УХВАЛА

21 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3753/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємець А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» - Бондаренко Я.О., адвокат (ордер від 14.03.2024),

відповідача - регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - Зучек Є.Н., в порядку самопредставництва,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України - Ленько М.М., в порядку самопредставництва,

державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2014 (головуючий суддя: Радіонова О.О., судді: Істоміна О.А., Медуниця О.Є.)

у справі № 922/3753/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» (далі - ТОВ «Гайран»)

до регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - РВ ФДМУ по Харківській області),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) та державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» (далі - ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції»),

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Гайран» звернулося до суду з позовом до РВ ФДМУ по Харківській області про:

- визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - адміністративний корпус, літ «Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м; 2-й поверх склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м, теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м, 2-поверхова лабораторія, літ «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції»;

- зобов`язання відповідача включити нерухоме майно - адміністративний корпус, літ. № Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м; 2-й поверх склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м, теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м, 2-поверхова лабораторія, літ «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що:

- позивачем відповідно до умов договору оренди від 21.01.2019 № 6676-Н та вимог чинного законодавства був підготовлений пакет документів на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна;

- на підставі отриманої згоди орендодавця, ТОВ «Гайран» зробило невід`ємні поліпшення орендованого майна;

- позивач виконав умови, передбачені статтею 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна». Балансоутримувач нерухомого майна повідомив, що нерухоме майно, яке є предметом оренди, не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань, не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності балансоутримувача та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується. Отже, позивач має право на викуп орендованого нерухомого майна та останнє підлягає включенню до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, а бездіяльність відповідача щодо не включення нерухомого майна до переліку є протиправною та незаконною.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.10.2023 зі справи № 922/3753/23 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано з посиланням, зокрема, на те, що позивачем виконані умови, передбачені статтею 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального права», а майно, згідно з листом третьої особи від 04.05.2023 № 79 не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, відповідно позивач має право на викуп орендованого нерухомого майна та останнє включенню до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2014 зі справи рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові; стягнуто з ТОВ «Гайран» на користь РВ ФДМУ по Харківській області 8 052,00 грн. судового збору з апеляційної скарги.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на обрання позивачем неналежного способу захисту прав позивача; реалізація права позивача приватизувати способом викупу орендовані ним нежитлові приміщення можлива лише за умови дотримання приписів чинного законодавства щодо такої приватизації; орендоване позивачем майно входить до складу єдиного майнового комплексу ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», який (комплекс) уже включений ФДМУ до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (далі - Перелік); включення єдиного майнового комплексу до такого Переліку унеможливлює включення до нього його частини, як окремого об`єкта малої приватизації; відповідач позбавлений повноважень та прав внести зміни чи доповнення до Переліку, враховуючи те, що такий Перелік створюється та затверджується ФДМУ; обов`язок РВ ФДМУ стосовно розгляду заяви не може бути ототожнений з обов`язком включення об`єкта до Переліку; РВ ФДМУ є неналежним відповідачем у справі, у той час як визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача; за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

Не погоджуючись із судовим рішенням попередньої інстанції у справі, ТОВ «Гайран» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, приписів статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального права». При цьому скаржник посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 у справі № 910/9524/19 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 914/1196/19, зазначаючи про різність судової практики у подібних правовідносинах.

РВ ФДМУ та ФДМУ у відзивах на касаційну скаргу просили Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, з посиланням, зокрема, на дотримання судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» не скористалося своїм на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 04.03.2024 зі справи № 922/3753/23 задоволено клопотання РВ ФДМУ про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 19.03.2024 зі справи № 922/3753/23 задоволено заяву ТОВ «Гайран» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Стосовно доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ТОВ «Гайран» у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ТОВ «Гайран» до РВ ФДМУ про:

- визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - адміністративний корпус, літ «Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м; 2-й поверх склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м, теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м, 2-поверхова лабораторія, літ «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції»;

- зобов`язання відповідача включити нерухоме майно - адміністративний корпус, літ. № Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м; 2-й поверх склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м, теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м, 2-поверхова лабораторія, літ «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі ДП «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Згідно з доводами касаційної скарги скаржник - ТОВ «Гайран» зазначає про відсутність висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, приписів статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального права».

Водночас Судом з`ясовано, що згідно з постановою Верховного Суду від 02.08.2023 зі справи № 918/1056/20 про зобов`язання вчинити певні дії та постановою від 19.12.2023 зі справи № 910/2490/23 про визнання права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації та зобов`язання вчинити, Суд в аспекті застосування статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального права» виснував, зокрема, таке.

Позивач звернувся за захистом свого суб`єктивного права. Зміст суб`єктивного цивільного права визначається законом та договором і являє собою гарантовану можливість поведінки.

Позивач вважає, що він виконав усі вимоги, визначені у статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального права», відповідно до яких останній набув право на приватизацію орендованого ним майна у відповідний спосіб.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна врегульовані Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Стаття 10 названого Закону визначає порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

Статтею 18 цього Закону передбачені особливості приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду. Зокрема, орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, передбачених частиною другої цієї статті.

Частиною другою статті 18 названого Закону передбачено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування.

Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

Викупу передує переддоговірна процедура, яка полягає в такому: прийняття рішення про приватизацію об`єкта, опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта (частина перша статті 10 Закону); проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу (частина перша статті 10 Закону).

На необхідності дотримання переддоговірної процедури фактично акцентує увагу частина третя статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», відповідно до якої у разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 названої Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Водночас, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

При цьому у справі № 910/2490/23 Суд виснував, що задоволення позовних вимог про визнання права на приватизацію способом викупу спірного об`єкта та зобов`язання ФДМУ внести зміни до наказу від 04.01.2022 року № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році», включивши (доповнивши) пункт щодо приватизації спірного майна, не виключають необхідності дотримання вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо порядку та способу прийняття рішення щодо включення майна до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та не призведуть до набуття позивачем права власності на ці приміщення. Можливість виконання такого рішення суду має високий ризик залежності від суб`єктивних дій або недогляду відповідача, тобто, такий спосіб захисту є неналежним та неефективним. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Натомість якщо позивач вважає, що він має право на приватизацію шляхом викупу, але відповідний орган приватизації ухиляється від проведення визначеної законом процедури, то належним способом захисту прав позивача є звернення з позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу.

Вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 07.03.2023 у справі № 910/4847/21.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує, як і обрання неналежного способу захисту є підставою для відмови у позові.

Аналогічні висновки викладені й у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 918/1056/20 у подібних правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги, заявлені позивачем, не є ефективними, а їх задоволення не призведе до набуття позивачем права власності на спірний об`єкт.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у справі № 922/3753/23 з урахуванням висновку Верховного Суду, який викладений у справах про визнання права на приватизацію шляхом викупу об`єкта приватизації та зобов`язання уповноваженого органу включити майно до переліку приватизації, у тому числі, в аспекті застосування статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», і Суд у справі № 922/3753/23 не вбачає підстав для вирішення питання щодо відступу від такого висновку.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27.09.2001 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/3753/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, ТОВ «Гайран» у касаційній скарзі не наводить.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзивах РВ ФДМУ та ФДМУ на касаційну скаргу у справі, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Гайран».

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2014 у справі № 922/3753/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок