ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

справа № 722/151/20

провадження № 51-71км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017261100000125, щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сокиряни Чернівецької області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_3 , раніше не судимої,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Чернівці, жителя АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

1. Кельменецький районний суд Чернівецької області вироком від 26 травня 2021 року визнав ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 кожного винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 162 КК, та призначив кожному покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і на підставі статті 75 цього Кодексу звільнив кожного від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на засуджених обов`язки, передбачені пунктами 1-3 частини першої статті 76 КК (у редакції, чинній на час ухвалення вироку).

Крім цього, суд вирішив питання про речові докази.

2. Згідно з вироком суду ОСОБА_8 , працюючи на посаді Сокирянського міського голови, ОСОБА_11 , обіймаючи посаду начальника відділу організаційної, кадрової роботи, зв`язків з громадськістю, засобами масової інформації Сокирянської міської ради, ОСОБА_9 , працюючи на посаді директора комунального підприємства «Сокиряни-благоустрій», та ОСОБА_10 , обіймаючи посаду начальника відділу документообігу та комп`ютерно-технічного забезпечення Сокирянської міської ради, будучи службовими особами, вчинили кримінальне правопорушення за таких обставин.

18 липня 2017 року засуджені незаконно проникли у володіння ОСОБА_12 - садибу, розташовану по АДРЕСА_4 , шляхом зняття загороджувальної сітки через сусіднє подвір`я, що по АДРЕСА_5 . У домоволодінні потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 протиправно провели огляд земельної ділянки, а ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , окрім того, незаконно проникли у господарське приміщення.

3. Чернівецький апеляційний суд 12 червня 2023 року змінив вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області: звільнив ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі частини 5 статті 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а в іншій частині вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, яка їх подали

4. У касаційній скарзі захисниця ОСОБА_7 в інтересах засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заявила вимоги скасувати судові рішення щодо них з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у діях засуджених складу кримінального правопорушення.

5. На обґрунтування зазначених вимог у скарзі наведено такі доводи:

5.1. висновки судів попередніх інстанцій про перебування засуджених у садибі ОСОБА_12 ґрунтуються на припущеннях, оскільки межі відповідної земельної ділянки не були закріплені межовими знаками встановленого зразка, а місцезнаходження ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відносно поворотних точок координат цієї ділянки у справі не встановлювалися. Тоді як за обставин цього кримінального провадження встановлення точного місця злочину вимагало застосування спеціальних знань - залучення експерта, чого здійснено не було;

5.2. дані долученого потерпілим відеозапису огляду засудженими домоволодіння ОСОБА_12 є недопустимими доказами, оскільки одержані не в порядку санкціонованого слідчим суддею тимчасового доступу до речей і документів;

5.3. засуджені не мали умислу на незаконне проникнення у володіння особи та в їх діях відсутня об`єктивна сторона інкримінованого злочину, оскільки земельна ділянка, де розташоване домоволодіння потерпілого, є прибережною захисною смугою, належить до земель водного фонду і була передана у приватну власність ОСОБА_12 незаконно, що констатовано постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року (яка набрала законної сили), а відтак ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 правомірно здійснювали на цій ділянці свої повноваження службових осіб органу місцевого самоврядування від імені та в інтересах українського народу як законного власника;

5.4. огляд домоволодіння ОСОБА_12 був зумовлений нагальною потребою відвернути небезпеку для здоров`я населення Сокирянського району, зумовлену спалахом у регіоні гострого інфекційного захворювання у зв`язку з забрудненням річки «Сокирянка» нечистотами, тоді як потерпілий порушив санітарні норми - протиправно облаштував у своєму домогосподарстві трубопровід для скидання у річку рідких побутових відходів. ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вжили всіх можливих заходів для огляду садиби за згодою господаря, однак ОСОБА_12 не допустив їх на територію свого домоволодіння. Із огляду на зазначене засуджені проникли на подвір`я до потерпілого й оглянули його домогосподарство, діючи у стані крайньої необхідності, й не перевищили її меж.

6. Захисник ОСОБА_6 заявив вимоги скасувати судові рішення на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у діях засуджених складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що обвинувальний акт направлено до суду за межами строку досудового розслідування, а також на порушення розумних строків кримінального провадження, оскільки з дня внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР, Реєстр) до повідомлення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про підозру (впродовж двох років) у провадженні не здійснювали процесуальних дій.

