ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"06" лютого 2024 р. Справа№ 910/8562/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицькій О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 (повний текст рішення складено 07.02.2023)

у справі № 910/8562/22 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валідус Спецавто»

про захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валідус Спецавто» (далі по тексту - відповідач) про визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію, поширену позивачем 15.06.2022 о 12:24 у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/posts/pfbid0ddznocgMKGZLUfHf9DnHXj7HXbjKtkzJWtNXUJzt6Zrg4QHU45qvbq4L6FrjdDTI на сторінці « Validus Special Avto » за посиланням: https://www.facebook.com/109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h 2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n про позивача, а саме: «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-Україна» НА БОЦІ АГРЕСОРА!?», «Чи не означають вони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?» та зобов`язання відповідача спростувати вказану інформацію не пізніше 15 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розміщена відповідачем публікація на його сторінці у мережі «Facebook» стосовно позивача (співпраця із країною агресором), поширена серед необмеженого кола осіб, має цинічний, зверхній характер, містить образливий, такий, що порушує право позивача на ділову репутацію зміст та недостовірні відомості, виражені у формі негативної інформації.

Господарський суд міста Києва рішенням від 25.01.2023 у справі №910/8562/22 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, зазначені в публікації цитати спрямовані на поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8562/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи спірне рішення, не надав оцінки, доказам, наданим позивачем. Як зазначає позивач, поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, а суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо такої інформації. При цьому суд першої інстанції, за твердженням позивача, застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин (стаття 15 Конституції України, статті 1, 27 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) та не застосував норми матеріального права, які належали до застосування (частина 1 статті 5 Закону №2657-XII, статті 3, 28, 32, 55 Конституції України, частина 1 статті 16, стаття 297 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.05.2023 у справі №910/8562/22 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив; визнав недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію, поширену відповідачем щодо позивача; зобов`язав відповідача спростувати інформацію про позивача не пізніше 15 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Верховний Суд постановою від 14.11.2023 у справі №910/8562/22 касаційну скаргу позивача задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 у справі № 910/8562/22 скасував та передав справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 справу №910/8562/22 передано на новий розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.11.2023 справу №910/8562/22 прийняв до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.; справу №910/8562/22 призначив до розгляду у судовому засіданні 19.12.2023 о 12 год. 15 хв.

18.12.2023 позивач через підсистему «Електронний суд» сформував та подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі №910/8562/22 з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 у даній справі.

19.12.2023 від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення щодо висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 14.11.2023 у справі №910/8562/22 та іншої судової практики з подібних правовідносин.

У судовому засіданні 19.12.2023 виникла необхідність оголосити перерву до 23.01.2024 до 13 год. 40 хв.

18.01.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» сформував та подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі №910/8562/22 з наведенням відповідної судової практики. Аналогічного змісту додаткові пояснення позивач подав до Північного апеляційного господарського суду.

22.01.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів - висновку Науково-дослідного центру, судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України від 18.01.2024 №519/23.

23.01.2024 від позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного провадження. Аналогічного змісту клопотання позивачем сформовано та подано 05.02.2024 через підсистему «Електронний суд».

23.01.2024 у місті Києві о 13 год. 23 хв. оголошено повітряну тривогу, яка закінчилася о 14 год. 01 хв., згодом повітряну тривогу у місті Києві оголошено о 14 год. 47 хв., яка закінчилася о 14 год. 47 хв. у зв`язку із чим судове засідання у справі №910/8562/22 не відбулось.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.01.2024 розгляд справи №910/8562/22 призначив на 06.02.2024 на 13 год. 30 хв.

06.02.2024 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо аргументів, викладених у додаткових поясненнях позивача від 18.01.2024 у справі №910/8562/22.

У судовому засіданні 06.02.2024 колегія суддів, порадившись на місці, протокольною ухвалою відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання від 06.02.2024 з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, письмових пояснень, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

05.10.2020 між відповідачем (покупець) та позивачем (продавець) був укладений Договір купівлі-продажу товару №UKR456/1020VU (далі по тексту - Договір) (т.1 а.с. 25-33), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити транспортний засіб згідно з наступними характеристиками: шасі вантажного автомобіля Renault K (новий) загальною вартістю 4 686 614,40 грн.

Передання товару покупцю згідно із пунктом 4.1 Договору здійснюється за місцезнаходженням продавця в м. Києві, Кільцева дорога, №20/1-А (далі - DDP м. Київ «Місце передавання») за умови належного виконання п. 3.2 цього Договору, згідно графіку: у строк до 21 грудня 2020 року. Передання товару здійснюється шляхом надання товару для огляду покупцю (належним чином уповноваженому представнику покупця або перевізнику, визначеному покупцем) та підписання акта приймання-передавання.

Про день передання товару продавець зобов`язаний письмово повідомити покупця за 7 робочих днів до дати передання, доставивши повідомлення особисто, кур`єром або поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на поштову адресу покупця, вказану у пункті 13.6 Договору (пункт 4.2 Договору).

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що одночасно з передання товару продавець зобов`язаний передати покупцю відповідно до положень пункту 33 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобам та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1200, наступні документи на товар: копії вантажних митних декларацій; транзитні номерні знаки; інструкцію по експлуатації; іншу супровідну документацію на товар, що може надаватися заводом виробником; сертифікат відповідності транспортного засобу, виданий органом сертифікації; акт огляду реалізованого транспортного засобу; гарантійну книжку; сервісну книжку.

Кількість, комплектність, якість та інші характеристики товару, що підлягає передачі продавцем покупцеві відповідно до цього Договору, визначаються у специфікації (пункт 1.2).

Специфікацією до Договору сторони погодили основні технічні характеристики товару (т. 1 а.с. 34-39).

Пунктом 3.2 Договору сторони узгодили графік платежів.

Ціна товару становить 4 686 614,40 грн та включає вартість доставки (транспортування) товару до місця передачі, зазначеного в пункті 4.1 Договору, митне оформлення та вартість передпродажної підготовки товару (пункти 2.1.1, 2.3 Договору).

Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами усіх зобов`язань взятих сторонами за цим Договором (пункт 12.1 Договору).

30.12.2020 за актом приймання-передання позивач передав відповідачу товар (шасі вантажного автомобіля Renauit K) (а.с. 47).

Як зазначає позивач у позові, 15.07.2022 на вебсайті «Facebook», який належить компанії «МЕТА», за посиланням: https://www.facebook.com/109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h 2mYPXfoi6BDqXBK c2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n відповідач на своїй сторінці розмістив допис такого змісту: «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-Україна» НА БОЦІ АГРЕСОРА!?

Через повномасштабну війну в Україні та великі обсяги розбору завалів #ДСНС звернулася до компанії «ValidusSpecialAuto», аби максимально збільшити виробництво рятувальної техніки для порятунку людських життів.

Зі свого боку, щоб допомогти Україні впоратися із наслідками руйнувань, ЄС у рамках гуманітарної допомоги виділив для забезпечення діяльності #ДСНС спеціальні контейнери, оснащені спеціальним обладнанням для розбору завалів та рятування людських життів в надскладних умовах.

Компанія «ValidusSpecialAuto» створила в найкоротші терміни спеціальне авто із мультиліфтом для перевезення цих контейнерів і використання на завданнях на базі шасі Renault 6х6.

Однак такий спеціальний автомобіль рятувальників із контейнерами не міг відразу ж виїхати на місце призначення!

І все через те, що компанія «Вольво Україна», яка раніше доставила замовлене шасі для створення спецавто «ValidusSpecialAuto», - досі не передала необхідних документів і не провела передпродажної підготовки!

Суть історії така:

У 2020 р. «ValidusSpecialAuto» замовив у «Вольво-Україна» шасі «Renault». Представники «Вольво-Україна» підтвердили, що доставлять замовлення у визначені договором терміни. Але натомість порушили зобов`язання і протермінували дедлайн. Замість жовтня 2020 р. шасі привезли аж на початку січня 2021-го.

«Привіз його автовоз. Відвантажили, дали підписати акт приймання-передачі. Але водій не передав основних документів: сертифікату відповідності та вантажної митної декларації.

Виявилося, що компанія «Вольво Україна» ще й не провела передпродажну підготовку самого шасі. А це базові речі, без яких до сьогодні ми не можемо відправити вже готовий автомобіль із необхідними контейнерами на спецзавдання із порятунку життів.» - коментує власник та засновник компанії спецавто «ValidusSpecialAuto» ОСОБА_1 .

За кілька днів до передачі спецавтомобіля ДСНС «ValidusSpecialAuto» вкотре звернувся до «Вольво Україна» надати копії необхідних документів і провести передпродажну підготовку, оскільки від цього залежать людські життя та ефективність самої #ДСНС!

Але «Вольво Україна» не виконала цих умов до сьогодні!

«Компанія «Вольво Україна» є представником заводу-виробника «Renault» та імпортером автомобілів, шасі марки Renault. Під час продажу транспортного засобу «Вольво Україна» не дотримано пунктів 11 та 32 «Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери», відповідно до яких Компанія була зобов`язана провести передпродажну підготовку транспортного засобу, надати належним чином заповнену сервісну книжку та документи, які дають змогу поставити транспортний засіб на облік в сервісному центрі МВС.» - коментує юрист Аліна Грушовець

«Вольво Україна» не виконала своїх зобов`язань ні як імпортер перед заводом-виробником «Renault», ні перед Українською державою, порушуючи норми її законодавства.

«Відверто «антиукраїнське» ставлення стало зрозумілим при розмові з представниками «Вольво Україна». На запитання: «Чи може «Вольво Україна» надати необхідні документи з проведенням передпродажної підготовки шасі Рено для порятунку життів українців?» - була відповідь: «Нет, не берите нас на жалость, этим нас не возьмете, заберітє судебный іск касательно штрафа, тогда і сделаєм всьо что нужно…»

Чи «гординя» по несплаті «заслуженого» штрафу оцінюється такою дорогою ціною?» - коментує власник компанії «ValidusSpecialAuto» Андрій Нагорний.

Ця історія залишається на совісті «Вольво Україна». Адже «ValidusSpecialAuto» своїми зусиллями зробив передпродажну підготовку та підготував всі необхідні документи, аби авто для порятунку життів стало на облік і служило для потреб ДСНС.

«ValidusSpecialAuto» закликає громадськість та органи влади - звернути увагу на цю ситуацію і на халатність дій «Вольво-Україна»!

Чи не означають вони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?».»

Спір виник через розміщену відповідачем публікацію щодо позивача, яку останній вважає такою, що має ознаки недостовірної інформації та має бути спростована відповідачем.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Вказаному праву, однак, відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України) (постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №521/3841/21, від 18.09.2023 у справі №757/48574/20-ц, від 12.09.2023 у справі № 932/6882/21).

Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону №2657-XII).

Статтею 201 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Частиною першою статті 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Стаття 22 Закону №2657-XII визначає, що масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Інформація яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням (постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 693/1278/21, від 01.11.2023 у справі № 357/1235/22 та інші).

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону №2657-XII оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) рішення у справі «Lingens v. Austria» від 08.07.1986 (заява № 9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції (пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «Інститут економічних реформ»).

У цій справі ЄСПЛ вказав: «Свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, є однією з основних підвалин демократичного суспільства й однією з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе» (пункт 41 рішення).

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істинною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 910/2441/22).

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи, що факт є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).

За приписами частин 1, 4, 6, 7 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією і саме на відповідача у такій категорії спорів покладено обов`язок довести її достовірність. Позивач має право, а не обов`язок подати докази недостовірності поширеної інформації та повинен довести тільки факт її поширення відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача.

Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження та суб`єкта доказування у цій категорії справ при застосуванні положень статті 277 ЦК України висловлена Верховним Судом у постановах від 20.11.2019 зі справи № 910/7978/18, від 03.09.2019 зі справи № 920/593/18, від 18.03.2020 зі справи № 910/8347/19, від 11.02.2021 зі справи № 917/527/18, від 18.03.2021 зі справи № 910/12445/19, від 07.04.2021 зі справи № 910/1255/20.

Великою Палатою Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 вказано, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін, апеляційний господарський суд заначив про те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами існування сукупності усіх обставин юридичного складу правопорушення, допущеного, на їх думку, відповідачами, щодо ділової репутації позивачів, а тому у задоволенні висунутих позовних вимог слід відмовити.

Верховний Суд звертає увагу на те, що він неодноразово і послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин, як: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20).

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні, також про це зазначено і у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17.

Верховний Суд направляючи дану справу на новий розгляд вказав на те, що при розмежуванні фактичних тверджень та оціночних суджень вислови мають аналізуватися, виходячи із загального контексту (у даному випадку - Публікації); суд апеляційної інстанції мав дослідити вислови відповідача у корелятивному взаємозв`язку зі змістом Публікації, врахувати загальний тон висловлювань та контекст, у якому вони були викладені. При цьому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Апеляційний господарський суд належним чином не обґрунтував, на підставі яких доказів зроблено висновок про підтвердження наявності шкоди діловій репутації позивача, що потребує додаткової оцінки та аргументації з відображенням у судовому рішенні. Верховний Суд також звернув увагу, що в описовій частині позовної заяви датою Публікації визначено 15.07.2022, тоді як у прохальній частині, а також у судових рішеннях у цій справі зазначається інша дата - 15.06.2022, зазначене потребує повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, для забезпечення реального виконання судового рішення, захисту та поновлення прав позивача (в разі їх порушення).

Стаття 316 ГПК України визначає, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина 1 вказаної правової норми).

Як зауважив суд касаційної інстанції у своїй постанові у даній справі, що в умовах воєнного стану асоціювання певної фізичної або юридичної особи з країною-агресором, безумовно, має негативний характер, особливо якщо йдеться про співпрацю з країною-агресором чи сприяння їй у будь-якій формі.

Вислови про пов`язаність суб`єкта господарювання з країною-агресором здатні завдати шкоди його діловій репутації, викликати негативні конотації у контрагентів, споживачів, ворожий настрій у суспільстві, а тому виклад відповідної інформації слід здійснювати обачно, спираючись на обставини, що підтверджуються доказами, мають високий ступінь достовірності та вірогідності, є взаємоузгодженими й достатніми.

Судом апеляційної інстанції з наявних у матеріалах справи доказів встановлено, публікація відповідача, розміщена на його сторінці 15.07.2022 та містить наступні запитання:

«ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-Україна» НА БОЦІ АГРЕСОРА?!»

«Чи не означають вони - грати на руку агресору?»

«Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?».

Як вже зазначалось у даній постанові, судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поширена відповідачем Публікація стосується позивача, через мережу Інтернет, тобто орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією.

Водночас недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Дослідивши вислови відповідача ««ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-Україна» НА БОЦІ АГРЕСОРА?!» «Чи не означають вони - грати на руку агресору?» «Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?»» суд апеляційної інстанції зазначає, що частка «чи» вживається для вираження припущення. Вказане тлумачення міститься в Академічному тлумачному словнику української мови.

Вказані речення за своєю семантико-лінгвістичної конструкцією є питальними реченнями, про що свідчить наприкінці речень знак питання «?». Питальним реченням є речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді.

Використаний відповідачем знак «!?» має назву інтерробанг, який з`єднує в одному символі знак питання і знак оклику, застосовується для риторичного вигуку або питання, а також є показником емоційного забарвлення висловлювання.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши вислови відповідача ««ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-Україна» НА БОЦІ АГРЕСОРА!?» «Чи не означають вони - грати на руку агресору?» «Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?»» у корелятивному взаємозв`язку зі змістом публікації в цілому, врахувавши загальний тон висловлювань, який має експресивно емоційний характер, та контекст, в якому вони були викладені, дійшов висновку про те, що така інформація є оціночними судженнями відповідача, вираженими у формі припущень, направлених на заохочення читачів зі змісту публікації надати оцінку описаним у ній діям позивача.

При цьому негативний характер такої Публікації, яка є оціночним судженням відповідача не свідчить, що така інформація є фактичним твердженням відповідача про зв`язок позивача з країною агресором, оскільки в публікації відповідача відсутні висловлювання - твердження щодо співпраці та/або підтримки позивачем країни агресора.

Визначення терміну «ділова репутація» наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

На переконання позивача, поширена відповідачем Публікація спрямована на дискредитацію та погіршення його ділової репутації, як юридичної особи. Публікація набрала 27 позначок «мені подобається», 22 коментарі та 85 поширень, що свідчить про негативну реакцію широкого кола осіб, які є потенційними клієнтами позивача, що тягне за собою негативне та упереджене ставлення щодо діяльності позивача.

Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач в порушення вищезазначених норм матеріального та процесуального права не навів та не довів суду належними та допустимими доказами порушення його ділової репутації, доводи про зниження кількості потенційних клієнтів є лише припущенням позивача.

Твердження позивача про те, що публікація набрала 27 позначок «мені подобається», 22 коментарі та 85 поширень, що свідчить про негативну реакцію широкого кола осіб, які є потенційними клієнтами позивача, що тягне за собою негативне та упереджене ставлення щодо діяльності позивача, не може свідчити про зниження кількості потенційних клієнтів позивача за відсутності відповідних доказів.

Крім того, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що в описовій частині позовної заяви датою Публікації позивачем зазначено 15.07.2022, тоді як у прохальній частині, а також у судових рішеннях у цій справі зазначається інша дата - 15.06.2022. Зазначене викликано тим, що позивач помилково у прохальній частині позову вказав дату 15.06.2022, тоді як датою Публікації є 15.07.2022.

Щодо доводів позивача про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки наданим ним доказам, зокрема: Договору, Акту приймання-передання від 30.12.2020, витягу з сайту публічних закупівель «Прозоро», Договору №125 про закупівлю товарів за державні кошти Мультифільт на базі вантажного автомобіля з дубль кабіною з колісною формулою 6х6 згідно ДК 021:2015 код 34140000-0 великовантажні монотранспортні засоби від 06.06.2022, то слід зазначити, що належність виконання зобов`язань між сторонами за Договором було предметом розгляду у справі №910/11666/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Валідус Спецавто» до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» про стягнення 952 995,82 грн, за результатами розгляду якої Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.08.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Валідус Спецавто» до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» про стягнення заборгованості у сумі 952 995,82 грн задовольнив частково та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Валідус Спецавто» пеню у сумі 12 538,35 грн та штраф у сумі 937 322,88 грн за порушення умов Договору в частині своєчасної поставки замовленого позивачем товару (шасі вантажного автомобіля Renault K). Щодо витягу з сайту публічних закупівель «Прозоро» та Договору №125 про закупівлю товарів за державні кошти Мультифільт на базі вантажного автомобіля з дубль кабіною з колісною формулою 6х6 згідно ДК 021:2015 код 34140000-0 великовантажні монотранспортні засоби від 06.06.2022, то вказані докази свідчать про взяття відповідачем у даній справі участі у процедурі публічних закупівель, за результатами яких був укладений вказаний Договір між відповідачем у даній справі за замовником публічних закупівель - Мобільним рятувальним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про закупівлю товарів за державні кошти, а саме - Мультифільт на базі вантажного автомобіля з дубль кабіною з колісною формулою 6х6 згідно ДК 021:2015 код 34140000-0 великовантажні монотранспортні засоби (т. 1 а.с. 51-54). При цьому вказані докази не можуть слугувати доказом розповсюдження відповідачем стосовно позивача недостовірної інформації, яка, на переконання позивача, міститься у Публікації від 15.07.2022.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8562/22 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/8562/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8562/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна».

4. Матеріали справи №910/8562/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 18.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова