ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 759/23377/20

провадження № 61-15397 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Прессер Руслан Владиславович,

відповідачі: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2» на постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - Петропавлівсько-Борщагівська СР), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру

у Київській області), в якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської СР від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд

та затвердження проєкту землеустрою ТОВ «Житлоіндбуд-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 »;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати в поземельній книзі запис, внесений на підставі вищевказаного рішення сільської ради, про зміну цільового призначення земельної ділянки, площею 1,8 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у комунальній власності Петропавлівсько-Борщагівської СР перебувала земельна ділянка, загальною площею 1,8 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка була передана в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2»

(далі - ТОВ «Житлоіндбуд-2»), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку

від 28 січня 2020 року.

Рішенням від 05 травня 2016 року № 91 сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки, зокрема із земель для будівництва

та обслуговування інших земель громадської забудови під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери

та відпочинку (під об`єкти соціального призначення для організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні) на землі

для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Вважала, що вказане рішення сільської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки є незаконним, оскільки воно не враховує вимоги містобудівної документації, прийнято з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, зокрема суперечить положенням частин третьої, четвертої

статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»,

так як не відповідає генеральному плану села Петропавлівська Борщагівка, а зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає зонуванню території та/або детальному плану території, забороняється. При цьому відповідні плани земельної ділянки станом на травень 2016 року були відсутні.

Зазначене рішення органу місцевого самоврядування порушує її права та інтереси, а також права та інтереси інших громадян, територіальної громади

села Петропавлівська Борщагівка, які мають право на безпечне для життя

і здоров`я довкілля. Спірна земельна ділянка розташована на території лісового масиву, де ростуть багаторічні дерева, які виконують природоохоронну функцію.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року, які, в свою чергу, залишені без змін постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення сільської ради від 06 червня

2012 року № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Посилалася на відповідні норми Конституції України, ЗК України, ЦК України, законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про землеустрій»,

«Про регулювання містобудівної діяльності», «Про інформацію», «Про Державний земельний кадастр», «Про доступ до публічної інформації», «Про охорону навколишнього природного середовища».

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року справу передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2021 року відкрито провадження у справі.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2021 року залучено до участі у справі ТОВ «Житлоіндбуд-2» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору,

на стороні відповідача на підставі поданої товариством заяви.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Прессера Р. В., про залучення у справі правонаступника задоволено. Залучено до участі у справі

в якості відповідача правонаступника Петропавлівсько-Борщагівської СР - Борщагівську сільську раду Бучанського району Київської області

(далі - Борщагівська СР).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у складі судді Ковальчук Л. М. у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване позивачкою рішення сільської ради видано органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, воно не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо будівництва об`єкту на земельній ділянці

для ТОВ «Житлоіндбуд-2». Тобто відповідне рішення сільської ради не регулює певний вид суспільних відносин, воно не розраховано на багаторазове застосування і вичерпує дію після реалізації.

Районний суд надав правову оцінку доводам позивачки і вказав про те, що вона

не довела, що діє від імені недержавної організації, яка сприяє охороні навколишнього середовища, та відповідно до положень Конвенції про доступ

до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ

до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція),

яку ратифіковано Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІV

(далі - Орхуська конвенція), вважається такою, що має зацікавленість у спірних правовідносинах.

Крім того, ОСОБА_1 не зазначила, які саме її права та інтереси порушено діями відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прессер Р. В., задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської СР від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд

та затвердження проєкту землеустрою ТОВ «Житлоіндбуд-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ».

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Борщагівської СР на користь ОСОБА_1 понесені витрати

по сплаті судового збору у розмірі 2 101,70 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до положень Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має право на представництво у суді

як власних екологічних інтересів, так і екологічних інтересів суспільства

та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини

і громадянина, або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. ОСОБА_1 є членом територіальної громади села Петропавлівська Борщагівка, тобто є носієм прав члена цієї територіальної громади, а тому має право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля,

яке належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною. При цьому потреба у зверненні ОСОБА_1

із позовом до суду обумовлена наявністю екологічного інтересу та необхідністю захисту саме екологічних прав.

Апеляційний суд урахував, що судовим рішенням від 23 квітня 2019 року у справі

№ 826/13584/16 Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської СР

від 06 червня 2012 року № 24 «Про затвердження Генерального плану

села Петропавлівська Борщагівка». Вказане рішення залишено без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядках (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року, провадження № К/9901/27117/19). Судами у цій справі встановлено невідповідність затвердженого рішенням сільської ради генерального плану нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства. Апеляційний суд уважав, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, діяв всупереч нормам закону, оскільки не було дотримано вимог містобудівної документації.

Суд апеляційної інстанції врахував, що вказаним рішенням порушуються права позивачки на екологічну безпеку, на повагу до її приватного життя та житла

(у зв`язку із забудовою території багатоповерхівкою), а також її право на безпечне довкілля, оскільки на вказаній земельній ділянці розташовані зелені насадження,

а ОСОБА_1 зареєстрована та проживає поруч із нею. Незаконне будівництво багатоповерхівки на земельній ділянці збільшить кількість населення на вказаній території, що, в свою чергу, створить додаткове навантаження

на технічні комунікації, транспортні та інші мережі, інфраструктуру для цього населеного пункту, що безпосередньо вплине на умови проживання позивачки

та користування нею вказаною інфраструктурою.

Крім того, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення сільської ради план зонування та/або детальний план території земельної ділянки були відсутні.

Апеляційний суд відхилив посилання ТОВ «Житлоінбуд-2» про те, що оскаржуваним рішенням сільської ради не було змінено цільове призначення земельної ділянки,

а лише змінено вид використання, оскільки із тексту оскаржуваного рішення вбачається, що пунктом 2 вказаного рішення визначено змінити саме цільове призначення земельної ділянки, яку орендує товариство.

Позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ Держгеокадастру

у Київській області скасувати в поземельній книзі запис, внесений на підставі оскаржуваного рішення сільської ради, не підлягає задоволенню, так якна момент звернення позивачки із позовом до суду в ГУ Держгеокадастру у Київській області не було обов`язку щодо внесення таких змін до Державного земельного кадастру.

Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України

та часткового задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У жовтні 2023 року ТОВ «Житлоіндбуд-2» звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші учасники справи постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржили.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених

в ухвалі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у задоволенні клопотань

ТОВ «Житлоіндбуд-2» та представника ОСОБА_1 - адвоката Прессера Р. В.,

про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів

від 13 лютого 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року заяву судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Гулейкова І. Ю.

за його заявою від участі у розгляді справи № 759/23377/20. Справу передано

для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного суду від 21 лютого 2024 року № 293/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Шипович В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Житлоіндбуд-2» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, неправильно застосував норми матеріального права,

що регулюють спірні правовідносини, не врахував судову практику Верховного Суду, у тому числі у справах щодо зміни виду використання землі.

У спірних правовідносинах відбулася зміна виду використання земельної ділянки (для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови

під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення

для організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року

з футболу в Україні) - розділ секція В03 підрозділ 03.15, на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку - розділ секція В02 підрозділ 02.03), в межах однієї категорії землі (землі житлової та громадської забудови), тому цільове призначення земельної ділянки не змінилося.

На вказане не впливає назва оскаржуваного рішення та формулювання його змісту, оскільки суд повинен надати оцінку сутності правочину (рішення),

а в оскаржуваному рішенні не вказано про зміну категорії землі. Невикористання сільською радою у рішенні словосполучення «вид використання» не свідчить

про зміну категорії землі. При цьому спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення уже належала до земель житлової та громадської забудови.

Апеляційний суд не встановив фактичні обставини спору, не з`ясував питання щодо категорії спірної земельної ділянки, коли саме товариство отримало земельну ділянку в оренду, як і не вказав, які саме права на екологічну безпеку позивачки порушуються оскаржуваним нею рішенням органу місцевого самоврядування

у випадку зміни виду використання землі - з будівництва офісно-готельного розважального комплексу на будівництво багатоповерхового будинку.

Крім того, детальний план території поєднаний з генеральним планом села, тому розробка окремого детального плану не була обов`язковою.

Суд апеляційної інстанції безпідставно врахував висновки судів у адміністративній справі № 826/13584/16, за наслідками розгляду якої було скасовано рішення сільської ради про затвердження генерального плану села Петропавлівська Борщагівка, оскільки товариство не було учасником указаної справи.

При цьому посилається на віддаленість проживання позивачки від спірної земельної ділянки, яку орендує товариство. ОСОБА_1 не довела наявність зелених насаджень на спірній земельній ділянці, а факт її проживання

у відповідному населеному пункті не свідчить про порушення її прав унаслідок прийняття сільською радою оскаржуваного нею рішення.

Більше того, у листопаді 2016 року ОСОБА_1 зверталася

до адміністративного суду з позовом, у якому аналогічний суб`єктний склад (справа № 826/17429/16). Судами у цій справі, разом із іншим, позивачці було наголошено про необхідність залучення до участі у справі в якості відповідача землекористувача земельної ділянки, а не як третю особу. У цій справі також установлено преюдиційні обставини, зокрема щодо відсутності порушених прав позивачки знищенням зелених насаджень на спірній земельній ділянці, представництва останньою приватних інтересів у спорі, а не інтересів територіальної громади.

У справі, яка переглядається, товариство не залучено до участі у справі в якості відповідача, що вплинуло на об`єктивний розгляд справи та порушило права

ТОВ «Житлоіндбуд-2». Апеляційний суд безпідставно втрутився у право товариства мирного володіння майном.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Прессера Р. В., в якому вказується, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У користуванні ТОВ «Житлоіндбуд-2» перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:0048, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди землі від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т. А., реєстраційний

номер 1067. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень за № 13765069.

05 травня 2016 року на 7-й сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівською СР було прийнято рішення № 91 «Про розгляд та затвердження проєкту землеустрою ТОВ «Житлоіндбуд-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки,

яка знаходиться в АДРЕСА_1 » (а .с. 17, т.1).

Із змісту вказаного рішення сільської ради вбачається, що 05 травня 2016 року сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки із земель

для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови

під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення

для організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року

з футболу в Україні) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Станом на дату прийняття вищевказаного оскаржуваного рішення Петропавлівсько-Борщагівської СР від 05 травня 2016 року план зонування

та/або детальний план території земельної ділянки були відсутні,

що підтверджується рішенням Петропавлівсько-Борщагівської СР № 127

«Про надання дозволу на розробку детального плану забудови території

для будівництва житлового комплексу та об`єктів соціально-побутового призначення в АДРЕСА_1 », яке було прийнято лише 19 березня 2019 року (а. с.19-20, т.1).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року

у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року, позов ОСОБА_2

до Петропавлівсько-Борщагівської СР, Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Києво-Святошинська РДА) про визнання протиправним

та скасування рішення сільської ради, визнання протиправною бездіяльність

Києво-Святошинської РДА, визнання протиправними дії Петропавлівсько-Борщагівської СР та Києво-Святошинської РДА, визнання протиправним

та скасувати розпорядження Києво-Святошинської РДА задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 13-ої сесії VI скликання Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня 2012 року № 4

«Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Визнано протиправною бездіяльність Києво-Святошинської РДА, що полягає

у невиконанні належним чином публічно-правових обов`язків у плануванні територій на місцевому рівні, зокрема під час розроблення генерального плану

с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської СР.

Визнано протиправними дії Петропавлівсько-Борщагівської СР

та Києво-Святошинської РДА щодо зміни затвердженого 06 червня 2012 року генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА від 23 вересня 2015 року № 527 «Про надання дозволу на дострокове внесення змін до генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/13584/16 (адміністративне провадження № К/9901/27117/19) касаційну скаргу Петропавлівсько-Борщагівської СР залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року залишено без змін.

Верховний Суд у вищевказаній постанові встановив невідповідність затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня

2012 року № 4 Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства, оскільки такий план передбачав забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва. Верховний Суд указав, що незалежно від того, чи виявлені порушення законодавства, подальші дії суб`єктів владних повноважень не можуть вважатися правомірними, а будь-яке прийняте на цій підставі рішення підлягає скасуванню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Житлоіндбуд-2» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася

до суду з позовом до Борщагівської СР, ГУ Держгеокадастру у Київській області,

в якому просила суд визнати незаконним та скасувати відповідне рішення сільської ради та зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати

в поземельній книзі запис, внесений на підставі вищевказаного рішення сільської ради. Позивачка посилалася на те, що рішення прийнято з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, суперечить генеральному плану населеного пункту, порушує її екологічні права та інтереси, а також права

та інтереси інших мешканців територіальної громади.

Щодо права ОСОБА_1 на звернення до суду за судовим захистом

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право

на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах.

Отже, особи, які наділені правом на звернення до суду, поділяються на такі дві групи: особи, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних

чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів й, відповідно, мають

як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у конкретному результаті розгляду справи, займають процесуальне становище позивача; особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, заінтересованість яких має суто процесуальний характер

й процесуальне становище яких за загальним правилом є відмінним

від процесуального становища позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення

до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав

та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому він має довести (а суд - встановити), що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне

для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту

на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,

а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної

та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена

за рішенням суду. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до пункту «и» частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен громадянин України має право

на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена

за рішенням суду.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу

до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція, її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії,

а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї Конвенції визнали, що кожна людина має право жити

в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати

і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 Орхуської конвенції з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права

на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень

і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї конвенції.

У розумінні цієї конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних

чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно

з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища,

або яка має зацікавленість в цьому процесі (пункти 4, 5 статті 2).

Відповідно до пункту 9 статті 3 Орхуської конвенції у межах відповідних положень цієї конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань,

що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.

У пункті 2 статті 9 Орхуської конвенції врегульовано, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості, які проявляють достатню зацікавленість,

або як альтернатива, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони, мати доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді

та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно

зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії

або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там,

де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче. Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції.

Крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб

і громадських органів, які порушують положення національного законодавства,

що стосується навколишнього середовища (пункт 3 статті 9).

У пункті 4 статті 9 Орхуської конвенції наголошено, що процедури, згадані

в пунктах 1, 2, 3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов`язаними

з непомірно великими витратами.

Отже, відповідно до Орхуської конвенції представники зацікавленої громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію

і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції

(ООН, 2000 рік)). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя

як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Аналіз приписів Орхуської конвенції дає змогу виокремити кілька чинників,

що не повинні враховуватися під час визначення наявності інтересу у справі

про охорону довкілля (відповідно і при визначенні наявності чи відсутності права на позов): 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.

Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зробив вірні висновки про те, що ОСОБА_1 відповідно до положень Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має право

на представництво у суді як власних екологічних інтересів, так і екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини і громадянина, або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18), відповідно до яких Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб,

так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися

як особисто, так і шляхом участі представника громадськості.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 02 жовтня

2019 року у справі № 826/9432/17 (провадження № К/9901/14908/19),

від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15 (провадження

№ К/9901/7765/18), від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17 (провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18), від 27 липня 2021 року у справі

№ 540/2450/18 (провадження № К/9901/23360/19) та інших.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а (провадження № К/9901/6918/18) зазначено, що для вирішення питання

про наявність порушеного права позивача, а відтак і права на судовий захист, визначальним є визначення належності позивача до відповідної територіальної громади.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а (2-а/329/18/2017) (провадження № К/9901/48160/18), від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а

(2-а/0187/7/16) (провадження № К/9901/13855/18), від 12 жовтня 2020 року

у справі № 9901/263/20 (провадження № П/9901/263/20) та інших.

Суд апеляційної інстанції вірно вважав, що позивачка є членом територіальної громади села Петропавлівська Борщагівка, тобто є носієм прав члена цієї територіальної громади і має право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля, яке належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною, що спростовує доводи касаційної скарги

у цій частині.

Такі правові висновки викладено і в постанові Верховного Суду від 18 травня

2023 року у справі № 759/23414/20 за позовом ОСОБА_1

до Києво-Святошинської РДА, правонаступником якої є Бучанська районна державна адміністрація Київської області, третя особа - ТОВ «Житлоіндбуд-2»,

про визнання незаконними дій та скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (провадження № 61-11583св23).

При цьому Верховний Суд ураховує, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому у питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав право позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду

з позовом, покликаним на охорону навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суд у такій категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

Щодо вирішення спору по суті

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції виходив із того, що метою позову

ОСОБА_1 є наявністю екологічного інтересу та необхідністю захисту саме екологічних прав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною третьою статті 19 ЗК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) закріплено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному

цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 20 вказаного Закону врегульовано питання встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

Зокрема, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються

в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, у тому числі: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності

у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно

до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону тощо (стаття 12 ЗК України).

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання,

що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (стаття 181 ЗК України).

Відповідно до статті 182 ЗК України мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, крім іншого, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали,

якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій (стаття 17 Закону України «Про основи містобудування»).

Згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах

її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Частинами четвертою та п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування

та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття

в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності

на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями частини першої статті 29 указаного Закону основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

У частинах першій, другій статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується

в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Верховний Суд наголошує на тому, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування, саме тому за приписами частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, вирішуючи спір, виходив із того, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва

від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року,

позов ОСОБА_2 до Петропавлівсько-Борщагівської СР,

Києво-Святошинської РДА про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради, визнання протиправною бездіяльність Києво-Святошинської РДА, визнання протиправними дії Петропавлівсько-Борщагівської СР

та Києво-Святошинської РДА, визнання протиправним та скасування розпорядження Києво-Святошинської РДА задоволено й, у тому числі, визнано протиправним та скасовано рішення 13-ої сесії VI скликання

Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня 2012 року № 4

«Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/13584/16 (адміністративне провадження № К/9901/27117/19) касаційну скаргу Петропавлівсько-Борщагівської СР залишено без задоволення, а вищевказані судові рішення - без змін.

При цьому у вищевказаній постанові Верховного Суду вказано про невідповідність затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня

2012 року № 4 Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства, оскільки такий план передбачав забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва. Крім того, Верховний Суд указав, що незалежно від того, чи виявлені порушення законодавства, подальші дії суб`єктів владних повноважень не можуть вважатися правомірними, а будь-яке прийняте на цій підставі рішення підлягає скасуванню.

Разом із цим, вищевказане не позбавляє позивачку обов`язку правильно визначити предмет позову і обґрунтувати його відповідними підставами, надати докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

(частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір і частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржуваним рішенням сільської ради змінено цільове призначення земельної ділянки - із земель для будівництва

та обслуговування інших земель громадської забудови під будівництво

офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери

та відпочинку (під об`єкти соціального призначення для організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні) на землі

для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку,

що порушує права позивачки на безпечне довкілля, порушує природоохоронне законодавство.

При цьому апеляційний суд виходив із преюдиційних обставин, установлених судами при розгляді справи № 826/17429/16, зокрема визнання протиправним

та скасовано рішення Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня 2012 року, яким було затверджено генеральний план населеного пункту.

Верховний Суд уважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними.

05 травня 2016 року на 7-й сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівською СР було прийнято рішення № 91 «Про розгляд та затвердження проєкту землеустрою ТОВ «Житлоіндбуд-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки,

яка знаходиться в

АДРЕСА_1 ».

Відповідно до пункту 2 вказаного рішення сільської ради вбачається, що сільська рада вирішила «змінити цільове призначення земельної ділянки» із земель

для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови

під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення для організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року

з футболу в Україні) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

ТОВ «Житлоіндбуд-2» посилається на те, що вказаним рішенням фактично не було змінено цільове призначення земельної ділянки, а лише вид її використання.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення у справі, взагалі не досліджував питання цільового призначення спірної земельної ділянки, у тому числі на момент надання земельної ділянки

в оренду товариству.

У статті 19 ЗК України, яка наведена вище, визначено види категорії земель України за основним цільовим призначенням.

Питання встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок регламентовано статтею 20 ЗК України.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки

за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою

у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки

є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до положень статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації

із землеустрою.

Класифікація видів цільового призначення земель була визначена Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (чинний, на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, до секції В відносяться землі житлової та громадської забудови.

Землі житлової забудови (секція В02) (землі, які використовуються

для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва): у тому числі - 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Землі громадської забудови (секція В03) (землі, які використовуються

для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек,

для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування): у тому числі - 03.15 для будівництва

та обслуговування інших будівель громадської забудови

Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі

№ 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного

в постановах Верховного Суду України: від 05 березня 2013 року у справі

№ 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а

та постановах Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі

№ 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та із дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни

її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки у межах однієї категорії земель

не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Такі правові висновки відповідають актуальній судовій практиці Верховного Суду, зокрема правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19 липня

2023 року у справі № 495/1421/18 (провадження № 61-1124св23).

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не з`ясував до якої категорії землі відноситься спірна земельна ділянка, яке її цільове призначення, а обмежився формальним посиланням на назву оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та формулювання його положень, без належної правої оцінки характеру спірних правовідносин.

У зв`язку із цим, висновки апеляційного суду про те, що оспорюваним позивачкою рішенням органу місцевого самоврядування змінено саме цільове призначення земельної ділянки, без належного з`ясування цільового призначення земельної ділянки, передчасні.

Крім того, висновки про те, що позивачка є носієм прав члена територіальної громади і має право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля, яке належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною, не свідчать самі по собі про наявність правових підстав для задоволення відповідного позову.

Право на позов не тотожне наявності безумовних правових підстав

для задоволення позову.

Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства. Проте у позивача є процесуальний обов`язок довести і обґрунтувати позов.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Разом із цим, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи кожний конкретний спір

на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права,

та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог

або відмову в їх задоволенні.

При цьому судовими рішеннями в адміністративній справі № 826/13584/16, разом із іншим, визнано протиправним та скасовано рішення Петропавлівсько-Борщагівської СР від 06 червня 2012 року № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Києво-Святошинської РДА, правонаступником якої є Бучанська РДА, у якому просила: визнати незаконними дії відділу містобудування та архітектури

Києво-Святошинської РДА щодо складання та надання з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил містобудівних умов

та обмежень забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356 2016 щодо земельної ділянки, площею 1, 80 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташованої по АДРЕСА_1 ; скасувати містобудівні умови

та обмеження забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356/2016, складені та надані відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДА щодо вказаної земельної ділянки (справа № 759/23414/20).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачка в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України повинна довести факт порушення або існування порушення права на безпечне для життя та здоров`я навколишнє природне середовище.

Разом із цим, апеляційний суд, вирішуючи спір, частково задовольнив позов, виходячи фактично виключно з наявності у ОСОБА_1 права на звернення до суду з указаним позовом, не з`ясувавши усі необхідні обставини, не надавши правову оцінку доводам сторін та поданим ними доказам.

При цьому у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі

№ 906/3/21 (провадження № 61-5566св22) вказано про те, що сам по собі факт нецільового використання земельної ділянки або незгоди мешканців прилеглих будинків з будівництвом та експлуатацією АЗК не може свідчити про наявність порушення права на безпечне для життя та здоров`я навколишнє природне середовище, негативний вплив такого будівництва та експлуатації об`єкту

на довкілля.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасні висновки по суті спору. Доводи касаційної скарги у цій частині

є частково обґрунтованими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин

та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено,

що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом із тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення

в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи

на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуд апеляційної інстанції не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що апеляційний суд

не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

В. В. Шипович