-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 752/2048/23
провадження № 61-18094 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Задорожний Олександр Вікторович,
відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,
треті особи: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Первинна профспілкова організація контролерів та ревізорів державного підприємства «Адміністрація морських портів України», виконуючий обов`язки голови державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Востріков Олексій Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожного Олександра Вікторовича, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року у складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ», підприємство), треті особи: Міністерство розвитку громад, територій
та інфраструктури України, Первинна профспілкова організація контролерів
та ревізорів ДП «АМПУ», виконуючий обов`язки голови ДП «АМПУ» Востріков О. М., в якому просив суд (справа № 752/2048/23):
- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «АМПУ» від 17 січня 2023 року
№ 37-к «Про звільнення»;
- поновити його на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ» з 17 січня 2023 року;
- стягнути з підприємства на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденного заробітку 5 019,42 грн
за кожний день вимушеного прогулу, починаючи з 18 січня 2023 року (включно)
по день ухвалення рішення суду у цій справі;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, тобто в сумі 150 582,60 грн;
- вирішити питання понесених ним судових витрат.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року відкрито провадження у справі № 752/2048/23 за правилами спрощеного позовного провадження.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «АМПУ»,
в якому просив суд (справа № 752/3022/23):
- стягнути з підприємства на його користь заборгованість із заробітної плати
з лютого 2022 року по січень 2023 року в розмірі 142 014,15 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 13 412,00 грн;
- вирішити питання понесених ним судових витрат.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 752/3022/23 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року цивільну справу № 752/3022/23 об`єднано в одне провадження із цивільною справою № 752/2048/23, передано судді Машкевич К. В. для їх спільного розгляду, присвоєно об`єднаній справі № 752/2048/23.
В обґрунтування позовних вимог (в обох справах) позивач зазначав, що він працював на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ».
Наказом від 27 грудня 2022 року № 135/10 в апараті управління підприємства було запроваджено зміни в організації виробництва і праці, зокрема змінено з 17 січня 2023 року місце роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ», перелік яких зазначено в додатку 1 до цього наказу, які визначені за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 14 , на інше місце роботи за адресою: місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, 1 .
На виконання цього наказу 30 грудня 2022 року було складено відповідне письмове повідомлення, з яким він був ознайомлений під підпис у цей самий день.
16 січня 2023 року він висловив свою незгоду з переведенням в іншу місцевість шляхом зазначення відповідного напису на повідомленні. Позивач уважав наказ від 27 грудня 2022 року № 135/10 незаконним, таким, що порушує його права, оскільки він був прийнятий на роботу з робочим місцем у місті Києві, де протягом тривалого часу проживає разом із родиною, тоді як його переїзд до міста Одеси, тим більше під час війни, є неприпустимим і суперечать його інтересам
та інтересам сім`ї.
Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 17 січня 2023 року № 37-к його було звільнено з роботи з посади директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління підприємства за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці). Підставою його звільнення зазначено: наказ ДП «АМПУ» від 27 грудня
2022 року № 135/10 «Про запровадження змін в організації виробництва і праці
та зміну істотних умов праці», повідомлення про наступну зміну істотних умов праці від 30 грудня 2022 року, акт від 16 січня 2023 року (зміст та підстави складання цього акта йому невідомі, оскільки такий йому не надавався).
Позивач уважав своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не пропонував йому одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці іншої роботи, чим порушив частину третю статті 49-2
КЗпП України. При цьому дійсних змін в організації виробництва і праці,
що призвели до зміни істотних умов праці, у відповідача не відбулося. У порушення частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин
в умовах воєнного стану», статті 41 Закону України «Про професійні спілки,
їх права та гарантії діяльності» та статті 43 КЗпП України його звільнення відбулося без згоди первинної профспілкової організації, членом якої він
є з 27 грудня 2019 року.
Станом на 17 січня 2023 року на підприємстві з 16 вересня 2022 року наказом
від 14 вересня 2022 року № 306-к було запроваджено дистанційну роботу на період дії воєнного стану в Україні, який триває і дотепер, тому були відсутні підстави для його переведення в іншу місцевість.
За змістом оскаржуваного наказу його звільнено за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема за відмову від продовження роботи у зв`язку
зі зміною істотних умов праці. У той самий час, у наказі про запровадження змін
в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці, який був підставою для його звільнення з роботи, відсутнє посилання на зміну істотних умов праці,
а йде мова про переведення його в іншу місцевість, - зміни місця роботи працівників апарату управління із міста Києва на місто Одеса. На думку позивача, вказане є порушенням положень частин першої, третьої, четвертої статті 32,
пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 3 Закону України
«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України містить дві різні (самостійні) правові підстави для звільнення шляхом припинення трудового договору:
1) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом
з підприємством, установою, організацією; 2) відмова від продовження роботи
у зв`язку із зміною істотних умов праці. Така підстава, як переведення в іншу місцевість, є різновидом переведення на іншу роботу, а не зміною істотних умов праці. Про це свідчить і стаття 32 КЗпП України, яка регулює переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці.
При цьому саме підприємство не змінило своє місцезнаходження, а тому він не міг бути звільнений з цих підстав.
Крім того, в. о. голови ДП» АМПУ» не мав повноважень на його звільнення
з роботи, оскільки призначення та припинення повноважень керівника підрозділу внутрішнього аудиту відноситься до виключної компетенції Наглядової Ради підприємства або Міністерства інфраструктури України (після перейменування - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України),
про що вказано у пункті 70 Статуту ДП «АМПУ» (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 14 січня 2022 року № 14).
У день звільнення йому не була видана трудова книжка, а наказ про звільнення був виданий лише 23 січня 2023 року, хоча він був присутній на роботі в день звільнення.
Зазначав, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням із займаної посади
на підставі статті 235 КЗпП України, виходячи з середньоденного заробітку
в сумі 5 019,42 грн, що відповідає посадовому окладу в 90 000,00 грн. Під час перебування на посаді йому нараховувалася та виплачувалася заробітна плата виходячи з посадового окладу, який станом на 17 лютого 2022 року становив
76 588,00 грн. З 18 лютого 2022 року був введений в дію новий штатний розпис апарату управління підприємства (наказ від 18 лютого 2022 року № 76-к), яким, серед іншого, його посадовий оклад був встановлений у розмірі 90 000,00 грн. Однак, за період лютий-грудень 2022 року йому була нарахована заробітна плата
в розмірі 871 625,46 грн, виходячи із посадового окладу 76 588,00 грн, хоча мала розраховуватися із посадового окладу у розмірі 90 000,00 грн.
Позивач уважав, що з лютого по грудень 2022 року йому не було нараховано
та виплачено заробітну плату в розмірі: 4 694,20 грн за лютий 2022 року;
13 412,00 грн за березень 2022 року; 13 412,00 грн за квітень 2022 року;
13 412,00 грн за травень 2022 року; 10 363,82 грн за червень 2022 року; 8 089,76 грн за липень 2022 року; 5 053,79 грн за серпень 2022 року; 11 176,67 грн за вересень 2022 року; 13 412,00 грн за жовтень 2022 року; 13 412,00 грн за листопад 2022 року; 13 412,00 грн за грудень 2022 року.
Крім того, розрахунок при звільнені також був проведений виходячи з посадового окладу в 76 588,00 грн і йому було виплачено 247 927,07 грн, але мав бути проведений з посадового окладу в 90 000,00 грн і становити 270 090,98 грн, тобто сума заборгованості за січень 2023 року становить 22 163,91 грн.
Загальна сума заборгованості становить 142 014,15 грн.
Позивач зазначав, що розмір судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складаються з витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 40 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані у встановлені законодавством строки (частина восьма статті 141 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позовні вимоги (об`єднані) задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ ДП «АМПУ» від 17 січня 2023 року № 37-к
«Про звільнення».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ» з 17 січня 2023 року.
Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 347 905,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за вирахуванням визначених законом податків та зборів).
У решті позову відмовлено.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу в розмірі 86 976,43 грн
(за вирахуванням визначених законом податків та зборів) піддано негайному виконанню.
Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави 5 626,25 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в діяльності ДП «АМПУ» були відсутні зміни в організації виробництва і праці, які могли стати наслідком запровадження змін в істотних умовах праці позивача, якими відповідач уважає переведення працівників на роботу в іншу місцевість. Тому звільнення позивача
з роботи було проведено з порушенням вимог закону. Крім цього, звільнення було проведено без згоди профспілкового органу, про членство позивача в якому відповідач був обізнаний (статті 43 та 252 КЗпП України й стаття 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Разом із цим, суд відхилив посилання позивача на неможливість його звільнення без погодження Наглядової ради підприємства, оскільки повноваження Наглядової ради ДП «АМПУ» припинені відповідно до наказу Міністерства інфраструктури від 23 квітня 2022 року № 240 «Про деякі питання діяльності Наглядової ради ДП» АМПУ».
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення заборгованості з заробітної плати, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що протягом заявленого періоду (лютий - грудень 2022 року) його посадовий оклад збільшився з 76 558,00 грн до 90 000,00 грн. Твердження ОСОБА_1 про наявність наказу ДП «АМПУ» від 18 лютого 2022 року № 76-к, який надійшов на його електронну адресу та яким внесено зміни до штатного розпису управління підприємства, зокрема посадовий оклад директора департаменту внутрішнього аудиту (посади, яку обіймав позивач) був встановлений у розмірі 90 000,00 грн, не підтверджені. При цьому роботодавець зазначав, що такий наказ не видавався, нові посадові оклади в апараті управління підприємства не запроваджувалися, що не спростовано позивачем, а долучений останнім штатний розпис не затверджений. Крім того, отримуючи заробітну плату, позивач погоджувався з її розміром.