Позиції учасників судового провадження

7. У судовому засіданні захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_6 підтримали касаційні скарги з наведених у них доводів і міркувань, просили скасувати судові і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у діях засуджених складу кримінального правопорушення.

Прокурор у судовому засіданні висловила позицію про законність і обґрунтованість судових рішень, просила залишити їх без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Мотиви Суду

8. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

9. Доводи сторони захисту провідсутність у діях засуджених складу інкримінованих їм злочинів, аналогічні викладеним у касаційних скаргах, були предметом ретельної перевірки апеляційного суду.

10. На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статті 419 КПК проаналізував усі доводи апеляційної скарги захисника, на кожен із них дав вичерпну відповідь і, залишаючи скаргу без задоволення, навів в ухвалі переконливі мотиви, з яких визнав їх необґрунтованими.

11. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у порушенні недоторканності приватного володіння ОСОБА_12 за наведених у вироку обставин, оскільки такі висновки підтверджено сукупністю поданих сторонами доказів, які суд безпосередньо сприйняв, дослідив у судовому засіданні й оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності у своєму взаємозв`язку для визнання обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом.

Доводи про те, що висновки судів про незаконне проникнення засуджених у володіння особи ґрунтуються на припущеннях

12. Факт проникнення комісії міської ради з обстеження домоволодінь на предмет дотримання санітарних норм у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на територію садиби ОСОБА_13 без його згоди шляхом зняття загороджувальної сітки, а також входження ОСОБА_8 і ОСОБА_10 у домоволодінні потерпілого у господарську будівлю з метою пошуку труби, облаштованої для скидання побутових відходів у річку «Сокирянка», підтверджено показаннями у судовому засіданні потерпілого, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , даними відеозапису дій комісії у домогосподарстві ОСОБА_12 , а також поясненнями самих засуджених у судових дебатах.

13. Із огляду на зазначене, всупереч доводам касаційної скарги захисниці ОСОБА_7 , невизначення у справі експертним шляхом точного розташування ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на земельній ділянці і незакріплення меж цієї ділянки за допомогою межових знаків не свідчить про те, що висновок суду про порушення засудженими недоторканності приватного володіння ґрунтується на припущеннях.

14. Встановлення розташування винних на місцевості для цілей кваліфікації їх дій за статтею 162 КК не належить до кола питань, для вирішення яких відповідно до вимог частини 2 статті 242 КПК обов`язковим є проведення експертизи.

15. Разом з тим, із досліджених у судовому засіданні документів слідує, що дві суміжні земельні ділянки по АДРЕСА_6 були виділені ОСОБА_12 у власність рішенням Сокирянської міської ради від 22 лютого 2008 року № 35/20-08, цим ділянкам присвоєно індексно-кадастрові номери, а зовнішні межі землекористування погоджено у натурі на місцевості (т. 1, а. с. 35-38). На підставі показань потерпілого, свідків, пояснень самих засуджених, а також наданого потерпілим відеозапису дій комісії на місці події суд достеменно встановив, що доступ сторонніх осіб на ці ділянки обмежувався володільцем за допомогою огорожі - паркану і металевої сітки, що було очевидним для ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Крім цього, потерпілий, свідки і самі засуджені у судовому засіданні підтверджували, що члени комісії попередньо намагалися отримати згоду ОСОБА_12 на обстеження його домогосподарства. Зазначене переконливо свідчило про усвідомлення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 того, що дана земельна ділянка перебуває у володінні потерпілого, а тому вхід на неї й огляд домоволодіння потребують дозволу господаря.

Доводи про недопустимість як доказів даних відеозапису

16. Доводи захисниці ОСОБА_7 про недопустимість як доказів даних відеозапису дій комісії у домоволодінні ОСОБА_12 , наданого потерпілим, з огляду на те, що вони не були отримані у порядку санкціонованого слідчим суддею тимчасового доступу до речей і документів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

17. У частині 2 статті 93 КПК законодавець визначає низку альтернативно можливих способів збирання доказів стороною обвинувачення, серед яких не лише проведення слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій, а і, зокрема, отримання від фізичних осіб речей, документів і відомостей.

18. Потерпілий з огляду на зміст частини 3 статті 93 КПК вправі брати участь у доказуванні шляхом здійснення дій, здатних забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Встановлений законодавцем перелік цих дій як способів одержання потерпілим засобів доказування не є вичерпним.

19. Статтями 160-166 КПК передбачено правові підстави та порядок надання тимчасового доступу до речей і документів ухвалою слідчого судді. У частині шостій статті 163 цього Кодексу законодавець встановлює особливі вимоги щодо тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, - державну, банківську, нотаріальну, лікарську, конфіденційну інформацію, відомості про надання абоненту телекомунікаційних послуг, особисте листування, інші записи особистого характеру, персональні дані.

20. Зміст наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що одержання слідчим, прокурором речей і документів за процедурою санкціонованого слідчим суддею тимчасового доступу є обов`язковим у випадках, коли володілець не погоджується надати їх добровільно, або якщо вони містять інформацію, отримання якої сторонніми особами обмежується законодавцем. У цьому разі судовий контроль за досудовим розслідуванням є необхідною гарантією захисту прав людини, зокрема, передбачених статтею 8 Конвенції, статтями 31, 32 Конституції України, статтями 286, 301 Цивільного кодексу України, - на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю телефонних розмов, листування й іншої кореспонденції, особистих паперів, таємницю про стан здоров`я тощо. В інших випадках слідчий, прокурор вправі отримати речі, документи, відомості від фізичних і юридичних осіб, у тому числі потерпілих, без судового дозволу.

21. Як видно з матеріалів справи, відеофіксацію дій членів комісії на земельній ділянці ОСОБА_12 за їх власним рішенням здійснював ОСОБА_10 . У подальшому відповідні відеозаписи було розміщено у загальному доступі на вебсайті Сокирянської міської об`єднаної територіальної громади разом зі статтею про забруднення води у місті Сокирянах, звідки потерпілий скопіював відеофайли на магнітний носій і з власної ініціативи надав органу досудового розслідування (т. 1, а. с. 19-24, 42-44). Зафіксовані на відео відомості не містили охоронюваної законом таємниці і доступ слідчого до них не становив втручання у право людини на повагу до приватного та сімейного життя. Отже, слідчий отримав зазначений відеозапис у спосіб, передбачений частиною 2 статті 93 КПК, забезпечивши реалізацію гарантованого частиною 3 цієї статті права потерпілого збирати і подавати докази, які суд обґрунтовано визнав допустимими і використав у вироку на підтвердження своїх висновків.

Доводи про відсутність у діях засуджених складу злочину з огляду на те, що земельна ділянка була передана у власність потерпілого незаконно

22. Доводи захисниці ОСОБА_7 про відсутність у засуджених умислу на незаконне проникнення у володіння ОСОБА_12 й об`єктивної сторони злочину в їх діях з огляду на те, що земельна ділянка потерпілого розташована на території прибережної захисної смуги, належить до земель водного фонду і була передана ОСОБА_12 у власність незаконно, - не ґрунтуються на правильному розумінні змісту права на приватність як об`єкта кримінально-правової охорони за статтею 162 КК.

23. Захист цього права є одним із базових принципів, визнаних світовою спільнотою.

Зокрема, відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини, яку прийнято і проголошено Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, і статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя і безпідставного посягання на недоторканність свого житла, кожна людина має право на захист від такого втручання або посягань.

Зміст цього принципу розкрито і конкретизовано у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Згідно з наведеною нормою міжнародного права: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

24. Зазначені міжнародно-правові норми імплементовані у національне законодавство України, яке розширило коло об`єктів правового захисту і встановило гарантії недоторканності не лише житла, а й іншого володіння особи.

25. Зокрема, як передбачено статтею 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

26. Наведені конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення у КПК як засади кримінального судочинства (пункт 6 частини 1 статті 7, стаття 13), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим кодексом.

27. Встановлена у статті 162 КК кримінальна відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи є однією з законодавчих гарантій захисту прав людини, передбачених статтею 8 Конвенції і статтею 30 Конституції України.

