номер провадження справи 4/201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2024 Справа № 908/3129/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича, ( АДРЕСА_1 ), представник позивача адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 76)

до відповідача 1 Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача 2 Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11)

про визнання відсутності права на одержання орендної плати

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Штабовенко Д.В., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1143518 від 07.10.2023;

від відповідача 1 Щекопляс Т.В., на підстав довіреності № 02/01/01-10 від 10.01.2024;

від відповідача 2 Золотько О.І., на підставі довіреності № 41 від 07.08.2023, наказу № 86-к/тр від 13.07.2023;

09.10.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 07.10.2023 (вх. № 3420/08-07/23 від 09.10.2023) Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича, м. Запоріжжя до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя і до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», м. Запоріжжя про визнання відсутності права орендодавця Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та балансоутримувача Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» на одержання орендної плати від орендаря Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 в період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023 справу № 908/3129/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3129/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/201/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.11.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/3129/23 до 15.01.2024, підготовче засідання відкладалося на 11.12.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.12.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/3129/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 16.01.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.01.2024 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 14.02.2024.

В судове засідання 14.02.2024 з`явилися представники позивач і відповідачів 1 і 2, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 14.02.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 4, 11, 627, 629, 631 ЦК України, ст. 174 ГК України, положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Позов мотивований наступними обставинами: 31.01.2020 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, як Орендодавцем, КП «ВРЕЖО № 7», як Балансоутримувачем, та ФОП Масалабовим Микитою Ігоровичем, як Орендарем, укладений договір оренди нерухомого майна № 474/9, за умовами якого позивач прийняв в строкове платне постування комунальне майно нежитлове приміщення № 134 першого поверху (літ. А-9), загальною площею 74,3 кв.м. по вул. Звенигородській, 3 що перебуває в господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7», вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і станови за висновком про вартість 208235,00 грн. без ПДВ саном на 31.12.219. Відповідно до п. 11.1 договір укладено на строк 2 роки 11 місяців з 31.01.2020 до 31.12.2022. За умовами п. 11.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.15 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Згідно з п. 5.15 договору у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка орендованого майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження договору оренди проводиться нова оцінка орендованого майна у встановленому нормативно-правовими актами поряду. Як стверджує позивач оцінка орендованого майна після 31.12.2019 не проводилася. Таким чином, позивач вважає, що в силу умов п., п. 11.1, 5.15 договору строк дії договору спив 31.12.2023. В 2023 році позивач звернувся до відповідачів щодо повернення орендованого нежитлового приміщення. Проте, відповідачі від складання акту повернення майна із орендного користування ухиляються, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», якою передбачено, що строк дії договору вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Також відповідачі стверджують про обов`язок позивача сплатити орендну плату за користування нежитловим приміщенням у 2023 році. Позивач з такою позицією відповідачів не погоджується та вважає, що виходячи із загальних норм цивільного законодавства строк дії договору визначається за домовленістю сторін. Умовами договору № 474/9 від 31.01.2020 сторони визначили його строк до 31.12.2022. Приймаючи до уваги ой факт, що оцінка орендованого майна в період з 2020 року по 2023 не проводилася, до строк дії спірного договору не міг бути продовженим після 31.12.2022 в силу умов п. 5.15 договору. Отже, застосування п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 в даному випадку суперечить законодавству. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 передбачено право орендаря достроково припинити договір оренди шляхом подання відповідної заяви у визначеному цією постановою порядку. Позивач скористався цим правом та направив відпорний лист до військової адміністрації. Однак, позивач отримав лист від Департаменту управління активами Запорізької міської ради, яким фактично позивачу відмовлено у такому праві. Також позивач звертався до відповідачів з пропозицією про припинення спірного договору, однак не отримав погодження. Натомість, згідно відповіді Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 01.09.2023 Департамент не заперечує проти розірвання договору оренди № 474/9 від 31.01.2020 за умови виконання Орендарем в повному обсязі фінансових зобов`язань, передбачених договором зокрема, щодо сплати орендної плати, внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, комунальних платежів. Позивач вважає, що внаслідок неправомірної відмови Орендодавця від припинення спірного договору оренди нерухомого майна та ухилення від прийняття від Орендаря об`єкту оренди, відповідачами неправомірно нараховується позивачу орендна плата, оскільки позивач орендоване нежитлове приміщення не використовує та неодноразово попереджав відповідачів про бажання його повернути. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у спірних правовідносинах належним способом захисту його прав є саме визнання відсутнім права на одержання орендної плати. При цьому, позивач посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду у справах № 916/1415/19, № 905/2260/17. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідачів судові витрати зі сплати судового збору.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистем «Електронний суд» ЄСІТС 15.11.2023, (вх. № 24503/08-08/23 від 17.11.2023). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 1 зазначає, що дійсно 31.01.2020 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавцем), КП «ВРЕЖО 7» (Балансоутримувачем) та позивачем укладено договір оренди № 474/9. Відповідно до пункту 11.1 договору № 474/9 від 31.01.2020 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, з 31.01.2020 до 31.12.2022. В 2023 році позивач звернувся за достроковим припиненням договору оренди, але станом на 01.05.2023 у позивача утворилась заборгованість з орендної плати за договором оренди від 31.01.2020 № 474/9 , що спрямовується до місцевого бюджету та є доходною його частиною, у розмірі 13033,30 грн. та 129614,82 грн. на рахунок Балансоутримувача. Отже, на теперішній час не має погодження відповідача 1 на розірвання спірного договору, оскільки у позивача існує заборгованість за цим договором. Згідно з указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан. Відповідно до Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» 27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі Постанова № 634). Пунктом 1 Постанови № 634 визначений перелік осіб орендарів, які звільняються від орендної плати державного і комунального майна на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, а саме: - фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану; - які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт. Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь). Проте, позивач не підпадає під будь-яку з категорій орендарів, передбачених п.1 Постанови № 634. Запорізькою міською радою також не приймалось відповідного рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати на період введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, в т.ч. щодо позивача. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату є об`єктивна неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Враховуючи викладене, відповідач 1 вважає, що у спірних правовідносинах відсутні як підстави для достроково розірвання спірного договору № 474/9 від 31.01.2020, так і підстави для звільнення Орендаря від сплати орендної плати за цим договором. За таких обставин, відповідач 1 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистем «Електронний суд» ЄСІТС 07.12.2023, (вх. № 26306/08-08/23 від 07.12.2023). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 2 зазначає, що дійсно між сторонами у даній справі укладено договір оренди № 474/9 від 31.01.2020. Відповідно до пункту 11.1 договору № 474/9 від 31.01.2020 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, з 31.01.2020 до 31.12.2022. Згідно з указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан. Відповідно до 5.5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі постанова № 634) договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Отже, відповідач 2 наполягає на тому, що строк дії спірного договору оренди, згідно вищезазначеної постанови № 634, вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Згідно п. 5 вищезазначеної постанови договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди. Якщо договір не містить інформації про адресу електронної пошти сторін і при цьому майно перебуває на визначеній території, заява про припинення договору подається відповідній обласній військовій адміністрації за місцезнаходженням орендованого майна засобами поштового зв`язку, електронного документообігу або на офіційну електронну адресу. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря та надіслана на адресу обласної військової адміністрації зазначеними в цьому пункті засобами зв`язку. Обласна військова адміністрація вживає заходів для подання заяви орендаря (у тому числі оригінальних примірників документів у разі їх наявності) орендодавцю відразу після появи можливості її подання. При цьому, визначеними територіями, згідно вищезазначеної постанови є, зокрема, Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів. Оскільки, місто Запоріжжя не відноситься до визначених територій правові підстави припинення спірного договору в односторонньому порядку, згідно постанови № 634 відсутні, про що Орендаря було повідомлено листом КП «ВРЕЖО № 7» від 25.08.2023 № 2398. Також відповідач 2 погоджується з доводами відповідача 1, що позивач не підпадає під будь-яку з категорій орендарів, передбачених п.1 постанови № 634, а тому відсутні підстави для звільнення його від сплати орендної плати на період введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022. Таким чином, відповідач 2 вважає, що відсутні як підстави для достроково розірвання спірного договору № 474/9 від 31.01.2020, так і підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за цим договором. За таких обставин, відповідач 2 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив відповідача 1 вих. № б/н, сформована в підсистем «Електронний суд» ЄСІТС 22.11.2023, (вх. № 25055/08-08/23 від 22.11.2023), в якій зазначив, що наявність заборгованості, яка начебто виникла у позивача перед відповідачем 1, жодним чином не впливає на припинення дії спірного договору між сторонами 31.12.2022 за закінченням строку його дії. При цьому, відповідачі у справі не позбавлені права і можливості звернутись із відповідним позовом для стягнення заборгованості за договором, у разі якщо вважають свої права порушеними. Також позивач не погоджується з доводами з відповідача 1, що Орендар за договору № 474/9 від 31.01.2020 не підпадає під будь-яку з категорій орендарів, передбачених п. 1 постанови № 634, а тому відсутні підстави для звільнення його від сплати орендної плати, оскільки вважає, що це прямо суперечить положенням пп. 2 п. 2 цієї ж постанови. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у суду наявні всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідь на відзив відповідача 2 позивачем не надавалася.

Також відповідачі 1 і 2 не скористалися своїм процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

31.01.2020 Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець, відповідач 1 у справі), Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» (Балансоутримувач, відповідач 2 у справі) та Фізичною особою-підприємцем Масалабовим Микитою Ігоровичем (Орендар, позивач у справі) укладено Договір оренди нерухомого майна № 474/9 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець, Балансоутримувач на підставі витягу з протоколу засідання постійно діючої конкурсної комісії на право оренд об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя від 29.01.2020 № 12 передають, а Оренда приймає в строкове платне користування комунальне майно нежитлове приміщення № 314 першого поверху (літ А-9) загальною площею 74,3 кв.м. по вул. Звенигородській, 3, що перебуває господарському віданні КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», вартість якого визначена в звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про вартість 208235,00 грн. без ПДВ станом на 31.12.2019.

Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення торгівельного об`єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні. (п. 1.2 Договору)

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Оренда вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами Договору та акту прийму-передачі майна (Додаток № 2 до Договору).

За змістом пункту 2.4 Договору у разі закінчення строку дії цього Договору або його дострокового розірвання Орендар передає комунальне майно Орендодавцю, Балансоутримувачу одночасно з підписанням Акту приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання.

Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за Договором. (п. 2.5 Договору)

В п. 11.1 Договору сторонами визначено, що цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 31.01.2020 по 31.12.2022.

Пунктом 11.4 Договору встановлено, що цей Договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін цей Договір може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду (суду) у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчим актам України. Одностороння відмова від Договору не допускається.

Згідно з п. 11.7 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.1 Договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Матеріали справи містять Акт прийому-передачі від 31.01.2020, відповідно до якого Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» передали, а ФОП Масалабм М.І. прийняв в оренду комунальне майно нежитлове приміщення № 314 першого поверху (літ А-9) загальною площею 74,3 кв.м. по вул. Звенигородській, 3, що перебуває господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7», вартість якого визначена в звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про вартість 208235,00 грн. без ПДВ станом на 31.12.2019.

24.04.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, Протоколу позачергового засідання місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя від 16.03.2020 № 07, рішення Запорізької міської ради від 25.03.2020 № 42 сторонами була укладена Додаткова угода до Договору оренди від 31.01.2020 № 474/9, якою Орендаря звільнено від сплати орендної плати з 17.03.2020 тимчасово до скасування введених Протоколом обмежувальних заходів щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19. Цією ж угодою Балансоутримувача зобов`язано припинити нарахування орендної плати з 17.03.2020 тимчасово до скасування введених Протоколом обмежувальних заходів. Після скасування обмежувальних заходів введених Протоколом Балансоутримувач відновлює нарахування орендної плати за Договором від 31.01.2020 № 474/9 без попередження про це Орендаря. Датою відновлення нарахування орендної плати є дата, визначена розпорядчим документом відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування.

01.05.2022 сторонами була укладена Додаткова угода до Договору оренди від 31.01.2020 № 474/9, якою встановлено, що орендна плата розраховується і спрямовується Орендарем у 100 відсотковому розмірі орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної пати, у тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється Орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше останнього дня місяця наступного за звітним.

Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому поставив вимогу про визнання відсутності права Орендодавця Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Балансоутримувача Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» на одержання орендної плати від орендаря Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 в період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки оцінка орендованого майна після 31.12.2019 не проводилася, то в силу умов п., п. 11.1, 5.15 спірного Договору строк його дії спив 31.12.2023. В 2023 році позивач звернувся до Орендодавця і Балансоутримувача щодо повернення орендованого нежитлового приміщення. Проте, відповідачі від складання акту повернення майна із орендного користування ухиляються, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». Позивач вважає, що внаслідок неправомірної відмови Орендодавця від припинення спірного Договору оренди нерухомого майна та ухилення від прийняття від Орендаря об`єкту оренди, відповідачами неправомірно нараховується позивачу орендна плата, оскільки позивач орендоване нежитлове приміщення не використовує та неодноразово попереджав відповідачі про бажання його повернути.

В обґрунтування своєї позиції по суті спору відповідачі зазначають, що на теперішній час не має погодження на розірвання спірного Договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020, оскільки у позивача існує заборгованість за цим Договором. При цьому, позивач не підпадає під будь-яку з категорій орендарів, передбачених п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», а тому відсутні підстави для звільнення його від сплати орендної плати на період введення в Україні воєнного стану. Таким чином, що відсутні як підстави для достроково розірвання спірного Договору № 474/9 від 31.01.2020, так і підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за цим Договором.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020.

Відповідно до ч., ч. 1 та 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містить ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо комунального майна є, зокрема, органи, уповноважені місцевими радами управляти майном.

Договір оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

На час укладання Договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, частина 2 статті 17 якого передбачала, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

03.10.2019 було прийнято Закон України № 157-ІХ Закон України «Про оренду державного та комунального майна», в розділі «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).

Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

У частині першій статті 284 ГК України визначені істотні умови договору оренди, однією з яких, зокрема, є строк, на який укладається договір оренди.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.

Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 18 Закону від 03.10.2019 за №157-ІХ передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

1) укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

2) укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

3) укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

4) укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Тобто, законодавець надав саме право сторонам договору продовжувати його дію, а не поклав обов`язок на орендодавця продовжувати дію договору.

Умовами п. 11.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.1 Договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

В матеріалах справи вістуні докази того, що будь-яка із сторін Договору скористалася правом заявити про припинення дії Договору після закінчення його строку (31.12.2022) потягом одного місяця.

Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлений на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно із частиною 4 статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 зазначила, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення будь-якої із сторін щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Як встановлено судом з досліджених письмових доказів, із заявою щодо припинення дії Договору № 474/9 від 31.01.2020 позивач вперше звернувся до Орендодавця та Балансоутримувача 01.05.2023, повторно 30.05.2023. (Проте, вказані листи в матеріалах справи відсутні).

У відповідь на вказані звернення позивача Департамент управління активами Запорізької міської ради листами № 68/01/01/-07/67 від 11.05.2023 і № 953/01/01-07/1712 від 07.07.2023 зазначив, що станом на 01.05.2023 у ФОП Масалабова Микити Ігоровича утворилась заборгованість з орендної плати за Договором оренди від 31.01.2020 № 474/9, що спрямовується до місцевого бюджету та є доходною його частиною, у розмірі 13033,30 грн. та 129614,82 грн. на рахунок Балансоутримувача. Отже, на час надання відповіді не має погодження Орендодавця на розірвання спірного Договору, оскільки у позивача існує заборгованість за цим Договором.

В подальшому, позивач звертався до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» із листом від 28.07.2023 про підписання акту повернення майн із орендного користування.

Листом від 01.09.2023 № 1849/01/01-07/2931 Департамент управління активами Запорізької міської ради повідомив позивачу, що Департамент не заперечує проти розірвання Договору оренди № 474/9 від 31.01.2020 за умови виконання Орендарем в повному обсязі фінансових зобов`язань, передбачених Договором зокрема, щодо сплати орендної плати, внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, комунальних платежів.

Листом від 25.08.2023 № 2398 КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» зазначило, що відсутні як підстави для достроково розірвання Договору № 474/9 від 31.01.2020, так і підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за цим Договором.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 13.05.2024 влючно.

Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідну постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» було прийнято Кабінетом Міністрів України 27.05.2022 (далі - Постанова КМУ № 634) та вона набрала законної сили 01.06.2022.

Згідно із п. 5 Постанови КМУ № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Пунктом 16 Постанови КМУ № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Отже, за змістом наведених положень Постанови КМУ № 634 нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Згідно абз. 2, 3 п. 5 вищезазначеної Постанови КМУ № 634 договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди. Якщо договір не містить інформації про адресу електронної пошти сторін і при цьому майно перебуває на визначеній території, заява про припинення договору подається відповідній обласній військовій адміністрації за місцезнаходженням орендованого майна засобами поштового зв`язку, електронного документообігу або на офіційну електронну адресу. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря та надіслана на адресу обласної військової адміністрації зазначеними в цьому пункті засобами зв`язку. Обласна військова адміністрація вживає заходів для подання заяви орендаря (у тому числі оригінальних примірників документів у разі їх наявності) орендодавцю відразу після появи можливості її подання.

При цьому, виходячи з приписів пп. 1 п. 1 вищезазначеної постанови визначеними територіями є, зокрема, Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів.

Стосовно посилань позивача на положення пп. 2 п. 1 Постанови КМУ № 634, то суд зауважує, що ці положення стосуються тільки договорів оренди державного майна.

Оскільки, місто Запоріжжя не відноситься до визначених територій правові підстави припинення спірного Договору в односторонньому порядку, згідно Постанови КМУ № 634 відсутні.

Про зазначене позивачу повідомлялося листами Департамент управління активами Запорізької міської ради листами № 953/01/01-07/1712 від 07.07.2023 і від 01.09.2023 № 1849/01/01-07/2931.

З огляду на наведені обставини, що мали місце у спірних правовідносинах та їх правове регулювання, спірний Договір оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 № 905/2260/17 звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання відсутнім за відповідачами права на нарахування та стягнення з нього орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020, прагне підтвердження судом припинення прав Орендодавця і Балансоутримувачана на одержання орендної плати.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, після закінчення строку дії договору оренди у дату, визначену у договорі, орендар має зобов`язання негайно повернути предмет оренди орендодавцеві. Відповідно, орендар вже не має права користуватися майном, а має обов`язок його повернути негайно.

Враховуючи викладене, відповідно до статті 785 ЦК України право орендодавця на отримання орендної плати припиняється одночасно з припиненням договору оренди. Орендодавець може звертатися до суду за стягненням заборгованості по орендній платі, лише у випадку, якщо така заборгованість орендаря перед орендодавцем виникла у період дії договору оренди.

З огляду на викладене, визнання відсутнім за орендодавцем права на нарахування та стягнення з орендаря орендної плати за договором оренди не є належним та ефективним способом захисту порушених прав особи, яка бажає припинити правовідносини оренди.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, де зазначається, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Інакше кажучи застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значені має розумітися ефективний захист порушених прав особи. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду.

Подібні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).

Таким чином, за відсутності між сторонами спору з приводу стягнення з відповідача орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його прав.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обраний позивачем спосіб захисту права має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позивачем не доведено яким чином заявлені у даній справі позовні вимоги сприятимуть відновленню його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Стосовно посилань позивача на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, то суд вважає в даному випадку таку судову практику не релевантною, оскільки у зазначеній справі йшлося про спір щодо відсутності або наявності права іпотеки. Отже правовідносини у справі № 916/1415/19 не є подібними правовідносинам у справі № 908/3129/23.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідачів на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволені позову Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича, м. Запоріжжя до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя і до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», м. Запоріжжя про визнання відсутності права орендодавця Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та балансоутримувача Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» на одержання орендної плати від орендаря Фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 в період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023 відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 18» березня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.