КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2024 року № 320/16520/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-ХІІ з 28.02.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років позивачу відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ з 28.02.2023.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області було протиправно відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії посилаючись на обставини неможливості поновити виплату пенсії позивачу оскільки не можливо зробити запит до пенсійного фонду російської федерації для отримання паперової справи, оскільки необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. Зауважує, що право пенсіонера на отримання пенсії не залежить від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.

Ухвалою суду від 22.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 статті 159 КАС України, визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 виданий Євпаторійським МВ ГУ МВС України в Криму, 10.05.2008.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач після звільнення з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20 вересня 2010 року №978 з військової служби у запас за статтею 26 пунктом «б» - (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми одягу (копія додається), що зазначено у Витягу з Наказу Командира військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 від 01.10.2010 р. №175, перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні ПФУ в АР Крим та отримував пенсію за вислугу років, про що Позивачу було видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.02.2011 року.

Згідно Розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі 0101006565 для ОСОБА_1 пенсія призначена (обчислена) з 19.11.2010 року.

Проте, у березні 2014 року, у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь російською федерацією, виплата пенсії позивачу органами пенсійного фонду припинилась.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації, 19 лютого 2022 року Позивач виїхав з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні територію та зареєструвався за місцем фактичного проживання.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 08.06.2022 р. №3251-5001725011 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

13 січня 2022 року, Позивач, у відповідності до порядку визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» пройшов ідентифікацію та відкрив рахунок в Ощадбанку для отримання пенсії та соціальних виплат. За приписами зазначеного порядку ідентифікації достатньо, для відновлення отримання пенсій. Однак органи пенсійного фонду не поновили виплату пенсії.

У зв`язку із тим, що органи пенсійного фонду не поновили виплату пенси, 28 лютого 2023 року Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із письмовою заявою про поновлення пенсії за вислугу років та надав інші данні, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» необхідні для відновлення виплати пенсії за фактичним місцем проживання/перебування.

Листом від 13.03.2023 р. №1000-0202-8/37939 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що «поновити виплату пенси, можливо за умови надання належним чином сформованої пенсійної справи, отриманої в органах Пенсійного фонду російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації».

Звертає увагу суду, шо у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, Позивач позбавлений можливості отримати пенсійну справу в органах Пенсійного фонду російської федерації, оскільки починаючи з 20 лютого 2022 року проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно Листа Федеральної казенної установи «Військовий комісаріат Республіки Крим» від 01.06.2022 р. №1889/цсо «згідно з ст. 50 Закону №4468-1я, пунктом 5 статті 26 Закону №400-ФЗ та наказом Мінпраці росії від 17 листопада 2014 року №885и, виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена».

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області було протиправно відмовлено Позивачу у поновлення виплати пенсії посилаючись на відсутність пенсійної справи, отриманої в органах Пенсійного фонду російської федерації.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київської області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відтак, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною шостою статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійною забезпечення.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Статтею 24 Конституції України гарантовано громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 14.09.2006, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частиною третьою статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відтак, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно статті 1-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 10 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 49 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.

Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.

Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Згідно частини першої статті 52 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Виплата пенсії за минулий час регламентована статею 55 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон, визначений статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Так, пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За змістом статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом (частина перша). Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга).

Статтею 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 (далі Порядок № 3-1).

Розділом II Порядку № 3-1 визначено документи, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший та виплати пенсії, допомог.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів.

При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).

Згідно пункту 8 розділу IV Порядку № 3-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем фактичного проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.

Судом встановлено, що позивачу призначена пенсія за віком відповідно до законодавства України, про що свідчить копія пенсійного посвідчення, наявного в матеріалах справи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання/перебування в Київській області, м. Ірпінь.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з метою поновлення виплати пенсії звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області заявою про поновлення виплати пенсії, проте відповідачем відмовлено у поновленні та виплаті пенсії.

Припинення виплати пенсії позивачу та відмова в поновленні таких виплат фактично відбулось у зв`язку з тим, що у пенсійного органу немає можливості направляти запити пенсійних справ до органів Пенсійного фонду російської федерації.

Проте, суд звертає увагу відповідача на те, що відсутність у пенсійного органу паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у виплаті пенсійних виплат позивачу, оскільки сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена. Окрім того, стаття 49 Закону №1058-IV не містить такої підстави припинення виплат пенсії як відсутність в пенсійного органу пенсійної справи в паперовому вигляді.

Відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22.09.2021 за результатом розгляду справи № 308/3864/17.

Відсутність пенсійної справи не впливає на право позивача щодо поновлення раніше призначеної пенсії, виплата якої була припинена, тому дана обставина не може бути підставою для відмови позивачу в поновленні пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 за результатом розгляду справи № 200/3663/16-а.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі Пічкур проти України, що набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51). Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункт 54).

Суд враховує той факт, що відповідачем не приймалось жодного рішення щодо вирішення заяви позивача від 28.02.2023 про поновлення йому пенсії, а надано лише лист-роз`яснення, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років з 28 лютого 2023 року, а також нарахуванні та виплаті заборгованості по пенсії, призначеної відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-ХІІ.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відтак, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 28 лютого 2023 року, призначеної відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Суд не бере до уваги пояснення відповідача, наведені у відзиві на позов, якими він обґрунтовує не визнання позовних вимог, оскільки вони заперечуються обставинами, встановленими при вирішенні спору.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь позивача судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 262, 263 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року №2262-ХІІ з 28.02.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ з 28.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.