Водночас сам факт протиправного володіння особою житловим приміщенням та/або земельною ділянкою, навіть якщо вони мають іншого власника, не надає права нікому, у тому числі службовим особам, входити й оглядати ці об`єкти без дозволу фактичного володільця за межами встановлених законом процедур. Адже кримінально-правова охорона недоторканності житла чи іншого володіння особи покликана забезпечити також захист нерозривно пов`язаного з цими об`єктами права людини на повагу до її приватного та сімейного життя. Тому стаття 162 КК застосовується й у випадках, якщо проникнення жодним чином не позначається на праві власності або іншому праві володіння, а також може застосовуватися навіть у разі, коли протиправне вторгнення здійснено власником відповідного майна.

28. Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири застосування статті 8 Конвенції, відповідно до яких захист права за цією статтею не обмежується законним проживанням у будинку, квартирі, а поширюється й на осіб, що фактично володіють і користуються житлом без належних правових підстав (рішення у справах: «МакКан проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) від 13 травня 2008 року, заява № 19009/04, § 46; «Бжедов проти Хорватії» (Bjedov v. Croatia) від 29 травня 2012 року, заява № 42150/09, § 58; «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria) від 21 квітня 2016 року, заява № 46577/15, § 49; «Брежеч проти Хорватії» (Brezec v. Croatia) від 18 липня 2013 року, заява № 7177/10, § 36).

29. Із огляду на зазначене юридичні підстави, на яких житло чи інше володіння належить особі, законність чи незаконність набуття потерпілим права на них не впливають на юридичну кваліфікацію дій, що полягали у свавільному проникненні й огляді такого володіння, за статтею 162 КК.

30. Предметом даного злочину є будь-яке житло чи інше володіння, які фактично належать потерпілому і перебувають у його користуванні незважаючи на спірність реалізації відповідних повноважень. Наявність спору щодо зазначених об`єктів не виключає фактичного володіння і користування ними. На цьому наголосив Верховний Суд України у постанові від 24 березня 2016 року у справі №5-299кз15.

31. Як встановив суд на підставі досліджених у засіданні доказів, ОСОБА_12 , отримавши земельну ділянку у приватну власність у 2008 році, фактично володів і постійно користувався нею, проживаючи у розташованому на цій ділянці будинку й облаштувавши свою садибу, що було очевидним для засуджених і ніким з учасників процесу не оспорюється.

32. Крім цього, у частині 2 статті 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності права власності: воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

33. Із урахуванням зазначеного колегія суддів звертає увагу, що на час вчинення ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 інкримінованих їм дій у липні 2017 року земельні ділянки, передані у власність потерпілому, не були віднесені до категорії земель водного фонду в установленому законом порядку.

34. Зокрема, як унормовано частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Віднесення до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок, якими розпоряджаються органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, згідно з частиною 2 цієї ж статті здійснюється за рішеннями відповідних органів.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки відповідно до частини 3 статті 20 Земельного кодексу України визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Положення частини 4 цієї ж статті вимагають внесення відомостей про цільове призначення земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

35. Як видно з матеріалів справи і не оспорюється сторонами, рішенням Сокирянської міської ради № 35/20-08 від 22 лютого 2008 року, підписаним самим ОСОБА_8 як міським головою, ОСОБА_12 було передано у власність дві земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_4 : площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови; площею 0,0322 га - для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 35). Відомості про таке цільове призначення земельних ділянок було внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджено довідкою про присвоєння їм індексно-кадастрових номерів (т. 1, а. с. 37).

36. Отже, до надання у приватну власність ОСОБА_12 спірних земельних ділянок, які перебували у комунальній власності і розпорядженні Сокирянської міської ради, цей орган місцевого самоврядування, очолюваний ОСОБА_8 , сам визначив їх цільове призначення як «будівництво й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» і «ведення особистого селянського господарства» та відніс до категорій земель житлової та громадської забудови і сільськогосподарського призначення відповідно.

37. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, якою встановлено відсутність правових підстав для надання ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0322 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки вона розташована у прибережній захисній смузі і належить до земель водного фонду, - було ухвалено після вчинення засудженими інкримінованих їм дій. Тобто на час проникнення членів комісії на земельну ділянку у липні 2017 року незаконність набуття ОСОБА_12 права власності на неї встановлено не було.

Водночас зазначеним вище судовим рішенням потерпілого зобов`язано повернути земельну ділянку у комунальну власність Сокирянської міської ради (т. 3, а. с. 153-164). Цим самим суд констатував фактичне володіння ОСОБА_19 спірним об`єктом, інакше зобов`язання повернути його територіальній громаді не мало б логічного і практичного сенсу.

Виходячи з наведеного встановлений судом у подальшому факт надання потерпілому земельної ділянки у власність з порушенням спеціальних норм земельного й екологічного законодавства не тягнув ретроспективних правових наслідків у виді легалізації порушення недоторканності приватного володіння службовими особами міської ради.

38. За встановлених судом обставин дії ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , котрі як працівники міської ради були достеменно обізнані про перебування земельної ділянки у володінні потерпілого і після невдалих спроб отримати його дозвіл на огляд увійшли на подвір`я, зруйнувавши огорожу, й обстежили домогосподарство проти волі ОСОБА_12 , беззаперечно свідчили про спрямованість їх умислу на незаконне проникнення у володіння особи.

Доводи про вчинення засудженими інкримінованих дій у стані крайньої необхідності

39. Доводи захисниці ОСОБА_7 про вчинення ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дій, за які їх засуджено, у стані крайньої необхідності не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону про кримінальну відповідальність.

40. У розумінні 1 статті 39 КК крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння, має місце у разі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Заподіяння шкоди об`єктам кримінально-правової охорони визнається вчиненим у стані крайньої необхідності лише у випадку, коли це зумовлювалося нагальною потребою запобігти більш тяжким наслідкам для людини, суспільства, держави, та в обстановці, що склалася, було необхідним і єдино можливим способом відвернути таку загрозу.

41. Захисниця у касаційній скарзі як на обставини, що свідчать про проникнення засуджених у домоволодіння ОСОБА_12 у стані крайньої необхідності, посилається на потребу перевірити факт порушення потерпілим санітарних норм з метою захисту здоров`я населення в умовах спалаху у місті інфекційних захворювань, викликаного забрудненням води.

42. Разом із тим, згідно з дослідженим у судовому засіданні заключним повідомленням Державної установи «Чернівецький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 17/3443 від 08 вересня 2017 року про реєстрацію спалаху гострих кишкових інфекцій в м. Сокиряни Чернівецької області основною його причиною було вживання питної води, що не відповідає державним санітарним нормам, і приєднання контактно-побутового шляху поширення інфекції. Обставинами, що сприяли цьому, були порушення вимог санітарного законодавства на комунальному підприємстві «Сокиряни-благоустрій». Зазначені порушення полягали, зокрема, у тому, що: територія водозаборів не охоронялася й не освітлювалася в нічний час, була невпорядкованою, а її санітарно-технічний стан - незадовільним; знезараження питної води перед поданням у розподільчу мережу водогону проводилося неякісно та не постійно; у річку Сокирянку проводився скид стічних вод каналізаційно-очисних споруд міста Сокиряни та вигрібних ям приватних домоволодінь; водопровідні та каналізаційні мережі були старими, зношеними, а їх заміна проводилася несвоєчасно (т. 2, а. с. 207-217).

Із огляду на зазначене обставини справи не свідчили про те, що спосіб облаштування у домоволодінні потерпілого трубопроводу для скидання відходів був основною прямою і безпосередньою причиною спалаху гострих кишкових інфекцій і що необхідним та єдино можливим способом відвернути цю загрозу для мешканців міста було обстеження домогосподарства ОСОБА_12 і проведення там невідкладних дій.

43. Крім цього, за результатами огляду земельної ділянки потерпілого і розташованого на ній господарського приміщення комісія лише задокументувала шляхом складання відповідного акту порушення ОСОБА_12 санітарних норм (т. 1, а. с. 47), проте заходів, спрямованих на усунення цих порушень і їх можливих негативних наслідків, безпосередньо під час огляду й одразу після нього не вживала. Зазначене свідчить про те, що проникнення на територію домогосподарства потерпілого не було зумовлене нагальною потребою негайно усунути небезпеку для здоров`я населення. Передбачених частиною 2 статті 30 Конституції України невідкладних випадків, які могли б виправдати порушення недоторканності приватного володіння, за обставин цієї справи не існувало.

44. Виходячи з наведеного суд дійшов правильних висновків, що ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у стані крайньої необхідності не перебували, і правильно кваліфікував їх дії за частиною 2 статті 162 КК.

Доводи щодо порушення строків досудового розслідування

45. Посилання захисника ОСОБА_6 у касаційній скарзі як на підстави для скасування судових рішень на надмірно тривалі строки, що сплинули з часу внесення відомостей про кримінальне правопорушення у ЄРДР до повідомлення ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 про підозру, і на скерування обвинувального акту до суду за межами строків досудового розслідування не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

46. Як видно з матеріалів кримінального провадження, відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 162 КК, яке полягало у незаконному проникненні Сокирянського міського голови і службових осіб Сокирянської міської ради у домогосподарство ОСОБА_12 , були внесені в ЄРДР 20 липня 2017 року (т. 1, а. с. 3).

47. Згідно зі статтею 219 КПК у чинній на той час редакції Закону України від 16 березня 2017 року № 1950-VIII строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР до повідомлення про підозру регламентовані не були. Подальші зміни редакції статті, які були внесені підпунктом 14 пункту 7 параграфа 1 розділу 4 Закону № 2147-VIII і встановили відповідні строки, згідно з пунктом 4 параграфа 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 згаданого Закону підлягали застосуванню лише у справах про кримінальні правопорушення, відомості про які внесені до Реєстру після введення в дію Закону № 2147-VIII, тобто після 15 березня 2018 року. Відтак дія цих законодавчих обмежень у часі на кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_11 .. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не поширюється.

48. Засуджених було повідомлено про підозру: ОСОБА_8 - 19 липня 2019 року; ОСОБА_9 - 21 липня 2019 року; ОСОБА_10 - 24 липня 2019 року; ОСОБА_11 - 02 серпня 2019 року (т. 2, а. с. 30, 57, 83, 116). Відповідно до частини 1 статті 219 КПК (у редакції, чинній на той час) з дня повідомлення про підозру строк досудового розслідування становив два місяці.

Таким чином, строк досудового розслідування кримінального провадження тривав до 19 вересня 2019 року. 06 вересня 2019 року, тобто у межах зазначеного строку, досудове розслідування було завершено і стороні захисту та потерпілому надано доступ до матеріалів кримінального провадження.

49. Строк ознайомлення сторін з такими матеріалами в порядку виконання вимог статті 290 КПК згідно з частиною третьою статті 219 цього Кодексу (у редакції, чинній на той час) у строк досудового розслідування не включається.

Касаційний кримінальний суд у своїй практиці сформував правову позицію щодо темпорального відліку зазначених строків, акцентувавши увагу на необхідності належного підтвердження фактів завершення досудового розслідування й повідомлення цієї інформації стороні захисту. Суд неодноразово зазначав, що у строк досудового розслідування не включається весь період часу з моменту направлення або безпосереднього вручення стороні захисту повідомлення про завершення досудового розслідування до моменту закінчення ознайомлення цієї сторони з матеріалами кримінального провадження (постанова Третьої судової палати від 15 вересня 2021 року у справі № 711/3111/19, провадження № 51-2890км19; постанова Другої судової палати від 07 грудня 2021 року у справі № 943/1753/20, провадження № 31-3003км21).

50. Повідомлення про завершення досудового розслідування було направлено стороні захисту 06 вересня 2019 року й отримано ОСОБА_8 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 і захисницею ОСОБА_7 до спливу строку, встановленого частиною 1 статті 219 КПК (т. 2, а. с. 168-182). Однак у подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і захисниця ОСОБА_7 впродовж тривалого часу не з`являлися до органу досудового розслідування або ж ОСОБА_11 та ОСОБА_10 з`являлися і відмовлялися знайомитися з матеріалами кримінального провадження за відсутності захисника, у зв`язку з чим повідомлення аналогічного змісту неодноразово надсилалися стороні захисту повторно (т. 2, а. с. 232-241, 322-367).

Ухвалою слідчого судді від 10 грудня 2019 року у зв`язку зі зловживанням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і захисницею ОСОБА_7 правом на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування їм було встановлено строк такого ознайомлення до 10 січня 2020 року.

Отже у строк досудового розслідування не включався термін з 06 вересня 2019 року до 10 січня 2020 року.

51. Починаючи з 11 січня 2020 року учасники процесу зі сторони захисту вважалися такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів кримінального провадження, перебіг строку, встановленого частиною 1 статті 219 КПК, продовжувався й обвинувальний акт мав бути скерований до суду у межах залишку цього строку, що існував на час завершення досудового розслідування (13 днів), тобто до 23 січня 2023 року.

Дійсно, обвинувальний акт, складений і затверджений прокурором 11 січня 2020 року, надійшов до суду за межами зазначеного терміну - 31 січня 2020 року (т. 1, а. с. 23). У цьому випадку, як правильно зазначено у вироку, днем звернення з обвинувальним актом є день надходження його до суду, оскільки цей документ було доставлено нарочно.

52. Разом із тим, частину першу статті 284 КПК було доповнено пунктом 10 (згідно з яким закінчення після повідомлення про підозру строків досудового розслідування у справах про кримінальні правопорушення, які не є тяжкими чи особливо тяжкими злочинами, тягне закриття кримінального провадження) на підставі підпункту 19 пункту 7 параграфа 1 розділу 4 Закону № 2147-VIII.

Водночас зазначені законодавчі зміни відповідно до пункту 4 параграфа 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 згаданого Закону не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, за якими відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення їх у дію, тобто після 15 березня 2018 року.

53. Як передбачено частиною першою статті 5 КПК, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Однак наведена стаття не внормовує порядку набрання чинності нормативно-правовими актами й не вирішує питань про їх застосовність до тих чи інших триваючих кримінальних процесуальних правовідносин залежно від часу їх виникнення. Це завдання виконують прикінцеві та перехідні положення КПК і законів про внесення змін до нього, якими окреслюються часові рамки введення в дію кожної нової норми процесуального права.

У статті 5 КПК закріплено загальний принцип, відповідно до якого положення кримінального процесуального закону не мають зворотної дії в часі. Приписи пункту 4 параграфа 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII про поширення законодавчих новел, у тому числі щодо строків досудового розслідування і правових наслідків їх порушення, лише на кримінальні провадження, розпочаті після введення в дію нового закону, наповнюють даний принцип конкретним змістом. Ці положення покликані забезпечити відповідність процедури кримінального провадження засаді юридичної визначеності. Адже з моменту внесення відомостей до ЄРДР слідчий, прокурор планують та організовують слідство з огляду на його строки, встановлені чинними на той час нормами КПК, та можливі юридичні наслідки їх недотримання й не можуть передбачити і наперед врахувати законодавчі зміни, що будуть запроваджені в майбутньому, коли досудове розслідування ще триватиме.

Отже, приписи пункту 4 параграфа 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII не суперечать статті 5 КПК, а доповнюють, уточнюють її зміст щодо дії в часі конкретних норм процесуального права, передбачених згаданим Законом, і підлягають застосуванню в сукупності із зазначеною статтею.

54. Відомості про кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , були внесені до ЄРДР 20 липня 2017 року, тобто до набрання чинності положеннями підпункту 19 пункту 7 параграфа 1 розділу 4 Закону № 2147-VIII. Відтак положення пункту 10 частини першої статті 284 КПК, відповідно до яких направлення обвинувального акта до суду за межами строків досудового розслідування є підставою для закриття кримінального провадження, не підлягають застосуванню в цій справі.

55. Що стосується недотримання розумних строків досудового розслідування, на що захисник ОСОБА_6 посилається у касаційній скарзі, то це не є підставою для втручання у судові рішення за результатами касаційного розгляду, адже їх зміна або скасування не можуть усунути негативні наслідки зазначених порушень.

56. Вирішення питання про призначення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання та звільнення від нього у зв`язку із закінченням строків давності відповідає вимогам статей 50, 65, 74 КК і у касаційних скаргах не оспорюється.

57. За результатами касаційного перегляду судових рішень колегія суддів не знаходить передбачених частиною першою статті 438 КПК підстав для їх зміни або скасування.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 - без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3