Районний суд стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), а також довідки про заробітну плату позивача за листопад - грудень 2022 року,
яка не спростована відповідачем, і становить 347 905,36 грн.
Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України
та вимог Закону України «Про судовий збір».
26 травня 2023 року до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожного О. В., про розподіл судових витрат, у якій позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку для надання суду доказів про розмір судових витрат, ухвалити додаткове рішення і стягнути
з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, надавши до заяви відповідні докази.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року заяву задоволено. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1
20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу
є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Урахувавши надані докази, відповідні норми ЦПК України та Закону України
«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», судову практику Верховного Суду, суд стягнув із ДП «АМПУ» на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ДП «АМПУ» задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини (звільнення працівника) між сторонами виникли у воєнний час, а тому аналіз об`єктивно необхідних дій власника підприємства слід розглядати з урахуванням законодавства щодо врегулювання трудових правовідносин в умовах воєнного стану, а саме законів України: від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин
в умовах воєнного стану» та від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Тлумачення положень частин першої та другої статті 3 Закону України
«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дозволяє зробити висновок, що переведення працівника на роботу в іншу місцевість в умовах воєнного стану є зміною істотних умов праці.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що внаслідок збройної агресії російської федерації та ракетних обстрілів у місті Києві були запроваджені тотальні обмеження електропостачання, що виключало можливість ведення господарсько-фінансової діяльності підприємства на території міста Києва. Сторонами
не заперечується, що позивач виконував свої трудові обов`язки у місті Києві
по проспекту Перемоги, 14. Зазначена будівля є офіційним місцезнаходженням Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та перебуває
у безпосередній близькості від будівель Міністерства оборони України, станції теплозабезпечення № 1 «Київенерго», ПрАТ НЕК «Укренерго» та залізничного вокзалу, які піддавалися систематичним обстрілам, а отже, є небезпечним місцем для перебування працівників та виконання ними трудових обов`язків. Перебування у вказаному приміщенні збільшувало ризики, як для підприємства, так і для працівників. Наведене вимагало від роботодавця вжиття заходів задля забезпечення функціонування державного підприємства стратегічного значення
та прийняття рішення про концентрацію трудових ресурсів підприємства поза межами міста Києва. В таких умовах керівник ДП «АМПУ» визначив, що належні
та безпечні умови праці будуть забезпечені, у тому числі позивачу, саме
у місті Одесі. Створення безпечних умов праці під час воєнного стану були об`єктивно необхідними змінами в організації виробництва та праці.
При цьому, підставою для звільнення позивача стала відмова останнього
від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці, а не відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством.
З`ясовуючи питання, чи є зміна місця роботи (з міста Києва на місто Одеса) рішенням про зміну істотних умов праці, суд урахував наступне: перелік істотних умов праці не є вичерпним; чинне законодавство не визначає обов`язок роботодавця розмістити робоче місце працівника за місцезнаходженням юридичної особи; діяльність підприємства може здійснюватися не тільки за його місцезнаходженням, але й за іншими адресами, наприклад, за місцезнаходженням його відокремлених підрозділів (філій), в орендованих або власних приміщеннях
за іншими адресами; роботодавцю належать дискреційні повноваження визначати умови виконання працівником трудового договору, в тому числі визначати розміщення робочого місця (стаття 29 КЗпП України, стаття 197 ГК України);
у місті Києві немає морських портів, проте у кожному морському порту України наявний філіал ДП «АМПУ», які географічно розташовані у Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях, і саме в цих регіонах відповідач виконує всі свої статутні завдання, у місті Києві фактично розташований лише робочий кабінет керівника підприємства, що обумовлене виключно необхідністю представницьких функцій та його зручності; у місті Києві відповідач орендує нежитлові приміщення, натомість у місті Одесі відповідач має на праві господарського віддання окрему нежитлову будівлю в історичному центрі міста.
Таким чином, позивачу було змінено місце виконання трудового договору і така зміна є істотною зміною умов праці. Відповідач дотримався порядку та строку повідомлення позивача про зміну умов праці з урахуванням законодавства.
Суд першої інстанції вірно встановив, що роботодавець не звертався
до профспілки щодо надання згоди на звільнення позивача. Разом із цим, відсутність рішення профспілки під час звільнення працівника сама по собі
не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
Під час розгляду справи в районному суді відповідач 05 квітня 2023 року звернувся до Первинної профспілкової організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ» із поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого 20 квітня 2023 року профспілка відмовила у наданні згоди на звільнення позивача. Апеляційний суд уважав таке рішення профспілки необґрунтованим, оскільки, відмовляючи в наданні згоди
на звільнення позивача, профспілка виходила з порушення відповідачем строків звернення з цим поданням, а також навела мотиви, які наведені у позовній заяві ОСОБА_1 в якості обґрунтування позовних вимог. При цьому профспілкою
не наведено обґрунтувань, що ОСОБА_1 входить до виборного органу профспілки, який укладав із відповідачем колективний договір.
