, є помилковим, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, дозволяє, зокрема, відмежувати скоєний щодо нього воєнний злочин (який скоєний в контексті збройного конфлікту та пов`язаний з ним) від злочину побутового (не пов`язаного із збройним конфліктом), і як наслідок - дозволяє заявнику набути статус постраждалого від міжнародного збройного конфлікту, так як прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а не визначення заявником конкретної мети факту, про встановлення якого він просить, та не зазначення зв`язку цього факту з певним суб`єктивним матеріальним правом та конкретними юридичними наслідками встановлення цього факту, не дає суду змоги визначити правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, та питання юрисдикційності справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просять ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 рокускасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди залишили поза увагою, що згідно з принципом «суд знає закони» неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Вказує, що факт того, що заявник у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування «днр» та протягом відповідного періоду часу утримувався в незаконних місцях несвободи, можна розглядати (в залежності від застосованого підходу) як неправомірну дію (злочин), або як подію (потрапляння в заручники під час збройного конфлікту), або як стан (перебування в незаконних місцях несвободи), внаслідок якої (якого) у заявника виникають певні права (цілий комплекс прав), передбачені як національним законодавством, так і нормами міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини;

суди не врахували, що юридичний факт про встановлення якого просить заявник дозволяє, зокрема, відмежувати скоєний щодо нього воєнний злочин (як скоєний в контексті збройного конфлікту та пов`язаний з ним) від злочину побутового (не пов`язаного зі збройним конфліктом), і, як наслідок, дозволяє заявнику набути статус постраждалого від міжнародного збройного конфлікту, претендувати на отримання статусу потерпілого у справі МКС (звернутися до МКС відповідно до описаних вище процедур), набути право на справедливі репарації (компенсацію, реституцію, реабілітацію, сатисфакцію тощо), допомогу міжнародних гуманітарних організацій;

суди в оскаржених судових рішеннях, послались на Закон № 2010-ІХ, проте залишили поза увагою, що визначені в ньому правові процедури поширюються виключно на визначене ним колом осіб, а не на всіх без виключення цивільних. Натомість до набрання чинності Законом № 2010-ІХ діяло інше законодавство та в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують факти звернення заявника до уповноважених державних органів відповідно до норм раніше діючого законодавства та факти отримання відмов через не поширення на заявника відповідних адміністративних процедур;

суди не врахували, що заявник просив суд встановити не «факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України» і надати йому, передбачений спеціальним законом статус, а факт того, що він у певний період часу на тимчасово окупованій території України був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» та протягом відповідного періоду часу утримувався в незаконних місцях несвободи. Немає ані фактичних, ані правових підстав повністю ототожнювати зазначені факти;

вважає, що суди під час розгляду заяви мали б застосувати загальні підходи і принципи, сформульовані Верховним Судом в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 у справі № 490/6057/19-ц, Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17 тощо, врахувавши, зокрема, мету та суть його заяви.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 233/61/23, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року справа № 233/61/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 233/61/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 233/61/23, відзив на касаційну скаргу, поданий представником Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ОСОБА_5 , повернуто без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Макіївка Донецької області, зареєстрований з 22 серпня 1989 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до дублікату довідки від 08 грудня 2016 року № 1425-62689 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи фактичне місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .

Листом Об`єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях Служби безпеки України від 19 серпня 2021 року № 33/8-А-436/138 на звернення ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року щодо включення до переліку звільнених осіб повідомлено, що за наявною в Об`єднаному центрі інформацією громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значиться як такий, що 11 березня 2015 року зник на тимчасово окупованій внаслідок збройної агресії російської федерації території Донецької області та в подальшому був знайдений.

08 травня 2015 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження за № 12015100100005230 за частиною другою статті 146 КК України з коротким викладенням таких обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 11 березня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після виходу з власної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зник безвісті та його місце знаходження не відоме.

Постановою першого заступника прокурора м. Києва Кононенка П. М. від 08 квітня 2019 року здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100005230 доручено слідчому управлінню ГУНП у м. Києві.

Відповідно до листа Київської міської прокуратури № 09/3-2701-19 від 06 серпня 2021 року досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року в адміністративній справі № 200/11221/20-а позов ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, третя особа Управління сім`ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання Донецької обласної державної адміністрації, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову Міністерства соціальної політики України у встановлені статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, викладену в листі від 06 травня 2019 року №8817/0/2-19/47. Зобов`язано Міністерство соціальної політики України повторно розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, виданої 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми (рішення Нацслужби від 23 жовтня 2021 року, № 13), з наданням йому прав, передбачених статтею 16 Закону України «Про протидію торгівлі людьми».

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з частинами першою і другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки».

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

У частині сьомій статті 19 ЦПК України (справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів) визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Натомість завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку (частина перша статті 369 КПК України).

Крім того, у пункті 7 частини першої статті 56 КПК України визначено, що потерпілому забезпечуються право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справа № 645/314/17 (провадження № 14-584цс19) зазначено, що: «заявник, який вважає свої права порушеними, має право оскаржити дії чи бездіяльність органів досудового розслідування за правилами КПК України. При цьому у порядку окремого провадження в цивільному судочинстві не можуть бути встановлені факти, зокрема, порушення прав чи законних інтересів заявника органами досудового розслідування».

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-477цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп1), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19) зазначено, що «поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, в якій просив встановити той факт, що він - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування так званої «днр» та протягом відповідного часу утримувався в незаконних місцях несвободи;

при закритті провадження у справі суди вказали, що не визначення ОСОБА_1 конкретної мети факту, про встановлення якого він просить, та не зазначення зв`язку цього факту з певним суб`єктивним матеріальним правом та конкретними юридичними наслідками встановлення цього факту, не дає суду змоги визначити правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, та питання юрисдикційності справи;

разом з тим, суди встановили, що:

08 травня 2015 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження за № 12015100100005230 за частиною другою статті 146 КК України з коротким викладенням таких обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 11 березня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після виходу з власної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зник безвісті та його місце знаходження не відоме;

постановою першого заступника прокурора м. Києва Кононенка П. М. від 08 квітня 2019 року здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100005230 доручено слідчому управлінню ГУНП у м. Києві.

відповідно до листа Київської міської прокуратури № 09/3-2701-19 від 06 серпня 2021 року досудове розслідування у кримінальному провадженні триває;

тобто у межах спірних правовідносин заявник діє як учасник кримінального провадження, права і обов`язки якого визначені кримінальним процесуальним законом;

аналіз заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що встановлення факту фактично має на меті встановлення обставин злочину (подія, склад та суб`єкти), що підлягає встановленню лише в межах кримінального провадження. Суд цивільної юрисдикції не може перевіряти та надавати оцінку обставинам, які підлягають встановленню під час здійснення кримінального провадження відповідно до вимог КПК України.

Таким чином, суди зробили правильний висновок про закриття провадження у справі, проте помилилися щодо мотивів закриття, тому оскаржені судові рішення слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

Оскільки колегія суддів змінює судові рішення лише в частині мотивів їх прийняття, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук