Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9366/23

Провадження № 2/711/152/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді: Скляренко В.М.

при секретарі: Копаєвій Є.В.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА»; третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача адвокат Шахов О.М., який діє на підставі ордеру серії СА №1071300 від 14.12.2023р., звернувся до суду з позовом до ТОВ «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА», в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 201891 грн. в якості відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також судовий збір в розмірі 2018,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 28.10.2021р. сталося ДТП за участю транспортного засобу під керуванням позивача та вантажного автомобіля відповідача, яким керував ОСОБА_4 у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків перед відповідачем. ДТП сталося з вини водія відповідача. Внаслідок ДТП автомобіль позивача був пошкоджений на стільки, що його ремонт є економічно необґрунтованим, а відтак позивачу завдано шкоди, яка дорівнює ринкової вартості автомобіля на момент ДТП, яка згідно висновку експерта, складеного на замовлення позивача, складає 197891 грн. Оскільки до теперішнього часу позивачу не відшкодовано ніяких матеріальних збитків, яких він зазнав внаслідок пошкодження у ДТП його автомобіля, то останній вимагає стягнути з відповідача суму коштів, яка складається з вартості його автомобіля до ДТП (197891 грн.) та вартості послуг експерта (4000 грн.).

Відповідач заперечив проти позову та у письмовому відзиві просив суд ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування позиції відповідача у відзиві зазначено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП була застрахована у ПАТ «УПСК», а відтак відповідальність відповідача за майнову шкоду наступає лише у випадку недостатності розміру страхового відшкодування. В той же час наданий позивачем звіт оцінювача ФОП ОСОБА_5 не є належним та допустимим доказом для визначення розміру матеріального збитку, оскільки такий доказ не є висновком судового експерта, а відповідач та його представник не залучались до огляду пошкодженого автомобіля позивача.

18.12.2023р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

08.01.2024р. від представника відповідача адвокат Левіт В.С,, який діє на підстав ордеру серії ВН №1282018 від 18.12.2023р., на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено позицію відповідача.

24.01.2024р. від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив. У такій заяві зазначено, що позивач не отримував ніякого страхового відшкодування від страховика відповідача. Оскільки обов`язок з повідомлення страховика про подію ДТП покладений на відповідача, то саме він зобов`язаний надати докази про здійснення такого повідомлення та вжиття заходів для здійснення страховиком страхового відшкодування. Також зазначається про необґрунтованість доводів відповідача про неналежність та недопустимість звіту оцінювача, складеного на замовлення позивача, оскільки відповідач не надав суду інших доказів, які б спростували позицію позивача чи підтвердили заперечення відповідача щодо розміру завданої шкоди.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково пояснив, що автомобіль позивача до теперішнього часу не відремонтований і позивач не заперечує проти того, щоб такий автомобіль передати відповідачу. До страховика відповідача позивач не звертався оскільки не знав особу, у якої застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача. Звіт оцінювача замовлявся позивачем через те, що відповідач обіцяв відшкодувати розмір матеріальних збитків, але цього не зробив, а визначити розмір таких збитків без спеціальних знань неможливо. Під час огляду пошкодженого автомобіля оцінювачем був присутній ОСОБА_4 , як учасник ДТП, а тому безпосередньо відповідача не повідомляли про час і дату огляду пошкодженого автомобіля оцінювачем. Зауважив, що відповідальність за завдану позивачу шкоду має покладатись саме на відповідача, а оскільки до теперішнього часу ніякого відшкодування позивач не отримав, то саме відповідач зобов`язаний відшкодувати всю завдану позивачу матеріальну шкоду.

Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що відповідач заперечує належність та допустимість наданого позивачем звіту оцінювача про розмір матеріального збитку, оскільки така оцінка була проведена після спливу двох років з моменту ДТП і без участі уповноваженого представника відповідача. Додав, що відповідач не звертався до свого страховика, оскільки саме позивач мав це зробити. Зауважив, що оскільки автомобіль позивача вважається повністю знищеним, то він має право на отримання відшкодування у розміри різниці між вартістю автомобіля до ДТП та після, але показники такої вартості мають встановлюватись експертним висновком. Також вказав, що оскільки позивач в позові не заявляв вимог про передачу пошкодженого автомобіля відповідачу, то відповідач заперечує проти цього. Додатково зазначив, що 06.03.2024р. відповідач надіслав своєму страховику лист-повідомлення про ДТП.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що під час виконання ним своїх трудових обов`язків, оскільки він працював водієм у відповідача, сталося ДТП за його участю та участю позивача. На місце ДТП були викликані працівники поліції, які здійснювали оформлення документів, пов`язаних з ДТП. Його запрошували на огляд автомобіля позивача оцінювачем і про це він повідомляв відповідача. Будь-яких зауважень до дій оцінювача він не має. На момент огляду автомобіля позивача оцінювачем, то останній мав додаткові пошкодження, оскільки з моменту ДТП сплинуло багато часу і автомобіль зазнав додаткових змін через погодні умови (корозія). Зауважив, що він не має довіреності на представництво інтересів відповідача. Також зазначив, що він особисто не повідомляв страховика відповідача про подію ДТП.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані суду докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

28.10.2021р. о 06год 40хв в м. Черкаси, по вул. Благовісній, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Ман - ТСА 33350, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом до двору будинку № НОМЕР_2 , не впевнився в безпечності та допустив зіткнення з автомобілем SKODA OCTAVIA, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушив п. 2.3б, 10.9 ПДР України. При дорожньо-транспортній пригоді автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.07.2022р. №712/13705/21 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП закрито в зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративних стягнень, передбачених ст. 38 КУпАП. Ухвалюючи відповідне рішення суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 було порушено вимоги п. 2.3 б, 10.9 ПДР України та його дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а тому вина останнього у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є доведена, але оскільки на момент розгляду справи сплинули строки накладення адміністративного стягнення, то провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Зазначені обставини підтверджуються постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.07.2022р. №712/13705/21, яка за наслідками апеляційного перегляду залишена без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 02.09.2022р. /а.с.7/.

Автомобіль SKODA OCTAVIA, д.н.з. НОМЕР_3 , належить на праві власності позивачу, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу /а.с.6/.

Автомобіль Ман - ТСА 33350, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП перебував у володінні ТОВ «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА» і був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «УПСК», поліс серії АР №9196658 від 05.01.2021р. Згідно такого полісу ліміт страхового відшкодування за шкоду, завдану майну, складає 130000 грн., франшиза 0 грн /а.с. 54/.

Керування автомобілем Ман - ТСА 33350, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент події ДТП здійснювалось ОСОБА_4 і обумовлено виконанням ним своїх трудових обов`язків, як працівника ТОВ «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА», що визнається сторонами.

Позивач не звертався до страховика відповідача (ПрАТ «УПСК») з заявою про подію страхового випадку (ДТП) та з заявою про виплату страхового відшкодування, і до теперішнього часу не отримував від відповідача та від ПрАТ «УПСК» ніякого відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, що сталося 28.10.2021р. Зазначені обставини також не заперечуються сторонами.

Відповідач 06.03.2024р. надіслав на адресу ПрАТ «УПСК» письмове повідомлення про ДТП, що сталося 28.10.2021р. за участю позивача та водія відповідача.

Згідно звіту про оцінку від 25.06.2023р. №А06-11, складеного ФОП ОСОБА_5 за замовленням позивача, ринкова вартість SKODA OCTAVIA, д.н.з. НОМЕР_3 , на момент події ДТП складала 197891 грн., а вартість відновлювального ремонту такого автомобілю 383890,22 грн., а отже вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, прирівнюється до ринкової вартості його автомобіля на момент ДТП і складає 197891 грн. /а.с. 8-26/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не здійснено відшкодування заподіяних внаслідок ДТП позивачу збитків, то він звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку доводам учасників справи в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (ч. 3 ст. 386 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, спричинення шкоди позивачу, внаслідок такого ДТП, а також вина ОСОБА_4 , який завдав шкоду позивачу під час виконання своїх трудових обов`язків як працівник ТОВ «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА». Предметом спору є розмір відшкодування матеріальної шкоди позивачу за рахунок відповідача.

Як вже зазначалось за змістом ст. 1166 ЦК, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (п. 69 ст. 1 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021р. №1909-ІХ).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. № 1961-IV (далі Закон №1961).

Згідно зі ст. 999 ЦК до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон №1961.

Законом №1961 визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі ст. 3 Закону №1961 обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону №1961).

За змістом ст. 28 Закону №1961 шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо розміру матеріального збитку, то суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказування у цивільному судочинстві здійснюється такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Щодо доводів представника відповідача про те, що звіт про оцінку колісного транспортного засобу № А06-11 від 25.06.2023р., виконаний ФОП ОСОБА_5 , не є належним і допустимим доказом розміру заподіяної шкоди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону №1961 для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

В той же час, у п. 30.1 ст. 30 Закону №1961 передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, слід виснувати, що положеннями Закону №1961 передбачено два види доказів для встановлення розміру матеріального збитку звіт про оцінку, виконаний оцінювачем, та висновок про оцінку, виконаний експертом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-ІІІ (далі Закон №2658) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 5 Закону №2658 суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону №2658 у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону №2658 звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Згідно з п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, вказана Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов`язковими під час проведення авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Згідно з п. 4.3 Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ.

Виходячи з викладеного, висновок експерта складається у разі проведення судової авто товарознавчої експертизи, а звіт оцінювача - за результатами проведення оцінки КТЗ, при цьому, як висновок експерта, так і звіт оцінювача складаються на єдиних засадах, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092.

Наданий стороною позивача звіт №А06-11 від 25.06.2023 проведений згідно Закону №2658 та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092. За таким звітом оцінку виконано ФОП ОСОБА_5 , який є суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат №37/21 від 22.01.2021), а проведення оцінки здійснено оцінювачем ОСОБА_6 , який знаходиться в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5 та має вищу освіту і кваліфікацію оцінювача за напрямом оцінки майна «Оцінка об`єктів в матеріальній формі» із спеціалізацією в межах напрямку «Оцінка дорожніх транспортних засобів» (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ №6322 від 04.10.2008; посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача серії МФ №0864-ПК від 30.11.2022).

Оцінка здійснена за наслідками огляду об`єкта дослідження оцінювачем в присутності довіреної особи позивача та учасника ДТП ОСОБА_4 , які не заявляли будь-яких зауважень щодо складеної оцінювачем дефектної відомості за наслідками огляду автомобіля.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що оцінка проведена уповноваженою на те особою, а відповідний звіт про оцінку є належним та допустимим доказом розміру заподіяної матеріальної шкоди.

Доводи сторони відповідача про відсутність у звіті про оцінку відомостей про попередження оцінювача про кримінальну відповідальність не нівелюють доказове значення такого документу, оскільки такий доказ не є експертним висновком в розумінні положень ст.ст. 102, 106 ЦПК України, а законом не передбачено обов`язковості наявності у звіті про оцінку майна письмового попередження оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно звіту №А06-11 від 25.06.2023р. вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, прирівнюється до ринкової вартості його автомобіля на момент ДТП і складає 197891 грн. через те, що ремонт такого автомобілю є економічно необґрунтованим, а отже транспортний засіб вважається фізично знищеним.

За таких обставин позивачу завдано майнової шкоди і він має право на її відшкодування.

Разом з тим, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.

Статтею 1194 ЦК передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово зазначала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі № 760/15471/15-ц, від 14.12.2021р. у справі № 147/66/17).

Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом №1961 у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Відповідно до статті 33 Закону №1961 страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.

У свою чергу, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.

У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (пп. 37.1.1 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (пп. 37.1.2 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961).

Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021р. у справі № 147/66/17 викладено правову позицію, що закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом №1961 обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «УПСК» з лімітом страхового відшкодування за шкоду, завдану майну, в розмірі 130000 грн. Позивач не звертався до страховика відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП. З урахуванням наданих стороною позивача доказів, судом не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про відсутність правових підстав для виплати страховиком відповідача страхового відшкодування, за умови належного виконання позивачем його обов`язку щодо звернення до страховика з відповідною заявою в межах річного строку з момент ДТП.

В цьому контексті слід звернути увагу, що згідно з п. 33.4 Закону №1961 у разі оформлення працівниками відповідних підрозділів Національної поліції відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду вони також встановлюють та фіксують необхідні відомості щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників цієї пригоди і сприяють представникам страховиків (МТСБУ) у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і транспортних засобів, причетних до неї.

За обставинами даної справи судом встановлено, що подія ДТП була зафіксована працівниками поліції, які здійснювали оформлення відповідних документів, що у свою чергу мало наслідком розгляд таких матеріалів Соснівським районним судом м. Черкаси та винесення таким судом постанови від 01.07.2022р. у судовій справі №712/13705/21. Позивач брав участь судовому засіданні з розгляду такої справи, а відтак мав можливість ознайомлюватись з матеріалами справи та отримати інформацію про страховика відповідача. Тож суд відхиляє доводи сторони позивача про відсутність в нього відомостей про страховика відповідача, як необґрунтовані.

Таким чином, суд доходить висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика відповідача було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене відсутні правові підстави для покладання на відповідача майнової відповідальності за завдану позивачу шкоду в межах суми 130000 грн. (ліміт страхової виплати за майнову шкоду).

Крім того, згідно з п. 30.2 ст. 30 Закону №1961 якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Сукупний аналіз вищенаведених норм законодавства в контексті обставин спірних правовідносин свідчить, що в даному випадку обсяг цивільно-правової відповідальності відповідача складає різницю між вартістю транспортного засобу позивача до та після дорожньо-транспортної пригоди, зменшеної на 130000 грн. (ліміт страхової виплати за майнову шкоду за полісом відповідача).

Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц).

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною позивача не надано суду доказів щодо розміру залишкової вартості пошкодженого автомобіля, що унеможливлює об`єктивне визначення судом розміру відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість.

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки позов не підлягає до задоволення, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМВЕЛЬТ УКРАЇНА»; третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 18 березня 2024 року.

Головуючий: В.М. Скляренко