Позивач, отримуючи заробітну плату, погоджувався з її розміром. Із наказом
від 18 лютого 2022 року № 76-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП`АМПУ» позивач не ознайомлювався, а долучений до нього штатний розпис не затверджений. При цьому представник позивача в апеляційній скарзі стверджував, що не бачив оригіналу зазначеного наказу, а відтак не засвідчував вірність копії такого наказу оригіналу. Тому суд апеляційної інстанції відхилив доводи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо невирішення клопотання про витребування доказів на підтвердження видання наказу щодо збільшення розміру посадового окладу (який не видавався і з яким позивача не ознайомлено під підпис).
Апеляційний суд указав про правомірність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати неправильним нарахування позивачу заробітної плати та наявності заборгованості підприємства перед ним.
Районний суд безпідставно поновив позивача на роботі, тому апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги позивача в частині невірного обрахування розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Задорожний О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: 1) скасувати повністю постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року;
2) скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу, а також в частині відхилення в мотивувальній частині рішення суду підстав/мотивів незаконності наказу про звільнення, поновлення
на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 3) ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , а також вважати рішення районного суду ухваленим також і з підстав/мотивів, наведених
у позовній заяві та касаційній скарзі і відповідно у постанові Верховного Суду у цій справі; 4) в іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 19 травня 2023 року залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, у касаційній скарзі заявник указує, що орієнтовний розмір судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 10 000,00 грн, докази на підтвердження понесення цих витрат буду надані додатково (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожного О. В.,
у цілому мотивована тим самим, що й позовні заяви та апеляційна скарга (звільнення незаконне, відсутня згода профспілки на звільнення позивача, який
є членом виборного органу, істотні зміни на підприємстві не відбулися, підприємство не переїхало в іншу місцевість, перевищення повноважень
в. о. голови підприємства).
Додатково зазначає, що висновок апеляційного суду про необґрунтованість відмови профспілки у наданні згоди на звільнення позивача є безпідставним, оскільки така відмова викладена на 11 аркушах і містить детальне правове обґрунтування (у касаційній скарзі детально акцентує увагу/дублює підстави/мотиви відмови профспілки). Натомість апеляційний суд не навів мотивів, чому вказана відмова є необґрунтованою, чим порушив норми процесуального права, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод й усталену практику Європейського суду з прав людини. Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду, на роз`яснення, наданні судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», указує, що згода профспілки є обов`язковою
при звільненні працівника (члена виборного органу) за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 18 травня 2020 року
у справі № 761/11887/15-ц, провадження № 61-15506сво18), а відмова профспілки в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
Заявник у касаційній скарзі вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у тому числі:
1) частини першої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин
в умовах воєнного стану» щодо можливості у період дії воєнного стану перевести працівника на іншу роботу, необумовлену трудовим договором, без його згоди
не для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей; 2) про те, що переведення на роботу (стаття 32 та пункт 6
частини першої статті 36 КЗпП України) та зміни в організації виробництва і праці внаслідок яких змінюються істотні умови праці (стаття 32 КЗпП України) є різними (самостійними) правовими підставами для припинення трудового договору.
Акцентує увагу на тому, що підприємство так і не переїхало в іншу місцевість, продовжує орендувати приміщення, станом на 26 червня 2023 року з робочим місцем у місті Києві рахується 15 працівників. Більше того, місто Київ
не відносився станом на 17 січня 2023 року, і не відноситься наразі, до району активних бойових дій, що підтверджується наказом Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309
«Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії
або тимчасово окупованих російською федерацією» (входили лише деякі райони Київської області). Натомість місто Одеса було і є не менш небезпечним містом
(за даними з вебсайту Одеської міської ради за рік війни тривога пролунала
615 разів). При цьому в приміщенні міністерства є бомбосховище, а у місті Одесі - немає.
Вказує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема судами необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів (наказ від 18 лютого 2022 року № 76-к, яким збільшено його посадовий оклад, акти внутрішнього аудиту ДП «АМПУ»),
тим самим не надано відповідей на поставлені ним питання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника позивача від ДП «АМПУ», мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду й вказує, що під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарногігієнічних умов. Питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, оскільки в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Крім цього, зазначає про наявність судової практики Верховного Суду в аналогічній ситуації, що мала місце також в ДП «АМПУ» (справа № 761/3388/15-ц).
Зміна місця роботи є зміною істотних умов праці (постанова Верховного Суду
від 15 лютого 2023 року у справі № 761/32911/20, провадження № 61-10002св22).
Заявник касаційної скарги безпідставно посилається на частина першу статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у цій нормі мова йде про переведення працівника на іншу роботу,
не обумовлену трудовим договором, тоді як у спірних правовідносинах наявна зміна істотних умов праці - зміна місця роботи, без зміни трудових функцій працівника.
Суд апеляційної інстанції вірно визнав необґрунтованою відмову профспілки
з тотожних підстав, наведених у позовній заяві, оскільки профспілкою
не зазначено правового обґрунтування в чому незаконність дій роботодавця, коли працівник не бажає продовжувати роботу, і не зазначено норм матеріального права, які б передбачали інший порядок дій, ніж рішення роботодавця про припинення трудового договору. Висновки профспілки не узгоджуються
та спростовуються фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. Відмова профспілки фактично зводиться до незгоди з наказами ДП «АМПУ» та не містить жодного правового обґрунтування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював у ДП «АМПУ» із 10 березня 2017 року, а на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ»
з 18 березня 2019 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача
(а. с. 228-231, т. 5).
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо
ДП «АМПУ» внесені, серед іншого, такі відомості: ідентифікаційний код юридичної особи 38727770; місцезнаходження юридичної особи: Україна, 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; засновник - Міністерство інфраструктури України, розмір частки: 1242864554,01; керівник - Востріков О. М. (виконуючий обов`язки Голови з 01 липня 2022 року); дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 27 травня 2013 року, номер запису: 10741360000045716; дані про відокремлені підрозділи юридичної особи: філії: «Усть-Дунайськ», Скадовська, Херсонська, Південна, «Дельта-Лоцман», Ізмаїльська, Чорноморська, Бердянська, Білгород-Дністровська, Маріупольська, Миколаївська, Одеська, Ренійська, «Ольвія», «Днопоглиблювальний флот»; внесені дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа (а. с. 3-46, 47-70, т. 4).
Статутом ДП «АМПУ» (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України
від 14 січня 2022 року № 14) (нова редакція) визначено, що ДП «АМПУ»
є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (Уповноважений орган управління), місцезнаходження підприємства: Україна, 01135, місто Київ-135, проспект Перемоги, 14 (а. с. 71-100, т. 4).
Позивач до позовних заяв долучив: розрахункові листи за лютий, березень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2022 року (а. с. 77-87, т. 1), а також копії наказу в. о. голови ДП «АМПУ» Голодницького О. від 18 лютого 2022 року
№ 76-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ»», яким введено в дію з 18 лютого 2022 року зміни № 99 до штатного розпису апарату управління підприємства, введеного в дію наказом ДП «АМПУ»
від 14 липня 2020 року № 448-к, що додаються, та змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» № 99, з яких убачається, що посадовий оклад директора департаменту внутрішнього аудиту з 18 лютого 2022 року становить 90 000,00 грн. Вказані копії документів не засвідчені належним чином, зміни
до штатного розпису не затверджені, не містять підписів (а. с. 68, 69, т. 1).
Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 14 вересня 2022 року
№ 306-к «Про припинення простою та запровадження дистанційної роботи» припинено з 16 вересня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ»
від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) працівникам, зазначених в додатку до цього наказу. Запроваджено працівникам, визначених у додатку до цього наказу,
з 16 вересня 2022 року дистанційну роботу, тимчасово, на період дії воєнного стану (а. с. 42-43, т. 1).
Згідно з додатком до наказу ДП «АМПУ» від 14 вересня 2022 року № 306-к
до переліку працівників входить, в тому числі ОСОБА_1 (порядковий номер 4) (а. с. 44, т. 1).
Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 27 грудня 2022 року
№ 135/10 «Про запровадження змін в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці» відповідно до статті 32 КЗпП України, статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами),
з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ», забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами
з найбільш наближеного до них регіону України, забезпечення економічного
та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства та створення умов для підвищення продуктивності праці працівників
апарату управління ДП «АМПУ», враховуючи рапорт начальника служби
управління персоналом апарату управління Якимович К. І. від 22 грудня 2022 року № 753/10-01-16-р, було запроваджено в апараті управління ДП «АМПУ» зміни
в організації виробництва і праці шляхом зміни місць роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ», які визначені за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 14, на інше місце роботи за адресою: місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, 1.
У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, визначеними у пункті 1 цього наказу, зокрема змінено з 17 січня 2023 року істотні умови праці працівників апарату управління ДП «АМПУ», перелік яких зазначено в додатку 1 до цього наказу, визначивши їх місце роботи за адресою: місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, 1 (а. с. 38-39, т. 1).
Згідно з додатком 1 до наказу ДП «АМПУ» від 27 грудня 2022 року № 135-10
до переліку працівників апарату управління підприємства входить, в тому числі позивач ОСОБА_1 (порядковий номер 6) - директор департаменту внутрішнього аудиту (а. с. 41, т. 1).
30 грудня 2022 року ОСОБА_1 було надано відповідне письмове повідомлення про наступну зміну істотних умов праці, з яким він був ознайомлений під підпис
у цей самий день (а. с. 37, т. 1).
У цей самий день, 30 грудня 2022 року, провідним спеціалістом з питань персоналу сектору кадрової роботи служби управління персоналом апарату управління
ДП «АМПУ» ОСОБА_2, провідним економістом з праці сектору організації праці
та заробітної плати служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» ОСОБА_3 та провідним інспектором з правових питань сектору кадрової
роботи служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» ОСОБА_4 було складено акт про те, що ОСОБА_1 повідомив/попросив надіслати йому на електронну адресу відскановану копію зачитаного повідомлення про наступну зміну істотних умов праці для ознайомлення
під особистий підпис, після чого він надішле від скановане повідомлення
з особистим підписом про ознайомлення (а. с. 173, т. 5).
16 січня 2023 року ОСОБА_1 висловив свою незгоду з переведенням в іншу місцевість шляхом зазначення відповідного напису на повідомленні: Зокрема наказ ДП «АМПУ» від 27 грудня 2022 року № 135/10 уважає незаконним, необґрунтованим та таким, що грубо порушує законодавство України і його права. Водночас він категорично не згоден і відмовляється від переведення на роботу
в іншу місцевість (з міста Києва до міста Одеси) (а. с. 37, т. 1).
У цей самий день, 16 січня 2023 року, начальником служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» Якимович К., директором юридичного департаменту Мельниковим Д. та провідним спеціалістом з питань персоналу сектору кадрової роботи служби управління персоналом апарату управління
ДП «АМПУ» ОСОБА_2 було складно акт про те, що ОСОБА_1 на запитання,
чи надає він згоду або відмову продовжувати роботу у зв`язку зі зміною істотних умов праці, зазначив, що відмовляється від продовження роботи у зв`язку
із зміною істотних умов праці (в нових умовах), визначених наказом ДП «АМПУ» від 27 грудня 2022 року № 135/10 «Про запровадження змін в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці» (а. с. 179, т. 5).
Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 17 січня 2023 року № 37-к «Про звільнення» було звільнено 17 січня 2023 року ОСОБА_1 , директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління підприємства, за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці). Підставою звільнення зазначено: наказ ДП «АМПУ» від 27 грудня 2022 року № 135/10 «Про запровадження змін в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці», повідомлення про наступну зміну істотних умов праці від 30 грудня 2022 року, акт від 16 січня 2023 року
(а. с. 35, т. 1).
Згідно з листа голови Первинної профспілкової організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ» Лелюха В. В. від 18 січня 2023 року № 1/23
та протоколу зборів членів профспілки від 27 грудня 2019 року вбачається,
що ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року і по день складання цієї довідки (станом
на 18 січня 2023 року) був обраним членом профспілкового комітету Первинної профспілкової організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів
ДП «АМПУ», а саме заступником голови профспілкового комітету (тобто обраний до складу виборних профспілкових органів). ДП «АМПУ» не зверталося
до профспілки для отримання попередньої згоди стосовно зміни умов трудового договору з ОСОБА_1 і така згода не надавалася. Також ДП «АМПУ»
не зверталося о профспілки для отримання попередньої згоди стосовно звільнення ОСОБА_1 і така згода не надавалася (а. с. 51, 73-76, т. 1).
Відповідно до інформації Міністерства розвитку громад, територій
та інфраструктури України від 13 березня 2023 року повноваження Наглядової ради ДП «АМПУ» припинені відповідно до наказу Міністерства інфраструктури
від 23 квітня 2022 року № 240 «Про деякі питання діяльності Наглядової ради
ДП «АМПУ»» (а. с. 150-151, 154-155, т. 2).
Відповідач долучив до матеріалів справи: відомості про наявність працівників апарату управління ДП «АМПУ» з робочим місцем в місті Києві станом на 17 січня 2023 року, за якими кількість таких працівників складає 25 осіб, у тому числі позивач ОСОБА_1 ; статистику повітряних тривог у місті Києві за період
із лютого 2022 року по березень 2023 року, а також штатні розписи філій
ДП «АМПУ» (а. с. 110-111, 225-245, т. 4; а. с. 1-16, 41-172, т. 5).
05 квітня 2023 року ДП «АМПУ» звернулося до Первинної профспілкової організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ» із поданням
на погодження звільнення ОСОБА_1 , директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ» за пунктом 6 частини першої статті 36
КЗпП України (а. с. 199-200, т. 6).
За результатами розгляду подання ДП «АМПУ» від 05 квітня 2023 року № 999/10-01-16/Вих Первинна профспілкова організація внутрішніх аудиторів, контролерів
та ревізорів ДП «АМПУ» листом від 20 квітня 2023 року № 5/23 визнала подання необґрунтованим та таким, що суперечить законодавству та порушує трудові права ОСОБА_1 . Відмовила підприємству у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ» за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 207-217, т. 6).
Також, у матеріалах справи міститься подання ДП «АМПУ» від 26 червня 2023 року, адресоване Первинній профспілковій організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ», для погодження змін з 01 вересня 2023 року істотних умов праці ОСОБА_1 , директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ», визнавши його місце роботи за адресою: місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, 1 (а. с. 5-7, т. 7).
У листі від 12 липня 2023 року № 9/23 Первинна профспілкова організація внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ» повідомила підприємство, що профспілка вже обґрунтовано викладала свою позицію щодо змін істотних умов праці ОСОБА_1 . За умови згоди ОСОБА_1 на зміну місця роботи, або за умови вирішення питання з безконфліктним звільненням, профспілка не матиме заперечень щодо визначення з 01 вересня 2023 року робочого місця директора департаменту внутрішнього аудиту за адресою:
АДРЕСА_2 (а. с. 111-112, т. 7).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожного О. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником
і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові,
а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган
чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату
і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова
від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом
з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу
та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому
ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті
у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника
на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами
в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений
не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах,
то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Верховний Суд виходить з того, що припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Перелік умов праці, які можна вважати істотними, наведено у статті 32
КЗпП України, до яких, зокрема, належать: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік
не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.
Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою,
ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору (постанова Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, провадження № 61-15506сво18).
Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни
не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Зміни
в організації виробництва і праці - це раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Наведене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним
у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц. При цьому, саме
на роботодавцеві лежить обов`язок довести наявність змін в організації виробництва і праці належними та достовірними доказами.
Отже, встановлення зміни істотних умов праці ОСОБА_1 , а також наявність змін в організації виробництва і праці у ДП «АМПУ» входить до предмета доказування у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
У справі, яка переглядається, встановлено, що наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 27 грудня 2022 року № 135/10 з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ», забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного
до них регіону України, забезпечення економічного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства та створення умов для підвищення продуктивності праці працівників апарату управління ДП «АМПУ», було запроваджено в апараті управління ДП «АМПУ» зміни в організації виробництва
і праці шляхом зміни місць роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ»,
які визначені за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 14, на інше місце роботи за адресою: місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, 1 .
Згідно з додатком 1 до наказу ДП «АМПУ» від 27 грудня 2022 року № 135-10
до переліку працівників апарату управління підприємства входить, в тому числі позивач ОСОБА_1 (порядковий номер 6) - директор департаменту внутрішнього аудиту.
30 грудня 2022 року ОСОБА_1 було надано відповідне письмове повідомлення про наступну зміну істотних умов праці, з яким він був ознайомлений під підпис
у цей самий день.
16 січня 2023 року ОСОБА_1 висловив свою незгоду з переведенням в іншу місцевість шляхом зазначення відповідного напису на повідомленні.
Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» Вострікова О. М. від 17 січня 2023 року № 37-к ОСОБА_1 , директора департаменту внутрішнього аудиту апарату управління підприємства, було звільнено 17 січня 2023 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці).
Суд першої інстанції вважав, що в діяльності ДП «АМПУ» були відсутні зміни
в організації виробництва і праці, які могли стати наслідком запровадження змін
в істотних умовах праці позивача, якими відповідач уважає переведення працівників на роботу в іншу місцевість, у зв`язку з чим дійшов висновку про незаконність звільнення останнього.
Апеляційний суд виходячи з того, що спірні правовідносини (звільнення працівника) між сторонами виникли у воєнний час, а тому аналіз об`єктивно необхідних дій власника підприємства слід розглядати з урахуванням законодавства щодо врегулювання трудових правовідносин в умовах воєнного стану, а саме законів України: «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо оптимізації трудових відносин», вважав, що переведення працівника
на роботу в іншу місцевість в умовах воєнного стану є зміною істотних умов праці.
Тобто суди дійшли двох протилежних висновків при застосуванні одних і тим самих норм матеріального права, дослідженні одних і тих самих доказів.
Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає
їх передчасними.
З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві з 16 вересня 2022 року наказом від 14 вересня 2022 року № 306-к припинено простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к, й одночасно запроваджено
з 16 вересня 2022 року працівникам, визначених у додатку до цього наказу, в тому числі й ОСОБА_1 (порядковий номер 4), дистанційну роботу, тимчасово,
на період дії воєнного стану.
Разом із цим, доказів припинення дистанційного режиму роботи матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції вказаних обставин не врахував, неповно дослідив наявні в матеріалах справи докази та не встановив, чи припинено дистанційний режим роботи для позивача.
Суду необхідно надати оцінку спірним правовідносинам, у тому числі, у контексті режиму роботи підприємства, наявності/відсутності на підприємстві дистанційного режиму, факту його припинення чи продовження. Вказане може мати правове значення при дослідженні питання зміни в організації виробництва і праці
у відповідача.
При цьому самі по собі обставини виникнення спірних правовідносин у період воєнного стану не є підставою для однозначного ствердження, що переведення працівника на роботу в іншу місцевість в умовах воєнного стану є зміною істотних умов праці.
У цій частині заслуговують на увагу доводи заявника касаційної скарги про те,
що місто Київ не відносився станом на 17 січня 2023 року, і не відноситься наразі, до району активних бойових дій, натомість місто Одеса було і є не менш небезпечним містом (за даними з вебсайту Одеської міської ради за рік війни тривога пролунала 615 разів).
Так, додаткові гарантії захисту від незаконного звільнення мають працівники, обрані до профспілкових органів.
Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації
на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36
КЗпП України.
У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються,
крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів (частина друга статті 5 Закону України
«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
Із 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 був обраним членом профспілкового комітету Первинної профспілкової організації внутрішніх аудиторів, контролерів та ревізорів ДП «АМПУ», а саме заступником голови профспілкового комітету (тобто обраний до складу виборних профспілкових органів). ДП «АМПУ» не зверталося
до профспілки для отримання попередньої згоди, як стосовно зміни умов трудового договору, так і стосовно звільнення ОСОБА_1 і така згода
не надавалася.
Суд першої інстанції зробив висновок, що звільнення було проведено без згоди профспілкового органу, про членство позивача в якому відповідач був обізнаний.
Проте апеляційний суд дійшов двох взаємовиключних висновків. По-перше, суд зазначив, що районний суд вірно встановив, що роботодавець не звертався
до профспілки щодо надання згоди на звільнення позивача. По-друге, вказав,
що відсутність рішення профспілки під час звільнення працівника сама по собі
не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
Висновки апеляційного суду не повинні бути взаємовиключними, оскільки
це унеможливлює суду касаційної інстанції визначитись із тим, до якого висновку дійшов суд щодо того, які правовідносини виникли між сторонами і які норми права підлягають застосуванню.
При цьому сам суд апеляційної інстанції не запитав відповідний орган згоду/відмову в наданні згоди на звільнення позивача (частина дев`ята статті 43 КЗпП України). Навпаки, вважав необґрунтованою відмову профспілки у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .
В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої
статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»,
з урахуванням правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові
від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61- 30894сво18), випливає, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 викладено такі правові висновки: «суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення… Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами». Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання
на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав…».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2022 року
у справі № 761/40096/20 (провадження № 61-8052св22).
Апеляційний суд не навів достатніх мотивів необґрунтованості даної відмови.
Те, що профспілка не посилалася на те, що позивач входить до виборного органу, не є належним і достатнім обґрунтуванням відхилення вказаної відмови.
При цьому профспілка не змінила свою позицію щодо звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується й листом від 12 липня 2023 року № 9/23.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, проте за наслідками розгляду апеляційних скарг скасував рішення суду першої інстанції повністю.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду в зазначеній частині, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо неправильності нарахування йому заробітної плати, не з`ясував, чи є в матеріалах справи відомості про посадові оклади позивача (за спірний період), чи вносилися зміни до штатного розпису підприємства (про які говорить позивач), а навпаки, надав перевагу твердженням відповідача, що «такий наказ письмово
не виносився, штатний розпис не затверджувався».
Крім цього, представник позивача в апеляційній скарзі вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема судом необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів (наказу
від 18 лютого 2022 року № 76-к, яким збільшено посадовий оклад позивача
до 90 000,00 грн, актів внутрішнього аудиту ДП «АМПУ», інших доказів), у зв`язку
з чим просив суд апеляційної інстанції витребувати відповідні документи
(а. с. 142, т. 7), проте апеляційний суд проігнорував дане клопотання.
Таким чином, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги щодо порушення районним судом норм процесуального права щодо витребування доказів і їх дослідження, і не навів мотивів щодо прийняття або неприйняття вказаних доводів, не зробив висновків щодо наявності чи відсутності відповідних порушень процесуального закону.
За змістом пунктів 2, 3 частини четвертої статті 265, пункту 3 частини першої
статті 382 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься
до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду
на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно зі частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами
та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі
та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Законність та обґрунтованість судового рішення перевіряється за тими доказами, які надані в суді першої інстанції, та на підставі нових, якщо вони подані
з дотриманням правил статті 367 ЦПК України.
Отже, неврахування апеляційним судом вищенаведеного, невстановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, зумовило передчасний висновок про скасування рішення районного суду
та відмову в позові, а тому доводи заявника касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду
та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
За наведених обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення
з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції
на новий розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, виконати вказівки Верховного Суду, викладені у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, навести належні мотиви прийняття або відхилення клопотання про витребування доказів, надати належну правову оцінку всім доказам і доводам сторін у їх сукупності, й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта
статті 411 ЦПК України).
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,
то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Задорожного Олександра Вікторовича, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
скопійовано
-
скопійовано
-
