Справа № 369/13964/21

Провадження № 2/369/354/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30.01.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 369/13964/21 за позовною заявою заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення двадцять другої сесії Дмитрівської сільської ради шостого скликання від 18.12.2012 року затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,1656 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30.08.2021 № 10-10-0.331-10059/2-21 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01.07.2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Нова Земля ХХІ» у 2012 році.

На підставі вищевказаного рішення та розробленої документації із землеустрою ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103, площею 0,1656 га, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 року № 264387427.

Водночас, згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 року № 02-598 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 частково розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське лісництво, кв. 59, вид. 5 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» від 05.08.2021 року № 411 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 59 виділ 14 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Також, згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2021 року № 26689/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103 не приймалось.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17.08.2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га, шляхом: визнання недійсним рішення двадцять другої сесії Дмитрівської сільської ради шостого скликання від 18.12.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 »; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4098702 від 18.07.2013 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. від 11.10.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче провадження у справі.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. від 05.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. від 24.10.2023 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/13964/21 від 24.10.2023 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 25.10.2023 постановлено вказану справу прийняти до свого провадження.

31.10.2023 року заступником керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури через канцелярію суду зареєстровано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 06.11.2023 року постановлено заяву задовольнити. Накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 площею 0,1656 га, здійснювати їх поділ чи об`єднання, яка на праві власності належить ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 25.03.1998 Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві), а також заборонити проведення на вказаній ділянці будь яких робіт.

30.01.2024 року прокурором подано заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій остання вказала, що позовну заяву підтримує та просила її задовільнити у повному обсязі.

Інші учасники справи про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, письмового відзиву, заперечень, пояснень не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що у даній справі мають місце наступні фактичні обставини, які підтверджуються наявними доказами.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням двадцять другої сесії Дмитрівської сільської ради шостого скликання від 18.12.2012 року затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,1656 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30.08.2021 року № 10-10-0.331-10059/2-21 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01.07.2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Нова Земля ХХІ» у 2012 році.

На підставі вищевказаного рішення та розробленої документації із землеустрою ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 площею 0,1656 га, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 року № 264387427.

Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 року № 02-598 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103 частково розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське лісництво, кв. 59, вид. 5 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» від 05.08.2021 року № 411 вищевказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 59 виділ 14 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Також, згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2021 року № 26689/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103 не приймалось.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17.08.2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Суд, встановивши обставини справи, перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви, що обґрунтовується наступним.

відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону (тут та надалі норми законодавства використовуються в редакції, дійсній на час першої державної реєстрації державних актів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, тобто саном на 22.03.2006).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Статтею 6 Лісового кодексу України визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (ст. 4 Лісового кодексу України).

Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Згідно п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Статтею 96 Лісового кодексу України визначено, що державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою.

Відповідно до ст. 93 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Міністерством лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Вказаною нормою також визначається обсяги лісовпорядкування на території України.

У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні спеціалізованого лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Київське лісове господарство» на підставі матеріалів лісовпорядкування.

Накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення підтверджується інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 року № 02-598 з доданими матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, листом

ВО «Укрдержліспроект» від 05.08.2021 року № 411 із долученими фрагментами публічної карти з нанесеними межами кварталу 59 Приміського лісництва і межами його таксаційних виділів за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

Таким чином, перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3222484401:02:003:5103 у приватній власності з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд суперечить вимогам ст. 57 Земельного кодексу України, ст. ст. 9, 93, 94, 96 Лісового кодексу України.

За приписами ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 151 Земельного кодексу України юридичні особи, зацікавлені у вилученні земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, для суспільних потреб та у викупі земельних ділянок, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, зобов`язані до початку проведення проектних робіт погодити з власниками землі, крім викупу земельних ділянок з підстав, що допускають можливість їх примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності, і землекористувачами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, місце розташування об`єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об`єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

Отже, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу листа ДП «Київське лісове господарство» від 13.08.2021 року № 02-598 вбачається, що дане підприємство не надавало згоди на вилучення (припинення) з постійного користування спірних земельних ділянок.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2021 року № 26689/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103 не приймалось.

Отже, земельна ділянка лісового фонду із користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не вилучалась, що свідчить про порушення вимог ст. ст. 141, 142, 149, 151 Земельного кодексу України під час здійснення державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103.

Крім того, згідно зі ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Однак, під час відведення земельної ділянки з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103 для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Згідно ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ч. 2 ст. 42 Лісового кодексу України).

Так, згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17.08.2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

У зв`язку з чим, зміна цільового призначення земельних ділянок лісового фонду відбулась з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України.

Частиною 2 статті 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Отже, в порушення вимог ст. 78, 116 Земельного кодексу України ОСОБА_1 зареєстрував за собою право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 32222484401:02:003:5103, рішення про відведення яких не приймалось, а право приватної власності у законний спосіб не встановлювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Крім того, згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року № 807-IX до складу Бучанського району Київської області включено Дмитрівську сільську територіальну громаду, у зв`язку з ліквідацією Києво-Святошинського району.

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Статтею 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться як під річками та водосховищами, так і у прибережних захисних смугах річки Дніпро.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішніх власників земельних ділянок з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Бучанській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись, а саме спірними земельними ділянками водного фонду.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі № 911/3749, від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у пунктах 38-39 постанови від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 року у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17.

У випадку позбавлення власника права користування та розпорядження своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 та від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим, скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Також, вимога про визнання недійсним рішення сільської ради не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. Задоволення такої вимоги не призведе до безпосереднього відновлення порушених прав позивача.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі № 911/3749, від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

За вказаних обставин, оспорювані земельні ділянки мають бути повернуті Бучанській районній державній адміністрації відповідно до приписів ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у приватну власність не приймалось, відтак право постійного користувача та дійсного володільця земельною ділянкою, до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право приватної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі Бучанської районної державної адміністрації, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які учасники судового розгляду посилалися як на підстави своїх вимог, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Також, суд керуючись ст. 141 ЦПК України судові витрати щодо судового збору покладає на відповідача в частині задоволеної позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5103, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір у розмірі 2527 (дві тисячі п`ятсот двадцять сім) грн 97 коп за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

Позивач: Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, адреса: 08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 67, Ідентифікаційний код 02909996.

Відповідач 1: Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, адреса: 08112, Київська область, Бучанський район, с. Дмитрівка, вул. Садова, 2, Ідентифікаційний код 04362125.

Відповідач 2: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 25.03.1998 Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві).

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», адреса: 08114, Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. Лісна, 15, Ідентифікаційний код 00991373.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст судового рішення складено 19.03.2024 року.

Суддя А.В. Янченко