Справа № 420/37310/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України про позбавлення додаткового захисту ОСОБА_1 №233-23 від 14 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 25.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що ОСОБА_1 не погоджується із прийняттям оскаржуваного рішення та просить суд його скасувати. Представник позивача зазначив, що Службою безпеки України було складено на ім`я голови ДМС клопотання № 5/6/3/2-22991 про позбавлення додаткового захисту ОСОБА_1 та 27.11.2023 ДБР надали до ДМС подання про позбавлення статусу особи, яка потребує додаткового захисту № 10-3-04-03-28189 та 27.11.2023 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області підготували подання про позбавлення додаткового захисту у межах справи №2019OD0144. На підставі вищезазначених документів, як вказав представник, 14.12.2023 ДМС було прийнято рішення про позбавлення додаткового захисту №233-23 на підставі того, що нібито ОСОБА_2 займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України. Представник позивача вважає, що аналізуючи копію доданого подання Управління від 27.11.2023 вбачається його невідповідність Правилам №649. Зокрема, на думку представника позивача, у порушення вимог п.7.4 у поданні відсутнє посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано у мережі Інтернет, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Крім того, представник позивача вважає, що до зазначеного подання Управління не було долучено особову справу позивача та у зв`язку із цим оскаржуване рішення відповідача було прийняте без належних для цього підстав, оскільки подання Управління було прийняте та оформлене не у відповідності до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил. Представник позивач вказав, що у клопотанні Служби безпеки України № 5/6/3/2-22991 вказано, що позивач нібито є членом організованого злочинного угрупування «Хімпром», яке спеціалізується на організації функціонування в Україні низки лабораторій для виготовлення психотропних речовин і їх подальшого збуту, або переміщення через державний кордон України до суміжних держав. Зазначається, що позивач є одним із відповідальних за «ІТ-блок» організації і займається створенням сіток телеграм-каналів з розповсюдження наркотичних речовин. Також із тексту відомо, що було зазначено про те, що у 2004-2006 роках ОСОБА_2 проходив строкову військову службу у розвідувальних військах збройних сил РФ, після демобілізації і по теперішній час підтримує особисті стосунки з товаришами по службі, які продовжують проходити військову службу в розвідувальних органах ГШ ЗС РФ та може використовуватись ними для здійснення розвідувально-підривної діяльності на території України. Відповідно до інформації, наданої СБУ, протиправна діяльність позивача та його перебування на території України становить загрозу національній безпеці. Зазначене стало підставою для прийняття Управлінням подання, а відповідачем - оскаржуваного рішення. Всі наведені документи, як вказав представник позивача, в якості мотивування використовують виключно наведену у клопотанні Служби безпеки України № 5/6/3/2-22991 інформацію, без посилання на будь-які додаткові джерела, не зважаючи на те, що вимогами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил як відповідачем, так і Управлінням має бути здійснена перевірка достовірності інформації, яка стала приводом для ініціювання процедури позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту. Представник позивача вважає, що невикористання відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення всього масиву наявних у нього законодавчо визначених повноважень з метою підтвердження достовірності обставин, визначених в якості підстави для позбавлення позивача додаткового захисту, є свідченням необґрунтованості та, відповідно протиправності рішення відповідача № 233-23. Представник позивача вказав, що у рішенні про позбавлення додаткового захисту №233-23 відповідач посилається на повідомлення Головного слідчого управління Національної поліції України (лист від 10.11.2023 №СЕД-1081-2023), що стосовно ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 12.09.2023 №12023162380000447 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 307 КК України, у ході якого встановлено, що за місцем проживання він зберігав з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину PVP, обіг якої заборонено. Проте, як зазначив представник позивача, наявність відкритого кримінального провадження не свідчить про винність особи. Також представник позивача зазначив, що відповідач прийняв до уваги без належної перевірки інформацію про можливе здійснення позивачем розвідувально-підривної діяльності на території України, що є неможливою та хибним, враховуючи безперервну волонтерську діяльність ОСОБА_1 на користь України. Поряд з цим представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах, жодних правопорушень не здійснював, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, має зареєстровану адресу проживання, офіційно працевлаштований, має двох дітей, які є громадянами України.

12.02.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та просить суд відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача зазначав, що процедуру позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту було ініційовано ГУ ДМС в Одеській області у зв`язку із надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 22.11.2023 №8.5/4298-23 щодо здійснення стосовно нього заходів, передбачених статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким надіслано клопотання Департаменту захисту національної державності СБУ від 22.11.2023 №5/6/3/2-22991 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту. Представник відповідача, посилаючись на зміст інформації, викладеної у клопотанні Департаменту захисту національної державності СБУ від 22.11.2023 №5/6/3/2-22991 вказав, що достовірність інформації про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту це сфера відповідальності СБУ та зазначив про правомірність прийняття оскаржуваного рішення. Поряд з цим, як вказав представник відповідача, за повідомленням Головного слідчого управління Національної поліції України (лист від 10.11.2023) стосовно ОСОБА_3 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 12.09.2023 №1202316280000447 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.307 КК України, у ході якого встановлено, що за місцем проживання він зберігав з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину -PVP, обіг якої заборонено. Також, представник відповідача вказав, що листом ГУ ДМС в Одеській області від 23.11.2023 №5100.5.1-14159/5100.5.1.1 ОСОБА_1 було повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього додаткового захисту, а також роз`яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, однак останній не з`явився. При цьому, 27.11.2023 до ГУ ДМС України в Одеській області надійшов лист ДБР №10-3-04-03-28189, згідно якого у січні 2019 року ОСОБА_2 нелегально перетнув російсько-український кордон і потрапив до України. Під час оперативно - розшукових заходів здобуто інформацію, яка свідчить що ОСОБА_2 є одним із організаторів осередку міжнародного злочинного угруповання, яке займається вербуванням в Україні спеціалістів хімічної галузі для відкриття та функціонування лабораторій з незаконного виготовлення (синтезу) наркотичних і психотропних речовин з метою їх подальшого збуту в Україні, а також контрабандного переміщення до ЄС, рф та інших країн пострадянського простору, діяльність громадянина рф ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці та негативно впливає на міжнародний імідж України. За таких обставин, посилаючись на норми діючого законодавства, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Рішенням Державної міграційної служби України від 27.12.2019 №472-19 громадянина російської федерації ОСОБА_1 було визнано особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.246 т.2).

Рішенням Державної міграційної служби України від 14.12.2023 №233-23 «Про позбавлення додаткового захисту» вирішено позбавити громадянина рф ОСОБА_1 додаткового захисту у зв`язку з тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України (а.с.13-15 т.2)

Так, згідно вказаного рішення від 14.12.2023 №233-23 процедуру позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту ініційовано Головним управлінням у зв`язку з надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 22.11.2023 № 8.5/4298-23 щодо здійснення стосовно нього заходів, передбачених статтею 11 Закону, яким надіслано клопотання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (ДЗНД СБУ) від 22.11.2023 № 5/6/3/2-22991 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту. За результатами розгляду подання Головного управління від 27.11.2023 ДМС встановлено, що ОСОБА_1 є членом організованого злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке спеціалізується на організації функціонування на території України низки лабораторій, які використовуються для виготовлення особливо небезпечних психотропних речовин, подальшого збуту або переміщення через державний кордон України до суміжних держав. Згідно з наявними відомостями, ОСОБА_1 є одним із відповідальних за так званий «ІТ-блок» вказаної організації та безпосередньо займається створенням телеграм-каналів з розповсюдження вищевказаних наркотичних речовин, їх адміністрування тощо. Під час проживання в Російській Федерації ОСОБА_1 , виконуючи завдання вказаного ОЗУ, здійснював діяльність з розповсюдження в соціальних мережах та Інтернет мессенджерах негативних відомостей щодо інших ОЗУ, які також спеціалізувались на виготовленні та збуті наркотичних засобів, з метою притягнення їх членів до кримінальної відповідальності та усунення «конкурентів». Для цього ОСОБА_1 та інші члени ОЗУ створювали громадські організації, завданням яких була боротьба з розповсюдженням наркотиків на території РФ, які використовувались виключно для боротьби з конкурентами «Хімпрому». Також, ОСОБА_2 , який упродовж 2004-2006 років проходив строкову військову службу в розвідувальних підрозділах Російської Федерації, після демобілізації та по теперішній час підтримує особисті стосунки з товаришами по службі, які продовжують проходити військову службу в розвідувальних органах генерального штабу збройних сил Російської Федерації та може використовуватись ними для здійснення розвідувально-підривної діяльності на території України. З огляду на вищевикладене, з урахуванням вимог частини сьомої статті 11 Закону та подання Головного управління від 27.11.2023 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту, у ДМС є серйозні підстави вважати обставини його справи, наявні у клопотанні ДЗНД СБУ від 22.11.2023 такими, що підпадають під дію частини п`ятої статті 11 Закону: особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України. З огляду на те, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України Про Службу безпеки України до завдань саме Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, з чого слідує, що достовірність інформації, викладеної у клопотанні ДЗНД СБУ від 22.11.2023 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту, це - сфера відповідальності СБУ. А ДМС, у свою чергу, приймаючи рішення про позбавлення зазначеної особи додаткового захисту, керується тією інформацією, яка наявна у вказаному клопотанні ДЗНД СБУ.

Також, згідно вказаного рішення від 14.12.2023 №233-23, ДМС України звернуто увагу, що за повідомленням Головного слідчого управління Національної поліції України (лист від 10.11.2023 № СЕД-1081-2023) стосовно ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 12.09.2023 №12023162380000447 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 307 Кримінального кодексу України, у ході якого встановлено, що за місцем проживання він зберігав з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину - РVР, обіг якої заборонено. У вказаному рішення також зазначено, що листом Головного управління від 23.11.2023 № 5100.5.1-14159/5100.5.1.1-23 ОСОБА_1 повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього додаткового захисту, а також роз`яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону. Однак, останній до Головного управління не з`явився, про причини неявки не повідомив

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 8 липня 2011 року

№3671-VI.

Відповідно до положень ст.1 Закону України № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 5 ст.11 Закону № 3671-VI визначено, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.

У відповідності до положень ч. 7, 8 ст.11 Закону № 3671-VI підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п`ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.

Відповідно до ч.9 ст.11 Закону № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частинами 11,12 ст.11 Закону № 3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень ч.14 ст.11 Закону № 3671-VI на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішень про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649

Порядок оформлення втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені у розділі VII Правил 649.

Так, п. 7.1. Правил №649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до п.7.2 Правил №649 підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а)відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п`ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.

Згідно п. 7.3. Правил №649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 7.4. Правил №649 визначено, що у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання; в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.

У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов`язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У цьому поданні обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

У відповідності до положення 7.6. Правил №649 під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Як вбачається з подання Управління шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.11.2023 підставою для реалізації процедури, передбаченої статтею 11 Закону України № 3671-VI стало подання ДЗНД СБУ від 22.11.2023 №5/6/3/2-22991(а.с.7-9 т.2)

Так, з подання ДЗНД СБУ від 22.11.2023 №5/6/3/2-22991 (а.с.4-5 т.2) вбачається, що Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, протидію розвідувально-підривній діяльності, отримано інформацію щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця рф, який є причетним до протиправної діяльності на шкоду національній безпеці України. Відповідно до наявних відомостей, ОСОБА_1 є членом організованого злочинного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке спеціалізується на організації функціонування на території України низки лабораторій, які використовуються для заготовлення особливо небезпечних психотропних речовин їх подальшого збуту або переміщення через державний кордон України до суміжних держав. Згідно з наявними відомостями, ОСОБА_1 є одним із відповідальних за т. зв. «ІТ-блок» вказаної організації та безпосередньо займається створенням сіток телеграм-каналів з розповсюдження вищевказаних наркотичних речовин, їх адміністрування тощо). Разом з тим, «проживаючи в рф, на виконання завдань зазначеного ОЗУ, здійснював діяльність з розповсюдження інформації через мережу інтернет щодо конкурентних ОЗУ, які також спеціалізувались на виготовленні та збуті наркотичних засобів, висвітлював отримані відомості щодо них в соціальних мережах та інтернет-мессенджерах з метою притягнення їх членів до кримінальної відповідальності та усунення «конкурентів». Крім того, для реалізації вказаних завдань ОСОБА_1 та іншими членами ОЗУ створювались громадській організації, завданням яких була боротьба з розповсюдженням наркотиків на території рф, які використовувались виключно для боротьби з конкурентами «Хімпрому». Водночас, відповідно до наявної інформації, ОСОБА_1 у 2004 - 2006 рр. проходив строкову військову службу у розвідувальних військах збройних сил російської федерації, після демобілізації та по теперішній час підтримує особисті стосунки з товаришами по службі, які продовжують проходити військову службу в - розвідувальних органах ГШ ЗС рф та може використовуватись ними для здійснення розвідувально-підривної діяльності на території України (а.с.4-5 т.2).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України. Тим більше в умовах воєнного стану.

Одночасно, cуд зауважує, що оскільки лист (клопотання) Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не формально.

Поряд з цим, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про позбавлення особи додаткового захисту, повинні надати оцінку всім обставинам та визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів, враховуючи фактичні обставини, зокрема: наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, що дасть змогу визначити чи є необхідність у прийнятті відповідного рішення про позбавлення такого захисту, з урахуванням відсутності на момент прийняття рішення, відповідного рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Тобто, орган ДМС при прийнятті рішення повинен оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для особи.

Відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1 , наданої відповідачем до суду саме обставини створення громадських організацій, завданням яких була боротьба з розповсюдженням наркотиків та переслідування за це у країні походження були підставою для надання йому додаткового захисту в Україні.

Позивач зазначив, що є волонтером благодійної організації «Благодійний Фонд «Проміння Добра», здійснює безперервну волонтерську діяльність на користь України та сприяє зміцненню обороноздатності і захисту територіальної цілісності та недоторканості України під час збройної агресії російської федерації, за що неодноразово отримував подяки від військових, копії яких надав до суду, а прийняте рішення про позбавлення його додаткового захисту в Україні призведе до розправи над ним з боку рф за його проукраїнську позицію та активні дії.

Відповідач зазначено в оскарженому рішенні про те, що листом Головного управління від 23.11.2023 № 5100.5.1-14159/5100.5.1.1-23 ОСОБА_1 повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього додаткового захисту, а також роз`яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону. Однак, останній до Головного управління не з`явився, про причини неявки не повідомив. При цьому, надано до суду вказаний лист датований 23.11.2023 (четверг) (а.с.245 т.2), однак відсутні докази його направлення, а 27.11.2023 (понеділок) ГУДМС в Одеській області було затверджено подання про позбавлення позивача додаткового захисту (а.с.7-9 т.2). Тобто, не було забезпечено передбачений порядок щодо можливості особою відносно якої вирішується питання можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону.

При цьому, не було враховано при прийнятті оскарженого рішення і наявність у позивача на території України двох неповнолітніх дітей, які є громадянами України ЗвягінаМ.В. ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При прийнятті рішення суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постановах по справі №260/5694/22 від 14.02.2024 та по справі №500/1254/23 від 21.02.2024.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДМС України про позбавлення додаткового захисту ОСОБА_1 №233-23 від 14 грудня 2023 року не відповідає вимогам, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, а саме обґрунтованості та вмотивованості та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України (код ЄДРПОУ 37508470, м.Київ, вул. Володимирська 9) про позбавлення додаткового захисту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) №233-23 від 14 грудня 2023 року.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра