ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 560/8994/21

адміністративне провадження № К/990/5728/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 (головуючий суддя: Гнап Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 (головуючий суддя: Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі № 560/8994/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУПФУ в Хмельницькій області або відповідач), в якому просив:

визнати протиправною відмову відповідача провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 21.09.2020 № 117 у розмірі 89 % грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати відповідача провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату позивачу пенсії згідно довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 21.09.2020 № 117 у розмірі 89 % грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 26.08.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022, позов задовольнив:

визнав протиправними дії ГУПФУ в Хмельницькій області щодо здійснення перерахунку пенсії у зменшеному розмірі.

зобов`язав ГУПФУ в Хмельницькій області здійснити новий перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 89 % грошового забезпечення без обмеження максимального розміру та здійснити відповідні виплати з 01.04.2019 з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 11.05.2022 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19.03.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Позивач зазначив, що судовим рішенням у справі № 560/3995/18 було зобов`язано ГУПФУ в Хмельницькій області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Судовим рішенням у справі № 560/6635/20 зобов`язано ГУПФУ в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 05.03.2019 у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, у тому числі з 01.04.2019 з розміру грошового забезпечення, зазначеного у довідці Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 21.09.2020 № 117 та з урахуванням виплачених сум.

Проте, відповідач під час перерахунку пенсії на виконання судового рішення у справі № 560/6635/20 безпідставно, всупереч чинному законодавству, на власний розсуд здійснив перерахунок пенсії позивача зі зміною з 89% суми грошового забезпечення на 70%.

За таких обставин, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку.

Також позивач вважає, що пенсія підлягає виплаті без обмеження її максимальним розміром.

Відповідач позов не визнав. Зазначає, що відповідно до чинного на момент проведення перерахунку пенсії позивача законодавства, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином, відповідач вважає, що здійснюючи перерахунок позивачу пенсії в розмірі 70 % від сум грошового забезпечення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України. Своєю чергою, обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 560/3995/18 та № 560/6635/20, не є преюдиційними для розгляду цієї справи.

Також, із посиланням на положення Закону № 3668-VI, статтю 43 Закону № 2262-ХІІ (у редакції Закону № 1774-VIII), відповідач наголосив, що розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, відповідач вважає, що у нього не було законних підстав для проведення перерахунку пенсії позивача виходячи з розміру 89 % сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач з 2004 перебуває на обліку в ГУПФУ України в Хмельницькій області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII. Пенсія позивачу була призначена у розмірі 89 % суми грошового забезпечення.

На виконання вимог постанови Уряду № 103 та на підставі довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 21.09.2020 № 117, ГУПФУ в Хмельницькій області було проведено перерахунок пенсії позивача. При проведенні перерахунку пенсії, відповідач визначив її розмір з розрахунку, що не перевищує 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 560/3995/18 зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону №2262-XII у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 103, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 560/6635/20 було зобов`язано ГУПФУ в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 05.03.2019 у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, у тому числі з 01.04.2019 з розміру грошового забезпечення, зазначеного у довідці Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 21.09.2020 № 117 та з урахуванням виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі № 560/6635/20, відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача у розмірі 70% від сум грошового забезпечення.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо зменшення відсоткового розміру пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії у розмірі 89 %, на що отримав відмову, оформлену листом від 29.06.2021.

Вважаючи протиправним зменшення розміру грошового забезпечення пенсії з 89% до 70%, а також застосування обмежень максимальним розміром пенсії, позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що внесені зміни щодо обмеження граничного розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунок вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення.

Із посиланням на положення частини п`ятої статті 242 КАС України, суди попередніх інстанцій при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.10.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18, згідно із якими, при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Зважаючи на те, що пенсія за вислугу років позивачу була призначена у розмірі 89%, то відповідно зменшивши основний її розмір під час здійснення перерахунку відсоткового показника сум грошового забезпечення з 89% на 70% відповідач діяв протиправно.

Також суди попередніх інстанцій констатували протиправність обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Вирішуючи питання застосування обмежень максимальним розміром пенсії військовослужбовця, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 21.04.2021 у справі №140/3368/19, від 24.06.2021 у справі № 522/6666/17, від 10.02.2021 у справі №0940/2217/18 та від 27.09.2021 у справі № 640/13217/19.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20, у якій Суд дійшов висновку, що на осіб яким пенсія перерахована відповідно до нормативного правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Зазначена правова позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду, сформованими у справах № 704/87/17 (постанова від 02.05.2018), № 361/4922/17 (постанова від 03.04.2018), № 554/492/19 (постанова від 15.05.2019).

Скаржник зазначив, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний. Отже, оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку у період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Також, зважаючи на те, що на момент проведення перерахунку пенсії позивача стаття 13 Закону № 2262-ХІІ визначала, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення, відповідач вважає, що здійснюючи перерахунок позивачу пенсії в розмірі 70 % від сум грошового забезпечення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про нерелевантність приведеної скаржником судової практики до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. Натомість наполягає, що вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

У справі, що розглядається, одним із спірних питань є правомірність обмеження розміру пенсії позивача 70 % від суми грошового забезпечення, а не 89 %, що були визначені під час призначення спірної пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті порушеного вище питання, колегія суддів зазначає таке.

Питання стосовно зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, було предметом розгляду у зразковій справі № 240/5401/18.

За результатами перегляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 погодилася із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у рішенні від 05.02.2019, про наявність підстав для задоволення позову та про те, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, в силу приписів пункту першого частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки висновки щодо застосування положень статей 13, 63 Закону № 2262-ХІІ при перерахунку пенсій військовослужбовців уже сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, відтак під час розгляду цієї справи підлягають обов`язковому врахуванню.

Одночасно з цим колегія суддів зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30.11.2022 у справі № 380/24477/21 звертався до Великої Палати Верховного Суду стосовно необхідності відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у зразковій справі №240/5401/18.

Вказана ухвала була мотивована, зокрема, тим, що сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі №240/5401/18 правова позиція призводить до того, що особи, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, виходячи на пенсію у теперішній час, отримують виплати нижчі, аніж особи, яким пенсія виплачується на рівні 80-90%, але з оновленого грошового забезпечення.

У зв`язку із чим у спірних правовідносинах слід сформувати практику, за якої до правовідносин щодо перерахунку пенсій особам за нормами Закону № 2262-ХІІ пенсійному органу слід застосовувати чинну на момент здійснення перерахунку редакцію статті 13 Закону №2262-ХІІ в частині визначення відсотку грошового забезпечення, з якого розраховується пенсія (із законодавчо визначеним обмеженням, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, розміри пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій).

Проте ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 постановлено повернути справу № 380/24477/21 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. Ухвалюючи зазначене судове рішення, Велика Палата Верховного Суду оцінивши мотиви, викладені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 380/2447/21, вказала таке: «Виходячи із загальної теорії права елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, з метою застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини» таку подібність слід оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та / чи їх специфічний об`єкт. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Так, у справі № 240/5401/18, від висновку у якій висловив намір відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 380/2447/21, спір виник щодо зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідно до статті 63 указаного Закону, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

У справі № 580/5962/20 спір стосується щодо пенсійного забезпечення колишніх працівників прокуратури, а саме щодо правовідносин про визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

У справі № 620/5437/20 спір стосується обчислення довічного грошового забезпечення судді, а саме щодо правовідносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що в ухвалі від 30.11.2022 у справі № 380/2447/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20, від 21.12.2021 у справі № 580/5962/20, які ухвалені за інших фактичних обставин, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18».

Таким чином, з огляду на мотиви цієї постанови, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2019 у справі №240/5401/18 та ухвалі від 12.01.2023 у справі № 380/24477/21, у територіальних органів Пенсійного фонду України відсутні передбачені законом повноваження зменшувати розмір пенсії для осіб, яким вона призначена раніше у розмірі більшому, аніж це передбачено чинною редакцією статті 13 Закону № 2262-ХІІ. Такий підхід ґрунтується на законі, який в аспекті спірних правовідносин, відповідає критерію якості та передбачуваності закону.

Також, Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі №420/40/20 дійшов висновку, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, містить дві обставини: при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення; відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Правильним є застосування цього правового висновку лише до правовідносин, у яких відсоткове значення розміру пенсії осіб не змінювалось від моменту призначення до перерахунку у бік зниження. Натомість, до правовідносин у цій справі (та всіх аналогічних) необхідно застосовувати лише першу частину зазначеного правового висновку «при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення».

Верховний Суд розширив зазначений правовий висновок наступним чином: «у всіх випадках при перерахунку призначеної особі відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсії Пенсійний орган повинен застосовувати відсоткове значення розміру пенсії по відношенню до грошового забезпечення у розмірі, який особа отримувала станом на момент здійснення такого перерахунку».

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду у справі, що розглядається.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 300/5520/21, від 14.02.2023 у справі № 300/1668/21, від 23.05.2023 у справі № 380/24477/21 від 27.06.2023 у справі № 260/3724/22.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача щодо обґрунтованості зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача при проведенні перерахунку.

Іншим спірним у цій справі є питання обґрунтованості застосування обмежень максимальним розміром пенсії військовослужбовця, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно із пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер.

Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Отже, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Проте, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Колегія суддів звертає увагу на те, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд зазначив наступне:

« на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України та на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, а не норми Закону № 3668-VI.».

Тотожний підхід до вирішення цієї правової проблеми відображений також у постановах Верховного Суду від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21, від 25.05.2023 у справі №640/10017/19 та від 22.11.2023 у справі №320/1658/21.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Щодо посилань скаржника на внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ) подальші зміни до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, то колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» чинній з 1 січня по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Водночас як зазначалося вище, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Проте відповідно до Закону № 1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17 та від 14.12.2023 у справі № 640/15298/20, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.

Отже, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо протиправного характеру обмеження пенсійним органом пенсії позивача максимальним розміром.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність врахування при вирішенні цієї правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 02.05.2018 у справі № 704/87/17, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17 та від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20, оскільки такі сформовані за відмінного правового регулювання та фактичних обставин у справі.

Так, у справах № 580/5238/20, № 704/87/17 правовідносини виникли щодо застосування обмежень максимальним розміром пенсії особам, пенсія яким призначена на підставі Закону України «Про прокуратуру».

У справі № 361/4922/17 вирішувалося питання застосування положень Закону №3668-VI в частині обмеження максимального розміру пенсії, призначеної на умовах Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас справа № 554/492/19, на яку також міститься посилання у касаційній скарзі, взагалі не розглядалася Верховним Судом.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача щодо обґрунтованості застосування обмежень максимальним розміром пенсії військовослужбовця, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до приписів статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі №560/8994/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа