П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1655/22

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 28.04.2023, м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддів:Єщенка О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року, у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державній аудиторській службі України про визнання протиправними та скасування вимог, викладених у п. 12, п. 13, п. 41 листа від 05 січня 2022 року № 000500-14/110-2022.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так як правомірність оскаржуваних пунктів вимоги Держаудитслужби про забезпечення відшкодування збитків не може бути перевірена у межах розгляду даної адміністративної справи, так як перевірка правомірності нарахування таких збитків можлива лише під час розгляду позовних вимог Держаудитслужби про примусове стягнення збитків.

Крім того, апелянт зазначає що судом першої інстанції належним чином не досліджено змісту виявлених порушень у діяльності Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а також не надано належної правової оцінки доводам суб`єкта владних повноважень, якими останній обґрунтовував правомірність оскаржуваного рішення.

В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, так як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною аудиторською службою України, відповідно до п. 8.8 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІV квартал 2021 року, проведено ревізію окремих питань фінансового-господарської діяльності Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та його філій за період з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2021 року, під час якої встановлено порушення зазначені в акті ревізії від 29 листопада 2021 року №05-21/4.

При цьому, зважаючи на те, що з боку Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не усунуто в повному обсязі виявлених порушень фінансової дисципліни, Держаудитслyжба, керуючись пунктом 46 Порядку № 550, надіслала на поштову адресу позивача лист від 05 січня 2022 року № 000500-14/110-2022 про усунення виявлених порушень, що відображені в акті ревізії № 05-21/4.

Не погоджуючись із правомірністю отриманої вимоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлення зазначених обставин у справі, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваної вимоги, з чим частково не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначає правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Згідно ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При цьому, Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі Порядок № 550).

Згідно п. 45 Порядку № 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Згідно п. 46 Порядку № 550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності пунктів 12, 13, 41 письмової вимоги Державної аудиторської служби України щодо усунення виявлених ревізією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» порушень законодавства № 000500-14/110-2022 від 05 січня 2022 року.

Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, щодо доводів апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень про те, що правомірність оскаржуваних пунктів вимоги Держаудитслужби про забезпечення відшкодування збитків не може бути перевірена у межах розгляду даної адміністративної справи, так як перевірка правомірності нарахування таких збитків можлива лише під час розгляду позовних вимог Держаудитслужби про примусове стягнення збитків, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з аналізу завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства вбачається, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

При цьому, та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі п. 10 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», жодним чином не відміняє того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позиція неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2020 року (справа № 820/3089/17), від 31 травня 2021 року (справа № 826/18686/16), від 31 серпня 2021 року (справа № 160/5323/20), від 02 листопада 2021 року (справа № 420/6808/19), від 12 травня 2022 року (справа № 620/4169/20), від 22 грудня 2022 року (справа № 826/13003/17), від 21 березня 2023 року (справа № 560/4370/22).

В свою чергу, проаналізувавши зміст спірної вимоги в оскаржуваних пунктах, колегія суддів констатує, що вона не містить прямої вимоги про стягнення збитків та вказує лише на необхідність усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані пункти вимоги Держаудитслужби про забезпечення відшкодування збитків можуть бути перевіреними на відповідність критеріям, викладеним в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Між тим, щодо правомірності п. 12 вимоги Держаудитслужби від 05 січня 2022 року, яким зобов`язано ДП «АМПУ» забезпечити відшкодування на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ» зайвих виплат, здійснених через виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання рішень суду, загальним розміром 3 032 207,56 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку, Держаудитслужбою встановлено, що ДП «АМПУ» не проведено позовної роботи щодо відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, завданої протиправними звільненнями працівників, на користь яких у судовому порядку стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, загальним розміром 3 032 207,56 грн.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно п. 8 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно ч. 4 ст. 136 КЗпП України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, відповідно до п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, з метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухильно додержуватися вимог статей 134, 237 КЗпП України про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службову особу обов`язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу. При цьому належить врахувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону.

Так, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що працівники підприємств, установ, організацій та їх заступники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

В свою чергу, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Між тим, колегія суддів зазначає, що встановлені суб`єктом владних повноважень обставини ухвалення судових рішень, якими поновлено протиправно звільнених працівників Миколаївської філії ДП «АМПУ», а також стягнуто на їхню користь середній заробіток, загальним розміром 3 032 207,56 грн, не заперечуються у межах доводів ДП «АМПУ».

Крім того, ДП «АМПУ» не заперечується, що ним, як вищестоящим в порядку підлеглості органом, не здійснювалось у судовому порядку стягнення з колишніх керівників Миколаївської філії ДП «АМПУ» завданої, з їх вини за наслідком протиправного звільнення працівників, матеріальної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що покладене на ДП «АМПУ» зобов`язання щодо вчинення дій по забезпеченню відшкодування на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ» завданої матеріальної шкоди у відповідній частині, не суперечить вищевикладеним нормам матеріального права, а як наслідок є правомірним.

З іншого боку, зазначений у рішенні суду першої інстанції факт звернення прокуратури з відповідними позовами про стягнення з колишніх керівників філії матеріальної шкоди, а також посилання на можливий пропуск позивачем строку звернення до суду у разі заявлення відповідних вимог, не свідчить про те, що ДП «АМПУ» втратило право на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

В свою чергу, лише за наслідком виконання ДП «АМПУ» свого обов`язку по зверненню до суду із зазначеними вимогами, суд, відповідно до чинних норм процесуального права, має вирішити питання про допуск ДП «АМПУ» до правосуддя.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки, якими керувався суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог у відповідній частині, є помилковими.

Щодо правомірності п. 13 вимоги Держаудитслужби від 05 січня 2022 року, яким зобов`язано ДП «АМПУ» забезпечити, відповідно до статей 216-229 ГК України, статей 22, 610-625 ЦК України, відшкодування ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА» на користь ДП «АМПУ» коштів, загальним розміром 1 046 824,80 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З іншого боку, главою 24 ГК України врегульовано загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (статті 216 223).

Главою 25 ГК України врегульовано відшкодування збитків у сфері господарювання (статті 224 229).

При цьому, статтею 22 ЦК України визначається право на відшкодування збитків у зв`язку з порушенням цивільного права, визначаються види збитків та способи відшкодування майнової шкоди.

Глава 51 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання (статті 610 625).

В свою чергу, згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі та не заперечується сторонами у справі, між Миколаївською філією ДП «АМПУ» (в особі замовника) та ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА» (в особі підрядника) укладено договір від 27 грудня 2017 року № 196-В-МИФ-18, предметом якого є виконання робіт з будівництва причалу № 8 у Миколаївському морському порту, вартістю 379 915 000,00 грн.

В ході ревізії Держаудитслужбою, з метою документального підтвердження виду, обсягу, якості операцій та розрахунків, з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку ДП «АМПУ» та його філій проведено зустрічну звірку ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА», за результатами якої встановлено завищення вартості виконаних робіт на користь позивача, загальною сумою 1 046 824,80 грн.

Вказані висновки ґрунтуються на тому, що в підсумкових відомостях ресурсів визначено обсяг з перевезення шпунтових паль, який більше ніж сукупний обсяг відповідних робіт, визначений у актах виконаних робіт та коригованих розцінках (різниця 195,33 м/год.).

Крім того, контролюючим органом виявлено, що в актах приймання виконаних будівельних робіт, підрядником обраховано трудо-витрати будівельників при виконанні робіт з перевезенні шпунтових та трубчастих паль, як при виконанні робіт із заглиблення паль віброзанурювачем, які потребують залучення більшої кількості професій та працівників.

Тобто, у межах спірних правовідносин, за наслідком проведення заходів державного фінансового контролю щодо ДП «АМПУ» та безпосередньо контрагента ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА», Держаудитслужбою, з перевіркою первинних бухгалтерських документів, складених в процесі виконання зазначеного правочину, встановлено факти завищення вартості виконаних робіт на користь філії ДП «АМПУ».

З іншого боку, обґрунтовуючи свої позовні вимоги ДП «АМПУ» доводить, що ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА» не завищувало вартості виконаних робіт, а як наслідок вважає оскаржувану вимогу у відповідній частині протиправною.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що саме ДП «АМПУ», як особа, яка потенційно отримала збитки у сфері господарської діяльності за наслідком укладення та виконання правочину її філії з ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА», має бути зацікавленою особою у підтвердженні та відшкодуванні на її користь відповідних збитків.

При цьому, колегія суддів наголошує, що предметом спору у даній справі не є стягнення збитків з ДП «АМПУ» за позовом органу державного фінансового контролю у визначеному розмірі.

Тобто, оскаржувана вимога суб`єкта владних повноважень не створює негативних наслідків для ДП «АМПУ», а лише спонукає останнього, на підставі отриманої інформації під час проведеної зустрічної звірки ТОВ «ГІДРО-БУД УКРАЇНА», вчинити дії щодо захисту своїх інтересів у судовому порядку.

В свою чергу, як вбачається з вищевикладених норм процесуального права, спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, вирішуються за правилами ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що позивач, наділений правом захисту своїх інтересів у сфері господарської діяльності, не звернувся з власної ініціативи до суду за захистом своїх прав, що стало законною підставою для прийняття оскаржуваної вимоги у відповідній частині.

З іншого боку, колегія суддів вважає, що оскаржувана вимога у відповідній частині є обґрунтованою, відповідає нормам матеріального права, а також не порушує прав позивача.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги у відповідній судом першої інстанції зроблено висновок, що за наслідком укладення додаткових угод до договору № 3 від 29 листопада 2018 року, № 5 від 27 серпня 2019 року, № 6 від 02 жовтня 2019 року зменшена загальна договірна ціна без зміни обсягу робіт (з 379 915 000,00 грн до 379 068 417,56 грн).

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідний висновок суду першої інстанції жодним чином не стосується виявлених контролюючим органом збитків та обставин їх завдання, а також не розкриває змісту порушеного права позивача, яке за наслідком скасування оскаржуваної вимоги вважав за необхідне захистити суд першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки, якими керувався суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог у відповідній частині, є помилковими, а як наслідок рішення суду у відповідній частині підлягає скасуванню.

Щодо правомірності п. 41 вимоги Держаудитслужби від 05 січня 2022 року, яким зобов`язано ДП «АМПУ» забезпечити відшкодування втрати матеріальних (фінансових) ресурсів, заподіяних через відмову від частини вимог щодо стягнення нарахованих портових зборів та наданих послуг, розміром 1 283 486,30 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку, суб`єктом владних повноважень встановлено, що протягом ревізійного періоду ухвалами Господарський суду Миколаївської області та Південно-західного апеляційного господарського суду затверджено 16 мирових угод, укладених між ДП «АМПУ», та ТОВ СП «НІБУЛОН», за результатами яких ДП «АМПУ» відмовилось від частини вимог щодо стягнення з ТОВ СП «НІБУЛОН» нарахованих портових зборів та послуг, загальним розміром 1 283 486,30 грн.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно ч. 4 ст. 192 ГПК України, укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 192 ГПК України, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

З аналізу вищевикладених норм процесуального права вбачається, що сторонами господарського процесу може бути укладена мирова угода, яка затверджується ухвалою суду, в процесі постановлення якої перевіряється чи умови мирової угоди не суперечать закону, на порушують права чи охоронювані законом інтересів інших осіб, а також чи є можливим виконання умов відповідної угоди.

В даному випадку, як вже зазначено вище, позивачем реалізовано своє право на укладення мирових угод, які перевірено на відповідність зазначеним вимогам судом, а як наслідок затверджено такі угоди відповідними ухвалами суду.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Держаудитслужба не наділена повноваженнями щодо перевірки законності та обґрунтованості судових рішень, які набрали законну силу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом не визначено в оскаржуваній вимозі конкретних заходів, які має вчинити позивач для відшкодування втрати матеріальних (фінансових) ресурсів, з урахуванням наявності діючих мирових угод.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки, якими керувався суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог у відповідній частині, є законними та обґрунтованими, а тому рішення суду у відповідній частині не підлягає скасуванню.

Між тим, враховуючи вищевикладені висновки про правомірність частини пунктів оскаржуваної вимоги, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині висновків суду про скасування відповідних пунктів оскаржуваної вимоги, з прийняттям у цій частині нового рішення про залишення без задоволення позовних вимог, а також залишити без змін решту висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України задовольнити частково.

Скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року, в частині висновку про визнання протиправними та скасування пунктів 12 та 13 вимоги Державної аудиторської служби України, викладених у листі від 05 січня 2022 року № 000500-14/110-2022, з ухваленням у відповідній частині нового рішення про залишення без задоволення позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

В решті, залишити без змін рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державну аудиторську службу України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді О.В. Єщенко А.В. Крусян